Псалтир

Кафізма 15

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюГрецькоюУкраїнською

Кафизма пятаянадесять

Аллилу́ия, 105.

1 Испове́дайтеся Го́сподеви, я́ко бла́г, я́ко в ве́к ми́лость. Его́. 2Кто́ возглаго́лет си́лы Госпо́дни́ Слы́шаны сотвори́т вся́ хвалы́ Его́́ 3Блаже́ни храня́щии су́д и творя́щии пра́вду во вся́кое вре́мя. 4Помяни́ на́с, Го́споди, во благоволе́нии люде́й Твои́х, посети́ на́с спасе́нием Твои́м. 5Ви́дети во бла́гости избра́нныя Твоя́, возвесели́тися в весе́лии язы́ка Твоего́, хвали́тися с достоя́нием Твои́м. 6Согреши́хом со отцы́ на́шими, беззако́нновахом, неправдова́хом. 7Отцы́ на́ши во Еги́пте не разуме́ша чуде́с Твои́х, ни помяну́ша мно́жества ми́лости Твоея́ и преогорчи́ша восходя́ще в Чермно́е мо́ре. 8И спасе́ и́х и́мене Своего́ ра́ди, сказа́ти си́лу Свою́, 9и запрети́ Чермно́му мо́рю, и изся́че, и наста́ви  я́ в бе́здне, я́ко в пусты́ни. 10И спасе́ я́ из руки́ ненави́дящих, и изба́ви я́ из руки́ враго́в. 11Покры́ вода́ стужа́ющыя и́м, ни еди́н от ни́х избы́сть. 12И ве́роваша словеси́ Его́, и воспе́ша хвалу́ Его́. 13Ускори́ша, забы́ша дела́ Его́, не стерпе́ша сове́та Его́ 14и похоте́ша жела́нию в пусты́ни, и искуси́ша Бо́га в безво́дней. 15И даде́ и́м проше́ние и́х, посла́ сы́тость в ду́шы и́х. 16И прогне́ваша Моисе́а в ста́ну, Ааро́на свята́го Госпо́дня. 17Отве́рзеся земля́ и пожре́ Дафа́на, и покры́ на со́нмищи Авиро́на, 18и разжже́ся о́гнь в со́нме и́х, пла́мень попали́ гре́шники. 19И сотвори́ша тельца́ в Хори́ве, и поклони́шася истука́нному, 20и измени́ша сла́ву Его́ в подо́бие тельца́ яду́щаго траву́, 21и забы́ша Бо́га спаса́ющаго и́х, сотво́ршаго ве́лия во Еги́пте, 22чудеса́ в земли́ Ха́мове, стра́шная в мо́ри Чермне́м. 23И рече́ потреби́ти и́х, а́ще не бы́ Моисе́й, избра́нный Его́, ста́л в сокруше́нии пред Ни́м, возврати́ти я́рость Его́, да не погуби́т и́х. 24И уничижи́ша зе́млю жела́нную, не я́ша ве́ры словеси́ Его́, 25и поропта́ша в селе́ниих свои́х, не услы́шаша гла́са Госпо́дня. 26И воздви́же ру́ку Свою́ на ня́, низложи́ти я́ в пусты́ни. 27И низложи́ти се́мя и́х во язы́цех, и расточи́ти я́ в страны́. 28И причасти́шася Веельфего́ру, и снедо́ша же́ртвы ме́ртвых. 29И раздражи́ша Eго́ в начина́ниих свои́х, и умно́жися в ни́х паде́ние. 30И ста́ Финее́с, и уми́лостиви, и преста́ се́чь. 31И вмени́ся eму́ в пра́вду, в ро́д и ро́д до ве́ка. 32И прогне́ваша Его́ на воде́ пререка́ния, и озло́блен бы́сть Моисе́й и́х ра́ди, 33я́ко преогорчи́ша ду́х eго́ и ра́знствова устна́ма свои́ма. 34Не потреби́ша язы́ки, я́же рече́ Госпо́дь и́м, 35и смеси́шася во язы́цех, и навыко́ша дело́м и́х. 36И порабо́таша истука́нным и́х, и бы́сть и́м в собла́зн, 37и пожро́ша сы́ны своя́ и дще́ри своя́ бесово́м, 38и пролия́ша кро́вь непови́нную, кро́вь сыно́в свои́х и дщере́й, я́же пожро́ша истука́нным ханаа́нским, и убие́на бы́сть земля́ и́х кровьми́, 39и оскверни́ся в де́лех и́х, и соблуди́ша в начина́ниих свои́х. 40И разгне́вася я́ростию Госпо́дь на лю́ди Своя́, и омерзи́ достоя́ние Свое́, 41и предаде́ я́ в ру́ки враго́в, и облада́ша и́ми ненави́дящии и́х. 42И стужи́ша и́м врази́ и́х, и смири́шася под рука́ми и́х. 43Мно́жицею изба́ви я́, ти́и же преогорчи́ша Его́ сове́том свои́м и смири́шася в беззако́ниих свои́х. 44И ви́де Госпо́дь, внегда́ скорбе́ти и́м, внегда́ услы́шаше моле́ние и́х. 45И помяну́ заве́т Сво́й, и раская́ся по мно́жеству ми́лости Своея́, 46и даде́ я́ в щедро́ты пред все́ми плени́вшими я́. 47Спаси́ ны́, Го́споди Бо́же на́ш, и собери́ ны́ от язы́к испове́датися и́мени Твоему́ свято́му, хвали́тися во хвале́ Твое́й. 48Благослове́н Госпо́дь Бо́г Израи́лев от ве́ка и до ве́ка. и реку́т вси́ лю́дие: бу́ди, бу́ди.

Сла́ва:

Аллилу́ия, 106.

1 Испове́дайтеся Го́сподеви, я́ко бла́г, я́ко в ве́к ми́лость Его́. 2Да реку́т изба́влении Го́сподем, и́хже изба́ви из руки́ врага́ 3и от стра́н собра́ и́х, от восто́к и за́пад, и се́вера, и мо́ря. 4Заблуди́ша в пусты́ни безво́дней, пути́ гра́да оби́тельнаго не обрето́ша. 5А́лчуще и жа́ждуще, душа́ и́х в ни́х исчезе́. 6И воззва́ша ко Го́споду, внегда́ скорбе́ти и́м, и от ну́жд и́х изба́ви я́, 7и наста́ви я́ на пу́ть пра́в, вни́ти во гра́д оби́тельный. 8Да испове́дятся Го́сподеви ми́лости Его́, и чудеса́ Его́ сыново́м челове́ческим, 9я́ко насы́тил е́сть ду́шу тщу́ и ду́шу а́лчущу испо́лни бла́г. 10Седя́щыя во тьме́ и се́ни сме́ртней, окова́нныя нището́ю и желе́зом, 11я́ко преогорчи́ша словеса́ Бо́жия и сове́т Вы́шняго раздражи́ша. 12И смири́ся в труде́х се́рдце и́х, и изнемого́ша, и не бе́ помога́яй. 13И воззва́ша ко Го́споду, внегда́ скорбе́ти и́м, и от ну́жд и́х спасе́ я́, 14и изведе́ я́ из тьмы́ и се́ни сме́ртныя, и у́зы и́х растерза́. 15Да испове́дятся Го́сподеви ми́лости Его́, и чудеса́ Его́ сыново́м челове́ческим, 16я́ко сокруши́ врата́ ме́дная и вере́и желе́зныя сломи́. 17Восприя́т я́ от пути́ беззако́ния и́х, беззако́ний бо ра́ди свои́х смири́шася. 18Вся́каго бра́шна возгнуша́ся душа́ и́х, и прибли́жишася до вра́т сме́ртных. 19И воззва́ша ко Го́споду, внегда́ скорбе́ти и́м, и от ну́жд и́х спасе́ я́, 20посла́ сло́во Свое́ и исцели́ я́, и изба́ви я́ от растле́ний и́х. 21Да испове́дятся Го́сподеви ми́лости Его́, и чудеса́ Его́ сыново́м челове́ческим, 22и да пожру́т Ему́ же́ртву хвалы́, и да возвестя́т дел́а Его́ в ра́дости. 23Сходя́щии в мо́ре в корабле́х, творя́щии де́лания в вода́х мно́гих, 24ти́и ви́деша дела́ Госпо́дня и чудеса́ Его́ во глубине́. 25Рече́, и ста́ ду́х бу́рен, и вознесо́шася во́лны eго́, 26восхо́дят до небе́с и низхо́дят до бе́здн, душа́ и́х в злы́х та́яше: 27смято́шася, подвиго́шася, я́ко пия́ный, и вся́ му́дрость и́х поглощена́ бы́сть. 28И воззва́ша ко Го́споду, внегда́ скорбе́ти и́м, и от ну́жд и́х изведе́ я́, 29и повеле́ бу́ри, и ста́ в тишину́, и умолко́ша во́лны eго́. 30И возвесели́шася, я́ко умолко́ша, и наста́ви я́ в приста́нище хоте́ния своего́. 31Да испове́дятся Го́сподеви ми́лости Его́, и чудеса́ Его́ сыново́м челове́ческим: 32да вознесу́т Его́ в це́ркви людсте́й и на седа́лищи ста́рец восхва́лят Его́. 33Положи́л е́сть ре́ки в пусты́ню, и исхо́дища водна́я в жа́жду, 34зе́млю плодоно́сную в сла́ность, от зло́бы живу́щих на не́й. 35Положи́л е́сть пусты́ню во езе́ра водна́я и зе́млю безво́дную во исхо́дища водна́я. 36И насели́ та́мо а́лчущыя, и соста́виша гра́ды оби́тельны, 37и насе́яша се́ла, и насади́ша виногра́ды, и сотвори́ша пло́д жи́тен. 38И благослови́ я́, и умно́жишася зело́, и скоты́ и́х не ума́ли. 39И ума́лишася, и озло́бишася от ско́рби, зо́л и боле́зни. 40Излия́ся уничиже́ние на кня́зи и́х, и облазни́  я́ по непрохо́дней, а не по пути́. 41И помо́же убо́гу от нищеты́ и положи́ я́ко о́вцы оте́чествия. 42У́зрят пра́вии и возвеселя́тся, и вся́кое беззако́ние загради́т уста́ своя́. 43Кто́ прему́др и сохрани́т сия́́ И уразуме́ют ми́лости Госпо́дни.

