Псалтир

Кафізма 19

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюГрецькоюУкраїнською

Кафизма девятаянадесять

Аллилу́ия, 134.

1 Хвали́те и́мя Госпо́дне, хвали́те, раби́ Го́спода, 2стоя́щии во хра́ме Госпо́дни, во дво́рех до́му Бо́га на́шего. 3Хвали́те Го́спода, я́ко бла́г Госпо́дь, по́йте и́мени Его́, я́ко добро́: 4я́ко Иа́кова избра́ Себе́ Госпо́дь, Изра́иля в достоя́ние Себе́. 5Я́ко а́з позна́х, я́ко ве́лий Госпо́дь, и Госпо́дь на́ш над все́ми бо́ги. 6Вся́ ели́ка восхоте́ Госпо́дь, сотвори́ на небеси́ и на земли́, в моря́х и во все́х бе́зднах. 7Возводя́ о́блаки от после́дних земли́, мо́лнии в до́ждь сотвори́, изводя́й ве́тры от сокро́вищ Свои́х. 8И́же порази́ пе́рвенцы Еги́петския, от челове́ка до скота́. 9Посла́ зна́мения и чудеса́ посреде́ Тебе́, Еги́пте, на фарао́на и на вся́ рабы́ eго́. 10И́же порази́ язы́ки мно́ги и изби́ цари́ кре́пки: 11Сио́на, царя́ Аморре́йска, и О́га, царя́ Васа́нска, и вся́ ца́рствия Ханаа́нска, 12и даде́ зе́млю и́х достоя́ние, достоя́ние Изра́илю, лю́дем Свои́м. 13Го́споди, и́мя Твое́ в ве́к и па́мять Твоя́ в ро́д и ро́д: 14я́ко суди́ти и́мать Госпо́дь лю́дем Свои́м, и о рабе́х Свои́х умо́лится. 15И́доли язы́к, сребро́ и зла́то, дела́ ру́к челове́ческих. 16Уста́ и́мут, и не возлаго́лют, о́чи и́мут, и не у́зрят, 17у́ши и́мут, и не услы́шат, ниже́ бо е́сть ду́х во усте́х и́х. 18Подо́бни и́м да бу́дут творя́щии я́, и вси́ наде́ющиися на ня́. 19До́ме Изра́илев, благослови́те Го́спода, до́ме Ааро́нь, благослови́те Го́спода, до́ме Леви́ин, благослови́те Го́спода. 20Боя́щиися Го́спода, благослови́те Го́спода. 21Благослове́н Госпо́дь от Сио́на, жи́вый во Иерусали́ме.

Аллилу́ия, 135.

1 Испове́дайтеся Го́сподеви, я́ко бла́г, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 2Испове́дайтеся Бо́гу бого́в, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 3Испове́дайтеся Го́сподеви господе́й, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 4Сотво́ршему чудеса́ ве́лия еди́ному, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 5Сотво́ршему небеса́ ра́зумом, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 6Утверди́вшему зе́млю на вода́х, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 7Сотво́ршему свети́ла ве́лия еди́ному, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 8Со́лнце во о́бласть дне́, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 9Луну́ и зве́зды во о́бласть но́щи, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 10Порази́вшему Еги́пта с пе́рвенцы eго́, я́ко в ве́к ми́лость Его́, 11и изве́дшему Изра́иля от среды́ и́х, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 12Руко́ю кре́пкою и мы́шцею высо́кою, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 13Разде́льшему Чермно́е мо́ре в разделе́ния, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 14И прове́дшему Изра́иля посреде́ eго́, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 15И истря́сшему фарао́на и си́лу eго́ в мо́ре Чермно́е, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 16Прове́дшему лю́ди Своя́ в пусты́ни, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 17Порази́вшему цари́ ве́лия, я́ко в ве́к ми́лость Его́, 18и уби́вшему цари́ кре́пкия, я́ко в ве́к ми́лость Его́: 19Сио́на, царя́ Аморре́йска, я́ко в ве́к ми́лость Его́, 20и О́га, царя́ Васа́нска, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 21И да́вшему зе́млю и́х достоя́ние, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 22Достоя́ние Изра́илю, рабу́ Своему́, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 23Я́ко во смире́нии на́шем помяну́ ны́ Госпо́дь, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 24И изба́вил ны́ е́сть от враго́в на́ших, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 25Дая́й пи́щу вся́кой пло́ти, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 26Испове́дайтеся Бо́гу Небе́сному, я́ко в ве́к ми́лость Его́.

Дави́ду Иереми́ем, 136.

1 На река́х Вавило́нских, та́мо седо́хом и пла́кахом, внегда́ помяну́ти на́м Сио́на. 2На ве́рбиих посре́де eго́ обе́сихом орга́ны на́ша. 3Я́ко та́мо вопроси́ша ны́ пле́ншии на́с о словесе́х пе́сней и ве́дшии на́с о пе́нии: воспо́йте на́м от пе́сней Сио́нских. 4Ка́ко воспое́м пе́снь Госпо́дню на земли́ чужде́й́ 5А́ще забу́ду тебе́, Иерусали́ме, забве́на бу́ди десни́ца моя́. 6Прильпни́ язы́к мо́й горта́ни моему́, а́ще не помяну́ тебе́, а́ще не предложу́ Иерусали́ма, я́ко в нача́ле весе́лия моего́. 7Помяни́, Го́споди, сы́ны Едо́мския, в де́нь Иерусали́мль глаго́лющыя: истоща́йте, истоща́йте до основа́ний eго́. 8Дщи́ Вавило́ня окая́нная, блаже́н и́же возда́ст тебе́ воздая́ние твое́, е́же воздала́ еси́ на́м. 9Блаже́н и́же и́мет и разби́ет младе́нцы твоя́ о ка́мень.

Сла́ва:

Псало́м Дави́ду, Агге́а и Заха́рии, 137.

1 Испове́мся Тебе́, Го́споди, все́м се́рдцем мои́м, и пред А́нгелы воспою́ Тебе́, я́ко услы́шал еси́ вся́ глаго́лы у́ст мои́х. 2Поклоню́ся ко хра́му свято́му Твоему́ и испове́мся и́мени Твоем́у о ми́лости Твое́й и и́стине Твое́й, я́ко возвели́чил еси́ над все́м и́мя Твое́ свято́е. 3Во́ньже а́ще де́нь призову́ Тя́, ско́ро услы́ши мя́: умно́жиши мя́ в души́ мое́й си́лою Твое́ю. 4Да испове́дятся Тебе́, Го́споди, вси́ ца́рие зе́мстии, я́ко услы́шаша вся́ глаго́лы у́ст Твои́х, 5и да воспою́т в путе́х Госпо́дних, я́ко ве́лия сла́ва Госпо́дня, 6я́ко высо́к Госпо́дь, и смире́нныя призира́ет, и высо́кая издале́ча ве́сть. 7А́ще пойду́ посреде́ ско́рби, живи́ши мя́, на гне́в вра́г мои́х просте́рл еси́ ру́ку Твою́, и спасе́ мя́ десни́ца Твоя́. 8Госпо́дь возда́ст за мя́. Го́споди, ми́лость Твоя́ во ве́к, де́л руку́ Твое́ю не пре́зри.

В коне́ц Дави́ду, псало́м Заха́риин в разсе́янии, 138.

1 Го́споди, искуси́л мя́ еси́ и позна́л мя́ еси́. Ты́ позна́л еси́ седа́ние мое́ и воста́ние мое́. 2Ты́ разуме́л еси́ помышле́ния моя́ издале́ча: 3стезю́ мою́ и у́же мое́ Ты́ еси́ изсле́довал, и вся́ пути́ моя́ прови́дел еси́. 4Я́ко не́сть льсти́ в язы́це мое́м: се́, Го́споди, Ты́ позна́л еси́ 5вся́ после́дняя и дре́вняя: Ты́ созда́л еси́ мя́, и положи́л еси́ на мне́ ру́ку Твою́. 6Удиви́ся ра́зум Тво́й от Мене́, утверди́ся, не возмогу́ к нему́. 7Ка́мо по́йду от Ду́ха Твоего́́ И от лица́ Твоего́ ка́мо бежу́́ 8А́ще взы́ду на не́бо – Ты́ та́мо еси́, а́ще сни́ду во а́д – та́мо еси́. 9А́ще возму́ криле́ мои́ ра́но и вселю́ся в после́дних мо́ря – 10и та́мо бо рука́ Твоя́ наста́вит мя́ и уде́ржит мя́ десни́ца Твоя́. 11И ре́х: еда́ тма́ попере́т мя́́ И но́щь просвеще́ние в сла́дости мое́й. 12Я́ко тма́ не помрачи́тся от Тебе́, и но́щь, я́ко де́нь, просвети́тся, я́ко тма́ ея́, та́ко и све́т ея́. 13Я́ко Ты́ созда́л  еси́ утро́бы моя́, восприя́л мя́ еси́ из чре́ва ма́тере моея́. 14Испове́мся Тебе́, я́ко стра́шно удиви́лся еси́: чу́дна дела́ Твоя́, и душа́ моя́ зна́ет зело́. 15Не утаи́ся ко́сть моя́ от Тебе́, ю́же сотвори́л еси́ в та́йне, и соста́в мо́й в преиспо́дних земли́. 16Несоде́ланное мое́ ви́десте о́чи Твои́, и в кни́зе Твое́й вси́ напи́шутся, во дне́х сози́ждутся и никто́же в ни́х. 17Мне́ же зело́ че́стни бы́ша дру́зи Твои́, Бо́же, зело́ утверди́шася влады́чествия и́х. 18Изочту́ и́х, и па́че песка́ умно́жатся; воста́х, и еще́ е́смь с Тобо́ю. 19А́ще избие́ши гре́шники, Бо́же, му́жие крове́й, уклони́теся от Мене́. 20Я́ко ревни́ви есте́ в помышле́ниих, прии́мут в суету́ гра́ды Твоя́. 21Не ненави́дящыя ли Тя́, Го́споди, возненави́дех, и о вразе́х Твои́х иста́ях́ 22Соверше́нною не́навистию возненави́дех я́, во враги́ бы́ша ми́. 23Искуси́ мя́, Бо́же, и уве́ждь се́рдце мое́, истяжи́ мя́ и разуме́й стези́ моя́, 24и ви́ждь, а́ще пу́ть беззако́ния во мне́, и наста́ви мя́ на пу́ть ве́чен.

