Страждання святого мученика Потита-юнака

Мiсяця липня на 1-й день

За царювання Антонiна, коли гонiння немале налягло на християн повсюди, був у Сардинiї муж один, що iдолопоклонницького нечестя тримався, на iм’я Гилас. У нього був єдиний син, тринадцятилiтнiй юнак, на iм’я Потит, премудрiстю Бога, що з уст немовлят хвалу собi учиняє, нарозумлений i благодаттю Духа Святого просвiтлений, щоб знати Творця свого i Йому одному молитви й поклонiння свої приносити, бездушних же iдолiв цуратися. Умiючи читати книги, дiстав християнське Божественне Писання, прочитав його i сповнився духовної премудрости i розуму. I таємно вiд батька пiшов до християн, прийняв святе хрещення i вiдвернувся вiд мерзотних жертв iдольських. Батько його Гилас, бачачи, що син вiдвернувся вiд iдолiв, засмутився i багатьма ласками переконував його, щоб з ним разом принiс жертву еллiнським богам. Святий же юнак казав йому: «О отче, некорисне менi говориш слово, наказуючи, щоб принiс я жертву бiсам. Якщо по-батькiвськи любиш мене, сина свого, радь менi те, що душу рятує, а не губить. Я хочу, щоб i ти, пiзнавши iстину, вiдвернувся вiд нечистого блуду й почав служити єдиному Боговi, що на небi живе i все тримає, Творцевi всього творiння». Розгнiвався батько, замкнув його в окремiй кiмнатi i звелiв домашнiм, щоб нiхто не смiв подавати хлопцевi хлiб i воду. I казав йому: «Побачимо, чи твiй Бог, якого шануєш, подасть тобi їжу i пиття». Святий же отрок Потит, схиливши колiна, молився Боговi, кажучи: «Суди, Господи, тих, що кривдять мене, i зупини тих, що борються зi мною. Тобi-бо хочу служити, Господовi моєму, Iсусовi Христу, що захотiв прийти з неба на землю задля спасення людського. Зглянься на молитву смиренного раба Твого й укрiпи мене в голодi, як же укрiпив Свого пророка Даниїла, у яму до левiв киненого. Ти сказав у святому Євангелiї Твоєму: «Блаженнi голоднi i спраглi правди, бо вони наситятьсяд, блаженнi вигнанi за правду, бо їх Царство Небесне». I мене, що замкнений тут за правду Твою i морений голодом i спрагою, не покинь».

I перебував святий у затворi тому досить днiв. Голодом i спрагою батько його морив – Бог же духовною їжею укрiплював, i Дух Святий благодаттю напоював. I сяяло лице його, наче сонце, веселився у Господi, Бозi своєму, кажучи:

«Дякую Тобi, Владико, що мене, недостойного раба свого, благозволив наситити духовними Твоїми благами, якi наскiльки приймаються, настiльки бiльше бажаються. Ще ж прошу Тебе, Боже ангелiв i архангелiв, добросердний i милостивий! Ти не хочеш смерти грiшника, але щоб вiн навернувся i живим був, почуй мене, що взиваю до тебе всiм серцем за батька мого. Дай йому пiзнати iстину твою i розумiння вiри, вiдкрий йому розум, щоб вiн пiзнав Тебе, Творця свого, i Тобi одному служив, а не багатобожжю еллiнському. Хай не порадiє через нього ворог iмени християнського диявол, але Твоя всемогутня сила, що заблуканих на спасення наставляє, хай прославиться».

Коли вiн так молився, явився ангел Господнiй, укрiплюючи його й кажучи: «Хай буде тобi те, що просиш. Бог, якому ти всiм серцем довiрився, завжди з тобою, i що просиш у Нього – отримаєш. Знай же i це, що губитель душ людських, диявол, приготувався на тебе. Тому годиться тобi прийняти всю зброю Божу, щоб ти змiг протистояти пiдступам його». Те мовивши, ангел свiтла вiдiйшов. А святий молився до Бога, кажучи: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене, бо на Тебе надiється душа моя, i у тiнь крил Твоїх прибiгаю, допоки мине беззаконня».

