Святитель Патрикій, просвітитель Ірландії

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 17-й день

Апостол Крайнього Заходу святий Патрикій (Патрик) народився в Британії близько 383 року в галло-римській родині, яка вже давно прийняла християнство. Його батько Кальпурній був дияконом і водночас виконував обов’язки декуріона. У нього був маєток, що процвітав, і він дозволив синові провести перші роки життя легковажно, анітрохи не піклуючись про Божественні предмети.

Коли Патрикію було 16 років, його разом з багатьма іншими жителями округи взяли в полон пірати. Вони продали його в Ірландію одному землевласникові, який доручив Патрикію охороняти в горах свої стада. Суворі умови вигнання в цих чужих краях, що були майже повністю під владою язичництва, а також спілкування з природою звернули його серце до Бога. Він почав вести життя, сповнене покаяння, перебуваючи дні й ночі в молитві на колінах на замерзлій або розмоклій від дощів землі, і не відчував водночас жодних страждань, настільки його душа була сповнена Божественної розради.

Через шість років полону, що перетворився на райське блаженство, він одного разу вночі почув голос, який сказав йому: “Ти добре вчинив, що постив і молився. Бог почув твою молитву. Тепер ступай, повернися до своєї вітчизни: для тебе приготований корабель!” Повністю довірившись, він здійснив тоді втечу і, пройшовши навмання понад 320 кілометрів, досягнув порту і сів на корабель язичницьких торговців.

Через три дні вони висадилися в пустельному і невідомому краю і вирушили на пошуки якогось поселення. Вони мандрували майже місяць, страждаючи від голоду, і зрештою попросили Патрикія звернутися до його Бога, щоб Він врятував їх. Щойно юний християнин підняв руки, одразу з’явилося стадо свиней – люди змогли вбити кількох тварин і насититися. Після різних лих Патрикію вдалося досягти батьківщини, де його знову захопили пірати, але через два місяці він знову здобув свободу, як йому було передбачено раніше.

Коли він повернувся до рідної домівки, йому було видіння: перед ним постав якийсь небесний чоловік на ім’я Вікторій і показав пачку листів. Він відкрив перший і прочитав: “Голосе Ірландії! Святий отроку, ми молимо тебе знову прийти і ходити серед нас”. Патрикію почулися тоді голоси людей із Фоклутського лісу, де він провів роки свого полону. Відчувши в цьому заклик Божий, він вирішив підготувати себе до просвітлення цих варварів. Для цього він мав завершити церковну освіту, яку не зміг здобути в ранній юності. Він вирушив до Галлії, жив у різних чернечих центрах, зокрема в Лерині. Близько 15 років провів святий Патрикій в Осері під духовним керівництвом святого Германа (пам’ять 31 липня), який висвятив його на диякона.

Коли святий Герман повернувся із поїздки до Британії, де боровся з єретиками-пелагіанами (429), перед ним знову постало нагальне завдання: знайти місіонерів для Ірландії. Трохи раніше папа Келестин I (431) висвятив диякона Римської Церкви Палладія на єпископа, щоб він організовував розсіяних в Ірландії християн і керував ними. Палладій негайно зіткнувся з великими труднощами, заснував лише три церкви, а за кілька місяців його спіткала смерть. Тож святий Патрикій прийняв висвячення на єпископа із рук святого Германа, щоб нести світло істини варварам Ірландії. Дійсно, він був добре підготовлений до виконання цього завдання не лише тому, що його покликав Бог, а й тому, що він знав мову і звичаї цих племен. Пам’ятаючи про гріхи юності, він не наважувався приймати висвячення, але нове видіння утвердило його в тому, що така воля Божа.

На чолі невеликого числа кліриків він висадився на острові в тому самому місці, куди приплив і святий Палладій. Святий Патрикій не зволікаючи вирушив на великі збори, які регулярно влаштовували ватажки родів. Перед лютими воїнами він виголосив сміливу проповідь про Христа. Йому вдалося навернути деяких старійшин, а слідом за ними й людей із їхніх племен. Місіонери отримали земельні ділянки, щоб заснувати там церкви і монастирі. Святий Патрикій обійшов усю Ірландію, насамперед її північні області, невтомно сповіщаючи слово Боже. Як правило, він звертався спочатку до глав родів і королів. Саме так він зміг навернути королів Дубліна, Мунстера і сімох синів короля Коннахта.

Проповідник зіткнувся, однак, із протидією жерців-друїдів, які використовували проти апостола чаклунство. Але Патрикій, закликавши на допомогу могутність Божу, зробив їх безсилими і навіть навернув деяких до Христа. Новонавернені стали потім благочестивими пресвітерами, ревними в просвітленні своїх братів.