В коне́ц, псало́м Дави́ду, 139.

1 Изми́ мя́, Го́споди, от челове́ка лука́ва, от му́жа непра́ведна изба́ви мя́, 2и́же помы́слиша непра́вду в се́рдце, ве́сь де́нь ополча́ху бра́ни, 3изостри́ша язы́к сво́й, я́ко змии́н, я́д а́спидов под устна́ми и́х. 4Сохрани́ мя́, Го́споди, из руки́ гре́шничи, от челове́к непра́ведных изми́ мя́, и́же помы́слиша запя́ти стопы́ моя́. 5Скры́ша го́рдии се́ть мне́, и у́жы препя́ша се́ть нога́ма мои́ма. 6При стези́ собла́зны положи́ша ми́. 7Ре́х Го́сподеви: Бо́г мо́й еси́ Ты́, внуши́, Го́споди, гла́с моле́ния моего́. 8Го́споди, Го́споди, си́ло спасе́ния моего́, осени́л еси́ над главо́ю мое́ю в де́нь бра́ни. 9Не преда́ждь мене́, Го́споди, от жела́ния моего́ гре́шнику: помы́слиша на мя́, не оста́ви мене́, да не когда́ вознесу́тся. 10Глава́ окруже́ния и́х, тру́д усте́н и́х покры́ет я́. 11Паду́т на ни́х у́глия о́гненная, низложи́ши я́ в страсте́х, и не постоя́т. 12Му́ж язы́чен не испра́вится на земли́: му́жа непра́ведна зла́я уловя́т во истле́ние. 13Позна́х, я́ко сотвори́т Госпо́дь су́д ни́щым и ме́сть убо́гим. 14Оба́че пра́веднии испове́дятся и́мени Твоему́, и вселя́тся пра́вии с лице́м Твои́м.

Сла́ва:

Псало́м Дави́ду, 140.

1 Го́споди, воззва́х к Тебе́, услы́ши мя́: вонми́ гла́су моле́ния моего́, внегда́ воззва́ти ми́ к Тебе́. 2Да испра́вится моли́тва моя́, я́ко кади́ло пред Тобо́ю, воздея́ние руку́ мое́ю – же́ртва вече́рняя. 3Положи́, Го́споди, хране́ние усто́м мои́м, и две́рь огражде́ния о устна́х мои́х. 4Не уклони́ се́рдце мое́ в словеса́ лука́вствия, непщева́ти вины́ о гресе́х, с челове́ки де́лающими беззако́ние, и не сочту́ся со избра́нными и́х. 5Нака́жет мя́ пра́ведник ми́лостию и обличи́т мя́, еле́й же гре́шнаго да не нама́стит главы́ моея́, я́ко еще́ и моли́тва моя́ во благоволе́ниих и́х. 6Поже́рты бы́ша при ка́мени судии́ и́х: услы́шатся глаго́ли мои́, я́ко возмого́ша 377Я́ко то́лща земли́ просе́деся на земли́, расточи́шася ко́сти их при а́де. 8Я́ко к Тебе́, Го́споди, Го́споди, о́чи мои́: на Тя́ упова́х, не отъими́ ду́шу мою́. 9Сохрани́ мя от се́ти, ю́же соста́виша ми́, и от собла́зн де́лающих беззако́ние. 10Паду́т во мре́жу свою́ гре́шницы: еди́н е́смь а́з, до́ндеже прейду́.

1Ра́зума Дави́ду, внегда́ бы́ти ему́ в верте́пе моля́щемуся, 141.

2 Гла́сом мои́м ко Го́споду воззва́х, гла́сом мои́м ко Го́споду помоли́хся. 3Пролию́ пред Ни́м моле́ние мое́, печа́ль мою́ пред Ни́м возвещу́. 4Внегда́ исчеза́ти от Мене́ ду́ху моему́: и Ты́ позна́л еси́ стези́ моя́: на пути́ се́м, по нему́же хожда́х, скры́ша се́ть мне́. 5Смотря́х одесну́ю и возгля́дах, и не бе́ зна́яй мене́: поги́бе бе́гство от Мене́, и не́сть взыска́яй ду́шу мою́. 6Воззва́х к Тебе́, Го́споди, ре́х: Ты́ еси́ упова́ние мое́, ча́сть моя́ еси́ на земли́ живы́х. 7Вонми́ моле́нию моему́, я́ко смири́хся зело́, изба́ви мя́ от гоня́щих мя́, я́ко укрепи́шася па́че мене́. 8Изведи́ из темни́цы ду́шу мою́, испове́датися и́мени Твоему́. Мене́ жду́т пра́ведницы, до́ндеже возда́си мне́.

Псало́м Дави́ду, егда́ гоня́ше его́ Авессало́м, сы́н его́, 142.

1 Го́споди, услы́ши моли́тву мою́, внуши́ моле́ние мое́ во и́стине Твое́й, услы́ши мя́ в пра́вде Твое́й 2и не вни́ди в су́д с рабо́м Твои́м, я́ко не оправди́тся пред Тобо́ю вся́к живы́й. 3Я́ко погна́ вра́г ду́шу мою́, смири́л е́сть в зе́млю живо́т мо́й, посади́л мя́ е́сть в те́мных, я́ко ме́ртвыя ве́ка. 4И уны́ во мне́ ду́х мо́й, во мне́ смяте́ся се́рдце мое́. 5Помяну́х дни́ дре́вния, поучи́хся во все́х де́лех Твои́х, в творе́ниих руку́ Твое́ю поуча́хся. 6Возде́х к Тебе́ ру́це мои́, ду́ша моя́, я́ко земля́ безво́дная Тебе́. 7Ско́ро услы́ши мя́, Го́споди, исчезе́ ду́х мо́й, не отврати́ лица́ Твоего́ от Мене́, и уподо́блюся низходя́щым в ро́в. 8Слы́шану сотвори́ мне́ зау́тра ми́лость Твою́, я́ко на Тя́ упова́х. Скажи́ мне́, Го́споди, пу́ть во́ньже пойду́, я́ко к Тебе́ взя́х ду́шу мою́. 9Изми́ мя́ от вра́г мои́х, Го́споди, к Тебе́ прибего́х. 10Научи́ мя́ твори́ти во́лю Твою́, я́ко Ты́ еси́ Бо́г мо́й. Ду́х Тво́й благи́й наста́вит мя́ на зе́млю пра́ву. 11И́мене Твоего́ ра́ди, Го́споди, живи́ши мя́, пра́вдою Твое́ю изведе́ши от печа́ли ду́шу мою́. 12И ми́лостию Твое́ю потреби́ши враги́ моя́ и погуби́ши вся́ стужа́ющыя души́ мое́й, я́ко а́з ра́б Тво́й е́смь.

Сла́ва:

По 19-й кафисме,

Трисвято́е. и по О́тче на́ш:

Та́же тропари́, гла́с 7

Благодаря́, сла́влю Тя́, Бо́же мо́й, я́ко все́м да́л ecи́ гре́шником покая́ние. Спа́се, не посрами́ мене́, егда́ прии́деши суди́ти ми́ру всему́, сра́мная дела́ сотво́ршаго.

Сла́ва: Безме́рная Тебе́ прегреши́в и безме́рных муче́ний ожида́ю, Бо́же мо́й, уще́дрив, спаси́ мя́.

И ны́не: Ко мно́жеству ми́лости Твоея́ ны́не прибега́ю: разреши́ вери́ги, Богоро́дице, согреше́ний мои́х.

Го́споди, поми́луй (40) и моли́тва:

Влады́ко Христе́ Бо́же, И́же Страстьми́ Твои́ми стра́сти моя́ исцели́вый и я́звами Твои́ми я́звы моя́ уврачева́вый, да́руй мне́, мно́го Тебе́ прегреши́вшему, сле́зы умиле́ния, сраствори́ моему́ те́лу от обоня́ния животворя́щаго Те́ла Твоего́, и наслади́ ду́шу мою́ Твое́ю Честно́ю Кро́вию от го́рести, е́юже мя́ сопроти́вник напои́. Возвы́си мо́й у́м к Тебе́, до́лу привле́кшийся, и возведи́ от про́пасти поги́бели, я́ко не и́мам покая́ния, не и́мам умиле́ния, не и́мам сле́зы уте́шительныя, возводя́щия ча́да ко своему́ насле́дию. Омрачи́хся умо́м в жите́йских страсте́х, не могу́ воззре́ти к Тебе́ в боле́зни, не могу́ согре́тися слеза́ми, я́же к Тебе́ любве́, но, Влады́ко Го́споди, Иису́се Христе́, Сокро́вище благи́х, да́руй мне́ покая́ние всеце́лое, и се́рдце люботру́дное во взыска́ние Твое́, да́руй мне́ благода́ть Твою́, и обнови́ во мне́ зра́ки Твоего́ о́браза. Оста́вих Тя́, не оста́ви мене́, изы́ди на взыска́ние мое́, возведи́ к па́жити Твое́й, и сопричти́ мя́ овца́м избра́ннаго Твоего́ ста́да, воспита́й мя́ с ни́ми от зла́ка Боже́ственных Твои́х та́инств, моли́твами Пречи́стыя Твоея́ Ма́тере и все́х свя́тых Твои́х, ами́нь.