Сла́ва:

1Пе́снь, пса́лом Дави́ду, 107.

2 Гото́во се́рдце мое́, Бо́же, гото́во се́рдце мое́: воспою́ и пою́ во сла́ве мое́й. 3Воста́ни сла́ва моя́, воста́ни псалти́рю и гу́сли, воста́ну ра́но. 4Испове́мся Тебе́ в лю́дех, Го́споди, пою́ Тебе́ во язы́цех. 5Я́ко ве́лия верху́ небе́с ми́лость Твоя́ и до о́блак и́стина Твоя́. 6Вознеси́ся на небеса́, Бо́же, и пo все́й земли́ сла́ва Твоя́, 7я́ко да изба́вятся возлю́бленнии Твои́: спаси́ десни́цею Твое́ю и услы́ши мя́. 8Бо́г возглаго́ла во святе́м Свое́м: вознесу́ся и разделю́ Сики́му, и удо́ль селе́ний разме́рю. 9Мо́й е́сть Галаа́д и Мо́й е́сть Манасси́й, и Ефре́м заступле́ние главы́ Моея́, Иу́да ца́рь Мо́й. 10Моа́в коно́б упова́ния Моего́, на Идуме́ю наложу́ сапо́г Мо́й: Мне́ иноплеме́нницы покори́шася. 11Кто́ введе́т мя́ во гра́д огражде́ния́ Или́ кто́ наста́вит мя́ до Идуме́и́ 12Не Ты́ ли, Бо́же, отри́нувый на́с́ И не изы́деши, Бо́же, в си́лах на́ших́ 13Да́ждь на́м по́мощь от ско́рби, и су́етно спасе́ние челове́ческо. 14О Бо́зе сотвори́м си́лу, и То́й уничижи́т враги́ на́ша.

В коне́ц, псало́м Дави́ду, 108.

1 Бо́же, хвалы́ моея́ не премолчи́, 2я́ко уста́ гре́шнича и уста́ льсти́ваго на мя́ отверзо́шася, глаго́лаша на мя́ язы́ком льсти́вым, 3и словесы́ ненави́стными обыдо́ша мя́, и бра́шася со мно́ю ту́не. 4Вме́сто е́же люби́ти мя́, оболга́ху мя́, а́з же моля́хся, 5и положи́ша на мя́ зла́я за бла́гая, и не́нависть за возлюбле́ние мое́. 6Поста́ви на него́ гре́шника, и диа́вол да ста́нет одесну́ю eго́. 7Внегда́ суди́тися eму́, да изы́дет осужде́н, и моли́тва eго́ да бу́дет в гре́х. 8Да бу́дут дни́е eго́ ма́ли, и епи́скопство eго́ да прии́мет и́н: 9да бу́дут сы́нове eго́ си́ри, и жена́ eго́ вдова́: 10дви́жущеся да преселя́тся сы́нове eго́ и воспро́сят, да изгна́ни бу́дут из домо́в свои́х. 11Да взы́щет заимода́вец вся́, ели́ка су́ть eго́, и да восхи́тят чужди́и труды́ eго́. 12Да не бу́дет eму́ засту́пника, ниже́ да бу́дет ущедря́яй сироты́ eго́. 13Да бу́дут ча́да eго́ в погубле́ние, в ро́де еди́ном да потреби́тся и́мя eго́. 14Да воспомя́нется беззако́ние оте́ц eго́ пред Го́сподем, и гре́х ма́тере eго́ да не очи́стится. 15Да бу́дут пред Го́сподем вы́ну и да потреби́тся от земли́ па́мять и́х. 16Зане́же не помяну́ сотвори́ти ми́лость, и погна́ челове́ка ни́ща и убо́га, и умиле́на се́рдцем умертви́ти. 17И возлюби́ кля́тву, и прии́дет eму́, и не восхоте́ благослове́ния, и удали́тся от него́. 18И облече́ся в кля́тву я́ко в ри́зу, и вни́де я́ко вода́ во утро́бу eго́, и я́ко еле́й в ко́сти eго́. 19Да бу́дет eму́ я́ко ри́за, в ню́же облачи́тся, и я́ко по́яс, и́мже вы́ну опоясу́ется. 20Сие́ де́ло оболга́ющих мя́ у Го́спода и глаго́лющих лука́вая на ду́шу мою́. 21И ты́, Го́споди, Го́споди, сотвори́ со мно́ю и́мене ра́ди Твоего́, я́ко блага ми́лость Твоя́. 22Изба́ви мя́, я́ко ни́щ и убо́г е́смь а́з, и се́рдце мое́ смяте́ся вну́трь мене́. 23Я́ко се́нь, внегда́ уклони́тися е́й, отъя́хся, стрясо́хся я́ко пру́зи. 24Коле́на моя́ изнемого́ста от поста́, и пло́ть моя́ измени́ся еле́а ра́ди. 25И а́з бы́х поноше́ние и́м, ви́деша мя́, покива́ша глава́ми свои́ми. 26Помози́ ми́, Го́споди Бо́же мо́й, и спаси́ мя́ по ми́лости Твое́й, 27и да разуме́ют, я́ко рука́ Твоя́ сия́, и Ты́, Го́споди, сотвори́л еси́ ю́. 28Проклену́т ти́и, и Ты́ благослови́ши, востаю́щии на мя́ да постыдя́тся, ра́б же Тво́й возвесели́тся. 29Да облеку́тся оболга́ющии мя́ в срамоту́, и оде́ждутся, я́ко оде́ждею, студо́м свои́м. 30Испове́мся Го́сподеви зело́ усты́ мои́ми, и посреде́ мно́гих восхвалю́ Его́, 31я́ко предста́ одесну́ю убо́гаго, е́же спасти́ от гоня́щих ду́шу мою́.

Сла́ва:

По 15-й кафисме,

Трисвято́е. и по О́тче на́ш:

Та́же тропари́, гла́с 1

Я́ко пучи́на мно́га прегреше́ний мои́х, Спа́се, и лю́те погрузи́хся согреше́ньми мои́ми: да́ждь ми́ ру́ку, я́ко Петро́ви, и спаси́ мя́, Бо́же, и поми́луй мя́.

Сла́ва: Я́ко помышле́нии лука́выми и де́лы осуди́хся, Спа́се, мы́сль ми́ да́руй обраще́ния, Бо́же, да зову́: спаси́ мя́, Благоде́телю благи́й, и поми́луй мя́.

И ны́не: Богоблаже́нная Отрокови́це и Пренепоро́чная, скве́рна мя́ су́ща и окаля́нна от дея́ний безме́стных, и скве́рных помышле́ний, очи́сти мя́, окая́ннаго, нескве́рная и чи́стая, Всесвята́я Ма́ти Де́во.

Го́споди, поми́луй (40) и моли́тва:

Влады́ко Го́споди Иису́се Хри́сте, Ты́ еси́ помо́щник мо́й, в рука́х Твои́х е́смь а́з, помози́ ми́, не оста́ви мене́ согреши́ти к Тебе́, я́ко заблужде́н е́смь, не оста́ви мя́ после́довати во́ли пло́ти моея́, не пре́зри мя́, Го́споди, я́ко не́мощен е́смь. Ты́ ве́си поле́зное мне́, не оста́ви мя́ поги́бнути грехи́ мои́ми, не оста́ви мя́, Го́споди, не отступи́ от Мене́, я́ко к Тебе́ прибего́х, научи́ мя́ твори́ти во́лю Твою́, я́ко Ты́ еси́ Бо́г мо́й. Исцели́ ду́шу мою́, я́ко согреши́х Ти́, спаси́ мя́ ра́ди ми́лости Твоея́, я́ко пред Тобо́ю су́ть вси́ стужа́ющии ми́, и не́сть мне́ ино́е прибе́жище, то́кмо Ты́, Го́споди. Да постыдя́тся у́бо вси́ востаю́щии на мя́ и и́щущии ду́шу мою́, е́же потреби́ти ю́, я́ко Ты́ еси́ еди́н си́льный, Го́споди, во все́х, и Твоя́ е́сть сла́ва во ве́ки веко́в, ами́нь.

Каfjсма пzтаzна1десzть

Ґллилyіа, Rє

И#сповёдайтесz гDеви, ћкw бlгъ, ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Кто2 возглаг0летъ си6лы гDни, слы6шаны сотвори1тъ вс‰ хвалы6 є3гw2;

Бlжeни хранsщіи сyдъ и3 творsщіи прaвду во всsкое врeмz.

Помzни2 нaсъ, гDи, во бlговолeніи людeй твои1хъ, посэти2 нaсъ сп7сeніемъ твои1мъ,

Ви1дэти во блaгости и3збр†нныz тво‰, возвесели1тисz въ весeліи kзhка твоегw2, хвали1тисz съ достоsніемъ твои1мъ.

Согрэши1хомъ со nтцы2 нaшими, беззак0нновахомъ, непрaвдовахомъ:

Nтцы2 нaши во є3гЂптэ не разумёша чудeсъ твои1хъ, ни помzнyша мн0жества млcти твоеS: и3 преwгорчи1ша восходsще въ чермн0е м0ре.

