Зміст

УкраїнськаРосійська

За творіннями Святителя Ігнатія (Брянчанінова). Вісім головних пристрастей з їхніми підрозділами та галузями

Запозичено зі святих отцівських писань

Об’їдання черева

Переїдання, пияцтво, незберігання і порушення постів, тайноїдіння, ласощі, взагалі порушення стриманості. Неправильна і зайва любов до плоті, її живота і спокою, з чого складається самолюбство, від якого незбереження вірності до Бога, Церкви, чеснот і людей.

Любодіяння

Блудне розпалювання, блудні відчуття і побажання тіла, блудні відчуття і побажання душі та серця (скоктання), прийняття нечистих помислів, бесіда з ними, насолода ними, потурання їм, заохочення їм, зволікання в них. Блудні мріяння і полонення. Осквернення істицанням. Незбереження почуттів, особливо дотику, у чому зухвалість, що губить усі чесноти. Лихослів’я і читання похітливих книг. Гріхи блудні природні: блуд і перелюб. Гріхи блудні протиприродні: малакія, мужолозтво, скотолозтво і їм подібні.

Сріблолюбство

Любов до грошей, узагалі любов до майна рухомого і нерухомого. Бажання збагатитися. Роздуми про засоби до збагачення. Мріяння про багатство. Побоювання старості, ненавмисної убогості, хворобливості, вигнання. Скупість. Користолюбство. Невір’я Богові, ненадіяння на Його промисел. Пристрасті або хвороблива надмірна любов до різних тлінних предметів, що позбавляє душу свободи. Захоплення суєтними турботами. Любов до подарунків. Привласнення чужого. Лихоманка. Жорстокосердість до убогої братії і до всіх нужденних. Злодійство. Розбій.

Гнів

Запальність, прийняття гнівних помислів; мріяння про гнів і помсту, обурення серця люттю, затьмарення нею розуму: непристойний крик, суперечка, лайливі, жорстокі й колючі слова, удар, штовхання, вбивство. Пам’ятозлобивість, ненависть, ворожнеча, помста, обмовляння, осуд, обурення й образа ближнього.

Печаль

Засмучення, туга, відсікання надії на Бога, сумнів в обітницях Божих, невдячність Богові за все, що трапляється, малодушність, нетерплячість, несамопокірливість, скорбота на ближнього, нарікання, відрікання від хреста, замах зійти з нього.

Зневіра

Лінощі до всякої доброї справи, особливо до молитви. Залишення церковного і келійного правила. Залишення безперестанної молитви і душевного читання. Неуважність і поспішність у молитві. Нехтування. Неблагоговіння. Неробство. Зайве заспокоєння сном, лежанням і всякого роду задоволенням. Переходження з місця на місце. Часті виходи з келії, прогулянки і відвідування друзів. Святковослів’я. Жарти. Кощуни. Залишення поклонів та інших подвигів тілесних. Забуття гріхів своїх. Забуття заповідей Христових. Недбальство. Полонення. Позбавлення страху Божого. Жорстокість. Нечуття. Відчай.

Марнославство

Шукання слави людської. Хвастощі. Бажання і шукання земних почестей. Любов до красивого одягу, екіпажів, прислуги та келійних речей. Увага до краси свого обличчя, приємності голосу та інших якостей тіла. Прихильність до наук і мистецтв, що гинуть цього століття, шукання встигнути в них для придбання тимчасової, земної слави. Сором сповідувати гріхи свої. Приховування їх перед людьми і отцем духовним. Лукавство. Слововиправдання. Прекослів’я. Складання свого розуму. Лицемірство. Брехня. Лестощі. Людиноугодництво. Заздрість. Приниження ближнього. Мінливість вдачі. Прикидання. Безсовісність. Мораль і життя бісівські.

Гордість

Презирство ближнього. Перевага себе перед усіма. Зухвалість. Затьмарення, дебелість розуму і серця. Пригводження їх до земного. Хула. Невір’я. Прелесть. Лжеіменний розум. Непокора Закону Божому і Церкві. Наслідування своєї плотської волі. Читання книг єретичних, розпусних і суєтних. Непокора владі. Уїдливе глузування. Залишення христоподібного смирення і мовчання. Втрата простоти. Втрата любові до Бога і ближнього. Хибна філософія. Єресь. Безбожництво. Невігластво. Смерть душі.

***

Такі недуги, такі язви, що становлять собою велику язву, ветхість старого Адама, яка утворилася з його падіння. Про цю велику язву говорить святий пророк Ісая: від ніг навіть до голови немає в ньому цілості: ні струп, ні язва, ні рана пекуча, немає пластиру, щоб прикласти, ні елея, ні пов’язки (Іс. 1:6). Це означає, за поясненням отців, що язва (прп. авва Дорофей. Повчання 1) – гріх – не окрема, не на одному якому-небудь члені, а на всьому єстві: обійняла тіло, обійняла душу, оволоділа всіма властивостями, всіма силами людини. Цю велику язву Бог назвав смертю, коли, забороняючи Адаму і Єві куштувати від древа пізнання добра і зла, сказав: в який день з’їсте від нього, смертю помрете (Бут. 2:17). Негайно після куштування плоду забороненого, праотці відчули вічну смерть: у поглядах їхніх з’явилося відчуття плотське; вони побачили, що вони голі. У пізнанні наготи тіла відбилося оголення душі, що втратила красу непорочності, на якій спочивав Дух Святий. Діє в очах тілесне відчуття, а в душі сором, у якому сукупність усіх гріховних відчуттів: і гордості, і нечистоти, і печалі, і зневіри, і відчаю! Велика язва – смерть душевна; невиправна ветхість, що сталася після втрати Божественної подоби! Велику язву апостол називає законом гріховним, тілом смерті (див. Рим. 7:23-24), тому що вмертвілі розум і серце цілком навернулися до землі, служать раболіпно тлінним побажанням плоті, потьмяніли, обтяжили, самі стали плоттю. Ця плоть уже нездатна до спілкування з Богом! (див. Бут. 6:3). Ця плоть не здатна наслідувати блаженство вічне, небесне! (див. 1Кор. 15:50). Велика язва розлилася на весь рід людський, стала надбанням злощасним кожної людини.

Розглядаючи велику мою язву, дивлячись на вмертвіння моє, сповнююся гіркої печалі! Не розумію, що мені робити? – Чи наслідуватиму приклад старого Адама, який, побачивши наготу свою, поспішав сховатися від Бога? Чи стану, подібно до нього, виправдовуватися, покладаючи провину на провини гріха? Даремно – ховатися від Всевидячого! Даремно – виправдовуватися перед Тим, Хто завжди перемагає, коли судити Йому (Пс. 50:6).

Одягнуся ж замість смоковницького листя в сльози покаяння; замість виправдання принесу щиру свідомість. Одягнений у покаяння і сльози, постану перед Богом моїм. Але де знайду Бога мого? Чи в раю? Я вигнаний звідти, – і Херувим, що стоїть при вході, не впустить мене! Самим тягарем плоті моєї я прикутий до землі, моєї темниці!

Грішний нащадок Адама, підбадьорися! Засяяло світло у в’язниці твоїй: Бог спустився в дольну країну твого вигнання, щоб звести тебе у втрачену тобою твою верхню вітчизну. Ти хотів знати добро і зло: Він залишає тобі це знання. Ти хотів стати як Бог, і від цього став душею подібним до диявола, тілом подібним до худоби і звірів: Бог, з’єднуючи тебе із Собою, робить тебе богом по благодаті. Він прощає тобі гріхи. Цього мало! Він вилучає корінь зла з душі твоєї, саму заразу гріховну, отруту, ввергнену в душу дияволом, і дарує тобі ліки на весь шлях твого земного життя, для зцілення від гріха, хоч би скільки разів ти заразився ним, через неміч твою. Це ліки – сповідання гріхів. Чи хочеш позбутися старого Адама, ти, який святим хрещенням уже зодягнений у Нового Адама, але власними беззаконнями встиг оживити в собі старість і смерть, заглушити життя, зробити його напівмертвим? Чи хочеш ти, поневолений гріхом, ваблений до нього насильством навички, повернути собі свободу і праведність? – занурся в смирення! Переможи марнославний сором, що навчає тебе лицемірно і лукаво прикидатися праведним і тим зберігати, зміцнювати в собі смерть душевну. Вивергни гріх, вступи у ворожнечу з гріхом щирою сповіддю гріха. Це лікування має передувати всім іншим; без нього лікування молитвою, сльозами, постом і всіма іншими засобами буде недостатнім, незадовільним, неміцним. Піди, гордовитий, до духовного отця твого, – біля ніг його знайди милосердя Отця Небесного! Одна, одна сповідь щира і часта може звільнити від гріховних навичок, зробити покаяння плідним, виправлення міцним і істинним.

У коротку хвилину розчулення, в яку відкриваються очі розуму для самопізнання, яка приходить так рідко, написав я це для викриття себе, для повчання, нагадування, настанови. А ти, хто з вірою і любов’ю до Христа прочитаєш ці рядки і, можливо, знайдеш у них щось корисне для себе, принеси серцевий подих і молитву за душу, яка багато постраждала від хвиль гріховних, яка бачила часто перед собою потоплення і погибель і знаходила відпочинок в одному місці притулку: у сповіді своїх гріхопадінь.

