Житіє рівноапостольної великої княгині Ольги
Місяця Липня на 11-ий день
Княгиня Ольга жила в X столітті. Її походження – предмет багаторічних суперечок, які не вщухають досі. За одними джерелами, це була чужоземка, дочка скандинавів, які прийшли на Русь і взяли під контроль більшість слов’янських племен. За іншою – Ольга була слов’янкою, що отримала своє ім’я на честь Київського князя Олега. Треті джерела взагалі говорять про болгарське походження княгині, що теж можливо. Адже в той час серед слов’янських країн саме Болгарія була найсильнішою державою, і мати в дружин жінку з болгарського роду було справою престижу.
Не менша загадка — історія знайомства Ольги та Ігоря. Офіційна версія передає розповідь про те, як у псковських землях простолюдинка Ольга була паромщицею. 10-річну дівчинку і помітив гарячий хлопець Ігор під час переправи, але на приставання княжича Ольга відповіла відмовою – «краще втоплюся, але честі не віддам». Важко сказати, чи запам’ятала цю зустріч дівчина, а ось княжич – запам’ятав, і коли через кілька років йому прийшов час одружуватися, то сватів він заслав саме до юної паромщиці. Запала вона йому в душу – і все тут! Правда, літописи визнають, що Ігор не був вірним чоловіком, але дружину свою Ольгу все одно любив і поважав за мудрість і вольовий характер.
Саме при княжому дворі сформувалася Ольгина жорстокість, розважливість, холодність. Інакше і бути не могло, адже, навіть бувши дружиною великого князя, вона постійно ризикувала стати жертвою інтриг. І Ольга пристосовувалася — як могла і як уміла. Особливо сильно на її характер подіяла трагічна загибель Ігоря від рук племені древлян, яких князь обкладав непомірною даниною. З убивцями свого чоловіка вона розправилася холоднокровно, перебивши древлянську знать і знищивши багато простих людей. Після цього ніхто вже не посмів підняти на Ольгу руку, і вона через малолітство сина Святослава стала одноосібною правителькою Новгородських, Псковських і Київських земель.
Втім, навіть коли Святослав виріс, влада практично залишалася в її руках, оскільки пристрастю сина була війна, а державою керувала його мати. Ольга провела потужну адміністративну реформу, виробила схему оподаткування, почала активну кам’яне будівництво, колишнє доти на Русі справою нечуваним. І все-таки в народній пам’яті княгиня залишилася не жорсткою правителькою, а саме християнкою – першою серед Рюриковичів.
Велика княгиня Ольга увійшла в історію як одна з творців руської державності. Вона об’їжджала руські землі, подавляла бунти дрібних помісних князів, централізувала державне управління за допомогою системи «погостів». Погости – фінансово-адміністративні та судові центри – були міцною опорою князівської влади в віддалених від Києва землях.
Після прийняття святого Хрещення Ольга звеліла будувати по погостах храми. Уже при святому Володимирі погост і храм сприймалися як єдине ціле. Зараз «погост» означає «цвинтар», але це більш пізнє значення слова.
Завдяки великій княгині значно зросла оборонна міць Русі. При ній навколо міст виростали міцні стіни; до часу її правління історики відносять встановлення перших державних кордонів Русі – на заході, з Польщею.
Київ часів великої княгині був центром тяжіння для іноземних купців; ріс за рахунок кам’яних будівель, часом дуже майстерних, як, наприклад, міський палац Ольги. Його фундамент і залишки стін археологи знайшли в 70-тих роках XX століття.
Велика княгиня Ольга стала першим правителем Київської Русі, який прийняв християнську віру. Цікаво, що після її хрещення князівська дружина і весь народ залишалися язичниками. Навіть син майбутньої святий, великий князь Київський Святослав Ігорьович, не був християнином.
У світській історіографії утвердилася думка, що Хрещення було для Ольги політичним кроком, який дозволив їй зайняти вигідне положення серед візантійської еліти. Але уважний аналіз житія і літописних згадок показує, що це не зовсім так. Ми достеменно не знаємо, де і коли хрестилася руська правителька, але джерела кажуть, що її положення у візантійському суспільстві після прийняття Хрещення було не таким вже й високим, і воно явно не відповідало амбіціям цієї сильної жінки. І тут мимоволі розумієш, що Ольгою рухала не політика, а віра. Бабка Володимира Великого була однією з тих, хто на собі випробував силу преобразуючої Божої благодаті. Попри бурхливе життя і величезну владу, яка була зосереджена в її руках, ця жінка рано стала замислюватися над сенсом життя, і цей пошук привів її до вирішення прийняти християнство.
Як розповідає «Повість минулих літ», Ольга хрестилася в 957 році в столиці Візантії – Константинополі. Вона відправилася туди, доручивши Київ синові Святославу, який на той час підріс і міг управляти державою. У Царгороді імператор Костянтин VII Багрянородний і патріарх Константинопольський Феофілакт хрестили руську княгиню особисто: «І було названо їй в хрещенні ім’я Олена, як і древньої цариці-матері імператора Костянтина I». Патріарх звернувся зі словом настанови Ольгу словами: «Благословенна ти між жонами руськими, бо залишила темряву і полюбила Світло. Благословлять тебе руські люди у всіх прийдешніх поколіннях, від онуків і правнуків до найвіддаленіших нащадків твоїх».
Існують і інші версії, хто, коли і за яких політичних обставин хрестив велику княгиню Ольгу. Одне відомо точно – сталося це в столиці Візантії. До Києва правителька повернулася вже християнкою.
Після святого Хрещення Ольга прожила трохи більш як десять років. Вона померла в 969 році і була похована за християнським обрядом. Онук великої княгині — святий рівноапостольний Володимир, хреститель землі Руської, переніс її мощі в знамениту Десятинну церкву Успіння Пресвятої Богородиці, перший кам’яний храм Давньоруської держави.
Тоді ж, в період правління святого рівноапостольного князя Володимира, Ольгу стали почитати як святу. День пам’яті святої Ольги (в хрещенні Олени) відзначали 11 липня (24 липня по новому стилю). У 1547 році велику княгиню зарахували до лику рівноапостольних святих.