Мало ж часу минуло, коли раптом з’явився перед ним ангел темряви у вдаваному сяйвi свiтла i сказав до нього: «Ось я прийшов до тебе, о незлостивий юначе, щоб не знемагав ти душею твоєю i тiлом вiд голоду i спраги, але щоб послухав батька i наситився з ним бенкетом. Я-бо Христос, змилосердився над тобою, бачачи твої сльози, i прийшов вiдвiдати тебе». Святий же юнак Потит вiдповiв: «Вiдiйди вiд мене, сатаноє, вороже правди, не звабиш раба Божого, ти не Христос, але антихрист. Якщо ти Христос, то схили колiна на молитву зi мною». Це мовивши, святий почав молитися, кажучи: «Господи, Iсусе Христе, вiджени ворога цього нечистого вiд мене i скинь його в безодню, на яку вiн зi слугами своїми засуджений». Диявол же вдавану ангельську подобу перемiнив, став, наче гiгант, великий, зростом десь до п’ятнадцяти лiктiв. Тодi перетворився у великого вола i заревiв голосно. Святий же знаменням хреста загородився, сказав до нього: «Припини, о злостивий духу, спокушати воїнiв Христових, не зможеш-бо настрашити того, хто викуплений кров’ю Христовою i силою хресною загороджений». I зразу зник диявол, i пролунав голос його здалеку, що казав: «О який молодий юнак мене перемагає, горе менi! Де вже спочину, на кого випущу свої стрiли? Коли пiдходжу до старого, не так легко мене перемагає, як же цей юнак. Але пiду ввiйду в єдину доньку царя Антонiна i в нiй покажу силу свою. Намовлю i на тебе, о Потите, царя, i великими муками вiн тебе закатує». Святий же вiдповiв: «О вороже, у якi б я не увiйшов муки, всюди перемогти тебе маю – не я, але Господь мiй Iсус Христос». I втiк диявол, викрикаючи: «Горе менi, бо юнак мене перемiг!»

Пiсля того батько Потита Гилас вивiв його iз затвору i сказав йому: «Дитино, принеси жертву богам, наказав-бо цар, щоб кожного, хто не приносить богам жертви, багатьма муками убивати або звiрам на поїдання вiддавати. Переймаюся ж тобою, бо ти мiй єдиний син, щоб не втратив я свого спадкоємця». Вiдповiв святий: «Яким богам жертву принести маю? Хай знаю їх поiменно». Батько ж сказав йому: «Хiба не знаєш ти, дитино, бога Дiя, i Арпа, i Мiнерви?» Мовив юнак: «Вiдколи я народився, нiколи не чув про таких богiв, лише про iдолiв. О батьку, якби ти знав, наскiльки сильний Бог християнський, що себе смирив, нас спас, то повiрив би ти в Нього. Вiн-бо – єдиний iстинний Бог, що небо i землю створив. Iншi ж усi боги народiв – бiси». Сказав Гилас: «Звiдки в тебе слова цi, що говориш?» Вiдповiв святий: «Той, якому служу, говорить устами моїми. Сказавбо в Євангелiї своєму: «Не турбуйтеся, що будете говорити, дасться-бо вам у ту годину, що заговорите». Запитав Гилас: «Чи не боїшся ти мук, дитино моя? I коли тебе вестимуть до князя-ката i на лютi муки вiдданий будеш, тодi що робитимеш?» Святий же юнак усмiхнувся i мовив: «О батьку, безумне слово ти промовив. Господь мiй Iсус Христос, Вiдкупитель душ наших, укрiпить мене, раба свого. Чи ти не знаєш, батьку, що в iм’я Господнє Давид, один юнак неозброєний, убив сильного Голiята каменем i, вирвавши меч вiд нього, обезголовив його?». Сказав Гилас: «Ти-бо покладаєшся на Бога свого, а чи готовий ти за iм’я Його все витерпiти?» Вiдповiв святий: «Вiрю Творцевi моєму, Отцевi, i Сину, i Святому Духовi, єдиному у Тройцi Боговi, що укрiпить мене не лише витерпiти всi муки мужньо, а й померти за Нього безстрашно. Повiр i ти, батьку, в Бога, про якого тобi розповiдаю, i спасешся. Тi боги, яким нинi поклоняєшся, є нiчим, анi нiколи нiкого не врятували, анi нiчого не змогли зробити. I яка користь поклонятися бездушнiй мiдi, i каменю, i дереву? Вони, коли на землю падають, не можуть встати, але розбиваються на частини. I, розбитi, не видають голосу, нiмi й бездушнi. Iменами, якими називаєте своїх iдолiв, колись називалися люди найгiршi та найбеззаконнiшi, бiсiвського волхвування i всiлякого злодiяння сповненi, багатьох покарань достойнi, таких i нинi градськi закони судять i смертнiй карi передають. Тих богiв ваших окаяннi душi нинi в пеклi безупинно горять вогнем вiчним, що нiколи не згасає. I тi, що нинi служать iдолам їхнiм, з ними разом у тому ж вогнi безконечно горiти будуть. Бог же наш живий, вiчно дiє i порядкує усiм видимим i невидимим творiнням, i володарює над горiшнiми й долiшнiми. Тих, що вiрять у Нього i служать Йому правдиво, прославляє в Царствi своєму на небi, але й на землi славними iмена їхнi робить, збагачуючи їх чудесною благодаттю, щоб вони робили знамення та чуда. Говорить-бо: «Тим, що повiрили, будуть знамення такi: Iм’ям моїм бiсiв виганятимуть, мовами говоритимуть новими, гадюк братимуть; i хоч би що смертельне випили, не пошкодить їм. На недужих руки покладуть – i здоровими тi стануть».

