Книга Іова

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 30
1: А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...
2: Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!
3: Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4: рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...
5: Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,
6: так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,
7: ревіли вони між кущами, збирались під терням,
8: сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!
9: А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...
10: Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,
11: бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...
12: По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...
13: Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,
14: немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...
15: Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...
16: А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17: Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...
18: З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.
19: Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.
20: Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...
21: Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...
22: На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!
23: Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...
24: Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25: Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26: Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...
27: Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,
28: ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...
29: Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,
30: моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...
31: І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...