Без категорії

Страждання святого священомученника Маркела, папи Римського, і тих, що з ним

Місяця червня на 7-й день

Маркел святий родом був римлянин, від батька Венедикта. Після святого мученика Маркелина прийняв престол Римської Церкви й перебував на ньому п’ять літ і шість місяців у дні нечестивих царів римських Диоклитіяна, Максиміяна Геркулієвого й иншого Максиміяна, прозваного Галерієм, і Максентія. Були ж у ті дні в Римі діяння такі. Максиміян-цар, прозваний Геркулієвий, його ж Диоклитіян прийняв собі у співцарювання, повернувся з країв африканських до Риму і, хотівши догодити цареві Диоклитіяну, який на Сході затримався, почав будувати в Римі в ім’я його кам’яні палати, так звані терми, тобто теплиці, чи лазні, заради нечистих насолод їхніх. Виявив же, що в полках римських багато воїнів, які вірять у Христа, — відібрав у них воїнську честь і засудив на таку роботу (як же колись фараон ізраїльтян у Єгипті), щоб одні цеглу, инші вапно робили, ще инші ж землю викопували й каміння для будівництва терм тих носили. Це ж на кривду всім християнам, що були в Римі, — знав-бо, що багато римлян не лише з народу, а й знатних, дотримуються християнської віри, хоч і не відкрито. Був же тоді в Римі один муж багатий і чесний, що в Христа вірив, на ім’я Трасон. Він, бачачи, що християни мучаться важкою роботою і знемагають від голоду, почав їм із заощаджень своїх служити, їжу, й одяг, і все необхідне подавати їм таємно руками мужів богобоязливих чотирьох, на те вибраних, імена ж їхні — Сісиній, Киріяк, Смарагд і Ларгій. Довідавшись про те, блаженний Маркел-папа радости великої сповнився через милостиню, що для святих чиниться, і прикликав до себе чотирьох тих мужів. І все про щедрість Трасона довідався, дякував йому вельми, Сісинія ж і Киріяка поставив дияконами Римської Церкви. Однієї ночі, коли обидва ті диякони несли на плечах своїх їжу, послану від Трасона для мучеників святих, схопили їх нечестиві воїни й до тривуна Єксиперія привели. Тривун же звелів кинути їх до громадської темниці. На третій день сповістив про них цареві Максиміяну — цар засудив їх на таку ж роботу, яку й инші робили, — і приєднано дияконів до тих, що носили пісок на кам’яну споруду. Був же там один чоловік на ім’я Сатурнин, старий літами, і накладений йому вантаж нести не міг. Тому блаженні диякони Сісиній та Киріяк помагали тому старцеві і не лише свої, а й инших вантажі носили. В устах же мали ненастанні псалмоспіви Божого славословлення.

Про все ж те сповістили сторожі тривунові, а тривун цареві. І звелів цар поставити перед собою Сісинія. І, бачивши його, спитав: “Як називаєшся?” Відповів святий: “Я, грішний, називаюся Сісиній, раб рабів Господа нашого Ісуса Христа”. Сказав Максиміян: “Які вірші ви співаєте?” Відповів диякон: “Якщо б ти пізнав силу віршів, які ми співаємо, пізнав би і Творця свого”. Сказав цар: “І хто творець, як не Геркулес непереможний?” Сказав диякон: “Нам не лише його називати, а й слухати про нього мерзотно”. Мовив цар: “Одне з двох вибери собі: або богові Геркулесу принеси жертву, або вогнем спалю тіло твоє”. Сказав святий Сісиній: “Я давно бажаю цього — сподобитися постраждати за Христа, Бога мого, і прийняти жаданий вінець мучеництва”. Розгнівався ж цар, передав його Лаодикієві-єпарху на муки. Той же вкинув його до темниці Мамертинової, і перебував у ній мученик сімнадцять днів. Коли закінчилися ті дні, захотів єпарх в’язня Христового святого Сісинія-диякона поставити перед собою на допит. І привели в’язня спершу до Апроніяна-коментарисія. Поглянувши, Апроніян побачив його осяяним світлом пречудесним з неба, ще ж і голос було чути, що казав: “Прийдіть, благословенні Отця мого, прийміть приготоване вам царство від створення світу”. Сповнився Апроніян жаху і трепету, впав до ніг святого Сісинія, кажучи: “Заклинаю тебе Христом, якого сповідуєш, не зволікаючи, охрести мене і зроби спільником вінця твого”. В ту ж годину принесено води і святий диякон Сісиній огласив Апроніяна, благословив воду й ввів оглашенного нагого в купіль, повну води, і мовив йому: “Чи віриш в Бога, Отця всемогутнього, і в Сина Його єдинородного Господа нашого Ісуса Христа, і в Духа Святого?” Той же відповів: “Вірю”. Сісиній же святий сказав: “Хай просвітить тебе Отець, і Син, і Святий Дух”. І вивів його з води. Тоді повів до святого Маркела-папи — той миром святим помазав новоохрещеного й відправив Святу літургію, причастив обох і всіх, що там були, Пречистого Тіла і Крови Господа нашого Ісуса Христа.