Це й до цього подiбне говорив юнак, дивувався батько його Гилас i мовив: «Нинi я пiзнав, що iстинний Бог християнський. Таке i стiльки говорили уста цього юнака, чого я ранiше нiколи не чув. I якщо б не було в юнаковi якоїсь божественної сили, не змiг би iз серця свого промовити слiв цих. Але як же бачу, сам той Бог говорить устами сина мого». Зiтхнув-бо Гилас i, заплакавши, мовив: «Горе менi, грiшному: син мiй, хлопець молодий, розумнiший вiд мене, старого. Вiн-бо в дитинствi пiзнав iстинного Бога, я ж, зiстарiвшись лiтами, досi не пiзнав Його. Але нинi вiрю серцем й устами визнаю, що нема Бога iншого, окрiм Бога християнського, i нема Йому подiбного». I так Гилас повiрив у Христа, прийняв святе хрещення пiд проводом святого юнака Потита, сина свого.

Пiсля хрещення свого батька святий Потит, апостольськi труди наслiдуючи, вийшов iз Сардинiї, батькiвщини своєї, i прийшов у край, що називався Етир, i проповiдував там Христа. Тодi звiдти прийшов у град, що називався Валерiя, у ньому ж була одна жiнка, на iм’я Кирiякiя, дружина сенатора Агатонiя, прокажена сильно, якої жоднi лiкарi не могли зцiлити. Святий же Потит до дверей дому її прийшов, сiв при них, як убогий. Трапилося, що вийшов з того дому один євнух, i покликав його святий Потит, просячи води напитися. Євнух же мовив йому: «Чи сюди прийшов води просити?» Вiдповiв святий: «Не так води вiд дому цього, як же спасення душ прагну. Нехай буде благодать Господа мого Iсуса Христа на домi цьому». Здивувався ж євнух словам святого, спитав його: «Звiдки ти, хлопче, i як називаєшся?» Вiдповiв Потит святий: «Iз землi народжений, як i ти. Iм’я моє – Потит, раб же Владики мого Iсуса Христа, Спасителя душ людських, що повiрили в Нього, i Цiлителя тiлесних недуг. Вiн прокажених очистив, розслаблених iз лiжок пiдняв, слiпих просвiтив i мертвих воскресив словом». Спитав євнух: «Якщо ти Його раб, чи можеш прокажених очищати?» Вiдповiв святий: «Де буде вiра, там буде зцiлення. Владика-бо мiй Iсус Христос за вiрою подає кожному, хто просить у Нього». Спитав євнух: «Чи можеш ти панi нашу зцiлити вiд прокази?» Вiдповiв святий: «Якщо повiрить у Христа, Бога мого, стане здорова». Сказав євнух: «Коли зцiлиш її, паном всiх маєткiв її будеш». Вiдповiв святий: «Я не хочу золота, анi срiбла, анi маєткiв її, але шукаю, щоб душу її приєднати до Христа, Бога мого».