Каfjсма девzтаzна1десzть

Ґллилyіа, рlд

Хвали1те и4мz гDне, хвали1те, раби2 гDа,

Стоsщіи во хрaмэ гDни, во дв0рэхъ д0му бGа нaшегw.

Хвали1те гDа, ћкw блaгъ гDь: п0йте и4мени є3гw2, ћкw добро2:

Ћкw їaкwва и3збрA себЁ гDь, ї}лz въ достоsніе себЁ:

Ћкw ѓзъ познaхъ, ћкw вeлій гDь, и3 гDь нaшъ над8 всёми б0ги:

Вс‰, є3ли6ка восхотЁ гDь, сотвори2 на нб7си2 и3 на земли2, въ морsхъ и3 во всёхъ бeзднахъ.

ВозводS џблаки t послёднихъ земли2, мHлніи въ д0ждь сотвори2, и3зводsй вётры t сокр0вищъ свои1хъ.

И$же порази2 пeрвенцы є3гЂпєтскіz t человёка до скотA:

ПослA знaмєніz и3 чудесA посредЁ тебє2, є3гЂпте, на фараHна и3 на вс‰ рабы6 є3гw2.

И$же порази2 kзhки мнHги и3 и3зби2 цари2 крёпки:

СиHна царS ґморрeйска и3 w4га царS васaнска, и3 вс‰ ц†рствіz хана†нска:

И# дадE зeмлю и4хъ достоsніе, достоsніе ї}лю лю1демъ свои6мъ.

ГDи, и4мz твоE въ вёкъ, и3 пaмzть твоS въ р0дъ и3 р0дъ:

Ћкw суди1ти и4мать гDь лю1демъ свои6мъ, и3 њ рабёхъ свои1хъ ўм0литсz.

Јдwли kзы6къ сребро2 и3 злaто, дэлA рyкъ человёческихъ:

ЎстA и4мутъ, и3 не возглаг0лютъ: џчи и4мутъ, и3 не ќзрzтъ:

Ќши и4мутъ, и3 не ўслhшатъ: нижe бо є4сть дyхъ во ўстёхъ и4хъ.

Под0бни и5мъ да бyдутъ творsщіи | и3 вси2 надёющіисz на нS.

Д0ме ї}левъ, бlгослови1те гDа: д0ме ґарHнь, бlгослови1те гDа: д0ме леvjинъ, бlгослови1те гDа:

Боsщіисz гDа, бlгослови1те гDа.

Бlгословeнъ гDь t сіHна, живhй во їеrли1мэ.

Ґллилyіа, рlє

И#сповёдайтесz гDеви, ћкw бlгъ: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

И#сповёдайтесz бGу богHвъ: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

И#сповёдайтесz гDеви господeй: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Сотв0ршему чудесA вє1ліz є3ди1ному: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Сотв0ршему небесA рaзумомъ: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Ўтверди1вшему зeмлю на водaхъ: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Сотв0ршему свэти6ла вє1ліz є3ди1ному: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

С0лнце во џбласть днE: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

ЛунY и3 ѕвёзды во џбласть н0щи: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Порази1вшему є3гЂпта съ пeрвенцы є3гw2: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

И# и3звeдшему ї}лz t среды2 и4хъ: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

Рук0ю крёпкою и3 мhшцею выс0кою: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Раздёльшему чермн0е м0ре въ раздэлє1ніz: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

И# провeдшему ї}лz посредЁ є3гw2: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

И# и3стрsсшему фараHна и3 си1лу є3гw2 въ м0ре чермн0е: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Провeдшему лю1ди сво‰ въ пустhни: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Порази1вшему цари2 вє1ліz: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

И# ўби1вшему цари2 крBпкіz: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

СиHна царS ґморрeйска: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

И# w4га царS васaнска: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

И# дaвшему зeмлю и4хъ достоsніе: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

Достоsніе ї}лю рабY своемY: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Ћкw во смирeніи нaшемъ помzнy ны гDь: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

И# и3збaвилъ ны2 є4сть t врагHвъ нaшихъ: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2:

Даsй пи1щу всsкой пл0ти: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

И#сповёдайтесz бGу нбcному: ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Дв7ду їеремjемъ, рlѕ

На рэкaхъ вавmлHнскихъ, тaмw сэд0хомъ и3 плaкахомъ, внегдA помzнyти нaмъ сіHна:

На вeрбіихъ посредЁ є3гw2 њбёсихомъ nргaны нaшz.

Ћкw тaмw вопроси1ша ны2 плёншіи нaсъ њ словесёхъ пёсней, и3 вeдшіи нaсъ њ пёніи: восп0йте нaмъ t пёсней сіHнскихъ.

Кaкw воспоeмъ пёснь гDню на земли2 чуждeй;

Ѓще забyду тебE, їеrли1ме, забвeна бyди десни1ца моS.

Прильпни2 љзhкъ м0й гортaни моемY, ѓще не помzнY тебє2, ѓще не предложY їеrли1ма, ћкw въ начaлэ весeліz моегw2.

Помzни2, гDи, сhны є3дw6мскіz въ дeнь їеrли1мль глаг0лющыz: и3стощaйте, и3стощaйте до њсновaній є3гw2.

Дщи2 вавmлHнz њкаsннаz, бlжeнъ, и4же воздaстъ тебЁ воздаsніе твоE, є4же воздалA є3си2 нaмъ:

Бlжeнъ, и4же и4метъ и3 разбіeтъ младeнцы тво‰ њ кaмень.

Слaва:

Pал0мъ дв7ду, ґггeа и3 захaріи, рlз

И#сповёмсz тебЁ, гDи, всёмъ сeрдцемъ мои1мъ, и3 пред8 ѓгGлы воспою2 тебЁ, ћкw ўслhшалъ є3си2 вс‰ глаг0лы ќстъ мои1хъ:

Поклоню1сz ко хрaму с™0му твоемY и3 и3сповёмсz и4мени твоемY њ млcти твоeй и3 и4стинэ твоeй, ћкw возвели1чилъ є3си2 над8 всёмъ и4мz твоE с™0е.

В0ньже ѓще дeнь призовy тz, ск0рw ўслhши мS: ўмн0жиши мS въ души2 моeй си1лою твоeю.

Да и3сповёдzтсz тебЁ, гDи, вси2 цaріе зeмстіи, ћкw ўслhшаша вс‰ глаг0лы ќстъ твои1хъ:

И# да воспою1тъ въ путeхъ гDнихъ, ћкw вeліz слaва гDнz:

Ћкw выс0къ гDь, и3 смирє1нныz призирaетъ, и3 высHкаz и3здалeча вёсть.

Ѓще пойдY посредЁ ск0рби, живи1ши мS: на гнёвъ вр†гъ мои1хъ простeрлъ є3си2 рyку твою2, и3 сп7сe мz десни1ца твоS.

ГDь воздaстъ за мS: гDи, млcть твоS во вёкъ: дёлъ рукY твоє1ю не прeзри.

Въ конeцъ дв7ду, pал0мъ захaріинъ, въ разсёzніи, рlи

ГDи, и3скуси1лъ мS є3си2 и3 познaлъ мS є3си2: ты2 познaлъ є3си2 сэдaніе моE и3 востaніе моE.

Ты2 разумёлъ є3си2 помышлє1ніz мо‰ и3здалeча:

Стезю2 мою2 и3 ќже моE ты2 є3си2 и3зслёдовалъ и3 вс‰ пути6 мо‰ прови1дэлъ є3си2.

Ћкw нёсть льсти2 въ љзhцэ моeмъ: сE, гDи, ты2 познaлъ є3си2

Вс‰ послBднzz и3 дрє1внzz: ты2 создaлъ є3си2 мS и3 положи1лъ є3си2 на мнЁ рyку твою2.

Ўдиви1сz рaзумъ тв0й t менE, ўтверди1сz, не возмогY къ немY.

Кaмw пойдY t д¦а твоегw2; и3 t лицA твоегw2 кaмw бэжY;

Ѓще взhду на нб7о, ты2 тaмw є3си2: ѓще сни1ду во ѓдъ, тaмw є3си2.

Ѓще возмY крилB мои2 рaнw и3 вселю1сz въ послёднихъ м0рz,

И# тaмw бо рукA твоS настaвитъ мS, и3 ўдержи1тъ мS десни1ца твоS.

И# рёхъ: є3дA тмA поперeтъ мS; и3 н0щь просвэщeніе въ слaдости моeй.

Ћкw тмA не помрачи1тсz t тебє2, и3 н0щь ћкw дeнь просвэти1тсz: ћкw тмA є3S, тaкw и3 свётъ є3S.

Ћкw ты2 создaлъ є3си2 ўтрHбы мо‰, воспріsлъ мS є3си2 и3з8 чрeва мaтере моеS.

И#сповёмсz тебЁ, ћкw стрaшнw ўдиви1лсz є3си2: ч{дна дэлA тво‰, и3 душA моS знaетъ ѕэлw2.

Не ўтаи1сz к0сть моS t тебє2, ю4же сотвори1лъ є3си2 въ тaйнэ, и3 состaвъ м0й въ преисп0днихъ земли2.

Несодёланное моE ви1дэстэ џчи твои2, и3 въ кни1зэ твоeй вси2 напи1шутсz: во днeхъ сози1ждутсz, и3 никт0же въ ни1хъ.

Мнё же ѕэлw2 чeстни бhша дрyзи твои2, б9е, ѕэлw2 ўтверди1шасz владhчєствіz и4хъ:

И#зочтY и5хъ, и3 пaче пескA ўмн0жатсz: востaхъ, и3 є3щE є4смь съ тоб0ю.

Ѓще и3збіeши грёшники, б9е: мyжіе кровeй, ўклони1тесz t менE.

Ћкw ревни1ви є3стE въ помышлeніихъ, пріи1мутъ въ суетY грaды тво‰.

Не ненави1дzщыz ли тS, гDи, возненави1дэхъ, и3 њ вразёхъ твои1хъ и3стazхъ;

Совершeнною нeнавистію возненави1дэхъ |: во враги2 бhша ми2.

