Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюГрецькоюУкраїнською

Кафизма четвертаянадесять

¹Моли́тва ни́щаго, егда́ уны́ет, и пред Го́сподем пролие́т моле́ние свое́, 101.

² Го́споди, услы́ши моли́тву мою́, и во́пль мо́й к Тебе́ да прии́дет. ³Не отврати́ лица́ Твоего́ от Мене́: во́ньже а́ще де́нь скорблю́, приклони́ ко мне́ у́хо Твое́: во́ньже а́ще де́нь призову́ Тя́, ско́ро услы́ши мя́. ⁴Я́ко исчезо́ша я́ко ды́м дни́е мои́, и ко́сти моя́ я́ко суши́ло сосхо́шася. ⁵Уя́звен бы́х я́ко трава́, и и́зсше се́рдце мое́, я́ко забы́х сне́сти хле́б мо́й. ⁶От гла́са воздыха́ния моего́ прильпе́ ко́сть моя́ пло́ти мое́й. ⁷Уподо́бихся нея́сыти пусты́нней, бы́х я́ко нощны́й вра́н на ны́рищи . ⁸Бде́х и бы́х я́ко пти́ца осо́бящаяся на зде́ . ⁹Ве́сь де́нь поноша́ху ми́ врази́ мои́, и хваля́щии мя́ мно́ю кленя́хуся. ¹⁰Зане́ пе́пел я́ко хле́б ядя́х, и питие́ мое́ с пла́чем растворя́х. ¹¹От лица́ гне́ва Твоего́ и я́рости Твоея́: я́ко возне́с низве́ргл мя́ еси́. ¹²Дни́е мои́ я́ко се́нь уклони́шася, и а́з я́ко се́но изсхо́х. ¹³Ты́ же, Го́споди, во ве́к пребыва́еши, и па́мять Твоя́ в ро́д и ро́д. ¹⁴Ты́ воскре́с уще́дриши Сио́на, я́ко вре́мя уще́дрити eго́, я́ко прии́де вре́мя: ¹⁵я́ко благоволи́ша раби́ Твои́ ка́мение eго́, и пе́рсть eго́ уще́дрят. ¹⁶И убоя́тся язы́цы и́мене Госпо́дня, и вси́ ца́рие зе́мстии сла́вы Твоея́. ¹⁷Я́ко сози́ждет Госпо́дь Сио́на, и яви́тся во сла́ве Свое́й. ¹⁸Призре́ на моли́тву смире́нных, и не уничижи́ моле́ния и́х. ¹⁹Да напи́шется сие́ в ро́д и́н, и лю́дие зижде́мии восхва́лят Го́спода, ²⁰яко прини́че с высоты́ святы́я Своея́, Госпо́дь с небесе́ на зе́млю призре́, ²¹услы́шати воздыха́ние окова́нных, разреши́ти сы́ны умерщвле́нных, ²²возвести́ти в Сио́не и́мя Госпо́дне, и хвалу́ Его́ во Иерусали́ме. ²³Внегда́ собра́тися лю́дем вку́пе, и царе́м, е́же рабо́тати Го́сподеви. ²⁴Отвеща́ eму́ на пути́ кре́пости eго́: умале́ние дне́й мои́х возвести́ ми́. ²⁵Не возведи́ мене́ в преполове́ние дне́й мои́х: в ро́де родо́в ле́та Твоя́. ²⁶В нача́лех Ты́, Го́споди, зе́млю основа́л еси́, и дела́ руку́ Твое́ю су́ть небеса́. ²⁷Та́ поги́бнут, Ты́ же пребыва́еши: и вся́, я́ко ри́за обетша́ют, и я́ко оде́жду свие́ши я́ и изменя́тся. ²⁸Ты́ же то́йжде еси́, и ле́та Твоя́ не оскуде́ют. ²⁹Сы́нове ра́б Твои́х вселя́тся, и се́мя и́х во ве́к испра́вится.

Псало́м Дави́ду, 102.

