Преподобний Іринарх, затворник Ростовський

Місяця січня на 13-й день

Преподобний Іринарх, затворник Ростовський, народився в селянській родині в селі Кондакове Ростовського повіту. У Хрещенні він отримав ім’я Ілля. На 30-му році життя святий прийняв постриг у чернецтво в Ростовському Борисоглібському монастирі[1]. Там він став старанно трудитися в чернечих подвигах, відвідував церковні служби, ночами молився і спав на землі. Одного разу, зглянувшись над мандрівником, який не мав взуття, святий Іринарх віддав йому свої чоботи, і відтоді став ходити босий по морозу. Ігумену не сподобалася така поведінка подвижника, і він почав упокорювати його, змушуючи години по дві стояти на морозі проти своєї келії або подовгу дзвонити на дзвіниці. Святий усе переносив із терпінням і не змінив своєї поведінки. Ігумен продовжував жорстокосердствувати, і преподобний був змушений перейти в Авраміїв Богоявленський монастир, де його прийняли до числа братії, і незабаром призначили келарем. Преподобний старанно виконував свій послух, сумуючи про те, що братія монастиря і служителі не бережуть надбання обителі, марнуючи його без міри. Одного разу уві сні він побачив преподобного Авраамія Ростовського (пам’ять 29 жовтня), який втішив його і благословив роздавати всім необхідне без збентеження. Якось під час співу Херувимської преподобний Іринарх голосно заридав. На запитання архімандрита він відповів: “Мати моя преставилася!” Залишивши Аврааміїв монастир, преподобний Іринарх перейшов до Ростовського монастиря святого Лазаря, оселився у відокремленій келії і прожив у ній три роки в тісноті й голоді. Тут його відвідував блаженний Іоанн юродивий на прізвисько Великий Ковпак. Святі підкріплювали один одного духовною бесідою. Старець, однак, мав бажання повернутися у свою первісну обитель – Борисоглібський монастир. Його прийняв назад із любов’ю будівельник Варлаам і став ще більш суворо подвизатися в обителі. Усамітнившись у затворі, подвижник залізним ланцюгом прикував себе до дерев’яного стільця, наклав на себе важкі ланцюги і хрести. За це він переносив озлоблення і глузування від монастирської братії. У той час його відвідав давній друг, блаженний Іоанн юродивий, який передбачив навалу Литви на Москву. 25 років провів преподобний Іринарх закутим ланцюгами і веригами у важких працях. Подвиги його викривали тих, хто недбало жив в обителі, і вони збрехали ігуменові, що старець вчить не ходити на монастирські роботи, а подвизатися подібно до нього. Ігумен повірив наклепу і вигнав святого старця з обителі. Смиренно скорившись, преподобний Іринарх знову пішов у Ростов і прожив у монастирі святого Лазаря один рік. Тим часом Борисоглібський ігумен розкаявся у своєму вчинку і послав ченців за преподобним Іринархом. Він повернувся, докоряючи собі, що живе не так, як братія, яка несе праведні труди, яких він позбавлений. Преподобний продовжував носити свої тяжкі вериги і, працюючи, виготовляв жебракам одяг, в’язав волосяні сувої і клобуки. Він спав уночі лише одну годину або дві, решту ж часу молився і бив своє тіло залізною палицею.

Святому Іринарху було видіння про те, що Москву захопить Литва, а церкви по місцях будуть розорені. Він став гірко плакати про прийдешнє лихо, і ігумен наказав йому їхати до Москви і попередити царя Василя Іоанновича Шуйського (1606-1610) про лихо, що загрожує. Преподобний Іринарх виконав послух. Він відмовився від запропонованих йому дарів і, повернувшись, став старанно молитися, щоб Господь помилував Руську землю.

Вороги з’явилися на Русь, стали завойовувати міста, били жителів, грабували монастирі та церкви. Лжедимитрій і другий самозванець прагнули підкорити Русь польському королю. Борисоглібський монастир також захопили вороги, які увійшли до святого відлюдника і здивувалися прямим і сміливим промовам старця, який передбачив їм загибель.

Сапега, який зупинився в Борисоглібському монастирі, побажав бачити старця, що сидить у ланцюгах, і здивувався такому подвигу. Коли пани, які прийшли з Сапегою, сказали йому, що старець молиться за Шуйського, преподобний сміливо сказав: “Я в Росії народжений і хрещений, за російського царя і Бога молю”. Сапега відповів: “Правда в батьку велика – в якій землі жити, тій землі і служити”. Після цього преподобний Іринарх став переконувати Сапегу піти з Росії, пророкуючи йому в іншому випадку смерть.

Преподобний Іринарх стежив за перебігом війни і послав князю Димитрію Пожарському своє благословення і просфору. Він велів йому йти під Москву, передбачивши: “Побачите славу Божу”. На допомогу Пожарському і Мініну преподобний передав свій хрест. За допомогою Божою росіяни здолали Литву, князь Пожарський опанував Кремль, і в Руській землі поступово почав оселятися мир. Старець Іринарх, як і раніше, невпинно молив Бога зі сльозами про позбавлення Русі від ворогів і, маючи силу творити чудеса, зціляв хворих і біснуватих. Йому був відкритий день смерті, і він, закликавши своїх учнів, Олександра і Корнилія, став давати їм настанови і, попрощавшись з усіма, тихо відійшов до Господа у вічний спокій († 13 січня 1616 року). Після святого старця залишилося 142 мідні хрести, сім наплічних вериг, ланцюг у 20 сажнів, який він носив на шиї, залізні ножні пута, вісімнадцять ручних кайданів, “зв’язні”, які він носив на поясі, вагою в пуд, і залізна палиця, якою він бив своє тіло і проганяв бісів. У цих трудах, як називав їх старець, він прожив 38 років, у миру прожив 30 років, помер же 68-ми років від роду. Після смерті преподобного Іринарха відбувалося багато чудес при його гробі, особливо ж зцілень хворих і біснуватих під час покладання на них хрестів і ланцюгів святого подвижника.

Тропарі, кондаки, молитви та величання