И#скуси1 мz, б9е, и3 ўвёждь сeрдце моE: и3стzжи1 мz и3 разумёй стєзи2 мо‰:

И# ви1ждь, ѓще пyть беззак0ніz во мнЁ, и3 настaви мS на пyть вёченъ.

Въ конeцъ, pал0мъ дв7ду, рlf

И#зми1 мz, гDи, t человёка лукaва, t мyжа непрaведна и3збaви мS:

И%же помhслиша непрaвду въ сeрдцы, вeсь дeнь њполчaху бр†ни:

И#з8wстри1ша љзhкъ св0й ћкw ѕміи1нъ: ћдъ ѓспідовъ под8 ўстнaми и4хъ.

Сохрани1 мz, гDи, и3з8 руки2 грёшничи, t человBкъ непрaведныхъ и3зми1 мz, и5же помhслиша запsти стwпы2 мо‰.

Скрhша г0рдіи сёть мнЁ и3 ќжы, препsша сёть ногaма мои1ма:

При стези2 соблaзны положи1ша ми2.

Рёхъ гDеви: бGъ м0й є3си2 ты2, внуши2, гDи, глaсъ молeніz моегw2.

ГDи, гDи, си1ло сп7сeніz моегw2, њсэни1лъ є3си2 над8 глав0ю моeю въ дeнь брaни.

Не предaждь менE, гDи, t желaніz моегw2 грёшнику: помhслиша на мS, не њстaви менE, да не когдA вознесyтсz.

ГлавA њкружeніz и4хъ, трyдъ ўстeнъ и4хъ покрhетъ |.

Падyтъ на ни1хъ ќгліz џгнєннаz, низложи1ши | во страстeхъ, и3 не постоsтъ.

Мyжъ љзhченъ не и3спрaвитсz на земли2: мyжа непрaведна ѕл†z ўловsтъ во и3стлёніе.

Познaхъ, ћкw сотвори1тъ гDь сyдъ ни1щымъ и3 мeсть ўбHгимъ.

Nбaче првdніи и3сповёдzтсz и4мени твоемY, и3 вселsтсz прaвіи съ лицeмъ твои1мъ.

Слaва:

Pал0мъ дв7ду, Rм

ГDи, воззвaхъ къ тебЁ, ўслhши мS: вонми2 глaсу молeніz моегw2, внегдA воззвaти ми2 къ тебЁ.

Да и3спрaвитсz моли1тва моS ћкw кади1ло пред8 тоб0ю: воздэsніе рукY моє1ю, жeртва вечeрнzz.

Положи2, гDи, хранeніе ўстHмъ мои6мъ и3 двeрь њграждeніz њ ўстнaхъ мои1хъ.

Не ўклони2 сeрдце моE въ словесA лукaвствіz, непщевaти вины2 њ грэсёхъ съ человёки дёлающими беззак0ніе: и3 не сочтyсz со и3збрaнными и4хъ.

Накaжетъ мS првdникъ ми1лостію и3 њбличи1тъ мS, є3лeй же грёшнагw да не намaститъ главы2 моеS: ћкw є3щE и3 моли1тва моS во бlговолeніихъ и4хъ.

Пожє1рты бhша при кaмени судіи6 и4хъ: ўслhшатсz глаг0ли мои2, ћкw возмог0ша.

Ћкw т0лща земли2 просёдесz на земли2, расточи1шасz кHсти и4хъ при ѓдэ.

Ћкw къ тебЁ, гDи, гDи, џчи мои2: на тS ўповaхъ, не tими2 дyшу мою2:

Сохрани1 мz t сёти, ю4же состaвиша ми2, и3 t собл†знъ дёлающихъ беззак0ніе.

Падyтъ во мрeжу свою2 грBшницы: є3ди1нъ є4смь ѓзъ, д0ндеже прейдY.

Рaзума дв7ду, внегдA бhти є3мY въ вертeпэ молsщемусz, рм7а

Глaсомъ мои1мъ ко гDу воззвaхъ, глaсомъ мои1мъ ко гDу помоли1хсz.

Пролію2 пред8 ни1мъ молeніе моE, печaль мою2 пред8 ни1мъ возвэщY.

ВнегдA и3счезaти t менE дyху моемY, и3 ты2 познaлъ є3си2 стєзи2 мо‰: на пути2 сeмъ, по немyже хождaхъ, скрhша сёть мнЁ.

Сматрsхъ њдеснyю и3 возглsдахъ, и3 не бЁ знazй менE: поги1бе бёгство t менE, и3 нёсть взыскazй дyшу мою2.

Воззвaхъ къ тебЁ, гDи, рёхъ: ты2 є3си2 ўповaніе моE, чaсть моS є3си2 на земли2 живhхъ.

Вонми2 молeнію моемY, ћкw смири1хсz ѕэлw2: и3збaви мS t гонsщихъ мS, ћкw ўкрэпи1шасz пaче менE.

И#зведи2 и3з8 темни1цы дyшу мою2, и3сповёдатисz и4мени твоемY: менE ждyтъ првdницы, д0ндеже воздaси мнЁ.

Pал0мъ дв7ду, є3гдA гонsше є3го2 ґвессалHмъ сhнъ є3гw2, рм7в

ГDи, ўслhши моли1тву мою2, внуши2 молeніе моE во и4стинэ твоeй, ўслhши мS въ прaвдэ твоeй:

И# не вни1ди въ сyдъ съ раб0мъ твои1мъ, ћкw не њправди1тсz пред8 тоб0ю всsкъ живhй.

Ћкw погнA врaгъ дyшу мою2: смири1лъ є4сть въ зeмлю жив0тъ м0й: посади1лъ мS є4сть въ тeмныхъ, ћкw мє1ртвыz вёка.

И# ўны2 во мнЁ дyхъ м0й, во мнЁ смzтeсz сeрдце моE.

Помzнyхъ дни6 дрє1вніz, поучи1хсz во всёхъ дёлэхъ твои1хъ, въ творeніихъ рукY твоє1ю поучaхсz.

Воздёхъ къ тебЁ рyцэ мои2: душA моS ћкw землS безв0днаz тебЁ.

Ск0рw ўслhши мS, гDи, и3счезE дyхъ м0й: не tврати2 лицA твоегw2 t менE, и3 ўпод0блюсz низходsщымъ въ р0въ.

Слhшану сотвори2 мнЁ заyтра млcть твою2, ћкw на тS ўповaхъ: скажи2 мнЁ, гDи, пyть, в0ньже пойдY, ћкw къ тебЁ взsхъ дyшу мою2.

И#зми1 мz t вр†гъ мои1хъ, гDи, къ тебЁ прибэг0хъ.

Научи1 мz твори1ти в0лю твою2, ћкw ты2 є3си2 бGъ м0й: д¦ъ тв0й бlгjй настaвитъ мS на зeмлю прaву.

И$мене твоегw2 рaди, гDи, живи1ши мS прaвдою твоeю: и3зведeши t печaли дyшу мою2:

И# млcтію твоeю потреби1ши враги2 мо‰ и3 погуби1ши вс‰ стужaющыz души2 моeй: ћкw ѓзъ рaбъ тв0й є4смь.

Слaва:

По f7i-й каfjсмэ:

Трис™0е, по Џ§е нaшъ:

Тропари2, глaсъ №

БlгодарS слaвлю тS, б9е м0й, ћкw всBмъ дaлъ є3си2 грёшникwмъ покаsніе: сп7се, не посрами2 менE, є3гдA пріи1деши суди1ти мjру всемY, ср†мнаz дэлA сотв0ршагw.

Слaва: БезмBрнаz тебЁ прегрэши1въ, и3 безмёрныхъ мучeній њжидaю: б9е м0й, ўщeдривъ сп7си1 мz.

И# нhнэ: Ко мн0жеству млcти твоеS нhнэ прибэгaю, разрэши2 вери6ги бцdе, согрэшeній мои1хъ.

ГDи поми1луй, м7.

Мlтва

ВLко хrтE б9е, и4же стrтьми2 твои1ми стр†сти мо‰ и3сцэли1вый, и3 ћзвами твои1ми ћзвы мо‰ ўврачевaвый: дaруй мнЁ мн0гw тебЁ прегрэши1вшему слeзы ўмилeніz. Сраствори2 моемY тёлу t њбонsніz животворsщагw тёла твоегw2, и3 наслади2 дyшу мою2 твоeю чcтн0ю кр0вію t г0рести, є4юже мS сопроти1вникъ напои2, возвhси м0й ќмъ къ тебЁ, д0лу привлeкшійсz, и3 возведи2 t пр0пасти поги1бели: ћкw не и4мамъ покаsніz, не и4мамъ ўмилeніz, не и4мамъ слезы2 ўтёшительныz, возводsщіz ч†да ко своемY наслёдію. Њмрачи1хсz ўм0мъ въ житeйскихъ страстeхъ, не могY воззрёти къ тебЁ въ болёзни, не могY согрётисz слезaми, ћже къ тебЁ любвE: но вLко гDи ї}се хrтE, сокр0вище бlги1хъ, дaруй мнЁ покаsніе всецёлое, и3 сeрдце люботрyдное, во взыскaніе твоE, дaруй мнЁ бlгодaть твою2, и3 њбнови2 во мнЁ зрaки твоегw2 w4браза. Њстaвихъ тS, не њстaви менE, и3зhди на взыскaніе моE. Возведи2 къ пaжити твоeй, и3 сопричти1 мz nвцaмъ и3збрaннагw твоегw2 стaда: воспитaй мS съ ни1ми t ѕлaка б9eственныхъ твои1хъ тaинствъ, мlтвами пречcтыz твоеS м™ре, и3 всёхъ с™hхъ твои1хъ, ґми1нь.

