Житie i чуда святого славного пророка Iллi

Мiсяця липня у 20-ий день

Боговидця i ревнителя славного Бога, царiв беззаконних викривача, який наставляв людей, що вiдступили вiд Бога, карав брехливих пророкiв, дивного чудотворця, якому стихiї корилися, його ж небо слухало, великого угодника Божого, який досi в тiлi перебуває i перед Другим Христовим Пришестям має прийти, Iллi святого житiє почати хочемо. Замiсть передмови коротко викладемо дiяння, якi перед тим були, задля яснiшого виявлення його ревности, якою поревнував за Господом Богом. Вiд початку вибранi Божi люди, якi до дванадцяти племен iз дванадцяти синiв Iзраїлевих примножилися, всi були нероздiльнi мiж собою, мали одну раду, одним вождем були керованi, починаючи вiд Мойсея та Iсуса Навина й iнших суддiв iзраїльських аж до царiв Давида i Соломона. Коли пiсля Соломона прийняв царство син його Ровоам i, як молодий, не приймав доброї ради розумних старцiв, але слухав розбещеної поради подiбних собi молодих, почав важким бути для людей Iзраїлевих, обтяжуючи їх надмiрними даниною i роботою i караючи ранами i розсiянням. Тодi десять племен Iзраїлевих вiдкололося вiд нього, вибрали собi iншого царя, на iм’я Єровоам. Був же той Єровоам ранiше рабом Соломоновим, коли Соломон хотiв за якусь провину його убити, вiн утiк до Єгипту i був там до Соломонової смерти. Пiсля Соломонової смерти повернувся. Тi, що вiдкололися вiд Ровоама, поставили його над собою за царя Iзраїлевого племени. I був Ровоам, син Соломона, у Єрусалимi, царюючи лише над двома племенами: над Юдиним i Венiяминовим. Єровоам же, раб Соломонiв, царював над десятьма племенами Iзраїлевими в оновленому ним градi Сихемi, який був ранiше зруйнований. Тi два племена, що залишилися при Соломоновому синовi, називалися царством Юдиним. А тi десять племен, що прихилилися до раба Соломонового, називалися царством Iзраїлевим. Проте всi племена Iзраїлевi, хоч i роздiленi на два царства, одному Боговi, що Небо i землю створив, разом служили. I не могли мати iншої церкви, окрiм єрусалимської, збудованої за Соломона, анi iнших священикiв, окрiм поставлених вiд Бога, через те у всi лiта iз царства Iзраїльського люди ходили великою громадою до Єрусалима на поклонiння iз приношенням жертв Господу Боговi своєму. Єровоам же, цар Iзраїлевий, те бачивши, подумав собi: «Якщо цi люди завжди будуть так ходити до Єрусалима на поклонiння Боговi, то знову захочуть приєднатися до царя свого першого, сина Соломонового, й уб’ють мене». Так думаючи, шукав, як би iзраїльтян вiд Єрусалима вiдвернути, щоби туди не ходили, i задумав спершу вiдвернути їх вiд Бога. «Неможливо, – казав, – покинути Єрусалим, якщо спершу не покинуть Бога». Знаючи, що той народ легко схилити до iдолопоклонiння i до всiлякого нечистого беззаконня, винайшов йому на боговiдступництво таку пастку: зробив двох тельцiв золотих, як же i давнi iзраїльтяни, що з Єгипту вийшли, зробили в пустелi золотого тельця. Наслiдуючи тих давнiх боговiдступникiв i двох тельцiв iз золота зробивши, беззаконний цар скликав до себе весь iзраїльський народ, показав тих тельцiв i сказав: «Ось боги твої, Iзраїлю, що вивели тебе iз землi Єгипетської. Не ходiть бiльше до Єрусалима, цим богам поклоняйтеся». I поставив тих тельцiв на рiзних мiсцях: одного в Бетелi, iншого в Данi, збудувавши їм прекраснi храми. I встановив їм празники, i жертв багато, i жерцiв. I сам став їхнiм жерцем, i звелiв на звабу грiхолюбних людей, щоб усiляке беззаконня вiдбувалося при тих золотолитих тельцеподiбних iдолах у нечистi їхнi свята. I так нечестивий той цар задля тимчасового царства i сам вiдпав вiд Бога, i всi десять племен Iзраїлевих вiдвернув вiд Нього. Пiсля того царя й iншi царi Iзраїльськi того ж iдолопоклонницького нечестя зi всiма своїми людьми трималися. Проте премилосердний Господь не покинув людей, що Його покинули, але шукав їхнього навернення, посилав їм святих своїх про рокiв, аби викрити їхнiй блуд i переконати, щоб вибралися з диявольських сiтей i знову до благочесного пошанування iстинного Бога повернулися. Мiж iншими пророками рiзних часiв, яких посилав до них, послав був цього, про якого нам слово, великого серед пророкiв святого Iллю. Про його народження достовiрнi джерела розповiдають так.