¹ Благослови́, душе́ моя́, Го́спода, и вся́ вну́тренняя моя́ и́мя свято́е Его́. ²Благослови́, душе́ моя́, Го́спода, и не забыва́й все́х воздая́ний Его́, ³очища́ющаго вся́ беззако́ния твоя́, исцеля́ющаго вся́ неду́ги твоя́, ⁴избавля́ющаго от истле́ния живо́т тво́й, венча́ющаго тя́ ми́лостию и щедро́тами, ⁵исполня́ющаго во благи́х жела́ние твое́: обнови́тся я́ко о́рля ю́ность твоя́. ⁶Творя́й ми́лостыни Госпо́дь, и судьбу́ все́м оби́димым. ⁷Сказа́ пути́ Своя́ Моисе́ови, сыново́м Изра́илевым хоте́ния Своя́. ⁸Ще́др и ми́лостив Госпо́дь, долготерпели́в и многоми́лостив. ⁹Не до конца́ прогне́вается, ниже́ во ве́к вражду́ет, ¹⁰не по беззако́нием на́шим сотвори́л е́сть на́м, ниже́ по грехо́м на́шым возда́л е́сть на́м. ¹¹Я́ко по высоте́ небе́сней от земли́, утверди́л е́сть Госпо́дь ми́лость Свою́ на боя́щихся Его́. ¹²Ели́ко отстоя́т восто́цы от за́пад, уда́лил е́сть от на́с беззако́ния на́ша. ¹³Я́коже ще́дрит оте́ц сы́ны, уще́дри Госпо́дь боя́щихся Его́. ¹⁴Я́ко То́й позна́ созда́ние на́ше, помяну́, я́ко пе́рсть есмы́. ¹⁵Челове́к, я́ко трава́ дни́е eго́, я́ко цве́т се́льный, та́ко оцвете́т, ¹⁶я́ко ду́х про́йде в не́м, и не бу́дет, и не позна́ет ктому́ ме́ста своего́. ¹⁷Ми́лость же Госпо́дня от ве́ка и до ве́ка на боя́щихся Его́, ¹⁸и пра́вда Его́ на сыне́х сыно́в, храня́щих заве́т Его́, и по́мнящих за́поведи Его́ твори́ти я́. ¹⁹Госпо́дь на небеси́ угото́ва Престо́л Сво́й, и Ца́рство Его́ все́ми облада́ет. ²⁰Благослови́те Го́спода вси́ А́нгели Его́, си́льнии кре́постию, творя́щии сло́во Его́, услы́шати гла́с слове́с Его́. ²¹Благослови́те Гос́пода вся́ си́лы Его́, слуги́ Его́, творя́щии во́лю Его́. ²²Благослови́те Го́спода вся́ дела́ Его́, на вся́ком ме́сте влады́чества Его́, благослови́, душе́ моя́, Го́спода.

Сла́ва:

Псало́м Дави́ду, о мирсте́м быти́и, 103.