Про чесноти, протилежні восьми головним гріховним пристрастям

Утримання

Утримання від зайвого вживання їжі та пиття, особливо від вживання в надмірності вина. Зберігання точних постів, встановлених Церквою. Обмежування плоті помірним і постійним однаковим вживанням їжі, від чого починають слабшати взагалі всі пристрасті, а особливо самолюбство, що полягає в безсловесній любові до плоті, до живота і спокою її.

Цнотливість

Ухилення від усякого роду блудних справ. Ухилення від хтивих бесід і читання, від вимови поганих, хтивих, двозначних слів. Зберігання почуттів, особливо зору і слуху, а ще більше дотику. Скромність. Відкидання помислів і мрій блудних. Мовчання. Безмовність. Служіння хворим і калікам. Спогад про смерть і пекло. Початок цнотливості – непохитний розум від блудних помислів і мрій: досконалість цнотливості – чистота, що бачить Бога.

Нестяжання

Задоволення себе одним необхідним. Ненависть до розкоші та розкоші. Милосердя до убогих. Любов до убогості євангельської. Сподівання на Промисел Божий. Послідування Христовим заповідям. Спокій і свобода духу. Безтурботність. М’якість серця.

Кроткість

Ухилення від гнівливих помислів і від обурення серця люттю. Терпіння. Послідування Христу, який закликає учня Свого на хрест. Мир сердечний. Тиша розуму. Твердість і мужність християнські. Невідчуття образ. Незлобивість.

Блаженний плач

Відчуття падіння, спільного всім людям, і власної убогості духовної. Нарікання про них. Плач ума. Хворобливе сокрушення серця. Легкість совісті, благодатна розрада і радість, що прозябають від них. Надія на милосердя Боже. Подяка Богу в скорботах, покірне їх перенесення від зору безлічі гріхів своїх. Готовність терпіти. Очищення розуму. Полегшення від пристрастей. Умертвіння світу. Бажання молитви, усамітнення, послуху, смиренності, сповідання гріхів своїх.

Тверезість

Старанність до всякої доброї справи. Неліниве виконання церковного і келійного правила. Увага під час молитви. Ретельне спостереження за всіма справами, словами і думками своїми. Крайня недовірливість до себе. Безперестанне перебування в молитві і слові Божому. Благоговіння. Постійне пильнування над собою. Зберігання себе від багатого сну, зніженості, марнослів’я, жартів і гострих слів. Любов до нічних бдінь, поклонів та інших подвигів, що дають бадьорість душі. Рідкісне, за можливістю, сходження з келії. Спогад про вічні блага, бажання й очікування їх.

Смирення

Страх Божий. Відчуття його під час молитви. Страх, що народжується під час особливо чистої молитви, коли особливо сильно відчуваються присутність і велич Божі, щоб не зникнути і не перетворитися на ніщо. Глибоке пізнання своєї нікчемності. Зміна погляду на ближніх, до того ж вони, без усякого примусу, здаються так, що той, хто усмирився, перевершує його в усіх відношеннях. Явище простодушності від живої віри. Ненависть до похвали людської. Постійне звинувачення і докоряння собі. Правота і прямота. Безпристрасність. Мертвість до всього. Умиління. Пізнання таїнства, сокровенного в хресті Христовому. Бажання розіп’яти себе світу і пристрастям, прагнення до цього розп’яття. Відкидання і забуття улесливих звичаїв і слів, скромних з примусу, або наміру, або навику прикидатися. Сприйняття буйства євангельського. Відкидання премудрості земної, як непотрібної для неба. Презирство всього, що в людині високо і мерзота перед Богом. Залишення слововиправдання. Мовчання перед тими, хто ображає, вивчене в Євангелії. Відкладення всіх власних міркувань і прийняття розуму євангельського. Усунення всякого помислу, що піднімається на розум Христовий. Смиренномудрість, або духовне міркування. Свідомий у всьому послух Церкві.

Любов

Зміна під час молитви страху Божого на любов Божу. Вірність до Господа, що доводиться постійним відкиданням всякого гріховного помислу і відчуття. Невимовний, солодкий потяг усієї людини любов’ю до Господа Іісуса Христа і до поклоняємої Святої Трійці. Бачення в ближніх образу Божого і Христа; що випливає з цього духовного бачення, перевага над собою всіх ближніх і благоговійне шанування їх про Господа. Любов до ближніх братська, чиста, до всіх рівна, неупереджена, радісна, палаюча однаково до друзів і ворогів. Захоплення в молитву і любов розуму, серця і всього тіла. Невимовна насолода тіла радістю духовною. Упоєння духовне. Розслаблення тілесних членів за духовної втіхи (Св. Ісаак Сирин. Слово 44). Бездіяльність тілесних почуттів під час молитви. Дозвіл від німоти серцевого язика. Припинення молитви від духовної насолоди. Мовчання розуму. Просвітлення розуму і серця. Молитовна сила, що перемагає гріх. Мир Христовий. Відступ усіх пристрастей. Поглинання всіх розумінь переважаючим розумом Христовим. Богослов’я. Пізнання істот безтілесних. Неміч гріховних помислів, які не можуть зобразитися в розумі. Солодкість і влика втіха при скорботах. Зір устроїв людських. Глибина смирення і найприниженішої про себе думки…

Кінець нескінченний!

Найкоротша сповідь

Гріхи проти Господа Бога

Вірування снам, ворожбі, зустрічам та іншим прикметам. Сумніви у вірі. Лінощі до молитви і неуважність при ній. Неходіння в Церкву, тривале небуття біля сповіді та Св. Причастя. Лицемірство в Богошануванні. Хула або тільки нарікання на Бога в душі й на словах. Намір підняти на себе руки. Марна божба. Обіцянка Богові невиконана. Блюзнірство над священним. Гнів зі згадуванням нечистої сили (чорта). Вживання їжі або пиття в недільні та святкові дні до закінчення літургії. Порушення постів або неточне дотримання їх, робоча справа у свята.

Гріхи проти ближнього

Неусердність до своєї посади або до своєї справи в гуртожитку. Неповага до вищих або старших. Невиконання обіцянки людині. Несплата боргів. Відбирання силою або таємне привласнення собі чужого. Скупість на милостиню. Особиста образа ближньому. Пересуди. Наклеп. Проклинання інших. Даремні підозри. Незахищення невинної людини або справи правої з втратою для них. Убивство. Неповага до батьків. Недоглядання з християнською дбайливістю за дітьми. Гнів – ворожнеча в сімейному або домашньому житті.

Гріхи проти самого себе

Пусті або скверні думки в душі. Бажання зла ближньому. Брехливість слова, мови. Дратівливість. Норовливість або самолюбство. Заздрість. Жорстокосердість. Чутливість до прикрощів або образ. Помста. Сребролюбство. Пристрасті до насолод. Лихослів’я. Пісні спокусливі. Нетверезість і багатоїдіння. Блуд. Перелюбство. Неприродний блуд. Невиправлення свого життя.

З-поміж усіх цих гріхів проти десяти заповідей Божих деякі, досягаючи в людині вищого ступеня розвитку свого, переходячи в порочні стани й озлобляючи її серце нерозкаяністю, визнаються тяжкими особливо й противними Богові.

Гріхи смертні, тобто такі, що роблять людину винною у вічній смерті або погибелі

Гордість, що зневажає всіх, вимагає собі від інших раболіпства, готова на небо піднятися і уподібнитися Вишньому: словом – гордість до самообожання.

Несита душа, або Іудина жадібність до грошей, з’єднана здебільшого з несправедливими надбаннями, що не дає людині й хвилини подумати про духовне.

Блуд, або розпусне життя блудного сина, який марнував на таке життя весь батьківський маєток.

Заздрість, що доводить до всякого можливого злодіяння ближньому.

Об’їданння, або плотоугодництво, яке не знає ніяких постів, поєднане з пристрасною прихильністю до різних розваг за прикладом євангельського багатія, який веселився на всі дні світло.

Гнів непримиренний і такий, що наважується на страшні руйнування, за прикладом Ірода, який у гніві своєму побив Вифлеємських немовлят.

Лінь, або досконала про душу безпечність, недбальство про покаяння до останніх днів життя, як наприклад, за днів Ноя.

Гріхи хули на Духа Святого

Надмірне сподівання на Бога або продовження тяжко гріховного життя в одній надії на милосердя Боже. Розпач або протилежне надмірному упованню на Бога почуття щодо милосердя Божого, що заперечує в Бозі батьківську благість і доводить до думки про самогубство.

Наполегливе невір’я, яке не переконується жодними доказами істини, навіть очевидними чудесами, що відкидає саму пізнану істину.

Гріхи, що кричать небу про помсту за них

Взагалі навмисне людиновбивство (аборти), а особливо батьковбивство (братовбивство). Содомський гріх. Даремний утиск людини убогої, беззахисної, беззахисної вдови і малолітніх дітей сиріт. Утримання в убогого працівника цілком заслуженої ним плати.

