Псалтир

Кафізма 10

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюГрецькоюУкраїнською

Кафизма десятая

Дави́ду псало́м, сыно́в Ионада́вовых и пе́рвых пле́ншихся, не надпи́сан у евре́й, 70.

1 На Тя́, Го́споди, упова́х, да не постыжу́ся в ве́к. 2Пра́вдою Твое́ю изба́ви мя́ и изми́ мя́, приклони́ ко мне́ у́хо Твое́ и спаси́ мя́. 3Бу́ди ми́ в Бо́га защи́тителя и в ме́сто кре́пко спасти́ мя́, я́ко утвержде́ние мое́ и прибе́жище мое́ еси́ Ты́. 4Бо́же мо́й, изба́ви мя́ из руки́ гре́шнаго, из руки́ законопресту́пнаго и оби́дящаго, 5я́ко Ты́ еси́ терпе́ние мое́, Го́споди, Го́споди, упова́ние мое́ от ю́ности моея́. 6В Тебе́ утверди́хся от утро́бы, от чре́ва ма́тере моея́ Ты́ еси́ мо́й покрови́тель: о Тебе́ пе́ние мое́ вы́ну. 7Я́ко чу́до бы́х мно́гим, и Ты́ помо́щник мо́й кре́пок. 8Да испо́лнятся уста́ моя́ хвале́ния, я́ко да воспою́ сла́ву Твою́, ве́сь де́нь великоле́пие Твое́. 9Не отве́ржи мене́ во вре́мя ста́рости, внегда́ оскудева́ти кре́пости мое́й, не оста́ви мене́. 10Я́ко ре́ша врази́ мои́ мне́, и стрегу́щии ду́шу мою́ совеща́ша вку́пе, 11глаго́люще: Бо́г оста́вил е́сть eго́, пожени́те и ими́те eго́, я́ко не́сть избавля́яй. 12Бо́же мо́й, не удали́ся от Мене́, Бо́же мо́й, в по́мощь мою́ вонми́. 13Да постыдя́тся и исче́знут оклевета́ющии ду́шу мою́, да облеку́тся в сту́д и сра́м и́щущии зла́я мне́. 14А́з же всегда́ возупова́ю на Тя́ и приложу́ на вся́ку похвалу́ Твою́. 15Уста́ моя́ возвестя́т пра́вду Твою́, ве́сь де́нь спасе́ние Твое́, я́ко не позна́х кни́жная. 16Вни́ду в си́ле Госпо́дни; Го́споди, помяну́ пра́вду Тебе́ еди́наго. 17Бо́же мо́й, и́мже научи́л мя́ еси́ от ю́ности моея́, и до ны́не возвещу́ чудеса́ Твоя́, 18и да́же до ста́рости и престаре́ния, Бо́же мо́й, не оста́ви мене́, до́ндеже возвещу́ мы́шцу Твою́ ро́ду всему́ гряду́щему, 19си́лу Твою́ и пра́вду Твою́, Бо́же, да́же до вы́шних, я́же сотвори́л ми́ еси́ вели́чия. Бо́же, кто́ подо́бен Тебе́́ 20Ели́ки яви́л ми́ еси́ ско́рби мно́ги и злы́, и обра́щься оживотвори́л мя́ еси́, и от бе́здн земли́ возве́л мя́ еси́. 21Умно́жил еси́ на мне́ вели́чествие Твое́, и обра́щься уте́шил мя́ еси́, и от бе́здн земли́ па́ки возве́л мя́ еси́. 22И́́бо а́з испове́мся Тебе́ в лю́дех, Го́споди, в сосу́дех псало́мских и́стину Твою́, Бо́же, воспою́ Тебе́ в гу́слех, Свя́тый Изра́илев. 23Возра́дуетеся устне́ мои́, егда́ воспою́ Тебе́, и душа́ моя́, ю́же еси́ изба́вил. 24Еще́ же и язы́к мо́й ве́сь де́нь поучи́тся пра́вде Твое́й, егда́ постыдя́тся и посра́мятся и́щущии зла́я мне́.

О Соломо́не, псало́м Дави́ду, 71.

1 Бо́же, су́д Тво́й царе́ви да́ждь, и пра́вду Твою́ сы́ну царе́ву: 2суди́ти лю́дем Твои́м в пра́вде, и ни́щым Твои́м в суде́. 3Да восприи́мут го́ры ми́р лю́дем, и хо́лми пра́вду. 4Су́дит ни́щым людски́м, и спасе́т сы́ны убо́гих и смири́т клеветника́. 5И пребу́дет с со́лнцем, и пре́жде луны́ ро́да родо́в. 6Сни́дет я́ко до́ждь на руно́, и я́ко ка́пля, ка́плющая на зе́млю. 7Возсия́ет во дне́х eго́ пра́вда и мно́жество ми́ра, до́ндеже отъи́мется луна́. 8И облада́ет от мо́ря до мо́ря, и от ре́к до коне́ц все́ленныя. 9Пред ни́м припаду́т Ефио́пляне, и врази́ eго́ пе́рсть поли́жут. 10Ца́рие Фарси́йстии и о́строви да́ры принесу́т, ца́рие Ара́встии и Сава́ да́ры приведу́т; 11и покло́нятся eму́ вси́ ца́рие зе́мстии, вси́ язы́цы порабо́тают eму́. 12Я́ко изба́ви ни́ща от си́льна, и убо́га, eму́же не бе́ помо́щника. 13Пощади́т ни́ща и убо́га, и ду́шы убо́гих спасе́т: 14от ли́хвы и от непра́вды изба́вит ду́шы и́х, и че́стно и́мя eго́ пред ни́ми. 15И жи́в бу́дет, и да́стся eму́ от зла́та Арави́йска, и помо́лятся о не́м вы́ну, ве́сь де́нь благословя́т eго́. 16Бу́дет утвержде́ние на земли́ на версе́х го́р, превознесе́тся па́че Лива́на пло́д eго́: и процвету́т от гра́да я́ко трава́ земна́я. 17Бу́дет и́мя eго́ благослове́но во ве́ки, пре́жде со́лнца пребыва́ет и́мя eго́, и благословя́тся в не́м вся́ коле́на земна́я, вси́ язы́цы ублажа́т eго́. 18Благослове́н Госпо́дь Бо́г Изра́илев, творя́й чудеса́ еди́н. 19И благослове́но и́мя сла́вы Его́ во ве́к и в ве́к ве́ка, и испо́лнится сла́вы Его́ вся́ земля́: бу́ди, бу́ди.

Сла́ва:

Оскуде́ша пе́сни Дави́да, сы́на Иессе́ова. Псало́м Аса́фу, 72.

1 Ко́ль бла́г Бо́г Изра́илев, пра́вым се́рдцем. 2Мои́ же вма́ле не подвижа́стеся но́зе: вма́ле не пролия́шася стопы́ моя́. 3Я́ко возревнова́х на беззако́нныя, ми́р гре́шников зря́. 4Я́ко не́сть восклоне́ния в сме́рти и́х, и утвержде́ния в ра́не и́х. 5В труде́х челове́ческих не су́ть, и с челове́ки не прии́мут ра́н. 6Сего́ ра́ди удержа́ я́ горды́ня и́х до конца́: оде́яшася непра́вдою и нече́стием свои́м. 7Изы́дет я́ко из ту́ка непра́вда и́х, преидо́ша в любо́вь се́рдца. 8Помы́слиша и глаго́лаша в лука́встве, непра́вду в высоту́ глаго́лаша. 9Положи́ша на небеси́ уста́ своя́, и язы́к и́х пре́йде по земли́. 10Сего́ ра́ди обратя́тся лю́дие мои́ се́мо, и дни́е испо́лнени обря́щутся в ни́х. 11И ре́ша: ка́ко уве́де Бо́ѓ и а́ще е́сть ра́зум в Вы́шнем́ 12Се́, сии́ гре́шницы и гобзу́ющии в ве́к, удержа́ша бога́тство. 13И ре́х: еда́ всу́е оправди́х се́рдце мое́ и умы́х в непови́нных ру́це мои́, 14и бы́х я́звен ве́сь де́нь, и обличе́ние мое́ на у́тренних. 15А́ще глаго́лах, пове́м та́ко: се́ ро́ду сыно́в Твои́х, eму́же обеща́хся . 16И непщева́х разуме́ти: сие́ тру́д е́сть пре́до мно́ю, 17до́ндеже вни́ду во святи́ло Бо́жие и разуме́ю в после́дняя и́х. 18Оба́че за льще́ния и́х положи́л еси́ и́м зла́я, низложи́л еси́ я́, внегда́ разгорде́шася. 19Ка́ко бы́ша в запусте́ние́ Внеза́пу исчезо́ша, погибо́ша за беззако́ние свое́. 20Я́ко со́ние востаю́щаго, Го́споди, во гра́де Твое́м о́браз и́х уничижи́ши. 21Я́ко разжже́ся се́рдце мое́, и утро́бы моя́ измени́шася. 22И а́з уничиже́н и не разуме́х, ско́тен бы́х у тебе́. 23И а́з вы́ну с Тобо́ю, удержа́л еси́ ру́ку десну́ю мою́, 24и сове́том Твои́м наста́вил мя́ еси́, и со сла́вою прия́л мя́ еси́. 25Что́ бо́ ми́ е́сть на небеси́́ и от Тебе́ что́ восхоте́х на земли́́ 26Исчезе́ се́рдце мое́ и пло́ть моя́, Бо́же се́рдца моего́, и ча́сть моя́, Бо́же, во ве́к. 27Я́ко се́ удаля́ющии себе́ от Тебе́ поги́бнут; потреби́л еси́ вся́каго любоде́ющаго от Тебе́. 28Мне́ же прилепля́тися Бо́гови бла́го е́сть, полага́ти на Го́спода упова́ние мое́, возвести́ти ми́ вся́ хвалы́ Твоя́ во врате́х дще́ре Сио́ни.

Ра́зума Аса́фу, 73.

1 Вску́ю, Бо́же, отри́нул еси́ до конца́́ Разгне́вася я́рость Твоя́ на о́вцы па́жити Твоея́́ 2Помяни́ со́нм Тво́й, eго́же стяжа́л еси́ испе́рва, изба́вил еси́ жезло́м достоя́ния Твоего́, гора́ Сио́н сия́ 11, в не́йже всели́лся еси́. 3Воздви́гни ру́це Твои́ на горды́ни и́х в коне́ц, ели́ка лука́внова вра́г во святе́м Твое́м. 4И восхва́лишася ненави́дящии Тя́ посреде́ пра́здника Твоего́, положи́ша зна́мения своя́, зна́мения, и не позна́ша, 5я́ко во исхо́де превы́ше; я́ко в дубра́ве древя́не секи́рами разсеко́ша 6две́ри eго вку́пе: се́чивом и оско́рдом разруши́ша и́. 7Возжго́ша огне́м святи́ло Твое́, на земли́ оскверни́ша жили́ще и́мене Твоего́. 8Ре́ша в се́рдце свое́м ю́жики и́х вку́пе: прииди́те и оста́вим вся́ пра́здники Бо́жия от земли́. 9Зна́мения и́х 12 не ви́дехом: не́сть ктому́ проро́ка, и на́с не позна́ет ктому́. 10Доко́ле, Бо́же, поно́сит вра́ѓ Раздражи́т проти́вный и́мя Твое́ до конца́́ 11Вску́ю отвраща́еши ру́ку Твою́ и десни́цу Твою́ от среды́ не́дра Твоего́ в коне́ц́ 12Бо́г же Ца́рь на́ш пре́жде ве́ка соде́ла спасе́ние посреде́ земли́. 13Ты́ утверди́л еси́ си́лою Твое́ю мо́ре, Ты́ сте́рл еси́ гла́вы зми́ев в воде́, 14Ты́ сокруши́л еси́ главу́ зми́еву, да́л еси́ того́ бра́шно лю́дем Ефио́пским. 15Ты́ расто́ргл еси́ исто́чники и пото́ки, Ты́ изсуши́л еси́ ре́ки Ифа́мския. 16Тво́й е́сть де́нь, и Твоя́ е́сть но́щь: Ты́ соверши́л еси́ зарю́ и со́лнце. 17Ты́ сотвори́л еси́ вся́ преде́лы зе́мли, жа́тву и весну́ Ты́ созда́л еси́ я́. 18Помяни́ сия́: вра́г поноси́ Го́сподеви, и лю́дие безу́мнии раздражи́ша и́мя Твое́. 19Не преда́ждь звере́м ду́шу, испове́дающуся Тебе́, ду́ш убо́гих Твои́х не забу́ди до конца́. 20При́зри на заве́т Тво́й, я́ко испо́лнишася помраче́ннии земли́ домо́в беззако́ний. 21Да не возврати́тся смире́нный посра́млен, ни́щ и убо́г восхва́лита и́мя Твое́. 22Воста́ни, Бо́же, суди́ прю́ Твою́, помяни́ поноше́ние Твое́, е́же от безу́мнаго ве́сь де́нь. 23Не забу́ди гла́са моли́твенник Твои́х, горды́ня ненави́дящих Тя́ взы́де вы́ну .