¹ Благослови́, душе́ моя́, Го́спода. Го́споди, Бо́же мо́й, возвели́чился еси́ зело́, во испове́дание и в велеле́поту обле́клся еси́. ²Одея́йся све́том, я́ко ри́зою, простира́яй не́бо, я́ко ко́жу. ³Покрыва́яй вода́ми превы́спренняя Своя́, полага́яй о́блаки на восхожде́ние Свое́, ходя́й на крилу́ ве́треню. ⁴Творя́й А́нгелы Своя́ ду́хи и слуги́ Своя́ пла́мень о́гненный. ⁵Основа́яй зе́млю на тве́рди ея́, не преклони́тся в ве́к ве́ка. ⁶Бе́здна, я́ко ри́за, одея́ние ея́, на гора́х ста́нут во́ды, ⁷от запреще́ния Твоего́ побе́гнут, от гла́са гро́ма Твоего́ убоя́тся. ⁸Восхо́дят го́ры и нисхо́дят поля́ в ме́сто, е́же основа́л еси́ и́м. ⁹Преде́л положи́л еси́, eго́же не пре́йдут, ниже́ обратя́тся покры́ти зе́млю. ¹⁰Посыла́яй исто́чники в де́брех, посреде́ го́р про́йдут во́ды. ¹¹Напая́ют вся́ зве́ри се́льныя, жду́т она́гри в жа́жду свою́. ¹²На ты́х пти́цы небе́сныя привита́ют, от среды́ ка́мения дадя́т гла́с. ¹³Напая́яй го́ры от превы́спренних Свои́х, от плода́ де́л Твои́х насы́тится земля́. ¹⁴Прозяба́яй траву́ ското́м, и зла́к на слу́жбу челове́ком, извести́ хле́б от земли́. ¹⁵И вино́ весели́т се́рдце челове́ка, ума́стити лице́ еле́ем, и хле́б се́рдце челове́ка укрепи́т. ¹⁶Насы́тятся древа́ польска́я, ке́дри Лива́нстии, и́хже еси́ насади́л. ¹⁷Та́мо пти́цы вогнездя́тся, ероди́ево жили́ще предводи́тельствует и́ми. ¹⁸Го́ры высо́кия еле́нем, ка́мень прибе́жище за́яцем. ¹⁹Сотвори́л е́сть луну́ во времена́, со́лнце позна́ за́пад сво́й. ²⁰Положи́л еси́ тму́, и бы́сть но́щь, в не́йже про́йдут вси́ зве́рие дубра́внии. ²¹Ски́мни рыка́ющии, восхи́тити и взыска́ти от Бо́га пи́щу себе́. ²²Возсия́ со́лнце и собра́шася и в ло́жах свои́х ля́гут. ²³Изы́дет челове́к на де́ло свое́ и на де́лание свое́ до ве́чера. ²⁴Я́ко возвели́чишася дела́ Твоя́, Го́споди, вся́ прему́дростию сотвори́л еси́, испо́лнися земля́ тва́ри Твоея́. ²⁵Сие́ мо́ре вели́кое и простра́нное, та́мо га́ди, и́мже не́сть числа́, живо́тная ма́лая с вели́кими, ²⁶та́мо корабли́ препла́вают, зми́й се́й, eго́же созда́л еси́ руга́тися eму́. ²⁷Вся́ к Тебе́ ча́ют, да́ти пи́щу и́м во бла́го вре́мя. ²⁸Да́вшу Тебе́ и́м соберу́т, отве́рзшу Тебе́ ру́ку вся́ческая испо́лнятся бла́гости, ²⁹отвра́щшу же Тебе́ лице́, возмяту́тся, отъи́меши ду́х и́х, и исче́знут, и в пе́рсть свою́ возвратя́тся. ³⁰По́слеши Ду́ха Твоего́, и сози́ждутся, и обнови́ши лице́ земли́. ³¹Бу́ди сла́ва Госпо́дня во ве́ки, возвесели́тся Госпо́дь о де́лех Свои́х, ³²призира́яй на зе́млю, и творя́й ю́ трясти́ся, прикаса́яйся гора́м, и дымя́тся. ³³Воспою́ Го́сподеви в животе́ мое́м, пою́ Бо́гу моему́, до́ндеже е́смь, ³⁴да услади́тся Ему́ бесе́да моя́, а́з же возвеселю́ся о Го́споде. ³⁵Да исче́знут гре́шницы от земли́, и беззако́нницы, я́коже не бы́ти и́м. Благослови́, душе́ моя́, Го́спода.

Сла́ва:

Аллилу́ия, 104.

