Преподобний Іринарх, затворник Ростовський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 13-й день / травня на 23-й день (собор Ростово-Ярославських святих)

Преподобний Іринарх, затворник Ростовський, народився в селянській родині в селі Кондаково Ростовського повіту. У Хрещенні він отримав ім’я Ілля. На 30-му році життя святий прийняв постриг у чернецтво в Ростовському Борисоглібському монастирі. Там він став старанно трудитися в чернечих подвигах, відвідував церковні служби, ночами молився і спав на землі. Одного разу, зглянувшись над мандрівником, який не мав взуття, святий Іринарх віддав йому свої чоботи, і відтоді став ходити босий по морозу. Ігуменові не сподобалася така поведінка подвижника, і він почав упокорювати його, змушуючи години по дві стояти на морозі навпроти своєї келії або подовгу дзвонити на дзвіниці. Святий усе переносив із терпінням і не змінив своєї поведінки. Ігумен продовжував жорстокосердствувати, і преподобний був змушений перейти в Аврааміїв Богоявленський монастир, де його прийняли до числа братії і незабаром призначили келарем. Преподобний старанно виконував свій послух, сумуючи через те, що братія монастиря і служителі не бережуть надбання обителі, витрачаючи його без міри. Одного разу уві сні він побачив преподобного Авраамія Ростовського (пам’ять 29 жовтня), який втішив його і благословив роздавати всім необхідне без збентеження. Якось під час співу Херувимської преподобний Іринарх голосно заридав. На запитання архімандрита він відповів: “Мати моя преставилася!” Залишивши Аврааміїв монастир, преподобний Іринарх перейшов до Ростовського монастиря святого Лазаря, оселився у відокремленій келії і прожив у ній три роки в тісноті й голоді. Тут його відвідував блаженний Іоанн юродивий на прізвисько Великий Ковпак. Святі підкріплювали один одного духовною бесідою. Старець, однак, мав бажання повернутися до своєї першої обителі – Борисоглібського монастиря. Його прийняв назад із любов’ю будівничий Варлаам, і він став ще суворіше подвизатися в обителі. Усамітнившись у затворі, подвижник залізним ланцюгом прикував себе до дерев’яного стільця, наклав на себе важкі ланцюги і хрести. За це він зазнавав озлоблення та глузування від монастирської братії. У той час його відвідав давній друг, блаженний Іоанн юродивий, який передбачив навалу Литви на Москву. 25 років провів преподобний Іринарх закутим ланцюгами і веригами у важких працях. Подвиги його викривали тих, хто недбало жив в обителі, і вони збрехали ігуменові, що старець вчить не ходити на монастирські роботи, а подвизатися подібно до нього. Ігумен повірив наклепу і вигнав святого старця з обителі. Смиренно скорившись, преподобний Іринарх знову пішов до Ростова і прожив у монастирі святого Лазаря один рік. Тим часом Борисоглібський ігумен розкаявся у своєму вчинку і послав ченців за преподобним Іринархом. Він повернувся, докоряючи собі, що живе не так, як братія, котра несе праведні труди, яких він позбавлений. Преподобний продовжував носити свої тяжкі вериги і, працюючи, виготовляв жебракам одяг, в’язав волосяні сувої і клобуки. Він спав уночі лише одну годину або дві, решту ж часу молився і бив своє тіло залізною палицею.

Святому Іринарху було видіння про те, що Москву захопить Литва, а церкви по місцях будуть розорені. Він став гірко плакати через прийдешнє лихо, і ігумен наказав йому їхати до Москви та попередити царя Василія Іоанновича Шуйського (1606-1610) про лихо, що загрожує. Преподобний Іринарх виконав послух. Він відмовився від запропонованих йому дарів і, повернувшись, став старанно молитися, щоб Господь помилував Руську землю.

Вороги прийшли на землі Московського царства, стали завойовувати міста, били жителів, грабували монастирі та церкви. Лжедмитрій і другий самозванець прагнули підкорити московську державу польському королю. Борисоглібський монастир також захопили вороги, які увійшли до святого відлюдника і здивувалися прямим та сміливим промовам старця, який передбачив їм загибель.

Сподвижник Лжедмитрія ІІ Ян Сапега, який зупинився в Борисоглібському монастирі, побажав бачити старця, котрий сидить у ланцюгах, і здивувався такому подвигу. Преподобний Іринарх став переконувати Сапегу залишити землі Московського царства, пророкуючи йому в іншому разі смерть.

Преподобний Іринарх стежив за перебігом війни і послав князю Димитрію Пожарському своє благословення та просфору. Він велів йому йти під Москву, передбачивши: “Побачите славу Божу”. На допомогу Пожарському і Мініну преподобний передав свій хрест. Старець Іринарх невпинно молив Бога зі сльозами про позбавлення рідної землі від ворогів і, маючи силу творити чудеса, зціляв хворих та біснуватих. Йому було відкрито день смерті, і він, закликавши своїх учнів, Олександра та Корнилія, став давати їм настанови і, попрощавшись з усіма, тихо відійшов до Господа у вічний спокій († 13 січня 1616 року). Після святого старця залишилося 142 мідні хрести, сім наплічних вериг, ланцюг у 20 сажнів, який він носив на шиї, залізні ножні пута, вісімнадцять ручних кайданів, “зв’язні”, які він носив на поясі, вагою в пуд, і залізна палиця, якою він бив своє тіло і проганяв бісів. У цих трудах, як називав їх старець, він прожив 38 років, у миру прожив 30 років, помер же у віці 68-ми років. Після смерті преподобного Іринарха відбувалося багато чудес біля його гробу, особливо ж зцілень хворих і біснуватих під час покладання на них хрестів та ланцюгів святого подвижника.

Тропарі, кондаки, молитви та величання