Забрання в людини в крайньому її становищі останнього шматка хліба або останньої лепти, що потом і кров’ю здобуті нею, а також насильницьке або таємне привласнення собі в ув’язнених у в’язниці милостинь, харчів, тепла або вбрання, що призначені для них, і загалом пригноблення їх.

Засмучення й образи батькам аж до зухвалих побоїв їх.

Сповідь

Сповідую аз багатогрішний (ім’я) Господу Богу і Спасу нашому Іісусу Христу і тобі, чесний отче, всі гріхи мої і всі злі мої справи, що я робив у всі дні життя мого, що я помислив навіть до цього дня.

Згрішив: Обітниці Св. Хрещення не дотримав, чернечої обітниці не зберіг, але в усьому збрехав і непотрібним себе перед Лицем Божим зробив.

Прости нас, Милосердний Господи (для народу).

Прости мене, чесний отче (для самотніх).

Згрішив: перед Господом маловір’ям і сповільненням у помислах, які від ворога вселяються проти віри і Св. Церкви; невдячністю за всі Його великі й невпинні благодіяння, призиванням імені Божого без потреби – всує.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: відсутністю до Господа любові та страху, невиконанням св. волі Його та св. заповідей, недбалим зображенням на собі хресного знамення, неблагоговійним шануванням св. ікон; не носив хреста, соромився хрестити та сповідувати Господа.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: любові до ближнього не зберіг, не годував голодних і спраглих, не одягав нагих, не відвідував хворих і у в’язницях ув’язнених; закону Божому та св. отців переказам від лінощів і недбалості не повчався.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: церковного і келійного правила невиконанням, ходінням до храму Божого без ревності, з лінощами і нехтуванням; залишенням ранкових, вечірніх та інших молитов; під час церковної служби – згрішив марнослів’ям, сміхом, дрімотою, неувагою до читання та співу, неуважністю розуму, виходом із храму під час служби та неприходом до храму Божого через лінощі й недбалість.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: наважуючись у нечистоті ходити до храму Божого і всякої святині доторкатися.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: нешануванням свят Божих; порушенням св. постів і незбереженням пісних днів – середи і п’ятниці; нестриманням у їжі та питті, багатоїдінням, тайноїдінням, різноїдінням, пияцтвом, незадоволенням їжею та питтям, одягом, тунеядством (туне – задарма, незаконно; ядство – їсти, задарма хліб їсти); своєї волі й розуму виконанням, самонравієм, самочиненням і самовиправданням; неналежним шануванням батьків, невихованням дітей у православній вірі, проклинанням дітей своїх і ближніх.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: невір’ям, марновірством, сумнівом, розпачем, зневірою, блюзнірством, божбою неправдивою, танцями, палінням, грою в карти, ворожінням, чаклунством, чарівництвом, плітками, поминав живих за упокій, їв кров тварин (Вселенський собор, 67 правило. Діяння Апостолів, 15 гл.).

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: гордістю, зарозумілістю, самолюбством, честолюбством, заздрістю, зверхністю, підозрілістю, дратівливістю.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: засудженням усіх людей – живих і мертвих, лихослів’ям і гнівом, пам’ять про зло, ненавистю, злом за зло відплатою, обмовлянням, докором, лукавством, лінню, обманом, лицемірством, пересудами, суперечками, впертістю, небажанням поступитися та прислужитися ближньому; згрішив зловтіхою, злобажанням, зловживанням, образою, глузуванням, насмішками, ганьбою та людиноугодництвом.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: нестриманням душевних і тілесних почуттів; нечистотою душевною і тілесною, насолодою і повільним нечистим помислом, пристрастю, хтивістю, нескромним поглядом на жінок і юнаків; уві сні блудним нічним оскверненням, нестриманістю в подружньому житті.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: нетерпінням хвороб і скорбот, любов’ю до зручностей життя цього, полонінням розуму й скам’янінням серця, неспонуканням себе на всяку добру справу.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: неуважністю до навіювань совісті своєї, недбальством, лінощами до читання слова Божого і недбальством для здобуття Ісусової молитви. Згрішив любостяжанням, грошолюбством, несправедливим придбанням, розкраданням, крадіжками, скупістю, прихильністю до різного роду речей і людей.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: засудженням і непослухом отців духовних, наріканням і образою на них і несповіданням перед ними гріхів своїх через забуття, недбальство і через помилковий сором.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: немилосердям, презирством і засудженням убогих; ходінням до храму Божого без страху і благоговіння, ухиляючись у єресь і сектантське вчення.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: лінощами, розслабленням, млістю, любов’ю до тілесного спокою, багатосплячістю, хтивими мріями, упередженими поглядами, безсоромними рухами тіла, дотиками, блудом, перелюбом, розбещенням, рукоблуддям, невінчаними шлюбами, важко згрішили ті, хто робив аборти собі або іншим, або схиляв кого-небудь до цього великого гріха – дітовбивства. Проводив час у порожніх і дозвільних заняттях, у порожніх розмовах, жартах, сміху та інших ганебних гріхах.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: зневірою, малодушністю, нетерплячістю, наріканням, відчаєм у спасінні, не маючи надії на милосердя Боже, бездушшям, невіглаством, нахабством, безсоромністю.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: наклепом на ближнього, гнівом, образою, роздратуванням і висміюванням, непримиренністю, ворожнечею і ненавистю, перекослів’ям, підгляданням чужих гріхів і підслуховуванням чужих розмов.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: холодністю і нечутливістю на сповіді, применшенням гріхів, звинуваченням ближніх, а не себе засудженням.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: проти Животворящих і Св. Тайн Христових, приступаючи до Нього без належного приготування, без скорботи і страху Божого.

Прости мене, чесний отче.

Згрішив: словом, думкою і всіма моїми почуттями: зором, слухом, нюхом, смаком, дотиком, – волею або неволею, знанням або незнанням, у розумі й нерозумінні, і не перелічити всіх гріхів моїх через їхню множинність. Але у всіх цих, так і в невимовних через забуття, каюся і жалкую, і надалі за допомогою Божою обіцяю дотримуватися. Ти ж, чесний отче, пробач мені й визволи від усіх цих і помолись за мене грішного, а в судний день засвідчи перед Богом про сповідувані мною гріхи. Амінь.

Додаток 1. Підготовка до Таїнства Покаяння

За визначенням православного катехізису: “Покаяння є Таїнство, в якому той, хто сповідує гріхи свої, при видимому виявленні прощення від священика невидимо звільняється від гріхів Самим Господом Іісусом Христом” [22, с. 126]. Відповідно до цього визначення стає зрозумілим, що така важлива, сакральна для людини дія має й передувати відповідній духовно-моральній і тілесній підготовці. Адже саме підготовка до Таїнства Покаяння багато в чому і визначає ступінь його значення для сповідуваної людини. За вченням Православної Церкви підготовка до Таїнства Покаяння повинна складатися з цілої низки дій. Всі ці дії можна розділити на дві основні групи: зовнішня (тілесна) і внутрішня (духовна) підготовка.

Зовнішня (тілесна) підготовка включає в себе, в основному, піст (говіння). Тривалість посту перед сповіддю має становити щонайменше три дні, проте відомі випадки, коли перед сповіддю праведники постили весь попередній тиждень. Характерно, що в католицькій Церкві вірянам пропонується постити всього лише один день, напередодні Таїнства Покаяння. Для Православної Церкви ця практика є неприйнятною. Тілесний піст повинен включати в себе і утримання в їжі, і утримання в тілесних задоволеннях, а також відмову від будь-якої суєтної розваги. Таким чином, віруюча людина очищає свою плоть і готує її до прийняття Тіла і Крові Христа (якщо після Таїнства Покаяння передбачається Причастя). Як правило, зовнішня підготовка до Таїнства Покаяння в цьому і полягає.

Внутрішня (духовна) ж підготовка являє собою складнішу і глибшу систему підготовки до Таїнства, спрямовану на очищення душі людини і народження в ній почуття внутрішнього покаяння. Ця система підготовки містить у собі низку послідовних дій. За словами протопресвітера Михайла Помазанського, ці дії душі включають в себе: “…усвідомлення своєї гріховності або … визнання себе негідним; … розкаяння і жаль про допущені падіння і слабкості, … каяття … і акт волі до виправлення, бажання і твердий намір, рішучість боротися з поганими схильностями” [9, с. 343]. Якщо людина проходить цей шлях духовної підготовки, то вона досягає особливого стану душі, яка готова покаятися і прийняти Боже прощення. Як додає о. Михайло: “Цей стан душі з’єднується з проханням допомоги Божої для боротьби зі своїми поганими нахилами” [9, с. 343]. Цей вид внутрішньої підготовки до Таїнства Покаяння не є єдиним у духовній практиці Церкви. Так, наприклад, священик Олександр Єльчанінов говорить нам про наступні кроки у справі підготовки до цього Таїнства. По-перше, людина повинна перемогти в собі спокусу відмови від Таїнства: “Ми ще не приступили до сповіді, а душа наша чує голоси, що спокушають: Чи не відкласти? Чи достатньо приготований, чи не надто часто говію? Потрібно дати тверду відсіч цим сумнівам” [6, с. 265].

