Псалтир

Кафізма 2

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюГрецькоюУкраїнською

Кафизма вторая

1В коне́ц, о та́йных Сы́на, псало́м Дави́ду, 9.

2 Испове́мся Тебе́, Го́споди, все́м се́рдцем мои́м, пове́м вся́ чудеса́ Твоя́. 3Возвеселю́ся и возра́дуюся о Тебе́, пою́ и́мени Твоему́, Вы́шний. 4Внегда́ возврати́тися врагу́ моему́ вспя́ть, изнемо́гут и поги́бнут от лица́ Твоего́. 5Я́ко сотвори́л eси́ су́д мо́й и прю́ мою́, се́л eси́ на Престо́ле, судя́й пра́вду. 6Запрети́л eси́ язы́ком, и поги́бе нечести́вый, и́мя eго́ потреби́л eси́ в ве́к и в ве́к ве́ка. 7Врагу́ оскуде́ша oру́жия в коне́ц, и гра́ды разруши́л eси́, поги́бе па́мять eго́ с шу́мом. 8И Госпо́дь во ве́к пребыва́ет, угото́ва на су́д Престо́л Сво́й, 9и То́й суди́ти и́мать вселе́нней в пра́вду, суди́ти и́мать лю́дем в правоте́. 10И бы́сть Госпо́дь прибе́жище убо́гому, помо́щник во благовре́мениих, в ско́рбех. 11И да упова́ют на Тя́ зна́ющии и́мя Твое́, я́ко не оста́вил eси́ взыска́ющих Тя́, Го́споди. 12По́йте Го́сподеви, живу́щему в Сио́не, возвести́те во язы́цех начина́ния Его́, 13я́ко взыска́яй кро́ви и́х помяну́, не забы́ зва́ния убо́гих. 14Поми́луй мя́, Го́споди, ви́ждь смире́ние мое́ от вра́г мои́х, вознося́й мя́ от вра́т сме́ртных, 15Я́ко да возвещу́ вся́ хва́лы Твоя́ во врате́х дще́ре Сио́ни, возра́дуемся о спасе́нии Твое́м. 16Углебо́ша язы́цы в па́губе, ю́же сотвори́ша, в се́ти се́й, ю́же скры́ша, увязе́ нога́ и́х. 17Зна́емь éсть Госпо́дь судьбы́ творя́й, в де́лех руку́ своéю увязе́ гре́шник. 18Да возвратя́тся гре́шницы во а́д, вси́ язы́цы забыва́ющии Бо́га. 19Я́ко не до конца́ забве́н бу́дет ни́щий, терпе́ние убо́гих не поги́бнет до конца́. 20Воскресни́, Го́споди, да не крепи́тся челове́к, да су́дятся язы́цы пре́д Тобо́ю. 21Поста́ви, Го́споди, законоположи́теля на́д ни́ми, да разуме́ют язы́цы, я́ко челове́цы су́ть. 22Вску́ю, Го́споди, отстоя́ дале́че, презира́еши во благовре́мениих, в ско́рбех 23Внегда́ горди́тися нечести́вому, возгара́ется ни́щий, увяза́ют в сове́тех, я́же помышля́ют. 24Я́ко хва́лимь éсть гре́шный в по́хотех души́ своея́, и оби́дяй благослови́мь eсть. 25Раздражи́ Го́спода гре́шный, по мно́жеству гне́ва своего́ не взы́щет, не́сть Бо́га пре́д ни́м. 26Оскверня́ются путие́ eго́ на вся́кое вре́мя, отъе́млются судьбы́ Твоя́ от лица́ eго́, все́ми вра́ги свои́ми облада́ет. 27Рече́ бо в се́рдце свое́м, не подви́жуся от ро́да в ро́д без зла́, 28eго́же кля́твы уста́ eго́ полна́ су́ть, и го́рести и льсти́, под язы́ком eго́ тру́д и боле́знь. 29Приседи́т в лови́тельстве с бога́тыми в та́йных, éже уби́ти непови́ннаго, óчи eго́ на ни́щаго призира́ете. 30Лови́т в та́йне я́ко ле́в во огра́де свое́й, лови́т éже восхи́тити ни́щаго, восхи́тити ни́щаго, внегда́ привлещи́ и́ в се́ти свое́й. 31Смири́т eго́, преклони́тся и паде́т, внегда́ eму́ облада́ти убо́гими. 32Рече́ бо в се́рдце свое́м: забы́ Бо́г, отврати́ лице́ Свое́, да не ви́дит до конца́. 33Воскресни́, Го́споди Бо́же мо́й, да вознесе́тся рука́ Твоя́, не забу́ди убо́гих Твои́х до конца́. 34Чесо́ ра́ди прогне́ва нечести́вый Бо́га́ Рече́ бо в се́рдце свое́м: не взы́щет. 35Ви́диши, я́ко Ты́ боле́знь и я́рость смотря́еши, да пре́дан бу́дет в ру́це Твои́, Тебе́ оста́влен éсть ни́щий, си́ру Ты́ бу́ди помо́щник. 36Сокруши́ мы́шцу гре́шному и лука́вому, взы́щется гре́х eго́ и не обря́щется. 37Госпо́дь Ца́рь во ве́к и в ве́к ве́ка, поги́бнете, язы́цы, от земли́ Его́. 38Жела́ние убо́гих услы́шал eси́, Го́споди, угото́ванию се́рдца и́х вня́т у́хо Твое́. 39Суди́ си́ру и смире́ну, да не приложи́т ктому́ велича́тися челове́к на земли́.

В коне́ц, псало́м Дави́ду, 10.

1 На Го́спода упова́х, ка́ко рече́те души́ мое́й: превита́й по гора́м, я́ко пти́ца́ 2Я́ко се́, гре́шницы наляко́ша лу́к, угото́ваша стре́лы в ту́ле, состреля́ти во мра́це пра́выя се́рдцем. 3Зане́ я́же Ты́ соверши́л eси́, oни́ разруши́ша, пра́ведник же что́ сотвори́ Госпо́дь во хра́ме свя́тем Свое́м. 4Го́сподь, на Небеси́ Престо́л Его́, óчи Его́ на ни́щаго призира́ете, ве́жди Его́ испыта́ете сы́ны челове́чeския. 5Госпо́дь испыта́ет пра́веднаго и нечести́ваго, лю́бяй же непра́вду ненави́дит свою́ ду́шу. 6Одожди́т на гре́шники се́ти, óгнь и жу́пел, и ду́х бу́рен ча́сть ча́ши и́х. 7Я́ко пра́веден Госпо́дь, и пра́вды возлюби́, правоты́ ви́де лице́ Его́.

Сла́ва:

1В коне́ц, о осме́й, псало́м Дави́ду, 11.

2 Спаси́ мя́, Го́споди, я́ко оскуде́ преподо́бный, я́ко ума́лишася и́стины от сыно́в челове́ческих. 3Су́eтная глаго́ла ки́йждо ко и́скреннему своему́, устне́ льсти́выя в се́рдце, и в се́рдце глаго́лаша зла́я. 4Потреби́т Госпо́дь вся́ устны́ льсти́выя, язы́к велере́чивый, 5ре́кшыя: язы́к на́ш возвели́чим, устны́ на́ша при на́с су́ть, кто́ на́м Госпо́дь éсть́ 6Стра́сти ра́ди ни́щих и воздыха́ния убо́гих ны́не воскресну́, глаго́лет Госпо́дь, положу́ся во спасе́ние, не обиню́ся о не́м. 7Словеса́ Госпо́дня словеса́ чи́ста, сребро́ разжже́но, искуше́но земли́, очище́но седмери́цею. 8Ты́, Го́споди, сохрани́ши ны́ и соблюде́ши ны́ от ро́да сего́ и во ве́к. 9О́крест нечести́вии хо́дят; по высоте́ Твое́й умно́жил eси́ сы́ны челове́чeския.

1В коне́ц, псало́м Дави́ду, 12.

2 Доко́ле, Го́споди, забу́деши мя́ до конца́ Доко́ле отвраща́еши лице́ Твое́ от менé́ 3Доко́ле положу́ сове́ты в ду́ши мое́й, боле́зни в се́рдце мое́м де́нь и но́щь́ Доко́ле вознесе́тся вра́г мо́й на мя́́ 4При́зри, услы́ши мя́, Го́споди Бо́же мо́й, просвети́ óчи мои́, да не когда́ усну́ в сме́рть, 5да не когда́ рече́т вра́г мо́й: укрепи́хся на него́. 6Стужа́ющии ми́ возра́дуются, а́ще подви́жуся. 7А́з же на ми́лость Твою́ упова́х, возра́дуется се́рдце мое́ о спасе́нии Твое́м, воспою́ Го́сподеви благоде́явшему мне́ и пою́ и́мени Го́спода Вы́шняго.

