Житіє преподобної матері нашої Атанасії Ігумені

Місяця квітня на 12-й день

Здійснювати пам’ять святих — апостольська заповідь. Життя ж їхні і подвиги записувати й на спільну читачам і слухачам пропонувати користь — справді похвально і спасенно. Тому і блаженної Атанасії житіє, хоч і малими словами, записати забажав, щоб не забулися за довгий час добрі речі і не були позбавлені люди душевної користи. Та-бо достойна похвали й безсмертю тезоіменна жінка, яка життя своє добре здійснила і виявилася гарною і вірною рабою Владики всіх — Бога, від батька Микити, матері ж Ірини народжена, які були благородні й богобоязливі, жили на острові, що Егіна називається. Дівчина, яку вони в життя людське привели, приємною посудиною виявилася для Святого Духа. Коли була семилітньою, навчилася Псалтиря за короткий час і віддавалася книгам, в Божественному Писанні старанно вправлялася. Одного ж дня, коли сама сиділа, полотно якесь тчучи, побачила зірку яснопромінну, що згори до неї сходила і аж до грудей її дійшла, і побачила, що нею вона освічена. І коли до грудей її яснопромінна та зірка зблизилася, зразу стала невидима. З того часу блаженна дівчина просвітилася душею, і почала ненавидіти суєту цього світу, і хотіла піти в монастир. Але батьки її доброго того наміру зовсім боронили і, хоч не хотіла, великим примусом поєднали її з мужем. З ним же шістнадцять лише днів прожила, як раптом овдовіла. Народ-бо варварський, що маврами називається, раптом напав на той край, і треба було мужеві Атанасіїному вийти на війну, де, за незбагненними присудами Божими, мечем від варварів убитий був. Після вбивства мужа Атанасія до попереднього свого наміру вернулася, щоб іти в монастир, але не встигла здійснити те ділом, бо від царя наказ у край той раптом прийшов, аби дів і юних вдів віддавали за зброєносців його. І знову батьки переконали її за иншого мужа вийти. Хоч так сталося, проте вона про своє турбувалася спасення, у невтомному псалмоспіві й старанному книг читанні вправлялася і ніякими світу цього насолодами чи про тимчасові блага піклуванням не змінювалася. Але, покірністю прикрашена, смиренням сердечним преподобно світилася, і любили дуже її домашні, хвалили сусіди, які знали її чесноти. До подання милостині настільки була сердечна, що хоч і переповнений всіляких благ дім її був, проте й того їй не вистачало до роздавання. Усіх же ченців і подорожніх, які в дім її приходили, приймала з шаною і спочинок давала гостинно. Вдовам, сиротам і всім потребуючим щедро подавала потрібне до життя. Коли настав голод і всі були в нестатку, вона не лише єдиновірних годувала, а й невірних, які там були, так званих антиган. Вони-бо з голоду помирали, до неї приходили, вона ж, милосердячись над ними, їжу їм давала, сповнюючи слово Господнє, яке говорило: «Будьте милосердні, як же і Отець ваш небесний милосердним є». Він сонцем своїм сяє на добрих і злих і дощ випускає на праведних і неправедних. Не лише їжу, а й одяг давала їм та иншими утішала дарами, у недільні ж і святкові дні сусідніх жінок до себе люб’язно збирала, Божественне читала їм Письмо, і відчиняла розум їхній до Господнього страху й любови, і наставляла їх на чесноти. Так у божественних ділах встигаючи й добрими ділами, як же поле квітуче, красуючись, через декілька років переконала чоловіка свого відректися від світу і того, що в світі, і в святе чернече прийти життя. Тому чоловік наставленням блаженної дружини своєї добрим ченцем став і прожив подібно до святих, спочив у Господі.