I зразу євнух сповiстив те панi своїй, i ввели до неї Потита святого. Коли ж входив до її спочивальнi, мовив: «Мир Господа мого Iсуса Хриcта нехай буде дому цьому». I сказала до нього Кирiякiя: «Зцiли мене, прошу тебе, якщо можеш зцiлити». Вiдповiв святий: «Вiруй у Бога, якого я проповiдую, прийми святе хрещення – i будеш здорова». Сказала жiнка: «Навчи мене, як вiрити». Святий же повчив її про Христа Бога, показуючи їй праведний шлях спасення. Тодi сказала жiнка: «Вiрю, що нема iншого Бога, лише той, про якого ти менi кажеш. I покладаю надiю на Нього, що зцiлить мене. Ти ж роби, що маєш робити». Святий же Потит схилив колiна до молитви, почав говорити зi сльозами: «Господи, Iсусе Христе, Царю ангелiв, Спасителю душ, Ти мовив учням своїм: «Iм’ям моїм прокажених очищайте, мертвих воскрешайте». Почуй i мене, Владико, раба Твого, i зцiли жiнку цю, хай буде благодать Твоя на нiй, хай кажуть люди, що Ти Бог i нема iншого, окрiм Тебе». Коли так помолився, влаштував, щоб було хрещення. I коли жiнка та в купiль увiйшла й охрестилася, зразу очистилася вiд прокази своєї i вийшла здорова: мала тiло, як у малої дитини. Те бачивши, чоловiк її Агатон i всi домашнi повiрили у Христа й охрестилися. На них же дивлячись, й iнших громадян багато прийняло святу вiру, десь до пiв мiста. I благословили Бога, кажучи: «Воiстину велике свiтло побачили ми через юнака цього, що вивiв нас iз пiтьми iдольської». Святий же Потит сказав їм: «Ось побачили ви велич Божу, бережiть тому заповiдi Його i спасенними будете навiки». I вийшов звiдти, пiшов у гору пустельну, що називалася Гаргара, i там зi звiрами, як з вiвцями, жив: Божим-бо велiнням корилися йому звiрi, збиралися й ходили за ним.