И# сп7сE и5хъ и4мене своегw2 рaди, сказaти си1лу свою2:

И# запрети2 чермн0му м0рю, и3 и3зсsче: и3 настaви | въ бeзднэ ћкw въ пустhни.

И# сп7сE | и3з8 руки2 ненави1дzщихъ и3 и3збaви | и3з8 руки2 врагHвъ.

Покры2 водA стужaющыz и5мъ: ни є3ди1нъ t ни1хъ и3збhсть.

И# вёроваша словеси2 є3гw2 и3 воспёша хвалY є3гw2.

Ўскори1ша, забhша дэлA є3гw2, не стерпёша совёта є3гw2:

И# похотёша желaнію въ пустhни и3 и3скуси1ша бGа въ безв0днэй.

И# дадE и5мъ прошeніе и4хъ, послA сhтость въ дyшы и4хъ.

И# прогнёваша мwmсeа въ станY, ґарHна с™aго гDнz.

Tвeрзесz землS и3 пожрE даfaна и3 покры2 на с0нмищи ґвірHна:

И# разжжeсz џгнь въ с0нмэ и4хъ, плaмень попали2 грёшники.

И# сотвори1ша тельцA въ хwри1вэ и3 поклони1шасz и3стукaнному:

И# и3змэни1ша слaву є3гw2 въ под0біе тельцA kдyщагw травY.

И# забhша бGа сп7сaющаго и5хъ, сотв0ршаго вє1ліz во є3гЂптэ, чудесA въ земли2 хaмовэ, стр†шнаz въ м0ри чермнёмъ.

И# речE потреби1ти и5хъ, ѓще не бы2 мwmсeй и3збрaнный є3гw2 стaлъ въ сокрушeніи пред8 ни1мъ, возврати1ти ћрость є3гw2, да не погуби1тъ и5хъ.

И# ўничижи1ша зeмлю желaнную, не ћша вёры словеси2 є3гw2:

И# пороптaша въ селeніихъ свои1хъ, не ўслhшаша глaса гDнz.

И# воздви1же рyку свою2 на нS, низложи1ти | въ пустhни,

И# низложи1ти сёмz и4хъ во kзhцэхъ, и3 расточи1ти | въ страны6.

И# причасти1шасz веельфегHру и3 снэд0ша жє1ртвы мeртвыхъ:

И# раздражи1ша є3го2 въ начинaніихъ свои1хъ, и3 ўмн0жисz въ ни1хъ падeніе.

И# стA фінеeсъ и3 ўми1лостиви, и3 престA сёчь:

И# вмэни1сz є3мY въ прaвду, въ р0дъ и3 р0дъ до вёка.

И# прогнёваша є3го2 на водЁ прерэкaніz, и3 њѕл0бленъ бhсть мwmсeй и4хъ рaди:

Ћкw преwгорчи1ша дyхъ є3гw2 и3 рaзнствова ўстнaма свои1ма.

Не потреби1ша kзhки, ±же речE гDь и5мъ.

И# смэси1шасz во kзhцэхъ и3 навык0ша дэлHмъ и4хъ:

И# пораб0таша и3стук†ннымъ и4хъ, и3 бhсть и5мъ въ соблaзнъ.

И# пожр0ша сhны сво‰ и3 дщє1ри сво‰ бэсовHмъ,

И# проліsша кр0вь непови1нную, кр0вь сынHвъ свои1хъ и3 дщeрей, ±же пожр0ша и3стук†ннымъ хана†нскимъ: и3 ўбіeна бhсть землS и4хъ кровьми2

И# њскверни1сz въ дёлэхъ и4хъ: и3 соблуди1ша въ начинaніихъ свои1хъ.

И# разгнёвасz ћростію гDь на лю1ди сво‰ и3 њмерзи2 достоsніе своE:

И# предадE | въ рyки врагHвъ, и3 њбладaша и4ми ненави1дzщіи и5хъ.

И# стужи1ша и5мъ врази2 и4хъ: и3 смири1шасz под8 рукaми и4хъ.

Мн0жицею и3збaви |: тjи же преwгорчи1ша є3го2 совётомъ свои1мъ, и3 смири1шасz въ беззак0ніихъ свои1хъ.

И# ви1дэ гDь, внегдA скорбёти и5мъ, внегдA ўслhшаше молeніе и4хъ:

И# помzнY завётъ св0й, и3 раскazсz по мн0жеству млcти своеS:

И# дадE | въ щедрHты пред8 всёми плэни1вшими |.

Сп7си1 ны, гDи, б9е нaшъ, и3 собери1 ны t kзы6къ, и3сповёдатисz и4мени твоемY с™0му, хвали1тисz во хвалЁ твоeй.

Бlгословeнъ гDь бGъ ї}левъ t вёка и3 до вёка. И# рекyтъ вси2 лю1діе: бyди, бyди.

Слaва:

Ґллилyіа, Rѕ

И#сповёдайтесz гDеви, ћкw бlгъ, ћкw въ вёкъ млcть є3гw2.

Да рекyтъ и3збaвленніи гDемъ, и5хже и3збaви и3з8 руки2 врагA,

И# t стрaнъ собрA и4хъ, t востHкъ и3 з†падъ, и3 сёвера и3м0рz:

Заблуди1ша въ пустhни безв0днэй, пути2 грaда nби1тельнагw не њбрэт0ша:

Ѓлчуще и3 жaждуще, душA и4хъ въ ни1хъ и3счезE.

И# воззвaша ко гDу, внегдA скорбёти и5мъ, и3 t нyждъ и4хъ и3збaви |:

И# настaви | на пyть прaвъ, вни1ти во грaдъ nби1тельный.

Да и3сповёдzтсz гDеви млcти є3гw2 и3 чудесA є3гw2 сыновHмъ человёчєскимъ:

Ћкw насhтилъ є4сть дyшу тщY, и3 дyшу ѓлчущу и3сп0лни бл†гъ:

Сэдsщыz во тмЁ и3 сёни смeртнэй, њков†нныz нищет0ю и3 желёзомъ,

Ћкw преwгорчи1ша словесA б9іz, и3 совётъ вhшнzгw раздражи1ша.

И# смири1сz въ трудёхъ сeрдце и4хъ, и3 и3знемог0ша, и3 не бЁ помогazй.

И# воззвaша ко гDу, внегдA скорбёти и5мъ, и3 t нyждъ и4хъ сп7сE |:

И# и3зведE | и3з8 тмы2 и3 сёни смeртныz, и3 ќзы и4хъ растерзA.

Да и3сповёдzтсz гDеви млcти є3гw2 и3 чудесA є3гw2 сыновHмъ человёчєскимъ:

Ћкw сокруши2 вратA мBднаz, и3 верєи2 желBзныz сломи2.

Воспріsтъ | t пути2 беззак0ніz и4хъ: беззак0ній бо рaди свои1хъ смири1шасz.

Всsкагw брaшна возгнушaсz душA и4хъ, и3 прибли1жишасz до врaтъ смeртныхъ.

И# воззвaша ко гDу, внегдA скорбёти и5мъ, и3 t нyждъ и4хъ сп7сE |:

ПослA сл0во своE, и3 и3сцэли2 |, и3 и3збaви | t растлёній и4хъ.

Да и3сповёдzтсz гDеви млcти є3гw2 и3 чудесA є3гw2 сыновHмъ человёчєскимъ:

И# да пожрyтъ є3мY жeртву хвалы2 и3 да возвэстsтъ дэлA є3гw2 въ рaдости.

Сходsщіи въ м0ре въ кораблeхъ, творsщіи дBланіz въ водaхъ мн0гихъ,

Тjи ви1дэша дэлA гDнz и3 чудесA є3гw2 во глубинЁ.

РечE, и3 стA дyхъ бyренъ, и3 вознес0шасz вHлны є3гw2:

Восх0дzтъ до небeсъ и3 низх0дzтъ до бeзднъ: душA и4хъ въ ѕлhхъ тazше:

Смzт0шасz, подвиг0шасz ћкw піsный, и3 всS мyдрость и4хъ поглощенA бhсть.

И# воззвaша ко гDу, внегдA скорбёти и5мъ, и3 t нyждъ и4хъ и3зведE |:

И# повелЁ бyри, и3 стA въ тишинY, и3 ўмолк0ша вHлны є3гw2.

И# возвесели1шасz, ћкw ўмолк0ша, и3 настaви | въ пристaнище хотёніz своегw2.

Да и3сповёдzтсz гDеви млcти є3гw2 и3 чудесA є3гw2 сыновHмъ человёчєскимъ:

Да вознесyтъ є3го2 въ цRкви людстёй, и3 на сэдaлищи стaрєцъ восхвaлzтъ є3го2.

Положи1лъ є4сть рёки въ пустhню и3 и3схHдища вwднaz въ жaжду,

Зeмлю плодон0сную въ слaность, t ѕл0бы живyщихъ на нeй.

Положи1лъ є4сть пустhню во є3зeра вwднaz и3 зeмлю безв0дную во и3схHдища вwднaz.

И# насели2 тaмw ѓлчущыz, и3 состaвиша грaды њби1тєльны:

И# насёzша сeла, и3 насади1ша віногрaды, и3 сотвори1ша пл0дъ жи1тенъ.

И# блгcви2 |, и3 ўмн0жишасz ѕэлw2: и3 скоты2 и4хъ не ўмaли.

И# ўмaлишасz и3 њѕл0бишасz t ск0рби ѕHлъ и3 болёзни:

И#зліsсz ўничижeніе на кн‰зи и4хъ, и3 њблазни z по непрох0днэй, ґ не по пути2.

И# пом0же ўб0гу t нищеты2 и3 положи2 ћкw џвцы nтeчєствіz.

Ќзрzтъ прaвіи и3 возвеселsтсz, и3 всsкое беззак0ніе загради1тъ ўстA сво‰.