¹ Испове́дайтеся Го́сподеви, и призыва́йте и́мя Его́, возвести́те во язы́цех дела́ Его́. ²Воспо́йте Ему́ и по́йте Ему́, пове́дите вся́ чудеса́ Его́. ³Хвали́теся о и́мени святе́м Его́, да возвесели́тся се́рдце и́щущих Го́спода. ⁴Взыщи́те Го́спода, и утверди́теся, взыщи́те лица́ Его́ вы́ну. ⁵Помяни́те чудеса́ Его́, я́же сотвори́, чудеса́ Его́, и судьбы́ у́ст Его́. ⁶Се́мя Авраа́мле раби́ Его́, сы́нове Иа́ковли избра́ннии Его́. ⁷То́й Госпо́дь Бо́г на́ш, по все́й земли́ судьбы́ Его́. ⁸Помяну́ в ве́к заве́т Сво́й, сло́во, е́же запове́да в ты́сящы родо́в, ⁹е́же завеща́ Авра́аму, и кля́тву Свою́ Исаа́ку. ¹⁰И поста́ви ю́ Иа́кову в повеле́ние, и Изра́илю в заве́т ве́чен, ¹¹глаго́ля: тебе́ да́м зе́млю Ханаа́ню, у́же достоя́ния ва́шего, ¹²внегда́ бы́ти и́м ма́лым число́м, мале́йшым и прише́льцем в не́й. ¹³И преидо́ша от язы́ка в язы́к, и от ца́рствия в лю́ди и́ны. ¹⁴Не оста́ви челове́ка оби́дети и́х, и обличи́ о ни́х цари́. ¹⁵Не прикаса́йтеся пома́занным Мои́м, и во проро́цех Мои́х не лука́внуйте. ¹⁶И призва́ гла́д на зе́млю, вся́ко утверже́ние хле́бное сотры́. ¹⁷Посла́ пред ни́ми челове́ка: в раба́ про́дан бы́сть Ио́сиф. ¹⁸Смири́ша во око́вах но́зе eго́, желе́зо про́йде душа́ eго́, ¹⁹до́ндеже прии́де сло́во Его́, сло́во Госпо́дне разжже́ eго́. ²⁰Посла́ ца́рь и разреши́ eго́: кня́зь лю́дей, и оста́ви eго́ . ²¹Поста́ви eго́ господи́на до́му своему́, и кня́зя всему́ стяжа́нию своему́, ²²наказа́ти кня́зи eго́ я́ко себе́, и ста́рцы eго́ умудри́ти. ²³И вни́де Изра́иль во Еги́пет, и Иа́ков прише́льствова в зе́млю Ха́мову. ²⁴И возрасти́ лю́ди своя́ зело́, и укрепи́ я́ па́че враго́в и́х. ²⁵Преврати́ се́рдце и́х возненави́дети лю́ди Его́, ле́сть сотвори́ти в рабе́х Его́. ²⁶Посла́ Моисе́а раба́ Своего́, Ааро́на, eго́же избра́ Себе́. ²⁷Положи́ в ни́х словеса́ зна́мений Свои́х, и чуде́с Свои́х в земли́ Ха́мове. ²⁸Посла́ тму́ и помрачи́, я́ко преогорчи́ша словеса́ Его́. ²⁹Преложи́ во́ды и́х в кро́вь, и измори́ ры́бы и́х. ³⁰Воскипе́ земля́ и́х жа́бами в сокро́вищницах царе́й и́х. ³¹Рече́, и приидо́ша пе́сия му́хи, и скни́пы во вся́ преде́лы и́х. ³²Положи́ дожди́ и́х гра́ды, о́гнь попаля́ющ в земли́ и́х, ³³и порази́ виногра́ды и́х и смо́квы и́х, и сотры́ вся́кое дре́во преде́л и́х. ³⁴Рече́, и приидо́ша пру́зи и гу́сеницы, и́мже не бе́ числа́. ³⁵И снедо́ша вся́ку траву́ в земли́ и́х, и поядо́ша вся́к пло́д земли́ и́х. ³⁶И порази́ вся́каго пе́рвенца в земли́ и́х, нача́ток вся́каго труда́ и́х, ³⁷и изведе́ я́ с сребро́м и зла́том, и не бе́ в коле́нах и́х боля́й. ³⁸Возвесели́ся Еги́пет во исхожде́нии и́х, я́ко нападе́ стр́ах и́х на ня́. ³⁹Распростре́ о́блак в покро́в и́м и о́гнь, е́же просвети́ти и́м но́щию. ⁴⁰Проси́ша и приидо́ша кра́стели, и хле́ба небе́снаго насы́ти я́, ⁴¹разве́рзе ка́мень и потеко́ша во́ды, потеко́ша в безво́дных ре́ки, ⁴²я́ко помяну́ сло́во свято́е Свое́, е́же ко Авраа́му, рабу́ Своему́. ⁴³И изведе́ лю́ди Своя́ в ра́дости, и избра́нныя Своя́ в весе́лии. ⁴⁴И даде́ и́м страны́ язы́к, и труды́ люде́й насле́доваша, ⁴⁵я́ко да сохраня́т оправда́ния Его́ и зако́на Его́ взы́щут.

Сла́ва:

По 14-й кафисме,

Трисвято́е. и по О́тче на́ш:

Та́же тропари́, гла́с 8

Я́ко блудни́ца припа́даю Ти́, да прииму́ оставле́ние, и вме́сто ми́ра сле́зы от се́рдца приношу́ Ти́, Христе́ Бо́же: да я́ко о́ную уще́дриши мя́, Спа́се, и пода́си очище́ние грехо́в. Я́ко о́ная бо зову́ Ти́: изба́ви мя́ от тиме́ния де́л мои́х.

Сла́ва: Почто́ не помышля́еши, душе́ моя́, сме́рти́ Почто́ не обраща́ешися про́чее ко исправле́нию, пре́жде трубы́ глаше́ния на суде́́ Тогда́ не́сть вре́мя покая́ния. Приими́ во уме́ мытаря́ и блудни́цу зову́щыя: согреши́х Ти́, Го́споди, поми́луй мя́.

