Послання до Євреїв

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 8
1: Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященника, Котрий сів праворуч престолу величі на небесах
2: і є священнослужитель святилища та скінії правдивої, яку збудував Господь, а не людина.
3: Кожен первосвященник поставляється для принесення дарів і жертв; а тому треба було, щоб і Цей також мав що принести.
4: Якби Він залишався на землі, то не був би і священником; бо тут такі священники, які за законом приносять дари,
5: і служать образу та тіні небесного, як сказано було Мойсеєві, коли він приступав до будування скінії: гляди, сказано, зроби все за зразком, показаним тобі на горі (Вих. 25,40).
6: Але Цей Первосвященник отримав служіння тим прекрасніше, чим кращого Він ходатай завіту, утвердженого на кращих обітницях.
7: Бо, якби перший завіт був без недоліку, то не було б потреби шукати місця іншому.
8: Але пророк, докоряючи їм, каже: ось, настають дні, говорить Господь, коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт,
9: не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської, бо вони не перебували в тому завіті Моєму, і Я зневажив їх, говорить Господь.
10: Ось завіт, котрий заповідаю дому Ізраїля після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхні, і напишу їх на серцях їхніх; і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом.
11: І не буде вчити кожен ближнього свого і кожен брата свого, кажучи: пізнай Господа; тому що всі від малого до великого, будуть знати Мене,
12: бо Я буду милостивий до неправд їхніх, і гріхів їхніх, і беззаконь їхніх не згадаю більше (Ієр. 31,31–34).
13: Кажучи «новий», показав застарілість першого; а занепадаюче і старіюче близьке до знищення.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 9
1: І перший завіт мав постанову про Богослужіння і святилище земне:
2: бо побудована була скінія перша, в якій був світильник, і трапеза та жертовні хліби, і яка називається «святе».
3: За другою ж завісою була скінія, названа «Святе святих»,
4: яка мала золоту кадильницю і обкладений з усіх сторін золотом ковчег завіту, де були золотий сосуд з манною, жезл Ааронів розквітлий та скрижалі завіту,
5: а над ним херувими слави, осіняючі очистилище; про що не слід тепер говорити докладно.
6: При такому влаштуванні, до першої скінії завжди входять священники відправляти Богослужіння;
7: а до другої – раз на рік один тільки первосвященник, не без крові, яку приносить за себе і за гріхи невідання народу.
8: Цим Дух Святий показує, що ще не відкрита путь у святилище, доки стоїть попередня скінія.
9: Вона є образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть зробити в совісті досконалим того, хто приносить.
10: І вони зі стравами і напоями, та різноманітними омиваннями й обрядами, що стосуються плоті, були встановлені тільки до часу їх виправлення.
11: Але Христос, Первосвященник майбутніх благ, прийшовши з більшою та досконалішою скінією, нерукотворною, тобто не такого спорудження,
12: і не з кров'ю козлів і телят, але зі Своєю Кров'ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне викуплення.
13: Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло,
14: то тим більше Кров Христа, Котрий Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу живому і істинному!
15: І тому Він є ходатай нового завіту, щоб внаслідок смерті Його, яка сталася для викуплення від злочинів, заподіяних в першому завіті, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне.
16: Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповідача,
17: бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий.
18: Чому і перший завіт був утверджений не без крові.
19: Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, взяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та іссопом, і окропив як саму книгу, так і весь народ,
20: кажучи: це кров завіту, який заповідав вам Бог (Вих. 24,8).
21: Також окропив кров'ю і скінію та всі богослужбові сосуди.
22: Та майже все за законом очищається кров'ю, і без проливання крові не буває прощення.
23: Отож образи небесного повинні були очищатися цими, а саме ж небесне – жертвами, кращими від цих.
24: Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, влаштоване за зразком істинного, але в саме небо, щоб предстати нині за нас перед лице Боже,
25: і не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященник входить у святилище щороку з чужою кров'ю;
26: інакше треба було б Йому багаторазово страждати від початку світу; Він же один раз, на кінці віків, явився, щоб знищити гріх жертвою Своєю.
27: І як людям визначено один раз умерти, а потім суд,
28: так і Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб взяти гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння.