Батькiвщиною пророка Божого Iллi був Гiлеадський край, по той бiк Йордану, що межував з Аравiєю, град же називався Тiшбе, через що i Тiшбiєм вiн прозваний. Народився з Ааронового племенi, вiд батька, що називався Саваха. У той час, коли мати народила його, бачив батько Савах бiлообразних мужiв, якi бесiдували з дитиною, i вогнем її повивали, i полум’я вогненне їсти йому давали, в уста вкладаючи. Те бачивши, батько налякався, пiшов до Єрусалима i розповiв єреям про те, що бачив. I сказав йому один з єреїв, муж ясновидний, кажучи: «Не бiйся, чоловiче, того видiння про дитину твою, але знай, що та дитина буде оселею свiтла Божої благодатi, i слово його буде, як вогонь, сильне i дiєве, i ревнiсть його в Господi, i життя його буде добровгодне Боговi, i має судити Iзраїль зброєю i вогнем». Таке про святого Iллю було знамення в його народженнi i пророцтво про те, яким має бути, коли прийде у вiк дорослого мужа. Вихований був отрок, навчався мiж священиками, бо був зi священичого племенi. I поклався на Бога з юности, полюбив дiвственну чистоту й перебував у нiй, як ангел Божий, непорочний перед Богом, чистий душею i тiлом. Любив же в богомисленнi вправлятися, часто виходив у пустельнi мiсця на безмовнiсть i там довго сам до єдиного Бога бесiдував гарячою молитвою, як серафим, вогненною до нього палав любов’ю, i сам був Богом люблений, бо Вiн любить тих, що Його люблять. I милостивих Божих бесiд Iлля до себе сподоблявся, i смiливiсть до Нього за рiвноангельське життя своє бiльшу здобув. I все, що вiд Божої Доброти просив, приймав, бо знайшов у Нього велику благодать. Чув i бачив, що дiються беззаконня в розбещеному Iзраїлi, царi в богопротивному нечестi перебувають, суддi i старцi дiють неправду, люди служать iдольським мерзотам i у всiляких нечистотах без страху Божого валяються, синiв i доньок своїх у жертву бiсам приносять. А якщо i є справжнi пошановувачi Бога, тi в скрутi й гонiннi бiдують, кривду терплять i смерти зазнають. Через те пророк Божий дуже переживав серцем i плакав, i над загибеллю стiлькох незлiченних людських душ ридав, i через люте гонiння на праведних журився, а найбiльше сумував через безчестя, що дiялося iстинному Боговi вiд нечестивих, i тужив, i сповнювався ревности.

Спершу молився Боговi, щоб навернув грiшникiв до покаяння, але тому що Бог потребує вiд грiшника волi до добра, а в затвердiлих серцем тих людей зовсiм не було доброго бажання, пророк просив Бога, щоб покарав їх тимчасовою карою, аби хоч так помудрiшали. Але бачив, що Господь до кари нескорий, чоловiколюбний i довготерпеливий, з великої за Ним ревности насмiлився просити, щоб йому звелiв покарати законопереступних. Можливо, так люди навернуться до покаяння, коли вiд людини покаранi будуть. I не вiдступив, такими проханнями надокучаючи Боговi, доки не отримав бажаного. I прийняв чоловiк Божий прохане вiд прещедрого Бога: не хотiв премилостивий Бог, як батько, що дiтей любить, засмутити любого слугу свого, що по-синiвськи Йому служив i не переступав найменшої заповiдi Його. Як же Iлля у всьому Йому послушний був, анi в малому чому не засмутив Його нiколи, так i Вiн почув його прохання i, не засмучуючи його, дав йому прохане.

