Страждання дріугої святої преподобномучениці діви Теодосії

Місяця травня на 29-й день

Свята невіста Христова Теодосія народилася в Царгороді від багатих, чесних, благочестивих і добродійним життям прикрашених батьків. Вони спершу неплідні були досить років, тим вельми журилися, завжди молилися з постом великим, приходячи вдень і вночі до храму Божого і подаючи жебракам щедро. Якось, коли були вони в церкві святої мучениці Анастасії на всенічній і мати віддано про розрішення неплідности своєї зі сльозами молилася і трохи задрімала, явилася їй свята мучениця Анастасія і сказала: “Не сумуй, жінко, зачнеш і народиш”. Вона ж, збудившись, радісна була і розповіла про те мужеві своєму. І сказав чоловік їй: “Живий Господь, що коли розв’яже неплідність нашу і народимо хлопчика або дівчинку, принесемо в дар Йому — Владиці нашому, Христу Богові”. І за якийсь час зачала жінка і народила дівчинку, цю святу отроковицю, і назвала її Теодосією, тобто Богом даною, бо від Бога їм дарувалася. І просвітили її святим хрещенням. Після сорока днів взяла мати дитину на руки, понесла в церкву святої Анастасії і з радісними сльозами віддала дяку Господеві і святій мучениці, обітуючи, виховавши дитину, віддати її до дівствуючих у чернечому чині невіст Христових: був-бо при церкві тій монастир дів, освячених Богові. Прийнявши благословення, мати повернулася додому й виховувала обітовану Христові дівчину з усілякою увагою, навчаючи її читання божественних книг і Страху Божого і вогонь любови Божественної в серці її розпалюючи. Коли ж минуло сім років від народження святої Теодосії, помер батько її. Мати, взявши її, повела в монастир святої Анастасії і віддала в постриг у святий ангельський чин. Відтоді через три роки й мати до Господа відійшла, залишивши весь маєток доньці своїй — черниці Теодосії. Вона ж, дорослою ставши, сповнена розуму і любови до Бога, не захотіла маєтку, залишеного по батьках, але віддала його Богові, Йому ж і сама віддалася в жертву живу. Прикликавши золотаря, дала йому золота і срібла досить на обкування трьох ікон: Христа Спасителя, Пресвятої Богородиці і святої мучениці Анастасії. Були ж ікони по три лікті, і поставила їх у церкві. Инше ж майно роздала жебракам та убогим, сиротам і вдовицям. А сама в добровільній чернечій убогості перебувала, служачи Господеві вдень і вночі, збагачуючись духовним багатством благодаті Божої. Озброїлася молитовною бронею на невидимого супостата, постницькими подвигами і трудами умертвлювала тіло, що боролося з духом. І перемагала міцно ворога безтілесного, стираючи голову пекельного змія і скидаючи гордого веліяра смиренням, покорою, богоугодною любов’ю, чистотою, благоговінням, послухом й иншими чернечими чеснотами. Коли стояла вона якось на молитві до півночі, став перед нею диявол і сказав: “І ти проти мене виступаєш? Виступлю і я на тебе сильніше, не лише на тебе, але і на всіх християн. Знайшов я такого чоловіка, через якого можу підняти боротьбу на Церкву і багатьох відверну від поклоніння іконі Христовій. І підуть вслід за мною, мою волю чинячи”. Свята ж Теодосія, знаменувавшись хресним знаменням, сказала: “Проклятий будь, дияволе, супостате християн! І всі підступи твої хай будуть знищені силою Христа, Бога нашого”. І щез диявол. А преподобна, хрестом святим загороджуючись, почала співати псалом Давидів: “Хай воскресне Бог і розійдуться вороги Його, і хай втече від лиця Його той, хто ненавидить Його”. Те страшне видіння і погірдливі диявольські слова блаженна діва Теодосія сповістила ігумені своїй і спитала: “Звідки має прийти напасть на християн, яку ворог навести нахваляється?” Ігуменя ж сказала до неї: “Дитино, розповідає апостол святий: “Ті, що хотітимуть благочесно жити в Христі Ісусі, гнані будуть, лукаві ж люди досягнуть гіршого, зваблюючи і зваблюючись”. Отже, тому від лукавих людей, що єретично мудрують, зваблюють і зваблюються і яких диявол має за свою зброю, і які від початку багатьма напастями бентежили Христове стадо і благочестивих гонили, — в останні дні має на благочестиву Церкву напасти щось супротивне і бентежне. Ти залишайся в тому, в чому навчена (говорю зі святим Павлом), бо змалку Святе Письмо знаєш, воно може нарозумити тебе на спасення, вірою ж в Христа Ісуса”.