1: І перший завіт мав постанову про Богослужіння і святилище земне:
2: бо побудована була скінія перша, в якій був світильник, і трапеза та жертовні хліби, і яка називається «святе».
3: За другою ж завісою була скінія, названа «Святе святих»,
4: яка мала золоту кадильницю і обкладений з усіх сторін золотом ковчег завіту, де були золотий сосуд з манною, жезл Ааронів розквітлий та скрижалі завіту,
5: а над ним херувими слави, осіняючі очистилище; про що не слід тепер говорити докладно.
6: При такому влаштуванні, до першої скінії завжди входять священники відправляти Богослужіння;
7: а до другої – раз на рік один тільки первосвященник, не без крові, яку приносить за себе і за гріхи невідання народу.
8: Цим Дух Святий показує, що ще не відкрита путь у святилище, доки стоїть попередня скінія.
9: Вона є образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть зробити в совісті досконалим того, хто приносить.
10: І вони зі стравами і напоями, та різноманітними омиваннями й обрядами, що стосуються плоті, були встановлені тільки до часу їх виправлення.
11: Але Христос, Первосвященник майбутніх благ, прийшовши з більшою та досконалішою скінією, нерукотворною, тобто не такого спорудження,
12: і не з кров'ю козлів і телят, але зі Своєю Кров'ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне викуплення.
13: Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло,
14: то тим більше Кров Христа, Котрий Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу живому і істинному!
15: І тому Він є ходатай нового завіту, щоб внаслідок смерті Його, яка сталася для викуплення від злочинів, заподіяних в першому завіті, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне.
16: Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповідача,
17: бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий.
18: Чому і перший завіт був утверджений не без крові.
19: Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, взяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та іссопом, і окропив як саму книгу, так і весь народ,
20: кажучи: це кров завіту, який заповідав вам Бог (Вих. 24,8).
21: Також окропив кров'ю і скінію та всі богослужбові сосуди.
22: Та майже все за законом очищається кров'ю, і без проливання крові не буває прощення.
23: Отож образи небесного повинні були очищатися цими, а саме ж небесне – жертвами, кращими від цих.
24: Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, влаштоване за зразком істинного, але в саме небо, щоб предстати нині за нас перед лице Боже,
25: і не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященник входить у святилище щороку з чужою кров'ю;
26: інакше треба було б Йому багаторазово страждати від початку світу; Він же один раз, на кінці віків, явився, щоб знищити гріх жертвою Своєю.
27: І як людям визначено один раз умерти, а потім суд,
28: так і Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб взяти гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 12
1: Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням будемо проходити поприще, яке лежить перед нами,
2: дивлячись на начальника і виконавця віри Іісуса, Котрий замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого.
3: Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими.
4: Ви ще не до крові воїнствували, подвизаючись проти гріха,
5: і забули утішання, яке пропонується вам, як синам: сину мій! не нехтуй покаранням Господнім, і не сумуй, коли Він викриває тебе,
6: бо Господь, кого любить, того карає; б'є кожного сина, якого приймає (Притч. 3,11–12).
7: Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, котрого б не наказував батько?
8: Коли залишаєтесь без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.
9: Притому, коли ми, будучи покарані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?
10: Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей – на користь, щоб нам мати участь у святості Його.
11: Всяка кара в теперішній час здається не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведності.
12: Отож зміцніть опущені руки та ослаблені коліна
13: і ходіть прямо ногами вашими, щоб кульгаве не звернулось, а краще виправилось.
14: Старайтесь мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа.
15: Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, з’явившись, не завдав шкоди, і щоб ним багато хто не осквернився;
16: щоб не було між вами якого блудника, або нечестивця, який би, як Ісав, за одну страву відмовився від свого первородства.
17: Бо ви знаєте, що після того він, бажаючи успадкувати благословіння, був відкинутий; не міг перемінити думок батька, хоча і просив про те із сльозами.
18: Ви приступили не до гори, відчутної на дотик і палаючої вогнем, не до темряви і мороку та бурі,
19: не до трубного звуку й голосу слів, що його просили ті, які чули, щоб більше не мовилось слово до них,
20: бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою (Вих. 19,13);
21: і таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: я в страсі і трепеті.