Царював у той час в Iзраїлi беззаконний цар Ахав, що мав престол свiй у Самарiї. (Було ж то вже третє мiсце престолу царства Iзраїльського. Перше було у Сихемi на удiлi Єфремовому, друге в Терсi, на удiлi Манасiї, третє в Самарiї, знову на Єфремовому удiлi.) Взяв же собi Ахав жiнку Єзавель, доньку царя Сидонського, i принiс з нею у Самарiю мерзоту сидонську – нечистого iдола Ваала, i збудував йому храм у Самарi, i поклонялися йому, наче боговi, i цiлий Iзраїль до Ваалового поклонiння приводили. I прогнiвав той цар Господа Бога Всевишнього понад усiх царiв, що були перед ним в Iзраїлi, бо дуже примножив iдолопоклонiння у своєму царствi. Прийшов до того царя пророк Божий Iлля, сповнений ревности в Бозi, i викривав його в блудi, що, Бога Iзраїлевого покинувши, поклоняється бiсам i всiх людей iз собою тягне до погибелi. Бачивши, що цар не слухає вмовлянь його, додав пророк святий до слiв дiло, караючи богопротивника i людей його, i мовив: «Живий Господь, Бог Iзраїлевий, перед яким стою, що не зiйде цього року дощ анi роса з неба на землю, хiба словом уст моїх». Те мовивши, пiшов з-перед лиця Ахавового. I зразу словом пророковим замкнулося небо й настала посуха. За вимовленим словом з уст його нi одна крапля дощу чи роси зверху не впала на землю. За посухою прийшла безплiднiсть землi, i брак їжi, i голод людей: один-бо згрiшив цар, а на всiх людей гнiв Божий приходить (як же i ранiше через одного Давида, що згрiшив, бiдувало все царство). Пророк же Божий чекав, щоб навернувся цар Ізраїльський Ахав i пiзнав свiй блуд, аби навернувся покаянням до Бога i розбещених людей навернув iз собою на праведну стежку. Але бачив, що, як фараон, в озлобленнi перебував й анi не думав покинути нечестя, а ще в бiльшу глибину зла приходив, гонив i вбивав тих, що служили чесно Боговi. Через те продовжив ту кару до другого i третього року. Тодi сповнилося слово першого Боговидця, святого пророка Мойсея, сказане до Iзраїля: «Хай небо над головою твоєю буде мiдне, i земля пiд тобою залiзна». Замкнулося-бо небо, земля не мала вологи й не дала плоду свого. Повiтря завжди було спекотне, i сонце пекло, щодня налягаючи, пов’яли дерева та квiти, i вся трава земна пов’яла, i загинув всiлякий плiд земний, i спустiли вертогради, i ниви, i поля. Не оралося анi не сiялося. Ще ж i джерела воднi повисихали, i рiки, котрi були малi, i потоки сухими зробилися. А якi були великi – у тих зменшилося води. I цiла земля була безводна та суха, i помирали вiд голоду люди, i худоба, i птахи. Не лише на iзраїльськi, а й на навколишнi краї та кара пролилася. Коли в градi займається один будинок, бiду вiд вогню приймають i навколишнi доми. Так i в пiднебеснiй: один дiм Iзраїлевий гнiв Божий на себе стягнув, а постраждала вселенна. Не стiльки гнiвом Божим, як ревнiстю пророчою було це: вже-бо через свою доброту премилосердний чоловiколюбець Господь, бачачи бiду людей i зникнення всього живого, хотiв послати дощ землi, але не мiг, виконуючи волю пророка, щоб не були оманливими слова того, хто мовив: «Живий Господь, що не зiйде дощ анi роса на землю, тiльки словом уст моїх». Той, що це мовив, такою ревнiстю за Богом був охоплений, що сам себе не жалiв: знав-бо, що коли закiнчиться на землi їжа, то i йому, як же й iншим людям, також терпiти голод. Проте не зважав на те: було-бо йому краще померти з голоду, анiж помилувати грiшникiв, що не каялися, ворожих Боговi.

Що ж робить добрий Господь: посилає пророка на мiсце одне осiбне, вiд людей вiддалене, кажучи: «Iди на схiд, i сховайся коло потоку Керiт, перед лицем Йордана, i будеш пити з потоку воду, а крукам я велiв тебе годувати». Це зробив Господь i оберiгаючи пророка вiд убивчих рук Єзавелi, i не хочучи заморити його голодом, i щоб привести його до жалю над людьми, що гинуть вiд голоду i спраги, через приклад крука i Керiтського потоку. Природа-бо крука вiд iнших птахiв ненажерливiша: не лише до людей, а й до дiтей своїх немилосердний. Коли-бо родить пташат своїх, зразу покидає, щоб заморити голодом, i деiнде вiдлiтає. Промисел же Божий їх годує, посилаючи їм у дзьобики з повiтря мухи. I коли щодня круки велiнням Божим прилiтали до пророка, приносячи їжу, зранку хлiб, увечерi м’ясо, промовляв тайними бесiдами Бог до серця його: «Поглянь, як цi дикi ворони, лакомi, ненажерливi, людиноненависнi, своїми дiтьми нехтують, а над твоїм прогодуванням