Кто2 премyдръ и3 сохрани1тъ сі‰; и3 ўразумёютъ млcти гDни.

Слaва:

Пёснь, pал0мъ дв7ду, Rз

Гот0во сeрдце моE, б9е, гот0во сeрдце моE: воспою2 и3 пою2 во слaвэ моeй.

Востaни, слaва моS, востaни, pалти1рю и3 гyсли: востaну рaнw.

И#сповёмсz тебЁ въ лю1дехъ, гDи, пою2 тебЁ во kзhцэхъ:

Ћкw вeліz верхY нб7съ млcть твоS и3 до џблакъ и4стина твоS.

Вознеси1сz на нб7сA, б9е, и3 по всeй земли2 слaва твоS,

Ћкw да и3збaвzтсz возлю1бленніи твои2: сп7си2 десни1цею твоeю и3 ўслhши мS.

БGъ возглаг0ла во с™ёмъ своeмъ: вознесyсz и3 раздэлю2 сіки1му, и3 ўд0ль селeній размёрю.

М0й є4сть галаaдъ, и3м0й є4сть манассjй, и3 є3фрeмъ заступлeніе главы2 моеS: їyда цaрь м0й,

Мwaвъ кон0бъ ўповaніz моегw2: на їдумeю наложY сап0гъ м0й: мнЁ и3ноплемє1нницы покори1шасz.

Кто2 введeтъ мS во грaдъ њграждeніz; и3ли2 кто2 настaвитъ мS до їдумeи;

Не тh ли, б9е, tри1нувый нaсъ, и3 не и3зhдеши, б9е, въ си1лахъ нaшихъ;

Дaждь нaмъ п0мощь t ск0рби: и3 сyетно спасeніе человёческо.

Њ бз7э сотвори1мъ си1лу, и3 т0й ўничижи1тъ враги2 нaшz.

Въ конeцъ, pал0мъ дв7ду, Rи

Б9е, хвалы2 моеS не премолчи2:

Ћкw ўстA грBшнича и3 ўстA льсти1вагw на мS tверз0шасz, глаг0лаша на мS љзhкомъ льсти1вымъ,

И# словесы2 ненави1стными њбыд0ша мS, и3 брaшасz со мн0ю тyне.

Вмёстw є4же люби1ти мS, њболгaху мS, ѓзъ же молsхсz:

И# положи1ша на мS ѕл†z за бlг†z, и3 нeнависть за возлюблeніе моE.

Постaви на него2 грёшника, и3 діaволъ да стaнетъ њдеснyю є3гw2:

ВнегдA суди1тисz є3мY, да и3зhдетъ њсуждeнъ, и3 моли1тва є3гw2 да бyдетъ въ грёхъ.

Да бyдутъ днjе є3гw2 мaли, и3 є3пjскопство є3гw2 да пріи1метъ и4нъ:

Да бyдутъ сhнове є3гw2 си1ри, и3 женA є3гw2 вдовA:

Дви1жущесz да преселsтсz сhнове є3гw2 и3 воспр0сzтъ, да и3згнaни бyдутъ и3з8 домHвъ свои1хъ.

Да взhщетъ заимодaвецъ вс‰, є3ли6ка сyть є3гw2: и3 да восхи1тzтъ чуждjи труды2 є3гw2.

Да не бyдетъ є3мY застyпника, нижE да бyдетъ ўщедрszй сирwты2 є3гw2:

Да бyдутъ ч†да є3гw2 въ погублeніе, въ р0дэ є3ди1нэмъ да потреби1тсz и4мz є3гw2.

Да воспомzнeтсz беззак0ніе nтє1цъ є3гw2 пред8 гDемъ, и3 грёхъ мaтере є3гw2 да не њчи1ститсz:

Да бyдутъ пред8 гDемъ вhну, и3 да потреби1тсz t земли2 пaмzть и4хъ:

Занeже не помzнY сотвори1ти ми1лость, и3 погнA человёка ни1ща и3 ўб0га, и3 ўмилeна сeрдцемъ ўмертви1ти.

И# возлюби2 клsтву, и3 пріи1детъ є3мY: и3 не восхотЁ бlгословeніz, и3 ўдали1тсz t негw2.

И# њблечeсz въ клsтву ћкw въ ри1зу, и3 вни1де ћкw водA во ўтр0бу є3гw2 и3 ћкw є3лeй въ кHсти є3гw2:

Да бyдетъ є3мY ћкw ри1за, въ ню1же њблачи1тсz, и3 ћкw п0zсъ, и4мже вhну њпоzсyетсz.

СіE дёло њболгaющихъ мS ў гDа и3 глаг0лющихъ лук†ваz на дyшу мою2.

И# ты2, гDи, гDи, сотвори2 со мн0ю и4мене рaди твоегw2, ћкw бlга млcть твоS:

И#збaви мS, ћкw ни1щъ и3 ўб0гъ є4смь ѓзъ, и3 сeрдце моE смzтeсz внyтрь менE.

Ћкw сёнь, внегдA ўклони1тисz є4й, tsхсz: стрzс0хсz ћкw прyзи.

Кwлёна мо‰ и3знем0госта t постA, и3 пл0ть моS и3змэни1сz є3лeа рaди.

И# ѓзъ бhхъ поношeніе и5мъ: ви1дэша мS, покивaша главaми свои1ми.

Помози1 ми, гDи б9е м0й, и3 сп7си1 мz по млcти твоeй:

И# да разумёютъ, ћкw рукA твоS сіS, и3 ты2, гDи, сотвори1лъ є3си2 ю5.

Прокленyтъ тjи, и3 ты2 бlгослови1ши: востаю1щіи на мS да постыдsтсz, рaбъ же тв0й возвесели1тсz.

Да њблекyтсz њболгaющіи мS въ срамотY и3 њдeждутсz ћкw nдeждою студ0мъ свои1мъ.

И#сповёмсz гDеви ѕэлw2 ўсты6 мои1ми и3 посредЁ мн0гихъ восхвалю2 є3го2:

Ћкw предстA њдеснyю ўб0гагw, є4же сп7сти2 t гонsщихъ дyшу мою2.

Слaва:

По є7i-й каfjсмэ:

Трис™0е, по Џ§е нaшъ

Тропари2, глaсъ №

Ћкw пучи1на мн0га прегрэшeній мои1хъ сп7се, и3 лю1тэ погрузи1хсz согрэшeньми мои1ми: дaждь ми2 рyку ћкw петр0ви, сп7си1 мz б9е, и3 поми1луй мS.

Слaва: Ћкw помышлeніи лукaвыми, и3 дёлы њсуди1хсz сп7се, мhсль ми2 дaруй њбращeніz б9е, да зовY: сп7си1 мz бlгодётелю бlгjй, и3 поми1луй мS.

И# нhнэ: БGобlжeннаz nтрокови1це и3 пренепор0чнаz, сквeрна мS сyща и3 њкалsнна t дэsній безмёстныхъ, и3 сквeрныхъ помышлeній, њчи1сти мS nкаsннаго, несквeрнаz и3 чcтаz, всес™az м™и дв7о.

ГDи поми1луй, м7.

Мlтва

ВLко гDи ї}се хrтE, ты2 є3си2 пом0щникъ м0й, въ рукaхъ твои1хъ є4смь ѓзъ, помози1 ми, не њстaви менE согрэши1ти къ тебЁ, ћкw заблуждeнъ є4смь. Не њстaви мS послёдовати в0ли пл0ти моеS: не прeзри мS гDи, ћкw нeмощенъ є4смь. Ты2 вёси полeзное мнЁ, не њстaви мS поги1бнути грэхи2 мои1ми: не њстaви мS гDи, не tступи2 t менE, ћкw къ тебЁ прибэг0хъ, научи1 мz твори1ти в0лю твою2, ћкw ты2 є3си2 бGъ м0й. И#сцэли2 дyшу мою2, ћкw согрэши1хъ ти2, сп7си1 мz рaди млcти твоеS, ћкw пред8 тоб0ю сyть вси2 стужaющіи ми2: и3 нёсть мнЁ и3н0е прибёжище, т0кмw ты2 гDи. Да постыдsтсz ќбw вси2 востаю1щіи на мS, и3 и4щущіи дyшу мою2, є4же потреби1ти ю5: ћкw ты2 є3си2 є3ди1нъ си1льный гDи во всёхъ, и3 твоS є4сть слaва во вёки вэкHвъ, ґми1нь.