И ны́не: Я́ко превосходя́щая вои́стинну рождество́м Твои́м си́лы Небе́сныя, Присноде́во Богоро́дице, и́же Тобо́ю Божество́м обогати́вшеся, непреста́нно Тя́ велича́ем.

Го́споди, поми́луй (40) и моли́тва:

Благодари́м Тя́, Го́споди Бо́же спасе́ний на́ших, яко́ вся́ твори́ши во благодея́ния жи́зни на́шея, я́ко упоко́ил еси́ на́с в преше́дшем нощно́м вре́мени, и воздви́гл еси́ на́с от ло́жей на́ших, и поста́вил еси́ на́с в поклоне́ние честна́го и сла́внаго и́мене Твоего́. Те́мже мо́лимся Тебе́, Го́споди: да́ждь на́м благода́ть и си́лу, да сподо́бимся Тебе́ пе́ти разу́мно, и моли́тися непреста́нно: и вы́ну к Тебе́ зре́ти, Спаси́телю и Благоде́телю на́ших ду́ш, стра́хом и тре́петом свое́ спасе́ние де́йствующе. Услы́ши у́бо и поми́луй, Благоутро́бне, на́с: сокруши́ под но́ги на́ша неви́димыя ра́тники и враги́: приими́ я́же по си́ле на́шей благодаре́ния: да́ждь на́м благода́ть и си́лу во отверзе́ние у́ст на́ших, и научи́ на́с оправда́нием Твои́м. Я́ко что́ помо́лимся, я́коже подоба́ет, не ве́мы, а́ще не Ты́, Го́споди, Ду́хом Твои́м Святы́м наста́виши ны́. А́ще же что́ согреши́хом да́же до настоя́щаго часа́, сло́вом, или́ де́лом, или́ помышле́нием, во́лею, или́ нево́лею, осла́би, оста́ви, прости́. А́ще бо беззако́ния на́зриши, Го́споди, Го́споди, кто́ постои́т́ Я́ко у тебе́ очище́ние е́сть, у тебе́ избавле́ние. Ты́ еси́ еди́н свя́т, помо́щник кре́пкий, и защи́титель жи́зни на́шея, и Тя́ благослови́м во вся́ ве́ки, ами́нь.

Каfjсма четвертаzна1десzть

Моли1тва ни1щагw, є3гдA ўнhетъ и3 пред8 гDемъ проліeтъ молeніе своE, Rа

ГDи, ўслhши моли1тву мою2, и3 в0пль м0й къ тебЁ да пріи1детъ.

Не tврати2 лицA твоегw2 t менE: в0ньже ѓще дeнь скорблю2, приклони2 ко мнЁ ќхо твоE: в0ньже ѓще дeнь призовy тz, ск0рw ўслhши мS.

Ћкw и3счез0ша ћкw дhмъ днjе мои2, и3 кHсти мо‰ ћкw суши1ло сосх0шасz.

Ўsзвленъ бhхъ ћкw травA, и3 и4зсше сeрдце моE, ћкw забhхъ снёсти хлёбъ м0й.

T глaса воздыхaніz моегw2 прильпE к0сть моS пл0ти моeй.

Ўпод0бихсz неsсыти пустhннэй, бhхъ ћкw нощнhй врaнъ на нhрищи.

Бдёхъ и3 бhхъ ћкw пти1ца њс0бzщаzсz на здЁ.

Вeсь дeнь поношaху ми2 врази2 мои2, и3 хвaлzщіи мS мн0ю кленsхусz.

ЗанE пeпелъ ћкw хлёбъ kдsхъ и3 питіE моE съ плaчемъ растворsхъ,

T лицA гнёва твоегw2 и3 ћрости твоеS: ћкw вознeсъ низвeрглъ мS є3си2.

Днjе мои2 ћкw сёнь ўклони1шасz, и3 ѓзъ ћкw сёно и3зсх0хъ.

Тh же, гDи, во вёкъ пребывaеши, и3 пaмzть твоS въ р0дъ и3 р0дъ.

Ты2 воскRсъ ўщeдриши сіHна: ћкw врeмz ўщeдрити є3го2, ћкw пріи1де врeмz.

Ћкw бlговоли1ша раби2 твои2 кaменіе є3гw2, и3 пeрсть є3гw2 ўщeдрzтъ.

И# ўбоsтсz kзhцы и4мене гDнz, и3 вси2 цaріе зeмстіи слaвы твоеS:

Ћкw сози1ждетъ гDь сіHна и3 kви1тсz во слaвэ своeй.

