Житie святої Олiмпiади-диаконеси

Мiсяця липня у 25-ий день

Свята  Олiмпiада була названа iменем матерi своєї Олiмпiяди. Народилася в Царгородi вiд батькiв славних i великородних. Батько її був одним iз найбiльш шанованих сенаторiв, iм’ям Анисiй Секунд. Мати ж її була донькою славного того Євлавiя-єпарха, якого згадано в чудах святителя Христового Миколая, що в днi великого царя Константина першим був пiсля царя. Та  Олiмпiада, донька Євлавiя, заручена була спершу з Констою, молодшим сином Константина, який пiсля батька свого прийняв царство старого Риму, але перед шлюбом вiн був убитий, дана тому була за Арсака, царя вiрменського. I з ним недовго проживши й овдовiвши, вiддана була в подружжя вищезгаданому сенаторовi Анисiю Секунду. I народила цю святу Олiмпiяду, яку, ще коли не доросла вiку, заручили батьки благородному юнаковi, сину Невредiяєпарха. Але вiдкладено було шлюб. Коли ж минуло двадцять мiсяцiв, помер наречений, i залишилася Олимпiяда дiвою, разом же i вдовою, i не захотiла вже, хоч i в повних була лiтах, iншому нареченому обручитися, але захотiла в дiвствi i цнотi перебувати у всi днi свого життя. Коли померли її батьки, стала спадкоємицею великого багатства i незлiченних маєткiв, якi всi вiддала Боговi i щедрою рукою роздавала потребуючим, церквам, монастирям, пустельникам, лiкарням, притулкам для убогих i подорожнiх, сиротинцям, i вдовам. I тим, що в останнiй убогостi бiдують, у темницях i в путах сидять, i у вигнаннях далеко, – немалу посилала милостиню, i наповнювалося багато країв щедротами її. Сама ж жила в молитвах i постi, всiляко умертвлюючи своє тiло й пiдкорюючи духовi. Царював у той час Теодосiй Великий, батько Аркадiя й Онорiя. Вiн мав родича, на iм’я Єлпiдiй, i хотiв вiддати за нього цю блаженну Олiмпiяду, що була молодою i лицем дуже гарною, але вона не погоджувалася. Посилав же до неї цар багатьох, просячи її i переконуючи, щоб вийшла замiж за родича його Єлпiдiя, але вона нiяк того не хотiла, хоч i погрози якiсь чула i знала, що цар на гнiв зрушився. Послала ж до нього послання, кажучи так: «Пане мiй царю, якщо б хотiв Бог, щоб я була в подружжi, то не забрав би вiд мене першого мого чоловiка. Але знаючи, що то менi некорисне, щоб у життi цьому замужем бути, звiльнив мужа зi спiвжиття зi мною, мене ж вiд тяжкого ярма служiння мужевi звiльнив i добре своє ярмо в ум менi вклав». Цар же розгнiвався, звелiв градському єпарховi, щоб усi її маєтки у свою владу забрав i тримав, оберiгаючи, доки Олiмпiядi тридцять рокiв вiд народження буде. Єпарх же, не стiльки велiнням царевим, як намовою Єлпiдiя, настiльки її кривдив i обмежував, що вона не лише над будь-чим зi свого майна, але й над самою собою влади не мала: анi з богоугодним святителем розмовляти, анi до церкви ходити не дозволяв, щоб, втомившись, пiшла замiж. Але вона, бiльше радiючи, дякувала Боговi. Через деякий час написала до царя так: «Царську милiсть i належну єпископовi повиннiсть ти вчинив менi, Володарю мiй, звелiвши iншому берегти важкий мiй тягар, яким я опiкувалася. Бiльше благодiяння вчиниш менi, коли звелиш приставленому, щоб роздав усе моє церквам, i убогим, i тим, що мало мають, щоб я уникнула марнославства – сама не давала i щоб не занедбала природного багатства, перебуваючи бiля земних, приречених на загин маєткiв». Те її писання цар прочитав i, подумавши, звелiв знову володiти їй своїм маєтком: чув-бо про її добродiйне i богоугодне життя, що у великiй повстримностi i суворому самоумертвленнi перебуває, нiчого ж iз зарiзаних тварин не їсть, у лазню не ходить. Коли й треба було їй помитися через недугу, то в одному хiтонi, входячи в наповнену теплою водою посудину, миється, не роздягаючись: не лише-бо рабинь, що їй служать, соромиться, але й сама себе, не хоче дивитися на наготу тiла свого.