Блаженна та жінка, вільною ставши, вся віддалася Богові. Знайшла-бо й инших благоговійних жінок, які такий самий намір мали і духом горіли, до них єдинодушно приєдналася. І, роздавши всі маєтки свої убогим, скоро від світського життя разом з тими жінками відійшла і в одному відокремленому місці безмовне життя почала, пострижена від одного святого старця. Через три чи чотири роки переконали ті жінки Атанасію блаженну старійшинство над ними прийняти, хоч і не хотіла. Хоч ігуменею вони її називали, сама ж мала себе за найостаннішу, дотримуючись заповіді Господньої: «Той, хто хоче бути з вас більшим, слугою вам хай буде». Але яке слово чи яка мова може передати висоту її смирення: ні одній із жінок, які жили з нею, ніколи не дала послужити собі чи воду на руки злити, недостойною себе називаючи навіть перебувати з ними, а тим паче служби від них приймати недостойною себе вважала. Повстримність її була велика: трохи-бо хліба ячмінного і води в міру ввечері куштувала, але олії і вина, також і коров’ячого масла, і сиру, і риби не їла зовсім, лише у свято Різдва Христового і пресвітлого Воскресення те куштувати звикла, дякуючи Богові. У святу Чотиридесятницю та инші пости по два дні приймала їжу — не хліб, але трохи сирого зілля, пиття в ті пісні дні зовсім не куштувала. Постіллю її було каміння, на землі постелене, малою якоюсь полотниною жорсткою волосяною зверху покрите, на ньому спочивала і, як Давид, кожну ніч сльозами постіль свою змочувала. Божественне бажання всередині в ній горіло, самі сльози в псалмоспівах і молитвах настільки щедро, як потоки з джерела, виходили з очей її. Одяг її верхній був з рун овечих, на споді, на тілі, — жорстка волосяниця. Сну мало приймала, більшу ж частину ночі завжди проводила в молінні належному до Бога і в богомисленні. А вдень, коли сама, коли з иншими, Давидові псалми співала, намагалася жодної години не згубити без молитви й не звільнити уст своїх від славослів’я Божого, як же оспівує Давид: «Благословлю Господа повсякчас, завжди хвала Його в устах моїх». З того ж дня, коли в монастир увійшла, не скуштувала садового овоча аж до кончини своєї через повстримність. Багато ж печалей прийняла, старійшинствуючи над сестрами і піклуючись ними. Зі смирення ж і покори ніколи ні до одної не сказала якогось жорстокого чи докірливого слова, не вийшло з чесних її уст слово яке до когось безчесне — ні до малого, ні до великого, ні до раба, ні до вільного, хоч і багато разів чинили їй непослух, але терпіла все покірністю душевною і праведним серцем, на майбутню винагороду завжди взираючи. Після чотирьох років начальства свого Атанасія блаженна вирішила із сестрами переселитися звідти на инше пустельне безмовніше місце, де б могли легше працювати для Бога в мовчанні. Божим же наставленням зустріли одного ченця старого, пресвітерською й ігуменською честю вшанованого, на ім’я Матей, мужа воістину божественного і святого. Він, добрий їхній намір зрозумівши, показав їм таке, якого бажали, місце на тому ж Егейському острові, на горі одній пустельній, де була давня церква святого первомученика Стефана. Коли те місце преподобна Атанасія побачила, підходячи, сказала: «Я це місце внутрішніми очима давно бачила, і, думаю, ми тут далі будемо жити й помремо». Преподобний Матей, благословенням єпископа того краю, на тому місці при церкві святого Стефана влаштував мешкання блаженній Атанасії і сестрам її.

