Друге послання до Коринфян

← попередній розділ

наступний розділ →

Розділ 12
1: Не корисно хвалитися мені, бо я прийду до видінь і одкровень Господніх.
2: Знаю чоловіка у Христі, який чотирнадцять років тому (чи в тілі – не знаю, чи без тіла – не знаю: Бог ві дає) узятий був до третього неба.
3: І знаю про такого чоловіка (тільки не знаю – в тілі, чи без тіла: Бог відає),
4: що він був взятий в рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати.
5: Таким чоловіком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хіба тільки немочами моїми.
6: А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу істину; але я утримуюсь, щоб ніхто не подумав про мене більше, ніж скільки в мені бачить або чує від мене.
7: А щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, дано мені жало у плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався.
8: Тричі благав я Господа про те, щоб удалив його від мене.
9: Але Господь сказав мені: досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя вершиться в немочі. І тому я значно охочіше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в мені сила Христова.
10: Тому я себе почуваю добре в немочах, в кривдах, у нестатках, в гоніннях, в утисках за Христа, бо, коли я немічний, тоді сильний.
11: Я дійшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього примусили. Вам би слід було хвалити мене, бо в мене ні в чому нема недостатку супроти вищих Апостолів, хоч я і ніщо.
12: Ознаки Апостола виявилися перед вами всяким терпінням, знаменнями, чудесами і силами.
13: Бо чого не вистачає у вас перед іншими церквами, хіба тільки того, що сам я не був вам тягарем? Простіть мені таку провину.
14: Ось третій раз я готовий йти до вас, і не буду обтяжувати вас, бо шукаю не вашого, а вас. Не діти повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей.
15: Я охоче буду витрачати своє і виснажувати себе за душі ваші, не зважаючи на те, що, надзвичайно люблячи вас, я менше любимий вами.
16: Припустимо, що сам я не обтяжував вас, але, будучи хитрим, лукавством брав з вас.
17: Але чи користувався я чим від вас через кого-небудь з тих, кого посилав до вас?
18: Я упросив Тита і послав з ним одного з братів: чи скористувався Тит чим від вас? Чи не в одному дусі ми діяли? Чи не одною дорогою ходили?
19: Чи не думаєте ще, що ми тільки виправдовуємося перед вами? Ми говоримо перед Богом, у Христі, і все це, улюблені, для вашого повчання.
20: Бо я боюсь, щоб мені, прийшовши до вас, не знайти вас такими, якими не бажаю, також щоб і вам не знайти мене таким, яким не бажаєте: щоб не знайти у вас розбрату, заздрості, гніву, сварок, наклепів, ябед, гордості, безладдя,
21: щоб знов, коли прийду, не принизив мене у вас Бог мій, і щоби не оплакувати мені багатьох, що согрішили раніше і не покаялись у нечистоті, блуді та непотрібстві, яке чинили.

наступний розділ →

Розділ 1
1: Павел, з волі Божої Апостол Іісуса Христа, і Тимофій брат, церкві Божій, що в Корінфі, з усіма святими по всій Ахаії:
2: благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Іісуса Христа.
3: Благословен Бог і Отець Господа нашого Іісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утіхи,
4: втішаючий у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати перебуваючих у всякій скорботі тією утіхою, якою Бог утішає нас самих!
5: Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу.
6: Чи терпимо скорботи, ми терпимо для вашої втіхи і спасіння, що здійснюється перенесенням тих самих страждань, які й ми терпимо.
7: І надія наша про вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємось для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утісі.
8: Бо не хочемо, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і надсилу, так що не надіялись залишитись живими,
9: але самі в собі мали вирок до смерті для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, воскрешаючого мертвих,
10: Котрий і врятував нас від такої близької смерті, і визволяє, і на Котрого надіємось, що і ще визволить,
11: при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.
12: Бо похвала наша – це свідчення совісті нашої, що ми в простоті і богоугодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас.
13: І ми пишемо вам не інше, як те, що ви читаєте або розумієте, і що, як надіюсь, до кінця зрозумієте.
14: Бо ви частково і зрозуміли вже, що ми будемо вашою похвалою, так само й ви нашою, в день Господа нашого Іісуса Христа.
15: І з цієї впевненості я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви вдруге одержали благодать,
16: і через вас пройти в Македонію, з Македонії знов прийти до вас, а ви провели б мене до Іудеї.
17: Маючи такий намір, хіба легковажно я зробив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене то «так, так», то «ні, ні»?
18: Вірний Бог, що наше слово до вас не було, то «так», то «ні».
19: Бо Син Божий, Іісус Христос, проповіданий у вас нами, мною та Силуаном і Тимофієм, не був «так» і «ні»; але в Ньому було «так»,–
20: бо всі обітниці Божі в Ньому «так» і в Ньому «амінь», – у славу Божу, через нас.
21: А утверджуючий нас з вами у Христі і Котрий помазав нас є Бог,
22: Він і поклав печать на нас і дав запоруку Духа в серця наші.
23: Бога закликаю в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Корінфа,
24: не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.