В коне́ц, псало́м Дави́ду, 13.

1 Рече́ безу́мен в се́рдце свое́м: не́сть Бо́г. Растле́ша и омерзи́шася в начина́ниих, не́сть творя́й благосты́ню. 2Госпо́дь с Небесе́ прини́че на сы́ны челове́чeския, ви́дети, а́ще éсть разумева́яй или́ взыска́яй Бо́га. 3Вси́ уклони́шася, вку́пе неключи́ми бы́ша: не́сть творяй благосты́ню, не́сть до eди́наго. 4Ни ли́ уразуме́ют вси́ де́лающии беззако́ние, снеда́ющии лю́ди моя́ в сне́дь хле́ба́ Го́спода не призва́ша. 5Та́мо убоя́шася стра́ха, иде́же не бе́ стра́х, я́ко Госпо́дь в ро́де пра́ведных. 6Сове́т ни́щаго посрами́сте, Госпо́дь же упова́ние eго́ éсть. 7Кто́ да́ст от Сио́на спасе́ние Изра́илево́ 8Внегда́ возврати́т Госпо́дь плене́ние люде́й Свои́х, возра́дуется Иа́ков, и возвесели́тся Изра́иль.

Сла́ва:

В коне́ц, псало́м Дави́ду, 14.

1 Го́споди, кто́ обита́ет в жили́щи Твое́м Или́ кто́ всели́тся во свя́тую го́ру Твою́ 2Ходя́й непоро́чен и де́лаяй пра́вду, глаго́ляй и́стину в се́рдце свое́м. 3И́же не ульсти́ язы́ком свои́м и не сотвори́ и́скреннему своему́ зла́, и поноше́ния не прия́т на бли́жния своя́. 4Уничиже́н éсть пре́д ни́м лука́внуяй, боя́щыя же ся́ Го́спода сла́вит, клены́йся и́скреннему своему́ и не отмета́яся. 5Сребра́ своего́ не даде́ в лихву́ и мзды́ на непови́нных не прия́т. Творя́й сия́ не подви́жится во ве́к.

Столпописание, Давиду, 15.

1 Сохрани́ мя́, Го́споди, я́ко на Тя́ упова́х. 2Ре́х Го́сподеви: Госпо́дь мо́й eс́и Ты́, я́ко благи́х мои́х не тре́буеши. 3Свя́тым, и́же су́ть на земли́ Его́, удиви́ Госпо́дь вся́ хоте́ния Своя́ в ни́х. 4Умно́жишася не́мощи и́х, по си́х ускори́ша: не соберу́ собо́ры и́х от крове́й, ни помяну́ же име́н и́х устна́ма мои́ма. 5Госпо́дь ча́сть достоя́ния моего́ и ча́ши моея́, Ты́ eси́ устроя́яй достоя́ние мое́ мне́. 6У́жя нападо́ша ми́ в держа́вных мои́х, и́бо достоя́ние мое́ держа́вно éсть мне́. 7Благословлю́ Го́спода, вразуми́вшаго мя́, eще́ же и до но́щи наказа́ша мя́ утро́бы мо́я. 8Предзре́х Го́спода пре́до мно́ю вы́ну, я́ко одесну́ю менé éсть, да не подви́жуся. 9Сего́ ра́ди возвесели́ся се́рдце мое́, и возра́довася язы́к мо́й, eще́ же и пло́ть моя́ всели́тся на упова́нии. 10Я́ко не оста́виши ду́шу мою́ во а́де, ниже́ да́си преподо́бному Твоему́ ви́дети истле́ния. 11Сказа́л ми́ eси́ пути́ живота́, испо́лниши мя́ весе́лия с лице́м Твои́м, красота́  в десни́це Твое́й в коне́ц.

Моли́тва Дави́ду, 16.

1 Услы́ши, Го́споди, пра́вду мою́, вонми́ моле́нию моему́, внуши́ моли́тву мою́ не во устна́х льсти́вых. 2От лица́ Твоего́ судьба́ моя́ изы́дет, óчи мои́ да ви́дита правоты́. 3Искуси́л eси́ се́рдце мое́, посети́л eси́ но́щию, искуси́л мя́ eси́, и не обре́теся во мне́ непра́вда. 4Я́ко да не возглаго́лют уста́ моя́ де́л челове́ческих, за словеса́ усте́н Твои́х а́з сохрани́х пути́ же́стоки. 5Соверши́ сто́пы моя́ во стезя́х Твои́х, да не подви́жутся сто́пы моя́. 6А́з воззв́ах, я́ко услы́шал мя́ eси́, Бо́же, прикло́ни у́хо Твое́ мне́ и услы́ши глаго́лы моя́. 7Удиви́ ми́лости Твоя́, спаса́яй упова́ющыя на Тя́ от проти́вящихся десни́це Твое́й. 8Сохрани́ мя́, Го́споди, я́ко зе́ницу óка, в кро́ве крилу́ Твоéю покры́еши мя́ 9от лица́ нечести́вых, остра́стших мя́: врази́ мои́ ду́шу мою́ одержа́ша, 10ту́к сво́й затвори́ша; уста́ и́х глаго́лаша горды́ню. 11Изгоня́щии мя́ ны́не обыдо́ша мя́, óчи свои́ возложи́ша уклони́ти на зе́млю. 12Объя́ша мя́ я́ко ле́в гото́в на ло́в и я́ко ски́мен обита́яй в та́йных. 13Воскресни́, Го́споди, предвари́ я́ и запни́ и́м, изба́ви ду́шу мою́ от нечести́ваго, oру́жие Твое́ от вра́г руки́ Твое́я, 14Го́споди, от ма́лых от зе́мли, раздели́ я́ в животе́ и́х, и сокрове́нных Тво́их испо́лнися чре́во и́х, насы́тишася сыно́в, и оста́виша оста́нки младе́нцeм свои́м. 15А́з же пра́вдою явлю́ся лицу́ Твоему́, насы́щуся, внегда́ яви́ти ми́ ся́ сла́ве Твое́й.

Сла́ва:

 

По 2-й кафисме,

Трисвято́е. и по О́тче на́ш:

Та́же тропари́, гла́с 2

А́з сы́й дре́во непло́дное, Го́споди, умиле́ния плода́ не ношу́ отню́дь и посече́ния страшу́ся, и огня́ о́наго бою́ся негаси́маго. Те́мже Тя́ молю́: пре́жде о́ныя ну́жды обрати́ и спаси́ мя́.

Я́ко во́лны морски́я, на мя́ воста́ша беззако́ния моя́, я́ко корабле́ц в пучи́не, а́з еди́н обурева́юся от прегреше́ний мно́гих, но в ти́хое приста́нище наста́ви мя́, Го́споди, покая́нием и спаси́ мя́.

Сла́ва: Поми́луй мя́, рече́ Дави́д, и а́з Тебе́ зову́: согреши́х, Спа́се, грехи́ моя́ очи́стив покая́нием, поми́луй мя́.

И ны́не: Предста́тельство те́плое христи́ан, Сы́на Твоего́ моли́, Богоро́дице, вся́каго злоде́йства и лю́тости изба́вити на́с ра́тника, и да́ти проще́ние на́м, о ни́хже согреши́хом, милосе́рдия ра́ди щедро́т, Твои́ми моли́твами, Ма́ти Де́во.

Го́споди, поми́луй (40) и моли́тва:

Влады́ко Вседержи́телю, О́тче Го́спода на́шего Иису́са Христа́, Единоро́днаго Твоего́ Сы́на, да́ждь ми́ те́ло нескве́рное, се́рдце чи́стое, у́м бо́др, ра́зум незаблу́дный, Ду́ха Свя́таго наше́ствие, к стяжа́нию и дово́льству и́стины во Хри́сте Твое́м: с Ни́мже Тебе́ сла́ва подоба́ет, че́сть и поклоне́ние, со Свя́тым Ду́хом ны́не и при́сно, и во ве́ки веко́в, ами́нь.

                         Каfjсма втора1z

Въ конeцъ, њ тaйныхъ сhна, pал0мъ дв7ду, f7

И#сповёмсz тебЁ, гDи, всёмъ сeрдцемъ мои1мъ, повёмъ вс‰ чудесA тво‰.

Возвеселю1сz и3 возрaдуюсz њ тебЁ, пою2 и4мени твоемY, вhшній.

ВнегдA возврати1тисz врагY моемY вспsть, и3знем0гутъ и3 поги1бнутъ t лицA твоегw2.