За таке цнотливе й чисте своє життя, її ж чеснотам i святителi дивувалися, свята  Олiмпiада була зарахована до церковної дияконської служби вiд святiшого патрiярха Нектарiя, поставлена дияконесою. I служила Господовi з iншими чесними дияконесами у преподобностi i правдi, подiбно до тої євангельської вдови святої Анни, що не виходила з церкви, постом i молитвами служачи вдень i вночi. Настiльки безгрiшне було життя блаженної Олiмпiяди, що навiть вороги її не могли жодної провини знайти на неї. Тi, що на святого Йоана Золотоустогог, що пiсля Нектарiяґ патрiярхом був, ворогували, i цiй невиннiй рабi Христовiй були ворожi. А найбiльше Теофiл, патрiярх Олександрiйський, гнiвався на неї, що чесних ченцiв, яких вiн iз пустелi Єгипетської вигнав (про них у житiї Золотоустого написано просторо), коли вони до Царгорода прийшли, вона прийняла й годувала їх Бога ради. Вона-бо i всiх подорожнiх чорноризцiв, що в град приходили, i єпископiв з великою честю приймала, i давала спочинок, служила їм iз маєткiв своїх, i самому Теофiлу ранiше багато разiв давала спочинок i дарами його вшановувала. Вiн же пiсля того i за вищезгаданих ченцiв, i за святого Йоана Золотоустого на неї гнiвався, образливими словами й неправдивими провинами намагався знеславити її, але нiхто не вiрив ворожим його брехням i обмовам, бо всi знали, що вона життям чиста i свята. Ця справжня раба Христова, про неї ж хвала по всiх церквах розiйшлася, робила так, як самарянин, у Євангелiї згаданий, який зраненого розбiйниками чоловiка, зневаженого перехожими, взяв на свою худобину, привiв до гостинницi й попiклувався про нього. Для всiх-бо, хто не мав де голову прихилити, вона була пристанню: про убогих i хворих, ранами зранених, на вулицi кинених i всiма зневажених вона старанно пiклувалася i справдi всi дiла милосерднi iстинно виконувала. Скiльки коштiв витрачала на доброчиннiсть, подаючи золото i срiбло, одяг i їжу щодня жебракам i все потрiбне убогим, переповiсти неможливо. Вона i великим святителям, якi в потребах своїх до Царгорода приходили, багато благодiяла, всiляким достатком сповнюючи їхнi потреби. Вона ж святому Амфiлохiю, Iконiйському єпископу, й Оптиму Понтiйському (а перед тим Григорiю Богослову, який у Царгородi перед Нектарiєм був святителем), i Петровi Севастiйському, братовi Василiя Великого, й Епiфанiю Кiпрському добре послужила маєтками своїми, досить золота, i срiбла, i церковних прикрас їм дарувавши. Оптиму ж, який у Царгородi помирав, вона своїми руками очi закрила. Не лише святим i добродiйним мужам, а й крамольникам i ворогам благодiяння чинила, як же Антiоху, птолемандському єпископовi, Акакiю Верiйському, Северiяну Гавалiйському i їм подiбним. Незлостива була, все вiддавала Боговi, тому ж i маєток свiй не своїм, а Божим називала. Шанував же її Йоан Золотоустий як рабу Божу велику, i любив її духовною любов’ю, як же колись святий апостол Павло Персiду, про яку пише: «Вiтайте, – каже, – Персiду любу, що багато потрудилася у Господi». Бо й  Олiмпiада свята не менше вiд Персiди зробила, багато трудячись у Господi i святим служачи великою вiрою i гарячою любов’ю.

