Друге послання до Коринфян

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 6
1: Ми ж, як співробітники, благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно.
2: Бо сказано: у сприятливий час Я почув тебе і в день спасіння допоміг тобі. Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння.
3: Ми нікому ні в чому не чинимо перешкоди, щоб не було обмовлене служіння,
4: але у всьому показуємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах і нестатках, у тісних обставинах,
5: під ударами, в темницях, у вигнаннях, в трудах, у бдіннях, в постах,
6: у чистоті, в розсудливості, у великодушності, в благості, в Дусі Святому, в нелицемірній любові,
7: в слові істини, у силі Божій зі зброєю правди в правій і в лівій руці,
8: в честі і безчесті, при доганах і похвалах: нас називають обманщиками, але ми вірні;
9: ми невідомі, але нас впізнають; нас вважають померлими, але ось ми живі; нас карають, але ми не вмираємо;
10: нас засмучують, а ми завжди радіємо; ми бідні, але багатьох збагачуємо; ми нічого не маємо, але всім володіємо.
11: Уста наші відкриті до вас, корінфяни, серце наше розширене.
12: Вам не тісно в нас, але в серцях ваших тісно.
13: На рівну відплату,– кажу, як дітям,– будьте розширені і ви.
14: Не схиляйтесь під чуже ярмо з невірними, бо яке спілкування праведності з беззаконням? Що спільного в світла з темрявою?
15: Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним?
16: Яка сумісність храму Божого з ідолами? Бо ви храм Бога живого, як сказав Бог: оселюся в них і буду ходити в них, і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом.
17: І тому вийдіть з середовища їхнього і відділіться, говорить Господь, і не доторкайтесь до нечистого; і Я прийму вас.
18: І буду вам Отцем, і ви будете Моїми синами і дочками, говорить Господь Вседержитель.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7
1: Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистимо себе від усякої скверни плоті і духу, здійснюючи святиню в страсі Божому.
2: Вмістіть нас. Ми нікого не скривдили, нікому не пошкодили, ні від кого не шукали користі.
3: Не на осуд кажу; бо я перед цим сказав, що ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти і жити.
4: Я багато надіюсь на вас, багато хвалюся вами; я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій.
5: Бо, коли прийшли ми до Македонії, тіло наше не мало ніякого спокою, бо ми пригнічені були звідусіль: назовні – напади, всередині – страхи.
6: Але Бог, Котрий втішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита,
7: і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу щирість до мене, то ж я ще більше зрадів.
8: Отже, якщо я засмутив вас посланням, не жалію, хоч і пожалів був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час.
9: Тепер я радію не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди.
10: Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння до спасіння, а печаль мирська викликає смерть.
11: Бо те саме, що ви засмутились заради Бога, глядіть, яку викликало у вас щирість, які перепрошування, яке обурення на винуватого, який страх, яке бажання, яку ревність, яке покарання! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.
12: Отже, якщо я писав до вас, то не ради кривдника і не заради скривдженого, але щоб вам відкрилося піклування наше про вас перед Богом.
13: Тому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його.
14: Отож я не лишився в соромі, якщо чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю істину, так і перед Титом похвала наша виявилася правдивою.
15: І серце його дуже прихильне до вас, при спомині про послушність усіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.
16: Отож радію, що в усьому можу покластись на вас.