Сла́ва:

1В коне́ц, да не растли́ши, псало́м пе́сни Аса́фу, 74.

2 Испове́мыся Тебе́, Бо́же, испове́мыся Тебе́, и призове́м и́мя Твое́; пове́м вся́ чудеса́ Твоя́. 3Егда́ прии́му вре́мя, А́з правоты́ возсужду́. 4Раста́яся земля́ и вси́ живу́щии на не́й, А́з утверди́х столпы́ ея́. 5Ре́х беззако́ннующым, не беззако́ннуйте: и согреша́ющым, не возноси́те ро́га, 6не воздвиза́йте на высоту́ ро́га ва́шего, и не глаго́лите на Бо́га непра́вду: 7я́ко ниже́ от исхо́д, ниже́ от за́пад, ниже́ от пусты́х го́р. 8Я́ко Бо́г судия́ е́сть: сего́ смиря́ет, и сего́ возно́сит. 9Я́ко ча́ша в руце́ Госпо́дни, вина́ нерастворе́на испо́лнь растворе́ния, и уклони́ от сея́ в сию́: оба́че дро́ждие его́ не истощи́ся, испию́т вси́ гре́шнии земли́. 10А́з же возра́дуюся в ве́к, воспою́ Бо́гу Иа́ковлю: 11и вся́ ро́ги гре́шных сломлю́, и вознесе́тся ро́г пра́веднаго.

1В коне́ц, в пе́снех, псало́м Аса́фу, пе́снь ко ассириа́нину, 75.

2 Ве́дом во Иуде́и Бо́г: во Израи́ли ве́лие и́мя Его́. 3И бы́сть в ми́ре ме́сто Его́ и жили́ще Его́ в Сио́не. 4Та́мо сокруши́ кре́пости луко́в, ору́жие и ме́ч и бра́нь. 5Просвеща́еши Ты́ ди́вно от го́р ве́чных. 6Смято́шася вси́ неразу́мнии се́рдцем: усну́ша сно́м свои́м, и ничто́же обрето́ша вси́ му́жие бога́тства в рука́х свои́х. 7От запреще́ния Твоего́, Бо́же Иа́ковль, воздрема́ша все́дшии на ко́ни. 8Ты́ стра́шен еси́, и кто́ противоста́нет Тебе́́ Отто́ле гне́в Тво́й. 9С небесе́ слы́шан сотвори́л еси́ су́д: земля́ убоя́ся, и умолча́, 10внегда́ воста́ти на су́д Бо́гу, спасти́ вся́ кро́ткия земли́. 11Я́ко помышле́ние челове́ческое испове́стся Тебе́: и оста́нок помышле́ния пра́зднует Ти́. 12Помоли́теся и воздад́ите Го́сподеви Бо́гу на́шему. Вси́ и́же о́крест Его́ принесу́т да́ры, 13стра́шному и отъе́млющему ду́хи князе́й, стра́шному па́че царе́й земны́х.

1В коне́ц, о Идифу́ме, псало́м Аса́фу, 76.

2 Гла́сом мои́м ко Го́споду воззва́х, гла́сом мои́м к Бо́гу, и вня́т ми́. 3В де́нь ско́рби моея́ Бо́га взыска́х рука́ма мои́ма, но́щию пред Ни́м, и не прельще́н бы́х; отве́ржеся уте́шитися душа́ моя́. 4Помяну́х Бо́га и возвесели́хся, поглумля́хся 14 и малоду́шествоваше ду́х мо́й. 5Предвари́сте стражбы́ о́чи мои́: смято́хся и не глаго́лах. 6Помы́слих дни́ пе́рвыя, и ле́та ве́чная помяну́х, и поуча́хся: 7но́щию се́рдцем мои́м глумля́хся, и тужа́ше  ду́х мо́й: 8еда́ во ве́ки отри́нет Госпо́дь, и не приложи́т благоволи́ти па́ки́ 9Или́ до конца́ ми́лость Свою́ отсече́т, сконча́ глаго́л от ро́да в ро́д́ 10Еда́ забу́дет уще́дрити Бо́ѓ Или́ уде́ржит во гне́ве Свое́м щедро́ты Своя́́ 11И ре́х: ны́не нача́х, сия́ изме́на десни́цы Вы́шняго. 12Помяну́х дела́ Госпо́дня, я́ко помяну́ от нача́ла чудеса́ Твоя́, 13и поучу́ся во все́х де́лех Твои́х, и в начина́ниих Твои́х поглумлю́ся . 14Бо́же, во святе́м пу́ть Тво́й: кто́ Бо́г ве́лий я́ко Бо́г на́ш́ 15Ты́ еси́ Бо́г творя́й чудеса́: сказа́л еси́ в лю́дех си́лу Твою́, 16изба́вил еси́ мы́шцею Твое́ю лю́ди Твоя́, сы́ны Иа́ковли и Ио́сифовы. 17Ви́деша Тя́ во́ды, Бо́же, ви́деша Тя́ во́ды, и убоя́шася: смято́шася бе́здны, 18мно́жество шу́ма во́д, гла́с да́ша о́блацы, и́бо стре́лы Твоя́ прехо́дят. 19Гла́с гро́ма Твоего́ в колеси́, освети́ша мо́лния Твоя́ вселе́нную: подви́жеся и тре́петна бы́сть земля́. 20В мо́ри путие́ Твои́, и стези́ Твои́ в вода́х мно́гих, и следы́ Твоя́ не позна́ются. 21Наста́вил еси́ я́ко о́вцы лю́ди Твоя́ руко́ю Моисе́овою и Ааро́нею.

Сла́ва:

По 10-й кафисме,

Трисвято́е. и по О́тче на́ш:

Та́же тропари́, гла́с 6

Стра́шнаго дне́ прише́ствия Твоего́ ужасаю́ся, Христе́, и, неумы́тнаго суди́лища боя́йся, Го́споди, ужаса́юся и трепе́щу, я́ко имы́й мно́жество согреше́ний, но пре́жде конца́ я́ко ми́лостив Бо́г, обрати́ и спаси́ мя́, Спа́се мо́й многоми́лостиве.

Сла́ва: Егда́ престо́ли на су́д поста́вятся, Го́споди, и суди́лищу Твоему́ предста́нут челове́цы: не предпочте́тся ца́рь во́ина, не преиму́ществит влады́ка ра́ба: ки́йждо бо от свои́х де́л или просла́вится, или постыди́тся.

И ны́не: Вели́ких дарова́ний, чи́стая Де́во Богома́ти, Ты́ сподо́билася еси́, я́ко родила́ еси́ пло́тию еди́наго от Тро́ицы, Христа́ Жизнода́вца, во спасе́ние ду́ш на́ших.

Го́споди, поми́луй (40) и моли́тва:

Го́споди Бо́же на́ш, в ми́лости бога́тый и в щедро́тах непостижи́мый, еди́не по естеству́ безгре́шен, и на́с ра́ди кроме́ греха́ бы́в Челове́к, услы́ши в ча́с се́й боле́зненное мое́ сие́ моле́ние, я́ко ни́щ и убо́г е́смь от де́л благи́х, и се́рдце мое́ смяте́ся вну́трь мене́. Ты́ бо ве́си, Вы́шний Царю́, Го́споди небесе́ и земли́, я́ко всю́ мою́ ю́ность во гресе́х ижди́х и в сле́д по́хотей пло́ти моея́ ходи́в, ве́сь сме́х де́моном бы́х, ве́сь диа́волу после́довах, вы́ну в тиме́нии сласте́й валя́яйся, омрачи́вся бо помышле́нием от младе́нства, да́же и до ны́не, никогда́же восхоте́х сотвори́ти во́лю Твою́ святу́ю, но ве́сь от наве́тующих мя́ страсте́й плени́вся, сме́х и поруга́ние де́моном бы́х, ника́коже во уме́ помышля́яй, я́ко нестерпи́мый гне́в е́же на гре́шники преще́ния Твоего́, и лежа́щую гее́нну о́гненную. Я́коже отсю́ду во отча́яние впады́й, и ника́коже в чу́встве обраще́ния бы́в, пу́ст и на́г е́же от Твоея́ дру́жбы бы́х. Ки́й бо ви́д греха́ не соде́лах́ Ко́е де́ло де́монское не соде́ях́ Ко́е дея́ние сту́дное и блу́дное не с преиму́ществом и тща́нием соверши́х́ У́м воспомина́ньми плотски́ми оскверни́х, те́ло смеше́ньми окаля́х, ду́х сосложе́нием оскверни́х, вся́к у́д окая́нныя моея́ пло́ти служи́ти и рабо́тати грехо́м возлюби́х. и кто́ про́чее не возрыда́ет мя́, окая́ннаго́ Кто́ не воспла́чет мя́, осужде́ннаго́ А́з бо еди́н, Влады́ко, я́рость Твою́ прогне́вах, а́з еди́н гне́в Тво́й на мя́ разжего́х, а́з еди́н лука́вое пред Тобо́ю сотвори́х, превозше́д и препобеди́в вся́ от ве́ка гре́шники, несравне́нно погреши́вый и непроще́нно. но поне́же многоми́лостивый и благоутро́бный еси́, Человеколю́бче, и ожида́еши челове́ческаго обраще́ния, се́ и а́з вверга́ю себе́ пред стра́шное и нестерпи́мое Твое́ суди́ще, и я́коже пречи́стым Твои́м нога́м каса́яйся, из глубины́ души́ взыва́ю Ти́: очи́сти, Го́споди, прости́, Благопремени́телю, поми́луй не́мощь мою́, приклони́ся недоуме́нию моему́, вонми́ моле́нию моему́ и сле́з мои́х не премолчи́, приими́ мя́ ка́ющагося, и заблу́ждшаго обрати́, обраща́ющагося объими́ и моля́щагося прости́. не бо положи́л еси́ покая́ние пра́ведным, не положи́л еси́ проще́ния не согреша́ющым, но положи́л еси́ покая́ние мне́, гре́шному, в ни́хже в негодова́ние Твое́ соде́ях, на́г и обнаже́н пред Тобо́ю предстою́, Сердцеве́дче Го́споди, испове́даяй моя́ грехи́: не бо могу́ воззре́ти и ви́дети высоту́ небе́сную, от тя́жести грехо́в мои́х сляца́емь. Просвети́ у́бо о́чи се́рдца моего́ и да́ждь ми́ умиле́ние к покая́нию, и сокру́шение се́рдца ко исправле́нию, да со благо́ю наде́ждею и и́стинным увере́нием, к та́мошнему ми́ру пойду́, хваля́ и благословя́ вы́ну всесвято́е и́мя Твое́, Отца́ и Сы́на и Свя́таго Ду́ха, ны́не и при́сно, и во ве́ки веко́в, ами́нь.