Після проповіді в королівстві Оріел він заснував монастир в Армазі, який згодом став архієпископською кафедрою Ірландії. Саме з цієї обителі починалися його тривалі місіонерські поїздки. Патрикій протистояв насильству, погрозам і будь-яким небезпекам з повною зневагою до свого життя та перетинав ці негостинні землі, дозволяючи Богові говорити через нього з людьми. Проповідник не надавав жодного значення власним здібностям, і, незважаючи на те, що він нехтував законами риторики, його промова, насичена цитатами й відсиланнями до Священного Писання, мала Божественну силу приводити людей до Христа. Серед підкорених проповіддю святого Патрикія були, крім простих людей, також барди-філіди. Барди були однією із вищих каст кельтського суспільства в Ірландії, хранителями та тлумачами священних усних переказів народу і за своїм становищем були близькі до язичницьких жерців. Вони, ставши ченцями, віддавали служінню Благій Звістці свої поетичні таланти. Їхні піснеспіви були настільки прекрасні, що, як говорили, ангели схилялися з небесної висоти, щоб їх послухати.

Для влаштування нової Церкви святий Патрикій висвячував священиків і єпископів, ставлячись з повагою та мудрістю до самобутнього характеру ірландського народу. Кафедри його єпископів розташовувалися, як правило, не в містах, а в монастирях, які за наступних поколінь досягли розквіту і перетворили Ірландію на нову Фіваїду. Із них вийшли безліч ченців, сміливих місіонерів і невтомних мандрівників, які внесли значний внесок у справу нового просвітлення Європи Благою Звісткою після варварських навал…

Святий Патрикій ніколи не нехтував виконанням щоденного молитовного правила, чи був він в одному з цих монастирів-єпископій, чи в подорожі. Правило полягало в прочитуванні вголос усього Псалтиря, разом з усіма біблійними піснями, а також інших богонатхненних текстів, таких як Одкровення святого Іоанна Богослова. Щогодини дня він сто разів осіняв себе хресним знаменням, а коли зустрічав дорогою знак хреста, то сходив з воза і простягався перед ним. У місіонерських поїздках його не раз могли вбити його супротивники, але ангел Ірландської Церкви позбавляв його від небезпеки заради користі віруючих.

Пізнавши особисто страждання, заподіяні рабством, Патрикій став захисником населення, яке зазнавало нападів піратів. Він відлучив Коротика, ватажка загону бриттів, який, висадившись на землях племені, охрещеного напередодні, убив деяких із новонавернених, а інших захопив для продажу в рабство. Кілька місяців потому Коротик, який відмовився покаятися, був вражений божевіллям і помер у відчаї.

Після майже 30 років єпископського служіння святий Патрикій, якому було вже 80 років, написав у своїй “Сповіді”: “Я сповідую це перед моїм Господом і не відчуваю почуття сорому в Його присутності: відтоді, як я дізнався про Нього в юності, любов Божа зростала в мені, і аж до цього дня, з благодаті Господньої, я зберігав віру… Він, Котрий так часто прощав мені мою дурість і недбалість у відповідь на те, що Святий Дух мені навіював, помилує мене завдяки тисячам і тисячам людей, тому що Він бачив, що я перебуваю в Його владі. Нехай на те буде воля Божа, щоб мої чада перевершили мене в справах піднесених і в плодах спасіння! У цьому буде для мене слава, оскільки син мудрий радує батька (Притч. 10:1). Мої улюблені, я шукав вас, а не ваші багатства. Те, що мені давали задарма, я так само й роздавав: вам – ваші блага, а собі – стомлення й небезпеки, і я йшов до вас і всюди заради вас, і навіть у ті краї, куди ніхто ніколи не приходив хрестити. З благодаті Божої заради вашого спасіння я все переніс у тверезості й великодушності… Христос Спаситель став бідняком заради нас, і я, бідний і нещасний, щодня очікував, що мене вб’ють, що я потраплю в пастку або буду відданий у рабство, але завдяки небесним обітницям я не боявся нічого із усього цього, віддавши себе в руки Всемогутнього Бога, Котрий вибрав мене для виконання цього завдання… Як я відплачу Йому за всі Його благодіяння щодо мене? І якщо мені вдалося зробити якусь добру справу для мого Бога, Котрого я люблю, хай ніхто не говорить, що це зробив такий невіглас, яким я є, а це був дар Божий. Я просив Його дозволити мені пролити свою кров за Його ім’я: нехай навіть я був би позбавлений могили і мій труп, роздертий на шматки, був би залишений на корм птахам та на здобич хижим звірам”

Перед своїм упокоєнням, про яке йому сповістив Бог, Патрикій здійснив останню поїздку, щоб перевірити церковні справи. Побачивши на краю дороги кущ, який горів, не згораючи, він наблизився і почув слова ангела, котрий сповістив йому, серед інших обітниць, що він буде судити ірландський народ в останні дні.

17 березня 461 року святий прибув до містечка Саул, в області Улад (Ольстер). Там він спочив у мирі, супроводжуваний гімнами небесних воїнств. Тіло Патрикія поклали на віз, який тягнули два диких бики. Вони зупинилися в якомусь місці, яке було названо згодом Даун-Патрик. Там йому вирили могилу.

Завдяки трудам святого Патрикія Ірландія процвіла як християнський край і цілком заслужено стала іменуватися Островом святих. Тут його палко шанують як свого головного захисника. Святому Патрикію присвячено понад 200 церков. Його шанування широко поширене по всьому Заходу.