Без категорії

Житіє і страждання святого апостола Якова, брата Господнього за плоттю

Місяця жовтня на 23-ій день

Святий Яків був сином святого Йосипа, Обручника Пречистої Діви[1]. З юності своєї полюбив жорстке життя, страв усіляких, і масла, й олії ніколи не їв, тільки один хліб, також вина і всілякого хмільного напою не вживав, тільки воду, в лазню не входив і всіляке плотське задоволення відкинув; на тілі завжди мав колючу волосяницю, усі ночі в молитві проводив, сном вельми мало себе заспокоюючи, а від частого уклякання загрубіла шкіра його на колінах, немов верблюжа, чистоту ж непорочності своєї до кончини цілком утримав.

А про те, що називається він братом Божим, пишеться так[2]: “Коли Йосип-обручник розділяв землю свою дітям своїм, яких мав од першої жінки, захотів відділити частину й Ісусу Христу Господу, якого народила заручена з ним Пречиста Діва, ще малому хлопцю Ісусу, як тоді був, та інші Йосипові сини не дозволили; Яків же прийняв його до своєї частки як співнаслідника, через що й звався “брат Божий”. Не менше через те, що коли Христос Господь воплотився і Пречиста Діва Богородиця втекла з ним у Єгипет, то і Яків із ним утік, супроводжуючи Пречисту Богородицю та святого Йосипа, батька свого[3]. Коли ж божественне дитя Ісус Христос прийшов у дорослий вік і навчав людей про Царство Боже і являв, що Він є істинний Месія, святий Яків вірив у Нього і, слухаючи божественних слів його, більше розпалився серцем до любові Божої, і жорсткіше взяв собі життя. Мав же і сам від Господа свого взаємну осібну любов, що явлена була в тому, що після вільної своєї Страсті та воскресіння Христос Господь окремо, окрім інших апостолів, явився Якову, своєму любому братові, про що згадує святий Павло, кажучи: “Потому з’явився Він Якову, опісля — усім апостолам”[4]. Від усіх був названий святий Яків праведним, бо всі бачили його праведне й боговгідне життя, і причислений був до лику сімдесяти апостолів; від самого ж Господа нашого Ісуса Христа єпископом поставлений і священнодійству був навчений[5], і йому, першому святителю та пастирю, вручена була єрусалимська новопросвічена Церква. І він перший літургію виклав і написав, наставляв його в тому Святий Дух, її по тому святий Василій Великий, також святий Златоуст скоротили через людську неміч. Святий Яків, пасучи в Єрусалимі Христове стадо, багатьох юдеїв та еллінів ученням своїм до Бога навернув і на путь правдиву настановив[6]. Написав же соборне послання до дванадцятьох колін Ізраїлевих, наповнене богонатхненного і вельми красного вчення, яким уся Христова Церква користується, вірі й ділам навчаючись. Через чеснотливе життя своє святий Яків мав велику честь у всіх, не лише вірних, але й невірних, архієреї-бо і священики жидівські, що у Святая Святих раз тільки в літо входили, здійснюючи служби, святому Якову не забороняли входити й молитися часто, бачачи чисте й непорочне життя його, через що й іменем новим його називали[7] — Облі, чи Офлі, тобто загорожа, чи утвердження, людям, чи над усіх правдивіший — так його називали. Входив-бо святий у Святая Святих не тільки вдень, але і вночі, падаючи ниць на землю, Богові за цілий світ приносив із плачем молитви. Був же усьому народові улюблений через святість свою, багато-бо юдейських старійшин вірували ученню його, і всі з насолодою його слухали і збиралися до нього численно: одні слів його послухати, інші хотіли торкнутися краю риз його.

У той час настав архієрей Анан, із ним-бо фарисеї і книжники побачили, що весь народ послухав учення Якового і багато хто до Христа навертається, почали із заздрості гніватися на святого і зле мислили про нього, бажаючи його убити. І нарадили просити його, щоб повчанням своїм відвернув людей від Христа, а коли учинити не захоче, то хай убитий буде.