По-друге, за словами о. Олександра, людина повинна пройти випробування серця. По суті, це означає необхідність для людини побачити власні гріхи, розгледіти їх у низці життєвих вчинків. На жаль, дуже часто, людина просто не в змозі побачити власне гріхопадіння і відкинути його від себе.

Наступним кроком духовної підготовки, за словами о. Олександра, є молитва. Олександра, є молитва. Молитва, як вид духовної практики, – це особливий стан людини (в усій її цілісності – тіло, душа, дух), який максимально підводить її до прийняття Божої благодаті; це, свого роду, духовний діалог людини з Богом. Тому в період підготовки до Таїнства Покаяння, молитва, як ніколи, займає центральне місце в житті людини. Як пише о. Олександр Єльчанінов молитва – це: “прямий шлях до пізнання своїх гріхів” [6, с. 268]. Тільки у світлі молитви ми можемо наблизитися до Христа, а “поки немає такої близькості до Христа, за якої покаянне почуття є нашим звичним станом, треба, готуючись до сповіді, перевіряти свою совість за заповідями, за деякими молитвами” [6, с. 268-269].

Ще один етап у підготовці до Таїнства Покаяння о. Олександр називає “скорботою серця” – це найважливіший момент у підготовці до цього Таїнства. Це не просто знати свої гріхи, але покаятися в них усім серцем, ще до самого Таїнства. Доповненням до такого покаяння служить прощення гріхів усім тим, кого людина знає, і хто міг заподіяти їй душевний біль. Про таке прощення говорив о. Іоанн (Крестьянкін): “Перш ніж почати каятися, ми повинні всім усе пробачити! Пробачити без зволікання, зараз же! Пробачити по-справжньому… Треба негайно так усім і все пробачити, наче не було ніяких образ, прикрощів і неприязні!” [7, с. 9]. Про важливість постійного внутрішнього покаяння писав, наприклад, старець Оптиної пустелі преподобний Анатолій (Зерцалов): “Якщо коли згрішиш і негайно звертаєшся до Бога каючись – це дуже добре. Так і має бути. І Господь простить. А духівнику або старцю після сказати”. [11, с. 85]

За традицією, що склалася в Православній Церкві, Таїнство Покаяння нерозривно пов’язане з Таїнством Євхаристії (Святого Причастя) і звершується напередодні ввечері (перед причастям, що буде наступного дня); або зранку, у день прийняття причастя (перед Божественною літургією). Однак варто розуміти, що за своєю сутністю Таїнство Покаяння – це повноцінне Таїнство, яке можна звершити (і взяти в ньому участь) і без подальшого причастя Святих Христових Таїн. Людина може сповідатися і без подальшого причастя, якщо вона відчуває, що її душа обтяжена важкими гріхами і пристрастями, і, в той же час, до причастя вона спеціально не готувалася.

Додаток 2. Святі отці про покаяння

Від того, хто кається, вимагається розкаяння в гріхах, намір виправити своє життя, віра в Христа і надія на Його милосердя. Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння до спасіння (2Кор. 7:10). І коли грішник повернеться від беззаконня свого і сотворить суд і правду, той живий буде в них (Єз. 33:19). Про Нього (про Христа – С. М.)всі пророки свідчать, що всякий віруючий в Нього одержить відпущення гріхів іменем Його (Діян. 10:43). Є ще підготовчі й допоміжні засоби для покаяння – це піст і молитва. [Свт. Філарет (Дроздов), 22, с. 127].

***

Хоч би як людина обережно себе берегла, але дуже рідко проходить, щоб юності своєї чимось не заплямувала. Плями ж ці нічим настільки скоро не згладжуються, як усним сповіданням. І хоча Господь Бог все знає слабкості наші й навіть незроблене передбачає, і не має потреби, щоб переповідати Йому про те, що відомо Йому, однак на нашу користь, через пророка Свого говорить, або наказує: Говори ти перше беззаконня твої, щоб виправдатися (Іс. 43:26). Отже, бачите, наскільки необхідне потрібне для очищення гріхів усне сповідання, без якого неможливо ні початку благого покласти, ні спастися, ні спокою в дусі своєму бути; чому і повинно розглянути те, що було, і розкрити. [Прп. Антоній Оптинський, 12, с. 199].

***

Покаятися – це значить засудити себе, зізнатися в гріху, але після каяття необхідно відректися від себе і слідувати за Богом, виконуючи Його святу волю. Коли грішник виконає всі три умови: покається, зречеться себе і піде за Богом, тоді душа його очиститься від нечистого духу і наповниться Духом Божим і Божим Вогнем, тобто Істиною і Любов’ю. [Свт. Микола Сербський, 19, с. 158-159].

***

Слава Господу, що Він дав нам покаяння, і покаянням спасемося всі ми, без винятку. Не спасуться тільки ті, які не хочуть каятися, і в цьому я бачу їхній відчай, і багато я плачу, жаліючи їх… Будь-яка душа, що втратила мир, повинна покаятися, і Господь простить гріхи, і буде тоді радість на душі й мир; і не треба інших свідків, але Сам Дух свідчить, що гріхи прощені. Ось знак прощення гріхів: якщо ти зненавидів гріх, то простив тобі Господь гріхи твої. [Прп. Силу ан Афонський, 23, с. 335].

Додаток 3

Покаянна молитва до Господа Іісуса Христа

Влады́ко Христе́ Бо́же, Иже страстьми́ Свои́ми стра́сти моя́ исцели́вый и я́звами Свои́ми я́звы моя́ уврачева́вый, да́руй мне, мно́го Тебе́ прегреши́вшему, сле́зы умиле́ния; сраствори́ моему́ те́лу от обоня́ния Животворя́щего Те́ла Твоего́, и наслади́ ду́шу мою́ Твое́ю Честно́ю Кро́вию от го́рести, е́юже мя сопроти́вник напои́; возвы́си мой ум к Тебе́, до́лу пони́кший, и возведи́ от пропасти поги́бели: яко не и́мам покая́ния, не и́мам умиле́ния, не и́мам слезы́ уте́шительныя, возводя́щия ча́да ко своему́ насле́дию. Омрачи́хся умо́м в жите́йских страсте́х, не могу́ воззре́ти к Тебе́ в боле́зни, не могу́ согре́тися слеза́ми, я́же к Тебе́ любве́. Но, Влады́ко Го́споди Иису́се Христе́, сокро́вище благи́х, да́руй мне покая́ние всеце́лое и се́рдце люботру́дное во взыска́ние Твое́, да́руй мне благода́ть Твою́ и обнови́ во мне зра́ки Твоего́ о́браза. Оста́вих Тя, не оста́ви мене́; изы́ди на взыска́ние мое́, возведи́ к па́жити Твое́й и сопричти́ мя овца́м избра́ннаго Твоего́ ста́да, воспита́й мя с ни́ми от зла́ка Боже́ственных Твои́х Та́инств, моли́твами Пречи́стыя Твоея́ Ма́тере и всех святы́х Твои́х. Ами́нь.

Молитва прп. Симеона Нового Богослова (перед сповіддю)

Бо́же и Го́споди всех, вся́каго дыха́ния и души́ имы́й власть, еди́н исцели́ти мя моги́й! Услы́ши моле́ние мя, окая́ннаго, и гнездя́щагося во мне зми́я наи́тием Всесвята́го и Животворя́щего Ду́ха умертви́в потреби́. И мене́, ни́ща и на́га вся́кия доброде́тели су́ща, к нога́м свята́го моего́ отца́ (духо́внаго) со слеза́ми припа́сти сподо́би, и святу́ю его́ ду́шу к милосе́рдию, е́же ми́ловати мя, привлецы́. И даждь, Го́споди, в се́рдце мое́м смире́ние и по́мыслы бла́ги, подоба́ющие гре́шнику, согласи́вшемуся Тебе́ ка́ятися; и да не в коне́ц оста́виши ду́шу еди́ну, сочета́вшуюся Тебе́ и испове́давшую Тя, и вме́сто ми́ра избра́вшую и предпоче́тшую Тя. Ве́си бо, Го́споди, я́ко хощу́ спасти́ся, а́ще и лука́вый мой обы́чай препя́тствием быва́ет: но возмо́жна Тебе́, Влады́ко, суть вся, ели́ка невозмо́жно суть от челове́ка. Ами́нь.

Молитва при. Варсонофія Великого (про прощення забутих гріхів)

Влады́ко Го́споди, поско́льку и забы́ть свои́ прегреше́ния есть грех, то я во всем согреши́л Тебе́, Еди́ному Сердцеве́ду; Ты и прости́ мне все по Твоему́ человеколю́бию; тем-то и проявля́ется великоле́пие сла́вы Твое́й, когда́ Ты не воздае́шь гре́шникам по дела́м их, ибо Ты препросла́вен во ве́ки. Ами́нь.

Молитва після сповідання гріхів

Как сла́бому и во́все безси́льному самому́ по себе́ на деле́ благи́я, смире́нно со слеза́ми молю́ Тебя́, Го́споди, Спаси́телю мой, помози́ мне утверди́ться в мое́м наме́рении: жить про́чее вре́мя жи́зни для Тебя́, возлю́бленнаго Бо́га моего́, богоуго́дно, а проше́дшия согреше́ния моя́ прости́ милосе́рдием Свои́м и разреши́ от всех мои́х, ска́занных пред Тобо́ю, грехо́в, я́ко благи́й Человеколю́бец. Та́кже смире́нно молю́ Тебя́, Пресвята́я Богоро́дице, и вас, небе́сные си́лы и все уго́дники Бо́жии, помоги́те мне испра́вить мою́ жизнь. Ами́нь.