трудяться. Самi голоднi, тобi їжу приносять. Ти ж – людина, а над людьми не милосердишся, i не лише людей, а й худобу i птахiв заморити хочеш». Також i коли потiк висохлий через кiлька днiв побачив пророк, промовив до нього Бог: «Час уже змилосердитися над мученим творiнням i послати на нього дощ, щоб i ти не помер вiд спраги». Проте ревнитель Божий крiпився, просив Бога, щоб не було дощу, поки не будуть покаранi i не будуть знищенi iз землi вороги Божi. Тому Господь знову дивними способами схиляв раба свого до милосердя: послав його до Сарепти Сидонської, яка не була у володiннi царя iзраїльського, до жiнки, удови убогої, щоб подумав собi, якої бiди завдав не лише багатим i одруженим, а й бiдним та вдовам, якi не тiльки в час голоду, а й у час достатку та надлишку багато разiв позбавленi щоденної їжi. Прийшов же пророк до ворiт того града, побачив удову, що збирала дрова, не бiльше двох полiнець, бо не мала бiльше борошна, окрiм однiєї пригорщi у вiдрi, i мала якусь краплю олiї в глечику. I коли вiн, голодний, попросив окрайця хлiба в неї, а вона про останню убогiсть свою сповiстила i сказала, що останню трапезу з одної пригорщi борошна собi i своїй дитинi хоче приготувати, а потiм з голоду померти, мiг Божий чоловiк i тим розчулитися i над усiма вдовами убогими, що з голоду тануть, змилосердитися. Але велика в ньому ревнiсть за Богом перемагала все, не зважала на гинуче творiння, бажаючи прославити Творця й показати всiй пiднебеснiй Його всемогутню силу. Мав же в мiру своєї вiри благодать чудотворення вiд Бога: примножив борошно та олiю в домi удовицi так, що не закiнчувалися, i годувала вона його, поки не минув час голоду. I сина її, коли помер, воскресив молитвою i трикратним на нього подихом, про що в Божественному Писаннi сказано. Написано i про воскреслого того удовиного сина, що iм’я йому було Йона. Коли вiн дiйшов вiку, сподобився пророчого дару, i в Нiневiю вiд Бога був посланий проповiдувати покаяння, у морi ж кит його проковтнув, i через три днi Йона з кита вийшов – став прообразом триденного Христового воскресення, як же в пророчiй його книзi i в житiї його викладено просторо.

Коли минуло три бездощових i голодних роки, преблагий Бог, бачачи, що зникає вiд голоду Його творiння, зрушився на милосердя i сказав до раба свого Iллi: «Iди до Ахава, хочу-бо помилувати дiло рук моїх i дати словом уст твоїх дощ висохлiй землi, i напоїти її, i плiдною її зробити, вже-бо й Ахав до покаяння схиляється, i шукає тебе, i має тебе послухати, що звелиш йому». Вийшов тому пророк iз Сарепти Сидонської, пiшов до Самарiї, стольного града царства Iзраїльського. Був же в царя Ахава домоурядник, на iм’я Авдiй, муж богобоязливий, i вiрно йому служив, вiн сховав був сто пророкiв Господнiх вiд меча Єзавелi, у двох печерах по п’ятдесят, i годував їх хлiбом i водою. Того домоурядника свого цар Ахав (перед приходом до нього Iллi) до себе прикликав, послав його шукати при висохлих водних потоках трави, щоб прогодувати коней, яких небагато зосталося, й iншу худобу. Коли Авдiй вийшов iз града, зустрiв святого пророка Iллю, i поклонився йому до землi, i сказав, що в цiлому своєму царствi Ахав старанно шукав його. I сказав Iлля святий Авдiєвi: «Iди скажи пановi своєму: ось я, Iлля, iду до нього». Авдiй же вiдмовлявся, кажучи: «Боюся, що, коли вiдiйду вiд тебе, Дух Господнiй забере тебе в iнший край, i я опинюся з неправдою перед паном моїм, i розгнiвається та вб’є мене». I сказав Iлля святий: «Живий Господь сил, перед яким стою, що нинi покажуся Ахаву». Пiшов тому Авдiй, сповiстив царя, i поспiшив цар вийти назустрiч Чоловiковi Божому. I, коли зустрiв його, зразу зi злости, що таїлася в ньому, посмiв сказати до нього жорстоке слово: «Чи ти той, хто розбещує Iзраїль?» Пророк же Божий безстрашно вiдповiдав йому: «Не я розбещую Iзраїль, але ти i дiм батька твого, покинувши Господа, Бога вашого, i пiшовши за нечистим Ваалом». Тодi пророк Божий, тому що мав у собi силу божественної допомоги, почав iз владою наказувати царевi: «Нинi пославши, збери до мене всi десять племен Iзраїлевих на гору Кармель, i приведи чотириста п’ятдесят безсоромних Ваалових пророкiв, ще ж i других чотириста п’ятдесят мерзенних пророкiв, що приносять жертву iншим нечистим iдолам на горах високих i в гаях, усiх, що їдять трапезу Єзавелi, i хай змагаються зi мною про Бога. I побачимо, котрий Бог