                                ΚΑΘΙΣΜΑ ΔΕΚΑΤΟΝ ΕΝΑΤΟΝ
ΨΑΛΜΟΣ 134ος

Αἰνεῖτε τὸ ὄνομα Κυρίου, αἰνεῖτε, δοῦλοι, Κύριον,
οἱ ἑστῶτες ἐν οἴκῳ Κυρίου, ἐν αὐλαῖς οἴκου Θεοῦ ἡμῶν.
αἰνεῖτε τὸν Κύριον, ὅτι ἀγαθὸς Κύριος· ψάλατε τῷ ὀνόματι αὐτοῦ, ὅτι καλόν·
ὅτι τὸν ᾿Ιακὼβ ἐξελέξατο ἑαυτῷ ὁ Κύριος, ᾿Ισραὴλ εἰς περιουσιασμὸν ἑαυτῷ.
ὅτι ἐγὼ ἔγνωκα ὅτι μέγας ὁ Κύριος, καὶ ὁ Κύριος ἡμῶν παρὰ πάντας τοὺς θεούς.
πάντα, ὅσα ἠθέλησεν ὁ Κύριος ἐποίησεν ἐν τῷ οὐρανῷ καὶ ἐν τῇ γῇ, ἐν ταῖς θαλάσσαις καὶ ἐν πάσαις ταῖς ἀβύσσοις·
ἀνάγων νεφέλας ἐξ ἐσχάτου τῆς γῆς, ἀστραπὰς εἰς ὑετὸν ἐποίησεν· ὁ ἐξάγων ἀνέμους ἐκ θησαυρῶν αὐτοῦ,
ὃς ἐπάταξε τὰ πρωτότοκα Αἰγύπτου ἀπὸ ἀνθρώπου ἕως κτήνους.
ἐξαπέστειλε σημεῖα καὶ τέρατα ἐν μέσῳ σου, Αἴγυπτε, ἐν Φαραὼ καὶ ἐν πᾶσι τοῖς δούλοις αὐτοῦ.
ὃς ἐπάταξεν ἔθνη πολλὰ καὶ ἀπέκτεινε βασιλεῖς κραταιούς.
τὸν Σηὼν βασιλέα τῶν ᾿Αμορραίων καὶ τὸν ῍Ωγ βασιλέα τῆς Βασὰν καὶ πάσας τὰς βασιλείας Χαναάν,
καὶ ἔδωκε τὴν γῆν αὐτῶν κληρονομίαν, κληρονομίαν ᾿Ισραὴλ λαῷ αὐτοῦ.
Κύριε, τὸ ὄνομά σου εἰς τὸν αἰῶνα καὶ τὸ μνημόσυνόν σου εἰς γενεὰν καὶ γενεάν.
ὅτι κρινεῖ Κύριος τὸν λαὸν αὐτοῦ καὶ ἐπὶ τοῖς δούλοις αὐτοῦ παρακληθήσεται.
τὰ εἴδωλα τῶν ἐθνῶν ἀργύριον καὶ χρυσίον, ἔργα χειρῶν ἀνθρώπων·
στόμα ἔχουσι καὶ οὐ λαλήσουσιν, ὀφθαλμοὺς ἔχουσι καὶ οὐκ ὄψονται,
ὦτα ἔχουσι καὶ οὐκ ἐνωτισθήσονται, οὐδὲ γάρ ἐστι πνεῦμα ἐν τῷ στόματι αὐτῶν.
ὅμοιοι αὐτοῖς γένοιντο οἱ ποιοῦντες αὐτὰ καὶ πάντες οἱ πεποιθότες ἐπ᾿ αὐτοῖς.
οἶκος ᾿Ισραήλ, εὐλογήσατε τὸν Κύριον· οἶκος ᾿Ααρών, εὐλογήσατε τὸν Κύριον.
οἶκος Λευΐ, εὐλογήσατε τὸν Κύριον· οἱ φοβούμενοι τὸν Κύριον, εὐλογήσατε τὸν Κύριον,
εὐλογητὸς Κύριος ἐκ Σιών, ὁ κατοικῶν ῾Ιερουσαλήμ.

ΨΑΛΜΟΣ 135ος
Έξομολογεῖσθε τῷ Κυρίῳ, ὅτι ἀγαθός, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
ἐξομολογεῖσθε τῷ Θεῷ τῶν θεῶν, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
ἐξομολογεῖσθε τῷ Κυρίῳ τῶν κυρίων, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τῷ ποιήσαντι θαυμάσια μεγάλα μόνῳ, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τῷ ποιήσαντι τοὺς οὐρανοὺς ἐν συνέσει, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τῷ στερεώσαντι τὴν γῆν ἐπὶ τῶν ὑδάτων, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τῷ ποιήσαντι φῶτα μεγάλα μόνῳ, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τὸν ἥλιον εἰς ἐξουσίαν τῆς ἡμέρας, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τὴν σελήνην καὶ τοὺς ἀστέρας εἰς ἐξουσίαν τῆς νυκτός, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τῷ πατάξαντι Αἴγυπτον σὺν τοῖς πρωτοτόκοις αὐτῶν, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ,
καὶ ἐξαγαγόντι τὸν ᾿Ισραὴλ ἐκ μέσου αὐτῶν, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ,
ἐν χειρὶ κραταιᾷ καὶ ἐν βραχίονι ὑψηλῷ, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τῷ καταδιελόντι τὴν ᾿Ερυθρὰν θάλασσαν εἰς διαιρέσεις, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
καὶ διαγαγόντι τὸν ᾿Ισραὴλ διὰ μέσου αὐτῆς, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ,
καὶ ἐκτινάξαντι Φαραὼ καὶ τὴν δύναμιν αὐτοῦ εἰς θάλασσαν ᾿Ερυθράν, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τῷ διαγαγόντι τὸν λαὸν αὐτοῦ ἐν τῇ ἐρήμῳ, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
τῷ πατάξαντι βασιλεῖς μεγάλους, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ,
καὶ ἀποκτείναντι βασιλεῖς κραταιούς, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ,
τὸν Σηὼν βασιλέα τῶν ᾿Αμορραίων, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ,
καὶ τὸν ῍Ωγ βασιλέα τῆς Βασάν, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ,
καὶ δόντι τὴν γῆν αὐτῶν κληρονομίαν, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ,
κληρονομίαν ᾿Ισραὴλ δούλῳ αὐτοῦ, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ.
ὅτι ἐν τῇ ταπεινώσει ἡμῶν ἐμνήσθη ἡμῶν ὁ Κύριος, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ,
καὶ ἐλυτρώσατο ἡμᾶς ἐκ τῶν ἐχθρῶν ἡμῶν, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
ὁ διδοὺς τροφὴν πάσῃ σαρκί, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ.
ἐξομολογεῖσθε τῷ Θεῷ τοῦ οὐρανοῦ, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ.

ΨΑΛΜΟΣ 136ος
Ἐπὶ τῶν ποταμῶν Βαβυλῶνος ἐκεῖ ἐκαθίσαμεν καὶ ἐκλαύσαμεν ἐν τῷ μνησθῆναι ἡμᾶς τῆς Σιών.
ἐπὶ ταῖς ἰτέαις ἐν μέσῳ αὐτῆς ἐκρεμάσαμεν τὰ ὄργανα ἡμῶν·
ὅτι ἐκεῖ ἐπηρώτησαν ἡμᾶς οἱ αἰχμαλωτεύσαντες ἡμᾶς λόγους ᾠδῶν καὶ οἱ ἀπαγαγόντες ἡμᾶς ὕμνον· ᾄσατε ἡμῖν ἐκ τῶν ᾠδῶν Σιών.
πῶς ᾄσωμεν τὴν ᾠδὴν Κυρίου ἐπὶ γῆς ἀλλοτρίας;
ἐὰν ἐπιλάθωμαί σου, ῾Ιερουσαλήμ, ἐπιλησθείη ἡ δεξιά μου·
κολληθείη ἡ γλῶσσά μου τῷ λάρυγγί μου, ἐὰν μή σου μνησθῶ, ἐὰν μὴ προανατάξωμαι τὴν ῾Ιερουσαλὴμ ὡς ἐν ἀρχῇ τῆς εὐφροσύνης μου.
μνήσθητι, Κύριε, τῶν υἱῶν ᾿Εδὼμ τὴν ἡμέραν ῾Ιερουσαλὴμ τῶν λεγόντων· ἐκκενοῦτε, ἐκκενοῦτε, ἕως τῶν θεμελίων αὐτῆς.
θυγάτηρ Βαβυλῶνος ἡ ταλαίπωρος, μακάριος ὃς ἀνταποδώσει σοι τὸ ἀνταπόδομά σου, ὃ ἀνταπέδωκας ἡμῖν·
μακάριος ὃς κρατήσει καὶ ἐδαφιεῖ τὰ νήπιά σου πρὸς τὴν πέτραν.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 137ος
Ἐξομολογήσομαί σοι, Κύριε, ἐν ὅλῃ καρδίᾳ μου, καὶ ἐναντίον ἀγγέλων ψαλῶ σοι, ὅτι ἤκουσας πάντα τὰ ῥήματα τοῦ στόματός μου.
προσκυνήσω πρὸς ναὸν ἅγιόν σου καὶ ἐξομολογήσομαι τῷ ὀνόματί σου ἐπὶ τῷ ἐλέει σου καὶ τῇ ἀληθείᾳ σου, ὅτι ἐμεγάλυνας ἐπὶ πᾶν τὸ ὄνομα τὸ ἅγιόν σου.
ἐν ᾗ ἂν ἡμέρᾳ ἐπικαλέσωμαί σε, ταχὺ ἐπάκουσόν μου· πολυωρήσεις με ἐν ψυχῇ μου δυνάμει σου.
ἐξομολογησάσθωσάν σοι, Κύριε, πάντες οἱ βασιλεῖς τῆς γῆς, ὅτι ἤκουσαν πάντα τὰ ρήματα τοῦ στόματός σου.
καὶ ἆσάτωσαν ἐν ταῖς ᾠδαῖς Κυρίου, ὅτι μεγάλη ἡ δόξα Κυρίου,
ὅτι ὑψηλὸς Κύριος καὶ τὰ ταπεινὰ ἐφορᾷ καὶ τὰ ὑψηλὰ ἀπὸ μακρόθεν γινώσκει.
ἐὰν πορευθῶ ἐν μέσῳ θλίψεως, ζήσεις με· ἐπ᾿ ὀργὴν ἐχθρῶν μου ἐξέτεινας χεῖράς σου, καὶ ἔσωσέ με ἡ δεξιά σου.
Κύριος ἀνταποδώσει ὑπὲρ ἐμοῦ. Κύριε, τὸ ἔλεός σου εἰς τὸν αἰῶνα, τὰ ἔργα τῶν χειρῶν σου μὴ παρίδῃς.