Того ж дня в полудні Лаодикій-єпарх звелів поставити перед собою Сісинія-диякона, і прийшов до них блаженний Апроніян-коментарисій, новоохрещений раб Христовий, і почав взивати до єпарха, кажучи: “Нащо бунтує вас диявол на Божих рабів, що таке зло чините невинним?” Єпарх же здивувався зі слів Апроніянових і сказав до нього: “Ось, як я бачу, і ти християнином став”. Відповів блаженний Апроніян: “Горе мені, окаянному, що стратив дні свої в нечесті, доки не пізнав істинного Бога”. Сказав єпарх: “Справді нині стратиш дні свої”. І звелів відтяти йому голову, сказавши: “Якщо цей один не загине, то багато людей загине”. І вивели Апроніяна святого з града десь за два миліярії і на шляху Саларійському відтяли йому голову — і прийняв він вінець мученицький. Святого ж диякона Сісинія, а з ним і вищезгаданого Сатурнина-старця звелів єпарх вкинути до темниці і сказав до них: “Якщо не принесете жертви богам, різними страчу вас муками”. Сиділи вони в темниці, і приходило до них багато невірних, і хрестилися в них без страху. Коли минуло чотирнадцять днів, почув про те Лаодикій-єпарх, звелів приготувати судище в храмі богині Телюри. І сів на ньому, звелів привести Сатурнина-старця і Сісинія-диякона. Коли привели перед нього Христових в’язнів, залізними веригами зв’язаних, босих, сказав до них єпарх: “То що? Чи не відклали ви суєтних зваб християнських і чи не погоджуєтеся поклонитися богам, яким же царі поклоняються?” Відповів святий Сісиній-диякон: “Ми, грішні, поклоняємося Господові нашому Ісусові Христу, Сину Божому. Перед дияволом і бездушним камінням ніколи не схилимо голів наших”. Сказав Лаодикій: “Хай принесуть сюди триподи мідні, на яких же приноситься богам кадило”. І зразу принесли триподи мідні з вугіллям гарячим. І примушував кат святих, аби кадило богам запалили. Святий же старець Сатурнин сказав: “Хай зітре Господь богів язичницьких”. І зразу триподи мідні розтопилися, наче вода розлилися. Те бачивши, два воїни — Папій і Мавр — возвали, кажучи: “Справді Бог істинний Господь Ісус Христос, якого Сісиній і Сатурнин шанують”. Сповнився ж гніву Лаодикій-єпарх, звелів на катувальному дереві повісити святих мучеників Сатурнина і Сісинія й бити їх жорстоко жилами і сукуватим залізом. Вони ж взивали, кажучи: “Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, що сподобилися бути друзями рабам твоїм, які постраждали за Тебе”. Папій же і Мавр, воїни, що на страждання святих дивилися, знову возвали, кажучи до єпарха: “Чому бунтує вас диявол на рабів Божих, що так без помилування мучите їх без провини?” Лаодикій же розгнівався на воїнів тих, звелів камінням їх в уста бити, і, розбивши їм губи, вкинув до темниці. Мученикам же, що на катівні висіли, звелів палаючими свічками боки обпалювати. Вони це терпіли, лицями світлі, і дякували Богові. І в той-таки день видав на них кат вирок смертний. Зняли тому їх із катівні, вивели за град шляхом Нументійським і голови їм відтяли. Вищезгаданий же благочестивий муж Трасон із пресвітером Йоаном, тіла їхні взявши, поховали їх на полі своєму при шляху Саларійському.