iстинний». I зразу цар послав у всю землю Iзраїльську, зiбрав незлiченну кiлькiсть людей, i всiх нечистих пророкiв, i жерцiв скликав на Кармельську гору, i сам туди пiшов. Тодi ревнитель Божий Iлля, ставши перед усiма, сказав до царя i до всього iзраїльського народу: «Доки будете кульгати на обидвi вашi ноги? Якщо Господь Бог, який вивiв вас мiцною рукою iз землi Єгипетської, є Богом, то чому не йдете услiд Йому? Якщо ж Ваал бог ваш, то йдiть за ним». На цi його слова люди мовчали, вiдповiсти нiчого не могли: усiх-бо, що були iзраїльтянами, викривала совiсть у їхньому блудi. Сказав пророк: «Ось нинi пiзнайте iстинного Бога, вчинiть те, що наказую вам. Бачите мене – єдиного пророка Господнього, що залишився у цiлому Iзраїлi, усiх iнших ви повбивали. Бачите тут i пророкiв Ваалових так багато. Дайте тому нам двох тельцiв на жертви: менi одного, а жерцям Вааловим другого, не давайте ж нам вогню. На чию-бо жертву спаде вогонь з неба i спалить її, того Бог iстинний, i всi поклонитеся тому Боговi, а противники нехай зазнають смерти». Те чуючи, всi люди похвалили суд пророка Божого i сказали: «Хай буде так! Добре це слово!» Коли ж привели посеред собору двох тельцiв, сказав святий Iлля до безсоромних пророкiв Ваалових: «Виберiть собi одного тельця i зробiть ви спочатку жертву, бо вас бiльше, я ж один пiзнiше вчиню. Покладiть на дрова тельця, вогню не розпалюйте, але молiться до бога вашого Ваала, щоб згори послав вогонь i запалив жерву». Зробили так безсоромнi пророки, кинули жереб, взяли собi тельця, i зробили вiвтар, i дров багато наклали, зарiзали тельця i подiлили його на частини, i поклали на вiвтар i на дрова, i почали молитися до Ваала свого, щоб послав вогонь на жертву їхню, i прикликали його iм’я з ранку до полудня: «Послухай нас, Ваале, послухай нас!» I не було нi слуху нi духу. I бiгали навколо жертовника свого. Коли ж було полудне, почав насмiхатися з них пророк Божий Iлля i мовив: «Кличте голосно, щоб почув вас бог ваш, бо, певно, нинi вiдпочиває, чи щось iнше робить, чи бесiдує з кимось iншим, або бенкетує, або заснув. Кричiть голосно, аби збудити його». I кричали тi лжепророки голосом великим, i рiзалися ножами, за звичаєм своїм, iншi ж билися бичами до пролиття своєї крови. Коли ж минуло полудне i настав вечiр i безсоромнi жерцi нiчого не досягли, сказав їм святий Iлля Тешбiй: «Замовкнiть вже i припинiть, час-бо вже моїй жертвi бути». I замовкли ваалiти, i сказав Iлля до людей: «Пiдiйдiть до мене». I приступили всi люди до нього, i взяв дванадцять каменiв за числом дванадцяти колiн iзраїлевих, i поклав їх у вiвтар Господнiй, i поклав дрова на вiвтар, i розрiзав на частини тельця, поклав на дрова, i викопав рiв навколо вiвтаря, i звелiв людям, взявши чотири вiдра, лити воду на жертву i на дрова, i зробили так. I сказав: «Подвоїть». I подвоїли. I мовив: «Збiльшiть утроє». I потроїли. I розiйшлася вода навколо вiвтаря, i рiв наповнився водою, i скликнув Iлля до Бога, дивлячись на небо, i мовив: «Господи, Боже Авраама, й Iсаака, i Якова, послухай нинi мене, раба Твого, i зiшли згори вогонь на жертву цю! Послухай мене, Господи, послухай мене вогнем, щоб навернулися серця людей цих до Тебе». I спав вогонь вiд Господа з неба, i поїв все спалюване: i дрова, i камiнь, i землю, i воду, що була в ровi, – все попалив вогонь. I попадали люди всi ниць на землю, взиваючи: «Справдi Господь той є Бог один, i нема iншого Бога, окрiм Нього». I сказав Iлля до людей: «Спiймайте пророкiв Ваалових, щоб нi один з них не втiк». I взяли люди всiх тих нечистих пророкiв, i повiв їх Iлля святий на потiк Кiшон, що водною течiєю у велике море впадав, i своєю рукою там заколов їх, i нечистi їхнi трупи вкинув у воду, щоб не оскернилася вiд них земля анi не пошкодилося повiтря їхнiм смородом. Пiсля того сказав святий Iлля цареві Ахаву, щоб скоро їв i пив i запрягав колiсницю, аби рушати в дорогу: має-бо дощ великий зiйти i все намочити. Сiв же Ахав їсти i пити, Iлля ж зiйшов на гору Кармель i схилився до землi, поклав лице своє мiж колiнами своїми, молився до Бога за зiшестя дощу на землю. I зразу молитвою його, наче ключем, вiдчинилося небо, i зiйшов дощ великий, i намочив всiх, i спраглу землю напоїв щедро. Тодi Ахав-цар пiзнав свiй блуд, плакав над грiхами своїми, йшов шляхом у Самарiю. Iлля ж святий, пiдперезавшись, рушив пiшки перед Ахавом, радiючи в Господi, Бозi своїм.

