Без категорії

Страждання святих мученикiв Марина, Марти, Авдифакса й Авакума, а з ними Кирина, Валентина-пресвiтера, Астерiя та iнших багатьох

Мiсяця липня на 6-й день

За часiв римського царя Клавдiя прийшов до Риму з Персiї чоловiк один, благородний i багатий, християнського благочестя, на iм’я Марин, iз жiнкою своєю Мартою i з двома синами, Авдифаксом i Авакумом, поклонитися гробам святих апостолiв й iнших святих. I почали в Римi вiдвiдувати християн, яких утримували в ув’язненнi, i ховати тiла убитих за Христа. Перейшовши рiку Тивер, знайшли там в iншому градi святого мученика Кирина, у темницi утримуваного, який багато вже ран за Христа витерпiв. До нього прийшовши, кинулися в ноги йому, просячи, щоб помолився за них до Господа. I почали йому i тим, що з ним були, в’язням Христовим, служити з маєткiв своїх i, обмиваючи їм ноги, кропилися тою водою. I перебували там вiсiм днiв, служачи святим. У той самий час звелiв Клавдiй убивати всiх знайдених християн без суду. Було ж незадовго до того взято двiстi шiстдесят християн, їх же засудив цар на копання землi. В’язниця ж їхня була за градом, у гончарному мiсцi, при шляху, що називався Саларiйський. Цар звелiв воїнам пострiляти стрiлами їх всiх на мiсцi видовищ i тiла їхнi спалити вогнем. Про те довiдавшись, Марин i Марта зi синами вельми засмутилися i, пiшовши в те мiсце разом зi святим Йоаном-пресвiтером, виймали таємно з вогню тiла святих, якi могли взяти, й обвивали їх чистими плащаницями, i ховали в печерi, що при шляху Саларiйському, у пiдгiр’ї, що звалося Кукумер. Поховали ж з ними й одного тривуна царського, на iм’я Власт, за Христа убитого, i перебували там багато днiв у постi й молитвах iз пресвiтером Йоаном. Довiдався ж про те цар Клавдiй, звелiв шукати Марина з дружиною його, але їх не знайшли, бо ховалися. Коли ж iз печери тої повернулися i до вищезгаданої темницi прийшли, не знайшли в нiй святого мученика Кирина: тої ночi, перед їхнiм приходом, мечем його вбили i в Тивер-рiку вкинули. Вони ж, довiдавшись, на якому мiсцi тiло святого було вкинене, почекали ночi, i, коли настала темрява, пошукали мученика у водi, i знайшли, i поховали його в гробницi Понтiяновiй, у печерi. Коли ж поверталися на iнший бiк Тиверу i ще пiтьма ночi була, залунав спiв у якомусь домi, у свiтлицi: там зiбралися християни з єпископом Каллiстом i вiдправляли всенiчнi молитви i славослiв’я Боже. Те почувши, Марин iз дружиною зрадiли дуже, пiшли й постукали у дверi дому того. Християни ж, що були всерединi, не хотiли вiдчиняти: боялися iдолопоклонникiв, щоб не напали на них. Святий же Каллiст-єпископ мовив до тих, що з ним були: «Будьте смiливi, не бiйтеся, Христос стукає у дверi нашi, вiдчинiмо Йому, бо Вiн кличе нас». Те мовивши, єпископ пiшов сам i вiдчинив дверi. Побачивши ж

 

єпископа, Марин, i Марта, i двоє синiв їхнiх, кинулися йому в ноги, просячи благословення. I зрадiв через них єпископ i всi вiрнi, й увiв їх всередину, вiтав люб’язно, i молилися разом. Пробули ж у тому мiсцi два мiсяцi: вдень ховалися, вночi ж на молитву збиралися.