А вкинені в темницю воїни Папій і Мавр, бажаючи святого хрещення, помолилися до Христа — і вийшли з темниці через відчинені двері, ніхто їх не затримував. І прийшли до святішого папи Маркела й прийняли від нього святе хрещення. Після хрещення ж пішли знову здалися воїнам, які їх шукали, і поставлено їх перед єпархом. Бачивши ж їх, єпарх сказав: “Нині довідався, що ви християни”. Сказав Папій святий: “Справді, ми — християни”. Сказав Лаодикій-єпарх: “Відкиньте суєтну звабу християнську й поклоніться богам, яким царі кланяються”. Відповів святий Мавр: “Хай поклоняться їм усі, хто хоче погубити душу свою навіки”. Мовив єпарх: “Нині ви втратите душі свої, якщо не принесете жертви богам безсмертним. Послухайте мене і зробіть те, що кажу вам, аби живими залишитися”. Відповів святий Папій: “Ти принеси їм жертву, щоб жити у муках вічних”. Звелів єпарх простягнути їх на землі й бити палицями сильно. Вони ж, биті без жалю, нічого иншого не взивали, лише: “Ісусе Христе, поможи рабам Твоїм”. І коли були биті довго, передали душі свої в руки Божі. Тіла ж їхні вночі взявши, Иоан-пресвітер поховав чесно при гробі раніше постраждалих святих мучеників Сісинія і Сатурнина, за велінням Маркела, папи святого. Тим часом і Диоклитіян-цар до Риму прийшов, і сповістив Лаодикій-єпарх царям усе про святих мучеників — як мучив їх і стратив люто. Царі ж зраділи й похвалили його за те діло.

Вищезгаданий же диякон Киріяк святий, його ж святіший Маркел-папа зі святим Сісинієм разом поставив на дияконство, був зі Смарагдом і з Ларгієм, як же й инших пребагато в’язнів Христових, у темниці і в рабстві важкому. Вдень-бо примушували їх до важкої праці, а вночі замикали в темниці. Далася ж від Бога блаженному Киріякові благодать зцілювати недуги, і багато людей до нього приходило, приносили недужих своїх, яких святий Киріяк, молячись, зцілював. І просвітлювалися сліпі, і розслаблені приймали здоров’я, і біси з людей проганялися, і всіляким хворобам подавалося зцілення молитвами його.

