Священномученик Аркадій Добронравов пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

У неділю, найближчу до 25 січня, – Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця квітня на 7-й день

Протоієрей Аркадій Добронравов народився 1868 року в селі Устя Ядринського повіту Казанської губернії (нині Аліковського району Чувашії) в сім’ї диякона Павла Добронравова.

У 1889 році Аркадій закінчив Казанську духовну семінарію і був висвячений на священника до села Пічкаси Спаського повіту Казанської губернії. У 1893 році за ревні труди з влаштування нового храму отримав благословення Священного Синоду з грамотою. У 1894 році нагороджений набедреником. У 1896 році за проханням переведений до храму Казанської Божої Матері міста Цивільськ.

У 1898 році нагороджений скуфією, тоді ж за старанне ставлення до церковно-шкільної справи йому було висловлено подяку Казанської єпархіальної училищної ради з внесенням до формуляра. Цього ж року нагороджений срібною медаллю на Олександрівській стрічці, срібною медаллю за участь у діяльності Червоного хреста під час Російсько-японської війни і срібною медаллю на подвійній Олександрівській стрічці. У 1905 році за відмінну службу подано благословення Священного Синоду з грамотою. 1907 року нагороджений срібною медаллю за участь у діяльності Червоного хреста, 1909 року одержав срібну медаль на подвійній Володимирській та Олександрівській стрічках. У 1909 році нагороджений камилавкою. У 1912 році нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня. Зведений у сан протоієрея. У 1925 році був звільнений з місця на деякий час обновленським єпископом Тимофієм (Зайковим). Єпископ Алатирський Герман (Кокель) бажав обрати отця Аркадія до Єпархіальної ради, дозвіл на що просив у влади.

Прослуживши протягом 35 років безперервно в храмі Казанської Божої Матері міста Цивільська, протоієрей Аркадій був заарештований 30 квітня 1931 року. Один зі свідків у справі показував, що отець Аркадій “негайно після революції виявляв контрреволюційний саботаж, за що притягався надзвичайною комісією та заарештовувався, відкрито говорив у церкві, що радянська влада є антихристовою, і закликав вірян не підкорятися їй”. Інший свідок, священник собору міста Цивільська, показував: “Священник Добронравов Аркадій, будучи затятим антирадянським елементом, вороже налаштований до заходів, які проводяться радянською владою і комуністичною партією, і цю ненависть він не лише приховує в собі, а й відкрито з амвону виступав з агітацією. 19 грудня 1929 року Добронравов у церкві говорив проповідь вірянам на тему «Блаженні гнані за правду». У цій проповіді він говорив, що за радянської влади багато людей безвинно страждали, у в’язницях і засланнях за правду і Євангельську істину. У січні місяці 1931 року 6-го числа Добронравов у церкві під час похорону померлої ігумені говорив також проповідь, у якій сказав: «Влада громадянська стискала у своїх руках не таких стовпів, як померла ігуменя. Великі люди Церкви, керуючи монастирями, змушені були під натиском радянської влади здати монастирі». 26 квітня цього року я зайшов до священника Добронравова. У бесіді зі мною на тему про закриття церкви Добронравов сказав: «Поки я живий — церкву не закриють, тому що є люди, які постоять за мене і за церкву». У місті Цивільську за бажанням самих вірян виносили постанови про необхідність закриття однієї із церков. Добронравов чинить сильну протидію проведенню цієї роботи шляхом антирадянської агітації серед вірян протестувати проти закриття церкви. Так, наприклад, на свято Великодня на четвертий день він ходив до сусіднього села Тувси і тут агітував проти закриття церкви. У цьому селі селяни до приходу Добронравова винесли одноголосне рішення закрити церкву, а після нього стали вже відмовлятися від своєї постанови. Добронравов має близький зв’язок із черницями, які проживають у місті Цивільську”.