Годиться ж тут і Матеєве почасти згадати блаженне життя. Мав же той преподобний отець подвиг великий: кожної ночі змовлював цілий Псалтир з молитвами. А коли була потреба заснути, то не спочивав на ребрах, але сидячи трохи сну приймав. Настільки ж велике мужа того було розчулення, що, коли псалми співав і молився чи безкровну божественну здійснював жертву, безперестанно сльози з очей його текли, і кожен, дивлячись на нього, велику здобував користь. Тільки одяг волосяний гострий завжди носив і виснажив плоть свою умертвленням й повстримністю безмірною. Була ж у нього особлива любов і ревність до святого євангелиста Йоана Богослова, улюбленого Христового учня. Коли надходила його річна пам’ять і празник, починаючи Божественну Літургію, одному зі співслужителів, що стояв біля нього, казав: «О, хто б достойний був нині в Ефесі бути і святого апостола Йоана бачити!» Те сказавши, потоки слізні з очей випустив і з серця зітхнув. І була річ чудесна: побачив святого Йоана Богослова, який у вівтарі при божественній трапезі стояв. Не лише він те бачив, а й инші два співслужителі. І стояв святий Йоан, бачили вони його від початку Божественної Літургії аж до відпусту. Від того блаженний Матей настільки насолодився серцем і радісного сповнився розчулення, що до трьох днів не міг куштувати їжі. До того преподобного Матея привели одного чоловіка, усім тілом розслабленого. Над ним змилосердившись, мантію із себе зняв, поклав на плечі йому — і зразу чоловік той став здоровим. Инший прийшов, що мав від дії диявольської лице спотворене, і коли торкнувся преподобний рукою своєю лиця того, роблячи на ньому хресне знамення, зразу лице на попередній свій чин влаштувалося. Старенька одна, яку дух нечистий мучив, прийшовши до святого, молитвами його звільнилася від катування бісівського. Також й инша жінка, черниця, яка подібно страждала від нечистого духа, зцілена була отця святого молитвами.

Це мовилося про преподобного Матея, угодника Божого, який мав дар зцілення від Бога, але, за незбагненними присудами Божими, насильницькою у воді помер смертю. Коли він плив у кораблі до Царгорода, потонув корабель у морі, і всі, що в ньому були, втопилися, і втратив Егінський острів чесні преподобного отця мощі, з них же хворі могли приймати зцілення. Після нього настав инший пресвітер й ігумен, євнух природою, на ім’я Ігнатій, він життям богоугодним й обдаруванням, від Бога даним, подібний був на Матея преподобного і свято прожив, помер добре, а гріб його проганяв бісів і хвороби зцілював. Але знову до повісті про преподобну Атанасію повернімося.

Та блаженна жінка, маючи великі, як же ми казали, смирення й покору, завжди до Бога молилася і часто на небо поглядала, жаху сповнялася і подиву, хмару-бо світлу, яка сонячне проміння випускала, бачила і посеред хмари мужа одного благоліпного, що красою великою світився. Те часто бачила і тому мужеві дивувалася, говорила собі: «І хто мужа того настільки прикрасив? Яка чеснота його настільки світлим і благоліпним зробила?» Коли таке собі думала, здавалося, чує голос, який до неї промовляв: «Мужа, якому дивуєшся, смирення і покора так прикрасили. Хай буде відомо, що й ти так само просвітишся за смирення і покору».