Коли ж святого Йоана Золотоустого без провини з престолу його судом неправедним вигнали, блаженна  Олiмпiада з iншими чесними дияконесами плакала через те багато. В останнiй же свiй iз церкви вихiд Йоан святий увiйшов до хрестильницi й покликав блаженну Олiмпiяду з Пентадiєю i Проклiєю, дияконесами, i зi Салвiною, що прикрасила удiвство своє прекрасними чеснотами. I сказав до них: «Ходiть сюди, доньки, i послухайте мене, вже-бо те, що менi дiється, бачу, кiнця доходить. Але вже i я шлях свiй закiнчив, i не думаю, що ви ще побачите лице моє. Прошу ж вас, не вiдлучайтеся вiд церкви через єпископа, якого ж на моє мiсце чи насильно, чи спiльною радою поставлять, але пiдкорiться йому, як же i Йоановi, не може-бо церква без єпископа бути. I так милiсть приймете вiд Бога. Згадуйте ж мене у молитвах ваших». Вони ж, проливши сльози, впали ниць перед ним. I пiшов святий у дорогу, влаштовану йому на вигнання. Пiсля вигнання ж його зайнялася соборна престольна церква i немала частина мiста згорiла. Тодi тих, хто мав приязнь до Йоана святого, без провини допитував мiський єпарх через ту пожежу, наче це вони запалили церкву. Тодi i святу Олiмпiяду у тому ж звинувачували, наче й вона винна в тому пiдпалi, i на суд її приводили, i грiзно допитували (лютий був єпарх i безсердечний). Хоч i не знайшлося на неї провини, проте вiн судив неправедно: щоб дала  Олiмпiада велику кiлькiсть золота за пiдпал, у якому не була винна. Пiсля того свята залишила Царгород i пiшла в Кизик. Проте вороги не дали їй i там спокою, але засудили її на вигнання i до Никомидiї заслали. Про те довiдавшись, святий Йоан Золотоустий писав до неї зi свого вигнання послання, втiшаючи її у скорботах. Пробула ж блаженна у вигнаннi немало часу i, багато кривди перетерпiвши, переставилася до Господа. Коли вона кiнець прийняла i ще тiло її не було чесно поховане, явилася свята у сонному видiннi єпископовi Никомидiйському, кажучи: «Поклади тiло моє у дерев’яний ковчег i вкинь у море, щоб, куди хвилями на берег винесене буде, там i було поховане». I зробив так єпископ. Носили ковчег хвилi, винесли на сушу на мiсцi одному, що звалося Врохти, де була церква святого апостола Томи. Було ж мешканцями мiсця того сповiщення вiд Бога про тiло святої Олiмпiяди. Вони, до берега вийшовши i ковчег з тiлом знайшовши, поклали його в церквi апостолiв, i подавалися зцiлення вiд мощей святої на всiлякi недуги.

Через багато лiт напали варвари, спалили церкву, мощi ж святi, якi вiд вогню, хоч i ковчег згорiв, цiлi зосталися, кинули в море. I були води кривавi на тому мiсцi, куди мощi тi вкинено, – Бог давав знак про страдництво раби своєї. Але вiрнi знову вийняли з моря чудотворнi мощi. Про те довiдавшись, патрiярх Царгородський Сергiйє послав пресвiтера Йоана i звелiв перенести їх чесно до Царгорода. I коли пресвiтер дiйшов до того мiсця i пiдняв святi мощi, багато крови з них витекло. I всi дуже дивувалися, що через двi сотнi рокiв iз сухих костей, наче з живого тiла, витекла кров. I перенесено було тi святi й чудотворнi мощi до царюючого града i в монастирi дiвочому, його ж свята  Олiмпiада збудувала, покладено. I було чуд багато вiд святих тих мощей: вiд усiляких хвороб зцiлювали i бiсiв проганяли, молитвами святої Олiмпiяди, благодаттю Господа нашого Iсуса Христа, Йому ж з Отцем i Святим Духом честь i слава, нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.