Під час обшуку у отця Аркадія було вилучено записи проповідей, які він читав за богослужіннями останнім Великим постом. В одній із них він писав: “Останнім часом невір’я все більше і більше зростає. Ворожнеча до Христової Церкви, що почалася з перших же днів її існування, не припиняється, а навпаки, все більше і більше посилюється. Знову ведуть на Голгофу Христа осміяного, знову лунають дикі крики: розіпни, розіпни Його, тобто знищити потрібно християнство, стерти з лиця землі, знову збираються люди і подібно до книжників навчають народ просити Пілата відпустити розбійника Варавву, а Христа розіп’яти, знищити. Навчають народ відректися від Христа, від християнської віри, від Церкви. Усе пускається в хід для викорінення віри: глузування над благочестивими настановами церкви, глузування над Великоднем, над ходінням у церкву, говінням, причащанням, над вінчанням, одним словом — повторюється те ж саме, що було за Пілата. Там просили відпустити розбійника Варавву, а Христа розіп’яти, а тепер навчають прийняти собі в супутники сатану, скоритися його велінням, а Христа, Його вчення віддати знищенню. І як тоді вороги Христа, знущаючись, вимагали знамення і говорили: «Якщо Ти Син Божий, то зійди з Хреста, і ми віруємо в Тебе», — так і тепер вороги віри Христової вимагають чудес і знамень, але, звісно, не для того, щоб увірувати, а для ще більшого блюзнірства і знущання”.

В іншій проповіді, підготовленій за недільним Євангелієм про жінку, яка помазала миром ноги Спасителя і обтерла їх своїм волоссям, після розповіді про зміст євангельського читання отець Аркадій говорив: “Улюблені брати й сестри, чи так ми каємося у своїх гріхах, як каялася жінка-грішниця, про яку ви слухали зараз? Чи припадаємо ми в смиренні і свідомості своєї гріховності до ніг Іісуса Христа ниць, шукаючи у Нього помилування? Чи плачемо ми про свої гріхи, як плакала ця жінка? З сумом мусимо усвідомлювати, що навряд чи щось подібне помітимо поміж нас. Усі ми живемо в гріхах, але немає в нас усвідомлення нашої гріховності, совість наша спить, не відчуваємо ми потреби покаяння. Говіємо ми неохоче, і сповідаємося нещиро, не плачемо про свої гріхи, як плакала євангельська жінка-грішниця, і тому й не почуємо підбадьорливого голосу Спасителя: «Йди з миром, віра твоя спасла тебе»”.

1 травня 1931 року відбувся допит отця Аркадія, на якому він винним в антирадянській агітації себе не визнав.

8 травня тюремний лікар склав акт медичного огляду отця Аркадія, в якому записав, що “громадянин Добронравов, 64-х років, одержимий недостатньою діяльністю серця внаслідок хронічного міокардиту, і на цьому ґрунті задишка під час фізичного напруження, тому прямувати пішки на далекі відстані не може”.

Того ж дня обвинуваченому Добронравову було оголошено, що досудове слідство у справі за обвинуваченням його у злочині, передбаченому статтею 58 частина 10 Кримінального кодексу, тобто в систематичній антирадянській агітації у вигляді проповідей з використанням для цього вірян у церкві, завершено. На запитання, що обвинувачений бажає доповнити слідству, отець Аркадій заявив: “Я антирадянською агітацією не займався, а винятково хотів сказати, щоб не ронилося серед вірян Боже вчення”.

10 червня 1931 року отець Аркадій був засуджений особливою трійкою ОДПУ Нижегородського Краю за статтею 58 пункту 10 частини 2 до 5 років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Відбувати покарання отцю Аркадію довелося в Темниківському таборі в Мордовії. Не витримавши важких умов ув’язнення, отець Аркадій помер 20 квітня 1933 року. Табірний лікар вказав причину смерті: декомпенсований міокардит і психоз.

27 грудня 2007 року на засіданні Священного Синоду під головуванням Святішого Патріарха Олексія протоієрей Аркадій Добронравов причислений до Собору новомучеників і сповідників Церкви Руської.