Ікона Божої Матері «Віленська»

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 15-й день / квітня на 14-й день

Віленська ікона Божої Матері написана святим євангелістом Лукою. Довгий час вона була родовою святинею грецьких імператорів у Константинополі. 1472 року ікону перенесла до Москви Софія Палеолог, дружина великого князя Московського Іоанна III (1462-1505). 1495 року великий князь благословив цією іконою свою доньку Олену під час видачі її заміж за Литовського короля Олександра. На честь перенесення ікони до колишньої столиці Литви міста Вільно встановлено святкування 15 лютого. Пізніше святу ікону поставили в Пречистенському храмі, де була похована княгиня Олена.

Іоанн Грозний, намагаючись повернути чудотворну ікону до Москви, пропонував за неї королю Сигізмунду 50 знатних литовських бранців, але король рішуче відмовив, бо все духовенство, як православне, так і уніатське, не хотіло втратити цей скарб.

У Пречистенському соборі ікона перебувала до половини XVIII століття, а потім її було перенесено разом з митрополією до Віленського Свято-Троїцького монастиря, що перебував тоді в розпорядженні базиліан. Пречистенський же собор був відданий уніатам. Тільки 1839 року Свято-Троїцький монастир разом з іконою Одигітрії було повернуто православним. Відтоді чудотворний образ Пресвятої Богородиці перебував там, привертаючи благоговійне шанування всіх православних.

Під час Першої світової війни багато святинь було евакуйовано із прифронтової зони Литви та Білорусі, зокрема й Віленську ікону. У 1915 році ікону разом з мощами Віленських мучеників привезли до московський Донського монастиря, і після цього її подальша доля невідома.

Ікона Одигітрії написана на чотирьох дошках, з’єднаних разом: із них середні зроблені із кипариса, інші із берези. У 1864 році чудотворну ікону було підновлено.

Тропарі, кондаки, молитви та величання