Щодня те бачивши, блаженна тими двома чеснотами, смиренням і покорою, настільки себе прикрасила, як ніхто инший. Гніву й величі в ній навіть сліду не було. А те, що й на инших чеснот висоту зійшла, очевидно є з того, що небесні видіння чистим оком серця бачити могла. Ще ж і чудотворенням Бог прикрасив її. Одного разу, коли сиділа вона в богомисленні, прийшов один чоловік, який на очі був вельми хворий, і просив її, щоб помолилася за нього до Бога. Вона ж зі смиренням, і наче його втішаючи, сказала: «І я терплю таку хворобу очей, терпи, і Бог тобі поможе». Він же не хотів піти, але з вірою про зцілення просив. Блаженна ж руку свою на очі йому поклала, сказала: «Господь наш Ісус Христос, який зцілив сліпого від народження, хай дасть тобі, брате, повне зцілення». І зразу чоловік той цілком здоровий очима став. Розійшлася про неї слава по цілому краї тому, і приймали люди здоров’я через її, приємні Богові, молитви. Збудувала ж преподобна при церкві святого Стефана инші три церкви: одну в ім’я Пречистої Діви Богородиці, другу — святого Йоана Предтечі, а третю — єрарха Миколая святого. Більше від инших церков прикрасила Богородичну церкву, все-бо потрібне для будівництва і прикраси мала від христолюбців, які були до неї сердечними. Але тому, що люди її славили й шанували і надокучали їй ті, що приходили, через те дуже сумувала й думала, де б утаїтися. Тому, взявши зі собою дві сестри, Марину і Євпраксію, втекла потай до Константинограда і там в одному монастирі жіночому перебувала сім літ. Тужила за любою своєю церквою Богородичною, яку у своєму монастирі збудувала, і багато разів зі сльозами говорила: «Людським надокучанням і марним пошанування вигнана я з церкви Владичиці моєї — Пречистої Діви Богородиці, від слави суєтної втікаючи, гарний дім Богородичний покинула й сиджу тут подорожня». Не втаїлася, там живучи, преподобна: Бог прославляє рабу свою — почала виганяти бісів і зцілювати хвороби. І довідалися про неї сестри її, що в монастирі були Егійському. І прийшли до неї, просили її піти з ними до монастиря свого. Ще ж і видіння божественне переконало її повернутися до себе. І сказала любим своїм сестрам Марині і Євпраксії: «Час повертатися нам на своє місце, бачила-бо я у видінні церкву Пречистої Богоматері відчинену, і веліла нам, щоб увійшли ми в неї». І, підвівшись, пішла з сестрами із Царгорода, і досягла Егіни-острова й монастиря свого, де небагато днів прожила, розхворілася важко і швидше ніж за дванадцять днів довідалася про свою кончину. Бачила-бо двох мужів у білих ризах, які прийшли до неї, якусь хартію написану подавали і говорили: «Ось свобода твоя, візьми її і возвеселися». Після видіння такого отямившись, пізнала близький відхід свій і перебувала дванадцять днів у неперервному богомисленні й молитві, не куштувала в ті дні їжі зовсім ані пиття, а сестрам, що сиділи коло неї, нічого більше не говорила, лише: «Співайте, сестри, співайте і хваліть Бога весь час, щоб милостивий був до гріхів наших». Коли настав дванадцятий день, сказала до них преподобна: «Поможіть мені, знеможеній, і йдіть до церкви, закінчіть Псалтир, не можу-бо вже я докінчити, зовсім виснажилася сила моя». Вони ж, плачучи, казали: «До котрого Псалма ти дочитала? Звідки маємо починати, щоб закінчити?» Вона ж тихо відповіла: «Дев’яностий псалом в устах маю і вже більше не можу». Пішли сестри до церкви, инші псалми докінчили. Тоді вийшли, впали лицем перед одром її і плач великий вчинили, останньої просячи від неї молитви. Вона ж за всіх помолилася, Марину і Євпраксію чесними своїми обняла руками, кажучи: «Сестри мої любі, ось у цей день розлучаємося, але в майбутньому віці знову Бог з’єднає нас, хай дасть же вам Господь мир любови й однодумства і всіма благами своїми хай наповнить вас». Коли те й инше говорила вона, просвітилося лице її, наче світло, і всі, що прийшли до неї, жаху й подиву сповнилися. Наблизився ж день, в який Успення Пречистої Діви Богородиці святкуємо, і сказала блаженна до сестер: «Вважайте, аби не забули чогось з того, що належить до празника, щоб і церковний спів стрійним був, й убогим, сиротам і вдовам гостину посильну зробіть. Після Божественної Літургії віддайте землі убоге моє тіло». Те сказавши і вищезгаданих двох сестер обнявши, спочила в Господі, наче звичайним сном заснувши, як жива, лише очі заплющила й уста замкнула, і не треба було їй в тому звичного при вмиранні прислуження. Сестри ж припадали до святого її тіла, плакали над сирітством своїм. «Куди, — казали, — ти пішла нині, о свята мати наша, безсмертю тезоіменна? Чи так покинула нас, осиротілих, пішовши з очей наших? Де після цього ангеловидне лице твоє побачимо? Де почуємо голос твій, який звеселяє серця наші і на добрі діла повчає? Погасла доброї надії нашої свіча, ти нині спіши, ми ж з туги за тобою помираємо, не будемо більше мати тебе з нами у співі, читанні, молитві, бесіді ж і роботі, вибрав тебе Господь і взяв у безсмертну вічну обитель». Так і подібно над нею досить поплакавши, спорядили святе її тіло.