Грішний нащадок Адама, збадьорися!.. Ти хотів стати яко Бог, і від цього став душею подібним до диявола, тілом подібним до худоби і звірів: Бог, з’єднуючи тебе із Собою, робить тебе богом по благодаті. Він прощає тобі гріхи. Цього мало! Він вилучає корінь зла з душі твоєї, саму заразу гріховну, отруту, ввергнену в душу дияволом, і дарує тобі ліки на весь шлях твого земного життя, для зцілення від гріха, хоч би скільки разів ти заразився ним, через неміч твою. Це ліки – сповідання гріхів.

Святитель Ігнатій (Брянчанінов)

По творениям Святителя Игнатия (Брянчанинова). Восемь главных страстей с их подразделениями и отраслями

Заимствовано из святых отеческих писаний

Чревообъядение

Объядение, пьянство, нехранение и разрешение постов, тайноядение, лакомство, вообще нарушение воздержания. Неправильное и излишнее любление плоти, ее живота и покоя, из чего составляется самолюбие, от которого нехранение верности к Богу, Церкви, добродетели и людям.

Любодеяние

Блудное разжжение, блудные ощущения и пожелания тела, блудные ощущение и пожелание души и сердца (скоктание), принятие нечистых помыслов, беседа с ними, услаждение ими, соизволение им, медление в них. Блудные мечтания и пленения. Осквернение истицанием. Нехранение чувств, в особенности осязания, в чем дерзость, погубляющая все добродетели. Сквернословие и чтение сладострастных книг. Грехи блудные естественные: блуд и прелюбодеяние. Грехи блудные противоестественные: малакия, мужеложство, скотоложство и им подобные.

Сребролюбие

Любление денег, вообще любление имущества движимого и недвижимого. Желание обогатиться. Размышление о средствах к обогащению. Мечтание богатства. Опасение старости, нечаянной нищеты, болезненности, изгнания. Скупость. Корыстолюбие. Неверие Богу, неупование на Его промысл. Пристрастия или болезненная излишняя любовь к разным тленным предметам, лишающая душу свободы. Увлечение суетными попечениями. Любление подарков. Присвоение чужого. Лихва. Жестокосердие к нищей братии и ко всем нуждающимся. Воровство. Разбой.

Гнев

Вспыльчивость, приятие гневных помыслов; мечтание гнева и отмщения, возмущение сердца яростью, помрачение ею ума: непристойный крик, спор, бранные, жестокие и колкие слова, ударение, толкание, убийство. Памятозлобие, ненависть, вражда, мщение, оклеветание, осуждение, возмущение и обида ближнего.

Печаль

Огорчение, тоска, отсечение надежды на Бога, сомнение в обетованиях Божиих, неблагодарение Богу за все случающееся, малодушие, нетерпеливость, несамоукорение, скорбь на ближнего, ропот, отречение от креста, покушение сойти с него.

Уныние

Леность ко всякому доброму делу, в особенности к молитве. Оставление церковного и келейного правила. Оставление непрестанной молитвы и душеполезного чтения. Невнимание и поспешность в молитве. Небрежение. Неблагоговение. Праздность. Излишнее успокоение сном, лежанием и всякого рода негою. Перехождение с места на место. Частые выходы из кельи, прогулки и посещения друзей. Празднословие. Шутки. Кощуны. Оставление поклонов и прочих подвигов телесных. Забвение грехов своих. Забвение заповедей Христовых. Нерадение. Пленение. Лишение страха Божия. Ожесточение. Нечувствие. Отчаяние.

Тщеславие

Искание славы человеческой. Хвастовство. Желание и искание земных почестей. Любление красивых одежд, экипажей, прислуги и келейных вещей. Внимание к красоте своего лица, приятности голоса и прочим качествам тела. Расположение к наукам и искусствам гибнущим сего века, искание успеть в них для приобретения временной, земной славы. Стыд исповедовать грехи свои. Скрытие их пред людьми и отцом духовным. Лукавство. Словооправдание. Прекословие. Составление своего разума. Лицемерие. Ложь. Лесть. Человекоугодие. Зависть. Уничижение ближнего. Переменчивость нрава. Притворство. Бессовестность. Нрав и жизнь бесовские.

Гордость

Презрение ближнего. Предпочтение себя всем. Дерзость. Омрачение, дебелость ума и сердца. Пригвождение их к земному. Хула. Неверие. Прелесть. Лжеименный разум. Непокорность Закону Божию и Церкви. Последование своей плотской воле. Чтение книг еретических, развратных и суетных. Неповиновение властям. Колкое насмешничество. Оставление христоподражательного смирения и молчания. Потеря простоты. Потеря любви к Богу и ближнему. Ложная философия. Ересь. Безбожие. Невежество. Смерть души.

***

Таковы недуги, таковы язвы, составляющие собою великую язву, ветхость ветхого Адама, которая образовалась из его падения. Об этой великой язве говорит святой пророк Исаия: от ног даже до главы несть в нем целости: ни струп, ни язва, ни рана палящаяся: несть пластыря приложити, ниже елеа, ниже обязания (Іс. 1:6). Это значит, по изъяснению отцов, что язва (прп. авва Дорофей. Поучение 1) – грех – не частная, не на одном каком-нибудь члене, но на всем существе: объяла тело, объяла душу, овладела всеми свойствами, всеми силами человека. Эту великую язву Бог назвал смертью, когда, воспрещая Адаму и Еве вкушение от древа познания добра и зла, сказал: воньже аще день снесте от него, смертию умрете (Бут. 2:17). Тотчас по вкушению плода запрещенного, праотцы почувствовали вечную смерть: во взорах их явилось ощущение плотское; они увидели, что они наги. В познании наготы тела отразилось обнажение души, потерявшей красоту непорочности, на которой почивал Дух Святой. Действует в глазах плотское ощущение, а в душе стыд, в котором совокупление всех греховных ощущений: и гордости, и нечистоты, и печали, и уныния, и отчаяния! Великая язва – смерть душевная; неисправима ветхость, происшедшая после потери Божественного подобия! Великую язву апостол называет законом греховным, телом смерти (см. Рим. 7:23-24), потому что умерщвленные ум и сердце вполне обратились к земле, служат раболепно тленным пожеланиям плоти, омрачились, отяготели, сами соделались плоть. Эта плоть уже неспособна к общению с Богом! (см. Бут. 6:3). Эта плоть не способна наследовать блаженство вечное, небесное! (см. 1Кор. 15:50). Великая язва разлилась на весь род человеческий, соделалась достоянием злосчастным каждого человека.

Рассматривая великую мою язву, взирая на умерщвление мое, исполняюсь горькой печали! Недоумеваю, что мне делать? – Последую ли примеру ветхого Адама, который, увидев наготу свою, спешил скрыться от Бога? Стану ли, подобно ему, оправдываться, возлагая вину на вины греха? Напрасно – скрываться от Всевидящего! Напрасно – оправдываться пред Тем, Кто всегда побеждает, внегда судити Ему (Пс. 50:6).

Облекусь же вместо смоковничьих листьев в слезы покаяния; вместо оправдания принесу искреннее сознание. Облеченный в покаяние и слезы, предстану пред Бога моего. Но где найду Бога моего? В раю ли? Я изгнан оттуда, – и Херувим, стоящий при входе, не впустит меня! Самою тягостью плоти моей я пригвожден к земле, моей темнице!

Грешный потомок Адама, ободрись! Воссиял свет в темнице твоей: Бог нисшел в дольную страну твоего изгнания, чтоб возвести тебя в потерянное тобою твое горнее отечество. Ты хотел знать добро и зло: Он оставляет тебе это знание. Ты хотел сделаться яко Бог, и от этого сделался по душе подобным диаволу, по телу подобным скотам и зверям: Бог, соединяя тебя с Собою, соделывает тебя богом по благодати. Он прощает тебе грехи. Этого мало! Он изъемлет корень зла из души твоей, самую заразу греховную, яд, ввергнутый в душу диаволом, и дарует тебе врачевство на весь путь твоей земной жизни, для исцеления от греха, сколько бы раз ты ни заразился им, по немощи твоей. Это врачевство – исповедание грехов. Хочешь ли совлечься ветхого Адама, ты, который святым крещением уже облечен в Нового Адама, но собственными беззакониями успел оживить в себе ветхость и смерть, заглушить жизнь, соделать ее полумертвою? Хочешь ли ты, поработившийся греху, влекомый к нему насилием навыка, возвратить себе свободу и праведность? – погрузись в смирение! Победи тщеславный стыд, научающий тебя лицемерно и лукаво притворяться праведным и тем хранить, укреплять в себе смерть душевную. Извергни грех, вступи во вражду с грехом искренней исповедью греха. Это врачевание должно предварять все прочие; без него врачевание молитвой, слезами, постом и всеми другими средствами будет недостаточным, неудовлетворительным, непрочным. Поди, горделивый, к духовному отцу твоему, – у ног его найди милосердие Отца Небесного! Одна, одна исповедь искренняя и частая может освободить от греховных навыков, соделать покаяние плодоносным, исправление прочным и истинным.

