...
Без категорії

Страждання святого мученика Зосими Воїна

Місяця червня на 19-й день

У ті часи, коли Траян, цісар римський, тримав царство, еллінські люди охоплені були великим ідолобіссям, і блудом, і сильною сліпотою. Через те люте гоніння на Церкву Божу піднялося. Був же один з еллінів, знатний муж на ім’я Домитіян, ігемон Антіохії Песидської. Він до царя Траяна прийшов і просив дати йому владу над християнами, аби всіх, хто богам їхнім жертвувати не хотів, важкими муками переконувати. Прийнявши таку владу від царя і в лати диявольські одягнувшись, лютував, наче лев, гнівом на тих, які аж до смерти ісповідання одного істинного Бога дотримувалися. Минаючи край Сорополітарський, наближався до града, названого Аполонія, у якому був один еллінський воїн на ім’я Зосима, який хотів бути послідовником Христової віри. Він, чуючи, що зближається ігемон і надходить гоніння, кинув воїнську зброю, прибіг до святої церкви і, віри в Христа навчившись, прийняв святе хрещення і навчався діл, які для християн звичні, — у чистоті і цноті, у постах і молитвах вдосконалювався. Через кілька днів Домитіян-ігемон у град той прийшов, підійшов до нього один з ідолослужителів, кажучи: “Тут є воїн Зосима, царя і вашу владу принижує. Відрікся ж чину воїнського, куди його вписав цар Траян, і, зброю свою відкинувши, називає себе християнином і ні за що має богів наших. Ще ж і царськими законами гидує, і зневажає владу царську”. Ігемон же, те чуючи, мовив: “Приведіть того Зосиму сюди на судище”.

Пішла спира воїнська за наказом, взяла Зосиму-воїна і на суд поставила. Його ж бачивши, ігемон спитав: “Чи ти називаєшся Зосима?” Відповів воїн Христовий: “Я Зосима, раб Господа мого Ісуса Христа”. Сказав ігемон: “Скажи спершу, якого ти чину чоловік, а тоді чиїм рабом ти себе називаєш”. Сказав святий: “Я — чином воїн був царя вашого земного, відрікся ж згубних богів ваших, став воїном Царя Небесного, Христа, істинного Бога”. Сказав Домитіян: “О пребеззаконний, нічого тобі не поможе ім’я Христове, але принеси богам жертву, хай проститься тобі гріх, яким згрішив проти царя нашого Траяна, від нього ж чину воїнського удостоївся”. Сказав святий: “Ніяк не принесу жертви богам вашим”. І звелів Домитіян відвести Христового воїна до темниці. Зранку ж знову поставили святого перед судом, мав руки ззаду зв’язані. І звелів ігемон повісити його на катувальному дереві. Коли ж повішений був мученик, сказав до нього кат: “Принеси жертву богам, Зосиме поганий, швидше, ніж почнуть тобі тіло шматувати муками”. На це відповів святий: “Не лише словами, а й ділами можеш мене переконувати, щоб я приніс жертву богам твоїм”. Звелів ігемон міцним воїнам бити його. Битий же був Зосима святий, казав до ігемона: “Марно трудяться слуги твої, бо зміцнює мене Бог і не відчуваю завданих мені ран”. І били мученика довго, що й земля зачервоніла кров’ю. Тоді скликнув до Бога голосно, кажучи: “Господи, Боже всесильний, що сидиш на престолі слави своєї, розпростер небо і заснував землю, зібрав усі води докупи, надіє наша й уповання рабам Твоїм! Почуй мене, що молюся Тобі, і не дай, аби катівські погрози та муки здолали мене. Хай усі, що не знають імени Твого, через мене навчаться знати Тебе, єдиного істинного Бога”. Коли так святий молився, пролунав голос з неба, що говорив: “Будь мужнім, Зосимо, і кріпися. Я з тобою, і ніщо тебе не здолає”. Той голос почув Домитіян і ті, що з ним були, й одні говорили, що Зосима — великий волхв, инші казали: “Не волхв, але раб Христа, Бога свого, і справді великий Бог християнський: від Нього ж голос той до людини цієї був посланий”. Тоді звелів ігемон чотирьом воїнам розтягнути Зосиму-воїна на чотири боки сильно. Мученик же, розтягнений, звів до неба очі свої і сказав: “Господи Боже мій, зрозумій помисли людські, надіє християн, прибіжище і спокій у бідах, визволи мене від підступів згубного Домитіяна-бісослужителя, аби всі, що тут стоять, пізнали, що Ти Бог живий, який спередвіку був і навіки є”. І зразу люди, що спереду стояли і таке мученикове терпіння бачили, у Христа повірили. Ігемон же, те бачивши й боячись, аби всі до християнської віри не навернулися, соромлячись, і лютуючи, і скрегочучи зубами, думав собі, якою смертю стратити раба Христового. І звелів принести ложе мідне, вогонь великий під ним підкласти, щоб спалити мученика. Коли ж розпечене було сильно ложе те, звелів покласти нагого святого на ньому розтягненого. Коли мученик знаменням хресним себе загородив і на ложе зійшов, зразу Господь перетворив вогонь на росу: ангелами своїми допомогу послав мученикові. Усі, що там стояли, гадали, що мученик помер від вогненної сили, ангели ж Господні, взявши святого з ложа того, всі те бачили, поставили за одром живого й анітрохи вогнем не пошкодженого. Люди ж, бачачи таке чудо, прославили Бога істинного, що послав ангелів своїх святих визволити раба свого з вогню такого, і багато хто до Христової віри приступив. Ігемон же, вставши із судилища, із соромом пішов додому, мученика ж велів, взявши, тримати у в’язниці.