Померла преподобна Атанасія в чотирнадцятий день місяця серпня, у навечір’я празника Успення Пресвятої Богородиці. На саме ж свято, після Божественної Служби, чесно була похована, з невтішним сестер риданням. Ігуменя, що по ній настала, день і ніч не відходила від гробу, плачучи. І явилася їй у видінні сонному свята Атанасія, кажучи до неї: «Точно знай, що після закінчення сорока днів від успення мого прийму приготоване мені від Бога». Ігуменя ж, збудившись, не розуміла, що те видіння і слова преподобної знаменують. Коли ж надійшов сороковий день, забули сестри (як часто буває) зробити звичне поминання, думаючи, що ще через два дні сороковий день буде. І в той вечір знову свята явилася ігумені, кажучи: «Чому занедбали сороковий день мій і не готуєтеся до поминання, ні до подавання убогим, ні до прийняття гостей?» І, збудившись зо сну, ігуменя перерахувала дні уважно й пізнала, що то був вечір сорокового дня, в який же панахиду співати годилося. Коли ж зранку творилося поминання і Божественна правилася Служба, дві черниці, начальниці ликів церковних, їм духовні очі Бог відкрив, бачили дивне в церкві видіння: якісь два мужі, образом вельми чесні, в ризи пресвітлі одягнені, до церкви прийшли, ведучи між собою преподобну Атанасію. Її поставили перед святим вівтарем, у порфиру царську, камінням коштовним і дорогоцінними маргаритами прикрашену, одягнули її і вінець царський, що мав хрест спереду і ззаду, поклали їй на голову, і жезл золотий, також дорогоцінним камінням прикрашений, дали у правицю їй і, взявши її попід руки, у святий вівтар через царські ворота ввели. Написано ще про неї в Пролозі, що, відходячи до Господа, заповідала сестрам, аби до сорока днів трапезу для убогих ставили. Вони ж до дев’ятин перестали. І явилася їм свята з двома ангелами, кажучи: «Чому переступили заповідь мою? Хай відомо вам буде, що творена за душу до сорока днів милостиня, і голодних годування, і єрейські молитви умилостивлюють Бога. Хоч і грішні будуть померлих душі, то відпущення гріхів своїх від Господа приймуть. Якщо ж праведні, то ті, що роблять їм поминання, збагатяться всілякого добра сповненням». Це мовивши, свята застромила в землю палицю свою і стала невидима. Зранку ж встали сестри, бачили палицю її розквітлу — і прославили Бога, всіх Творця. Про це розповідає Пролог.