В краткую минуту умиления, в которую открываются очи ума для самопознания, которая приходит так редко, написал я это в обличение себе, в увещание, напоминание, наставление. А ты, кто с верою и любовью о Христе прочитаешь эти строки и, может быть, найдешь в них что-нибудь полезное себе, принеси сердечный вздох и молитву о душе, много пострадавшей от волн греховных, видевшей часто пред собою потопление и погибель, находившей отдохновение в одном пристанище: в исповедании своих грехопадений.

О добродетелях, противоположных восьми главным греховным страстям

Воздержание

Удержание от излишнего употребления пищи и пития, в особенности от употребления в излишестве вина. Хранение точное постов, установленных Церковью. Обуздание плоти умеренным и постоянным одинаковым употреблением пищи, от чего начинают ослабевать вообще все страсти, а в особенности самолюбие, которое состоит в бессловесном люблении плоти, живота и покоя ее.

Целомудрие

Уклонение от всякого рода блудных дел. Уклонение от сладострастных бесед и чтения, от произношения скверных, сладострастных, двумысленных слов. Хранение чувств, особенно зрения и слуха, а еще более осязания. Скромность. Отвержение помышлений и мечтаний блудных. Молчание. Безмолвие. Служение больным и увечным. Воспоминание о смерти и аде. Начало целомудрия – неколеблющийся ум от блудных помыслов и мечтаний: совершенство целомудрия – чистота, зрящая Бога.

Нестяжание

Удовлетворение себя одним необходимым. Ненависть к роскоши и неге. Милосердие к нищим. Любление нищеты евангельской. Упование на Промысл Божий. Последование Христовым заповедям. Спокойствие и свобода духа. Беспопечительность. Мягкость сердца.

Кротость

Уклонение от гневливых помыслов и от возмущения сердца яростью. Терпение. Последование Христу, призывающему ученика Своего на крест. Мир сердечный. Тишина ума. Твердость и мужество христианские. Неощущение оскорблений. Незлобие.

Блаженный плач

Ощущение падения, общего всем человекам, и собственной нищеты духовной. Сетование о них. Плач ума. Болезненное сокрушение сердца. Прозябающие от них легкость совести, благодатное утешение и радование. Надежда на милосердие Божие. Благодарение Богу в скорбях, покорное их переношение от зрения множества грехов своих. Готовность терпеть. Очищение ума. Облегчение от страстей. Умерщвление миру. Желание молитвы, уединения, послушания, смирения, исповедания грехов своих.

Трезвение

Усердие ко всякому доброму делу. Неленостное исправление церковного и келейного правила. Внимание при молитве. Тщательное наблюдение за всеми делами, словами и помышлениями своими. Крайняя недоверчивость к себе. Непрестанное пребывание в молитве и слове Божием. Благоговение. Постоянное бодрствование над собою. Хранение себя от многого сна, изнеженности, празднословия, шуток и острых слов. Любление нощных бдений, поклонов и прочих подвигов, доставляющих бодрость душе. Редкое, по возможности, исхождение из кельи. Воспоминание о вечных благах, желание и ожидание их.

Смирение

Страх Божий. Ощущение его при молитве. Боязнь, рождающаяся при особенно чистой молитве, когда особенно сильно ощущаются присутствие и величие Божии, чтоб не исчезнуть и не обратиться в ничто. Глубокое познание своего ничтожества. Изменение взора на ближних, причем они, без всякого принуждения, кажутся так смирившемуся превосходнее его по всем отношениям. Явление простодушия от живой веры. Ненависть к похвале человеческой. Постоянное обвинение и укорение себя. Правота и прямота. Беспристрастие. Мертвость ко всему. Умиление. Познание таинства, сокровенного в кресте Христовом. Желание распять себя миру и страстям, стремление к этому распятию. Отвержение и забвение льстивых обычаев и слов, скромных по принуждению, или умыслу, или навыку притворяться. Восприятие буйства евангельского. Отвержение премудрости земной, как непотребной для неба. Презрение всего, что в человеке высоко и мерзость пред Богом. Оставление словооправдания. Молчание пред обижающими, изученное в Евангелии. Отложение всех собственных умствований и приятие разума евангельского. Низложение всякого помысла, взимающегося на разум Христов. Смиренномудрие, или духовное рассуждение. Сознательное во всем послушание Церкви.

Любовь

Изменение во время молитвы страха Божия в любовь Божию. Верность к Господу, доказываемая постоянным отвержением всякого греховного помысла и ощущения. Несказанное, сладостное влечение всего человека любовью к Господу Иисусу Христу и к поклоняемой Святой Троице. Зрение в ближних образа Божия и Христа; проистекающее от этого духовного видения предпочтение себе всех ближних и благоговейное почитание их о Господе. Любовь к ближним братская, чистая, ко всем равная, беспристрастная, радостная, пламенеющая одинаково к друзьям и врагам. Восхищение в молитву и любовь ума, сердца и всего тела. Несказанное наслаждение тела радостью духовною. Упоение духовное. Расслабление телесных членов при духовном утешении (Св. Исаак Сирин. Слово 44). Бездействие телесных чувств при молитве. Разрешение от немоты сердечного языка. Прекращение молитвы от духовной сладости. Молчание ума. Просвещение ума и сердца. Молитвенная сила, побеждающая грех. Мир Христов. Отступление всех страстей. Поглощение всех разумений превосходящим разумом Христовым. Богословие. Познание существ бестелесных. Немощь греховных помыслов, не могущих изобразиться в уме. Сладость и обильное утешение при скорбях. Зрение устроений человеческих. Глубина смирения и уничиженнейшего о себе мнения…

Конец бесконечен!

Кратчайшая исповедь

Грехи против Господа Бога

Верование снам, ворожбе, встречам и другим приметам. Сомнения в вере. Леность к молитве и рассеянность при ней. Нехождение в Церковь, долгая небытность у исповеди и Св. Причастия. Лицемерие в Богопочтении. Хула или только ропот на Бога в душе и на словах. Намерение поднять на себя руки. Напрасная божба. Обещание Богу неисполненное. Кощунство над священным. Гнев с упоминанием нечистой силы (черта). Ядение или питие в воскресные и праздничные дни до окончания литургии. Нарушение постов или неточное соблюдение их, рабочее дело в праздники.

Грехи против ближнего

Неусердие к своей должности или к своему делу в общежитии. Непочтение к высшим или старшим. Неисполнение обещания человеку. Неуплата долгов. Отнятие силой или тайное присвоение себе чужого. Скупость на милостыню. Личная обида ближнему. Пересуды. Оклеветание. Проклинание других. Напрасные подозрения. Незащищение невинного человека или дела правого с потерею для них. Убийство. Непочтение к родителям. Несмотрение с христианской заботливостью за детьми. Гнев – вражда в семейной или домашней жизни.

Грехи против самого себя

Праздные или скверные мысли в душе. Желания зла ближнему. Лживость слова, речи. Раздражительность. Строптивость или самолюбие. Зависть. Жестокосердие. Чувствительность к огорчениям или обидам. Мщение. Сребролюбие. Страсти к наслаждениям. Сквернословие. Песни соблазнительные. Нетрезвость и многоядение. Блуд. Прелюбодеяние. Неестественный блуд. Неисправление своей жизни.

Из числа всех сих грехов против десяти заповедей Божиих некоторые, достигая в человеке высшей ступени развития своего, переходя в порочные состояния и ожесточая его сердце нераскаянностью, признаются тяжкими особенно и противными Богу.

Грехи смертные, то есть делающие человека повинным вечной смерти или погибели

Гордость, презирающая всех, требующая себе от других раболепства, готовая на небо взыти и уподобиться Вышнему: словом – гордость до самообожания.

Несытая душа, или Иудина жадность к деньгам, соединенная большею частью с неправедными приобретениями, не дающая человеку и минуты подумать о духовном.

Блуд, или распутная жизнь блудного сына, расточившего на такую жизнь все отцовское имение.

Зависть, доводящая до всякого возможного злодеяния ближнему.

Чревоугодие, или плотоугодие, не знающее никаких постов, соединенное со страстною привязанностию к различным увеселениям по примеру евангельского богача, который веселился на вся дни светло.

Гнев непримирительный и решающийся на страшные разрушения, по примеру Ирода, который в гневе своем избил Вифлеемских младенцев.

Леность, или совершенная о душе беспечность, нерадение о покаянии до последних дней жизни, как например, во дни Ноя.

Грехи хулы на Духа Святого

Чрезмерное упование на Бога или продолжение тяжко греховной жизни в одной надежде на милосердие Божие. Отчаяние или противоположное чрезмерному упованию на Бога чувство в отношении к милосердию Божию, отрицающее в Боге отеческую благость и доводящее до мысли о самоубийстве.

Упорное неверие, не убеждающееся никакими доказательствами истины, даже очевидными чудесами, отвергающее самую дознанную истину.