Ћкw сотвори1лъ є3си2 сyдъ м0й и3 прю2 мою2: сёлъ є3си2 на пrт0лэ, судsй прaвду.

Запрети1лъ є3си2 kзhкwмъ, и3 поги1бе нечести1вый: и4мz є3гw2 потреби1лъ є3си2 въ вёкъ и3 въ вёкъ вёка.

ВрагY њскудёша nр{жіz въ конeцъ, и3 грaды разруши1лъ є3си2: поги1бе пaмzть є3гw2 съ шyмомъ.

И# гDь во вёкъ пребывaетъ, ўгот0ва на сyдъ пrт0лъ св0й:

И# т0й суди1ти и4мать вселeннэй въ прaвду, суди1ти и4мать лю1демъ въ правотЁ.

И# бhсть гDь прибёжище ўб0гому, пом0щникъ во бlговрeменіихъ, въ ск0рбехъ.

И# да ўповaютъ на тS знaющіи и4мz твоE, ћкw не њстaвилъ є3си2 взыскaющихъ тS, гDи.

П0йте гDеви, живyщему въ сіHнэ, возвэсти1те во kзhцэхъ начин†ніz є3гw2:

Ћкw взыскazй крHви и4хъ помzнY, не забы2 звaніz ўб0гихъ.

Поми1луй мS, гDи, ви1ждь смирeніе моE t вр†гъ мои1хъ, возносsй мS t врaтъ смeртныхъ:

Ћкw да возвэщY вс‰ хвалы6 тво‰ во вратёхъ дщeре сіHни: возрaдуемсz њ сп7сeніи твоeмъ.

Ўглэб0ша kзhцы въ пaгубэ, ю4же сотвори1ша: въ сёти сeй, ю4же скрhша, ўвzзE ногA и4хъ.

Знaемь є4сть гDь судьбы6 творsй: въ дёлэхъ рукY своє1ю ўвzзE грёшникъ.

Да возвратsтсz грBшницы во ѓдъ, вси2 kзhцы забывaющіи бGа.

Ћкw не до концA забвeнъ бyдетъ ни1щій, терпёніе ўб0гихъ не поги1бнетъ до концA.

Воскrни2, гDи, да не крэпи1тсz человёкъ, да сyдzтсz kзhцы пред8 тоб0ю.

Постaви, гDи, законоположи1телz над8 ни1ми, да разумёютъ kзhцы, ћкw человёцы сyть.

Вскyю, гDи, tстоS далeче, презирaеши во бlговрeменіихъ, въ ск0рбехъ;

ВнегдA горди1тисz нечести1вому, возгарaетсz ни1щій: ўвzзaютъ въ совётэхъ, ±же помышлsютъ.

Ћкw хвали1мь є4сть грёшный въ п0хотехъ души2 своеS, и3 њби1дzй бlгослови1мь є4сть.

Раздражи2 гDа грёшный: по мн0жеству гнёва своегw2 не взhщетъ: нёсть бGа пред8 ни1мъ.

Њсквернsютсz путіE є3гw2 на всsко врeмz: teмлютсz судьбы6 тво‰ t лицA є3гw2: всёми враги2 свои1ми њбладaетъ.

Речe бо въ сeрдцы своeмъ: не подви1жусz t р0да въ р0дъ без8 ѕлA:

Е#гHже клsтвы ўстA є3гw2 пHлна сyть, и3 г0рести и3 льсти2: под8 љзhкомъ є3гw2 трyдъ и3 болёзнь.

Присэди1тъ въ лови1тельствэ съ богaтыми въ тaйныхъ, є4же ўби1ти непови1ннаго: џчи є3гw2 на ни1щаго призирaетэ.

Лови1тъ въ тaйнэ ћкw лeвъ во њгрaдэ своeй, лови1тъ є4же восхи1тити ни1щаго, восхи1тити ни1щаго, внегдA привлещи2 и5 въ сёти своeй.

Смири1тъ є3го2: преклони1тсz и3 падeтъ, внегдA є3мY њбладaти ўб0гими.

Речe бо въ сeрдцы своeмъ: забы2 бGъ, tврати2 лицE своE, да не ви1дитъ до концA.

Воскrни2, гDи б9е м0й, да вознесeтсz рукA твоS, не забyди ўб0гихъ твои1хъ до концA.

Чесw2 рaди прогнёва нечести1вый бGа; речe бо въ сeрдцы своeмъ: не взhщетъ.

Ви1диши, ћкw ты2 болёзнь и3 ћрость смотрsеши, да прeданъ бyдетъ въ рyцэ твои2: тебЁ њстaвленъ є4сть ни1щій, си1ру ты2 бyди пом0щникъ.

Сокруши2 мhшцу грёшному и3 лукaвому: взhщетсz грёхъ є3гw2 и3 не њбрsщетсz.

ГDь цRь во вёкъ и3 въ вёкъ вёка: поги1бнете, kзhцы, t земли2 є3гw2.

Желaніе ўб0гихъ ўслhшалъ є3си2, гDи, ўгот0ванію сeрдца и4хъ внsтъ ќхо твоE.

Суди2 си1ру и3 смирeну, да не приложи1тъ ктомY величaтисz человёкъ на земли2.

Въ конeцъ, pал0мъ дв7ду, ‹

На гDа ўповaхъ, кaкw речeте души2 моeй: превитaй по горaмъ, ћкw пти1ца;

Ћкw сE, грBшницы налzк0ша лyкъ, ўгот0ваша стрёлы въ тyлэ, сострэлsти во мрaцэ пр†выz сeрдцемъ.

ЗанE ±же ты2 соверши1лъ є3си2, nни2 разруши1ша: првdникъ же что2 сотвори2;

ГDь во хрaмэ с™ёмъ своeмъ. ГDь, на нб7си2 пrт0лъ є3гw2: џчи є3гw2 на ни1щаго призирaетэ, вёжди є3гw2 и3спытaетэ сhны человёчєскіz.

ГDь и3спытaетъ првdнаго и3 нечести1ваго: любsй же непрaвду ненави1дитъ свою2 дyшу.

Њдожди1тъ на грёшники сBти: џгнь и3 жyпелъ, и3 дyхъ бyренъ чaсть чaши и4хъ.

Ћкw првdнъ гDь и3 пр†вды возлюби2: правwты2 ви1дэ лицE є3гw2.

Слaва:

Въ конeцъ, њ nсмёй, pал0мъ дв7ду, №i

Сп7си1 мz, гDи, ћкw њскудЁ прпdбный: ћкw ўмaлишасz и4стины t сынHвъ человёческихъ.

Сyєтнаz глаг0ла кjйждо ко и4скреннему своемY: ўстнЁ льсти6выz въ сeрдцы, и3 въ сeрдцы глаг0лаша ѕл†z.

Потреби1тъ гDь вс‰ ўстны2 льсти6выz, љзhкъ велерёчивый,

Рeкшыz: љзhкъ нaшъ возвели1чимъ, ўстны2 н†ша при нaсъ сyть: кто2 нaмъ гDь є4сть;

Стрaсти рaди ни1щихъ и3 воздыхaніz ўб0гихъ нhнэ воскrнY, гlетъ гDь: положyсz во сп7сeніе, не њбиню1сz њ нeмъ.

СловесA гDнz словесA чи6ста, сребро2 разжжeно, и3скушeно земли2, њчищeно седмери1цею.

Ты2, гDи, сохрани1ши ны2 и3 соблюдeши ны2 t р0да сегw2 и3 во вёкъ.

W$крестъ нечести1віи х0дzтъ: по высотЁ твоeй ўмн0жилъ є3си2 сhны человёчєскіz.

Въ конeцъ, pал0мъ дв7ду, в7i

Док0лэ, гDи, забyдеши мS до концA; док0лэ tвращaеши лицE твоE t менE;

Док0лэ положY совёты въ души2 моeй, бwлёзни въ сeрдцы моeмъ дeнь и3 н0щь; док0лэ вознесeтсz врaгъ м0й на мS;

При1зри, ўслhши мS, гDи б9е м0й: просвэти2 џчи мои2, да не когдA ўснY въ смeрть:

Да не когдA речeтъ врaгъ м0й: ўкрэпи1хсz на него2.

Стужaющіи ми2 возрaдуютсz, ѓще подви1жусz.

Ѓзъ же на млcть твою2 ўповaхъ: возрaдуетсz сeрдце моE њ сп7сeніи твоeмъ: воспою2 гDеви бlгодёzвшему мнЁ и3 пою2 и4мени гDа вhшнzгw.

Въ конeцъ, pал0мъ дв7ду, Gi

РечE безyменъ въ сeрдцэ своeмъ: нёсть бGъ. Растлёша и3 њмерзи1шасz въ начинaніихъ: нёсть творsй бlгостhню.