Через якийсь рік на правовірного царя Теодосія, прозваного Адрамитина, повстав воєвода його на ім’я Лев, що й Конон називався, родом Ісаврянин. І, віднявши від Теодосія владу царську, воцарився сам. І показував себе спочатку царювання свого благочесним, але через короткий час став новим Валтасаром, святиню церковну осквернюючи і не благословлячи Христа, Бога Вишнього, у чесній Його іконі. І вдихнув у Церкву отруту гаспида душешкідливої єресі манихейської, більше ж юдейської, звіройменний, лев’ячим рикаючи голосом і вимовляючи образливі слова єретичні на святі ікони, називаючи їх ідолами, а тих, що поклоняються їм, ідолопоклонниками. І дав наказ на ціле царство своє: відкидати ікони святі. Тримав же в той час престол патріяршества царгородського святіший Герман. Він з иншими православними архиєреями противився цареві, не приймаючи єретичного його наказу, на відкинення святих ікон виданого, і говорив хулителю тому так: “Коли воплотився Владика Спас наш від пречистої крови Пресвятої Богородиці і все своє щодо нас Божественне провидіння сповнив, все ідольське служіння було розтоптане, і всі образи ідольські вогневі й пітьмі було передано. З часу життя апостолів і світоспасенного учення їхнього до наших днів минуло понад сімсот років, за ті роки було стільки святих праведних і преподобних отців — і жоден з них не ображав ікон святих, ані не чув ніхто ніякого такого поганого мудрування, яке ви нині вносите, відкидаючи ікон святих шанування, котре з давніх часів справедливо творилося. Від самого початку Церква свята прийняла ікон святих зображання і шанування, починаючи від того нерукотворного образу, який сам Спаситель на обрусі Авгару Едеському послав.