ПризрЁ на моли1тву смирeнныхъ и3 не ўничижи2 молeніz и4хъ.

Да напи1шетсz сіE въ р0дъ и4нъ, и3 лю1діе зи1ждеміи восхвaлzтъ гDа:

Ћкw прини1че съ высоты2 с™hz своеS, гDь съ нб7сE на зeмлю призрЁ,

Ўслhшати воздыхaніе њковaнныхъ, разрэши1ти сhны ўмерщвлeнныхъ:

Возвэсти1ти въ сіHнэ и4мz гDне и3 хвалY є3гw2 во їеrли1мэ,

ВнегдA собрaтисz лю1демъ вкyпэ и3 царє1мъ, є4же раб0тати гDеви.

TвэщA є3мY на пути2 крёпости є3гw2: ўмалeніе днjй мои1хъ возвэсти1 ми:

Не возведи2 менE во преполовeніе днjй мои1хъ: въ р0дэ родHвъ лBта тво‰.

Въ начaлэхъ ты2, гDи, зeмлю њсновaлъ є3си2, и3 дэлA рукY твоє1ю сyть небесA.

Т† поги1бнутъ, тh же пребывaеши: и3 вс‰ ћкw ри1за њбетшaютъ, и3 ћкw nдeжду свіeши |, и3 и3змэнsтсz.

Тh же т0йжде є3си2, и3 лBта тво‰ не њскудёютъ.

Сhнове р†бъ твои1хъ вселsтсz, и3 сёмz и4хъ во вёкъ и3спрaвитсz.

Pал0мъ дв7ду, Rв

Бlгослови2, душE моS, гDа, и3 вс‰ внyтрєннzz мо‰, и4мz с™0е є3гw2:

Бlгослови2, душE моS, гDа, и3 не забывaй всёхъ воздаsній є3гw2:

Њчищaющаго вс‰ беззакHніz тво‰, и3сцэлsющаго вс‰ недyги тво‰,

И#збавлsющаго t и3стлёніz жив0тъ тв0й, вэнчaющаго тS млcтію и3 щедр0тами,

И#сполнsющаго во бlги1хъ желaніе твоE: њбнови1тсz ћкw џрлz ю4ность твоS.

Творsй млcтыни гDь и3 судьбY всBмъ њби6димымъ.

СказA пути6 сво‰ мwmсeови, сыновHмъ ї}лєвымъ хотBніz сво‰.

Щeдръ и3 млcтивъ гDь, долготерпэли1въ и3 многомлcтивъ.

Не до концA прогнёваетсz, нижE во вёкъ враждyетъ:

Не по беззак0ніємъ нaшымъ сотвори1лъ є4сть нaмъ, нижE по грэхHмъ нaшымъ воздaлъ є4сть нaмъ.

Ћкw по высотЁ небeснэй t земли2, ўтверди1лъ є4сть гDь млcть свою2 на боsщихсz є3гw2:

Е#ли1кw tстоsтъ вост0цы t з†падъ, ўдaлилъ є4сть t нaсъ беззакHніz н†ша.

Ћкоже щeдритъ nтeцъ сhны, ўщeдри гDь боsщихсz є3гw2.

Ћкw т0й познA создaніе нaше, помzнY, ћкw пeрсть є3смы2.

Человёкъ, ћкw травA днjе є3гw2, ћкw цвётъ сeлный, тaкw њцвэтeтъ:

Ћкw дyхъ пр0йде въ нeмъ, и3 не бyдетъ, и3 не познaетъ ктомY мёста своегw2.

Млcть же гDнz t вёка и3 до вёка на боsщихсz є3гw2,

И# прaвда є3гw2 на сынёхъ сынHвъ, хранsщихъ завётъ є3гw2 и3 п0мнzщихъ зaпwвэди є3гw2 твори1ти |.

ГDь на нб7си2 ўгот0ва пrт0лъ св0й, и3 цrтво є3гw2 всёми њбладaетъ.

Бlгослови1те гDа, вси2 ѓгGли є3гw2, си1льніи крёпостію, творsщіи сл0во є3гw2, ўслhшати глaсъ словeсъ є3гw2.

Бlгослови1те гDа, вс‰ си6лы є3гw2, слуги6 є3гw2, творsщіи в0лю є3гw2.

Бlгослови1те гDа, вс‰ дэлA є3гw2 на всsкомъ мёстэ вLчества є3гw2: бlгослови2, душE моS, гDа.