22: Але ви приступили до гори Сіону і до міста Бога живого, до Ієрусалима небесного і до безлічі Ангелів,
23: до торжествуючого собору й церкви первістків, написаних на небесах, і до Судді всіх – Бога, і до духів праведників, які досягли досконалості;
24: і до Ходатая нового завіту Іісуса, та до Крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева.
25: Дивіться, не відверніться і ви від промовляючого. Коли ті, не послухавши того, хто говорив на землі, не уникли кари, то тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес,
26: Котрого голос тоді похитнув землю, і Котрий нині дав таке обіцяння: ще раз похитну не тільки землю, але і небо (Агг. 2,7).
27: Слова «ще раз» означають зміну того, що тряслося, як створеного, щоб зоставалося непохитне.
28: Отож ми, приймаючи царство непохитне, будемо берегти благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом,
29: тому що Бог наш є вогонь поїдаючий (Втор. 4,24).

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 10
1: Закон, маючи тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жертвами, які щороку постійно приносяться, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.
2: Інакше їх перестали б приносити, бо ті, що приносять жертву, один раз очистившись, не мали б уже ніякої свідомості гріхів.
3: Але жертвами щороку нагадується про гріхи,
4: бо неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи.
5: Тому Христос, входячи у світ, говорить: жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені.
6: Всеспалення і жертви за гріх неугодні Тобі.
7: Тоді Я сказав: ось, іду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже (Пс. 39,7–9).
8: Сказавши перше, що ні жертви, ні принесення, ні всеспалення, ні жертви за гріх,– які приносяться за законом,– Ти не захотів і не благоволив,
9: потім додав: ось, іду виконати волю Твою, Боже. Скасовує перше, щоб встановити друге.
10: За цією-то волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Іісуса Христа.
11: І всякий священник щодня стоїть у служінні, та багаторазово приносить одні і ті самі жертви, які ніколи не можуть знищити гріхів.
12: Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога,
13: чекаючи далі, доки вороги Його будуть покладені у підніжжя ніг Його (Пс. 2,8).
14: Бо Він одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються.
15: Про це свідчить нам і Дух Святий, бо сказано:
16: ось завіт, який заповідаю їм після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхні, і в думках їхніх напишу їх,
17: і гріхів їхніх та беззаконь їхніх не згадаю більше (Ієр. 31,34).
18: А де прощення гріхів, там не потрібне принесення за них.
19: Отож, браття, маючи дерзання входити до святилища посередництвом Крові Іісуса Христа, дорогою новою і живою,
20: яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто плоть Свою,
21: і маючи великого Священника над домом Божим,
22: приступаймо з щирим серцем, з повною вірою, кропленням очистивши серця від порочної совісті, та обмивши тіло водою чистою,
23: будемо триматись сповідання надії неухильно, бо вірний Той, Хто обіцяв;
24: будемо уважними один до одного, заохочуючи до любові й добрих діл,
25: не будемо залишати зібрання свого, як у деяких є звичай; але будемо умовляти один одного, і тим більше, чим більше бачите наближення того дня.
26: Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не остається більше жертви за гріхи,
27: але якесь страшне очікування суду й лютості вогню, готового пожерти противників.
28: Якщо той, хто зрікся закону Мойсейового, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю,
29: то наскільки більш тяжкої кари, думаєте, підпаде той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?
30: Ми знаємо Того, Хто сказав: у Мене відомщення, Я воздам, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народ Свій (Втор. 32,35–36).
31: Страшно впасти в руки Бога живого!
32: Згадайте попередні дні ваші, коли ви, бувши просвічені, витримали великий подвиг страждань,
33: то самі серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для інших, то поділяючи участь інших, які були в такому ж стані;
34: бо ви й моїм кайданам співстраждали і розграбування майна вашого прийняли з радістю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще і неминуще.
35: Отож не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода.
36: Терпіння потрібне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обіцяне.
37: Бо ще небагато, зовсім небагато, і Грядущий прийде і не забариться.
38: Праведний вірою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя (Авв. 2,3–4).
39: Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вірі на спасіння душі.