Книга Буття

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 13
1: І піднявся Аврам із Єгипту, сам, і жінка його, і все, що в нього було, і Лот разом із ним, до Неґеву.
2: А Аврам був вельми багатий на худобу, на срібло й на золото.
3: І пішов він в мандрівки свої від Неґеву аж до Бет-Елу, аж до місця, де напочатку намет його був поміж Бет-Елом і поміж Гаєм,
4: до місця жертівника, що його він зробив там напочатку. І Аврам там прикликав Господнє Ймення.
5: Так само й у Лота, що з Аврамом ходив, дрібна та велика худоба була та намети.
6: І не вміщала їх та земля, щоб їм разом пробувати, бо великий був їхній маєток, і не могли вони разом пробувати.
7: І сталася сварка поміж пастухами худоби Аврамової та поміж пастухами худоби Лотової. А ханаанеянин та періззеянин сиділи тоді в Краю.
8: І промовив до Лота Аврам: Нехай сварки не буде між мною та між тобою, і поміж пастухами моїми та поміж пастухами твоїми, бо близька ми рідня.
9: Хіба не ввесь Край перед обличчям твоїм? Відділися від мене! Коли підеш ліворуч, то я піду праворуч, а як ти праворуч, то піду я ліворуч.
10: І звів Лот свої очі, і побачив усю околицю Йорданську, що наводнена вся вона аж до Цоару, перед тим, як Содом та Гомору був знищив Господь, як Господній, садок, як єгипетський край!
11: І Лот вибрав собі всю околицю йорданську. І Лот рушив на схід, і вони розлучилися один від одного.
12: Аврам оселився в землі ханаанській, а Лот оселився в рівнинних містах околиці, і наметував аж до Содому.
13: А люди содомські були дуже злі та грішні перед Господом.
14: І промовив Господь до Аврама, коли Лот розлучився із ним: Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід,
15: бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму.
16: І вчиню Я потомство твоє, як той порох землі, так, що коли хто потрапить злічити порох земний, то теж і потомство твоє перелічене буде.
17: Устань, пройдись по Краю вздовж його та вширшки його, бо тобі його дам!
18: І Аврам став наметувати, і прибув, і осів між дубами Мамре, що в Хевроні вони. І він збудував там жертівника Господеві.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 29
1: І зібрався Яків, і пішов до краю синів Кедему.
2: І побачив, аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада. А на отворі криниці лежав великий камінь.
3: І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце.
4: І сказав до пастухів Яків: Браття мої, звідкіля ви? А ті відказали: Ми з Харану.
5: І сказав їм: Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового? І відказали: Знаємо.
6: І сказав їм: Чи гаразд із ним? І відказали: Гаразд. А ось Рахіль, дочка його, приходить з отарою.
7: І сказав: Тож іще багато дня, не час зганяти худобу. Напійте отару, та йдіть пасіть.
8: А вони відказали: Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, тоді понапуваємо отару.
9: Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахіль з отарою батька свого, бо була вона пастушка.
10: І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отвору криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї.
11: І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав...
12: І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму...
13: І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому. А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.
14: І промовив до нього Лаван: Поправді, ти кість моя й тіло моє! І сидів він із ним місяць часу.
15: І сказав Лаван до Якова: Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даремно? Скажи ж мені, яка плата тобі?
16: А в Лавана було дві дочки: ім'я старшій Лія, а ім'я молодшій Рахіль.
17: Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду.
18: І покохав Яків Рахіль, та й сказав: Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою.
19: І промовив Лаван: Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові. Сиди ж зо мною!
20: І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів.
21: І сказав Яків Лаванові: Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду!
22: І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину.
23: І сталося ввечері, і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків із нею зійшовся.
24: А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю.
25: А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: Що це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? Нащо ж обманив ти мене?
26: А Лаван відказав: У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.
27: Виповни тиждень для цієї, і буде дана тобі також та, за працю, що будеш працювати в мене ще сім літ других.
28: І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї. І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку.
29: І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю.
30: І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім літ других.
31: І побачив Господь, що зненавиджена Лія, і відкрив її утробу, а Рахіль була неплідна.
32: І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім'я йому: Рувим, бо сказала була: Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!
33: І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Господь почув, що я зненавиджена, і дав мені також цього. І назвала ймення йому: Симеон.
34: І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому. Тому й назвала ім'я йому: Левій.
35: І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тим разом я буду хвалити Господа! Тому назвала ім'я йому: Юда. Та й перестала роджати.