...
Без категорії

Покладення чесної ризи Господа нашого Iсуса Христа з Персiї до царюючого града Москви

Мiсяця липня у 10-ий день

У днi благовiрного царя i великого князя Михаїла Теодоровича, всiєї Росiї самодержця, за патрiяршества святiшого Фiларета, батька царевого по кровi i за духом, царював у Персiї Аббас-шах. Вiн, маючи любов до благовiрного царя Михаїла, присилав до нього часто своїх послiв iз дарами, також i росiйський цар своїх послiв iз дарами йому присилав. У рiк же вiд створення свiту сiм тисяч шiстсот двадцять п’ятий, у мiсяцi березнi, прийшов iз Персiї вiд вищезгаданого царя Аббаса-шаха посол славний, на iм’я Урусамбек, до царюючого града Москви до благовiрного царя iз посланням i великими чесними дарами. Вiн особисто принiс вiд царя свого святiшому патрiярховi Фiларету послання i дар безцiнний – ризу Господа нашого Iсуса Христа у ковчезi золотому, камiнням коштовним прикрашеному. У посланнi ж повiдомляв цар перський, що, коли воював i полонив Iверський крайв, знайшлася та риза Христова в митрополичiй ризницi, в одному хрестi замкнена. Її взявши, послав у дар до нього, святішого патрiярха Московського. У тому ж своєму посланнi цар перський прославляє велике iм’я Господа Бога i Спаса нашого Iсуса Христа, кажучи: «Якщо хтось не богогiдно шанує Його, не як Бога, той без всiлякого милосердя вогнем нехай буде спалений. А хто на такого богохульника вогонь розпалить, честі i прославлення достойний».

Святiший патрiярх Фiларет прийняв iз радiстю той великий дар, вiд усiх коштовних дарiв земних вищий, i прикликав грекiв, досвiдчених старцiв, якi в той час перебували в царюючому градi Москвi, однi з Єрусалиму були, iншi – з iнших країв грецьких. Серед них же був Нектарiй, йому ж у Росiї архиєпископство Вологодське i Великопермське було дане, i Йоаникiй, що невдовзi перед тим зi святiшим Теофаном, патрiярхом Єрусалимським, до Москви прийшов. Тих грекiв святiший Фiларет-патрiярх питав, чи знають щось про ризу Господню i що про неї говорять у краях грецьких. I розповiдав кожен з них щось трохи, що хто коли чув. Нектарiй-архиєпископ сказав: «Коли я був архидияконом у святiшого патрiярха Константинопольського, посланий був вiд нього задля якихось потреб у край Iверський. I трапилося менi там бути в церквi, що називалася Iлета, i бачив у нiй на правих хорах бiля першого стовпа багато запалених свiчок. I запитав священикiв, якi там були, про це. Вони ж сказали менi, що «тут покладена риза Христова, яку давно принiс воїн нашого краю, що був у Єрусалимi при розп’яттi Господньому, i багато тут чудес вiд тої ризи Христової буває». Iншi ж греки казали святiшому патрiярховi, що в Палестинi i в iнших грецьких краях правовiрнi говорять, що риза Господня в Iверiї. При розп’яттi Господньому був один воїн з Iверського краю, який ризу Господню як жереб прийняв, i до свого Iверського краю вiднiс, i вiддав її як великий дар своїй сестрi по кровi, дiвчинi. I розповiв всiм, що було в Єрусалимi з Христом Iсусом. Дiвчина, чуючи розповiдь, полюбила ту ризу Господню й берегла в себе чесно. I за короткий час надiйшла кончина її життя. Помираючи, заповiла поховати її тiло в ризi Господнiй. Через якийсь час над гробом тої дiвчини виросло дерево велике i гарне дуже. У роки великого Константина, греко-римського царя, коли Iверський край прийняв святе хрещення, з дерева того витекло миро пахуче й цiлюще. I мастилися ним враженi всiлякими хворобами, i зцiлення приймали. Правовiрнi ж царi iверськi, бачачи, що такi преславнi чуда бувають, збудували над деревом тим церкву знамениту i єпископа найголовнiшого при нiй поставили.

Минуло ж багато лiт, коли, з допусту Божого, перси вперше полонили Iверський край. Тодi й церкву ту спустошили, у якiй було мироточиве дерево. Пiсля того хоч i звiльнилася Iверська земля вiд перського ярма, але дерева того вже не було там, анi миро цiлюще з мiсця того не витiкало, лише стовпом те мiсце було позначене. Про ризу ж Господню, однак, поширювалася слава, що вона в Iверському краї. I багато вважають, що, з Провидiння Божого, взято її було з того гробу на збереження в час полону. Як же пiсля того опинилася в митрополiї – про це цiлком невiдомо.

Святiший патрiярх Фiларет, чуючи цi вiдомостi про ризу Господню, радився з преосвященними росiйськими архиєреями (був же тодi час святого Великого посту) i звелiв належно постити й молитися. У Хрестопоклонну недiлю зробив всенiчний молебень, звелiв спасительну ризу Христа, Бога нашого, класти на недужих, як же давно благочестива цариця Олена хрест Христовий на мертвого поклала, щоб переконатися. I як же тодi пiзнали хрест Христовий iз сили, якою мертвий воскрес, так тепер було запевнення щодо ризи Господньої, бо хворi на рiзнi недуги, на яких клали Христову ризу, приймали швидке зцiлення, ставали здоровими. Через таку благодать благовiрнi цар i святiший патрiярх сповнилися великої радости, i звелiли у великiй соборнiй церквi Успення Пресвятої Богородицi, iз захiдного боку, у правому кутi, влаштувати мiсце, дуже чесне й прикрашене, де був образ живоносного гробу Христового. I там ризу Христову поклали, що й донинi всi її бачать i достойно з благоговiнням шанують, вiд неї ж i донинi подаються зцiлення хворим i тим, що з вiрою приходять. Встановилося ж свято покладення ризи Господньої мiсяця липня в десятий день на славу Христа, Бога нашого, з Отцем i Святим Духом славленого навiки. Амiнь.

 

Знайшли помилку