Страждання святих мученикiв Теодора Варяга i сина його Йоана, у Києвi вбитих

Місяця липня на 12-й день

У днi великого руського князя Володимира, перед охрещенням його, був у Києвi чоловiк Божий, на iм’я Теодор, родом варяг, що ранiше у греках був. Просвiтився там вiрою Христовою, тодi до Києва прийшов i посеред люду невiрного, як лiлея в тернi, перебував. Вiн мав сина Йоана, малого хлопця, гарного з лиця, гарнiшого ж душею. А дiм їхнiй був на тому мiсцi, де пiзнiше Володимир, пiсля прийняття святого хрещення, збудував церкву в iм’я Пресвятої Богородицi. У тi ж часи, ще в невiрствi, Володимир ходив на народ, що називався ятвяги, i перемiг їх, взяв їхню землю, i повернувся з торжеством до Києва, приносячи жертви iдолам з боярами своїми i зi всiма киянами. Тодi диявол, який не терпить бачити навiть одного християнина, який богоугодно живе помiж нечестивими iдолопоклонниками, знайшов зручний для своєї злости час, щоб скривдити i знищити Христового раба Теодора iз сином його мiж нечестивим родом. Всiх-бо мав за своїх людей, що йому iдолопоклонiнням служили, – один же серед них християнин був дияволу як терен у серцi. Вклав тому лукаву раду боярам i старiйшинам, i сказали вони: «Кинемо жереб на синiв i доньок наших i, на кого жереб впаде, того зарiжемо богам на жертву». Коли почали кидати жереб, зразу, дiєю диявола, впав вiн на дiм Теодора. Послали тому до нього взяти сина його Йоана-отрока, щоб заколоти його на жертву. I пiшли посланцi, сказали Теодоровi: «Впав жереб на сина твого, полюбили його нашi боги. Дай нам його, щоб ми принесли його в жертву богам, що дали нам перемогу над ворогами». Вiдповiв їм блаженний Теодор: «Боги вашi – не боги, а iдоли, зробленi з дерева, що має помалу зiгнити. I як iдоли можуть бути богами, якщо бездушнi й позбавленi чуття? Самi бачите, але не хочете розумiти, що у ваших iдолах немає душi, анi дихання, анi жодних вiдчуттiв, не їдять-бо, не п’ють, не говорять, не ходять. Якi ж вони боги? Є Бог один iстинний, нi вiд кого не створений, предвiчний i вiчний, у Нього ж вiрять християни, Його ж рабами i ми iз сином є, хрестячись в iм’я Його. Вiн створив небо i землю, сонце, мiсяць i зорi, i все видиме на небi й на землi. Вiн i людину створив, i дав їй жити й володiти всiм, що на землi, i розумом прикрасив її, що знає Бога, який створив її, i щоб служила Йому вiрно, хвалу та дяку Йому возсилаючи i заповiдi Його бережучи. Тi, що ви їх богами вважаєте, що зробили? Нiчого ж, але самi зробленi людською рукою i залiзними iнструментами i є мешкання для бiсiв, вони-бо живуть у ваших iдолах, i, як богiв, ви їх шануєте. Не дам бiсам сина мого». Посланцi ж, повернувшись, розповiди всi слова Теодоровi старiйшинам i людям. Безумнi ж кияни сповнилися гнiву, збiглися до двору Теодора, галасуючи. I зруйнували двiр, i дверi хати сокирами рубати почали. Блаженний же Теодор iз сином вибiгли на сiни, що на стовпах були, i, пiднiсши очi вгору та руки звiвши, помолилися до Христа Бога. Кияни ж, побачивши їх, кричали з гнiвом на Теодора: «Дай нам сина твого, щоб ми принесли його в жертву богам нашим». Блаженний же Теодор сказав до них: «Якщо боги вашi живi, нехай пошлють одного з-помiж себе i самi вiзьмуть мого сина, а ви на що потребуєте його?» Кияни ж, крикнувши, пiдрубали сiни, i впала споруда, i побила рабiв Христових. Так постраждали за Христа Теодор Варяг i син його Йоан-отрок. I стали вони первомучениками на землi Руськiй, їхня ж свята кров, як добре насiння, на нивi посiяне, скоро виростила плiд великий: не по багатьох лiтах, молитвами їхнiми святими, великий князь Володимир прийняв святе хрещення, i цiла земля Руська просвiтилася вiрою i благодаттю Господа нашого Iсуса Христа, Йому ж з Отцем i Святим Духом честь i слава нинi, i повсякчас, i навiки-вiкiв. Амiнь.