                               ΚΑΘΙΣΜΑ ΔΕΚΑΤΟΝ ΠΕΜΠΤΟΝ
ΨΑΛΜΟΣ 105ος

Ἐξομολογεῖσθε τῷ Κυρίῳ, ὅτι χρηστός, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ.
τίς λαλήσει τὰς δυναστείας τοῦ Κυρίου, ἀκουστὰς ποιήσει πάσας τὰς αἰνέσεις αὐτοῦ;
μακάριοι οἱ φυλάσσοντες κρίσιν καὶ ποιοῦντες δικαιοσύνην ἐν παντὶ καιρῷ.
μνήσθητι ἡμῶν, Κύριε, ἐν τῇ εὐδοκίᾳ τοῦ λαοῦ σου, ἐπίσκεψαι ἡμᾶς ἐν τῷ σωτηρίῳ σου
τοῦ ἰδεῖν ἐν τῇ χρηστότητι τῶν ἐκλεκτῶν σου, τοῦ εὐφρανθῆναι ἐν τῇ εὐφροσύνῃ τοῦ ἔθνους σου, τοῦ ἐπαινεῖσθαι μετὰ τῆς κληρονομίας σου.
ἡμάρτομεν μετὰ τῶν πατέρων ἡμῶν, ἠνομήσαμεν, ἠδικήσαμεν.
οἱ πατέρες ἡμῶν ἐν Αἰγύπτῳ οὐ συνῆκαν τὰ θαυμάσιά σου καὶ οὐκ ἐμνήσθησαν τοῦ πλήθους τοῦ ἐλέους σου καὶ παρεπίκραναν ἀναβαίνοντες ἐν τῇ ἐρυθρᾷ θαλάσσῃ.
καὶ ἔσωσεν αὐτοὺς ἕνεκεν τοῦ ὀνόματος αὐτοῦ τοῦ γνωρίσαι τὴν δυναστείαν αὐτοῦ·
καὶ ἐπετίμησε τῇ ἐρυθρᾷ θαλάσσῃ, καὶ ἐξηράνθη, καὶ ὡδήγησεν αὐτοὺς ἐν ἀβύσσῳ ὡς ἐν ἐρήμῳ·
καὶ ἔσωσεν αὐτοὺς ἐκ χειρὸς μισοῦντος καὶ ἐλυτρώσατο αὐτοὺς ἐκ χειρὸς ἐχθρῶν·
ἐκάλυψεν ὕδωρ τοὺς θλίβοντας αὐτούς, εἷς ἐξ αὐτῶν οὐχ ὑπελείφθη.
καὶ ἐπίστευσαν τοῖς λόγοις αὐτοῦ καὶ ᾖσαν τὴν αἴνεσιν αὐτοῦ.
ἐτάχυναν, ἐπελάθοντο τῶν ἔργων αὐτοῦ, οὐχ ὑπέμειναν τὴν βουλὴν αὐτοῦ·
καὶ ἐπεθύμησαν ἐπιθυμίαν ἐν τῇ ἐρήμῳ καὶ ἐπείρασαν τὸν Θεὸν ἐν ἀνύδρῳ.
καὶ ἔδωκεν αὐτοῖς τὸ αἴτημα αὐτῶν, καὶ ἐξαπέστειλε πλησμονὴν εἰς τὰς ψυχὰς αὐτῶν.
καὶ παρώργισαν Μωυσῆν ἐν τῇ παρεμβολῇ, τὸν ᾿Ααρὼν τὸν ἅγιον Κυρίου·
ἠνοίχθη ἡ γῆ καὶ κατέπιε Δαθὰν καὶ ἐκάλυψεν ἐπὶ τὴν συναγωγὴν ᾿Αβειρών·
καὶ ἐξεκαύθη πῦρ ἐν τῇ συναγωγῇ αὐτῶν, φλὸξ κατέφλεξεν ἁμαρτωλούς.
καὶ ἐποίησαν μόσχον ἐν Χωρὴβ καὶ προσεκύνησαν τῷ γλυπτῷ.
καὶ ἠλλάξαντο τὴν δόξαν αὐτῶν ἐν ὁμοιώματι μόσχου ἐσθίοντος χόρτον.
καὶ ἐπελάθοντο τοῦ Θεοῦ τοῦ σῴζοντος αὐτούς, τοῦ ποιήσαντος μεγάλα ἐν Αἰγύπτῳ,
θαυμαστὰ ἐν γῇ Χάμ, φοβερὰ ἐπὶ θαλάσσης ἐρυθρᾶς.
καὶ εἶπε τοῦ ἐξολοθρεῦσαι αὐτούς, εἰ μὴ Μωυσῆς ὁ ἐκλεκτὸς αὐτοῦ ἔστη ἐν τῇ θραύσει ἐνώπιον αὐτοῦ τοῦ ἀποστρέψαι τὸν θυμὸν αὐτοῦ τοῦ μὴ ἐξολοθρεῦσαι αὐτούς.
καὶ ἐξουδένωσαν γῆν ἐπιθυμητήν, οὐκ ἐπίστευσαν τῷ λόγῳ αὐτοῦ·
καὶ ἐγόγγυσαν ἐν τοῖς σκηνώμασιν αὐτῶν, οὐκ εἰσήκουσαν τῆς φωνῆς Κυρίου.
καὶ ἐπῆρε τὴν χεῖρα αὐτοῦ ἐπ᾿ αὐτοὺς τοῦ καταβαλεῖν αὐτοὺς ἐν τῇ ἐρήμῳ
καὶ τοῦ καταβαλεῖν τὸ σπέρμα αὐτῶν ἐν τοῖς ἔθνεσι καὶ διασκορπίσαι αὐτοὺς ἐν ταῖς χώραις.
καὶ ἐτελέσθησαν τῷ Βεελφεγὼρ καὶ ἔφαγον θυσίας νεκρῶν·
καὶ παρώξυναν αὐτὸν ἐν τοῖς ἐπιτηδεύμασιν αὐτῶν, καὶ ἐπληθύνθη ἐν αὐτοῖς ἡ πτῶσις.
καὶ ἔστη Φινεὲς καὶ ἐξιλάσατο, καὶ ἐκόπασεν ἡ θραῦσις·
καὶ ἐλογίσθη αὐτῷ εἰς δικαιοσύνην εἰς γενεὰν καὶ γενεὰν ἕως τοῦ αἰῶνος.
καὶ παρώργισαν αὐτὸν ἐπὶ ὕδατος ἀντιλογίας καὶ ἐκακώθη Μωυσῆς δι᾿ αὐτούς,
ὅτι παρεπίκραναν τὸ πνεῦμα αὐτοῦ, καὶ διέστειλεν ἐν τοῖς χείλεσιν αὐτοῦ.
οὐκ ἐξωλόθρευσαν τὰ ἔθνη, ἃ εἶπε Κύριος αὐτοῖς,
καὶ ἐμίγησαν ἐν τοῖς ἔθνεσι καὶ ἔμαθον τὰ ἔργα αὐτῶν·
καὶ ἐδούλευσαν τοῖς γλυπτοῖς αὐτῶν, καὶ ἐγενήθη αὐτοῖς εἰς σκάνδαλον·
καὶ ἔθυσαν τοὺς υἱοὺς αὐτῶν καὶ τὰς θυγατέρας αὐτῶν τοῖς δαιμονίοις
καὶ ἐξέχεαν αἷμα ἀθῷον, αἷμα υἱῶν αὐτῶν καὶ θυγατέρων, ὧν ἔθυσαν τοῖς γλυπτοῖς Χαναὰν καὶ ἐφονοκτονήθη ἡ γῆ ἐν τοῖς αἵμασι
καὶ ἐμιάνθη ἐν τοῖς ἔργοις αὐτῶν, καὶ ἐπόρνευσαν ἐν τοῖς ἐπιτηδεύμασιν αὐτῶν.
καὶ ὠργίσθη θυμῷ Κύριος ἐπὶ τὸν λαὸν αὐτοῦ καὶ ἐβδελύξατο τὴν κληρονομίαν αὐτοῦ·
καὶ παρέδωκεν αὐτοὺς εἰς χεῖρας ἐχθρῶν, καὶ ἐκυρίευσαν αὐτῶν οἱ μισοῦντες αὐτούς.
καὶ ἔθλιψαν αὐτοὺς οἱ ἐχθροὶ αὐτῶν, καὶ ἐταπεινώθησαν ὑπὸ τὰς χεῖρας αὐτῶν.
πλεονάκις ἐρρύσατο αὐτούς, αὐτοὶ δὲ παρεπίκραναν αὐτὸν ἐν τῇ βουλῇ αὐτῶν καὶ ἐταπεινώθησαν ἐν ταῖς ἀνομίαις αὐτῶν.
καὶ εἶδε Κύριος ἐν τῷ θλίβεσθαι αὐτούς, ἐν τῷ αὐτὸν εἰσακοῦσαι τῆς δεήσεως αὐτῶν·
καὶ ἐμνήσθη τῆς διαθήκης αὐτοῦ καὶ μετεμελήθη κατὰ τὸ πλῆθος τοῦ ἐλέους αὐτοῦ
καὶ ἔδωκεν αὐτοὺς εἰς οἰκτιρμοὺς ἐναντίον πάντων τῶν αἰχμαλωτευσάντων αὐτούς.
σῶσον ἡμᾶς, Κύριε ὁ Θεὸς ἡμῶν, καὶ ἐπισυνάγαγε ἡμᾶς ἐκ τῶν ἐθνῶν τοῦ ἐξομολογήσασθαι τῷ ὀνόματί σου τῷ ἁγίῳ, τοῦ ἐγκαυχᾶσθαι ἐν τῇ αἰνέσει σου.
εὐλογητὸς Κύριος ὁ Θεὸς ᾿Ισραὴλ ἀπὸ τοῦ αἰῶνος καὶ ἕως τοῦ αἰῶνος. καὶ ἐρεῖ πᾶς ὁ λαός· γένοιτο γένοιτο.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 106ος
Ἐξομολογεῖσθε τῷ Κυρίῳ, ὅτι χρηστός, ὅτι εἰς τὸν αἰῶνα τὸ ἔλεος αὐτοῦ·
εἰπάτωσαν οἱ λελυτρωμένοι ὑπὸ Κυρίου, οὓς ἐλυτρώσατο ἐκ χειρὸς ἐχθροῦ.
ἐκ τῶν χωρῶν συνήγαγεν αὐτούς, ἀπὸ ἀνατολῶν καὶ δυσμῶν καὶ βοῤῥᾶ καὶ θαλάσσης.
ἐπλανήθησαν ἐν τῇ ἐρήμῳ ἐν γῇ ἀνύδρῳ, ὁδὸν πόλεως κατοικητηρίου οὐχ εὗρον,
πεινῶντες καὶ διψῶντες, ἡ ψυχὴ αὐτῶν ἐν αὐτοῖς ἐξέλιπε·
καὶ ἐκέκραξαν πρὸς Κύριον ἐν τῷ θλίβεσθαι αὐτούς, καὶ ἐκ τῶν ἀναγκῶν αὐτῶν ἐῤῥύσατο αὐτοὺς
καὶ ὡδήγησεν αὐτοὺς εἰς ὁδὸν εὐθεῖαν τοῦ πορευθῆναι εἰς πόλιν κατοικητηρίου.
ἐξομολογησάσθωσαν τῷ Κυρίῳ τὰ ἐλέη αὐτοῦ καὶ τὰ θαυμάσια αὐτοῦ τοῖς υἱοῖς τῶν ἀνθρώπων,
ὅτι ἐχόρτασε ψυχὴν κενὴν καὶ πεινῶσαν ἐνέπλησεν ἀγαθῶν.
καθημένους ἐν σκότει καὶ σκιᾷ θανάτου, πεπεδημένους ἐν πτωχείᾳ καὶ σιδήρῳ,
ὅτι παρεπίκραναν τὰ λόγια τοῦ Θεοῦ, καὶ τὴν βουλὴν τοῦ ῾Υψίστου παρώξυναν,
καὶ ἐταπεινώθη ἐν κόποις ἡ καρδία αὐτῶν, ἠσθένησαν, καὶ οὐκ ἦν ὁ βοηθῶν·
καὶ ἐκέκραξαν πρὸς Κύριον ἐν τῷ θλίβεσθαι αὐτούς, καὶ ἐκ τῶν ἀναγκῶν αὐτῶν ἔσωσεν αὐτοὺς
καὶ ἐξήγαγεν αὐτοὺς ἐκ σκότους καὶ σκιᾶς θανάτου καὶ τοὺς δεσμοὺς αὐτῶν διέρρηξεν.
ἐξομολογησάσθωσαν τῷ Κυρίῳ τὰ ἐλέη αὐτοῦ καὶ τὰ θαυμάσια αὐτοῦ τοῖς υἱοῖς τῶν ἀνθρώπων,
ὅτι συνέτριψε πύλας χαλκᾶς καὶ μοχλοὺς σιδηροῦς συνέθλασεν.
ἀντελάβετο αὐτῶν ἐξ ὁδοῦ ἀνομίας αὐτῶν, διὰ γὰρ τὰς ἀνομίας αὐτῶν ἐταπεινώθησαν·
πᾶν βρῶμα ἐβδελύξατο ἡ ψυχὴ αὐτῶν, καὶ ἤγγισαν ἕως τῶν πυλῶν τοῦ θανάτου·
καὶ ἐκέκραξαν πρὸς Κύριον ἐν τῷ θλίβεσθαι αὐτούς, καὶ ἐκ τῶν ἀναγκῶν αὐτῶν ἔσωσεν αὐτούς,
ἀπέστειλε τὸν λόγον αὐτοῦ καὶ ἰάσατο αὐτοὺς καὶ ἐρρύσατο αὐτοὺς ἐκ τῶν διαφθορῶν αὐτῶν.
ἐξομολογησάσθωσαν τῷ Κυρίῳ τὰ ἐλέη αὐτοῦ καὶ τὰ θαυμάσια αὐτοῦ τοῖς υἱοῖς τῶν ἀνθρώπων
καὶ θυσάτωσαν αὐτῷ θυσίαν αἰνέσεως καὶ ἐξαγγειλάτωσαν τὰ ἔργα αὐτοῦ ἐν ἀγαλλιάσει.
οἱ καταβαίνοντες εἰς θάλασσαν ἐν πλοίοις, ποιοῦντες ἐργασίαν ἐν ὕδασι πολλοῖς,
αὐτοὶ εἶδον τὰ ἔργα Κυρίου καὶ τὰ θαυμάσια αὐτοῦ ἐν τῷ βυθῷ.
εἶπε, καὶ ἔστη πνεῦμα καταιγίδος, καὶ ὑψώθη τὰ κύματα αὐτῆς·
ἀναβαίνουσιν ἕως τῶν οὐρανῶν καὶ καταβαίνουσιν ἕως τῶν ἀβύσσων, ἡ ψυχὴ αὐτῶν ἐν κακοῖς ἐτήκετο·
ἐταράχθησαν, ἐσαλεύθησαν ὡς ὁ μεθύων, καὶ πᾶσα ἡ σοφία αὐτῶν κατεπόθη·
καὶ ἐκέκραξαν πρὸς Κύριον ἐν τῷ θλίβεσθαι αὐτούς, καὶ ἐκ τῶν ἀναγκῶν αὐτῶν ἐξήγαγεν αὐτοὺς
καὶ ἐπέταξε τῇ καταιγίδι, καὶ ἔστη εἰς αὔραν, καὶ ἐσίγησαν τὰ κύματα αὐτῆς·
καὶ εὐφράνθησαν, ὅτι ἡσύχασαν, καὶ ὡδήγησεν αὐτοὺς ἐπὶ λιμένα θελήματος αὐτοῦ.
ἐξομολογησάσθωσαν τῷ Κυρίῳ τὰ ἐλέη αὐτοῦ καὶ τὰ θαυμάσια αὐτοῦ τοῖς υἱοῖς τῶν ἀνθρώπων.
ὑψωσάτωσαν αὐτὸν ἐν ἐκκλησίᾳ λαοῦ καὶ ἐν καθέδρᾳ πρεσβυτέρων αἰνεσάτωσαν αὐτόν.
ἔθετο ποταμοὺς εἰς ἔρημον καὶ διεξόδους ὑδάτων εἰς δίψαν,
γῆν καρποφόρον εἰς ἅλμην ἀπὸ κακίας τῶν κατοικούντων ἐν αὐτῇ.
ἔθετο ἔρημον εἰς λίμνας ὑδάτων καὶ γῆν ἄνυδρον εἰς διεξόδους ὑδάτων.
καὶ κατῴκισεν ἐκεῖ πεινῶντας, καὶ συνεστήσαντο πόλεις κατοικεσίας
καὶ ἔσπειραν ἀγροὺς καὶ ἐφύτευσαν ἀμπελῶνας καὶ ἐποίησαν καρπὸν γεννήματος,
καὶ εὐλόγησεν αὐτούς, καὶ ἐπληθύνθησαν σφόδρα, καὶ τὰ κτήνη αὐτῶν οὐκ ἐσμίκρυνε.
καὶ ὠλιγώθησαν καὶ ἐκακώθησαν ἀπὸ θλίψεως κακῶν καὶ ὀδύνης.
ἐξεχύθη ἐξουδένωσις ἐπ᾿ ἄρχοντας αὐτῶν, καὶ ἐπλάνησεν αὐτοὺς ἐν ἀβάτῳ καὶ οὐχ ὁδῷ.
καὶ ἐβοήθησε πένητι ἐκ πτωχείας καὶ ἔθετο ὡς πρόβατα πατριάς.
ὄψονται εὐθεῖς καὶ εὐφρανθήσονται, καὶ πᾶσα ἀνομία ἐμφράξει τὸ στόμα αὐτῆς.
τίς σοφὸς καὶ φυλάξει ταῦτα καὶ συνήσει τὰ ἐλέη τοῦ Κυρίου;