Тим часом увiйшов бiс у доньку царя Антонiна, що мала iм’я Агнiя, i мучив її. I був цар у печалi великiй, i молився за неї до марнотних богiв своїх, обiтницi складаючи й говорячи: «Боже Аполоне, боже Дiю, боже Арпане, зцiлiть доньку мою, i приведу вам у жертву волiв iз позолоченими рогами». Бiс же устами дiвчини викрикав, кажучи: «Якщо не прийде сюди Потит, що на горi Гаргарi живе, я звiдси не пiду». Цар же послав зразу одного сановника свого, на iм’я Геласiй, iз сорока воїнами на ту гору шукати Потита. Тi ж пiшли туди i, проходячи пустелю Гаргарiйську, знайшли раба Христового, що на горi сидiв, а навколо нього багато звiрiв стояло. Те побачивши, воїни налякалися i хотiли втiкати. Звiрi-бо, обернувшись, вже кинулися на них, але святий заборонив звiрам, кажучи: «Iдiть на мiсця свої, нiкому шкоди не завдавайте». I пiшли звiрi. Святий же мовив до Геласiя: «Нащо з такою кiлькiстю воїнiв прийшов на мене?» Геласiй же спитав його: «Чи ти Потит?» Той же вiдповiв: «Я, грiшний, раб Господа мого Iсуса Христа». Геласiй сказав: «Цар Антонiн тебе потребує, щоб ти прийшов до нього з нами». Запитав святий: «Яка потреба царевi нечестивому до християнського чоловiка?» I взяли воїни Потита святого, повели до Рима. Коли ж приведено його перед царя, спитав цар: «Якого ти роду?» Вiдповiв святий: «Я – християнин, вiд християнських батькiв народжений». Сказав Антонiн: «Чи ти не знаєш наших царських наказiв, що кожен, хто не поклоняється богам нашим, смертю нехай помре?». Вiдповiв святий: «Я цього i бажаю, щоб померти за Христа, Бога мого». Сказав до нього цар: «Чутка про тебе до мене дiйшла, що ти можеш зцiлити доньку мою. I якщо це зробиш, багатьма тебе вшаную почестями й багатствами». Сказав до нього святий: «Боги твої чому її не зцiлюють?» Запитав цар: «Чому так зарозумiло вiдповiдаєш менi?» Святий Потит мовив: «Якщо я зцiлю доньку твою, чи повiриш у Бога, в якого я вiрю»? Цар же обiцяв вiрити. I сказав йому святий: «Знаю, як озлоблене серце твоє, i не маєш вiрити, але задля людей, що тут стоять, зроблю те, силою Бога мого, щоб побачили, i повiрили, i прославили iм’я Iсуса Христа».

Тодi привели доньку цареву i перед ним поставили. I сказав устами її диявол до святого: «Що, Потите, не казав я тобi, що зроблю так, що, хоч i не хотiтимеш, прийдеш до царя?» Святий же подув у лице дiвчинi, сказав до бiса: «Господь мiй Iсус Христос, Син Бога живого, Йому ж всiляке творiння небесне, i земне, i пiдземне скоряється, забороняє тобi, нечистий духу, i наказує, щоб ти вийшов iз цього творiння Його i щоб не мав бiльше влади увiйти в неї». Те мовивши, святий вдарив правицею дiвчину в лице. I зразу видно стало всiм змiя страшного, що з уст її вийшов, а вийшовши, щез. Тi, що стояли там i бачили, жаху сповнилися i казали: «Справдi великий Бог хлопця цього». I багато хто з них у Христа повiрив.

Здивувався i цар, те бачивши, i мовив: «О яке велике чаклування християнське!» Сказав йому святий: «Горе тобi, безумний царю, що, бачивши велич Божу, не вiриш у Нього». Цар же мовив: «Дяку вiддаю богам моїм, що зцiлили доньку мою». Сказав святий: «Брешеш, царю, не боги твої, але Христос, Господь Бог мiй, зцiлив її». I сказав цар: «Покинь тi слова свої i принеси жертву богам моїм, i зроблю тебе великим у царських моїх палатах, i дам тобi золото, i срiбло, i багатство». Вiдповiв святий: «Не буде тобi добра, о царю, обiцяєш менi те, що я маю за гнiй земний. Маю-бо багатства нетлiннi й невимовнi на небi, що Христос, Господь мiй, приготував усiм, хто любить Його. Золото ж твоє, i срiбло, i всi твої багатства з’їсть вогонь». Сказав цар iз гнiвом: «Чи ти ще з гордiстю говориш супроти мне?!» Вiдповiв святий: «Говорю, бо не боюся тебе. Господь мiй Iсус Христос забере мене з рук твоїх». Сказав цар: «Допiкаєш i безчестиш мене, але терплю, шкодуючи молодости твоєї. I раджу, щоб ти богам принiс жертву, щоб не почав я зразу тебе мучити». Вiдповiв святий: «Пожалiй себе самого, бо велике пекло готується для тебе. I згинеш ти i царство твоє, i спалений будеш вогнем невгасимим разом з батьком твоїм, дияволом, навiки». Сповнився лютi цар, звелiв святого Потита, оголеного, залiзом бити жорстоко. Святий же, битий, говорив: «Дякую Тобi, Господи мiй, бо сподобив Ти мене задля Iмени Твого страждати». Цар же сказав мучениковi: «Чого хочеш, Потите? Чи померти, чи принести жертву богам, щоб живим i цiлим бути?» Сказав святий: «Хочеш, щоб я жертву принiс яким богам?» Цар же звелiв перестати бити мученика, запитав: «Чи не знаєш великого бога Дiя, i Арпана, i Мiнерви?» Святий же Потит усмiхнувся й мовив: «Хай побачимо, якими є тi боги, i зроблю, що велиш».