Тим часом Клавдiй-цар ув’язнив одного мужа чесного, на iм’я Валентин, саном пресвiтера, через визнання Христа i, важкими веригами обкладеного, перед судом своїм на допит поставив у палатах, поблизу позорища. I сказав йому: «Чому, живучи серед наших людей, не товаришуєш з нами? Досить чую про премудрiсть вашу християнську. Ти ж, премудрий, спокушаєшся в суєтних байках вашої вiри». Вiдповiв блаженний Валентин-пресвiтер: «Якби ти пiзнав дар Божий, що є в нашiй вiрi, з радiстю прийняв би вiру нашу – ти i люди твої. I вiдкинув би ти бiсiв та iдолiв рукотворних, i визнав би єдиного Бога, Отця Всесильного, Iсуса Христа, Сина Його, Творця всього, який створив небо, i землю, i море, i все, що в них». Один же iз законоправителiв, що при царевi стояв, мовив до святого пресвiтера голосно: «I що думаєш про бога Дiя i про Меркурiя?» Вiдповiв пресвiтер: «Я ж нiчого iншого про них не думаю, лише те, що були людьми окаянними й нечистими, що в днi свого життя в нечистотах i насолодах тiлесних погано жили. I ти, якщо покажеш менi рiд їхнiй i дiяння, побачиш, наскiльки були нечистi». Законоправитель же скрикнув голосно, кажучи: «Ображає богiв, управителiв Римського царства». Клавдiй же цар, терпеливо слухаючи, сказав до пресвiтера: «Якщо Христос – Бог, то чому менi про Нього не покажеш самої iстини?» Мовив пресвiтер: «Послухай мене, о царю, i спасенна буде душа твоя, i царство твоє примножиться, i вороги твої щезнуть, i ти над усiма будеш переможцем, i тут тимчасовим, а в майбутньому життi вiчним насолодишся царством, лише це вчини: покайся в кровi святих, яку ти пролив, i повiр у Христа, i прийми святе хрещення». Тодi сказав Клавдiй до тих, що стояли спереду: «Почуйте, громадяни римськi i весь народе, наскiльки здорове учення проповiдує нам цей чоловiк». Єпарх же, на iм’я Калпурнiй, скрикнув, кажучи: «Зваблюєшся, о царю, брехливим його ученням! Чи праведно нам покинути тих богiв, яким же з пелен поклонятися ми вчилися, самi судiть?» Коли вимовив те єпарх, перемiнилося серце цареве, i вiддав йому пресвiтера, з печаллю мовивши: «Терпеливо послухай його i, якщо не буде здорове учення його, вчиниш з ним за законом, за яким святотатцiв судять. Якщо ж буде здорова i справедлива рада його, то чому не маємо його послухати?» Калпурiй же єпарх взяв святого Валентина-пресвiтера i вручив його одному з найголовнiших своїх сановникiв, на iм’я Астерiй, мужевi розумному. Мовив йому: «Якщо зможеш словами переконати цього до однодумства з нами, сповiщу про розум твiй царевi i будеш йому другом». I взяв Астерiй пресвiтера й увiв у дiм свiй. Увiйшов-бо святий Валентинпресвiтер у дiм Астерiя, схилив колiна в молитвi i сказав: «Боже всього видимого й невидимого творiння, Творче роду людського, що послав Сина свого, Господа нашого Iсуса Христа, спасти нас вiд зваби ворожої i вiд пiтьми на свiтло правдиве вивести, який i прикликав нас до себе, кажучи: «Прийдiть до Мене, всi втомленi й обтяженi, i облегшу вас!» Наверни цей дiм до себе i дай йому пiсля пiтьми свiтло, щоб пiзнали Тебе, Бога, i Христа, у єдностi Духа Святого, навiки. Амiнь».

Коли так молився святий, Астерiй почув його слова й мовив: «Дивуюся, що називаєш Христа вашого свiтлом». Вiдповiв святий: «Справдi, Господь наш Iсус Христос, народжений вiд Духа Святого i вiд Пречистої Дiви Марiї, – свiтло iстинне, що просвiтлює кожну людину, яка приходить у свiт». Сказав Астрiй: «Випробую нинi, чи правда те, що кажеш, наче Вiн просвiтлює кожну людину. Маю доньку, що ослiпла два роки тому, i якщо її просвiтиш iм’ям Христа свого, тодi все, що менi звелиш, зроблю». I сказав пресвiтер: «Приведи її до мене». I побiг Астерiй притьмом, привiв слiпу дiвчину. Святий же Валентин руки до неба пiдняв й очi зi сльозами пiднiс, помолився досить. Тодi поклав руку свою на очi ослiпленої й мовив: «Господи Iсусе Христе, просвiти рабу свою, бо Ти – свiтло iстинне». I зразу прозрiла дiвчина. Те побачивши, Астерiй i жiнка його припали до нiг святого, кажучи: «Просимо тебе, вчини з нами, як хочеш, щоб були ми рабами Христовими. I нехай спасуться душi нашi». Сказав до них святий: «Зробiть те, що звелю вам: якщо вiд усього серця в Христа вiрите, розбийте всiх iдолiв, що в домi вашому, i постiть, i вiдпустiть борги всiм боржникам вашим, i приймiть святе хрещення – i так будете спасеннi». Вони ж iз радiстю погодилися все те зробити. I заповiв їм триденний пiст, навчаючи їх таїнств святої вiри. А що Астерiй мав пiд своєю владою багатьох в’язнiв, усiх iз пут звiльнив, вiдпустив iз темницi на свободу i, пiсля триденного посту, коли настав день недiльний, охрестився зi всiм своїм домом, у якому було душ обох родiв сорок шiсть. Прикликав i святого Каллiстаєпископа у дiм свiй i прийняв вiд нього благословення.

