Священномученик Володимир Введенський, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 22-й день — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / березня на 18-й день / червня на 7-й день — Собор святих Івановської митрополії / жовтня на 19-й день — Собор святих Архангельської митрополії

Священномученик Володимир народився 1869 року у місті Шуя Володимирської губернії у ній псаломщика Федора Введенського. У 1889 році він закінчив Духовну семінарію і одружився з дівчиною Софією. Згодом у них з дружиною народилося четверо дітей. 10 березня 1891 року Володимир Федорович був висвячений на священника до церкви на честь Різдва Христового в селі Лежнєво Ковровського повіту Володимирської губернії, в якій він і прослужив усе життя; з 1920 року він був у ній настоятелем. Вперше отця Володимира було заарештовано у 1922 році у справі про опір вилученню церковних цінностей, але незабаром звільнено.

На початку 1930 року влада ухвалила рішення про закриття Різдвяної церкви, але оскільки ні парафіяни, ні священники не збиралися добровільно відмовлятися від богослужінь, то закрити храм можна було лише заарештувавши священників. 4 лютого 1930 року було допитано свідків, які показали:

«Володимир Введенський через церкву та молебні по домівках розносить антирадянську заразу – свої релігійні міркування, веде агітацію проти колгоспів, податків та інших заходів радянської влади. З амвону вимовляє проповіді майже після кожного богослужіння, і головним чином у священників відбуваються збори віруючих за своїм планом, де вони дають інструкції цій черні».

«Священник Володимир Федорович Введенський дуже обережний та своїх поглядів на радянську владу прямо не висловлює. Буваючи з требами по домівках, іноді каже, що ось утискають православну віру, цього допускати не треба».

«Навколо церкви селища Лежнєво групуються антирадянські елементи  колишніх торговців на чолі зі священником Володимиром Введенським, котрий досі читає проповіді, по суті, антирадянські».

Того ж дня отець Володимир був заарештований, все його майно переписано, і дружині було заборонено продавати чи передавати його будь-кому. 5 лютого 1930 року влада допитала священника; відповідаючи на запитання слідчого, отець Володимир сказав: «Особисто я веду своє життя замкнуто, жодних відвідин між нами, церковним причтом, не буває і не було, за винятком випадків виконання релігійних обрядів… У мене ніколи ні з ким із парафіян не було розмов про політику радянського уряду у зв’язку із закриттям церкви, господарськими та іншими питаннями».

Слідчий запитав, як отець Володимир ставиться до обновлества: оскільки ОГПУ підтримувало обновленців, то й слідчого цікавило ставлення до них священника. Отець Володимир відповів:

«У період обговорення питання про перехід в обновленську орієнтацію, коли особливо в цьому ініціативу виявляли члени причту Смирнов і Цвєтков, я особисто та інший церковний причт були не згодні з цим, як наприклад у частині хоча б того, що ми, церковні служителі, при цьому мали виконувати тільки виключно свої обов’язки немовби “технічно”… після цього лад церковної служби залишився той самий; нині цей Смирнов вийшов із церкви (1923 року), а Цвєтков служить священником у селі Хомутово Тейковського району».

6 лютого 1930 року влада перевела отця Володимира до шуйської в’язниці. Разом з ним було заарештовано причт храму, членів церковної ради та черниць, які несли у храмі послух вівтарниць та псаломщиць.

11 лютого слідство було закінчено. В обвинувальному висновку слідчий написав, що антирадянська група в Лежнєві вела «антирадянську агітацію і пропаганду, спрямовану на зрив заходів, що проводяться, і підбурення селян і робітників Лежнєвського району проти радянської влади. Група спаяна на ґрунті єдності релігійних поглядів і спільності політичних інтересів… Зустрічаючись у церкві після молінь під виглядом вирішення церковних справ, розв’язували питання антирадянського характеру».

15 лютого трійка ОГПУ засудила отця Володимира до трьох років ув’язнення у концтаборі. 30 березня священник прибув до Соловецького табору особливого призначення. Тут він працював днювальним, сушильником білизни, збирачем сировини для утилізації. Начальник відрядження писав у характеристиці на нього: «Працьовитий і виконавчий працівник, незважаючи на свій похилий вік. Дисциплінований і ввічливий. Стягненням і взагалі зауваженням не піддавався. У культурній роботі не бере участі, як служитель культу».

Дружина священника Софія Миколаївна, дочки Марія, Анна, Віра і син Василій, котрі залишилися вдома, були позбавлені всіх громадянських прав і, отже, засобів до існування.

5 березня 1931 року адміністрацією Соловецького концтабору було складено характеристику на отця Володимира, у якій про нього йшлося як про антирадянськи налаштовану людину. 13 березня під час амбулаторного обстеження священникові було поставлено діагноз:

«Міокардит, артеріосклероз, виснаження і стареча слабкість». У цей час він був у 4-му таборі на острові Анзер на відрядженні «Голгофа». 26 березня у зв’язку з погіршенням стану здоров’я священник був поміщений у стаціонар, який розташовувався в Голгофо-Розп’ятському скиті. Священик Володимир Введенський помер 3 квітня 1931 року о пів на восьму вечора і 5 квітня був похований на кладовищі біля Воскресенської церкви на острові Анзер.