Була ж у царя Диоклитіяна донька на ім’я Артемія. Вона ж, із допусту Божого, збіснувалася, і мучив її дух нечистий. Довідавшись про те, Диоклитіян сумний був вельми і не скуштував їжі в той день з туги. Коли ж увійшов у ложницю доньки своєї, де вона біснувалася, возвав біс устами дівочими, кажучи: “Не вийду ані ніхто мене вигнати не зможе, хіба прийде Киріяк-диякон”. І зразу Диоклитіян звелів шукати Киріяка. І знайшли його в ув’язненні, привели до царя з обома друзями — Смарагдом і Ларгієм. Цар же почав просити його, щоб увійшов у ложницю доньки його і поміг їй, стражденній. Прийшов же до неї Киріяк святий і сказав до духа нечистого, що мучив її: “В ім’я Господа нашого Ісуса Христа наказую тобі: вийди з дівчини цієї”. Біс же устами її відповів: “Коли хочеш, щоб я вийшов з неї, дай мені иншу посудину, аби я в неї увійшов”. Сказав святий Киріяк: “Якщо можеш, ось тіло моє, увійди”. Відповів біс: “У посуд твій не можу ввійти, звідусіль-бо замкнений і запечатаний”. Сказав йому святий Киріяк: “В ім’я Господа нашого Ісуса Христа розіп’ятого, вийди з неї, нехай вона стане посудиною чистою на службу Духові Святому”. Нечистий же дух крикнув, кажучи: “О Киріяче, якщо мене звідси женеш, у Персію тобі йти влаштую”. Те сказавши, вийшов. Дівчина ж Артемія, звільнившись від катування бісівського, возвала до святого, кажучи: “Богом, якого ти проповідуєш, заклинаю тебе, щоб ти мене охрестив: бачу здалеку Господа, якого ти проповідуєш”. Стоячи близько, мати її цариця Сирена сповнилася подвійної радости — і через зцілення доньки своєї, і через силу Христа: була таємною християнкою. І приготував воду, наступного дня охрестив святий дівчину Артемію во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, потай від царя Диоклитіяна. З того часу святий Киріяк був знайомим цареві, і дав цар йому і друзям його, Смарагду і Ларгію, свободу, і дім йому в Римі поблизу терм своїх дав і звелів жити без страху. Цариця Сирена настановляла доньку свою, аби всім серцем любила Христа і щоб вірно берегла закон Його. Не через довгий час прийшло до Диоклитіяна від перського царя послання, де той просив, аби послав до нього Киріяка-диякона, бо донька його біснується, і кричить біс устами її, кажучи: “Ніхто мене вигнати не може, окрім Киріяка, диякона римського”. Цар же сказав цариці своїй Сирені, щоб вона прикликала до себе Киріяка і попросила його іти в Персію до біснуватої царівни. Прикликали святого Киріяка до цариці, і, про послання з Персії довідавшись, промовив святий: “В ім’я Господа мого Ісуса Христа іду без сумніву”. І дала йому цариця на дорогу все необхідне, і пішов з друзями своїми Смарагдом і Ларгієм. Досягнувши Персії, коли до біснуватої вели його, крикнув устами її диявол: “Що Киріяче, чи не потрудив я тебе, як обіцяв?” Відповів святий: “Я з допомогою Владики мого Ісуса Христа сюди прийшов, щоб і звідси вигнати тебе. Наказую тому тобі іменем Ісуса Христа, нечистий душе, вийди з дівчини цієї і більше не повертайся до неї”. Сказав біс: “Але втомився ти, Киріяче, спершу спочинь з дороги”. Сказав святий: “Допомогою Бога, що все влаштовує, не втомився”. Сказав біс: “Проте я, що захотів, те вчинив: обіцяв змусити тебе йти до Персії — і змусив”. Відповів святий: “Не так, як ти хочеш, чинити можеш, о проклятий, але як Творець наш дозволив тобі”. І почав біс мучити дівчину, святий же диякон кинув себе на землю, молячись зі сльозами до Бога. Біс же кричав до святого: “Якщо мене виженеш, дай мені посудину, в яку увійду”. Сказав йому святий: “Ніде не маєш ти частки у творінні Божому, о злодію, але звідусіль вижене тебе непереможна і всемогутня сила Господа мого Ісуса Христа”. Диявол же зразу вийшов з дівчини і побіг, кричачи в повітря: “О страшне ім’я, що насилу мене вигнало!” Із того часу здорова стала дівчина. Було ж ім’я їй Йовія, повірила в Христа і прийняла святе хрещення. І багато з дому царевого повірило, й охрестилося десь до чотирьох сотень чоловіків і жінок. Давав же Киріякові святому цар перський багато дарів. Він же нічого не прийняв — задовільнився самим хлібом і водою. Пробувши в Персії сорок п’ять днів, пішов звідти — повернувся з листом-подякою від перського царя римському, якого Диоклитіян прийняв з шаною. Цариця ж Сирена і донька її Артемія раді були поверненню Киріяка. Після цього невдовзі Диоклитіян пішов з Риму на Схід, до Максиміяна Геркулієвого в Медіолан, де й сан свій царський залишив. Максиміян же другий, прозваний Галерієм, якого ж Диоклитіян раніше спільником собі зробив замість сина і доньку свою Валерію, сестру Артемії старшу, за нього віддав, прийшов до Риму, почав гонити і вбивати християн. Взяв же святого Киріяка-диякона: гнівався на нього за Артемію, що в Христову віру її привів. І кинув Киріяка і друзів його, Смарагда і Ларгія, до темниці. Коли ж кудись ішов кат, велів перед колісницею своєю вести Киріяка нагого, залізними ланцами обкрученого — це ж на пострах иншим християнам. Якось же, коли йшов кудись кат, зустрів його святий Маркел-папа і возвав до нього, кажучи: “Чому убиваєш слуг Божих, що моляться за твоє царство?” Розгнівався кат, звелів Маркела святого палицями бити жорстоко. І присудив йому годувати худобу. Тому приставили папу святого до худоби, щоб годувати її. Сторожа ж наглядала за ним, аби старанно виконував наказане. Святого ж Киріяка з друзями віддав цар Карпасієві, наміснику своєму, кажучи: “Волхвів цих, що людей до християнства зманюють, переконай муками до жертвоприношення”. Карпасій же, взявши святих мучеників, спершу вкинув до темниці, тоді, на судищі сівши в храмі Телюди, поставив їх на допит: Киріяка-диякона, друзів його Смарагда і Ларгія і четвертого з ними в’язня на ім’я Крискентіян, що також за Христа в темниці сидів. І сказав до них: “Чому не слухаєте царського веління і не хочете жертви принести богам безсмертним?” Відповів святий Киріяк і ті, що з ним: “Ми самих себе в жертву приносимо Богові Ісусу Христові, що живе вічно”. Сказав Карпасій до Киріяка: “Старість твоя зробила тебе білим, я ж нині перетворю її в молодість”. Звелів розварити смолу і вилив її на голову святого. Той же возвав, кажучи: “Слава Тобі, Господи, що сподобляєш нас, рабів Твоїх, увійти у ворота Небесного Царства”. Крискентіяна ж звелів кат на катувальному дереві нагого повісити і бити жилами, і палицями, і кігтями залізними обдирати, і вогнем ребра його обпалювати. І в тих муках, дякуючи Богові, святий мученик Крискент передав дух свій. Тіло його звелів кат геть викинути і залишити непохованим на поїдання псам. А инших мучеників святих знову вкинув до темниці. Уже згадуваний Йоан-пресвітер прийшов уночі і, взявши тіло мученика, поховав з попередніми мучениками разом. Через чотири дні кат вивів самого Киріяка і сказав йому: “Чому дні старости своєї з муками зводиш до аду? Принеси жертву богам — і живим будеш”. Святий же відповів: “Я завжди бути мученим за Христа, Бога мого, бажаю, вашим же богам хай принесуть жертви ті, що не пізнали істинного Бога, Творця свого”. Розгнівався ж Карпасій, звелів на катівні повісити святого нагого, і мучив його, як же і святого Крискентіяна, жилами і палицями б’ючи, кігтями обдираючи й вогнем обпалюючи. Мученик же Христовий все те доблесно терпів, взиваючи: “Помилуй мене, грішного, Господи мій Ісусе Христе, слава Тобі, Сину Божий”.