ГDь съ нб7сE прини1че на сhны человёчєскіz, ви1дэти, ѓще є4сть разумэвazй, и3ли2 взыскazй бGа.

Вси2 ўклони1шасz, вкyпэ неключи1ми бhша: нёсть творsй бlгостhню, нёсть до є3ди1нагw.

Ни ли2 ўразумёютъ вси2 дёлающіи беззак0ніе, снэдaющіи лю1ди мо‰ въ снёдь хлёба; гDа не призвaша.

Тaмw ўбоsшасz стрaха, и3дёже не бЁ стрaхъ: ћкw гDь въ р0дэ првdныхъ.

Совётъ ни1щагw посрами1сте: гDь же ўповaніе є3гw2 є4сть.

Кто2 дaстъ t сіHна сп7сeніе ї}лево;

ВнегдA возврати1тъ гDь плэнeніе людeй свои1хъ, возрaдуетсz їaкwвъ, и3 возвесели1тсz ї}ль.

Слaва:

Въ конeцъ, pал0мъ дв7ду, д7i

ГDи, кто2 њбитaетъ въ жили1щи твоeмъ; и3ли2 кто2 всели1тсz во с™yю г0ру твою2;

Ходsй непор0ченъ и3 дёлаzй прaвду, глаг0лzй и4стину въ сeрдцы своeмъ:

И$же не ўльсти2 љзhкомъ свои1мъ и3 не сотвори2 и4скреннему своемY ѕлA, и3 поношeніz не пріsтъ на бли6жніz сво‰:

Ўничижeнъ є4сть пред8 ни1мъ лукaвнуzй, боsщыzжесz гDа слaвитъ: кленhйсz и4скреннему своемY и3 не tметazсz:

СребрA своегw2 не дадE въ ли1хву и3 мзды2 на непови1нныхъ не пріsтъ. Творsй сі‰ не подви1житсz во вёкъ.

Столпописaніе, дв7ду, є7i

Сохрани1 мz, гDи, ћкw на тS ўповaхъ.

Рёхъ гDеви: гDь м0й є3си2 ты2, ћкw благи1хъ мои1хъ не трeбуеши.

С™ы6мъ, и5же сyть на земли2 є3гw2, ўдиви2 гDь вс‰ хотBніz сво‰ въ ни1хъ.

Ўмн0жишасz нeмwщи и4хъ, по си1хъ ўскори1ша: не соберY соб0ры и4хъ t кровeй, ни помzнy же и3мeнъ и4хъ ўстнaма мои1ма.

ГDь чaсть достоsніz моегw2 и3 чaши моеS: ты2 є3си2 ўстроszй достоsніе моE мнЁ.

Ќжz напад0ша ми2 въ держaвныхъ мои1хъ: и4бо достоsніе моE держaвно є4сть мнЁ.

Бlгословлю2 гDа вразуми1вшаго мS: є3щe же и3 до н0щи наказaша мS ўтрHбы мо‰.

Предзрёхъ гDа предо мн0ю вhну, ћкw њдеснyю менE є4сть, да не подви1жусz.

Сегw2 рaди возвесели1сz сeрдце моE, и3 возрaдовасz љзhкъ м0й: є3щe же и3 пл0ть моS всели1тсz на ўповaніи.

Ћкw не њстaвиши дyшу мою2 во ѓдэ, нижE дaси прпdбному твоемY ви1дэти и3стлёніz.

Сказaлъ ми2 є3си2 пути6 животA: и3сп0лниши мS весeліz съ лицeмъ твои1мъ: красота2 въ десни1цэ твоeй въ конeцъ.

Моли1тва дв7ду, ѕ7i

Ўслhши, гDи, прaвду мою2, вонми2 молeнію моемY, внуши2 моли1тву мою2 не во ўстнaхъ льсти1выхъ.

T лицA твоегw2 судьбA моS и3зhдетъ: џчи мои2 да ви1дита правоты6.

И#скуси1лъ є3си2 сeрдце моE, посэти1лъ є3си2 н0щію: и3скуси1лъ мS є3си2, и3 не њбрётесz во мнЁ непрaвда.

Ћкw да не возглаг0лютъ ўстA мо‰ дёлъ человёческихъ, за словесA ўстeнъ твои1хъ ѓзъ сохрани1хъ пути6 жeстwки.

Соверши2 стwпы2 мо‰ во стезsхъ твои1хъ, да не подви1жутсz стwпы2 мо‰.

Ѓзъ воззвaхъ, ћкw ўслhшалъ мS є3си2, б9е: приклони2 ќхо твоE мнЁ и3 ўслhши глаг0лы мо‰.

Ўдиви2 млcти тво‰, сп7сazй ўповaющыz на тS t проти1вzщихсz десни1цэ твоeй:

Сохрани1 мz, гDи, ћкw зёницу џка: въ кр0вэ крил{ твоє1ю покрhеши мS

T лицA нечести1выхъ њстрaстшихъ мS: врази2 мои2 дyшу мою2 њдержaша

Тyкъ св0й затвори1ша, ўстA и4хъ глаг0лаша гордhню.

И#згонsщіи мS нhнэ њбыд0ша мS, џчи свои2 возложи1ша ўклони1ти на зeмлю.

Њб8sша мS ћкw лeвъ гот0въ на л0въ и3 ћкw скЂменъ њбитazй въ тaйныхъ.

Воскrни2, гDи, предвари2 | и3 запни2 и5мъ: и3збaви дyшу мою2 t нечести1вагw, nрyжіе твоE t вр†гъ руки2 твоеS:

ГDи, t мaлыхъ t земли2: раздэли2 | въ животЁ и4хъ, и3 сокровeнныхъ твои1хъ и3сп0лнисz чрeво и4хъ: насhтишасz сынHвъ, и3 њстaвиша њстaнки младeнцємъ свои6мъ.

Ѓзъ же прaвдою kвлю1сz лицY твоемY, насhщусz, внегдA kви1тимисz слaвэ твоeй.

Слaва:

По в7-й каfjсмэ:

Трис™0е, по Џ§е нaшъ:

Тропари2, глaсъ б7

Ѓзъ сhй дрeво непл0дное гDи, ўмилeніz плодA не ношY tню1дъ, и3 посэчeніz страшyсz и3 nгнS џнагw бою1сz негаси1магw. Тёмже тS молю2: прeжде џныz нyжды, њбрати2 и3 сп7си1 мz.

Ћкw в0лны морск‡z на мS возстaша беззакHніz мо‰, ћкw кораблeцъ въ пучи1нэ ѓзъ є3ди1нъ њбуревaюсz t прегрэшeній мн0гихъ: но въ ти1хое пристaнище настaви мS гDи, покаsніемъ, и3 сп7си1 мz.

Слaва: Поми1луй мS, речE дв7дъ, и3 ѓзъ тебЁ зовY: согрэши1хъ сп7се, грэхи2 мо‰ њчи1стивъ покаsніемъ, поми1луй мS.

И# нhнэ: Предстaтельство тeплое хrтіaнъ, сн7а твоего2 моли2 бцdе, всsкагw ѕлодёйства и3 лю1тости и3збaвити нaсъ рaтника, и3 дaти прощeніе нaмъ, њ ни1хже согрэши1хомъ, млcрдіz рaди щедр0тъ, твои1ми мlтвами, м™и дв7о.

ГDи поми1луй, м7.

Мlтва

ВLко вседержи1телю, џ§е гDа нaшегw ї}са хrтA, є3динор0днагw твоегw2 сн7а, дaждь ми2 тёло несквeрное, сeрдце чи1стое, ќмъ б0дръ, рaзумъ незаблyдный, д¦а с™aгw нашeствіе, къ стzжaнію и3 дов0льству и4стины во хrтЁ твоeмъ: съ ни1мже тебЁ слaва подобaетъ, чeсть и3 поклонeніе, со с™hмъ д¦омъ, нhнэ и3 при1снw, и3 во вёки вэкHвъ, ґми1нь.