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 107ος
Ἑτοίμη ἡ καρδία μου, ὁ Θεός, ἑτοίμη ἡ καρδία μου, ᾄσομαι καὶ ψαλῶ ἐν τῇ δόξῃ μου.
ἐξεγέρθητι, ψαλτήριον καὶ κιθάρα· ἐξεγερθήσομαι ὄρθρου.
ἐξομολογήσομαί σοι ἐν λαοῖς, Κύριε, ψαλῶ σοι ἐν ἔθνεσιν,
ὅτι μέγα ἐπάνω τῶν οὐρανῶν τὸ ἔλεός σου καὶ ἕως τῶν νεφελῶν ἡ ἀλήθειά σου.
ὑψώθητι ἐπὶ τοὺς οὐρανούς, ὁ Θεός, καὶ ἐπὶ πᾶσαν τὴν γῆν ἡ δόξα σου.
ὅπως ἂν ρυσθῶσιν οἱ ἀγαπητοί σου, σῶσον τῇ δεξιᾷ σου καὶ ἐπάκουσόν μου.
ὁ Θεὸς ἐλάλησεν ἐν τῷ ἁγίῳ αὐτοῦ· ὑψωθήσομαι καὶ διαμεριῶ Σίκιμα, καὶ τὴν κοιλάδα τῶν σκηνῶν διαμετρήσω·
ἐμός ἐστι Γαλαάδ, καὶ ἐμός ἐστι Μανασσῆς, καὶ ᾿Εφραὶμ ἀντίληψις τῆς κεφαλῆς μου, ᾿Ιούδας βασιλεύς μου,
Μωὰβ λέβης τῆς ἐλπίδος μου, ἐπὶ τὴν ᾿Ιδουμαίαν ἐπιβαλῶ τὸ ὑπόδημά μου, ἐμοὶ ἀλλόφυλοι ὑπετάγησαν.
τίς ἀπάξει με εἰς πόλιν περιοχῆς; ἢ τίς ὁδηγήσει με ἕως τῆς ᾿Ιδουμαίας;
οὐχὶ σύ, ὁ Θεός, ὁ ἀπωσάμενος ἡμᾶς; καὶ οὐκ ἐξελεύσῃ, ὁ Θεός, ἐν ταῖς δυνάμεσιν ἡμῶν;
δὸς ἡμῖν βοήθειαν ἐκ θλίψεως, καὶ ματαία σωτηρία ἀνθρώπου.
ἐν τῷ Θεῷ ποιήσωμεν δύναμιν, καὶ αὐτὸς ἐξουδενώσει τοὺς ἐχθροὺς ἡμῶν.