Каfjсма десz1таz

Дв7ду pал0мъ, сынHвъ їwнадaвовыхъ и3 пeрвыхъ плёншихсz, не надпи1санъ ў є3врє1й, o7

На тS, гDи, ўповaхъ, да не постыжyсz въ вёкъ.

Прaвдою твоeю и3збaви мS и3 и3зми1 мz: приклони2 ко мнЁ ќхо твоE и3 сп7си1 мz.

Бyди ми2 въ бGа защи1тителz и3 въ мёсто крёпко сп7сти1 мz: ћкw ўтверждeніе моE и3 прибёжище моE є3си2 ты2.

Б9е м0й, и3збaви мS и3з8 руки2 грёшнагw, и3з8 руки2 законопрестyпнагw и3 њби1дzщагw:

Ћкw ты2 є3си2 терпёніе моE, гDи, гDи, ўповaніе моE t ю4ности моеS.

Въ тебЁ ўтверди1хсz t ўтр0бы, t чрeва мaтере моеS ты2 є3си2м0й покрови1тель: њ тебЁ пёніе моE вhну.

Ћкw чyдо бhхъ мнHгимъ: и3 ты2 пом0щникъ м0й крёпокъ.

Да и3сп0лнzтсz ўстA мо‰ хвалeніz, ћкw да воспою2 слaву твою2, вeсь дeнь великолёпіе твоE.

Не tвeржи менE во врeмz стaрости: внегдA њскудэвaти крёпости моeй, не њстaви менE.

Ћкw рёша врази2 мои2 мнЁ, и3 стрегyщіи дyшу мою2 совэщaша вкyпэ,

Глаг0люще: бGъ њстaвилъ є4сть є3го2, пожени1те и3 и3ми1те є3го2, ћкw нёсть и3збавлszй.

Б9е м0й, не ўдали1сz t менE: б9е м0й, въ п0мощь мою2 вонми2.

Да постыдsтсz и3 и3счeзнутъ њклеветaющіи дyшу мою2, да њблекyтсz въ стyдъ и3 срaмъ и4щущіи ѕл†z мнЁ.

Ѓзъ же всегдA воз8уповaю на тS, и3 приложY на всsку похвалY твою2.

ЎстA мо‰ возвэстsтъ прaвду твою2, вeсь дeнь сп7сeніе твоE, ћкw не познaхъ кни6жнаz.

Вни1ду въ си1лэ гDни: гDи, помzнY прaвду тебє2 є3ди1нагw.

Б9е м0й, и5мже научи1лъ мS є3си2 t ю4ности моеS, и3 до нhнэ возвэщY чудесA тво‰.

И# дaже до стaрости и3 престарёніz, б9е м0й, не њстaви менE, д0ндеже возвэщY мhшцу твою2 р0ду всемY грzдyщему,

Си1лу твою2 и3 прaвду твою2, б9е, дaже до вhшнихъ, ±же сотвори1лъ ми2 є3си2 вели6чіz: б9е, кто2 под0бенъ тебЁ;

Е#ли6ки kви1лъ ми2 є3си2 скHрби мнHги и3 ѕлы2; и3 њбрaщьсz њживотвори1лъ мS є3си2 и3 t бeзднъ земли2 возвeлъ мS є3си2.

Ўмн0жилъ є3си2 на мнЁ вели1чествіе твоE, и3 њбрaщьсz ўтёшилъ мS є3си2, и3 t бeзднъ земли2 пaки возвeлъ мS є3си2.

И$бо ѓзъ и3сповёмсz тебЁ въ лю1дехъ, гDи, въ сосyдэхъ pал0мскихъ и4стину твою2, б9е: воспою2 тебЁ въ гyслехъ, с™hй ї}левъ.

Возрaдуетэсz ўстнЁ мои2, є3гдA воспою2 тебЁ, и3 душA моS, ю4же є3си2 и3збaвилъ:

Е#щe же и3 љзhкъ м0й вeсь дeнь поучи1тсz прaвдэ твоeй, є3гдA постыдsтсz и3 посрaмzтсz и4щущій ѕл†z мнЁ.

Њ соломHнэ, pал0мъ дв7ду, o7а

Б9е, сyдъ тв0й царeви дaждь, и3 прaвду твою2 сhну царeву:

Суди1ти лю1демъ твои6мъ въ прaвдэ и3 ни1щымъ твои6мъ въ судЁ.

Да воспріи1мутъ г0ры ми1ръ лю1демъ и3 х0лми прaвду.

Сyдитъ ни1щымъ людски6мъ, и3 спасeтъ сhны ўб0гихъ, и3 смири1тъ клеветникA.

И# пребyдетъ съ с0лнцемъ, и3 прeжде луны2 р0да родHвъ.

Сни1детъ ћкw д0ждь на руно2, и3 ћкw кaплz кaплющаz на зeмлю.

Возсіsетъ во днeхъ є3гw2 прaвда и3 мн0жество ми1ра, д0ндеже tи1метсz лунA.

И# њбладaетъ t м0рz до м0рz, и3 t рёкъ до конє1цъ вселeнныz.

Пред8 ни1мъ припадyтъ є3fі0плzне, и3 врази2 є3гw2 пeрсть поли1жутъ.

Цaріе fарсjйстіи и3 џстрови дaры принесyтъ, цaріе ґрaвстіи и3 савA дaры приведyтъ:

И# покл0нzтсz є3мY вси2 цaріе зeмстіи, вси2 kзhцы пораб0таютъ є3мY.

Ћкw и3збaви ни1ща t си1льна, и3 ўб0га, є3мyже не бЁ пом0щника.

Пощади1тъ ни1ща и3 ўб0га, и3 дyшы ўб0гихъ спасeтъ:

T ли1хвы и3 t непрaвды и3збaвитъ дyшы и4хъ, и3 чeстно и4мz є3гw2 пред8 ни1ми.

И# жи1въ бyдетъ, и3 дaстсz є3мY t злaта ґравjйска: и3 пом0лzтсz њ нeмъ вhну, вeсь дeнь бlгословsтъ є3го2.

Бyдетъ ўтверждeніе на земли2 на версёхъ г0ръ: превознесeтсz пaче лівaна пл0дъ є3гw2, и3 процвэтyтъ t грaда ћкw травA земнaz.

Бyдетъ и4мz є3гw2 бlгословeно во вёки, прeжде с0лнца пребывaетъ и4мz є3гw2: и3 бlгословsтсz въ нeмъ вс‰ кwлёна земнaz, вси2 kзhцы ўблажaтъ є3го2.

Бlгословeнъ гDь бGъ ї}левъ, творsй чудесA є3ди1нъ,

И# бlгословeно и4мz слaвы є3гw2 во вёкъ и3 въ вёкъ вёка: и3 и3сп0лнитсz слaвы є3гw2 всS землS: бyди, бyди.

 

Слaва:

Њскудёша пBсни дв7да, сhна їессeова. Pал0мъ ґсaфу, o7в

К0ль бlгъ бGъ ї}левъ пр†вымъ сeрдцемъ.

Мои1 же вмaлэ не подвижaстэсz н0зэ: вмaлэ не проліsшасz стопы6 мо‰:

Ћкw возревновaхъ на беззакHнныz, ми1ръ грёшникwвъ зрS:

Ћкw нёсть восклонeніz въ смeрти и4хъ и3 ўтверждeніz въ рaнэ и4хъ:

Въ трудёхъ человёческихъ не сyть, и3 съ человёки не пріи1мутъ рaнъ.

Сегw2 рaди ўдержA | гордhнz и4хъ до концA: њдёzшасz непрaвдою и3 нечeстіемъ свои1мъ.

И#зhдетъ ћкw и3з8 тyка непрaвда и4хъ: преид0ша въ люб0вь сeрдца.

Помhслиша и3 глаг0лаша въ лукaвствэ, непрaвду въ высотY глаг0лаша:

Положи1ша на небеси2 ўстA сво‰, и3 љзhкъ и4хъ прeйде по земли2.

Сегw2 рaди њбратsтсz лю1діе мои2 сёмw, и3 днjе и3сп0лнени њбрsщутсz въ ни1хъ.

И# рёша: кaкw ўвёдэ бGъ; и3 ѓще є4сть рaзумъ въ вhшнэмъ;

СE, сjи грBшницы и3 гобзyющіи въ вёкъ ўдержaша богaтство.

И# рёхъ: є3дA всyе њправди1хъ сeрдце моE и3 ўмhхъ въ непови1нныхъ рyцэ мои2,

И# бhхъ ћзвенъ вeсь дeнь, и3 њбличeніе моE на ќтреннихъ;

Ѓще глаг0лахъ, повёмъ тaкw: сE, р0ду сынHвъ твои1хъ, є3мyже њбэщaхсz:

И# непщевaхъ разумёти: сіE трyдъ є4сть предо мн0ю,

Д0ндеже вни1ду во с™и1ло б9іе и3 разумёю въ послBднzz и4хъ.

Nбaче за льщє1ніz и4хъ положи1лъ є3си2 и5мъ ѕл†z, низложи1лъ є3си2 |, внегдA разгордёшасz.

Кaкw бhша въ запустёніе; внезaпу и3счез0ша, погиб0ша за беззак0ніе своE.

Ћкw с0ніе востаю1щагw, гDи, во грaдэ твоeмъ w4бразъ и4хъ ўничижи1ши.

Ћкw разжжeсz сeрдце моE, и3 ўтрHбы мо‰ и3змэни1шасz:

И# ѓзъ ўничижeнъ, и3 не разумёхъ, ск0тенъ бhхъ ў тебє2.

И# ѓзъ вhну съ тоб0ю: ўдержaлъ є3си2 рyку деснyю мою2,

И# совётомъ твои1мъ настaвилъ мS є3си2, и3 со слaвою пріsлъ мS є3си2.

Чт0 бо ми2 є4сть на нб7си2; и3 t тебє2 что2 восхотёхъ на земли2;

И#счезE сeрдце моE и3 пл0ть моS, б9е сeрдца моегw2, и3 чaсть моS, б9е, во вёкъ.

Ћкw сE, ўдалsющіи себE t тебє2 поги1бнутъ: потреби1лъ є3си2 всsкаго любодёющаго t тебє2.

Мнё же прилэплsтисz бGови блaго є4сть, полагaти на гDа ўповaніе моE, возвэсти1ти ми2 вс‰ хвалы6 тво‰, во вратёхъ дщeре сіHни.

Рaзума ґсaфу, o7г

Вскyю, б9е, tри1нулъ є3си2 до концA; разгнёвасz ћрость твоS на џвцы пaжити твоеS;

Помzни2с0нмъ тв0й, є3г0же стzжaлъ є3си2 и3спeрва, и3збaвилъ є3си2 жезл0мъ достоsніz твоегw2, горA сіHнъ сіS, въ нeйже всели1лсz є3си2.

Воздви1гни рyцэ твои2 на горды6ни и4хъ въ конeцъ, є3ли6ка лукaвнова врaгъ во с™ёмъ твоeмъ.

И# восхвали1шасz ненави1дzщіи тS посредЁ прaздника твоегw2: положи1ша знaмєніz сво‰ знaмєніz, и3 не познaша,

Ћкw во и3сх0дэ превhше: ћкw въ дубрaвэ дрeвzнэ сэки1рами разсэк0ша

Двє1ри є3гw2 вкyпэ, сёчивомъ и3 nск0рдомъ разруши1ша и5.