Про те почувши, блаженний Марин i Марта, жiнка його, i сини їхнi Авдифакс i Авакум, прийшли з радiстю великою у дiм Астерiя, дякуючи Боговi. I перебували там днiв тридцять два. Пiсля того довiдався цар, що Астерiй через учення Валентина-пресвiтера повiрив у Христа й охрестився зi всiм домом, послав зразу воїнiв, аби взяти Астерiя i всiх домашнiх його. Тi ж, несподiвано напавши, взяли всiх, кого знайшли в домi Астерiєвому, серед них же був i святий Марин з дружиною своєю, i до царя привели. Цар-бо звелiв Валентина пресвiтера i Марина з дружиною тримати окремо, Астерiя i домашнiх його, зв’язаних, послав у град, що називався Остiя, аби там суд i кару прийняли. Привели тому святого Астерiя i всiх, що з ним, до того града, вiддали суддi, на iм’я Геласiй, що вкинув їх до темницi. Через двадцять днiв вивiв їх на суд i сказав: «Чи ви чули, що звелiв цар i цiла рада його?» Вiдповiв святий: «Не знаємо нiчого». Сказав суддя: «Наказано, що кожен, хто поклоняється богам, хай живий i вiльний буде. А тi, що не хочуть їм поклонятися, хай рiзними муками будуть убитi». Вiдповiв святий Астерiй: «Хай поклоняються їм тi, що до них подiбнi, i з ними разом хай загинуть. Ми ж поклоняємося одному iстинному, всесильному Боговi, що на небi живе, i тому самих себе в жертву приносимо». Розгнiвався суддя, звелiв зразу святого Астерiя на катiвнi повiсити й мучити, iнших же всiх палицями бити нещадно. I так мучив його того дня, потiм знову вкинув до темницi, кажучи: «Лютiшi муки на нього слiд приготувати». I звелiв, щоб на ранок готове було мiсце суду i щоб весь люд зiбрався. Коли ж настав ранок, Геласiй-суддя, на видовищному судi сiвши i святого Астерiя з iншими святими мучениками перед собою поставивши, сказав до нього: «Покинь безумство своє суєтне й обiцяй принести жертви богам, щоб не загинув ти й тi, що з тобою, у муках». Вiдповiв святий Астерiй: «Ми всi бажаємо померти за Христа, Спаса нашого, як же Вiн за нас, грiшних, помер. Хочемо, очистившись вiд нечистот цього свiту, сподобитися перейти до жаданого Небесного Царства». Сповнився ж гнiву суддя, звелiв всiх вiддати на поїдання звiрам. I вели святих на мiсце, що звалося звiрине, поблизу капища золотого: там-бо звiрiв вигодовували. Коли увiйшли святi в яму, вiдкрито було загороду i випустили на них звiрiв. Святий же Астерiй скликнув великим голосом, кажучи: «Господи, Боже всесильний! Ти помилував раба твого Даниїла в ямi з левами i дав пророковi Авакумовi його вiдвiдати й укрiпити. Ти i нас, рабiв своїх, через Твоїх ангелiв святих вiдвiдай». I коли вийшли звiрi, нiкого з них не пошкодили, але поклонялися Астерiєвi святому i тим, що були з ним.

На те дивлячись, Геласiй сказав до людей: «Бачите, як чарiвними хитрощами вони вгамували звiрiв». Iз людей же багато хто казав: «Бог їхнiй їх береже». I звелiв суддя, вивiвши мученикiв iз ями, приготувати вогонь великий i вкинути їх на спалення.