Грехи, вопиющие небу об отмщении за них

Вообще умышленное человекоубийство (аборты), а в особенности отцеубийство (братоубийство). Содомский грех. Напрасное притеснение человека убогого, беззащитного, беззащитной вдовы и малолетних детей сирот. Удержание у убогого работника вполне заслуженной им платы.

Отнятие у человека в крайнем его положении последнего куска хлеба или последней лепты, которые потом и кровию добыты им, а также насильственное или тайное присвоение себе у заключенных в темнице милостынь, пропитания, тепла или одеяния, которые определены им, и вообще угнетение их.

Огорчение и обиды родителям до дерзких побоев их.

Исповедь

Исповедаю аз многогрешный (имя) Господу Богу и Спасу нашему Иисусу Христу и тебе, честный отче, вся согрешения моя и вся злая моя дела, яже содеял во все дни жизни моей, яже помыслил даже до сего дня.

Согрешил: Обеты Св. Крещения не соблюл, иноческого обещания не сохранил, но во всем солгал и непотребна себе пред Лицом Божиим сотворил.

Прости нас, Милосердный Господи (для народа).

Прости мя, честный отче (для одиноких).

Согрешил: пред Господом маловерием и замедлением в помыслах, от врага всеваемых против веры и Св. Церкви; неблагодарностью за все Его великие и непрестанные благодеяния, призыванием имени Божия без нужды – всуе.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: неимением ко Господу любви ниже страха, неисполнением св. воли Его и св. заповедей, небрежным изображением на себе крестного знамения, неблагоговейным почитанием св. икон; не носил креста, стыдился крестить и исповедовать Господа.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: любви к ближнему не сохранил, не питал алчущих и жаждущих, не одевал нагих, не посещал больных и в темницах заключенных; закону Божию и св. отцов преданиям от лености и небрежения не поучался.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: церковного и келейного правила неисполнением, хождением в храм Божий без усердия, с леностию и небрежением; оставлением утренних, вечерних и других молитв; во время церковной службы – согрешил празднословием, смехом, дреманием, невниманием к чтению и пению, рассеянностью ума, исхождением из храма во время службы и нехождением в храм Божий по лености и нерадению.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: дерзая в нечистоте ходить в храм Божий и всякия святыни прикасатися.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: непочитанием праздников Божиих; нарушением св. постов и нехранением постных дней – среды и пятницы; невоздержанием в пище и питии, многоядением, тайноядением, разноядением, пьянством, недовольством пищей и питием, одеждой, тунеядством (туне – даром, незаконно; ядство – ядение, даром хлеб есть); своей воли и разума исполнением, самонравием, самочинием и самооправданием; недолжным почитанием родителей, невоспитанием детей в православной вере, проклинанием детей своих и ближних.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: неверием, суеверием, сомнением, отчаянием, унынием, кощунством, божбою ложною, плясанием, курением, игрой в карты, гаданием, колдовством, чародейством, сплетнями, поминал живых за упокой, ел кровь животных (Вселенский собор, 67 правило. Деяние Апостолов, 15 гл.)

Прости мя, честный отче.

Согрешил: гордостию, самомнением, высокоумием, самолюбием, честолюбием, завистию, превозношением, подозрительностию, раздражительностию.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: осуждением всех людей – живых и мертвых, злословием и гневом, памятозлобием, ненавистию, злом за зло воздаянием, оклеветанием, укорением, лукавством, леностию, обманом, лицемерием, пересудами, спорами, упрямством, нежеланием уступить и услужить ближнему; согрешил злорадством, зложелательством, злосетованием, оскорблением, надсмеянием, поношением и человекоугодием.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: невоздержанием душевных и телесных чувств; нечистотою душевною и телесною, услаждением и медлением в нечистых помыслах, пристрастием, сладострастием, нескромным воззрением на жен и юношей; во сне блудным ночным осквернением, невоздержанием в супружеской жизни.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: нетерпением болезней и скорбей, люблением удобств жизни сей, пленением ума и окаменением сердца, непонуждением себя на всякое доброе дело.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: невниманием к внушениям совести своей, нерадением, леностию к чтению слова Божия и нерадением к стяжанию Иисусовой молитвы. Согрешил любостяжанием, сребролюбием, неправедным приобретением, хищением, воровством, скупостью, привязанностию к разного рода вещам и людям.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: осуждением и ослушанием отцов духовных, ропотом и обидой на них и неисповеданием пред ними грехов своих по забвению, нерадению и по ложному стыду.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: немилосердием, презрением и осуждением нищих; хождением в храм Божий без страха и благоговения, уклоняясь в ересь и сектантское учение.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: леностию, расслаблением, негою, люблением телесного покоя, многоспанием, сладострастными мечтаниями, пристрастными воззрениями, бесстыдными телодвижениями, прикосновениями, блудом, прелюбодеянием, растлением, рукоблудием, невенчанными браками, тяжко согрешили те, кто делали аборты себе или другим, или склоняли кого-нибудь к этому великому греху – детоубийству. Проводил время в пустых и праздных занятиях, в пустых разговорах, шутках, смехе и других постыдных грехах.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: унынием, малодушием, нетерпением, ропотом, отчаянием в спасении, неимением надежды на милосердие Божие, бесчувствием, невежеством, наглостию, бесстыдством.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: клеветою на ближнего, гневом, оскорблением, раздражением и осмеянием, непримирением, враждой и ненавистию, прекословием, подсматриванием чужих грехов и подслушиванием чужих разговоров.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: холодностию и бесчувственностию на исповеди, умалением грехов, обвинением ближних, а не себя осуждением.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: против Животворящих и Св. Тайн Христовых, приступая к Ним без должного приготовления, без сокрушения и страха Божия.

Прости мя, честный отче.

Согрешил: словом, помышлением и всеми моими чувствами: зрением, слухом, обонянием, вкусом, осязанием, – волею или неволею, ведением или неведением, в разуме и неразумии, и не перечислить всех грехов моих по множеству их. Но во всех сих, так и в неизреченных по забвению, раскаиваюсь и жалею, и впредь с помощию Божиею обещаюсь блюстись. Ты же, честный отче, прости мя и разреши от всех сих и помолись о мне грешном, а в оный судный день засвидетельствуй пред Богом об исповеданных мною грехах. Аминь.

Приложение 1. Подготовка к Таинству Покаяния

По определению православного катехизиса: “Покаяние есть Таинство, в котором исповедующий грехи свои при видимом изъявлении прощения от священника невидимо разрешается от грехов Самим Господом Иисусом Христом» [22, с. 126]. Соответственно данному определению становится понятным, что такое важное, сакральное для человека действие должно и предваряться соответствующей духовно-нравственной и телесной подготовкой. Ведь именно подготовка к Таинству Покаяния во многом и определяет степень его значения для исповедующегося человека. По учению Православной Церкви подготовка к Таинству Покаяния должна состоять из целого ряда действий. Все эти действия можно разделить на две основные группы: внешняя (телесная) и внутренняя (духовная) подготовка.

Внешняя (телесная) подготовка включает в себя, в основном, пост (говенье). Продолжительность поста перед исповедью должна составлять минимум три дня, однако известны случаи, когда перед исповедью праведники постились всю предшествующую неделю. Характерно, что в католической Церкви верующим предлагается поститься всего лишь один день, накануне Таинства Покаяния. Для Православной Церкви данная практика является неприемлемой. Телесный пост должен включать в себя и воздержание в пище, и воздержание в телесных удовольствиях, а также отказ от любого суетного развлечения. Таким образом, верующий человек очищает свою плоть и готовит ее к принятию Тела и Крови Христа (если после Таинства Покаяния предполагается Причащение). Как правило, внешняя подготовка к Таинству Покаяния в этом и заключается.

Внутренняя (духовная) же подготовка являет собой более сложную и глубокую систему приуготовления к Таинству, направленную на очищение души человека и рождения в ней чувства внутреннего покаяния. Данная система подготовки включает в себя ряд последовательных действий. По словам протопресвитера Михаила Помазанского эти действия души включают в себя: «…сознание своей греховности или …признание себя недостойным; …сокрушение и сожаление о допущенных падениях и слабостях, …раскаяние …и акт воли к исправлению, желание и твердое намерение, решимость бороться с дурными склонностями» [9, с. 343]. Если человек проходит данный путь духовной подготовки, то он достигает особого состояния души, которая готова покаяться и принять Божие прощение. Как добавляет о. Михаил: «Это состояние души соединяется с прошением помощи Божией для борьбы со своими дурными наклонностями» [9, с. 343]. Данный вид внутренней подготовки к Таинству Покаяния не является единственным в духовной практике Церкви. Так, например, священник Александр Ельчанинов говорит нам о следующих шагах в деле подготовки к этому Таинству. Во-первых, человек должен победить в себе искушение отказа от Таинства: «Мы еще не приступили к исповеди, а душа наша слышит искушающие голоса: Не отложить ли? достаточно ли приготовлен, не слишком ли часто говею? Нужно дать твердый отпор этим сомнениям» [6, с. 265].