Про те все довiдавшись, погана цариця Ахавова Єзавель сповнилася гнiву i лютi через страту своїх безсоромних пророкiв i послала до святого Iллi, присягаючи своїми богами, що завтра в ту саму годину, коли повбивав Ваалових пророкiв, вона його уб’є. I злякався Iлля святий смерти, як людина, що пiдвладна природнiй немочi, за сказаним: «Iлля був такий самий чоловiк, як ми». I втiк зi страху перед Єзавеллю до Версавiї, землi Юдиної, i пiшов у пустелю сам-один. Iшов пустелею день, сiв спочити пiд ялiвцем, сумний був, просив у Бога смерти для себе, кажучи: «Господи, досить менi, що досi я живу на землi, вiзьми вже нинi вiд мене душу мою. Хiба я кращий вiд батькiв моїх». Це говорив пророк не як той, що стомився вiд гонiння, але як ревнитель Божий, не терплячи людського зла, i безчестя Божого, й ображання пресвятого iмени Господнього. I легше йому було прийняти смерть, анiж чути й бачити беззаконних людей, що зневажають i вiдкидають Бога, Творця свого. Так помолившись, лiг i заснув пiд деревом. I ось ангел Господнiй торкнувся його, кажучи: «Встань i їж». I збудився Iлля, побачив у своєму узголов’ї теплу паляницю i горнець води, i, вставши, їв i пив, i знову заснув. I знову ангел Господнiй вдруге торкнувся його, кажучи: «Встань i їж, бо далека тобi дорога». I, вставши, їв i пив. I йшов, змiцнений тою їжею, сорок днiв i сорок ночей до гори Божої Хорив, i перебував там у печерi, i був спiвбесiдником там спочатку ангеловi, а тодi самому Господовi Боговi, який явився йому в тонкому вiтрi, що тихо дихав по свiтлому повiтрi. Коли ж наблизився до нього Господь, йшло перед Ним страшне знамення приходу Його. Спочатку була буря велика, що перевертала горби i розбивала камiння, потiм йшов вогонь, але не було у вогнi Господа. А пiсля вогню був голос тонкого свiтла – i тут був Господь. I було, що почув Iлля прихiд Господнiй, покрив лице своїм плащем, i вийшов, став перед вертепом, i чув Господа, який промовляв до нього: «Що ти тут робиш, Iлле?» Вiн же вiдповiв: «Ревно ревную по Тобi, Господи Вседержителю, бо покинули Твiй заповiт сини Iзраїля, i вiвтарi Твої поруйнували, i пророкiв Твоїх повбивали зброєю, i залишився я один, i шукають душi моєї, щоб забрати її». Господь же, утiшаючи його в печалi, сповiстив, що не весь Iзраїль вiдступив вiд Нього, але має сiм тисяч таємних рабiв своїх, якi не схилили свого колiна перед Ваалом. Сповiстив i про скору погибель Ахава, i Єзавелi, i цiлого їхнього дому. I звелiв одного мужа знатного, на iм’я Єгу, проректи на Iзраїльське царство, i вiн має винищити все плем’я Ахавове. Ще ж i Єлисея звелiв помазати на пророка. Так утiшивши свого раба, пiшов вiд нього, а угодник Божий, за велiнням Господнiм, пiшов звiдти, i знайшов Єлисея, сина Асафата, що орав землю дванадцятьма парами волiв, i поклав на нього плащ свiй, i сказав йому про волю Господа, i нарiк його бути пророком, й услiд за собою iти звелiв. Єлисей же сказав йому: «Прошу тебе, вiдпусти мене на короткий час, щоб я поцiлував батька свого, i матiр мою, i пiду вслiд за тобою». I не боронив йому Iлля святий. Вiн же пiшов, поцiлував батька й матiр, зарiзав одну пару волiв, якими орав, влаштував гостину для сусiдiв i родичiв, i пiшов услiд за Iллею святим, i став йому слугою та учнем, iдучи туди, куди той iшов.