Слaва:

Pал0мъ дв7ду, њ мірстёмъ бытіи2, Rг

Бlгослови2, душE моS, гDа. ГDи б9е м0й, возвели1чилсz є3си2 ѕэлw2: во и3сповёданіе и3 въ велелёпоту њблeклсz є3си2:

Њдэsйсz свётомъ ћкw ри1зою, простирazй нeбо ћкw к0жу:

Покрывazй водaми превhспрєннzz сво‰, полагazй џблаки на восхождeніе своE, ходsй на крил{ вётрєню:

Творsй ѓгGлы сво‰ дyхи, и3 слуги6 сво‰ плaмень џгненный:

Њсновazй зeмлю на твeрди є3S: не преклони1тсz въ вёкъ вёка.

Бeздна ћкw ри1за њдэsніе є3S, на горaхъ стaнутъ в0ды:

T запрещeніz твоегw2 побёгнутъ, t глaса гр0ма твоегw2 ўбоsтсz.

Восх0дzтъ г0ры, и3 низх0дzтъ полS, въ мёсто є4же њсновaлъ є3си2 и5мъ.

Предёлъ положи1лъ є3си2, є3гHже не прeйдутъ, нижE њбратsтсz покрhти зeмлю.

Посылazй и3ст0чники въ дeбрехъ, посредЁ г0ръ пр0йдутъ в0ды.

Напаsютъ вс‰ ѕвёри сє1льныz, ждyтъ nнaгри въ жaжду свою2.

На тhхъ пти6цы небє1сныz привитaютъ: t среды2 кaменіz дадsтъ глaсъ.

Напаszй г0ры t превhспреннихъ свои1хъ: t плодA дёлъ твои1хъ насhтитсz землS.

Прозzбazй травY скотHмъ, и3 ѕлaкъ на слyжбу человёкwмъ, и3звести2 хлёбъ t земли2:

И# віно2 весели1тъ сeрдце человёка, ўмaстити лицE є3лeемъ: и3 хлёбъ сeрдце человёка ўкрэпи1тъ.

Насhтzтсz древA пwльскaz, кeдри лівaнстіи, и5хже є3си2 насади1лъ:

Тaмw пти6цы вогнэздsтсz, є3рwдjево жили1ще предводи1тельствуетъ и4ми.

Г0ры высHкіz є3лeнємъ, кaмень прибёжище зazцємъ.

Сотвори1лъ є4сть лунY во временA: с0лнце познA зaпадъ св0й.

Положи1лъ є3си2 тмY, и3 бhсть н0щь, въ нeйже пр0йдутъ вси2 ѕвёріе дубрaвніи,

СкЂмни рыкaющіи восхи1тити и3 взыскaти t бGа пи1щу себЁ.

ВозсіS с0лнце, и3 собрaшасz, и3 въ л0жахъ свои1хъ лsгутъ.

И#зhдетъ человёкъ на дёло своE и3 на дёланіе своE до вeчера.

Ћкw возвели1чишасz дэлA тво‰, гDи: вс‰ премdростію сотвори1лъ є3си2: и3сп0лнисz землS твaри твоеS.

СіE м0ре вели1кое и3 прострaнное: тaмw гaди, и4хже нёсть числA, живHтнаz м†лаz съ вели1кими:

Тaмw корабли2 преплaваютъ, ѕмjй сeй, є3г0же создaлъ є3си2 ругaтисz є3мY.

Вс‰ къ тебЁ чaютъ, дaти пи1щу и5мъ во блaго врeмz.

Дaвшу тебЁ и5мъ, соберyтъ: tвeрзшу тебЁ рyку, всsчєскаz и3сп0лнzтсz блaгости:

Tврaщшу же тебЁ лицE, возмzтyтсz: tи1меши дyхъ и4хъ, и3 и3счeзнутъ и3 въ пeрсть свою2 возвратsтсz:

П0слеши д¦а твоего2, и3 сози1ждутсz, и3 њбнови1ши лицE земли2.

Бyди слaва гDнz во вёки: возвесели1тсz гDь њ дёлэхъ свои1хъ:

Призирazй на зeмлю и3 творsй ю5 трzсти1сz: прикасazйсz горaмъ, и3 дымsтсz.

Воспою2 гDеви въ животЁ моeмъ, пою2 бGу моемY, д0ндеже є4смь:

Да ўслади1тсz є3мY бесёда моS, ѓзъ же возвеселю1сz њ гDэ.

