Псалтир

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 89
1: Молитва Мойсея, чоловіка Божого. Господи, пристановищем нашим Ти був з роду в рід!
2: Перше ніж гори народжені, і поки Ти витворив землю та світ, то від віку й до віку Ти Бог!
3: Ти людину вертаєш до пороху, і кажеш: Вернітеся, людські сини!
4: Бо в очах Твоїх тисяча літ, немов день той вчорашній, який проминув, й як сторожа нічна...
5: Пустив Ти на них течію, вони стали, як сон, вони, як трава, що минає:
6: уранці вона розцвітає й росте, а на вечір зів'яне та сохне!
7: Бо від гніву Твого ми гинемо, і пересердям Твоїм перестрашені,
8: Ти наші провини поклав перед Себе, гріхи ж нашої молодости на світло Свого лиця!
9: Бо всі наші дні промайнули у гніві Твоїм, скінчили літа ми свої, як зідхання...
10: Дні літ наших у них сімдесят літ, а при силах вісімдесят літ, і гордощі їхні страждання й марнота, бо все швидко минає, і ми відлітаємо...
11: Хто відає силу гніву Твого? А Твоє пересердя як страх перед Тобою!
12: Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!
13: Привернися ж, о Господи, доки терпітимемо? і пожалій Своїх рабів!
14: Насити нас уранці Своїм милосердям, і ми будемо співати й радіти по всі наші дні!
15: Порадуй же нас за ті дні, коли Ти впокоряв нас, за ті роки, що в них ми зазнали лихого!
16: Нехай виявиться Твоє діло рабам Твоїм, а величність Твоя їхнім синам,
17: і хай буде над нами благовоління Господа, Бога нашого, і діло рук наших утверди нам, і діло рук наших утверди його!

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 101
1: Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою.
2: Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!
3: Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!
4: Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі...
5: Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...
6: Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...
7: Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!
8: Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...
9: Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!
10: і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,
11: через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене...
12: Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!
13: А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід.
14: Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,
15: бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!
16: і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.
17: Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.
18: До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.
19: Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,
20: бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,
21: щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,
22: щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,
23: коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.
24: Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив...
25: Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки.
26: Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,
27: позникають вони, а Ти будеш стояти... і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони...
28: Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!
29: Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!