Друге послання до Коринфян

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 2
1: Отож я вирішив сам у собі не приходити до вас знову у смутку.
2: Бо коли я засмучую вас, то хто втішить мене, як не той, хто засмучений мною?
3: Те саме я і писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, за яких мені належало радіти, бо у всіх вас впевнений, що моя радість є радість і для всіх вас.
4: Від великої скорботи і туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали любов, яку я без міри маю до вас.
5: Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а частково,– щоб не сказати багато,– і всіх вас.
6: Для такого досить цього покарання від багатьох,
7: то ж вам краще вже простити його і втішити, щоб його не поглинула надмірна печаль.
8: І тому прошу вас виявіть до нього любов.
9: Бо я для того і писав, щоб дізнатися на досвіді, чи в усьому ви слухняні.
10: А кого ви в чому прощаєте, того і я; бо і я, коли простив кого в чому, простив для вас від лиця Христового,
11: щоб не заподіяв шкоди нам сатана, бо нам відомі його наміри.
12: Прийшовши до Троади благовістити про Христа, хоч Господь і відчинив мені двері,
13: я не мав спокою духу моєму, бо не знайшов там брата мого Тита; але, попрощавшись з ними, я пішов до Македонії.
14: Але дяка Богові, Котрий завжди дає нам торжествувати у Христі, і благоухання пізнання про Себе розповсюджує нами у всякому місці.
15: Бо ми Христове благоухання Богові в тих, що спасаються і в тих, що гинуть.
16: Для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах животворний на життя. І хто здатний до цього?
17: Бо ми не пошкоджуємо слова Божого, як багато хто, але проповідуємо щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі.

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 7
1: Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистимо себе від усякої скверни плоті і духу, здійснюючи святиню в страсі Божому.
2: Вмістіть нас. Ми нікого не скривдили, нікому не пошкодили, ні від кого не шукали користі.
3: Не на осуд кажу; бо я перед цим сказав, що ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти і жити.
4: Я багато надіюсь на вас, багато хвалюся вами; я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій.
5: Бо, коли прийшли ми до Македонії, тіло наше не мало ніякого спокою, бо ми пригнічені були звідусіль: назовні – напади, всередині – страхи.
6: Але Бог, Котрий втішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита,
7: і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу щирість до мене, то ж я ще більше зрадів.
8: Отже, якщо я засмутив вас посланням, не жалію, хоч і пожалів був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час.
9: Тепер я радію не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди.
10: Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння до спасіння, а печаль мирська викликає смерть.
11: Бо те саме, що ви засмутились заради Бога, глядіть, яку викликало у вас щирість, які перепрошування, яке обурення на винуватого, який страх, яке бажання, яку ревність, яке покарання! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.
12: Отже, якщо я писав до вас, то не ради кривдника і не заради скривдженого, але щоб вам відкрилося піклування наше про вас перед Богом.
13: Тому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його.
14: Отож я не лишився в соромі, якщо чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю істину, так і перед Титом похвала наша виявилася правдивою.
15: І серце його дуже прихильне до вас, при спомині про послушність усіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.
16: Отож радію, що в усьому можу покластись на вас.