Настав празник Пасхи, коли люди з усіх міст та країв зібралися в Єрусалим на празник; Фіст же, котрий і Павла від рук їхніх збавив і в Рим послав, тоді помер, і ще не прийшов володар із Риму на Фістове місце, відтак книжники та фарисеї, знайшовши святого Якова у церкві, сказали: “Просимо тебе, праведниче, щоб у день цей святковий, на який звідусюди безліч люду зібралося, учинив повчання до людей, відвертаючи їх від Христа, яким звабилося багато, називаючи його Сином Божим. Скажи ти їм, хай не зваблюються. Адже ми всі тебе пошановуємо і з усіма людьми послухаємо тебе і засвідчимо про тебе ми і всі люди, що ти істинний є і на особи не зважаєш; переконай-бо людей, хай не зваблюються розп’ятим Ісусом. Стань, молимо тебе, на високій покрівлі церковній, щоб усі тебе могли бачити й чути, бо, як бачиш, багато люду є зібраного від Ізраїля і від поган”. І, це сказавши, вивели Якова на покрівлю церковну, самі ж заволали до нього великим голосом: “Правдивий муже, якого всі послухати ми маємо, ці люди заблудили, [ідучи] вслід Ісуса розп’ятого! Скажи-бо нам істинно, що ти про нього думаєш?” Святий же ве-лиголосно рече: “Що мене питаєте про Сина Чоловічого, котрий волею постраждав, розіп’явся і був похований, а на третій день від гробу встав, то це нині Той сидить на небесах справоруч превишньої Сили і знову прийде на хмарах судити живих та мертвих”. Це почули люди, пораділи вельми про таке свідчення Яковове за Христа Ісуса і закричали одноголосно: “Слава Богу, осанна Сину Давидовому!” Фарисеї ж і книжники сказали: “Зле учинили, давши Якову говорити про Ісуса, це ж бо люди більше зсум’ятилися”. І, наповнившися злоби, скинули його із церковної покрівлі на пострах усім людям: хай побояться і не вірять словам Яковим[8]. Кричали ж вельми, кажучи: “О, о, праведний звабився!” Упав святий Яків із покрівлі, побився вельми, але ще живий був і звівся на коліна, звів руки свої і молився, кажучи: “Господи, відпусти їм гріха цього, не відають-бо, що чинять”. Вони ж камінням кидали на нього й поранили його. Один із синів Рихавових закричав: “Припиніть, що чините, праведний за вас молиться, а ви його побиваєте!” І тоді один із білильною палицею прибіг, кинувся на святого, щосили вдарив його в голову і розтрощив її, що й весь мозок витік на землю, і в тому мученичестві віддав духа свого Господу[9]. Святе ж його тіло там-таки, поблизу церкви, поховане було, великий плач був за ним вірних. Єпископствував у Єрусалимі тридцять років, і шістдесят шостого літа життя свого постраждав за Ісуса Христа, Йому ж із Отцем і Святим Духом честь і слава навіки віків. Амінь.


[1] “В Мінеї Ікос”.

[2] “Пролог, Трифолог”.

[3] “Трифолог, на вечірні, на стихирах”.

[4] Перше послання апостола Павла до коринтян
15:1 Звіщаю ж вам, браття, Євангелію, яку я вам благовістив, і яку прийняли ви, в якій і стоїте,
15:2 Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовістив вам, якщо тільки ви ввірували не наосліп.
15:3 Бо я передав вам найперш, що й прийняв, що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням,
15:4 і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням,
15:5 і що з'явився Він Кифі, потім Дванадцятьом.
15:6 А потім з'явився нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили.
15:7 Потому з'явився Він Якову, опісля усім апостолам.
15:8 А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недородкові.
15:9 Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву.
15:10 Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона.
15:11 Тож чи я, чи вони, ми так проповідуємо, і так ви ввірували.
15:12 Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, як же дехто між вами говорять, що немає воскресення мертвих?
15:13 Як немає ж воскресення мертвих, то й Христос не воскрес!
15:14 оли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!
15:15 Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми свідчили, що воскресив Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі.
15:16 Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес!
15:17 Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах,
15:18 тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись!
15:19 Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!
15:20 Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних.
15:21 Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих.
15:22 Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,
15:23 кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу.
15:24 А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу.
15:25 Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!
15:26 Як ворог останній смерть знищиться,
15:27 бо під ноги Його Він усе впокорив. Коли ж каже, що впокорено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокорив Йому все.
15:28 А коли Йому все Він упокорить, тоді й Сам Син упокориться Тому, Хто все впокорив Йому, щоб Бог був у всьому все.
15:29 Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться?
15:30 Для чого й ми повсякчас наражаємось на небезпеки?
15:31 Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім.
15:32 Коли я зо звірами боровся в Ефесі, яка мені по-людському користь, коли мертві не воскресають? Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!...
15:33 Не дайте себе звести, товариство лихе псує добрі звичаї!
15:34 Протверезіться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, говорю вам на сором!
15:35 Але дехто скаже: Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть?
15:36 Нерозумний, що ти сієш, те не оживе, як не вмре.
15:37 І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого,
15:38 і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його.
15:39 Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в людей, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташок, та інше у риб.
15:40 Є небесні тіла й тіла земні, але ж інша слава небесним, а інша земним.
15:41 Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, бо зоря від зорі відрізняється славою!
15:42 Так само й воскресення мертвих: сіється в тління, в нетління встає,
15:43 сіється в неславу, у славі встає, сіється в немочі, у силі встає,
15:44 сіється тіло звичайне, встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.
15:45 Так і написано: Перша людина Адам став душею живою, а останній Адам то дух оживляючий.
15:46 Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.
15:47 Перша людина з землі, земна, друга Людина із неба Господь.
15:48 Який земний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.
15:49 І, як носили ми образ земного, так і образ небесного будемо носити.
15:50 І це скажу, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде.
15:51 Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимось,
15:52 раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!...
15:53 Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя.
15:54 А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: Поглинута смерть перемогою!
15:55 Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало?
15:56 Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон.
15:57 А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав.
15:58 Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!
1Кор. 15
, [7].

[5] “Святий Доротей, єпископ тирський. Мінея, на вечірні, стихира”.

[6] “Пролог і Трифолог”.

[7] “Метафраст”.

[8] “Метафраст”.

[9] Святий Доротей, єпископ тирський”.