ΨΑΛΜΟΣ 138ος
Κύριε, ἐδοκίμασάς με, καὶ ἔγνως με·
σὺ ἔγνως τὴν καθέδραν μου καὶ τὴν ἔγερσίν μου, σὺ συνῆκας τοὺς διαλογισμούς μου ἀπὸ μακρόθεν·
τὴν τρίβον μου καὶ τὴν σχοῖνόν μου ἐξιχνίασας καὶ πάσας τὰς ὁδούς μου προεῖδες,
ὅτι οὐκ ἔστι δόλος ἐν γλώσσῃ μου.
ἰδού, Κύριε, σὺ ἔγνως πάντα, τὰ ἔσχατα καὶ τὰ ἀρχαῖα· σὺ ἔπλασάς με καὶ ἔθηκας ἐπ᾿ ἐμὲ τὴν χεῖρά σου.
ἐθαυμαστώθη ἡ γνῶσίς σου ἐξ ἐμοῦ· ἐκραταιώθη, οὐ μὴ δύνωμαι πρὸς αὐτήν.
ποῦ πορευθῶ ἀπὸ τοῦ πνεύματός σου καὶ ἀπὸ τοῦ προσώπου σου ποῦ φύγω;
ἐὰν ἀναβῶ εἰς τὸν οὐρανόν, σὺ ἐκεῖ εἶ, ἐὰν καταβῶ εἰς τὸν ᾅδην, πάρει·
ἐὰν ἀναλάβοιμι τὰς πτέρυγάς μου κατ᾿ ὄρθρον καὶ κατασκηνώσω εἰς τὰ ἔσχατα τῆς θαλάσσης,
καὶ γὰρ ἐκεῖ ἡ χείρ σου ὁδηγήσει με, καὶ καθέξει με ἡ δεξιά σου.
καὶ εἶπα· ἄρα σκότος καταπατήσει με, καὶ νὺξ φωτισμὸς ἐν τῇ τρυφῇ μου·
ὅτι σκότος οὐ σκοτισθήσεται ἀπὸ σοῦ, καὶ νὺξ ὡς ἡμέρα φωτισθήσεται· ὡς τὸ σκότος αὐτῆς, οὕτως καὶ τὸ φῶς αὐτῆς.
ὅτι σὺ ἐκτήσω τοὺς νεφρούς μου, Κύριε, ἀντελάβου μου ἐκ γαστρὸς μητρός μου.
ἐξομολογήσομαί σοι, ὅτι φοβερῶς ἐθαυμαστώθης· θαυμάσια τὰ ἔργα σου, καὶ ἡ ψυχή μου γινώσκει σφόδρα.
οὐκ ἐκρύβη τὸ ὀστοῦν μου ἀπὸ σοῦ, ὃ ἐποίησας ἐν κρυφῇ, καὶ ἡ ὑπόστασίς μου ἐν τοῖς κατωτάτοις τῆς γῆς·
τὸ ἀκατέργαστόν μου εἶδον οἱ ὀφθαλμοί σου, καὶ ἐπὶ τὸ βιβλίον σου πάντες γραφήσονται· ἡμέρας πλασθήσονται καὶ οὐθεὶς ἐν αὐτοῖς.
ἐμοὶ δὲ λίαν ἐτιμήθησαν οἱ φίλοι σου, ὁ Θεός, λίαν ἐκραταιώθησαν αἱ ἀρχαὶ αὐτῶν·
ἐξαριθμήσομαι αὐτούς, καὶ ὑπὲρ ἄμμον πληθυνθήσονται· ἐξηγέρθην καὶ ἔτι εἰμὶ μετὰ σοῦ.
ἐὰν ἀποκτείνῃς ἁμαρτωλούς, ὁ Θεός, ἄνδρες αἱμάτων, ἐκκλίνατε ἀπ᾿ ἐμοῦ,
ὅτι ἐρισταί ἐστε εἰς διαλογισμούς· λήψονται εἰς ματαιότητα τὰς πόλεις σου.
οὐχὶ τοὺς μισοῦντάς σε, Κύριε, ἐμίσησα καὶ ἐπὶ τοὺς ἐχθρούς σου ἐξετηκόμην;
τέλειον μῖσος ἐμίσουν αὐτούς, εἰς ἐχθροὺς ἐγένοντό μοι.
δοκίμασόν με, ὁ Θεός, καὶ γνῶθι τὴν καρδίαν μου, ἔτασόν με καὶ γνῶθι τὰς τρίβους μου.
καὶ ἴδε εἰ ὁδὸς ἀνομίας ἐν ἐμοί, καὶ ὁδήγησόν με ἐν ὁδῷ αἰωνίᾳ.

ΨΑΛΜΟΣ 139ος
Ἐξελοῦ με, Κύριε, ἐξ ἀνθρώπου πονηροῦ, ἀπὸ ἀνδρὸς ἀδίκου ρῦσαί με,
οἵτινες ἐλογίσαντο ἀδικίαν ἐν καρδίᾳ, ὅλην τὴν ἡμέραν παρετάσσοντο πολέμους·
ἠκόνησαν γλῶσσαν αὐτῶν ὡσεὶ ὄφεως, ἰὸς ἀσπίδων ὑπὸ τὰ χείλη αὐτῶν. (διάψαλμα).
φύλαξόν με, Κύριε, ἐκ χειρὸς ἁμαρτωλοῦ, ἀπὸ ἀνθρώπων ἀδίκων ἐξελοῦ με, οἵτινες διελογίσαντο τοῦ ὑποσκελίσαι τὰ διαβήματά μου·
ἔκρυψαν ὑπερήφανοι παγίδα μοι καὶ σχοινία διέτειναν, παγίδα τοῖς ποσί μου, ἐχόμενα τρίβους σκάνδαλα ἔθεντό μοι. (διάψαλμα).
εἶπα τῷ Κυρίῳ· Θεός μου εἶ σύ, ἐνώτισαι, Κύριε, τὴν φωνὴν τῆς δεήσεώς μου.
Κύριε, Κύριε, δύναμις τῆς σωτηρίας μου, ἐπεσκίασας ἐπὶ τὴν κεφαλήν μου ἐν ἡμέρᾳ πολέμου.
μὴ παραδῷς με, Κύριε, ἀπὸ τῆς ἐπιθυμίας μου ἁμαρτωλῷ· διελογίσαντο κατ᾿ ἐμοῦ, μὴ ἐγκαταλίπῃς με, μήποτε ὑψωθῶσιν. (διάψαλμα).
ἡ κεφαλὴ τοῦ κυκλώματος αὐτῶν, κόπος τῶν χειλέων αὐτῶν καλύψει αὐτούς.
πεσοῦνται ἐπ᾿ αὐτοὺς ἄνθρακες, ἐν πυρὶ καταβαλεῖς αὐτούς, ἐν ταλαιπωρίαις οὐ μὴ ὑποστῶσιν.
ἀνὴρ γλωσσώδης οὐ κατευθυνθήσεται ἐπὶ τῆς γῆς, ἄνδρα ἄδικον κακὰ θηρεύσει εἰς διαφθοράν.
ἔγνων ὅτι ποιήσει Κύριος τὴν κρίσιν τῶν πτωχῶν καὶ τὴν δίκην τῶν πενήτων.
πλὴν δίκαιοι ἐξομολογήσονται τῷ ὀνόματί σου, κατοικήσουσιν εὐθεῖς σὺν τῷ προσώπῳ σου.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 140ος
Κύριε, ἐκέκραξα πρὸς σέ, εἰσάκουσόν μου· πρόσχες τῇ φωνῇ τῆς δεήσεώς μου ἐν τῷ κεκραγέναι με πρὸς σέ.
κατευθυνθήτω ἡ προσευχή μου ὡς θυμίαμα ἐνώπιόν σου, ἔπαρσις τῶν χειρῶν μου θυσία ἑσπερινή.
θοῦ, Κύριε, φυλακὴν τῷ στόματί μου καὶ θύραν περιοχῆς περὶ τὰ χείλη μου.
μὴ ἐκκλίνῃς τὴν καρδίαν μου εἰς λόγους πονηρίας τοῦ προφασίζεσθαι προφάσεις ἐν ἁμαρτίαις σὺν ἀνθρώποις ἐργαζομένοις τὴν ἀνομίαν, καὶ οὐ μὴ συνδυάσω μετὰ τῶν ἐκλεκτῶν αὐτῶν.
παιδεύσει με δίκαιος ἐν ἐλέει καὶ ἐλέγξει με, ἔλαιον δὲ ἁμαρτωλοῦ μὴ λιπανάτω τὴν κεφαλήν μου· ὅτι ἔτι καὶ ἡ προσευχή μου ἐν ταῖς εὐδοκίαις αὐτῶν·
κατεπόθησαν ἐχόμενα πέτρας οἱ κριταὶ αὐτῶν· ἀκούσονται τὰ ρήματά μου ὅτι ἡδύνθησαν.
ὡσεὶ πάχος γῆς ἐρράγη ἐπὶ τῆς γῆς, διεσκορπίσθη τὰ ὀστᾶ αὐτῶν παρὰ τὸν ᾅδην.
ὅτι πρὸς σέ, Κύριε, Κύριε, οἱ ὀφθαλμοί μου· ἐπὶ σοὶ ἤλπισα, μὴ ἀντανέλῃς τὴν ψυχήν μου.
φύλαξόν με ἀπὸ παγίδος, ἧς συνεστήσαντό μοι, καὶ ἀπὸ σκανδάλων τῶν ἐργαζομένων τὴν ἀνομίαν.
πεσοῦνται ἐν ἀμφιβλήστρῳ αὐτῶν οἱ ἁμαρτωλοί· κατὰ μόνας εἰμὶ ἐγὼ ἕως ἂν παρέλθω.