Цар же з радiстю повiв його до храму iдольського, де ж, коли святий помолився до Всевишнього Бога, зразу впали iдоли й розбилися на малi частини. I сказав святий до царя: «Якщо вони справжнi боги, то чому впали? I, впавши, чому не встають анi не поможуть собi? Знай-бо, о царю, яка сила Бога мого». Сповнився цар сорому i гнiву, звелiв обкласти мученика важким залiзом i вкинути до темницi.

Сидiв святий у темницi й молився, аж явився свiтлоносний ангел, змiцнюючи i втiшаючи його. I розтануло на ньому важке залiзо, наче вiск, i сповнилася темниця свiтла, хоч була пiвнiч, i пахощi невимовнi прилинули.

Сторожа ж, вiдчувши пахощi, дивувалася, i питалися однi в одних, звiдки тi виходять. I, заглянувши через вiконце до темниці, побачили свiтло чудесне i святого, вiд залiза вiльного, що радів, i хвалив Бога, i розмовляв з ангелом. I сповнилися страху й жаху. Коли ж свiтало, пiшли, сповiстили царевi. I звелiв цар зразу приготувати мiсце зборiв, i проголошувачам кричати, щоб люди на видовище збиралися. Багато зiбралося люду, прийшов цар i на звичному судi сiв, звелiв вивести мученика з темницi й поставити перед судом своїм. Коли ж був приведений мученик на видовище, загородив себе хресним знаменням i зi свiтлим лицем став перед царем. Антонiн же, гнiвом лютуючи i грiзно на нього поглядаючи, запитав: «Де нинi, Потите, здається тобi, стоїш?» Вiдповiв святий: «Бачу себе, що стою на землi Бога мого». Сказав цар: «Нинi погибель тобi буде. I який Бог забере тебе з рук моїх?» Сказав святий: «Хай сповниться сорому лице твоє, о царю, бо бiльше розумiння має пес, анiж ти. Вiн-бо, з чиїх рук хлiб бере, до того лащиться, ти ж, отримавши зцiлення доньки своєї вiд Бога, ображаєш Його».

I зразу цар звелiв повiсити оголеного мученика на катiвнi й свiчками обпалювати. Тодi кiгтями залiзними звелiв обдирати тiло його. Святий же все те, наче в чужому тiлi, терпiв, насмiхався з царя, кажучи: «Де погрози твої, о царю? Хвалився ти, що здолаєш мене муками. Я ж, мучений, нiякого не вiдчуваю болю. Знай-бо i розумiй, що цi муки не тiлу моєму, але серцю твоєму бiль приносять, бо перемагаю їх терпiнням моїм i бiльше веселюся в них».

Цар же ще бiльше гнiвався через осоромлення своє i звелiв мученика, знявши з катiвнi, вiддати на поїдання звiрам. Коли ж були випущенi на нього звiрi, прибiгли, припадали перед ним i лизали ноги йому. А святий взивав до царя: «Що нинi скажеш, поганий кате? Хiба ще не бачиш сили Христа, Бога мого?» Цар же звелiв повернути звiрiв, а до слуг, що мучили, мовив: «Розрубайте проклятого цього на частини i псам на поїдання розкидайте». I коли слуги взяли сокири й почали рубати святого, тодi чудесною силою Божою тiло його стало настiльки мiцним, що анiтрохи не могли сокири пошкодити його, наче твердий камiнь чи залiзо. Слуги самi ж себе, один одного сокирами ранили. Те бачивши, люди дивувалися дуже, i повiрило багато в Христа Господа, десь до двох тисяч. I взивали, кажучи: «Воiстину той самий Бог дiє в цьому юнаковi, що ранiше дiяв у Петровi i Павлi, якi постраждали в цьому градi».