ΨΑΛΜΟΣ 108ος
Ὁ Θεός, τὴν αἴνεσίν μου μὴ παρασιωπήσῃς,
ὅτι στόμα ἁμαρτωλοῦ καὶ στόμα δολίου ἐπ᾿ ἐμὲ ἠνοίχθη, ἐλάλησαν κατ᾿ ἐμοῦ γλώσσῃ δολίᾳ
καὶ λόγοις μίσους ἐκύκλωσάν με καὶ ἐπολέμησάν με δωρεάν.
ἀντὶ τοῦ ἀγαπᾶν με ἐνδιέβαλλόν με, ἐγὼ δὲ προσηυχόμην·
καὶ ἔθεντο κατ᾿ ἐμοῦ κακὰ ἀντὶ ἀγαθῶν καὶ μῖσος ἀντὶ τῆς ἀγαπήσεώς μου.
κατάστησον ἐπ᾿ αὐτὸν ἁμαρτωλόν, καὶ διάβολος στήτω ἐκ δεξιῶν αὐτοῦ·
ἐν τῷ κρίνεσθαι αὐτὸν ἐξέλθοι καταδεδικασμένος, καὶ ἡ προσευχὴ αὐτοῦ γενέσθω εἰς ἁμαρτίαν.
γενηθήτωσαν αἱ ἡμέραι αὐτοῦ ὀλίγαι, καὶ τὴν ἐπισκοπὴν αὐτοῦ λάβοι ἕτερος.
γενηθήτωσαν οἱ υἱοὶ αὐτοῦ ὀρφανοὶ καὶ ἡ γυνὴ αὐτοῦ χήρα·
σαλευόμενοι μεταναστήτωσαν οἱ υἱοὶ αὐτοῦ καὶ ἐπαιτησάτωσαν, ἐκβληθήτωσαν ἐκ τῶν οἰκοπέδων αὐτῶν.
ἐξερευνησάτω δανειστὴς πάντα, ὅσα ὑπάρχει αὐτῷ, καὶ διαρπασάτωσαν ἀλλότριοι τοὺς πόνους αὐτοῦ·
μὴ ὑπαρξάτω αὐτῷ ἀντιλήπτωρ, μηδὲ γενηθήτω οἰκτίρμων τοῖς ὀρφανοῖς αὐτοῦ·
γενηθήτω τὰ τέκνα αὐτοῦ εἰς ἐξολόθρευσιν, ἐν γενεᾷ μιᾷ ἐξαλειφθείη τὸ ὄνομα αὐτοῦ.
ἀναμνησθείη ἡ ἀνομία τῶν πατέρων αὐτοῦ ἔναντι Κυρίου, καὶ ἡ ἁμαρτία τῆς μητρὸς αὐτοῦ μὴ ἐξαλειφθείη·
γενηθήτωσαν ἐναντίον Κυρίου διαπαντός, καὶ ἐξολοθρευθείη ἐκ γῆς τὸ μνημόσυνον αὐτῶν,
ἀνθ᾿ ὧν οὐκ ἐμνήσθη ποιῆσαι ἔλεος καὶ κατεδίωξεν ἄνθρωπον πένητα καὶ πτωχὸν καὶ κατανενυγμένον τῇ καρδίᾳ τοῦ θανατῶσαι.
καὶ ἠγάπησε κατάραν, καὶ ἥξει αὐτῷ· καὶ οὐκ ἠθέλησεν εὐλογίαν, καὶ μακρυνθήσεται ἀπ᾿ αὐτοῦ.
καὶ ἐνεδύσατο κατάραν ὡς ἱμάτιον, καὶ εἰσῆλθεν ὡσεὶ ὕδωρ εἰς τὰ ἔγκατα αὐτοῦ καὶ ὡσεὶ ἔλαιον ἐν τοῖς ὀστέοις αὐτοῦ.
γενηθήτω αὐτῷ ὡς ἱμάτιον, ὃ περιβάλλεται, καὶ ὡσεὶ ζώνη, ἣν διαπαντὸς περιζώννυται.
τοῦτο τὸ ἔργον τῶν ἐνδιαβαλλόντων με παρὰ Κυρίου καὶ τῶν λαλούντων πονηρὰ κατὰ τῆς ψυχῆς μου.
καὶ σύ, Κύριε Κύριε, ποίησον μετ᾿ ἐμοῦ ἕνεκεν τοῦ ὀνόματός σου, ὅτι χρηστὸν τὸ ἔλεός σου. ρῦσαί με,
ὅτι πτωχὸς καὶ πένης εἰμὶ ἐγώ, καὶ ἡ καρδία μου τετάρακται ἐντός μου.
ὡσεὶ σκιὰ ἐν τῷ ἐκκλῖναι αὐτὴν ἀντανῃρέθην, ἐξετινάχθην ὡσεὶ ἀκρίδες.
τὰ γόνατά μου ἠσθένησαν ἀπὸ νηστείας, καὶ ἡ σάρξ μου ἠλλοιώθη δι᾿ ἔλαιον.
κἀγὼ ἐγενήθην ὄνειδος αὐτοῖς· εἴδοσάν με, ἐσάλευσαν κεφαλὰς αὐτῶν.
βοήθησόν μοι, Κύριε ὁ Θεός μου, καὶ σῶσόν με κατὰ τὸ ἔλεός σου.
καὶ γνώτωσαν ὅτι ἡ χείρ σου αὕτη καὶ σύ, Κύριε, ἐποίησας αὐτήν.
καταράσονται αὐτοί, καὶ σὺ εὐλογήσεις· οἱ ἐπανιστάμενοί μοι αἰσχυνθήτωσαν, ὁ δὲ δοῦλός σου εὐφρανθήσεται.
ἐνδυσάσθωσαν οἱ ἐνδιαβάλλοντές με ἐντροπὴν καὶ περιβαλέσθωσαν ὡς διπλοΐδα αἰσχύνην αὐτῶν.
ἐξομολογήσομαι τῷ Κυρίῳ σφόδρα ἐν τῷ στόματί μου καὶ ἐν μέσῳ πολλῶν αἰνέσω αὐτόν,
ὅτι παρέστη ἐκ δεξιῶν πένητος τοῦ σῶσαι ἐκ τῶν καταδιωκόντων τὴν ψυχήν μου.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

Кафизма №15

105 псалом
Алилуя.

1 Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його.
2 Хто висловить могутність Господа, звістить усі хвали Його?
3 Блаженні ті, хто чинить правосуддя і дотримується справедливости.
4 Пом’яни нас, Господи, в любові до людей Твоїх, завітай до нас спасінням Твоїм,
5 щоб мені бачити блаженне життя обраних Твоїх, радіти радощами народу Твого, хвалитися з насліддям Твоїм.
6 Нагрішили ми, як і батьки наші, жили не за правдою, творили беззаконня.
7 Батьки наші у Єгипті не зрозуміли чудес Твоїх, не пам’ятали про багатство милосердя Твого та прогнівили Тебе біля моря, Червоного моря.
8 Але Ти, Господи, спас їх ради імені Твого, щоб показати могутність Твою.
9 І наказав Господь Червоному морю, і розступилося воно, і перевів їх через безодню, наче через пустелю.
10 І врятував їх від руки ненависника, і визволив їх від руки ворога.
11 Покрила вода гнобителів їх, жоден з них не залишився.
12 І повірили вони словам Його [і] заспівали хвалу Йому.
13 Та скоро забули діла Його, не покладали надії на волю Його.
14 Забажали м’яса в пустелі і випробовували силу Бога в країні безлюдній.
15 Він виконав бажання їх, але послав рану на душі їхні.
16 І заздрили у стані Мойсеєві та Ааронові, святому Господа.
17 Тоді розступилася земля і поглинула Дафана, покрила зборище Авирона.
18 Упав вогонь на них, і полум’я попалило богопротивних.
19 Зробили вони тельця біля Хорива і поклонилися ідолові.
20 Проміняли славу Бога на образ тельця, що їсть траву.
21 Забули Бога, Спасителя свого, що звершив величне у Єгипті,
22 дивне — в землі Хамовій, страшне — на Червоному морі.
23 І хотів Він винищити їх, коли б Мойсей, вибраний Його, не став перед Ним у благанні, щоб відвернути гнів Його; щоб не погубив [їх].
24 І зневажили вони землю жадану, не стали вірити словам Його;
25 Нарікали в наметах своїх і не слухали голосу Господнього.
26 І підняв Він руку Свою на них, щоб знищити їх у пустелі,
27 розвіяти нащадків їх між народами, розсіяти їх по землі.
28 Вони пристали до Ваалфегора і їли жертви мертвих,
29 і прогнівляли Бога ділами своїми. За це хвороба стала нищити їх.
30 Тоді встав Финеєс і вчинив суд над винними, і пошесть припинилася.
31 І це зараховано йому в праведність з роду й до роду повіки.
32 І прогнівили вони Бога біля вод Меріви, і Мойсей потерпів за них,
33 бо так вони засмутили дух його, що він згрішив устами своїми.
34 Не знищили народів, про яких говорив їм Господь,
35 але змішалися з язичниками і навчилися звичаїв їх,
36 стали служити ідолам їх, які стали для них спокусою,
37 приносили в жертву бісам синів своїх і дочок своїх;
38 проливали кров безвинну, кров синів своїх та дочок своїх, приносячи їх в жертву ідолам ханаанським, — і осквернилася земля кров’ю;
39 осквернили себе ділами своїми, блуд творили в ділах своїх.
40 Тоді запалав гнів Господа на народ Його, і противним стало Йому насліддя Його.
41 і віддав їх у руки язичницьких народів, і вороги їх стали володіти ними.
42 Вороги гнобили їх, і вони корилися під рукою їхньою.
43 Багато разів Він визволяв їх, вони ж гнівили [Його] впертістю своєю, тому були принижені за беззаконня своє.
44 Але Він зглянувся на скорботу їх, коли почув стогін їх.
45 Згадав завіт Свій з ними і жаль огорнув Його з великого милосердя Його.
46 І збуджував милосердя до них у всіх тих, що поневолили їх.
47 Спаси нас, Господи, Боже наш! Збери нас з-поміж народів, щоб славити святе ім’я Твоє та хвалитися славою Твоєю.
48 Благословен Господь, Бог Ізраїля, од віку до віку. І нехай скаже увесь народ: амінь! Алилуя!