Бачив же кат, що ніякими муками не може Киріяка змусити до жертв, — звелів припинити мучити його. А сам пішов сповістив цареві все про нього й инших мучеників. І звелів цар Киріяка і всіх, що з ним були в путах, на смерть віддати. Перебувала в тій в’язниці, що й Киріяк із друзями своїми, двадцять одна особа чоловіків і жінок, які Христа ради були путами обкладені. Усіх-бо їх, вивівши за град, мечем потяли, разом зі святим Киріяком, і Смарагдом, і Ларгієм. Прийшов же вночі Йоан-пресвітер, маючи зі собою братів на допомогу, зібрав тіла мучеників і на тому ж місці поховав їх.

У той самий час і блаженну Артемію-царівну, доньку Диоклитіянову, яка в Римі тоді була, мучено від нечестивого того ката Максиміяна й убито за Христа. Не пожалів, окаянний, близьких собі по крові: Артемія була рідною сестрою жінки його Валерії. Він же, усиновлений Диоклитіянові, називав Артемію своєю сестрою. Після убиття ж святого Киріяка і тих, що з ним, вищезгаданий Карпасій випросив у царя собі дім Киріяків, що при Диоклитіянових термах, його ж Киріякові Диоклитіян дав. Увійшовши в дім той, Карпасій бачив у ньому джерело прекрасне, яке зробив святий Киріяк, а Маркел-папа освятив, — охрещувалися там ті, що приходили до Христової віри. Карпасій же, на наругу й образу християнства, перетворив дім той у громадську лазню і блудилище. І сам часто там мився, краще сказати, забруднювався, бенкетуючи з друзями своїми, — мерзотні гріхи тілесні він і ті, що з ним, робили. В один час, звелівши там приготувати собі бенкет, увійшов з дев’ятнадцятьма любими собі друзями їсти, пити, митися ж і блудодіяти. Коли сповнювали втіхи свої, зразу всі мертвими попадали, невидимою силою Божою вражені. І був страх на всіх, що навколо жили. І з того часу замкнули дім той, і ніхто в нього увійти не смів. Тоді нечестивий цар Максиміян Галерій пішов з Риму на Схід, а в Римі царювання, яке мало бути Константинове, захопив Максентій. Між тим же часом клирики римські, зібравшись, пішли вночі до двору того, де святого Маркела приставлено годувати худобу, і вивели звідти пастиря свого.