Після того Домитіян-ігемон пішов до граду Кононійського, звелів же і мученика зв’язаного вести за собою, аби там мучити його. Досягнувши ж того граду й на судищі сівши, звелів взути мученика в залізні сандалі з гострими цвяхами і веригою залізною до коней диких прив’язати, аби біг з кіньми. Святий же, до коней тих прив’язаний, у залізних сандалях з цвяхами, настільки швидко біг з ними, що видавалося, наче коней випереджує. Бог же був з ним, допомагаючи йому. Говорив святий у бігу своєму: “Господи Боже, що робиш ноги мої наче в оленя, подай мені досконале терпіння”. Ігемон же, таке терпіння мученикове бачачи, звелів вкинути його до темниці, не давати ж йому зовсім їжі і пиття, аби з голоду і спраги помер. Коли ж три дні минуло і святий голодний і спраглий перебував, увійшли до темниці два прекрасні юнаки, з них же один ніс хліб чистий, а другий — воду в посудині, і сказали до святого: “Прийми цей найдорожчий дар, який Господь Бог твій посилає”. Мученик же Христовий, прийнявши, їв і пив, підкріпився тілом і мовив: “Дякую Тобі, Господи, що змилосердився наді мною і не зневажив мене, але наситив мене небесним своїм хлібом і питтям, хвалю і славлю велич Твою навіки. Амінь”.

Коли ж настав день, сів ігемон на судищі і звелів привести мученика на допит. Став же святий перед ним, лицем світлий, ум до Бога спрямував. Дивувався ж ігемон, бачачи, що після таких мук мученикові лице не змінилося. І сказав йому: “О Зосимо, принаймні нині наберися розуму і принеси жертву богам, аби не шматували тебе ранами і не помер ти люто”. Відповів святий: “Ти, коли хочеш, сам жертвуй подібним собі бісам, я ж, як і раніше сказав, служу Богові моєму”. Розгнівався ж ігемон, звелів повісити мученика на катівні і сказав до нього: “Чи бачиш, окаянний, наскільки великі муки перед тобою, якщо не послухаєш мене і богам не принесеш жертви?” Відповів святий: “Люблячи живого Бога, ні за що маю ті муки”. І звелів ігемон залізними гребенями обдирати тіло мученикове. Коли обдирали мученика, велегласно взивав він до Бога, кажучи: “Нині найбільше пізнаю милосердя Твоєї доброти, Христе, світу Творче, бо укріпив мене Ти все мужньо перетерпіти ані нічого нетерплячого не сказати, аби тими муками сила божества Твого більше була зрозуміла”. Коли те святий сказав, звелів ігемон, знявши його з катівні, знову перед собою поставити і сказав йому: “Багато мук Христа свого ради ти перетерпів і ніякої користи не здобув. Тому нині підійди і принеси жертви богам”. Відповів святий: “Домитіяне, лютий кате, нелюде, всілякого нечестя сповнений, побійся Бога Небесного, покинь блуд свій і ідолів не називай богами, біси-бо вони, а не боги”. Сказав ігемон: “Чи ти, о найнечестивіший чоловіче, смієш богів наших бісами називати, яким цілий світ святкові дні влаштовує?” Сказав мученик: “Які святкування мають боги твої у пеклі, такі й тобі будуть, і цареві твоєму, і всім, що в них вірять”. Ігемон же знову звелів повісити його на катівні. І принесли свічки, обпалювали живіт його. Казав же мученик до ігемона: “Не лише живіт мій, а й ціле тіло моє спаліть. І ніколи мене не переможеш: є Христос мій зі мною, зміцнюючи мене. Ось дуже хочу загинути від тебе, це-бо слава моя перед Христом моїм, якщо помру за Нього”. Не знав ігемон, що ще робити, засудив мученика на смерть, аби сокирою голову йому стяли. Коли вели мученика на місце смертне, молився він до Бога, кажучи: “Господи, Боже мій, зглянься на мене, грішного, і прийми душу мою з тими, що угодили Тобі від віку, бо Ти слава моя і похвала віднині на віки вічні”.

Досягнувши ж місця смертного, поклав голову свою за Господа свого, стратили його сокирою. Закінчив страждання своє святий мученик Зосима місяця червня у 19-ий день у граді Кононійському, володів у Римі Траян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава навіки-віків. Амінь.

Знайшли помилку