Возжг0ша nгнeмъ с™и1ло твоE: на земли2 њскверни1ша жили1ще и4мене твоегw2.

Рёша въ сeрдцы своeмъ ю4жики и4хъ вкyпэ: пріиди1те, и3 tстaвимъ вс‰ прaздники б9іz t земли2.

Знaмєніz и4хъ не ви1дэхомъ: нёсть ктомY прbр0ка, и3 нaсъ не познaетъ ктомY.

Док0лэ, б9е, пон0ситъ врaгъ; раздражи1тъ проти1вный и4мz твоE до концA;

Вскyю tвращaеши рyку твою2 и3 десни1цу твою2 t среды2 нёдра твоегw2 въ конeцъ;

БGъ же, цRь нaшъ, прeжде вёка содёла сп7сeніе посредЁ земли2.

Ты2 ўтверди1лъ є3си2 си1лою твоeю м0ре: ты2 стeрлъ є3си2 главы6 ѕміє1въ въ водЁ:

Ты2 сокруши1лъ є3си2 главY ѕмjеву, дaлъ є3си2 того2 брaшно лю1демъ є3fіHпскимъ.

Ты2 раст0рглъ є3си2 и3ст0чники и3 пот0ки: ты2 и3зсуши1лъ є3си2 рёки и3f†мскіz.

Тв0й є4сть дeнь, и3 твоS є4сть н0щь: ты2 соверши1лъ є3си2 зарю2 и3 с0лнце.

Ты2 сотвори1лъ є3си2 вс‰ предёлы земли2: жaтву и3 вeсну ты2 создaлъ є3си2 |.

Помzни2 сі‰: врaгъ поноси2 гDеви, и3 лю1діе безyмніи раздражи1ша и4мz твоE.

Не предaждь ѕвэрє1мъ дyшу и3сповёдающуюсz тебЁ: дyшъ ўб0гихъ твои1хъ не забyди до концA.

При1зри на завётъ тв0й: ћкw и3сп0лнишасz помрачeнніи земли2 домHвъ беззак0ній.

Да не возврати1тсz смирeнный посрaмленъ: ни1щъ и3 ўб0гъ восхвали1та и4мz твоE.

Востaни, б9е, суди2 прю2 твою2: помzни2 поношeніе твоE, є4же t безyмнагw вeсь дeнь.

Не забyди глaса моли1твєнникъ твои1хъ: гордhнz ненави1дzщихъ тS взhде вhну.

 

Слaва:

Въ конeцъ, да не растли1ши, pал0мъ пёсни ґсaфу, o7д

И#сповёмысz тебЁ, б9е, и3сповёмысz тебЁ и3 призовeмъ и4мz твоE: повёмъ вс‰ чудесA тво‰.

Е#гдA пріимY врeмz, ѓзъ правwты2 возсуждY.

Растazсz землS и3 вси2 живyщіи на нeй, ѓзъ ўтверди1хъ столпы2 є3S.

Рёхъ беззак0ннующымъ, не беззак0ннуйте: и3 согрэшaющымъ, не возноси1те р0га.

Не воздвизaйте на высотY р0га вaшегw и3 не глаг0лите на бGа непрaвду:

Ћкw нижE t и3схHдъ, нижE t з†падъ, нижE t пустhхъ г0ръ.

Ћкw бGъ судіS є4сть: сего2 смирsетъ, и3 сего2 возн0ситъ.

Ћкw чaша въ руцЁ гDни, вінA нерастворeна и3сп0лнь растворeніz, и3 ўклони2 t сеS въ сію2: nбaче др0ждіе є3гw2 не и3стощи1сz, и3спію1тъ вси2 грёшніи земли2.

Ѓзъ же возрaдуюсz въ вёкъ, воспою2 бGу їaкwвлю:

И# вс‰ р0ги грёшныхъ сломлю2, и3 вознесeтсz р0гъ првdнагw.

Въ конeцъ, въ пёснехъ, pал0мъ ґсaфу, пёснь ко ґссmрjанину, o7є

Вёдомъ во їудeи бGъ: во ї}ли вeліе и4мz є3гw2.

И# бhсть въ ми1рэ мёсто є3гw2, и3 жили1ще є3гw2 въ сіHнэ.

Тaмw сокруши2 крёпwсти лукHвъ, nрyжіе и3 мeчь и3 брaнь.

Просвэщaеши ты2 ди1внw t г0ръ вёчныхъ.

Смzт0шасz вси2 неразyмніи сeрдцемъ: ўснyша сн0мъ свои1мъ, и3 ничт0же њбрэт0ша вси2 мyжіе богaтства въ рукaхъ свои1хъ.

T запрещeніz твоегw2, б9е їaковль, воздремaша всёдшіи на к0ни.

Ты2 стрaшенъ є3си2, и3 кто2 противостaнетъ тебЁ; tт0лэ гнёвъ тв0й.

Съ нб7сE слhшанъ сотвори1лъ є3си2 сyдъ: землS ўбоsсz и3 ўмолчA,

ВнегдA востaти на сyдъ бGу, сп7сти2 вс‰ крHткіz земли2.

Ћкw помышлeніе человёческое и3сповёстсz тебЁ, и3 њстaнокъ помышлeніz прaзднуетъ ти2.

Помоли1тесz и3 воздади1те гDеви бGу нaшему: вси2, и5же w4крестъ є3гw2, принесyтъ дaры,

Стрaшному и3 teмлющему дyхи кнzзeй, стрaшному пaче царeй земнhхъ.

Въ конeцъ, њ їдіfyмэ, pал0мъ ґсaфу, o7ѕ

Глaсомъ мои1мъ ко гDу воззвaхъ, глaсомъ мои1мъ къ бGу, и3 внsтъ ми2.

Въ дeнь ск0рби моеS бGа взыскaхъ рукaма мои1ма, н0щію пред8 ни1мъ, и3 не прельщeнъ бhхъ: tвeржесz ўтёшитисz душA моS.

Помzнyхъ бGа и3 возвесели1хсz, поглумлsхсz, и3 малодyшствоваше дyхъ м0й.

Предвари1стэ стражбы6 џчи мои2: смzт0хсz и3 не глаг0лахъ.

Помhслихъ дни6 пє1рвыz, и3 лBта вBчнаz помzнyхъ, и3 поучaхсz:

Н0щію сeрдцемъ мои1мъ глумлsхсz, и3 тужaше дyхъ м0й:

Е#дA во вёки tри1нетъ гDь и3 не приложи1тъ бlговоли1ти пaки;

И#ли2 до концA млcть свою2 tсэчeтъ, скончA глаг0лъ t р0да въ р0дъ;

Е#дA забyдетъ ўщeдрити бGъ; и3ли2 ўдержи1тъ во гнёвэ своeмъ щедрHты сво‰;

И# рёхъ: нhнэ начaхъ, сіS и3змёна десни1цы вhшнzгw.

Помzнyхъ дэлA гDнz: ћкw помzнY t начaла чудесA тво‰,

И# поучyсz во всёхъ дёлэхъ твои1хъ, и3 въ начинaніихъ твои1хъ поглумлю1сz.

Б9е, во с™ёмъ пyть тв0й: кто2 бGъ вeлій, ћкw бGъ нaшъ;

Ты2 є3си2 бGъ творsй чудесA: сказaлъ є3си2 въ лю1дехъ си1лу твою2,

И#збaвилъ є3си2 мhшцею твоeю лю1ди тво‰, сhны ї†кwвли и3 їHсифwвы.

Ви1дэша тS в0ды, б9е, ви1дэша тS в0ды и3 ўбоsшасz: смzт0шасz бє1здны.

Мн0жество шyма в0дъ: глaсъ дaша џблацы, и4бо стрёлы тво‰ прех0дzтъ.

Глaсъ гр0ма твоегw2 въ колеси2, њсвэти1ша мHлніz тво‰ вселeнную: подви1жесz и3 трeпетна бhсть землS.

Въ м0ри путіE твои2, и3 стєзи2 тво‰ въ водaхъ мн0гихъ, и3 слэды2 твои2 не познaютсz.

Настaвилъ є3си2 ћкw џвцы лю1ди тво‰ рук0ю мwmсeовою и3 ґарHнею.

Слaва:

По ‹-й каfjсмэ:

Трис™0е, по Џ§е нaшъ:

Тропари2, глaсъ ѕ7

Стрaшнагw днE пришeствіz твоегw2 ўжасaюсz хrтE, и3 неумhтнагw суди1лища боsсz гDи, ўжасaюсz и3 трепeщу, ћкw и3мhй мн0жество согрэшeній: но прeжде концA ћкw млcтивъ бGъ њбрати2, и3 сп7си1 мz сп7се м0й многомлcтиве.

Слaва: Е#гдA прест0ли на сyдъ постaвzтсz гDи, и3 суди1лищу твоемY предстaнутъ человёцы: не предпочтeтсz цaрь в0ина, не преимyществитъ владhка рабA: кjйждо бо t свои1хъ дёлъ и3ли2 прослaвитсz, и3ли2 постыди1тсz.

И# нhнэ: Вели1кихъ даровaній чcтаz дв7о бGом™и, ты2 спод0биласz є3си2: ћкw родилA є3си2 пл0тію є3ди1наго t трbцы, хrтA жизнодaвца, во сп7сeніе дyшъ нaшихъ.

ГDи поми1луй, м7.

Мlтва

ГDи б9е нaшъ, въ млcти богaтый, и3 въ щедр0тахъ непостижи1мый, є3ди1не по є3стествY безгрёшенъ, и3 нaсъ рaди кромЁ грэхA бhвъ человёкъ, ўслhши въ чaсъ сeй болёзненное моE сіE молeніе, ћкw ни1щъ и3 ўб0гъ є4смь t дёлъ бlги1хъ, и3 сeрдце моE смzтeсz внyтрь менE. Тh бо вёси вhшній цRю2, гDи нб7сE и3 земли2, ћкw всю2 мою2 ю4ность во грэсёхъ и3жди1хъ: и3 въ слёдъ похотeй пл0ти моеS ходи1въ, вeсь смёхъ дeмонwмъ бhхъ, вeсь діaволу послёдовахъ вhну, въ тимёніи сластeй валszйсz. Њмрачи1всz бо помышлeніемъ t младeнства дaже и3 до нhнэ, никогдaже восхотёхъ сотвори1ти в0лю твою2 с™yю: но вeсь t навётующихъ мS страстeй плэни1всz, смёхъ и3 поругaніе дeмонwмъ бhхъ, никaкоже во ўмЁ помышлszй, ћкw нестерпи1мый гнёвъ є4же на грёшники прещeніz твоегw2, и3 лежaщую геeнну џгненную. Ћкоже tсю1ду во tчazніе впадhй, и3 никaкоже въ чyвствэ њбращeніz бhвъ, пyстъ и3 нaгъ є4же њ твоеS дрyжбы бhхъ. Кjй бо ви1дъ грэхA не содёлахъ; к0е дёло дeмwнское не содёzхъ; к0е дэsніе стyдное и3 блyдное не съ преимyществомъ и3 тщaніемъ соверши1хъ; ќмъ воспоминaньми плотски1ми њскверни1хъ, тёло смэшeньми њкалsхъ, дyхъ сосложeніемъ њскверни1хъ: всsкъ ќдъ nкаsнныz моеS пл0ти служи1ти и3 раб0тати грэхHмъ возлюби1хъ. И# кто2 пр0чее не возрыдaетъ мS nкаsннаго; кто2 не восплaчетъ мS њсуждeннаго; ѓзъ бо є3ди1нъ, вLко, ћрость твою2 прогнёвахъ: ѓзъ є3ди1нъ гнёвъ тв0й на мS разжег0хъ: ѓзъ є3ди1нъ лукaвое пред8 тоб0ю сотвори1хъ, превозшeдъ и3 препобэди1въ вс‰ t вёка грёшники, несравнeннw погрэши1вый, и3 непрощeннw. Но понeже многомлcтивый и3 бlгоутр0бный є3си2 чlвэколю1бче, и3 њжидaеши человёческагw њбращeніz: сE и3 ѓзъ ввергaю себE пред8 стрaшное и3 нестерпи1мое твоE суди1ще, и3 ћкоже пречcтымъ твои6мъ ногaмъ касazйсz, и3з8 глубины2 души2 взывaю ти2: њчи1сти гDи, прости2 бlгопремэни1телю, поми1луй нeмощь мою2, приклони1сz недоумёнію моемY, вонми2 молeнію моемY, и3 слeзъ мои1хъ не премолчи2. пріими1 мz кaющагосz, и3 заблyждшаго њбрати2: њбращaющагосz њб8ими2, и3 молsщагосz прости2. Не бо2 положи1лъ є3си2 покаsніе прaвєднымъ, не положи1лъ є3си2 прощeніе несогрэшaющымъ: но положи1лъ є3си2 покаsніе мнЁ грёшному, въ ни1хже въ негодовaніе твоE содёzхъ. нaгъ и3 њбнажeнъ пред8 тоб0ю предстою2, сердцевёдче гDи, и3сповёдаzй мо‰ грэхи2: не бо2 могY воззрёти и3 ви1дэти высотY нбcную, t тsжести грэхHвъ мои1хъ слzцaемь. Просвэти2 ќбw џчи сeрдца моегw2, и3 дaждь ми2 ўмилeніе къ покаsнію и3 сокрушeніе сeрдца ко и3справлeнію: да со бlг0ю надeждею, и3 и4стиннымъ ўвэрeніемъ, къ тaмошнему мjру пойдY, хвалS и3 бlгословS вhну всес™0е и4мz твоE, nц7A, и3 сн7а, и3 с™aгw д¦а, нhнэ и3 при1снw, и3 во вёки вэкHвъ, ґми1нь.