 

                                ΚΑΘΙΣΜΑ ΔΕΥΤΕΡΟΝ
ΨΑΛΜΟΣ 9ος

Ἐξομολογήσομαί σοι, Κύριε, ἐν ὅλῃ καρδίᾳ μου, διηγήσομαι πάντα τὰ θαυμάσιά σου·
εὐφρανθήσομαι καὶ ἀγαλλιάσομαι ἐν σοί, ψαλῶ τῷ ὀνόματί σου, ῞Υψιστε.
ἐν τῷ ἀποστραφῆναι τὸν ἐχθρόν μου εἰς τὰ ὀπίσω, ἀσθενήσουσι καὶ ἀπολοῦνται ἀπὸ προσώπου σου,
ὅτι ἐποίησας τὴν κρίσιν μου καὶ τὴν δίκην μου, ἐκάθισας ἐπὶ θρόνου ὁ κρίνων δικαιοσύνην.
ἐπετίμησας ἔθνεσι, καὶ ἀπώλετο ὁ ἀσεβής· τὸ ὄνομα αὐτοῦ ἐξήλειψας εἰς τὸν αἰῶνα καὶ εἰς τὸν αἰῶνα τοῦ αἰῶνος.
τοῦ ἐχθροῦ ἐξέλιπον αἱ ῥομφαῖαι εἰς τέλος, καὶ πόλεις καθεῖλες· ἀπώλετο τὸ μνημόσυνον αὐτοῦ μετ᾿ ἤχου,
καὶ ὁ Κύριος εἰς τὸν αἰῶνα μένει. ἡτοίμασεν ἐν κρίσει τὸν θρόνον αὐτοῦ,
καὶ αὐτὸς κρινεῖ τὴν οἰκουμένην ἐν δικαιοσύνῃ, κρινεῖ λαοὺς ἐν εὐθύτητι.
καὶ ἐγένετο Κύριος καταφυγὴ τῷ πένητι, βοηθὸς ἐν εὐκαιρίαις ἐν θλίψεσι·
καὶ ἐλπισάτωσαν ἐπὶ σοὶ οἱ γινώσκοντες τὸ ὄνομά σου, ὅτι οὐκ ἐγκατέλιπες τοὺς ἐκζητοῦντάς σε, Κύριε.
ψάλατε τῷ Κυρίῳ, τῷ κατοικοῦντι ἐν Σιών, ἀναγγείλατε ἐν τοῖς ἔθνεσι τὰ ἐπιτηδεύματα αὐτοῦ,
ὅτι ἐκζητῶν τὰ αἵματα αὐτῶν ἐμνήσθη, οὐκ ἐπελάθετο τῆς κραυγῆς τῶν πενήτων.
ἐλέησόν με, Κύριε, ἴδε τὴν ταπείνωσίν μου ἐκ τῶν ἐχθρῶν μου, ὁ ὑψῶν με ἐκ τῶν πυλῶν τοῦ θανάτου,
ὅπως ἂν ἐξαγγείλω πάσας τὰς αἰνέσεις σου ἐν ταῖς πύλαις τῆς θυγατρὸς Σιών. ἀγαλλιάσομαι ἐπὶ τῷ σωτηρίῳ σου.
ἐνεπάγησαν ἔθνη ἐν διαφθορᾷ, ᾗ ἐποίησαν, ἐν παγίδι ταύτῃ, ᾗ ἔκρυψαν, συνελήφθη ὁ ποὺς αὐτῶν.
γινώσκεται Κύριος κρίματα ποιῶν, ἐν τοῖς ἔργοις τῶν χειρῶν αὐτοῦ συνελήφθη ὁ ἁμαρτωλός. (ᾠδὴ διαψάλματος).
ἀποστραφήτωσαν οἱ ἁμαρτωλοὶ εἰς τὸν ᾅδην, πάντα τὰ ἔθνη τὰ ἐπιλανθανόμενα τοῦ Θεοῦ,
ὅτι οὐκ εἰς τέλος ἐπιλησθήσεται ὁ πτωχός, ἡ ὑπομονὴ τῶν πενήτων οὐκ ἀπολεῖται εἰς τέλος.
ἀνάστηθι, Κύριε, μὴ κραταιούσθω ἄνθρωπος, κριθήτωσαν ἔθνη ἐνώπιόν σου.
κατάστησον, Κύριε, νομοθέτην ἐπ᾿ αὐτούς, γνώτωσαν ἔθνη ὅτι ἄνθρωποί εἰσιν. (διάψαλμα).
῾Ινατί, Κύριε, ἀφέστηκας μακρόθεν, ὑπερορᾷς ἐν εὐκαιρίαις ἐν θλίψεσιν;
ἐν τῷ ὑπερηφανεύεσθαι τὸν ἀσεβῆ ἐμπυρίζεται ὁ πτωχός, συλλαμβάνονται ἐν διαβουλίοις, οἷς διαλογίζονται.
ὅτι ἐπαινεῖται ὁ ἁμαρτωλὸς ἐν ταῖς ἐπιθυμίαις τῆς ψυχῆς αὐτοῦ, καὶ ὁ ἀδικῶν ἐνευλογεῖται·
παρώξυνε τὸν Κύριον ὁ ἁμαρτωλός· κατὰ τὸ πλῆθος τῆς ὀργῆς αὐτοῦ οὐκ ἐκζητήσει· οὐκ ἔστιν ὁ Θεὸς ἐνώπιον αὐτοῦ.
βεβηλοῦνται αἱ ὁδοὶ αὐτοῦ ἐν παντὶ καιρῷ, ἀνταναιρεῖται τὰ κρίματά σου ἀπὸ προσώπου αὐτοῦ, πάντων τῶν ἐχθρῶν αὐτοῦ κατακυριεύσει·
εἶπε γὰρ ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ· οὐ μὴ σαλευθῶ, ἀπὸ γενεᾶς εἰς γενεὰν ἄνευ κακοῦ.
οὗ ἀρᾶς τὸ στόμα αὐτοῦ γέμει καὶ πικρίας καὶ δόλου, ὑπὸ τὴν γλῶσσαν αὐτοῦ κόπος καὶ πόνος.
ἐγκάθηται ἐνέδρᾳ μετὰ πλουσίων, ἐν ἀποκρύφοις τοῦ ἀποκτεῖναι ἀθῷον· οἱ ὀφθαλμοὶ αὐτοῦ εἰς τὸν πένητα ἀποβλέπουσιν·
ἐνεδρεύει ἐν ἀποκρύφῳ ὡς λέων ἐν τῇ μάνδρᾳ αὐτοῦ, ἐνεδρεύει τοῦ ἁρπάσαι πτωχόν, ἁρπάσαι πτωχὸν ἐν τῷ ἑλκύσαι αὐτόν·
ἐν τῇ παγίδι αὐτοῦ ταπεινώσει αὐτόν, κύψει καὶ πεσεῖται ἐν τῷ αὐτὸν κατακυριεῦσαι τῶν πενήτων.
εἶπε γὰρ ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ· ἐπιλέλησται ὁ Θεός, ἀπέστρεψε τὸ πρόσωπον αὐτοῦ τοῦ μὴ βλέπειν εἰς τέλος.
ἀνάστηθι, Κύριε ὁ Θεός μου, ὑψωθήτω ἡ χείρ σου, μὴ ἐπιλάθῃ τῶν πενήτων.
ἕνεκεν τίνος παρώργισεν ὁ ἀσεβὴς τὸν Θεόν; εἶπε γὰρ ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ· οὐκ ἐκζητήσει.
βλέπεις, ὅτι σὺ πόνον καὶ θυμὸν κατανοεῖς τοῦ παραδοῦναι αὐτοὺς εἰς χεῖράς σου· σοὶ ἐγκαταλέλειπται ὁ πτωχός, ὀρφανῷ σὺ ᾖσθα βοηθός.
σύντριψον τὸν βραχίονα τοῦ ἁμαρτωλοῦ καὶ πονηροῦ, ζητηθήσεται ἡ ἁμαρτία αὐτοῦ, καὶ οὐ μὴ εὑρεθῇ.
βασιλεύσει Κύριος εἰς τὸν αἰῶνα καὶ εἰς τὸν αἰῶνα τοῦ αἰῶνος, ἀπολεῖσθε ἔθνη ἐκ τῆς γῆς αὐτοῦ.
τὴν ἐπιθυμίαν τῶν πενήτων εἰσήκουσε Κύριος, τὴν ἑτοιμασίαν τῆς καρδίας αὐτῶν προσέσχε τὸ οὖς σου
κρῖναι ὀρφανῷ καὶ ταπεινῷ, ἵνα μὴ προσθῇ ἔτι μεγαλαυχεῖν ἄνθρωπος ἐπὶ τῆς γῆς.

