...
Мученик Даниїл Черкаський p1c08m81hi4578s519nsomi1b4c3
Липень

Мученик Даниїл Черкаський

Місяця липня на 29-й день

Ім’я Данила Кушніра є легендарним в історії Черкаського краю. Його життя й страждання припали на середину XVIII століття. Це були надзвичайно тяжкі часи української бездержавності, адже над усім правобережжям панувала Польща чи, як тоді говорили, Реч Посполита.
Намагаючись цілком підкорити короні усі сфери життя українців, чужинці жорстоко нищили нашу православну віру й насильно впроваджували католицизм. Так 1766 року у Вільшані зібралась духовно-уніатська комісія, яка за допомогою війська люто розправилася із православними священиками та мирянами. Багатьох було взято на муки, а то й страчено. Силою зброї храми силоміць передавали католикам.
У Млієві тоді було дві православні церкви – Троїцька й Успенська. Священиками там служили брати Василь і Федір Гдишицькі, які були синами уніатського протопопа Афанасія. Услід за батьком вони теж переметнулися у католики. Гадали, що і прихожани покірно підуть за ними. Але люди засудили такий зрадливий вчинок і висловили своїм пастирям недовіру. Громада обрала і нових священиків. Для Троїцького храму – дячка Григорія Шиленка, для Успенського – Григорія Хоминського. Та Гдишицькі не бажали поступатися, і запалала боротьба.
Щоб уніати не поцупили церковне приладдя та ризи, люди передали усе на зберігання селянину Данилу Кушніру, який був титарем, тобто церковним старостою, Успенського храму. Він користувався авторитетом, довірою й повагою односельців. Гдишицькі ж заходилися пліткувати, що він усе просто вкрав. Про це настрочили донос Смілянському губернатору Венті. Той наказав закувати титаря у кайдани й посадити в похмуру темницю Смілянського замку. Було це наприкінці березня 1766 року.
Селяни намагалися визволити свого титаря – навіть пропонували протопопу Гдишицькому викуп. Але той наполягав, щоб Данило Кушнір прийняв унію. Тільки за цієї умови погоджувався анулювати свої наклепи. Титар від цього рішуче відмовився. Він закликав селян якнайміцніше триматися від предків успадкованої православної віри, за котру сам готовий витерпіти усі випробування… Оскаженілий Гдишинський витребував від губернатора наказу стратити Кушніра.
У суботу 29 липня його відправили до польського військового обозу, що стояв під Вільшаною, для привселюдної страти. Щоб залякати народ, зігнали населення довколишніх сіл. Мовляв, дивіться, яка швидка розправа чекає на вас, коли й далі будете непокірними… Кушніру обмотали руки змоченими у смолі коноплями і запалили їх. Та не почули нелюди благання про пощаду! Навпаки, мужній чоловік закликав народ у жодному разі не вірити уніатам. Навіть польські вояки прониклися співчуттям до мученика, почали говорити, що досить вже з нього тортур. Але Гдишицький був непохитний і наказав відтяти голову. Данило Кушнір лише звернувся до Всевишнього:
– Боже мій! Прийми дух мій!
Зав’язуючи мученикові очі, кат сказав:
– Не бійся! Бог з тобою!
– Я не боюся, роби, що тобі сказано!
Тіло мученика поляки спалили. Останки місцеві жителі поховали у викопаному маленькому рівчаку. Наприкінці вересня виставлену на палю голову викрали і передали до Переяславського кафедрального Свято-Вознесенського монастиря, де її поховали.
Ця страта та ще багато інших знущань над українським народом значною мірою стала причиною, що через два роки вибухнуло велетенське народне повстання, що увійшло до історії під назвою Коліївщина.
Згодом із Вільшани останки Данила Кушніра перепоховали у рідний Мліїв. Могила була напроти Троїцького храму, понад шляхом, біля будинку дяка. На могилі встановили великий дерев’яний хрест на підмурку із цегли, що простояв до 1930-х років, коли почалися чергові гоніння на віру.
Пам’ять про мліївського титаря завжди жила серед людей. У збірці народних пісень, виданій 1867 року Ф. Лободою, є така дума:
Да вчинили вражі ляхи
У Вільшані славу.
Да одтяли Данилу
Мліївському главу.
Тіло його повеліли
Огнем іспалити,
Голову його до палі
Гвоздем прибити.

Спираючись на народні перекази, Т.Г.Шевченко увічнив образ титаря у поемі “Гайдамаки”.
Мліївчани за свій кошт найняли автора, що на основі архівних матеріалів 1864 року написав невеличку книжечку “Данило Кушнір”. Також замовили художнику зобразити його на іконі. У 1920-х роках пропонували зарахувати титаря до лику святих. Це стало реальним лише 1996 року.

Джерело

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

 

Тропaрь, глaсъ д7:

Д0брый п0двигъ соверши1лъ є3си2, и3 м§никъ и4стиненъ бhлъ є3си2, страдaльче даніи1ле. житіE земн0е презрёвъ рaди цrтвіz нбcнагw. за вёру правослaвную претерпёлъ стр†шныz м{ки мyжественнw. тёмъ и3 мы2 взывaемъ къ тебЁ, застyпниче земли2 черкaсскіz: моли2 млcтиваго хrтA бGа, поми1ловатисz душaмъ нaшымъ.

Ще в розробці

Знайшли помилку