...

Біблія українською мовою

Старий Завітпереклад Івана Огієнка
Новий Завітпереклад Волинської єпархії Української Православної Церкви

Від Луки святе благовіствування

← попередній розділнаступний розділ →
Розділ 8
1: Після цього проходив Він по містах і селах, проповідуючи і благовіствуючи Царство Боже, і з Ним дванадцять,
2: і деякі жінки, яких Він зцілив від злих духів і недугів: Марія, звана Магдалина, що з неї вийшло сім бісів,
3: і Іоанна, жінка Хузи, домоправителя Іродового, і Сусанна, і багато інших, які служили Йому майном своїм.
4: Коли ж зібралося багато народу і з усіх міст жителі сходились до Нього, Він почав говорити притчею:
5: вийшов сіяч сіяти зерно своє і, коли сіяв, одне впало при дорозі, і було потоптане, і птахи небесні поклювали його;
6: а інше впало на камінь і, зійшовши, засохло, бо не мало вологи;
7: а ще інше впало поміж тернів, і виросли терни і заглушили його;
8: інше ж упало на добру землю і, коли зійшло, дало плід у стократ. Сказавши це, виголосив: хто має вуха слухати, хай слухає!
9: Учні ж Його запитали в Нього: що б значила притча ця?
10: Він сказав: вам дано знати таємниці Царства Божого, а іншим у притчах, так що вони, дивлячись, не бачать і, слухаючи, не розуміють.
11: Ось що значить притча ця: зерно – це слово Боже;
12: а те, що впало при дорозі, це ті, котрі слухають, але потім приходить диявол і забирає слово із серця їхнього, щоб вони не увірували і не спаслись;
13: а те, що впало на камінь, це ті, які, коли почують слово, з радістю приймають, але не мають кореня, часом вірують, а під час спокуси відпадають;
14: а те, що впало поміж тернів, це ті, що чули слово, але, відходячи, заглушаються турботами, багатством та життєвими насолодами і не дають плоду;
15: а те, що впало на добру землю, це ті, які, добрим серцем і благим слухаючи слово, бережуть його і приносять плід в терпінні. Сказавши це, Він виголосив: хто має вуха слухати, хай слухає!
16: Ніхто, засвітивши свічку, не покриває її посудиною, або не ставить під ліжко, а ставить на підсвічнику, щоб ті, що входять, бачили світло.
17: Бо нема нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б.
18: Отже, пильнуйте, як ви слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, у того відбереться і те, що він думає мати.
19: Прийшли до Нього Мати і брати Його, і не могли доступитися до Нього через народ.
20: І дали знати Йому: Мати і брати Твої стоять зовні, бажаючи бачити Тебе.
21: Він сказав їм у відповідь: мати Моя і брати Мої це ті, що слухають слово Боже і виконують його.
22: Одного дня увійшов Він у човен з учнями Своїми і сказав їм: переправимось на той бік озера. І вирушили.
23: Коли пливли вони, Він заснув. На озері знялася велика буря і заливало їх хвилями, і вони були в небезпеці.
24: І, підійшовши, розбудили Його і сказали: Наставнику! Наставнику! гинемо. Але Він, вставши, заборонив вітрові і хвилям; і вони вщухли, і настала тиша.
25: Тоді Він сказав їм: де віра ваша? Вони ж в страсі і здивуванні говорили один одному: хто ж Цей, що й вітрам і воді наказує, і підкоряються Йому?
26: І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галілеї.
27: Коли ж Він вийшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, одержимий бісами з давнього часу, і в одяг не вдягався, і в домі не жив, а в гробах.
28: Побачивши Іісуса, він закричав, упав перед Ним і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Іісусе, Сину Бога Всевишнього? благаю Тебе, не муч мене!
29: Бо Іісус звелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він довгий час мучив його; і в'язали його ланцюгами залізними і кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги і гнав його біс у пустиню.
30: Іісус запитав його: як твоє ім'я? Він сказав: легіон, бо багато бісів увійшло в нього.
31: І вони просили Іісуса, щоб не повелів їм іти в безодню.
32: Тут же на горі паслося велике стадо свиней: і біси просили Його, щоб дозволив їм увійти в них. І дозволив їм.
33: Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро і потонуло.
34: Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розказали в місті і по селах.
35: І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Іісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Іісусових, і вжахнулись.
36: А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий.
37: І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і вернувся.
38: Чоловік же, з котрого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Іісус відпустив його, сказавши:
39: вернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Іісус.
40: Коли ж Іісус вернувся, народ прийняв Його, бо всі чекали на Нього.
41: І ось, прийшов чоловік на ім'я Іаір, який був начальником синагоги; і, припавши до ніг Іісусових, благав Його увійти до нього в дім,
42: бо у нього була єдина дочка років дванадцяти, і та була при смерті. Коли ж Він йшов, народ тіснив Його.
43: І жінка, що дванадцять років страждала кровотечею, яка, витративши на лікарів все своє майно, ні в жодного не змогла вилікуватися,
44: підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одежі Його; і відразу кровотеча у неї зупинилась.
45: І сказав Іісус: хто доторкнувся до Мене? Коли ж усі відмовлялись, Петро і ті, що були з Ним, сказали: Наставнику! народ оточує Тебе і тіснить,– і Ти говориш: хто доторкнувся до Мене?
46: Іісус же сказав: хтось доторкнувся до Мене, бо Я відчув силу, що вийшла з Мене.
47: Жінка, побачивши, що вона не втаїлася, тремтячи, підійшла і, впавши перед Ним, розповіла Йому перед усім народом, з якої причини доторкнулася до Нього і як раптом зцілилась.
48: Він сказав їй: дерзай, дочко! віра твоя спасла тебе; іди з миром.
49: Коли Він ще говорив це, приходить один з дому начальника синагоги і говорить йому: твоя дочка вмерла; не турбуй Учителя.
50: Іісус же, почувши це, сказав йому: не бійся, тільки віруй, і спасена буде.
51: Прийшовши в дім, не дозволив увійти нікому, крім Петра, Іоанна і Якова, та батька і матері тієї дівчини.
52: Всі плакали і ридали за нею. А Він сказав: не плачте, вона не вмерла, а спить.
53: І сміялися з Нього, знаючи, що вона вмерла.
54: Він же, виславши всіх геть, взявши її за руку, виголосив: дівчино! встань.
55: І вернувся дух її; і вона зараз же встала, і Він звелів дати їй їсти.
56: І здивувалися батьки її. Він же звелів їм нікому не казати про те, що сталося.
← попередній розділнаступний розділ →