Те бачачи й голос людей чуючи, кат захитався i застогнав iз серця, кажучи: «О якi великi чари цього поганого християнина!» I звелiв приготувати сковороду залiзну, i олiю в нiй розварити, i мученика, на нiй покладеного, палити. Сказав же й олово розтопити i ним поливати тiло мученика. Святий же, наче в якiй прохолодi, веселився i славив Бога. I до царя говорив: «Заклинаю тебе честю твоєю царською, щоб ти ще додав менi олова цього розтопленого, дуже-бо велику прохолоду вiд нього маю».

I не знав цар, яку би ще лютiшу на нього винайти муку. Тому, забравши святого зi сковороди, звелiв принести залiзний довгий цвях i, розжаривши його, у голову зверху вбити мучениковi. Коли ж це зроблено, сталося Божою силою те, що мученик, прийнявши в голову цвях, перебував живий, i здоровий, i без болю. Бiль же той, який мав би вiдчувати мученик, перейшов на цареву голову. I розболiлася царева голова дуже, взивав вiн до мученика, кажучи: «Помилуй мене, рабе Христовий, i вiд болю цього вирятуй. Нинi пiзнаю силу Бога твого». I сказав святий: «Боги твої нехай зцiлять тебе». Цар же, не перестаючи, просив мученика про своє зцiлення. I сказав святий: «Допоки ж не прийде сюди донька твоя, яку Христос мiй здоровою зробив, ти зцiлитися не зможеш». I зразу прикликано доньку цареву, що, припавши до нiг мученикових, казала: «Прошу тебе, рабе Божий, охрести мене в iм’я всесильного Бога твого, якого ж проповiдуєш». I звелiв святий зразу приготувати купiль й охрестив її сам перед усiма, бо неможливо було в той час знайти єрея, адже священики ховалися через гонiння. Пiсля хрещення ж доньки царевої простягнув мученик руки свої до Бога, помолився за зцiлення царя — i зразу той став здоровим. Але о горе слiпотi й безумству iдолопоклонницькому! Замiсть того щоб пiзнати iстинного Бога й подякувати Йому, почав нечестивий цар своїм нечистим богам вiддавати дяку, кажучи: «Дякую вам, боже Аполоне, боже Арпе й богине Мiнерво, що зцiлили мене». Тодi святий почав вельми докоряти царевi, безчестячи його безумство й озлобленiсть, що вiддався цiлком бiсiвськiй звабi. Цар же, наче бiснуватий, розлютився, звелiв вiдрiзати святому язик i виколоти очi. А мученик Христовий i пiсля вiдрiзання язика говорив виразно, славлячи Бога й кажучи: «Благословляю Господа весь час, завжди хвала Його на устах моїх. Благословляю того, що вклав нову пiсню в мої уста, i заспiваю Боговi моєму у веселостi й радостi». I до царя ж мовив: «Чого досягнув ти, нечестивче, вiдрiзавши язик мiй? Чи ти сподiвався вiдняти з язиком слово з уст моїх? Ось бачиш i чуєш мене, що говорю ясно — благодаттю Христа, Бога мого, що переможе тебе, як же колись фараона». Цар же, бачивши себе переможеним i осоромленим, наче втратив розум, не знав, що ще зробити мучениковi. Хотiв же вирятувати себе вiд людської зневаги – звелiв мученика мечем обезголовити. I вiдтяли святому голову – так закiнчив подвиг страждання свого. Так святий Христовий мученик Потит у юнi лiта за Христа поклав свою душу i царює з Ним нинi на небi в безсмертному життi, якого ж i ми нехай сподобимося, молитвами святого мученика Потита, благодаттю ж Господа нашого Iсуса Христа, Йому ж слава з Отцем i Святим Духом нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.