ΨΑΛΜΟΣ 10ος
Ἐπὶ τῷ Κυρίῳ πέποιθα· πῶς ἐρεῖτε τῇ ψυχῇ μου· μεταναστεύου ἐπὶ τὰ ὄρη ὡς στρουθίον;
ὅτι ἰδοὺ οἱ ἁμαρτωλοὶ ἐνέτειναν τόξον, ἡτοίμασαν βέλη εἰς φαρέτραν τοῦ κατατοξεῦσαι ἐν σκοτομήνῃ τοὺς εὐθεῖς τῇ καρδίᾳ.
ὅτι ἃ σὺ κατηρτίσω, αὐτοὶ καθεῖλον· ὁ δὲ δίκαιος τί ἐποίησε;
Κύριος ἐν ναῷ ἁγίῳ αὐτοῦ· Κύριος ἐν οὐρανῷ ὁ θρόνος αὐτοῦ. οἱ ὀφθαλμοὶ αὐτοῦ εἰς τὸν πένητα ἀποβλέπουσι, τὰ βλέφαρα αὐτοῦ ἐξετάζει τοὺς υἱοὺς τῶν ἀνθρώπων.
Κύριος ἐξετάζει τὸν δίκαιον καὶ τὸν ἀσεβῆ, ὁ δὲ ἀγαπῶν τὴν ἀδικίαν μισεῖ τὴν ἑαυτοῦ ψυχήν.
ἐπιβρέξει ἐπὶ ἁμαρτωλοὺς παγίδας, πῦρ καὶ θεῖον καὶ πνεῦμα καταιγίδος ἡ μερὶς τοῦ ποτηρίου αὐτῶν.
ὅτι δίκαιος Κύριος, καὶ δικαιοσύνας ἠγάπησεν, εὐθύτητας εἶδε τὸ πρόσωπον αὐτοῦ.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 11ος
Σῶσον με, Κύριε, ὅτι ἐκλέλοιπεν ὅσιος, ὅτι ὠλιγώθησαν αἱ ἀλήθειαι ἀπὸ τῶν υἱῶν τῶν ἀνθρώπων.
μάταια ἐλάλησεν ἕκαστος πρὸς τὸν πλησίον αὐτοῦ, χείλη δόλια ἐν καρδίᾳ, καὶ ἐν καρδίᾳ ἐλάλησε κακά.
ἐξολοθρεύσαι Κύριος πάντα τὰ χείλη τὰ δόλια καὶ γλῶσσαν μεγαλοῤῥήμονα.
τοὺς εἰπόντας· τὴν γλῶσσαν ἡμῶν μεγαλυνοῦμεν, τὰ χείλη ἡμῶν παρ᾿ ἡμῖν ἐστι· τίς ἡμῶν Κύριός ἐστιν;
ἀπὸ τῆς ταλαιπωρίας τῶν πτωχῶν καὶ ἀπὸ τοῦ στεναγμοῦ τῶν πενήτων, νῦν ἀναστήσομαι, λέγει Κύριος· θήσομαι ἐν σωτηρίῳ, παῤῥησιάσομαι ἐν αὐτῷ.
τὰ λόγια Κυρίου λόγια ἁγνά, ἀργύριον πεπυρωμένον, δοκίμιον τῇ γῇ κεκαθαρισμένον ἑπταπλασίως.
σύ, Κύριε, φυλάξαις ἡμᾶς καὶ διατηρήσαις ἡμᾶς ἀπὸ τῆς γενεᾶς ταύτης καὶ εἰς τὸν αἰῶνα.
κύκλῳ οἱ ἀσεβεῖς περιπατοῦσι· κατὰ τὸ ὕψος σου ἐπολυώρησας τοὺς υἱοὺς τῶν ἀνθρώπων.

ΨΑΛΜΟΣ 12ος
Ἔως πότε, Κύριε, ἐπιλήσῃ μου εἰς τέλος; ἕως πότε ἀποστρέψεις τὸ πρόσωπόν σου ἀπ᾿ ἐμοῦ;
ἕως τίνος θήσομαι βουλὰς ἐν ψυχῇ μου, ὀδύνας ἐν καρδίᾳ μου ἡμέρας καὶ νυκτός; ἕως πότε ὑψωθήσεται ὁ ἐχθρός μου ἐπ᾿ ἐμέ;
ἐπίβλεψον, εἰσάκουσόν μου, Κύριε ὁ Θεός μου· φώτισον τοὺς ὀφθαλμούς μου, μήποτε ὑπνώσω εἰς θάνατον,
μήποτε εἴπῃ ὁ ἐχθρός μου· ἴσχυσα πρὸς αὐτόν· οἱ θλίβοντές με ἀγαλλιάσονται, ἐὰν σαλευθῶ.
ἐγὼ δὲ ἐπὶ τῷ ἐλέει σου ἤλπισα, ἀγαλλιάσεται ἡ καρδία μου ἐπὶ τῷ σωτηρίῳ σου· ᾄσω τῷ Κυρίῳ τῷ εὐεργετήσαντί με καὶ ψαλῶ τῷ ὀνόματι Κυρίου τοῦ ῾Υψίστου.

ΨΑΛΜΟΣ 13ος
Εἶπεν ἄφρων ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ· οὐκ ἔστι Θεός. διεφθάρησαν καὶ ἐβδελύχθησαν ἐν ἐπιτηδεύμασιν, οὐκ ἔστι ποιῶν χρηστότητα, οὐκ ἔστιν ἕως ἑνός.
Κύριος ἐκ τοῦ οὐρανοῦ διέκυψεν ἐπὶ τοὺς υἱοὺς τῶν ἀνθρώπων τοῦ ἰδεῖν εἰ ἔστι συνιὼν ἢ ἐκζητῶν τὸν Θεόν.
πάντες ἐξέκλιναν, ἅμα ἠχρειώθησαν, οὐκ ἔστι ποιῶν χρηστότητα, οὐκ ἔστιν ἕως ἑνός*.
οὐχὶ γνώσονται πάντες οἱ ἐργαζόμενοι τὴν ἀνομίαν; οἱ ἐσθίοντες τὸν λαόν μου βρώσει ἄρτου τὸν Κύριον οὐκ ἐπεκαλέσαντο.
ἐκεῖ ἐδειλίασαν φόβῳ, οὗ οὐκ ἦν φόβος, ὅτι ὁ Θεὸς ἐν γενεᾷ δικαίᾳ.
βουλὴν πτωχοῦ κατῃσχύνατε, ὁ δὲ Κύριος ἐλπὶς αὐτοῦ ἐστι.
τίς δώσει ἐκ Σιὼν τὸ σωτήριον τοῦ ᾿Ισραήλ; ἐν τῷ ἐπιστρέψαι Κύριον τὴν αἰχμαλωσίαν τοῦ λαοῦ αὐτοῦ ἀγαλλιάσεται ᾿Ιακὼβ καὶ εὐφρανθήσεται ᾿Ισραήλ.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 14ος
Κύριε, τίς παροικήσει ἐν τῷ σκηνώματί σου; ἢ τίς κατασκηνώσει ἐν ὄρει ἁγίῳ σου;
πορευόμενος ἄμωμος καὶ ἐργαζόμενος δικαιοσύνην, λαλῶν ἀλήθειαν ἐν καρδίᾳ αὐτοῦ,
ὃς οὐκ ἐδόλωσεν ἐν γλώσσῃ αὐτοῦ, οὐδὲ ἐποίησε τῷ πλησίον αὐτοῦ κακὸν καὶ ὀνειδισμὸν οὐκ ἔλαβεν ἐπὶ τοῖς ἔγγιστα αὐτοῦ.
ἐξουδένωται ἐνώπιον αὐτοῦ πονηρευόμενος, τοὺς δὲ φοβουμένους τὸν Κύριον δοξάζει· ὁ ὀμνύων τῷ πλησίον αὐτοῦ καὶ οὐκ ἀθετῶν·
τὸ ἀργύριον αὐτοῦ οὐκ ἔδωκεν ἐπὶ τόκῳ καὶ δῶρα ἐπ᾿ ἀθῴοις οὐκ ἔλαβεν. ὁ ποιῶν ταῦτα, οὐ σαλευθήσεται εἰς τὸν αἰῶνα.