                                          ΚΑΘΙΣΜΑ ΔΕΚΑΤΟΝ
ΨΑΛΜΟΣ 70ος

Ἐπὶ σοί, Κύριε, ἤλπισα, μὴ καταισχυνθείην εἰς τὸν αἰῶνα.
ἐν τῇ δικαιοσύνῃ σου ῥῦσαί με καὶ ἐξελοῦ με, κλῖνον πρός με τὸ οὖς σου καὶ σῶσόν με.
γενοῦ μοι εἰς Θεὸν ὑπερασπιστὴν καὶ εἰς τόπον ὀχυρὸν τοῦ σῶσαί με, ὅτι στερέωμά μου καὶ καταφυγή μου εἶ σύ.
ὁ Θεός μου, ρῦσαί με ἐκ χειρὸς ἁμαρτωλοῦ, ἐκ χειρὸς παρανομοῦντος καὶ ἀδικοῦντος·
ὅτι σὺ εἶ ἡ ὑπομονή μου, Κύριε· Κύριε, ἡ ἐλπίς μου ἐκ νεότητός μου,
ἐπὶ σὲ ἐπεστηρίχθην ἀπὸ γαστρός, ἐκ κοιλίας μητρός μου σύ μου εἶ σκεπαστής· ἐν σοὶ ἡ ὕμνησίς μου διαπαντός.
ὡσεὶ τέρας ἐγενήθην τοῖς πολλοῖς, καὶ σὺ βοηθὸς κραταιός.
πληρωθήτω τὸ στόμα μου αἰνέσεως, ὅπως ὑμνήσω τὴν δόξαν σου, ὅλην τὴν ἡμέραν τὴν μεγαλοπρέπειάν σου.
μὴ ἀπορρίψῃς με εἰς καιρὸν γήρως, ἐν τῷ ἐκλείπειν τὴν ἰσχύν μου μὴ ἐγκαταλίπῃς με.
ὅτι εἶπαν οἱ ἐχθροί μου ἐμοὶ καὶ οἱ φυλάσσοντες τὴν ψυχήν μου ἐβουλεύσαντο ἐπὶ τὸ αὐτό
λέγοντες· ὁ Θεὸς ἐγκατέλιπεν αὐτόν· καταδιώξατε καὶ καταλάβετε αὐτόν, ὅτι οὐκ ἔστιν ὁ ρυόμενος.
ὁ Θεός μου, μὴ μακρύνῃς ἀπ᾿ ἐμοῦ· ὁ Θεός μου, εἰς τὴν βοήθειάν μου πρόσχες.
αἰσχυνθήτωσαν καὶ ἐκλιπέτωσαν οἱ ἐνδιαβάλλοντες τὴν ψυχήν μου, περιβαλλέσθωσαν αἰσχύνην καὶ ἐντροπὴν οἱ ζητοῦντες τὰ κακά μοι.
ἐγὼ δὲ διαπαντὸς ἐλπιῶ ἐπὶ σὲ καὶ προσθήσω ἐπὶ πᾶσαν τὴν αἴνεσίν σου.
τὸ στόμα μου ἐξαγγελεῖ τὴν δικαιοσύνην σου, ὅλην τὴν ἡμέραν τὴν σωτηρίαν σου, ὅτι οὐκ ἔγνων γραμματείας.
εἰσελεύσομαι ἐν δυναστείᾳ Κυρίου· Κύριε, μνησθήσομαι τῆς δικαιοσύνης σοῦ μόνου.
ὁ Θεός, ἃ ἐδίδαξάς με ἐκ νεότητός μου, καὶ μέχρι τοῦ νῦν ἀπαγγελῶ τὰ θαυμάσιά σου.
καὶ ἕως γήρως καὶ πρεσβείου, ὁ Θεός, μὴ ἐγκαταλίπῃς με, ἕως ἂν ἀπαγγελῶ τὸν βραχίονά σου τῇ γενεᾷ πάσῃ τῇ ἐπερχομένῃ,
τὴν δυναστείαν σου καὶ τὴν δικαιοσύνην σου. ὁ Θεός, ἕως ὑψίστων ἃ ἐποίησας μεγαλεῖα· ὁ Θεός, τίς ὅμοιός σοι;
ὅσας ἔδειξάς μοι θλίψεις πολλὰς καὶ κακάς, καὶ ἐπιστρέψας ἐζωοποίησάς με, καὶ ἐκ τῶν ἀβύσσων τῆς γῆς πάλιν ἀνήγαγές με.
ἐπλεόνασας ἐπ᾿ ἐμὲ τὴν μεγαλωσύνην σου καὶ ἐπιστρέψας παρεκάλεσάς με καὶ ἐκ τῶν ἀβύσσων τῆς γῆς πάλιν ἀνήγαγές με.
καὶ γὰρ ἐγὼ ἐξομολογήσομαί σοι ἐν σκεύει ψαλμοῦ τὴν ἀλήθειάν σου, ὁ Θεός· ψαλῶ σοι ἐν κιθάρᾳ, ὁ ἅγιος τοῦ ᾿Ισραήλ.
ἀγαλλιάσονται τὰ χείλη μου, ὅταν ψάλω σοι, καὶ ἡ ψυχή μου, ἣν ἐλυτρώσω.
ἔτι δὲ καὶ ἡ γλῶσσά μου ὅλην τὴν ἡμέραν μελετήσει τὴν δικαιοσύνην σου, ὅταν αἰσχυνθῶσι καὶ ἐντραπῶσιν οἱ ζητοῦντες τὰ κακά μοι.