Коли запалили великий вогонь, святий Астерiй мовив до iнших святих: «Крiпiться, не бiйтеся, бо з трьома юнаками в печi вавилонськiй четвертого було видно, вiн ось нинi посеред нас стоїть». I коли вкинули мученикiв у вогонь, зразу погасло полум’я i вогонь на холод перемiнився, а святi перебували неушкодженi. Тодi суддя побачив, що вiн переможений та осоромлений, i звелiв мученикiв, за град вивiвши, заморити подвiйною смертю: одних мечем порубати, iнших камiнням побити. I так сповнився подвиг мук їхнiх.

Залишених у Римi з блаженним Валентином-пресвiтером святих мученикiв Марина, Марту, Авдифакса й Авакума Клавдiй-цар перед своїм судом поставив. Спершу-бо святого Валентина палицями нещадно бив, потiм голову вiдрубати звелiв. Тодi до святого Марина i тих, що з ним, мовив: «Звiдки ви?» Вiдповiли святi: «Iз Персiї». Сказав цар: «Чому, покинувши свою батькiвщину, сюди прийшли?» Вiдповiли святi: «Забажали поклонитися гробам святих апостолiв i бiля них вiддати молитви нашi Господовi». Сказав цар: «Звiдки маєте золото i срiбло? Чув-бо, що ви багатi». Вiдповiв святий Марин: «Iз маєткiв наших, яких ми в Персiї мали пребагато. I продали ми їх, роздали тим, що не мали, i, що залишилося, сюди iз собою принесли, не для себе, але щоб послужити святим. I тому що в Персiї багатi були, iз цього можеш зрозумiти, що ми благороднi. Батько мiй Маромей – перший пiсля царя в Персiї був. Ця ж дружина моя – донька Кусинита, славного в Персiї князя». Сказав цар: «Чому, покинувши батькiвських богiв, яких у Персiї шанують, прийшли сюди шукати мертвих людей?» Вiдповiв Марин: «Ми раби Христовi, прийшли поклонитися святим апостолам, чиї безсмертнi душi живуть iз Богом, щоб вони були нашими заступниками перед Христом, Богом нашим». Спитав цар: «Де золото i срiбло, що ви з Персiї принесли?» Вiдповiв святий Марин: «Вiддали його Боговi, бо нам те на час дав». Розгнiвався ж цар, вiддав їх намiсниковi своєму, на iм’я Мускiян, кажучи: «Якщо не принесуть жертви богам, всiлякими муками страть їх». Той же, взявши їх, сiв на судищi в капищi Телуди, богинi їхньої, i поставив святих на допит, поклав перед ними все знаряддя катування i погрожував їм лютими муками, примушуючи до iдолопоклонiння. Коли ж не скорилися його волi, почав їх мучити. Спершу святого Марина, на землi простягненого, палицями бити звелiв довго. Той же, битий, нiчого не кричав, окрiм: «Слава Тобi, Господи Iсусе Христе!». Тодi Авдифакса й Авакума також били палицями. Свята ж мати Марта, дивлячись на страждання дiтей своїх, пiдбадьорювала їх материнським словом, щоб мужньо терпiли Христа ради, який задля них бiльшi страждання витерпiв. Пiсля того повiшених на катiвнi цих трьох мученикiв – батька iз си-

нами – звелiв кiгтями залiзними обдирати i вогнем ребра їхнi обпалювати. Вони ж зi свiтлим лицем взивали: «Дякуємо Тобi, Христе, Боже наш, що сподобив нас терпiти це за iм’я твоє». Пiсля того, знявши їх iз катiвнi, звелiв їм вiдтяти руки. Марта ж, збираючи їхню кров, мастилася нею з радiстю. Тодi кат, руки їхнi на шиї їм повiсивши, звелiв водити їх по цiлому Римському градi. Коли водили святих, проголошувач вигукував: «Не ображайте богiв, за це-бо ви покаранi!» Святi заперечували, кажучи: «Вони не боги, а бiси, що мають вас погубити iз царем вашим».

Пiсля такого страждання вивели святих мученикiв за тринадцять поприщ вiд града, на мiсце, що називалося Нiмфа Катавассi. Святому Мариновi з Авдифаксом i Авакумом мечем вiдтяли голови. Святу ж Марту в рiцi утопили. Жiнка ж одна вiрна, на iм’я Филiкита, взяла таємно тiла порубаних святих мученикiв, також i святої Марти тiло у водi знайшла, i поховала їх на полi своєму, славлячи Господа нашого Iсуса Христа, з Отцем i Святим Духом славленого навiки-вiкiв. Амiнь.