Книга Буття

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 6
1: І сталося, що розпочала людина розмножуватись на поверхні землі, і їм народилися дочки.
2: І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали.
3: І промовив Господь: Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ.
4: За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували, то були силачі, що славні від віку.
5: І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно.
6: І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм.
7: І промовив Господь: Зітру Я людину, яку Я створив, з поверхні землі, від людини аж до скотини, аж до плазунів, і аж до птаства небесного. Бо жалкую, що їх Я вчинив.
8: Але Ной знайшов милість у Господніх очах.
9: Це ось оповість про Ноя. Ной був чоловік праведний і невинний у своїх поколіннях. Ной з Богом ходив.
10: І Ной породив трьох синів: Сима, Хама й Яфета.
11: І зіпсулась земля перед Божим лицем, і наповнилась земля насильством.
12: І бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі.
13: І промовив Господь до Ноя: Прийшов кінець кожному тілу перед лицем Моїм, бо наповнилась земля насильством від них. І ось Я винищу їх із землі.
14: Зроби собі ковчега з дерева ґофер. З перегородками зробиш ковчега, і смолою осмолиш його ізсередини та ізнадвору.
15: І отак його зробиш: три сотні ліктів довжина ковчега, п'ятдесят ліктів ширина йому, а тридцять ліктів височина йому.
16: Отвір учиниш в ковчезі, і звузиш на лікоть його від гори, а вхід до ковчегу влаштуєш на боці його. Зробиш його на поверхи долішні, другорядні й третьорядні.
17: А Я ось наведу потоп, воду на землю, щоб з-під неба винищити кожне тіло, що в ньому дух життя. Помре все, що на землі!
18: І складу Я заповіта Свойого з тобою, і ввійдеш до ковчегу ти, і сини твої, і жінка твоя, і жінки твоїх синів із тобою.
19: І впровадиш до ковчегу по двоє з усього, з усього живого, із кожного тіла, щоб їх заховати живими з тобою. Вони будуть самець і самиця.
20: Із птаства за родом його, і з худоби за родом її, і з усіх плазунів на землі за родом їх, по двоє з усього увійдуть до тебе, щоб їх зберегти живими.
21: А ти набери собі з кожної їжі, що вона на споживання, і буде для тебе й для них на поживу.
22: І зробив Ной усе, як звелів йому Бог, так зробив він.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 8
1: І згадав Бог про Ноя, і про кожну звірину та про всяку худобу, що були з ним у ковчезі. І Бог навів вітра на землю, і вода заспокоїлась.
2: І закрились джерела безодні та небесні розтвори, і дощ з неба спинився.
3: І верталась вода з-над землі, верталась постійно. І стала вода спадати по ста й п'ятидесяти днях.
4: А сьомого місяця, на сімнадцятий день місяця ковчег спинився на горах Араратських.
5: І постійно вода спадала аж до десятого місяця. А першого дня десятого місяця завиднілися гірські вершки.
6: І сталося по сорока днях, Ной відчинив вікно ковчегу, що його він зробив.
7: І вислав він крука. І літав той туди та назад, аж поки не висохла вода з-над землі.
8: І послав він від себе голубку, щоб побачити, чи не спала вода з-над землі.
9: Та не знайшла та голубка місця спочинку для стопи своєї ноги, і вернулась до нього до ковчегу, бо стояла вода на поверхні всієї землі. І вистромив руку, і взяв він її, та й до себе в ковчег упустив її.
10: І він зачекав іще других сім день, і знову з ковчегу голубку послав.
11: І голубка вернулась до нього вечірнього часу, і ось у неї в дзюбку лист оливковий зірваний. І довідався Ной, що спала вода з-над землі.
12: І він зачекав іще других сім день, і голубку послав. І вже більше до нього вона не вернулась.
13: І сталося, року шістсотого й першого, місяця першого, першого дня місяця висохла вода з-над землі. І Ной зняв даха ковчегу й побачив: аж ось висохла поверхня землі!
14: А місяця другого, двадцятого й сьомого дня місяця висохла земля.
15: І промовив Ноєві Господь, кажучи:
16: Вийди з ковчегу ти, а з тобою жінка твоя, і сини твої, і невістки твої.
17: Кожну звірину, що з тобою вона, від кожного тіла з-посеред птаства, і з-посеред скотини, і з-посеред усіх плазунів, що плазують по землі, повиводь із собою. І хай рояться вони на землі, і нехай на землі вони плодяться та розмножуються.
18: І вийшов Ной, а з ним сини його, і жінка його, і невістки його.
19: Кожна звірина, кожен плазун, усе птаство, усе, що рухається на землі, за родами їхніми вийшли з ковчегу вони.
20: І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення.
21: І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину, бо нахил людського серця лихий від віку його молодого. І вже більше не вбиватиму всього живого, як то Я вчинив був.
22: Надалі, по всі дні землі, сівба та жнива, і холоднеча та спека, і літо й зима, і день та ніч не припиняться!