Тоді, після Вознесення Христового, та кровоточива жінка, яка дотиком до краю ризи Христової зцілилася, зробила з каменю образ Ісуса Христа. Пізніше святий євангелист Лука написав ікону Пречистої Діви Богородиці. І так почалося благочесне святих ікон писання і прикрашання ними храмів Господніх та домів правовірних християн, чого і святі вселенські, що перед нами були, шість соборів не засудили, але, навпаки, — звеліли поклонятися зображенням святих, а не відкидати їх. Знай тому, царю, що я за честь ікон святих не лише страждати, але й померти готовий, бо Христовий образ носить ім’я того самого Христа, що воплотився від Пренепорочної Діви і на землі жив з людьми. І годиться кожному правовірному християнинові як же за ім’я Христове, так і за образ Його померти. Той, хто ганьбить образ, ганьбить того, хто зображений”. Те чуючи, цар сповнився гнівом і рикнув, наче лев, лютіше почав катувати, гонячи і кривдячи правовірних і різним смертям передаючи тих, що противилися йому. Спочатку-бо послав воїнів своїх зі зброєю, вигнав із патріяршества святого Германа з образами і ранами. А замість нього поставив лжепатріярха Анастасія-єретика, однодумця свого. Тоді ж усі божественні книги і вчителів богомудрости вогню передав. Була-бо при церкві святої Софії бібліотека, яка мала понад триста тисяч книг, а при ній було дванадцять училищ і стільки ж премудрих учителів, над ними ж один був найголовніший — премудрий гимнасіярх. Ту честь вони прийняли від царя, із патріяршого благословення, і всі протистояли злочестю цього царя. Тому вночі беззаконний той кат бібліотеку і всі училища з учителями й учнями, які тоді там перебували, військом оточив, вогнем звідусіль обклав і спалив, що ні один вогню не уникнув ані жодної книги не зосталося. Тоді був цілий град Константинополь у тузі, і печалі, і скорботі великій, всі плакали і зітхали і через неправдене вигнання святішого патріярха Германа, і через спалення таких книг і таких учителів, і через велике святих ікон безчестя, бо всюди їх нищили, у болоті топтали і вогнем палили. Новопоставлений єретикуючий патріярх Анастасій, як мерзота запустіння, на місці святому стояв, вдаючи себе приємним цареві і помагаючи йому в єретикуванні його іконоборному. Зразу викинув чесні ікони з Великої церкви і всюди те ж чинити звелів. Були ж у Царгороді одні ворота, названі Мідними, у дні великого Константина збудовані, що вели до царських палат. Над ними був образ Спасителя мідний, що чотириста і більше років стояв. Той образ Спасителя злочестивий патріях хотів на землю скинути і вогню передати, послав воїнів з теслями на іконоборне те діло. І коли найголовніший один воїн, саном спадарій, приставленою драбиною з теслею до образу Христового зійшов, і почали своє богопротивне діло, побачили те жінки благочестиві, що там трапилися, і чорноризці, серед яких була і преподобна Теодосія. Розпалилися ревністю за Христовою іконою, зрушені на те словами преподобної Теодосії, як тої, що більшу ревність і пильність до Господа мала і богонатхненних переконувань і мужньої за Богом відваги була сповнена. Побігли до драбини, скинули її на землю, а з нею і воїна того. Він, з висоти впавши, розбився, вони ж волочили його, б’ючи, смерті передали. Тоді пішли швидко до патріяха Анастасія, викривали його у злочесті і докоряли, вовком, хижаком, єретиком і ворогом Церкви Христової називали, ще ж і камінням у нього кидали. Анастасій же сорому сповнився і боявся, аби не піднявся більший бунт серед людей, поспішив до царя, сповіщаючи йому про ганьбу, яка була йому від жінок, і про вбивство спадарія при Мідних воротах. Цар же, повний гніву і люті на благочестивих, зразу послав воїнів своїх з оголеними мечами помститися за безчестя патріярхове і спадарієву смерть. І потято було тих святих жінок за ревність, явлену за благочестям. А блаженну черницю Теодосію, як знатнішу родом і благовірністю і таку, що сміливіше благочестя визнавала і сподіяного діла була причиною, звелів кат, взявши, кинути в темницю і по сто ран щодня накладати їй. Так мучена була свята сім днів. На восьмий же день звелів по цілому граді водити безчесно мученицю, бити немилостиво. І привели до місця, що називалося “воловий торг”, — де худобу продавали і різали. Там, ведучи святу, воїн, дикий і жорстокий, випадково наступив на козячий ріг і поранив трохи свою ногу. Через те сповнився люті, схопив ріг той і бив ним мученицю по шиї сильно. Тоді вдарив її рогом тим у гортань і проколов — і зразу свята преподобномучениця Теодосія-діва, священна невіста Христова, передала чесну і святу свою душу в руки безсмертного Жениха свого. І в оселю Його небесну відійшла, вінцем подвійним, дівства і мучеництва, увінчана. Багатостраждальне її тіло, на землю кинене, чоловіки благоговійні взяли, поклали на місці знаному. І подавалися зцілення хворим від святих її мощів на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленим нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день Згадування святого великого Першого Вселенського Собору триста вісімнадцяти Святих Отців у Нікеї, де проповідували Отця, єдиносутнього Синові, злочестивого ж Арія, єресей начальника, скинули.

У той самий день пам’ять святого і блаженного Христа ради юродивого Йоана, устюзького чудотворця. Про нього в Пролозі.