ΨΑΛΜΟΣ 71ος
Ὁ Θεός, τὸ κρίμα σου τῷ βασιλεῖ δὸς καὶ τὴν δικαιοσύνην σου τῷ υἱῷ τοῦ βασιλέως
κρίνειν τὸν λαόν σου ἐν δικαιοσύνῃ καὶ τοὺς πτωχούς σου ἐν κρίσει.
ἀναλαβέτω τὰ ὄρη εἰρήνην τῷ λαῷ σου καὶ οἱ βουνοὶ δικαιοσύνην.
κρινεῖ τοὺς πτωχοὺς τοῦ λαοῦ καὶ σώσει τοὺς υἱοὺς τῶν πενήτων καὶ ταπεινώσει συκοφάντην
καὶ συμπαραμενεῖ τῷ ἡλίῳ καὶ πρὸ τῆς σελήνης γενεὰς γενεῶν.
καταβήσεται ὡς ὑετὸς ἐπὶ πόκον καὶ ὡσεὶ σταγὼν ἡ στάζουσα ἐπὶ τὴν γῆν.
ἀνατελεῖ ἐν ταῖς ἡμέραις αὐτοῦ δικαιοσύνη καὶ πλῆθος εἰρήνης, ἕως οὗ ἀνταναιρεθῇ ἡ σελήνη.
καὶ κατακυριεύσει ἀπὸ θαλάσσης ἕως θαλάσσης καὶ ἀπὸ ποταμῶν ἕως περάτων τῆς οἰκουμένης.
ἐνώπιον αὐτοῦ προπεσοῦνται Αἰθίοπες, καὶ οἱ ἐχθροὶ αὐτοῦ χοῦν λείξουσι.
βασιλεῖς Θαρσὶς καὶ νῆσοι δῶρα προσοίσουσι, βασιλεῖς ᾿Αράβων καὶ Σαβᾶ δῶρα προσάξουσι.
καὶ προσκυνήσουσιν αὐτῷ πάντες οἱ βασιλεῖς τῆς γῆς, πάντα τὰ ἔθνη δουλεύσουσιν αὐτῷ.
ὅτι ἐρρύσατο πτωχὸν ἐκ δυνάστου καὶ πένητα, ᾧ οὐχ ὑπῆρχε βοηθός.
φείσεται πτωχοῦ καὶ πένητος καὶ ψυχὰς πενήτων σώσει.
ἐκ τόκου καὶ ἐξ ἀδικίας λυτρώσεται τὰς ψυχὰς αὐτῶν, καὶ ἔντιμον τὸ ὄνομα αὐτοῦ ἐνώπιον αὐτῶν.
καὶ ζήσεται, καὶ δοθήσεται αὐτῷ ἐκ τοῦ χρυσίου τῆς ᾿Αραβίας, καὶ προσεύξονται περὶ αὐτοῦ διαπαντός, ὅλην τὴν ἡμέραν εὐλογήσουσιν αὐτόν.
ἔσται στήριγμα ἐν τῇ γῇ ἐπ᾿ ἄκρων τῶν ὀρέων· ὑπεραρθήσεται ὑπὲρ τὸν Λίβανον ὁ καρπὸς αὐτοῦ, καὶ ἐξανθήσουσιν ἐκ πόλεως ὡσεὶ χόρτος τῆς γῆς.
ἔσται τὸ ὄνομα αὐτοῦ εὐλογημένον εἰς τοὺς αἰῶνας, πρὸ τοῦ ἡλίου διαμένει τὸ ὄνομα αὐτοῦ· καὶ ἐνευλογηθήσονται ἐν αὐτῷ πᾶσαι αἱ φυλαὶ τῆς γῆς, πάντα τὰ ἔθνη μακαριοῦσιν αὐτόν.
εὐλογητὸς Κύριος, ὁ Θεὸς τοῦ ᾿Ισραήλ, ὁ ποιῶν θαυμάσια μόνος,
καὶ εὐλογητὸν τὸ ὄνομα τῆς δόξης αὐτοῦ εἰς τὸν αἰῶνα καὶ εἰς τὸν αἰῶνα τοῦ αἰῶνος, καὶ πληρωθήσεται τῆς δόξης αὐτοῦ πᾶσα ἡ γῆ. γένοιτο, γένοιτο.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 72ος
Ὡς ἀγαθὸς ὁ Θεὸς τῷ ᾿Ισραήλ, τοῖς εὐθέσι τῇ καρδίᾳ.
ἐμοῦ δὲ παραμικρὸν ἐσαλεύθησαν οἱ πόδες, παρ᾿ ὀλίγον ἐξεχύθη τὰ διαβήματά μου.
ὅτι ἐζήλωσα ἐπὶ τοῖς ἀνόμοις εἰρήνην ἁμαρτωλῶν θεωρῶν,
ὅτι οὐκ ἔστιν ἀνάνευσις ἐν τῷ θανάτῳ αὐτῶν καὶ στερέωμα ἐν τῇ μάστιγι αὐτῶν·
ἐν κόποις ἀνθρώπων οὐκ εἰσὶ καὶ μετὰ ἀνθρώπων οὐ μαστιγωθήσονται.
διὰ τοῦτο ἐκράτησεν αὐτοὺς ἡ ὑπερηφανία, περιεβάλοντο ἀδικίαν καὶ ἀσέβειαν ἑαυτῶν.
ἐξελεύσεται ὡς ἐκ στέατος ἡ ἀδικία αὐτῶν, διῆλθον εἰς διάθεσιν καρδίας·
διενοήθησαν καὶ ἐλάλησαν ἐν πονηρίᾳ, ἀδικίαν εἰς τὸ ὕψος ἐλάλησαν·
ἔθεντο εἰς οὐρανὸν τὸ στόμα αὐτῶν, καὶ ἡ γλῶσσα αὐτῶν διῆλθεν ἐπὶ τῆς γῆς.
διὰ τοῦτο ἐπιστρέψει ὁ λαός μου ἐνταῦθα, καὶ ἡμέραι πλήρεις εὑρεθήσονται ἐν αὐτοῖς.
καὶ εἶπαν· πῶς ἔγνω ὁ Θεός; καὶ εἰ ἔστι γνῶσις ἐν τῷ ῾Υψίστῳ;
ἰδοὺ οὗτοι οἱ ἁμαρτωλοὶ καὶ εὐθηνοῦντες· εἰς τὸν αἰῶνα κατέσχον πλούτου.
καὶ εἶπα· ἄρα ματαίως ἐδικαίωσα τὴν καρδίαν μου καὶ ἐνιψάμην ἐν ἀθῴοις τὰς χεῖράς μου·
καὶ ἐγενόμην μεμαστιγωμένος ὅλην τὴν ἡμέραν, καὶ ὁ ἔλεγχός μου εἰς τὰς πρωΐας.
εἰ ἔλεγον· διηγήσομαι οὕτως, ἰδοὺ τῇ γενεᾷ τῶν υἱῶν σου ἠσυνθέτηκα.
καὶ ὑπέλαβον τοῦ γνῶναι τοῦτο· κόπος ἐστὶν ἐνώπιόν μου,
ἕως εἰσέλθω εἰς τὸ ἁγιαστήριον τοῦ Θεοῦ καὶ συνῶ εἰς τὰ ἔσχατα αὐτῶν.
πλὴν διὰ τὰς δολιότητας αὐτῶν ἔθου αὐτοῖς κακά, κατέβαλες αὐτοὺς ἐν τῷ ἐπαρθῆναι.
πῶς ἐγένοντο εἰς ἐρήμωσιν ἐξάπινα· ἐξέλιπον, ἀπώλοντο διὰ τὴν ἀνομίαν αὐτῶν.
ὡσεὶ ἐνύπνιον ἐξεγειρομένου, Κύριε, ἐν τῇ πόλει σου τὴν εἰκόνα αὐτῶν ἐξουδενώσεις.
ὅτι ἐξεκαύθη ἡ καρδία μου, καὶ οἱ νεφροί μου ἠλλοιώθησαν,
κἀγὼ ἐξουδενωμένος καὶ οὐκ ἔγνων, κτηνώδης ἐγενόμην παρά σοι.
κἀγὼ διαπαντὸς μετὰ σοῦ, ἐκράτησας τῆς χειρὸς τῆς δεξιᾶς μου
καὶ ἐν τῇ βουλῇ σου ὡδήγησάς με καὶ μετὰ δόξης προσελάβου με.
τί γάρ μοι ὑπάρχει ἐν τῷ οὐρανῷ, καὶ παρὰ σοῦ τί ἠθέλησα ἐπὶ τῆς γῆς;
ἐξέλιπεν ἡ καρδία μου καὶ ἡ σάρξ μου, ὁ Θεὸς τῆς καρδίας μου καὶ ἡ μερίς μου ὁ Θεὸς εἰς τὸν αἰῶνα.
ὅτι ἰδοὺ οἱ μακρύνοντες ἑαυτοὺς ἀπὸ σοῦ ἀπολοῦνται, ἐξωλόθρευσας πάντα τὸν πορνεύοντα ἀπὸ σοῦ.
ἐμοὶ δὲ τὸ προσκολλᾶσθαι τῷ Θεῷ ἀγαθόν ἐστι, τίθεσθαι ἐν τῷ Κυρίῳ τὴν ἐλπίδα μου τοῦ ἐξαγγεῖλαί με πάσας τὰς αἰνέσεις σου ἐν ταῖς πύλαις τῆς θυγατρὸς Σιών.

ΨΑΛΜΟΣ 73ος
Ἰνατί, ὁ Θεός, ἀπώσω εἰς τέλος; ὠργίσθη ὁ θυμός σου ἐπὶ πρόβατα νομῆς σου;
μνήσθητι τῆς συναγωγῆς σου, ἧς ἐκτήσω ἀπ᾿ ἀρχῆς· ἐλυτρώσω ράβδον κληρονομίας σου, ὄρος Σιὼν τοῦτο, ὃ κατεσκήνωσας ἐν αὐτῷ.
ἔπαρον τὰς χεῖράς σου ἐπὶ τὰς ὑπερηφανίας αὐτῶν εἰς τέλος, ὅσα ἐπονηρεύσατο ὁ ἐχθρὸς ἐν τοῖς ἁγίοις σου.
καὶ ἐνεκαυχήσαντο οἱ μισοῦντές σε ἐν μέσῳ τῆς ἑορτῆς σου, ἔθεντο τὰ σημεῖα αὐτῶν σημεῖα καὶ οὐκ ἔγνωσαν.
ὡς εἰς τὴν ἔξοδον ὑπεράνω,
ὡς ἐν δρυμῷ ξύλων ἀξίναις ἐξέκοψαν τὰς θύρας αὐτῆς ἐπὶ τὸ αὐτὸ ἐν πελέκει καὶ λαξευτηρίῳ κατέρραξαν αὐτήν.
ἐνεπύρισαν ἐν πυρὶ τὸ ἁγιαστήριόν σου, εἰς τὴν γῆν ἐβεβήλωσαν τὸ σκήνωμα τοῦ ὀνόματός σου.
εἶπαν ἐν τῇ καρδίᾳ αὐτῶν αἱ συγγένειαι αὐτῶν ἐπὶ τὸ αὐτό· δεῦτε καὶ καταπαύσωμεν πάσας τὰς ἑορτὰς τοῦ Θεοῦ ἀπὸ τῆς γῆς.
τὰ σημεῖα αὐτῶν οὐκ εἴδομεν, οὐκ ἔστιν ἔτι προφήτης, καὶ ἡμᾶς οὐ γνώσεται ἔτι.
ἕως πότε, ὁ Θεός, ὀνειδιεῖ ὁ ἐχθρός, παροξυνεῖ ὁ ὑπεναντίος τὸ ὄνομά σου εἰς τέλος;
ἱνατί ἀποστρέφεις τὴν χεῖρά σου καὶ τὴν δεξιάν σου ἐκ μέσου τοῦ κόλπου σου εἰς τέλος;
ὁ δὲ Θεὸς βασιλεὺς ἡμῶν πρὸ αἰώνων, εἰργάσατο σωτηρίαν ἐν μέσῳ τῆς γῆς.
σὺ ἐκραταίωσας ἐν τῇ δυνάμει σου τὴν θάλασσαν, σὺ συνέτριψας τὰς κεφαλὰς τῶν δρακόντων ἐπὶ τοῦ ὕδατος.
σὺ συνέθλασας τὴν κεφαλὴν τοῦ δράκοντος, ἔδωκας αὐτὸν βρῶμα λαοῖς τοῖς Αἰθίοψι.
σὺ διέρρηξας πηγὰς καὶ χειμάρρους, σὺ ἐξήρανας ποταμοὺς ᾿Ηθάμ.
σή ἐστιν ἡ ἡμέρα, καὶ σή ἐστιν ἡ νύξ, σὺ κατηρτίσω φαῦσιν καὶ ἥλιον.
σὺ ἐποίησας πάντα τὰ ὡραῖα τῆς γῆς· θέρος καὶ ἔαρ, σὺ ἔπλασας αὐτά.
μνήσθητι ταύτης· ἐχθρὸς ὠνείδισε τὸν Κύριον, καὶ λαὸς ἄφρων παρώξυνε τὸ ὄνομά σου.
μὴ παραδῷς τοῖς θηρίοις ψυχὴν ἐξομολογουμένην σοι, τῶν ψυχῶν τῶν πενήτων σου μὴ ἐπιλάθῃ εἰς τέλος.
ἐπίβλεψον εἰς τὴν διαθήκην σου, ὅτι ἐπληρώθησαν οἱ ἐσκοτισμένοι τῆς γῆς οἴκων ἀνομιῶν.
μὴ ἀποστραφήτω τεταπεινωμένος καὶ κατῃσχυμένος· πτωχὸς καὶ πένης αἰνέσουσι τὸ ὄνομά σου.
ἀνάστα, ὁ Θεός, δίκασον τὴν δίκην σου· μνήσθητι τοῦ ὀνειδισμοῦ σου τοῦ ὑπὸ ἄφρονος ὅλην τὴν ἡμέραν.
μὴ ἐπιλάθῃ τῆς φωνῆς τῶν ἱκετῶν σου· ἡ ὑπερηφανία τῶν μισούντων σε ἀνέβη διὰ παντός.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 74ος
Ἐξομολογησόμεθά σοι, ὁ Θεός, ἐξομολογησόμεθά σοι καὶ ἐπικαλεσόμεθα τὸ ὄνομά σου.
διηγήσομαι πάντα τὰ θαυμάσιά σου, ὅταν λάβω καιρόν· ἐγὼ εὐθύτητας κρινῶ.
ἐτάκη ἡ γῆ καὶ πάντες οἱ κατοικοῦντες ἐν αὐτῇ, ἐγὼ ἐστερέωσα τοὺς στύλους αὐτῆς. (διάψαλμα).
εἶπα τοῖς παρανομοῦσι· μὴ παρανομεῖτε, καὶ τοῖς ἁμαρτάνουσι· μὴ ὑψοῦτε κέρας,
μὴ ἐπαίρετε εἰς ὕψος τὸ κέρας ὑμῶν καὶ μὴ λαλεῖτε κατὰ τοῦ Θεοῦ ἀδικίαν.
ὅτι οὔτε ἐξ ἐξόδων οὔτε ἀπὸ δυσμῶν οὔτε ἀπὸ ἐρήμων ὀρέων,
ὅτι ὁ Θεὸς κριτής ἐστι, τοῦτον ταπεινοῖ καὶ τοῦτον ὑψοῖ.
ὅτι ποτήριον ἐν χειρὶ Κυρίου οἴνου ἀκράτου πλῆρες κεράσματος. καὶ ἔκλινεν ἐκ τούτου εἰς τοῦτο, πλὴν ὁ τρυγίας αὐτοῦ οὐκ ἐξεκενώθη, πίονται πάντες οἱ ἁμαρτωλοὶ τῆς γῆς·
ἐγὼ δὲ ἀγαλλιάσομαι εἰς τὸν αἰῶνα, ψαλῶ τῷ Θεῷ ᾿Ιακώβ· καὶ πάντα τὰ κέρατα τῶν ἁμαρτωλῶν συνθλάσω, καὶ ὑψωθήσεται τὰ κέρατα τοῦ δικαίου.