Тим часом Ахав, цар, керований своєю жiнкою Єзавеллю, до попереднiх своїх беззаконь додав ще й таке. Виноградник одного iзраїльтянина, на iм’я Навот, був при обiйстi царя Ахава в Самарiї. I сказав Ахав до Навота, кажучи: «Дай менi виноградник твiй, хай буде менi городом для зiлля, бо близько до мого дому. Я ж дам тобi iнший виноградник, кращий вiд цього. Якщо ж не захочеш, то дам тобi срiбло за твiй виноградник». Вiдповiв Навот: «Не буде менi цього вiд Господа, Бога мого, щоб вiддав я спадок батькiв моїх тобi». I прийшов Ахав у дiм свiй збентежений i ображений словами Навота, i не їв хлiба зi смутку. Єзавель же, довiдавшись про причину його печалi, посмiялася з нього, кажучи: «Чи така твоя влада, царю Iзраїля, що з одним чоловiком ти не маєш сили зробити за волею своєю? Але припини сумувати, i з’їж хлiба, i почекай трохи, я ж сама дам тобi в руки виноградник Навота». Те мовивши, написала наказ вiд iмени царя до старших громадян iзраїльських i царською печаттю засвiдчила. Було ж написано, щоб провину неправедну поклали на Навота, наче вiн злословив на Бога i царя, i, псевдосвiдкiв приставивши, щоб побили його камiнням за градом. I сталося те неправедне вбивство, за велiнням беззаконним, i помер невинний Навот. Сказала Єзавель до Ахава: «Нинi успадкуй виноградник Навота без срiбла, вже-бо вiн неживий». Почув Ахав про убивство Навота, трохи засмутився, тодi пiшов забрати той виноградник. Зустрiв його в дорозi, за велiнням Божим, святий пророк Iлля i мовив йому: «Тому що ти убив невинного Навота i забрав його виноградник, говорить Господь: «На якому мiсцi лизали пси кров Навота, на тому i твою кров пси лизатимуть. Також i жiнку твою Єзавель з’їдять пси, i цiлий дiм твiй буде винищено». Ахав же, чуючи тi слова, плакав, i скинув одяг свiй царський, одягнувся у веретище i постив. I стiльки змогло те мале його покаяння перед Господом, що тимчасова та кара на дiм його вiдклалася, щоб сповнитися пiсля його смерти.

Сказав-бо Господь до пророка свого Iллi: «Тому що Ахав смирився, не наведу зла у днi його на дiм його, але у днi сина його». Пiсля того прожив Ахав три роки, i убитий був на вiйнi, i колiсницею везений до Самарiї. Кров же його пiд колiсницю текла, лизали її пси, за словом Божого пророка. Також i про Єзавель, i про цiлий дiм Ахава провiщене збулося свого часу, вже пiсля пiднесення святого Iллi.

Пiсля смерти Ахава став царем син його Ахазiя. I як же престолу батькового, так i нечестя його став наступником: слухав-бо окаянної матерi своєї Єзавелi, служачи нечистому Ваалу жертвами та поклонiнням. I розгнiвав Господа, Бога Iзраїлевого, дуже. Випадково впав з вiкна своєї свiтлицi, i розхворiвся дуже, i послав послiв до нечистого бога Ваала, бiльше ж до бiса, що в iдолi Вааловому перебував i брехливі вiдповiдi подавав тим, що його питали. До нього послав спитати про своє здоров’я, чи встане з ложа хвороби. Коли йшли посли Ахазiї до Ваала, пророк Божий Iлля, велiнням Господнiм, зустрiв їх на дорозi й мовив до них: «Хiба нема Бога в Iзраїля, що ви йдете питати нечистого Ваала? Повертайтеся, скажiть царевi, який вас послав: «Так говорить Господь: «Не маєш стати з ложа, на якому лiг, але на ньому маєш померти». Вони ж повернулися, переказали слова тi хворому царевi, i спитав їх цар, яким був муж, що сказав їм тi слова. Вони ж мовили: «Муж був у волохатiй одежi, i пояс ремiнний на станi його». I сказав цар: «Це Iлля Тешбiй». I послав старiйшину п’ятдесятника i п’ятдесят мужiв з ним, аби взяли Iллю i привели до нього. Тi ж пiшли, знайшли його на горi Кармель, бо там найбiльше звик перебувати. Бачили ж, що сидить вiн на вершку гори, i сказав до нього пiвсотник: «Чоловiче Божий, зiйди сюди, велить тобi цар, щоб ти йшов до нього». I вiдповiв святий Iлля пiвсотниковi: «Якщо я чоловiк Божий, то нехай зiйде вогонь з небес i пожере тебе i п’ятдесят мужiв твоїх». I зразу впав вогонь з неба i спопелив їх. I знову послав цар iншого пiвсотника з таким же числом мужiв, i їм те саме було: вогонь з неба впав i пожер їх. Знову ж послав цар i третього пiвсотника з п’ятдесятьма мужами. Той же, довiдавшись, що було з тими, кого ранiше посилали, прийшов до святого Iллi зi страхом i смиренням, i поклонився на колiнах перед ним, i просив його, кажучи: «Чоловiче Божий, ось душа моя готова перед тобою i душi рабiв твоїх цих, що зi мною. Помилуй нас, не своєю волею ми прийшли, але посланi, i не губи нас вогнем, як же посланцiв перед нами». I пожалiв пророк тих, що прийшли зi смиренням, той, хто не пожалiв тих, що ранiше приходили з гордiстю i владою i хотiли взяти його i вести безчесно, як полоненого. Було ж велiння Господнє святому Iллi йти з цими третiми до царя без страху i сказати йому тi слова, якi спершу говорив. Встав тому чоловiк Божий, пiшов з пiвсотником i з мужами його, прийшов до царя i сказав йому: «Так каже Господь: тому що посилав ти питати Ваала про життя своє, наче нема Бога в Iзраїля, якого б ти мiг спитати, тому не маєш встати з ложа, на якому лежиш, але смертю помреш». I помер Ахазiя за словом Господнiм, сказаним устами пророчими. Пiсля Ахазiї прийняв iзраїльське царство Йорам, брат його, бо Ахазiя не мав сина. На цьому Йорамi закiнчився дiм Ахава, винищений був Божим гнiвом у днi святого Єлисея-пророка, як же i в житiї його написано.