ΨΑΛΜΟΣ 141ος
Φωνῇ μου πρὸς Κύριον ἐκέκραξα, φωνῇ μου πρὸς Κύριον ἐδεήθην.
ἐκχεῶ ἐνώπιον αὐτοῦ τὴν δέησίν μου, τὴν θλῖψίν μου ἐνώπιον αὐτοῦ ἀπαγγελῶ.
ἐν τῷ ἐκλείπειν ἐξ ἐμοῦ τὸ πνεῦμά μου, καὶ σὺ ἔγνως τὰς τρίβους μου· ἐν ὁδῷ ταύτῃ, ᾗ ἐπορευόμην, ἔκρυψαν παγίδα μοι.
κατενόουν εἰς τὰ δεξιὰ καὶ ἐπέβλεπον, καὶ οὐκ ἦν ὁ ἐπιγινώσκων με· ἀπώλετο φυγὴ ἀπ᾿ ἐμοῦ, καὶ οὐκ ἔστιν ὁ ἐκζητῶν τὴν ψυχήν μου.
ἐκέκραξα πρὸς σέ, Κύριε, εἶπα· σὺ εἶ ἡ ἐλπίς μου, μερίς μου εἶ ἐν γῇ ζώντων.
πρόσχες πρὸς τὴν δέησίν μου, ὅτι ἐταπεινώθην σφόδρα· ρῦσαί με ἐκ τῶν καταδιωκόντων με, ὅτι ἐκραταιώθησαν ὑπὲρ ἐμέ.
ἐξάγαγε ἐκ φυλακῆς τὴν ψυχήν μου τοῦ ἐξομολογήσασθαι τῷ ὀνόματί σου· ἐμὲ ὑπομενοῦσι δίκαιοι, ἕως οὗ ἀνταποδῷς μοι.
Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 142ος
Κύριε, εἰσάκουσον τῆς προσευχῆς μου, ἐνώτισαι τὴν δέησίν μου ἐν τῇ ἀληθείᾳ σου, εἰσάκουσόν μου ἐν τῇ δικαιοσύνῃ σου·
καὶ μὴ εἰσέλθῃς εἰς κρίσιν μετὰ τοῦ δούλου σου, ὅτι οὐ δικαιωθήσεται ἐνώπιόν σου πᾶς ζῶν.
ὅτι κατεδίωξεν ὁ ἐχθρὸς τὴν ψυχήν μου, ἐταπείνωσεν εἰς γῆν τὴν ζωήν μου, ἐκάθισέ με ἐν σκοτεινοῖς ὡς νεκροὺς αἰῶνος·
καὶ ἠκηδίασεν ἐπ᾿ ἐμὲ τὸ πνεῦμά μου, ἐν ἐμοὶ ἐταράχθη ἡ καρδία μου.
ἐμνήσθην ἡμερῶν ἀρχαίων, ἐμελέτησα ἐν πᾶσι τοῖς ἔργοις σου, ἐν ποιήμασι τῶν χειρῶν σου ἐμελέτων.
διεπέτασα πρὸς σὲ τὰς χεῖράς μου, ἡ ψυχή μου ὡς γῆ ἄνυδρός σοι. (διάψαλμα).
ταχὺ εἰσάκουσόν μου, Κύριε, ἐξέλιπε τὸ πνεῦμά μου· μὴ ἀποστρέψῃς τὸ πρόσωπόν σου ἀπ᾿ ἐμοῦ, καὶ ὁμοιωθήσομαι τοῖς καταβαίνουσιν εἰς λάκκον.
ἀκουστὸν ποίησόν μοι τὸ πρωΐ τὸ ἔλεός σου, ὅτι ἐπὶ σοὶ ἤλπισα· γνώρισόν μοι, Κύριε, ὁδόν, ἐν ᾗ πορεύσομαι, ὅτι πρὸς σὲ ἦρα τὴν ψυχήν μου·
ἐξελοῦ με ἐκ τῶν ἐχθρῶν μου, Κύριε, ὅτι πρὸς σὲ κατέφυγον.
δίδαξόν με τοῦ ποιεῖν τὸ θέλημά σου, ὅτι σὺ εἶ ὁ Θεός μου· τὸ πνεῦμά σου τὸ ἀγαθὸν ὁδηγήσει με ἐν γῇ εὐθείᾳ.
ἕνεκεν τοῦ ὀνόματός σου, Κύριε, ζήσεις με, ἐν τῇ δικαιοσύνῃ σου ἐξάξεις ἐκ θλίψεως τὴν ψυχήν μου·
καὶ ἐν τῷ ἐλέει σου ἐξολοθρεύσεις τοὺς ἐχθρούς μου καὶ ἀπολεῖς πάντας τοὺς θλίβοντας τὴν ψυχήν μου, ὅτι ἐγὼ δοῦλός σού εἰμι.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

Кафизма №19

134 псалом
Алилуя.
 
1 Хваліть ім’я Господнє, хваліть, раби Господні,
2 що стоїте у храмі Господнім, у дворах дому Бога нашого.
3 Хваліть Господа, бо Господь благий; співайте імені Його, бо це добре.
4 Господь обрав Собі Якова, — обрав Ізраїля у насліддя Собі.
5 Я пізнав, що Господь великий, і що Бог наш над усіма богами.
6 Все, що хоче, Господь творить на небесах і на землі, в морях і у всіх безоднях;
7 підносить хмари від країв землі, сяє блискавкою серед дощу, виводить вітри зі сховищ Своїх.
8 Він умертвив первістків у Єгипті від людей до тварин,
9 явив знамення й чудеса посеред тебе, Єгипте, над фараоном і над усіма рабами його,
10 уразив багато народів і знищив могутніх царів:
11 Сигона, царя Аморрейського, і Ога, царя Васанського, і всі царства ханаанські;
12 і віддав землю їх у насліддя Ізраїлю, в насліддя людям Своїм.
13 Господи, ім’я Твоє навіки, і пам’ять про Тебе з роду в рід.
14 Бо Господь буде судити народ Свій і змилосердиться над рабами Своїми.
15 Ідоли язичників — срібло й золото, творіння рук людських.
16 Мають уста і не говорять, мають очі і не бачать,
17 мають вуха і не чують, і нема дихання в устах їх.
18 Подібні до них будуть і ті, що роблять їх, і ті, що надіються на них.
19 Доме Ізраїлів! Благословляйте Господа. Доме Ааронів, благословляйте Господа!
20 Доме Левія, благословляйте Господа. Всі, хто боїться Господа, благословляйте Господа.
21 Благословен Господь від Сиона, що живе в Єрусалимі. Алилуя!
 
135 псалом
[Алилуя.]
 
1 Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його.
2 Прославляйте Бога богів, бо повіки милість Його.
3 Прославляйте Господа володарів, бо повіки милість Його.
4 Він Один творить чудеса великі, бо повіки милість Його.
5 Він створив небеса премудро, бо повіки милість Його;
6 утвердив землю на водах, бо повіки милість Його.
7 Він створив великі світила, бо повіки милість Його;
8 сонце, щоб творило день, бо повіки милість Його;
9 місяць і зорі, щоб світили вночі, бо повіки милість Його;
10 покарав Єгипет у первістках його, бо повіки милість Його;
11 і вивів з нього Ізраїля, бо повіки милість Його;
12 рукою кріпкою і силою могутньою, бо повіки милість Його;
13 Він розділив море Червоне, бо повіки милість Його;
14 і провів Ізраїля посеред нього, бо повіки милість Його;
15 і потопив фараона й військо його у морі, бо повіки милість Його;
16 Він провів народ Свій через пустелю, бо повіки милість Його;
17 і покарав царів великих, бо повіки милість Його;
18 знищив царів сильних, бо повіки милість Його;
19 Сигона, царя аморреїв, бо повіки милість Його;
20 і Ога, царя Васанського, бо повіки милість Його;
21 і віддав землю їх у насліддя, бо повіки милість Його;
22 в насліддя Ізраїлю, рабу Своєму, бо повіки милість Його;
23 Він пом’янув нас у смиренні нашому, бо повіки милість Його;
24 і визволив нас від ворогів наших, бо повіки милість Його;
25 Він дає поживу всім творінням, бо повіки милість Його.
26 Прославляйте Бога Небесного, бо повіки милість Його.
 
136 псалом
[Давида.] Пісня перед Богом про неволю (прор. Єремії).
 
1 На ріках вавилонських, там ми сиділи і плакали, коли згадували Сион наш.
2 На вербах посеред нього повісили ми арфи наші.
3 Там бо питали нас про слова пісень полонителі наші, що знали про наш спів: «Заспівайте нам пісень сионських».
4 Як же нам співати пісню Господню на землі чужій?
5 Якщо забуду тебе, Єрусалиме, нехай буде забута правиця моя.
6 Нехай прилипне язик мій до гортані моєї, якщо не пом’яну тебе і коли не поставлю Єрусалим початком радости моєї.
7 Пом’яни, Господи, синів Едомських, що в день єрусалимський кричали: «Руйнуйте його до останку».
8 Дочко Вавилона, окаянна, блаженний той, хто відплатить тобі за все, що ти заподіяла нам.
9 Блаженний, хто візьме і розіб’є дітей твоїх об камінь.