ΨΑΛΜΟΣ 15ος
Φύλαξόν με, Κύριε, ὅτι ἐπὶ σοὶ ἤλπισα.
εἶπα τῷ Κυρίῳ· Κύριός μου εἶ σύ, ὅτι τῶν ἀγαθῶν μου οὐ χρείαν ἔχεις.
τοῖς ἁγίοις τοῖς ἐν τῇ γῇ αὐτοῦ ἐθαυμάστωσεν ὁ Κύριος, πάντα τὰ θελήματα αὐτοῦ ἐν αὐτοῖς.
ἐπληθύνθησαν αἱ ἀσθένειαι αὐτῶν, μετὰ ταῦτα ἐτάχυναν· οὐ μὴ συναγάγω τὰς συναγωγὰς αὐτῶν ἐξ αἱμάτων, οὐδ᾿ οὐ μὴ μνησθῶ τῶν ὀνομάτων αὐτῶν διὰ χειλέων μου.
Κύριος μερὶς τῆς κληρονομίας μου καὶ τοῦ ποτηρίου μου· σὺ εἶ ὁ ἀποκαθιστῶν τὴν κληρονομίαν μου ἐμοί.
σχοινία ἐπέπεσέ μοι ἐν τοῖς κρατίστοις· καὶ γὰρ ἡ κληρονομία μου κρατίστη μοί ἐστιν.
εὐλογήσω τὸν Κύριον τὸν συνετίσαντά με· ἔτι δὲ καὶ ἕως νυκτὸς ἐπαίδευσάν με οἱ νεφροί μου.
προωρώμην τὸν Κύριον ἐνώπιόν μου διαπαντός, ὅτι ἐκ δεξιῶν μού ἐστιν, ἵνα μὴ σαλευθῶ.
διὰ τοῦτο ηὐφράνθη ἡ καρδία μου, καὶ ἠγαλλιάσατο ἡ γλῶσσά μου, ἔτι δὲ καὶ ἡ σάρξ μου κατασκηνώσει ἐπ᾿ ἐλπίδι,
ὅτι οὐκ ἐγκαταλείψεις τὴν ψυχήν μου εἰς ᾅδην, οὐδὲ δώσεις τὸν ὅσιόν σου ἰδεῖν διαφθοράν.
ἐγνώρισάς μοι ὁδοὺς ζωῆς· πληρώσεις με εὐφροσύνης μετὰ τοῦ προσώπου σου, τερπνότητες ἐν τῇ δεξιᾷ σου εἰς τέλος.

ΨΑΛΜΟΣ 16ος
Εἰσάκουσον, Κύριε, τῆς δικαιοσύνης μου, πρόσχες τῇ δεήσει μου, ἐνώτισαι τὴν προσευχήν μου οὐκ ἐν χείλεσι δολίοις.
ἐκ προσώπου σου τὸ κρῖμά μου ἐξέλθοι, οἱ ὀφθαλμοί μου ἰδέτωσαν εὐθύτητας.
ἐδοκίμασας τὴν καρδίαν μου, ἐπεσκέψω νυκτός· ἐπύρωσάς με, καὶ οὐχ εὑρέθη ἐν ἐμοὶ ἀδικία.
ὅπως ἂν μὴ λαλήσῃ τὸ στόμα μου τὰ ἔργα τῶν ἀνθρώπων, διὰ τοὺς λόγους τῶν χειλέων σου ἐγὼ ἐφύλαξα ὁδοὺς σκληράς.
κατάρτισαι τὰ διαβήματά μου ἐν ταῖς τρίβοις σου, ἵνα μὴ σαλευθῶσι τὰ διαβήματά μου.
ἐγὼ ἐκέκραξα, ὅτι ἐπήκουσάς μου, ὁ Θεός· κλῖνον τὸ οὖς σου ἐμοὶ καὶ εἰσάκουσον τῶν ῥημάτων μου.
θαυμάστωσον τὰ ἐλέη σου, ὁ σῴζων τοὺς ἐλπίζοντας ἐπὶ σὲ ἐκ τῶν ἀνθεστηκότων τῇ δεξιᾷ σου.
φύλαξόν με ὡς κόρην ὀφθαλμοῦ· ἐν σκέπῃ τῶν πτερύγων σου σκεπάσεις με
ἀπὸ προσώπου ἀσεβῶν τῶν ταλαιπωρησάντων με. οἱ ἐχθροί μου τὴν ψυχήν μου περιέσχον·
τὸ στέαρ αὐτῶν συνέκλεισαν, τὸ στόμα αὐτῶν ἐλάλησεν ὑπερηφανίαν.
ἐκβαλόντες με νυνὶ περιεκύκλωσάν με, τοὺς ὀφθαλμοὺς αὐτῶν ἔθεντο ἐκκλῖναι ἐν τῇ γῇ.
ὑπέλαβόν με ὡσεὶ λέων ἕτοιμος εἰς θήραν καὶ ὡσεὶ σκύμνος οἰκῶν ἐν ἀποκρύφοις.
ἀνάστηθι, Κύριε, πρόφθασον αὐτοὺς καὶ ὑποσκέλισον αὐτούς, ρῦσαι τὴν ψυχήν μου ἀπὸ ἀσεβοῦς, ρομφαίαν σου ἀπὸ ἐχθρῶν τῆς χειρός σου.
Κύριε, ἀπὸ ὀλίγων ἀπὸ γῆς διαμέρισον αὐτοὺς ἐν τῇ ζωῇ αὐτῶν, καὶ τῶν κεκρυμμένων σου ἐπλήσθη ἡ γαστὴρ αὐτῶν, ἐχορτάσθησαν υἱῶν*, καὶ ἀφῆκαν τὰ κατάλοιπα τοῖς νηπίοις αὐτῶν.
ἐγὼ δὲ ἐν δικαιοσύνῃ ὀφθήσομαι τῷ προσώπῳ σου, χορτασθήσομαι ἐν τῷ ὀφθῆναί μοι τὴν δόξαν σου.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

Кафизма 2

9 псалом

Начальнику хору. Після смерти Лабена.
Псалом Давида.

1-2 Славитиму [Тебе], Господи, всім серцем моїм, розповідатиму про всі чудеса Твої.
3 Буду веселитися й хвалитися Тобою, буду співати імені Твоєму, Всевишній.
4 Ось повернули назад вороги мої, знесилилися й загинули перед лицем Твоїм.
5 Бо Ти вчинив суд мій і справу мою; Ти сів на Престолі, Суддя праведний.
6 Ти покарав народи, знищив нечестивого, стер ім’я їхнє на віки віків.
7 У ворога не стало зброї, міста зруйнував Ти, і згинула пам’ять про нього.
8 Господь же перебуває повік. Він приготував для суду Престіл Свій.
9 Він буде судити вселенну за правдою, розсудить народи за справедливістю.
10 І буде Господь пристановищем пригнобленому і захистом у скорботі.
11 І будуть надіятися на Тебе всі, хто знає ім’я Твоє, бо Ти не покинеш тих, хто шукає Тебе, Господи.
12 Співайте Господеві, що живе на Сионі, сповіщайте між народами про діла Його.
13 Бо Він карає за пролиту кров, пам’ятає її і не забуде плачу пригноблених.
14 Помилуй мене, Господи, споглянь на приниження моє від ворогів моїх, Ти, що підняв мене від воріт смерти;
15 щоб я звіщав усі хвали Твої у воротах дочки Сионової. Буду радіти спасінню Твоєму.
16 Попадали народи в яму, яку викопали, в сітці, яку потай поставили, заплуталася нога їхня.
17 Пізнали Господа за судом Його, що Він звершив: нечестивець заплутався в ділах рук своїх.
18 Нехай зійдуть грішники в пекло — всі народи, що забувають Бога.
19 Бо не назавжди буде забутий убогий, надія покривджених не загине.
20 Устань, Господи, щоб не підносилася людина, нехай перед лицем Твоїм приймуть суд усі народи.
21 Постав, Господи, над ними страх Твій, щоб зрозуміли народи, що вони тільки люди.
22 Чому Ти, Господи, стоїш далеко і не являєш Себе в час скорботи?
23 В гордині своїй нечестивий пригноблює вбогого; нехай вони будуть уловлені хитрощами, які самі вимишляють.
24 Бо грішник хвалиться похотями душі своєї, і гнобитель ублажає себе.
25 В гордині своїй грішник не визнає Бога, каже він: «Не покарає», бо думає він, що Бога нема.
26 Повсякчасно шляхи його осквернені. Суди Твої далекі для нього. На ворогів своїх дивиться з погордою.
27 Каже він у серці своїм: «Не похитнуся, з роду в рід не зазнаю лиха».
28 Уста його повні прокльонів, підступів та лукавства; на язиці його мука та загибель.
29 Він сидить у засідці на краю осель, щоб таємно вбити неповинного, очі його підглядають за вбогим.
30 Підстерігає по закутках, як лев у лігві своїм, щоб схопити бідного; хапає і тягне в сіті свої.
31 Припадає до землі, пригинається, і бідні потрапляють у міцні лапи його.
32 Каже він у серці своїм: «Забув Бог, відвернув лице Своє і не побачить ніколи».
33 Воскресни, Господи Боже [мій], нехай піднесеться рука Твоя, і не забудь убогих [Твоїх до кінця].
34 Чому нечестивий зневажає Бога і каже в серці своїм: «Бог не бачить»?
35 Ти ж бачиш, бо Ти споглядаєш на страждання та пригноблення, щоб відплатити рукою Твоєю. До Тебе вдається бідний, і сироті Ти будь захистом.
36 Зломи силу нечестивого й лукавого так, щоб шукати і не знайти злодіянь його.
37 Господь — Цар на віки віків, а язичники згинуть з землі Його.
38 Господи, Ти чуєш бажання вбогих, підкріпи серце їхнє, відкрий вухо Твоє,
39 щоб учинити праведний суд сироті й пригнобленому, щоб не лякала їх людина на землі.