ΨΑΛΜΟΣ 75ος
Γνωστὸς ἐν τῇ ᾿Ιουδαίᾳ ὁ Θεός, ἐν τῷ ᾿Ισραὴλ μέγα τὸ ὄνομα αὐτοῦ.
καὶ ἐγενήθη ἐν εἰρήνῃ ὁ τόπος αὐτοῦ, καὶ τὸ κατοικητήριον αὐτοῦ ἐν Σιών·
ἐκεῖ συνέτριψε τὰ κράτη τῶν τόξων, ὅπλον καὶ ρομφαίαν καὶ πόλεμον. (διάψαλμα).
φωτίζεις σὺ θαυμαστῶς ἀπὸ ὀρέων αἰωνίων·
ἐταράχθησαν πάντες οἱ ἀσύνετοι τῇ καρδίᾳ, ὕπνωσαν ὕπνον αὐτῶν καὶ οὐχ εὗρον οὐδὲν πάντες οἱ ἄνδρες τοῦ πλούτου ταῖς χερσὶν αὐτῶν.
ἀπὸ ἐπιτιμήσεώς σου, ὁ Θεὸς ᾿Ιακώβ, ἐνύσταξαν οἱ ἐπιβεβηκότες τοῖς ἵπποις.
σὺ φοβερὸς εἶ, καὶ τίς ἀντιστήσεταί σοι; ἀπὸ τότε ἡ ὀργή σου.
ἐκ τοῦ οὐρανοῦ ἠκούτισας κρίσιν, γῆ ἐφοβήθη καὶ ἡσύχασεν
ἐν τῷ ἀναστῆναι εἰς κρίσιν τὸν Θεὸν τοῦ σῶσαι πάντας τοὺς πραεῖς τῆς γῆς. (διάψαλμα).
ὅτι ἐνθύμιον ἀνθρώπου ἐξομολογήσεταί σοι, καὶ ἐγκατάλειμμα ἐνθυμίου ἑορτάσει σοι.
εὔξασθε καὶ ἀπόδοτε Κυρίῳ τῷ Θεῷ ἡμῶν· πάντες οἱ κύκλῳ αὐτοῦ οἴσουσι δῶρα
τῷ φοβερῷ καὶ ἀφαιρουμένῳ πνεύματα ἀρχόντων, φοβερῷ παρὰ τοῖς βασιλεῦσι τῆς γῆς.

ΨΑΛΜΟΣ 76ος
Φωνῇ μου πρὸς Κύριον ἐκέκραξα, φωνῇ μου πρὸς τὸν Θεόν, καὶ προσέσχε μοι.
ἐν ἡμέρᾳ θλίψεώς μου τὸν Θεὸν ἐξεζήτησα, ταῖς χερσί μου νυκτὸς ἐναντίον αὐτοῦ, καὶ οὐκ ἠπατήθην· ἀπηνήνατο παρακληθῆναι ἡ ψυχή μου.
ἐμνήσθην τοῦ Θεοῦ καὶ εὐφράνθην· ἠδολέσχησα, καὶ ὠλιγοψύχησε τὸ πνεῦμά μου. (διάψαλμα).
προκατελάβοντο φυλακὰς οἱ ὀφθαλμοί μου, ἐταράχθην καὶ οὐκ ἐλάλησα.
διελογισάμην ἡμέρας ἀρχαίας, καὶ ἔτη αἰώνια ἐμνήσθην καὶ ἐμελέτησα·
νυκτὸς μετὰ τῆς καρδίας μου ἠδολέσχουν, καὶ ἔσκαλλε τὸ πνεῦμά μου.
μὴ εἰς τοὺς αἰῶνας ἀπώσεται Κύριος καὶ οὐ προσθήσει τοῦ εὐδοκῆσαι ἔτι;
ἢ εἰς τέλος τὸ ἔλεος αὐτοῦ ἀποκόψει; συνετέλεσε ρῆμα ἀπὸ γενεᾶς εἰς γενεάν;
μὴ ἐπιλήσεται τοῦ οἰκτειρῆσαι ὁ Θεός; ἢ συνέξει ἐν τῇ ὀργῇ αὐτοῦ τοὺς οἰκτιρμοὺς αὐτοῦ; (διάψαλμα).
καὶ εἶπα· νῦν ἠρξάμην, αὕτη ἡ ἀλλοίωσις τῆς δεξιᾶς τοῦ ῾Υψίστου.
ἐμνήσθην τῶν ἔργων Κυρίου, ὅτι μνησθήσομαι ἀπὸ τῆς ἀρχῆς τῶν θαυμασίων σου
καὶ μελετήσω ἐν πᾶσι τοῖς ἔργοις σου καὶ ἐν τοῖς ἐπιτηδεύμασί σου ἀδολεσχήσω.
ὁ Θεός, ἐν τῷ ἁγίῳ ἡ ὁδός σου· τίς Θεὸς μέγας ὡς ὁ Θεὸς ἡμῶν;
σὺ εἶ ὁ Θεὸς ὁ ποιῶν θαυμάσια, ἐγνώρισας ἐν τοῖς λαοῖς τὴν δύναμίν σου·
ἐλυτρώσω ἐν τῷ βραχίονί σου τὸν λαόν σου, τοὺς υἱοὺς ᾿Ιακὼβ καὶ ᾿Ιωσήφ. (διάψαλμα).
εἴδοσάν σε ὕδατα, ὁ Θεός, εἴδοσάν σε ὕδατα καὶ ἐφοβήθησαν, ἐταράχθησαν ἄβυσσοι,
πλῆθος ἤχους ὑδάτων, φωνὴν ἔδωκαν αἱ νεφέλαι, καὶ γὰρ τὰ βέλη σου διαπορεύονται·
φωνὴ τῆς βροντῆς σου ἐν τῷ τροχῷ, ἔφαναν αἱ ἀστραπαί σου τῇ οἰκουμένῃ, ἐσαλεύθη καὶ ἔντρομος ἐγενήθη ἡ γῆ.
ἐν τῇ θαλάσσῃ αἱ ὁδοί σου, καὶ αἱ τρίβοι σου ἐν ὕδασι πολλοῖς, καὶ τὰ ἴχνη σου οὐ γνωσθήσονται.
ὡδήγησας ὡς πρόβατα τὸν λαόν σου ἐν χειρὶ Μωϋσῆ καὶ ᾿Ααρών.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

Кафизма №10

70 псалом
Псалом Давида.

1 На Тебе, Господи, я уповаю, не дай мені осоромитися повік.
2 Правдою Твоєю врятуй мене і визволи мене, прихили до мене вухо Твоє і спаси мене.
3 Будь мені Богом Захисником, твердинею пристановища, щоб спасти мене.
4 Боже мій, визволи мене з руки нечестивого, з руки беззаконника, що гнобить мене.
5 Бо Ти надія моя, Господи Боже мій, надія моя від юности моєї.
6 В Тобі утвердився я від утроби матері моєї, від народження мого Ти мій покровитель, і Тобі хвала моя завжди.
7 Для багатьох я був наче диво, але Ти тверда моя надія.
8 Нехай наповняться уста мої хвалою Тобі, [щоб я оспівував славу Твою і] кожен день — велич Твою.
9 Не покинь мене в час старості, коли буде покидати мене сила моя. Не залиш мене.
10 Бо вороги мої говорять проти мене, і ті, що підстерігають душу мою, радяться між собою,
11 кажучи: «Бог покинув його, переслідуйте і схопіть його, бо нема визволителя».
12 Боже, не віддаляйся від мене. Боже, на поміч мені прийди.
13 Нехай осоромляться, нехай щезнуть усі, що повстали на душу мою. Нехай покриють сором і безчестя тих, що шукають загибелі моєї.
14 А я завжди буду уповати [на Тебе] і примножувати всяку похвалу Тобі.
15 Уста мої будуть звіщати правду Твою, кожен день — благодіяння Твої, що їм я не знаю числа.
16 Завжди буду думати про силу Господа Бога, згадувати правду Твою. Тільки Твою, Боже.
17 Ти навчав мене від юности моєї, і донині я сповіщаю про чудеса Твої.
18 І до старості, і до сивини не покинь мене, Боже, доки не розкажу про силу Твою всьому народові і всьому грядущому про могутність Твою.
19 Правда Твоя, Боже, до небес. Великі діла вчинив Ти; Боже, хто подібний до Тебе?
20 Ти посилав на мене люту біду, але знову оживляв мене і з безодні землі виводив мене.
21 Ти показав на мені правосуддя Твоє, але, обернувшись, Ти втішав мене [і з безодні землі знову виводив мене],
22 тому буду прославляти Тебе знову між народами, на струнних органах славитиму істину Твою, Боже. Буду оспівувати Тебе на гуслях, святий Ізраїлів.
23 Радіють уста мої, коли співаю Тобі, і душа моя, яку Ти визволив;
24 і язик мій щодня буде прославляти правду Твою, бо осоромлені ті, що шукали загибелі мені.

71 псалом
Про Соломона.
Псалом Давида. (Про Христа).

1 Боже, суд Твій цареві дай і синові царя — правду Твою.
2 Щоб судив справедливо народ Твій, і вбогих Твоїх — судом праведним.
3 Щоб гори принесли мир людям, і пагорби — правду.
4 Щоб судив убогих у народі, спасав синів бідних та смирив гнобителя.
5 Він раніше сонця, раніше місяця з роду в рід.
6 Він зійде, як дощ на траву, і як роса, що падає на землю.
7 В часи днів його засяє правда і буде великий мир, аж доки світить місяць.
8 І заволодіє від моря до моря, і від ріки — до краю землі.
9 Скоряться перед ним жителі пустелі, і вороги його перед ним уклоняться до землі.
10 Царі фарсійські з островів дари піднесуть, царі Аравії і Сави дари принесуть.
11 І вклоняться йому всі царі землі, і всі народи будуть служити йому.
12 Бо він визволить безсилого від сильного, і убогого, що не мав захисника.
13 Буде милостивий до вбогих і бідних, і душі їхні спасе.
14 Від кривди і від насильства спасе душі їхні, і кров їхня буде дорогоцінна перед очима його.
15 І буде він жити, і принесуть йому золото Аравії; будуть молитися за Нього, завжди і щодня будуть благословляти його.
16 Буде достаток хліба на землі і на верхах гір; плоди його піднесуться вище Ливану, і розмножаться люди, як трава на землі.
17 Нехай буде ім’я його [благословенне] навіки; раніше сонця перебуває ім’я його, і в ньому благословляться [всі покоління землі] і всі народи будуть прославляти його.
18 Благословен Господь, Бог Ізраїлів, що творить чудеса єдиний.
19 І благословенне ім’я слави Його повіки. Славою Його буде повна вся земля. Амінь. Так буде. Амінь.
20 Закінчилися молитви Давида, сина Ієссеєвого.

Слава…

72 псалом
Псалом Асафа.