Максентій же по-хижацьки захопив Римське царство, почав також, як же й попередні царі, катувати. Були ж у ті часи в Римі дві жінки сенаторського благородства — Прискила і Лукина, обидві вдови й вірні рабині Ісуса Христа, усім серцем Йому служили. Мали ж маєтків багато, з яких служили святим у всіляких потребах. Вони побудували гробниці прекрасні у своїх володіннях для поховання тіл мученицьких, бо незліченну кількість християн тоді вбивали за визнання імени Христового. Прискила збудувала гробницю при шляху Саларійському, за три поприща від града. Лукина ж при шляху Остійському, за сім поприщ від града, гробницю збудувала. І забирали таємно вночі тіла мучеників, кинені на поїдання псам, і звірам, і птахам, і в своїх гробницях ховали з шаною. І коли Маркела святого від годування худоби викрали його клирики, пішов він з блаженною Лукиною на місце, де святих мучеників Киріяка, Смарагда і Ларгія потято було. Взявши із землі святі їхні мощі, чистими ж плащаницями з ароматами обгорнули, перенесли в гробницю Лукинину і в кам’яних гробах із шаною поклали. Тоді ж блаженна Лукина дала своє поле у володіння Церкві Римській. Дім же свій прекрасний посеред Риму дала соборові вірних, щоб перетворили його на церкву.

Освятив папа дім той церковним свяченням і літургісав у ньому, приносячи безкровні Богові жертви, нічні й денні славослів’я Божі здійснюючи. І був дім Лукини домом Божим і соборною церквою в Римі. Відомо ж те стало цареві нечестивому, розгнівався тому на Лукину й засудив вигнати її геть із града безчесно, наче якусь велику грішницю, усі ж маєтки її дав на пограбування. Маркела ж папу намагався до свого нечестя схилити, але не зміг. Довідався ж, що попередній цар на годування худоби Маркела святого засудив, — той самий присуд і він на святого видав. Хотівши збезчестити не лише папу, а й Церкву, дім Лукинин прекрасний, на церкву освячений, перетворив у стійло для худоби і багато худоби там годувати звелів. Святого ж Маркела-папу засудив, щоб у всі дні життя свого під наглядом годував худобу в тому домі. Дев’ять місяців святіший той душ людських пастир і годувальник, збезчещений від нечестивих ідолослужителів великий слуга Божий, виконував скотарську роботу, наче якийсь полонений раб. І не було йому ніякого спокою і відради, і потрібного мав великий нестаток, ані їжі достатньо не мав, ані одягу, ані не дозволяли сторожі до нього приходити нікому й нічого приносити. Одягом його була одна лише на тілі колюча волосяниця. Від такого страждання, і труду, і смороду худоби, і від нестачі необхідного тілом знеміг, розхворівся і передав страждальницьку свою душу в руки Божі. Тіло його той же Иоан-пресвітер вночі забрав, поніс у гробницю Прискилину і там із клириками чесний влаштував йому похорон. Так закінчив життя своє святіший Маркел, папа римський. Передпослав же багатьох своїх дітей шляхом мученицьким до Бога, тоді й сам після них пішов, аби стати зі святими єрархами перед престолом Архиєрея великого — у Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Тому що на початку цієї історії про святого Маркела згадано святого Маркелина-папу, що був перед ним, не зайвим було б і про нього тут дещо сказати — і задля користи, і щоб побачити різницю між Маркелом і Маркелином.