Коли закінчився рік після переставлення Атанасії преподобної і дні святої пам’яті її надійшли (як же пише Метафраст), прийшло двоє священних мужів, і з ними приведена була жінка, яку багато злих духів мучило. Ті мужі, знявши покров гробу, земний порох змели, вийняли ковчег з мощами Атанасії преподобної — і зразу нечисті духи втекли від жінки тої, і стала вона здорова. Пахощі великі з ковчегу були, і побачили миро, що капало з ковчега. І коли відчинили ковчег, бачили преподобну, яка наче нині заснула, уста й лице красою світилися, тіло м’яке, руки згиналися, і ціле тіло її святе нітрохи тління не мало, виточувало миро. Те бачивши, всі, що там були, радісні з очей випускали сльози. Священні ті мужі, зачинивши ковчег, вирішили не класти святих преподобної Атанасії мощів у землю, але відкрито в церкві покласти. І зробили так. Після цього, новий ковчег спорудивши, переклали в нього чесні мощі зі старого. Тоді зняли черниці з мощів першу волосяну одежу святої, приготували иншу, нову, шовкову, і коли хотіли одягнути мощі в шовковий той одяг, не могли того зробити, бо свята Атанасія не погоджувалася і тримала руки при грудях міцно, наче жива, боронилась і не хотіла такого шовкового одягу, і по смерті убогість люблячи. Одна ж із лику того черниця добродійна, яка посудом була Святого Духа, схилила коліна свої, почала молитися до неї, наче до живої, кажучи: «Так, як коли з нами жила, мала ти у всьому безперечний послух, пані наша, так і нині благоволи послухати нас і у смиренний цей одяг, тобі принесений, погодься одягнутися». Коли так діва та помолилася, преподобна Атанасія, наче жива, послухала. О чудо! Зрушившись, сіла і простягнула руки свої до одягу. Коли ж була одягнена, лягла знову в ковчезі. Багато ж чуд здійснювалося від святих її мощів, зцілення всіляких хвороб подавалося, і біси від людей проганялися святими її молитвами. Усіх її чудотворень детально описати не вистачить часу, щоб не стомилися читачі й слухачі, але короткою цією корисною про преподобну повістю будьмо задоволені. Ти ж, о блаженна пані, безсмертя іменем вшанована, божественних ангелів співмешканка, Атанасіє! Добре, Христа ради, зубожіла — божественними дарами збагатилася. Завжди плакала — утіху нескінченну отримала. Лагідністю прикрасилася — і покірних землю унаслідувала. У голоді і спразі тимчасове життя провела — вічної ж насолоди насичення знайшла. Милостивою до убогих була — і вельми від Бога помилувана. Ти через чистоту свою сердечну прийняла в себе світло Святого Духа і мала мир у душі своїй, тому ж Святому Духові храм збудувала, і була всіх благих діл скарбом на землі, і через те невимовного світла сподобилася на небі. Ти ж, що у святих соборах перебуваєш, з праведними ликами веселишся, згадай і нас, які добродійне твоє життя хвалимо і з духовною радістю шануємо твою пам’ять. Зглянься на наше життя, схвильоване житейськими хвилями, щоб, твоїми молитвами добре поживши, диявольських уникли сітей і з тобою вічних благ удостоїлися, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Ним же Отцеві і Святому Духові нехай буде слава, і честь, і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Цієї преподобної Атанасії пам’ять вшановувати краще у 12-ий день серпня в навечір’я Успення Пресвятої Богородиці, коли та свята переставилася. Але тому, що так у Пролозі і у Великій Мінеї Четьї написано, описання життя її тут розмістилося.

У цей самий день згадано в Пролозі пам’ять про перенесення чесного пояса Пресвятої Богородиці. Але тому, що те нарочито святкуємо 21-го серпня, писання про те на тоді відкладається.

У той самий день пам’ять преподобної діви Антиси, доньки царя Константина Копроніма, яка від злого кореня доброю гілкою була, не хотіла виходити заміж, хоч і вельми батько її примушував, але захотіла життя своє в чистому дівстві провадити задля любови Христової. Після смерти ж батька свого весь маєток свій роздала убогим і стала черницею, угодила ж Богові благочесно до кінця, переставилася до нього, коли мала літ п’ятдесят два.

І святих преподобномучеників Мини, Давида, Йоана, про них же у Великій Мінеї Четьї коротко згадано, що були отцями чернечого чину, померли страдницьки, стрілами постріляні. Таке-бо про них там написано: «У той самий день святі три отці Мина, Давид та Йоан, постріляні, кінець прийняли». Додано і вірш такий:

Три старці, раби Тройці, пристрастей умертвителі, Постріляні, убили душі губителів.

Пролог тут замість Давида згадує Даду: «У той самий день святих трьох мучеників: Мини, Дади та Йоана». Але в Пролозі не сказано, хто був той Дада. Ясніше ж у Мінеї Четьї повідомлено, що це був Давид, а не Дада, один із тих трьох мучеників, де ж і чин життя їхнього і спосіб смерти описано. Чин життя — отці, умертвителі пристастей, тобто ченці, спосіб смерти — застрелення.

Мученикослів’я римське у цей-таки день кладе пам’ять святого священомученика Зенона, єпископа Веронійського, який в Італії за Христа у царювання Талія постраждав, його ж згадує святий Тригорій Двоєслов, Папа Римський, у своїх Діялогах (Книга 3, глава 19).