Слава…

106 псалом
[Алилуя.]

1 Прославляйте Господа, бо Він благий, бо повіки милість Його.
2 Так нехай скажуть визволені Господом, яких Він визволив із руки ворога,
3 і зібрав їх із усіх країв — зі сходу й заходу, з півночі і півдня.
4 Блукали вони по пустелі безлюдними шляхами і не знаходили міста заселеного.
5 Голод і спрагу терпіли вони, знемагала в них душа їхня.
6 Тоді взивали до Господа в скорботі своїй, і Він визволив їх із біди їхньої.
7 І привів їх прямою дорогою до міста заселеного.
8 Нехай же прославляють Господа за милість Його і за дивні діла Його для синів людських,
9 бо Він наситив душу спраглу і душу голодну сповнив добром.
10 Вони сиділи в темряві і тіні смертній, сковані скорботою та залізом,
11 бо не скорилися словам Божим і зневажали вони Всевишнього.
12 Він же смирив серця їхні стражданнями, вони падали, і не було кому допомогти їм.
13 Тоді взивали вони до Господа в скорботі своїй, і Він визволив їх від бід їхніх,
14 вивів їх із темряви і тіні смертної і кайдани їх розірвав.
15 Нехай же прославляють Господа за милість Його і дивні діла Його для синів людських:
16 бо розбив Він брами мідні і замки залізні зламав.
17 Непокірні страждали через беззаконне життя своє і за неправди свої терпіли.
18 Душа їхня відверталася від усякої поживи, і наблизилися вони до воріт смерти.
19 Тоді взивали вони до Господа в скорботі своїй, і Він визволив їх від бід їхніх,
20 послав їм слово Своє і зцілив їх, і з могил їхніх вивів їх.
21 Нехай же прославляють Господа за милість Його і за дивні діла Його для синів людських.
22 Нехай приносять Йому жертви хвали, і піснями радости нехай сповіщають про діла Його.
23 Ті, що на кораблях плавають по морю і виконують роботу свою на водах великих,
24 вони бачать діла Господні і чудеса Його на глибині:
25 скаже Він — і здійметься буйний вітер, який високо підносить хвилі, —
26 піднімає їх до неба, і опускає в безодню, і від страху мліє душа людей.
27 Кружляють вони і хитаються, наче п’яні, — зникає вся мудрість їхня.
28 Тоді взивають вони до Господа в скорботі своїй, і Він визволяє їх від біди.
29 Він повелів бурі, і настала тиша, і хвилі затихли.
30 І радіють вони, що море втихло, а Він приводить їх до бажаної пристані.
31 Нехай же прославляють Господа за милість Його і за дивні діла Його для синів людських.
32 Нехай вихваляють Його в зібранні людей і прославляють Його на зборах старійшин.
33 Він перетворює ріки на пустелю і джерела води на безводну землю,
34 землю родючу на солончаки за беззаконня тих, що живуть в ній.
35 Він перетворює пустелю на озера, і землю засохлу — на джерела води.
36 І оселяє там голодних; вони будують міста — оселі собі,
37 засівають поля, насаджують виноградники, що приносять їм великий урожай.
38 Він благословляє їх, і вони швидко розмножуються, і тварин у них не зменшується.
39 Вони занепадали від гноблення, біди і скорботи,
40 тоді Він посилав безчестя на князів їхніх і залишав їх блукати по пустелі, де немає шляхів.
41 Убогого Він спасав від біди і примножував рід його, як отари овець.
42 Бачать це праведники і радіють, а беззаконні замикають уста свої.
43 Хто мудрий, той помітить це і зрозуміє милості Господні.

Слава…

107 псалом
Пісня.
Псалом Давида.

1-2 Готове серце моє, Боже, [готове серце моє]. Буду співати і прославляти в славі моїй.
3 Встань, славо моя, встаньте, псалтирю і гуслі, я встану рано.
4 Буду славити Тебе, Господи, між народами. Буду оспівувати Тебе серед племен.
5 Бо вище небес милість Твоя, і до хмар істина Твоя.
6 Вознесися на небеса, Боже, і по всій землі слава Твоя,
7 щоб спаслися всі улюблені Твої. Спаси правицею Твоєю і почуй мене.
8 Бог сказав у святині Своїй: «Піднесуся і розділю Сихем, і долину осель розмірю:
9 Мій — Галаад, Мій — Манассія, Єфрем — сила глави Моєї, Іуда — скіпетр Мій,
10 Моав — умивальна чаша Моя, на Едома стану ногою Моєю, земля филистимська скориться Мені».
11 Хто введе мене в укріплене місто? Хто приведе мене до Едома?
12 Чи не Ти, Боже, що відкинув нас, і не виходиш, Боже, з військом нашим?
13 Дай нам поміч у скорботі, бо марна надія на захист людський.
14 З Богом ми покажемо силу, Він знищить ворогів наших.

108 псалом
Начальнику хору.
Псалом Давида.

1 Боже хвали моєї! Не мовчи.
2 Бо відкрилися на мене уста нечестиві й уста підступні; говорять про мене слова неправди.
3 Словами ненависти звідусіль оточують мене і повстають проти мене без причини;
4 за любов мою вони ворогують проти мене, я ж молюся;
5 віддають мені злом за добро, і ненавистю — за любов мою.
6 Постав над ним нечестивого, і диявол нехай стане праворуч нього.
7 Коли стане на суд, хай він вийде осудженим, і молитва його буде йому за гріх.
8 Нехай дні його будуть короткими і достоїнство його перейме інший.
9 Діти його хай будуть сиротами і дружина його — вдовою.
10 Будуть вони блукати та просити хліба і будуть вигнані із домів їх.
11 Хай позичкодавець його забере в нього все, і чужі розтягнуть добро його.
12 Хай не буде йому заступника, і ніхто не приголубить сиріт його;
13 нехай згинуть усі нащадки його, і вже в наступному поколінні ніхто не згадає й імені його.
14 Нехай згадаються перед Господом беззаконня батьків його, і гріх матері його не буде очищений.
15 Нехай будуть вони повсякчас перед Господом, і Він знищить і спомин про них на землі,
16 за те, що не виявив він милости, а переслідував людину бідну, беззахисну, засмучену серцем, щоб убити її.
17 Він полюбив прокляття, воно і прийде на нього; не побажав благословення, — і воно одійшло від нього.
18 Нехай він одягнеться в прокляття, наче в одежу, і нехай увійде воно, як вода, в утробу його і, як олива, в кості його;
19 і нехай буде воно йому як одіж, в яку він одягається, і як пояс, яким він завжди підперізується.
20 Ось така відплата від Господа ворогам моїм і тим, що говорять зло на душу мою!
21 Ти ж, Господи, Господи, захисти мене заради імені Твого, бо блага милість Твоя.
22 Спаси мене, бо я знеможений і вбогий, і серце моє поранене в мені.
23 Я зникаю, як та тінь, що відхиляється; стрясаюся, як та сарана, що гонять її.
24 Коліна мої знесиліли від посту, і тіло моє сохне без поживи.
25 І став я посміховиськом для них: ті, що дивляться на мене, похитують головами.
26 Допоможи мені, Господи, Боже мій! Спаси мене з милости Твоєї.
27 Нехай пізнають, що це — Твоя рука і що це Ти, Господи, вчинив.
28 Вони проклинають, а Ти благослови. Вони нападають, але нехай будуть посоромлені; а раб Твій нехай возрадується.
29 А ворогів моїх нехай покриє безчестя і, як одежею, нехай вони покриються соромом своїм.
30 А я голосно буду славити Господа устами моїми і серед багатьох буду прославляти Його,
31 бо Він стоїть праворуч бідного, щоб спасти його від тих, що шукають душу мою.

Слава…

 

Після 15-ї кафизми

 Трисвяте по Отче наш
І тропарі, глас 1.

Боже мій! Наче безодня моря, така безліч провин моїх, і я потопаю з гріхами моїми. Спасителю мій! Подай мені руку, як Петрові, спаси й помилуй мене.

Слава…Боже, Спасителю мій! Я осуджений помислами й ділами: дай мені бажання покаятися, щоб я взивав: Благодійнику мій, помилуй мене.

І нині…Богоблаженна Отроковице пренепорочна! Очисти мене, оскверненого ділами непотребними, від скверних помислів, як чиста і непорочна Мати-Діва.

Господи, помилуй (40 разів).

Молитва

Владико Господи Ісусе Христе! Ти — Захист мій, у Твоїх руках я весь. Поможи мені і не попускай мені грішити, бо я нестриманий, і не дозволяй мені ходити за бажанням тіла мого. Господи, не забувай мене, бо я немічний. Ти Сам знаєш, що для мене корисне, тому не покидай мене на погибель з гріхами моїми. Не покидай і не відступай від мене. Я до Тебе вдаюся, навчи мене чинити волю Твою, бо Ти — Бог мій. Зціли душу мою, бо я згрішив перед Тобою. Спаси мене заради милості Твоєї, бо перед Тобою всі ті, що спокушають мене на гріх, і нема мені іншого пристановища, крім Тебе, Господи. Нехай осоромлені відступлять від мене ті, що жадають погубити душу мою. Бо один Ти сильний, Господи, у всьому, і Тобі слава на віки віків. Амінь.

Знайшли помилку