Слава…
 
137 псалом
Давида. (Аггея й Захарії).

1 Прославляю Тебе, Господи, від усього серця мого. Перед ангелами співатиму похвалу Тобі за те, [що Ти почув усі слова уст моїх].
2 Буду поклонятися перед святим храмом Твоїм і славити ім’я Твоє за милість Твою і правду Твою, бо Ти звеличив слово Твоє вище від усякого імені Твого.
3 В день, коли я взивав до Тебе, Ти почув мене і вселив у душу мою силу.
4 Будуть прославляти Тебе, Господи, всі царі землі, коли почують слова уст Твоїх.
5 Будуть у піснях прославляти путі Господні, бо велика слава Господня.
6 Високий Господь: смиренного бачить і гордого пізнає здалека.
7 Якщо я піду серед напастей, Ти оживиш мене, простягнеш руку Твою на ворогів моїх, і спасе мене правиця Твоя.
8 Господь воздасть за мене; Господи, милість Твоя повік. Не покидай творіння рук Твоїх.
 
138 псалом
Начальнику хору.
Псалом Давида. (Захарії).

 
1 Господи, Ти випробував мене і знаєш мене.
2 Ти знаєш, коли я сяду і коли я встану. Ти наперед знаєш думки мої.
3 Стежку мою і місце перебування мого Ти визначив, і всі путі мої відомі Тобі.
4 Ще нема слова на язиці моїм, а вже Ти, Господи, все знаєш.
5 Ти ствердив мене і поклав на мене руку Твою.
6 Дивне для мене всевідання [Твоє]; високе воно для мене, і я не можу збагнути його.
7 Куди піду я від Духа Твого і від лиця Твого куди втечу?
8 Зійду на небо — Ти там перебуваєш; зійду в пекло — і там Ти.
9 Чи візьму крила в ранньої зорі і переселюся на самий край моря,
10 і там рука Твоя поведе мене, і правиця Твоя триматиме мене.
11 Сказав би я: може, темрява сховає мене, то й темрява стане світлою перед Тобою.
12 Не сховає від Тебе й темрява, бо й ніч перед Тобою як день; і пітьма перед Тобою як світло.
13 Ти створив усе нутро моє, витворив мене в утробі матері моєї.
14 Прославляю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої, і душа моя добре це знає.
15 Не були втаєні від Тебе кості мої, коли в тайні зачався я, коли в утробі витворювалося тіло моє.
16 Очі Твої бачили зародок мій, і в книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було.
17 О, які величні для мене замисли Твої, Боже! І яка велика кількість їх!
18 Став би лічити їх, та їх більше, ніж піску; коли я пробуджуюсь, я все ще перед Тобою.
19 О, коли б Ти, Боже, знищив нечестивого! Відійдіть від мене, кровожерні!
20 Вороги Твої, Господи, говорять проти Тебе зневажливо; марне замишляють вороги Твої.
21 Чи ж мені не мати ненависти проти тих, що Тебе, Господи, ненавидять? І чи не цуратися тих, що повстають проти Тебе?
22 Повною ненавистю ненавиджу їх; ворогами моїми стали вони.
23 Випробуй мене, Боже, і побач серце моє, досліди думки мої.
24 Подивись, чи не на шляху я беззаконня і чи на добрій я дорозі? Якщо ні, то настанови мене на путь вічну.
 
139 псалом
Начальнику хору.
Псалом Давида.

 
1-2 Спаси мене, Господи, від людей лукавих; захисти мене від гнобителів:
3 вони замишляють неправду в серці; щодня готуються до битви,
4 гострять язики свої, як змія, отрута аспида в устах їхніх.
5 Збережи мене, Господи, від руки беззаконника; захисти від гнобителів, що задумали спинити кроки життя мого.
6 Горді розставили таємно сіті на мене при дорозі; приготували для мене яму.
7 Я сказав Господу: Ти — Бог мій! Почуй, Господи, голос моління мого!
8 Господи, Господи! Сило спасіння мого! Ти покрив голову мою в день битви.
9 Не допусти, Господи, здійснитися наміру нечестивого; не дай успіху замислам його, щоб вони не загордилися.
10 Голови тих, що оточили мене, нехай покриє зло уст їхніх.
11 Нехай впаде на них гаряче вугілля; нехай впадуть вони у вогонь і у безодню, так щоб не встали.
12 Людина злоязична не утвердиться на землі; злоба приведе гнобителя до загибелі.
13 Знаю, що Господь учинить суд пригнобленим і справедливість бідним.
14 І будуть праведні прославляти ім’я Твоє; непорочні оселяться перед лицем Твоїм.

Слава…
 
140 псалом
Псалом Давида.
 
1 Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене. Почуй голос моління мого, коли взиваю до Тебе.
2 Нехай стане молитва моя як кадило перед Тобою; піднесення рук моїх — як жертва вечірня.
3 Постав, Господи, охорону устам моїм і двері огорожі в устах моїх.
4 Не відхили серця мого до слів лукавих — виправдовувати мої гріхи, разом з людьми, що чинять беззаконня, щоб не став я спільником пристрастей їхніх.
5 Нехай навчає мене праведник милістю, нехай і викриває мене; єлей же слів грішника нехай не намастить голови моєї.
6 І молитва моя проти злодіянь їхніх. Пожерла земля в безодні суддів їхніх.
7 Почуті ж були слова мої як переможні; як груддя землі розметалися вони по землі; так розсипалися кості їхні над пеклом.
8 На Тебе ж, Господи, Господи, звернені очі мої; на Тебе надія моя, не відкинь душі моєї.
9 Охорони мене від сіті, що її поставили на мене, і від спокус, що їх наставили беззаконні.
10 У сіть свою впадуть грішники, а я з Тобою її перейду.
 
141 псалом
Повчання Давида.
Молитва його, коли він був у печері.

 
1 Голосом моїм до Господа взиваю: голосом моїм до Господа молюся.
2 Розповім Йому всі печалі мої, і скорботу мою Йому сповіщу.
3 Коли знемагав у мені дух мій, Ти знав стежки мої. На дорозі, де ходив я, поставили сіть на мене.
4 Дивився я навкруги — і ніхто не впізнавав мене. Не стало захисту, і ніхто не дбав про душу мою.
5 Я до Тебе взивав, Господи, й казав: Ти — надія моя і доля моя на землі живих.
6 Вислухай моління моє, бо я дуже знесилений; спаси мене від гонителів моїх, бо вони сильніші за мене.
7 Виведи з темниці душу мою, щоб славити ім’я Твоє. На мене чекають праведники, поки явиш мені милість Твою.
 
142 псалом
Псалом Давида, [коли його переслідував син — Авессалом.]
 
1 Господи, почуй молитву мою, зглянься на моління моє в істині Твоїй, вислухай мене у правді Твоїй.
2 І не входь у суд з рабом Твоїм, бо не виправдається перед Тобою ніхто з живих.
3 Бо ворог переслідує душу мою, втоптав у землю життя моє, посадив мене в темряву, як давно померлих.
4 І впав у мені дух мій, стривожилось у мені серце моє.
5 Я згадую дні давні, розмірковую про всі діла Твої і в творінні рук Твоїх повчаюся.
6 До Тебе простягаю руки мої: душа моя, як земля безводна, перед Тобою.
7 Скоро почуй мене, Господи, згасає дух мій. Не відверни лиця Твого від мене, бо уподібнюся тим, що сходять у могилу.
8 Дай мені зрання відчути милість Твою, бо на Тебе уповаю. Вкажи мені, [Господи], путь, якою піду, бо до Тебе підношу душу мою.
9 Визволи мене від ворогів моїх, Господи, до Тебе вдаюся,
10 навчи мене творити волю Твою, бо Ти єси Бог мій. Дух Твій благий наставить мене на землю правди;
11 імені Твого ради, Господи, оживи мене правдою Твоєю. Виведи з печалі душу мою
12 і милістю Твоєю знищ ворогів моїх. І вигуби гнобителів душі моєї, бо я раб Твій є.

Слава…
 

 
Після 19-ї кафізми 

Трисвяте по Отче наш
І тропарі, глас 7.

Дякуючи, славлю Тебе, Боже мій, що Ти всім грішникам даєш покаяння. Не осором же мене, Спасителю, коли прийдеш судити нас за недобрі діла наші.

Слава…Без ліку нагрішив я перед Тобою, Боже мій, і страшної кари сподіваюся, але змилосердься наді мною і спаси мене.

І нині…Пресвята Богородице! Я вдаюся до Твоєї безмежної милості: розірви кайдани гріхів моїх.

Господи, помилуй (40 разів).
 

Молитва

 
Владико Господи Ісусе Христе! Ти стражданнями Своїми мої страждання зцілив і ранами Своїми мої сльози вилікував. Дай мені грішному сльози покаяння; освяти тіло моє пахощами Твого животворчого Тіла і насити душу мою Твоєю чесною Кров’ю — від гіркоти, що нею мене супротивник напоїв. Піднеси мій розум до Тебе, бо він прилип до землі, і виведи мене з ями погибелі, бо я не маю покаяння, не маю душевного жалю за гріхи. Не маю сльози втішно, що приводить дітей Твоїх до їх насліддя. Я затьмарив свій розум у життєвих пристрастях і, як хворий, не можу звести очей моїх до Тебе; не можу зігріти себе покаянними до Тебе сльозами. Але, Владико, Господи Ісусе Христе, подателю блага, даруй мені всеціле покаяння, дай і серце невтомне, щоб знайти Тебе; пошли мені благодать Твою та онови в мені подобу Твого образу. Я відхилився від Тебе, але Ти не покинь мене, прийди та знайди мене; приведи мене до стада Твого та приєднай до вибраних овець святої Твоєї отари. Підкріпи мене поживою святих Твоїх Таїн, молитвами Пречистої Твоєї Матері і всіх Твоїх святих. Амінь.

Знайшли помилку