Коли ж наблизився час, що Господь хотiв взяти до себе Iллю живого з тiлом, iшов святий Iлля з Єлисеєм з Гiлгалу, так називалося мiсто, у Бетел-град. Знав же через одкровення Боже, що зближається його вознесення. Хотiв залишити Єлисея в Гiлгалi, смиренномудро втаюючи вiд нього прославлення, яке має мати вiд Бога. I сказав до Єлисея: «Сиди тут, бо Господь послав мене в Бетел». Єлисей святий також, одкровенням Божим, знав, що має бути, тож вiдповiв: «Живий Господь i жива душа твоя, що не покину тебе». I прийшли обидва в Бетел. Сини ж пророчi, якi в Бетелi перебували, пiдiйшли осiбно до Єлисея i сказали: «Чи ти розумiєш, як забере Господь пана твого поверх голови твоєї вiд тебе?» Вiдповiв Єлисей: «Розумiю i я, але мовчiть». Пiсля того сказав йому святий Iлля: «Ти сиди тут, мене ж послав Господь у Єрихон». I сказав Єлисей: «Живий Господь i жива душа твоя, що не покину тебе». I прийшли обидва до Єрихону. I наблизилися сини пророчi, що в Єрихонi, до Єлисея i казали йому: «Чи розумiєш, як нинi вiзьме Господь пана твого поверх голови твоєї вiд тебе?» Вiдповiв Єлисей: «Я розумiю, мовчiть». I знову святий Iлля сказав до Єлисея: «Сиди тут, бо Господь послав мене до Йордану». I сказав Єлисей: «Живий Господь i жива душа твоя, що не вiдступлю вiд тебе». I пiшли обидва. I з синiв пророчих п’ятдесят мужiв iшли вслiд за ними здалеку. Коли ж обидва святi пророки прийшли до Йордану, взяв Iлля свiй плащ i, згорнувши його, вдарив ним до води, i розступилася вода, i пройшли обидва по сухому. Коли ж вони перейшли Йордан, сказав Iлля до Єлисея: «Проси вiд мене, що маю тобi зробити, перед тим як взятий буду вiд тебе». I сказав Єлисей: «Прошу, хай буде дух, що в тобi, подвiйно в менi». I сказав Iлля: «Важке ти просиш, проте, коли побачиш, як вiдiйду вiд тебе, буде тобi так. Коли ж не побачиш, не має тобi цього бути».

I йшли вони i говорили, як раптом з’явилася вогненна колiсниця i конi вогненнi, i роздiлили обох, i взятий був Iлля, наче вихором, на небо. Єлисей же, дивлячись, кричав: «Отче, отче, колiсниця Iзраїлева i конi її!» (наче кажучи: ти, о отче, був цiлою силою Iзраїлевою, бiльше помагав своєю молитвою i ревнiстю Iзраїльському царству, анiж велика кiлькiсть ратних колiсниць й озброєних вершникiв). I не бачив його бiльше Єлисей, i схопився за ризи свої, i роздер їх, журячись. I впав на нього згори плащ Iллi. Єлисей, його взявши, став на березi Йордану i роздiлив ним, як же Iлля, води, i перейшов по сухому, i був спадкоємцем благодатi, яка дiяла в його учителi. Святий же пророк Божий Iлля вогненною колiсницею взятий був з тiлом. Живий аж донинi у тiлi, бережений Богом у поселеннях райських. Бачили ж його в час Переображення Господнього на Таворi три апостоли, i знову видно його буде для тiлесних смертних людей перед другим Господнiм Приходом на землю. I той, хто ранiше уникнув меча Єзавелi, постраждає в той час вiд меча антихриста. I вже не лише як пророк, але i як мученик у лику святих бiльшої чести i слави сподобиться вiд справедливого Бога, що дає винагороди, у трьох особах одного, Отця, i Сина, i Святого Духа, Йому ж честь i слава нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.