Святитель Софроній, єпископ Іркутський | Благовіст

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 30-й день / червня на 30-й день – прославлення

Святий Софроній у миру був відомий під іменем Стефана Назаровича Кришталевського. Він народився 25 грудня 1703 року в сотенному містечку Переяславського полку Березані (нині — місто Баришівського району Київської області). Його батько, Назар Федорович, походив з простих селян. Майбутній святий у 1727 р. закінчив Києво-Могилянську Академію, того ж року став послушником Золотоніського Красногірського монастиря Переяславської єпархії, де й прийняв чернечий постриг 25 березня 1730 р. У 1732 р. був висвячений на ієродиякона, дещо пізніше став ієромонахом, хіротонію здійснив у Софійському монастирі у Києві сам київський митрополит Рафаїл (Заборовський). Згодом св. Софронія було призначено ігуменом цього монастиря, але 1742 року було переведено до Олександро-Невської лаври в Петербурзі. У 1745 р. він став намісником лаври. Вже 1752 р. він був одним з кандидатів на місце єпископа Переяславського та Бориспільського, але 23.01.1753 синодальним указом його призначили єпископом Іркутським та Перчинським (хіротонія відбулася 18.04.1753). До Сибіру святий Софроній вирушив, підібравши цілий гурт помічників, насамперед з українців.

На новому місці святий активно займався місіонерською та просвітницькою діяльністю. Так, 1754 року він наказав обов`язково навчати у школах дітей священників та селян, перевів Іркутську духовну семінарію у новий архієрейський дім, збудований його коштом. Для семінарії він виписував викладачів з Києва, закупив і зібрав велику бібліотеку. Чимало місцевих жителів навернув у християнство.

Упокоївся святий Софроній 30 березня 1771 р. в Іркутську, був похований у Іркутському Богоявленському соборі. У 1903 р. його мощі були виявлені нетлінними. Вже тоді чимало людей дістали біля них чудесні зцілення. У 1918 р. відбулася канонізація святого.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь святителю Софронию, архиепископу Иркутскому, глас 4

От ю́ности Христа́ возлюби́л еси́, блаже́нне Софро́ние,/ до́бре упра́вил еси́ и́ноческия оби́тели/ и, архиере́йства са́ном почте́н быв,/ упа́сл еси́ Ирку́тскую па́ству,/ те́мже и по преставле́нии дарова́ния чуде́с от Бо́га прия́л еси́,/ и мо́лиши Христа́ Бо́га// изба́вити нас от бед и спасти́ ду́ши на́ша.

Ин тропарь святителю Софронию, архиепископу Иркутскому, глас 1

Ско́рый в беда́х и ско́рбех засту́пниче,/ о́тче иера́рше страны́ Сиби́рския,/ святи́телю Софро́ние,/ на Небеси́ предстоя́й с первоиера́рхом Ирку́тския Це́ркве и все́ми святы́ми,/ вы́ну и́маши благоволе́ние Го́спода сла́вы,/ при́зри на лю́ди, притека́ющия к честны́м оста́нкам святы́х моще́й твои́х,/ с ве́рою и любо́вию сле́зно прося́щия твоея́ по́мощи и заступле́ния,/ моли́, Его́же пропове́дал еси́ лю́дем Сиби́ри,/ изба́вити я́ от находя́щих зол и наве́тов вра́жиих,/ просвети́ти люде́й олядене́вшая дре́вле неве́рием сердца́,/ дарова́ти утвержде́ние ве́ры Христо́вы// и спасти́ ду́ши на́ша.

Кондак святителю Софронию, архиепископу Иркутскому, глас 4

Соиме́ннаго му́дрости иера́рха,/ изря́дное Це́ркве Ирку́тския украше́ние,/ отца́ на́шего святи́теля Софро́ния любо́вию восхва́лим вси ве́рнии,/ той бо есть храни́тель гра́да и страны́ сея́// и моли́твенник о душа́х на́ших.

Ин кондак святителю Софронию, архиепископу Иркутскому, глас 3

Па́стырей Нача́льнику, Христу́,/ труди́лся еси́, святи́телю Софро́ние,/ на па́жити духо́вней се́верныя страны́ на́шея,/ язы́цы монго́льстии от пре́лести и скве́рны и́дольския избавля́я,/ приве́л еси́ я́ к све́ту ве́ры Христо́вой,/ и ны́не, со А́нгелы Влады́чню Престо́лу предстоя́,/ моли́ непреста́нно о всех нас,// изба́вити ны от бед и спасти́ ду́ши на́ша.

Молитва святителю Софронию, архиепископу Иркутскому

О, Свя́тче Бо́жий, святи́телю Христо́в, до́брый па́стырю слове́снаго ста́да, челове́че Бо́жий, но́вый чудотво́рче и неусы́пный к Бо́гу моли́твенниче за страну́ сию́, о́тче Софро́ние, при́зри с высоты́ Небе́сныя на нас, с ве́рою и любо́вию покланя́ющихся о́бразу твоему́ и честны́м оста́нкам святы́х моще́й, в на́ше утеше́ние избы́вшим от всепояда́ющаго огня́. При́зри, свя́тче Бо́жий, и виждь на́ше нестрое́ние и раздо́ры, на́шу ту́гу, скорбь и серде́чную боле́знь, от лише́ния бра́тския любве́ пребыва́ющия. Испроси́ у Христа́ Бо́га коему́ждо нам благода́ти смире́ния, позна́ние своея́ грехо́вности и самоукоре́ния, да, внима́юще ки́йждо свое́й со́вести, преста́нем осужда́ти бли́жняго, клевета́ти и поноша́ти, но, соедини́вшеся ко друг дру́гу любо́вию, сподо́бимся ми́рно во смире́нии про́чее вре́мя живота́ на́шего пожи́ти и улучи́ти христиа́нскую кончи́ну. Да, совоку́пльшеся в бу́дущей жи́зни со все́ми святы́ми и с тобо́ю, па́стырю наш, просла́вим Еди́наго в Тро́ице сла́вимаго Бо́га, Отца́ и Сы́на и Свята́го Ду́ха во ве́ки веко́в. Ами́нь.

Тропaрь, глaсъ д7:

T ю4ности хrтA возлюби1лъ є3си2, бlжeнне сwфр0ніе, д0брэ ўпрaвилъ є3си2 и4ночєскіz nби1тєли и3, ґрхіерeйскимъ сaномъ почтeнъ бhвъ, ўпaслъ є3си1 и3ркyтскую пaству, тёмже и3 по преставлeніи даровaніz чудeсъ t бGа пріsлъ є3си2, нhнэ же моли2 хrтA бGа и3збaвити стрaждущую странY нaшу t и4га безб0жныz влaсти, нaсъ же t бёдъ, и3 сп7сти2 дyшы нaшz.

Кондaкъ, глaсъ д7:

Соимeннаго цэломyдрію їерaрха, и3зрsдное цeркве и3ркyтскіz ўкрашeніе, nтцA нaшегw с™и1телz сwфр0ніа люб0вію восхвaлимъ, вси2 вёрніи, т0й бо є4сть храни1тель грaда и3 страны2 сеS и3 мл7твенникъ њ душaхъ нaшихъ.

Ще в розробці