Преподобний Герман Святогірський | Благовіст

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 13-й день /вересня на 11-й день — Собор Святогірських святих, які в Успенській Святогірській лаврі спочивають

Архімандрит Герман, у миру Григорій Іванович Клиця, народився 1816 року 3 березня (за ст. стилем — ред.) у місті Ніжині Чернігівської губернії, в Неділю другу святої Чотиридесятниці, коли звершується Церквою пам’ять святителя Григорія Палами, на честь якого отримав він у Святому Хрещенні ім’я Григорій. У майбутньому він святкував свій мирський день ангела не в зазначене число, а в другу неділю Великого посту за пасхалією.

Батько його — ніжинський грек, Іван Анастасійович Клиця, був купецького звання і займався хутряною торгівлею, а дід його переселився до Ніжина з острова Кефалонії через турецькі там гоніння. Іван Анастасійович був двічі одружений: від першої дружини мав дочку Євдокію, а від другої, Анастасії Феодорівни, уродженої Макарової, мав синів: Миколу, Феодора, Анастасія, Іоанна, Михайла, Григорія та Олександра та дочку Олімпіаду.

Бажання чернецтва з’явилося у майбутнього святогірського подвижника в 20-річному віці, коли Григорій, будучи в Москві у торгових справах, побачив у Чудовому монастирі обряд постригу в чернецтво.

Через чотири роки, 24 липня 1840 року, Григорія з батьківською любов’ю прийняв до Глинської пустині ігумен Філаретом, який, прозорливо подивившись йому у вічі, вже тоді побачив у ньому майбутнього подвижника. 1844 року інок Григорій попрощався з Глинською пустинню та разом із скарбником отцем Арсенієм перейшов у Святі Гори — відновлювати стародавню запустілу обитель. «Зосереджений у собі й мовчазний, — писав про нього його духовний друг А. Ф. Ковалевський, — не чужий він тоді був особливих обдарувань духовних, у ньому навіть виявлялася часом прозорливість, яка його самого дивувала». Невтомний трудівник своєї обителі, отець Герман не був позбавлений і особливих знаків благовоління до нього Цариці Небесної, бачити Яку він сподобився двічі у своєму житті. Перше явлення йому Божої Матері було під час соборного акафіста Пресвятій Богородиці.

У 1859 році помер архімандрит Арсеній, і на його місце, за однодушним бажанням усієї святогірської братії, було обрано ієромонаха Германа.

Після прийняття своїх настоятельських обов’язків отець Герман багато думав і сумував, що не в змозі він буде понести покладений на нього тягар. Одного разу, розмірковуючи про це, він задрімав і в сонному видінні побачив перед собою Царицю Небесну, а по боках Її – святителя Миколая Чудотворця і святителя Германа Патріарха – свого покровителя. Богоматір, показуючи отцю Герману невелику тростину, що була в неї в руках, сказала: «Що сумуєш? Не ти керуватимеш обителлю, а Я: ти в руках Моїх будеш як ця палиця!»

Гідний наступник першого настоятеля Святогірської обителі — преподобного Арсенія (Митрофанова), архімандрита Святогірського, преподобний Герман Безперервно дбав про її процвітання та красу, але перш за все він дбав про її духовну будову і творення храмів Божих у душах довіреної йому братії.

А. Ф. Ковалевський, котрий близько знав архімандрита Германа і став автор життєпису преподобного святогірця, писав про нього: «Духовно-подвижницьке його життя, мудре управління обителлю, господарська розпорядливість, привітне поводження з відвідувачами, уміння поводитися у будь-якому суспільстві, невтомність у службах церковних, ревність про благочестя привертали до нього загальну повагу і поставили його поряд з вітчизняними нашими старцями-подвижниками та настоятелями: Філаретом Глинським, Мойсеєм Оптинським, Дамаскіном Валаамським та іншими добрими творцями винограду Христового в XIX столітті.

Це був воістину світильник, що горів і осяював благодатно всіх тих, хто мав нагоду його знати. Монах у повному значенні цього слова, чисте життя і несприйняття особистого якого були дивовижні у наш багатострасний і корисливий вік. У всіх випадках свого багаторічного життя і настоятельства завжди пам’ятав він обітниці чернечі і не поступався ними ні перед якими приманками світу та його суєти, і виховав цілий розсадник добрих ченців у своїй обителі, яка під його настоятельством стала духовною красою і втіхою всього краю та дала досвідчених настоятелів і братію із себе та інших монастирів своєї єпархії.

Невсипущий молитовник, свято зберігав устави молитовні своєї обителі, бадьоро стояв на варті молитовній і вдома, і на дорозі, і в келії, і в вагоні залізниці, вичитуючи всі належні молитви, і так без змін трудився до старості маститої, до повного виснаження сил тілесних, не даючи собі відпочинку та спокою; молився, служив, співав Богу пісні хвалебні невпинно і просто з Божого храму зліг на одр смертний. Надзвичайна енергія і сила волі діяли в його ослабленому старечому організмі, чудотворно оновлювали його неземною юністю. Хто бачив його в останні місяці та дні його життя, мимоволі переконувався, що це була людина благодатна».

Преставився отець Герман, причастившись Святих Христових Таїн, 13 квітня 1890 року (26 квітня за новим стилем) на 75-му році життя, із якого 50 років провів у монастирі і 30 років у настоятельстві.

Похований він був у склепі під притвором скитського храму Охтирської ікони Божої Матері. У 1920-30-ті роки храм переобладнали під їдальню санаторію «Степовий», який розмістився в корпусах колишнього Охтирського скиту, а в притворі влаштували кочегарку. Із цікавості кочегарами було розкрито склеп настоятеля, мощі якого вони знайшли нетлінними. Співробітники НКВС повністю розібрали гробницю, вилучили із неї мощі отця Германа й закопали їх, за словами старожилів, десь під огорожею скиту. Незважаючи на повне знищення Охтирського скиту, пам’ять про могилу архімандрита Германа, а також про могили преподобного Іоанна Затворника і настоятеля архімандрита Васіана, котрі знаходилися поруч, благоговійно зберігалася в народі, який завжди з молитвою відвідував це місце. Після відкриття у 1992 році Святогірської обителі братією монастиря за кілька років було відновлено склеп настоятеля. Під час розкопок могили було знайдено залишки гробу, одягу, прикраси митри та наперсного хреста, а також кілька кісточок.

8 травня 2008 року Священний Синод Української Православної Церкви, розглянувши життєдіяльність, труди, подвиги, чудеса та народне шанування подвижників благочестя, «які у святих горах на Донці» подвизалися, ухвалив історичне рішення (Журнал № 38): «Благословити для місцевого прославлення і шанування серед інших у лику преподобних архімандрита Германа (Клицю)».

12 липня того ж року Українською Православною Церквою архімандрит Герман прославлений у лику преподобних Собору Святогірських святих.

Частинки його святих мощей зібрані у невеликому ковчезі і поставлені для загального поклоніння в Успенському соборі.