10 псалом

Начальнику хору.
Псалом Давида.

1 На Господа я надіюся, як же ви кажете душі моїй: «Відлітай на гору вашу, як птах»?
2 Бо ось грішники напружили лук, наготували стріли, щоб стріляти в темряві в непорочних серцем.
3 Бо те, що Ти довершив, вони зруйнували. Що зробить праведний?…
4 Господь у храмі святім Своїм. Господь — на небі Престіл Його. Очі Його [на вбогих] споглядають, зір Його випробовує синів людських.
5 Господь випробовує праведного і нечестивого, а той, хто любить неправду, ненавидить душу свою.
6 Дощем проллє Він на грішників палаюче вугілля, вогонь і сірку. Палючий вітер — частка їхньої чаші.
7 Бо праведний Господь і любить правду. На праведних дивиться лице Його.

 

 

Слава…

11 псалом

Начальнику хору. На восьмиструнному інструменті.
Псалом Давида.

1-2 Спаси [мене], Господи, бо не стало праведного, бо нема вірних між синами людськими.
3 Неправду говорить кожен ближньому своєму; уста улесливі говорять від серця лукавого.
4 Погубить Господь уста облесливі та язик гордовитий,
5 тих, що говорять: «Язиком нашим переможемо, уста наші з нами, хто нам Господь?»
6 «Ради страждання вбогих і зітхання бідних нині воскресну, — говорить Господь, — стану спасінням людей і відкриюся в ньому.»
7 Слова Господні — слова чисті, срібло, очищене від землі, сім разів переплавлене.
8 Ти, Господи, збережеш нас і захистиш нас від роду цього і повік.
9 Навкруги нечестиві ходять, коли підносяться нікчемні з синів людських.

12 псалом

Начальнику хору.
Псалом Давида.

1-2 Доки, Господи, забуватимеш мене до кінця? Доки відвертатимеш лице Твоє від мене?
3 Доки носитиму думи мої в душі моїй і скорботи в серці моїм день [і ніч]? Доки буде підноситися ворог мій наді мною?
4 Зглянься і почуй мене, Господи, Боже мій. Просвіти очі мої, щоб не заснув я сном смертним.
5 Щоб не сказав ворог мій: «Я переміг його» і щоб не зраділи вороги мої, коли б я похитнувся.
6 Я ж на милість Твою уповаю, серце моє радітиме спасінням Твоїм. Славитиму Господа, що добро вчинив мені, [і співатиму імені Господа Всевишнього].

13 псалом

Начальнику хору.
Псалом Давида.

1 Сказав безумний у серці своїм: «Бога нема». Впали в розпусту, опоганилися в ділах своїх; не стало тих, хто б чинив добро.
2 Господь поглянув з неба на синів людських, щоб побачити: чи є розумний, що шукає Бога?
3 Всі заблудили, всі нікчемні стали: нема тих, хто б чинив добро, нема жодного.
4 Невже не прийдуть до розуму всі, що роблять беззаконня, заїдають людей моїх, мов їдять хліб, і Господа не призивають?
5 Вони убояться там, [де немає страху]. Бо Господь у роді праведних:
6 ви насміялися над убогим, а Господь — надія його.
7 «Хто дасть із Сиону спасіння Ізраїлеві?» Коли поверне Господь з неволі народ Свій, тоді зрадіє Яків і звеселиться Ізраїль.

 

Слава…

14 псалом

Псалом Давида.

1 Господи, хто може жити в оселі Твоїй? Хто оселиться на святій горі Твоїй?
2 Той, хто ходить непорочно, і чинить правду, і говорить істину у серці своєму.
3 Той, хто не улещує язиком своїм, не чинить ближньому своєму зла і не слухає наклепів на ближніх своїх.
4 Той, в очах якого лукава людина є нікчемною, а в пошані ті, що бояться Господа, той, хто дає клятву ближньому і не відмовляється від неї.
5 Хто не дає срібла свого на нечесний прибуток і не приймає підкупу на невинного. Хто так чинить, той не захитається повіки.

15 псалом

Пісня Давида.

1 Охорони мене, Господи, бо я на Тебе надіюся.
2 Я сказав Господеві: «Ти Господь мій! Блага мої Тобі не потрібні».
3 Святим, що на землі Його, сотворив Господь усі бажання Свої в них.
4 Нехай примножуються скорботи в тих, що біжать до ідолів, я ж не принесу їм жертви кривавої і не спом’яну імен їхніх устами моїми.
5 Господь — частина спадку мого і чаші моєї. В Тобі, Господи, вся спадщина моя.
6 Межі мої пролягли в кращих місцях, спадок мій приємний для мене.
7 Славитиму Господа, що просвітив мене, бо навіть і вночі повчає мене серце моє.
8 Повсякчас бачу я Господа перед собою, бо Він праворуч мене, і я не похитнуся.
9 Тому радіє серце моє і веселиться язик мій, навіть тіло моє спочиває в надії,
10 що Ти, Господи, не залишиш душі моєї в пеклі й не даси святому Твоєму побачити тління.
11 Ти покажеш мені дорогу життя; перед лицем Твоїм повнота радости і в правиці Твоїй блаженство вічне.

16 псалом

Молитва Давида.

1 Почуй, Господи, правду [мою], зваж на благання моє, вислухай молитву мою з уст неулесливих.
2 Від Тебе Самого нехай вийде суд мій, очі Твої нехай побачать правоту.
3 Ти випробував серце моє, відвідав мене вночі. Ти випробував мене і не знайшов у мені неправди; думки мої не розходяться з устами моїми.
4 В ділах людських, за словами уст Твоїх, я охороняв себе від дороги гнобителя.
5 Утверди стопи мої на путях Твоїх, щоб не хиталися ноги мої.
6 Тебе благаю, бо Ти вислухаєш мене, Боже. Нахили вухо Твоє до мене і вислухай слова мої.
7 Покажи дивну милість Твою, бо Ти спасаєш тих, що уповають [на Тебе], від противників правиці Твоєї.
8 Охорони мене, Господи, як зіницю ока, під покровом крил Твоїх,
9 укрий мене від лиця нечестивих, що нападають на мене, від ворогів душі моєї, що оточили мене.
10 Ожиріло серце їхнє, устами їхніми промовляє гординя.
11 Ті, що переслідують мене, нині оточили мене; очі свої спрямували на мене, щоб розтоптати мене на землі.
12 Вони, як той лев, що здобичі шукає, як звір, що причаївся.
13 Воскресни, Господи, випереди їх, подолай їх; визволи душу мою від нечестивого мечем Твоїм;
14 від ворогів — рукою Твоєю, Господи, від людей світу цього, доля яких — у цьому житті; черево своє вони наповнюють від скарбів Твоїх; сини їхні ситі й залишають спадщину дітям своїм.
15 А я в правді дивитимусь на лице Твоє. Щоранку буду насичуватися славою Твоєю.

 

Слава…

Після 2-ї кафизми 

Трисвяте по Отче наш
І тропарі, глас 2.

Я, Господи, як те дерево неплідне, покаянного плоду не приніс Тобі ніколи. Боюся бути зрубаним і страшуся вогню невгасимого. Тому благаю Тебе: раніше, ніж це станеться, наверни і спаси мене.

Наче хвилі морські, напали на мене беззаконня мої, як човник, кидають мене по пучині гріховній, але до тихого пристановища Твого приведи мене, Господи, покаянням і спаси мене.
Слава…«Помилуй мене», — благав Давид, і я до Тебе взиваю: згрішив я, Спасе. Гріхи мої очисти покаянням і спаси мене.
І нині…Заступнице тепла християн! Моли Сина Твого, Богородице, щоб визволив нас від злодійства й лютости диявола та дав нам прощення гріхів з милості Своєї і Твоїми молитвами.

Господи, помилуй (40 разів).

 

Молитва

Владико Вседержителю! Отче Господа нашого Ісуса Христа, Єдинородного Твого Сина! Дай мені тіло нескверне, чисте серце, бадьорий розум, розсудливість непомильну. Дай натхнення Духа Святого, щоб я здобув правдиве розуміння у Христі Твоїм, що з Ним Тобі слава належить, честь і поклоніння, зі Святим Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Знайшли помилку