1 Який милостивий Бог Ізраїлів до народу Свого, до чистих серцем!
2 Мої ж мало не похитнулися ноги, мало не посковзнулися стопи мої.
3 Я позаздрив безумним, бачивши добробут беззаконних.
4 Бо нема їм страждання, й до смерти їхньої міцні сили їхні.
5 У трудах людських їх нема, і не знають вони людської біди.
6 Тому-то гордість підняла їхню пихатість, і, як в одежу, одягаються вони у неправду та нечестя свої.
7 Пливе, наче олива, неправда їхня, живуть за похотями свого серця.
8 З усього глузують, зневажливо говорять про Бога, звисока розмовляють.
9 До небес підносять уста свої, і язик їхній обходить землю.
10 Тому звертаються до них люди і п’ють їхню воду повною чашею,
11 і кажуть: «Як довідається Бог? І чи знає Всевишній?»
12 І ось ці нечестивці завжди живуть у достатку і примножують багатство.
13 [І я сказав:] «Чи не даремно я дбаю про чистоту серця і в невинності умивав руки мої;
14 віддавав себе під удари щодня і щоранку себе осуджував?»
15 Але коли б я сказав: «Буду і я так жити», то я став би зрадником перед родом синів Твоїх.
16 І я став думати, як би мені все це зрозуміти, але тяжким було це в очах моїх.
17 Аж поки не ввійшов я у святиню Божу та не зрозумів кінця їхнього.
18 Дійсно, на слизькій дорозі поставив Ти їх, над прірвою стоять вони.
19 Як несподівано прийшли вони до занепаду! Щезли, погинули за беззаконня свої.
20 Як щезає сон того, хто прокинувся, так Ти, Господи, розбудивши їх, знищив помисли їхні у місті Твоїм.
21 Коли хвилювалося серце моє і боліла душа моя,
22 я був нерозумним, я як тварина був перед Тобою.
23 Але я завжди з Тобою, Ти тримаєш мене за праву руку мою.
24 Ти порадою Твоєю провадиш мене, і до слави Твоєї Ти приймеш мене.
25 Хто бо для мене є на небі? І чого без Тебе бажати мені на землі?
26 Знемагають серце моє і тіло моє за Тобою, Боже серця мого і доле моя, Боже, навіки.
27 Бо ось ті, що віддалили себе від Тебе, гинуть. Ти знищуєш кожного, хто відступає від Тебе.
28 А мені найкраще прихилятися до Бога, покладати на Господа надію мою, сповіщати про всі діла Твої в Церкві Твоїй [у вратах дочки Сионової].

73 псалом
Псалом Асафа. (Повчання.)

1 Навіщо, Боже, відкинув Ти нас назавжди? Навіщо розпалився гнів Твій на овець стада Твого?
2 Пом’яни людей Твоїх, яких спочатку зібрала рука Твоя. Ти обрав, як жезл насліддя Твого, гору Сион, на якій оселився Ти.
3 Піднеси руку Твою і поглянь на злочинство їх: що наробив ворог у святині Твоїй — у храмі Твоїм!
4 Як звірі, рикають вороги Твої у храмі зібрання Твого. Поставили знамена свої замість знамен наших.
5 Наче в гущавині лісовій, високо змахували сокирами.
6 Всі двері і всі оздоби ломами та молотами порозбивали.
7 Вогнем спалили святиню Твою на землі, осквернили оселю імені Твого.
8 Сказали вони в серці своїм: «Зруйнуємо їх зовсім». І спалили всі міста зібрань Божих на землі.
9 Знамен наших ми вже не бачимо, нема вже й пророка. І нема між нами такого, хто сказав би, доки це буде.
10 Доки, Боже, буде ворог мучити нас, доки противник буде ображати ім’я Твоє?
11 Навіщо відхиляєш руку Твою і силу Твою? Гнівом могутности Твоєї урази їх.
12 Бог же, Цар наш, раніше віків учинив спасіння посеред землі.
13 Ти розділив силою Твоєю море, Ти знищив голови зміїв у воді.
14 Ти розбив голову дракона, дав його на поживу людям [ефіопським].
15 Ти відкрив джерела й потоки, і Ти ж висушив великі ріки.
16 Твій день і Твоя ніч. Ти створив зорі і сонце.
17 Ти поставив межі землі, і Ти ж установив літо й зиму.
18 Згадай це: ворог зневажає Господа, і люди нечестиві ображають ім’я Твоє.
19 Не віддавай звірам душ тих, що прославляють Тебе. Душ убогих Твоїх не забудь до кінця.
20 Подивись на завіт Твій, бо всі темні місця землі наповнилися домами беззаконня.
21 Нехай не повернеться смиренний осоромленим, принижений і убогий нехай прославляють ім’я Твоє.
22 Встань, Боже, захисти діло Твоє, згадай зневажання Тебе від беззаконного кожен день.
23 Не забудь голосу тих, що благають Тебе, бо гординя тих, що ненавидять Тебе, підіймається проти Тебе завжди.

Слава…

74 псалом
Начальнику хору.
Не погуби.
Псалом Асафа.
Пісня.

1-2 Славимо Тебе, Боже, прославляємо Тебе, і призиваємо ім’я Твоє, про нього сповіщають чудеса Твої.
3 «Коли виберу час, каже Господь, Я буду судити за правдою.
4 Хоч захиталася земля і всі, що живуть на ній, Я утверджу стовпи її».
5 Я кажу нечестивцям: «Не беззаконствуйте!» І до злих: «Не надійтеся на силу свою!
6 Не підносьте високо ріг ваш і [не] говоріть [на Бога] неправду.»
7 Бо не від сходу й не від заходу, і не з гір пустелі піднесення.
8 А Бог є Суддя: одного принижує, а іншого підносить.
9 Бо чаша в руці Господній, в ній кипить вино, повне приправ, і Він наливає з неї; а гущу його вижмуть і вип’ють усі грішники землі.
10 Я ж буду радіти повік, буду співати Богу нашому.
11 Всі роги нечестивців зломлю, і піднесеться сила праведного.

75 псалом
Начальнику хору. На струнних інструментах.
Псалом Асафа.
Пісня.

1-2 Знаний Бог в Юдеї, в Ізраїлі велике ім’я Його.
3 І була в Салимі оселя Його, і перебування Його на Сионі.
4 Там знищив Він стріли лука, щит і меч і війну.
5 Ти славний, і силою світиш з висот вічних.
6 Не встояли всі нерозумні серцем, заснули сном своїм і не знайшли сили в руках своїх.
7 Від гніву Твого, Боже Якова, заснули кінь і колісниця.
8 Страшний Ти, і хто встоїть перед лицем Твоїм у час гніву Твого?
9 З небес Ти сповістив суд; земля вжахнулась і замовкла,
10 коли встав Бог на суд, щоб спасти всіх пригноблених на землі.
11 І гнів людський обернеться на славу Твою; залишок гніву Ти приборкаєш.
12 Помоліться і віддайте хвалу Господу, Богу нашому; всі, хто навколо Нього, принесуть дари страшному.
13 Він смиряє дух князів, Він страшний для царів землі.

76 псалом
Начальнику хору Ідифумового.
Псалом Асафа.

1-2 Голосом моїм до Господа я буду взивати. Голос мій до Бога, і Він почує мене.
3 В день скорботи моєї шукав я Господа, вночі підносив руки мої і не опускав їх — душа моя не мала втіхи.
4 Згадував я Бога і тремтів, став роздумувати, і знемагав дух мій.
5 Не змикалися очі мої вночі, я сумував і не міг говорити.
6 Я роздумував про дні давні, пригадував роки віків минулих.
7 Вночі роздумувало серце моє і допитувався дух мій:
8 невже навіки відкинув мене Господь і не виявить більше до мене милости Своєї?
9 Невже назавжди спинилася милість Його і скінчилося слово Його з роду в рід?
10 Невже забув милувати Бог і в гніві Своїм зачинив щедроти Свої?
11 І я сказав: «Ось, горе мені — це зміна правиці Всевишнього».
12 Буду згадувати про діла Господні, згадувати від початку чудеса Твої.
13 Буду вдумуватися в усі діла Твої, роздумувати про всі діяння Твої.
14 Боже! Свята путь Твоя. Хто бог великий, як Бог [наш]?!
15 Ти єси Бог, що твориш чудеса. Ти показав між народами силу Твою.
16 Ти визволив силою Твоєю народ Твій — синів Якова та Йосифа.
17 Побачили Тебе води, Боже, побачили Тебе води й убоялися, затремтіли безодні.
18 З хмар лилися води, гриміли громи і стріли блискавиць летіли.
19 Голос грому Твого котився по небу, і блискавки Твої освітили всю піднебесну, земля захиталася й тряслася.
20 Шляхи Твої в морі, і стежки Твої — у водах великих, а сліди Твої недовідомі.
21 Як стадо, вів Ти народ Твій рукою Мойсея і Аарона.

Слава…

 

Після 10-ї кафизми 

Трисвяте… по Отче наш
І тропарі, глас 6.

Господи! Я жахаюся страшного дня пришестя Твого, і неминучого суду, Твого, Христе, боюся. Жахаюся й тремчу, бо маю безліч тяжких гріхів. Ти ж, як милостивий Бог, раніше кінця мого направ і спаси мене, Спасителю многомилостивий.

Слава…Господи! Коли поставиш Престіл Твій на суд і перед Тобою стануть усі люди, тоді цар не стане вищим за воїна і не відрізниться володар від раба, бо кожен за своїми ділами або прославиться, або осоромиться.

І нині…Пречиста Діво Мати! Великі дари одержала Ти від Господа, бо Ти тілом породила єдиного з Святої Тройці, Христа Життєдавця, на спасіння душ наших.

Господи, помилуй (40 разів).

Молитва

Господи Боже наш, у милості багатий і в щедротах неосяжний єдиний єством безгрішний, що ради нас став людиною в усьому, крім гріха! Почуй у час цей благання моє, бо я немічний і вбогий, я не маю добрих діл, і серце моє тривожиться в мені. Бо знаєш Ти, Всевишній Царю і Господи неба і землі, що я всю молодість мою у гріхах прожив і за похотями плоті моєї ходив; я став посміховиськом для диявола, бо завжди ходив за його порадами, валяючись у болоті пристрастей, я тьмарив розум свій від дитинства і донині. Я ніколи не виконував волі Твоєї святої, а бувши в полоні гріха та диявола, я ніколи не думав про нестерпний гнів Твій на грішників та вогненну геєну, що чекає на них, а впавши у відчай, я не приходив до розуму і тим позбавив себе Твоєї милости. Якого тільки гріха я не вчинив? Якого діла диявольского я не зробив? Якого блудодіяння я з насолодою безоглядно не виконав? Розум огидними думками осквернив, тіло пристрастями занапастив, душу поганими бажаннями забруднив. І хто не плакав від мене, окаянного? Хто не ридав від мене несправедливого? Це я один так тяжко прогнівив Тебе, це я один гнів Твій на себе розпалив. Це я тільки лукавство перед Тобою вчинив. Я перевищив у гріхах всіх грішників, бо грішив свідомо і нестримано. Але ж Ти милостивий і Чоловіколюбець, чекаєш на навернення грішників, тому і я віддаю себе на суд Твій і, серцем обіймаючи пречисті ноги Твої, як блудниця, з глибини душі взиваю: очисти, Господи, і помилуй мене, немічного, прихилися і почуй благання моє; сліз моїх не відкинь і прийми моє покаяння: поверни, як блудного, і прийми й прости, як того, хто видужує. Бо Ти ж не призначив покаяння для праведного і прощення даєш не тим, що не згрішили, а вимагаєш покаяння від мене грішного за все гріховне, що я вчинив. І ось я, наче без одягу, стою перед Тобою, Господи Серцевідче, і сповідаюся у гріхах моїх. Молю Тебе: просвіти очі серця мого, дай мені сльози покаяння та нестримне бажання виправлення, щоб я з доброю надією та певністю перейшов до вічного життя з Тобою, хвалячи і благословляючи всесвяте ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Знайшли помилку