Во-вторых, по словам о. Александра, человек должен пройти испытание сердца. По сути, это означает необходимость для человека увидеть собственные грехи, разглядеть их в череде жизненных поступков. К сожалению, очень часто, человек просто не в состоянии увидеть собственное грехопадение и отринуть его от себя.

Следующим шагом духовной подготовки, по словам о. Александра, является молитва. Молитва, как вид духовной практики – это особое состояние человека (во всей его целостности – тело, душа, дух), которое максимально подводит его к приятию Божией благодати; это, своего рода, духовный диалог человека с Богом. Поэтому в период подготовки к Таинству Покаяния, молитва, как никогда, занимает центральное место в жизни человека. Как пишет о. Александр Ельчанинов молитва – это: «прямой путь к познанию своих грехов» [6, с. 268]. Только в свете молитвы мы можем приблизиться ко Христу, а «пока нет такой близости к Христу, при которой покаянное чувство является нашим обычным состоянием, надо, готовясь к исповеди, проверять свою совесть по заповедям, по некоторым молитвам» [6, с. 268–269].

Еще один этап в подготовке к Таинству Покаяния о. Александр называет «сокрушением сердца» – это наиболее важный момент в подготовке к данному Таинству. Это не просто знать свои грехи, но покаяться в них всем сердцем, еще до самого Таинства. Дополнением к такому покаянию служит прощение грехов всем тем, кого человек знает, и кто мог причинить ему душевную боль. О таком прощении говорил о. Иоанн (Крестьянкин): «Прежде чем начать каяться, мы должны всем всё простить! Простить без промедления, сейчас же! Простить по настоящему… Надо немедленно так всем и всё простить, как будто не было никаких обид, огорчений и неприязни!» [7, с. 9]. О важности постоянного внутреннего покаяния писал, например, старец Оптиной пустыни преподобный Анатолий (Зерцалов): «Если когда согрешишь и тотчас обращаешься к Богу каяся – это очень хорошо. Так и должно. И Господь простит. А духовнику или старцу после сказать». [11, с. 85]

По сложившейся в Православной Церкви традиции Таинство Покаяния неразрывно связано с Таинством Евхаристии (Святого Причастия) и совершается накануне вечером (перед причастием, которое будет на следующий день); либо с утра, в день причащения (перед Божественной литургией). Однако стоит понимать, что по своей сущности Таинство Покаяния – это полноценное Таинство, которое можно совершить (и принять в нем участие) и без последующего причащения Святых Христовых Таин. Человек может исповедоваться и без последующего причащения, если он чувствует, что его душа отягчена тяжелыми грехами и страстями, и, в тоже время, к причастию он специально не готовился.

Приложение 2. Святые отцы о покаянии

От кающегося требуется сокрушение о грехах, намерение исправить свою жизнь, вера во Христа и надежда на Его милосердие. Печаль бо яже по Бозе покаяние нераскаянно во спасение соделовает (2Кор. 7:10). И егда грешник возвратится от беззакония своего и сотворит суд и правду, той жив будет в них (Єз. 33:19). О Сем [о Христе – С. М.] ecu пророцы свидетелствуют, оставление грехов прияти именем Его всякому верующему в Онь (Деян. 10:43). Есть еще подготовительные и вспомогательные средства для покаяния – это пост и молитва. [Свт. Филарет (Дроздов), 22, с. 127].

***

Как бы человек осторожно себя ни соблюдал, но весьма редко проходит, чтоб юности своей чем не запятнал. Пятна же оные ничем столь скоро не изглаживаются, как устным исповеданием. И хотя Господь Бог все ведает слабости наши и даже несоделанное предвидит и не имеет нужды, чтобы пересказывать Ему о том, что известно Ему, однако за нашу пользу, чрез пророка Своего говорит, или приказывает: глаголи ты первее беззакония твоя да оправдишися (Іс. 43:26). Итак, видите, сколь необходимо нужно для очищения грехов устное исповедание, без коего невозможно ни начала благого положить, ни спастись, ни спокойну в духе своем быть; почему и должно рассмотреть бывшее и раскрыть. [Прп. Антоний Оптинский, 12, с. 199].

***

Покаяться – это значит осудить себя, признаться в грехе, но после раскаяния необходимо отречься от себя и следовать за Богом, исполняя Его святую волю. Когда грешник выполнит все три условия: покается, отречется от себя и пойдет за Богом, тогда душа его очистится от нечистого духа и наполнится Духом Божиим и Божиим Огнем, то есть Истиной и Любовью. [Свт. Николай Сербский, 19, с. 158–159].

***

Слава Господу, что Он дал нам покаяние, и покаянием спасемся все мы, без исключения. Не спасутся только те, которые не хотят каяться, и в этом я вижу их отчаяние, и много я плачу, жалея их… Всякая душа, потерявшая мир, должна покаяться, и Господь простит грехи, и будет тогда радость на душе и мир; и не надо других свидетелей, но Сам Дух свидетельствует, что грехи прощены. Вот знак прощения грехов: если ты возненавидел грех, то простил тебе Господь грехи твои. [Прп. Силу ан Афонский, 23, с. 335].

Приложение 3

Покаянная молитва ко Господу Иисусу Христу

Молитва прп. Симеона Нового Богослова (перед исповедью)

Молитва при. Варсонофия Великого (о прощении забытых грехов)

Молитва после исповедания грехов

Библиография

Аврелий Августин. Исповедь. М.: ACT, 2003. – 440 с.

Блж. Феофилакт Болгарский. Толкование на Евангелие от Луки. М.: Лепта-Пресс, 2004. – 448 с.

В помощь кающимся. М.: Даниловский благовестник, 2011. – 64 с.

В помощь кающимся. М.: Неугасимая лампада, 2010. – 48 с.

В помощь кающимся: по творениям святителя Игнатия Брянчанинова. М.: Православный паломник М, 2010. – 32 с.

Время покаяния. Сборник. М.: Данилов мужской мон-рь. Даниловский благовестник, 2008. – 336 с.

Иоанн (Крестьянкин), архим. Опыт построения исповеди. М.: Отчий дом: Свято-Успенский Псково-Печерский мон-рь, 2008. – 160 с.

Нефедов Г., прот. Таинства и обряды Православной Церкви. М.: Русский Хронограф, 2004. – 320 с.

Помазанский М., протопр. Православное догматическое богословие. М.: Дар, 2005. – 464 с.

Прп. Амвросий Оптинский. Между страхом и надеждой. Житие. Наставление. М.: Приход храма Святаго Духа Сошествия. 2009. – 224 с.

Прп. Анатолий (Зерцалов). Следовать воле Божией. М.: Изд-во Сретенского мон-ря, 2008. – 336 с.

Прп. Антоний Оптинский. Наука о преданности воле Божией. М.: Изд-во Сретенского мон-ря, 2009. – 288 с.

Прп. Иоанн Кассиан Римлянин. Писания. Минск: Харвест, М.: ACT, 2000. – 800 с.

Прп. Макарий Оптинский. Слово на пользу вашу. М.: Изд-во Сретенского мон-ря, 2007. – 336 с.

Свт. Григорий Богослов. Песнопения таинственные. М.: Правило веры, 2004. – 672 с.

Свт. Игнатий Брянчанинов. В помощь кающимся. М.: Спасская церковь, 2010. – 96 с.

Свт. Игнатий Ставропольский. В помощь кающимся. М.: Приход храма Святаго Духа Сошествия на Лазаревском кладбище, 2011. – 32 с.

Свт. Кирилл, архиеп. Иерусалимский. Поучения огласительные и таиноводственные. М.: Благовест, 2010. – 352 с.

Свт. Николай Сербский. Азбука победы. М.: Покров, 2004. – 336 с.

Свт. Тихон Задонский. Сокровище духовное, от мира собираемое. М.: Правило веры, 2003. – 912 с.

Свт. Феофан Затворник. О покаянии, исповеди, причащении Святых Христовых Таин и исправлении жизни. М.: Православный паломник, 1998. – 32 с.

Свт. Филарет, митр. Московский. Православный катехизис. М.: Изд-во Сретенского мон-ря, 2002. – 224 с.

Софроний (Сахаров), архим. Преподобный Силуан Афонский. Сергиев Посад: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2002. – 464 с.

Сщмч. Фаддей (Успенский), архиеп. Тверской. Творения. Кн. I. Проповеди. Тверь: Булат, 2002. – 480 с.

Православный молитвослов и Псалтирь. М.: Изд. Московской Патриархии, 1988. – 256 с.

Грешный потомок Адама, ободрись!.. Ты хотел сделаться яко Бог, и от этого сделался по душе подобным диаволу, по телу подобным скотам и зверям: Бог, соединяя тебя с Собою, соделывает тебя богом по благодати. Он прощает тебе грехи. Этого мало! Он изъемлет корень зла из души твоей, самую заразу греховную, яд, ввергнутый в душу диаволом, и дарует тебе врачевство на весь путь твоей земной жизни, для исцеления от греха, сколько бы раз ты ни заразился им, по немощи твоей. Это врачевство – исповедание грехов.

Святитель Игнатий (Брянчанинов)

Источник: В помощь кающимся / Сост. Милов С. – М.: Благовест, 2012. – 32 с. Рекомендовано к публикации Издательским Советом Русской Православной Церкви (ИС 12-216-1445)