Да и3счeзнутъ грBшницы t земли2, и3 беззакHнницы, ћкоже не бhти и5мъ. Бlгослови2, душE моS, гDа.

Слaва:

Ґллилyіа, Rд

И#сповёдайтесz гDеви и3 призывaйте и4мz є3гw2, возвэсти1те во kзhцэхъ дэлA є3гw2:

Восп0йте є3мY и3 п0йте є3мY, повёдите вс‰ чудесA є3гw2.

Хвали1тесz њ и4мени с™ёмъ є3гw2: да возвесели1тсz сeрдце и4щущихъ гDа:

Взыщи1те гDа и3 ўтверди1тесz, взыщи1те лицA є3гw2 вhну.

Помzни1те чудесA є3гw2, ±же сотвори2, чудесA є3гw2 и3 судьбы6 ќстъ є3гw2,

Сёмz ґвраaмле раби2 є3гw2, сhнове ї†кwвли и3збрaнніи є3гw2.

Т0й гDь бGъ нaшъ: по всeй земли2 судьбы6 є3гw2.

ПомzнY въ вёкъ завётъ св0й, сл0во, є4же заповёда въ тhсzщы родHвъ,

Е$же завэщA ґвраaму, и3 клsтву свою2 їсаaку:

И# постaви ю5 їaкwву въ повелёніе и3 ї}лю въ завётъ вёченъ,

Гlz: тебЁ дaмъ зeмлю ханаaню, ќже достоsніz вaшегw.

ВнегдA бhти и5мъ м†лымъ числ0мъ, малёйшымъ и3 пришeльцємъ въ нeй,

И# преид0ша t kзhка въ kзhкъ и3 t цaрствіz въ лю1ди и4ны:

Не њстaви человёка њби1дэти и5хъ и3 њбличи2 њ ни1хъ цари2:

Не прикасaйтесz пом†заннымъ мои6мъ, и3 во прbр0цэхъ мои1хъ не лукaвнуйте.

И# призвA глaдъ на зeмлю: всsко ўтверждeніе хлёбное сотры2.

ПослA пред8 ни1ми человёка: въ рабA пр0данъ бhсть їHсифъ.

Смири1ша во њк0вахъ н0зэ є3гw2, желёзо пр0йде душA є3гw2,

Д0ндеже пріи1де сл0во є3гw2: сл0во гDне разжжE є3го2.

ПослA цaрь и3 разрэши2 є3го2: кнsзь людeй, и3 њстaви є3го2.

Постaви є3го2 господи1на д0му своемY и3 кнsзz всемY стzжaнію своемY,

Наказaти кн‰зи є3гw2 ћкw себE и3 стaрцы є3гw2 ўмудри1ти.

И# вни1де ї}ль во є3гЂпетъ, и3 їaкwвъ пришeльствова въ зeмлю хaмову.

И# возрасти2 лю1ди сво‰ ѕэлw2 и3 ўкрэпи2 | пaче врагHвъ и4хъ.

Преврати2 сeрдце и4хъ возненави1дэти лю1ди є3гw2, лeсть сотвори1ти въ рабёхъ є3гw2.

ПослA мwmсeа рабA своего2, ґарHна, є3г0же и3збрA себЁ:

Положи2 въ ни1хъ словесA знaменій свои1хъ и3 чудeсъ свои1хъ въ земли2 хaмовэ.

ПослA тмY и3 помрачи2, ћкw преwгорчи1ша словесA є3гw2.

Преложи2 в0ды и4хъ въ кр0вь и3 и3змори2 ры6бы и4хъ.

ВоскипЁ землS и4хъ жaбами въ сокр0вищницахъ царeй и4хъ.

РечE, и3 пріид0ша пє1сіz м{хи и3 скни6пы во вс‰ предёлы и4хъ.

Положи2 дожди2 и4хъ грaды, џгнь попалsющь въ земли2 и4хъ:

И# порази2 віногрaды и4хъ и3 смHквы и4хъ, и3 сотры2 всsкое дрeво предBлъ и4хъ.

РечE, и3 пріид0ша прyзи и3 гyсєницы, и5мже не бЁ числA,

И# снэд0ша всsку травY въ земли2 и4хъ, и3 поzд0ша всsкъ пл0дъ земли2 и4хъ.

И# порази2 всsкаго пeрвенца въ земли2 и4хъ, начaтокъ всsкагw трудA и4хъ:

И# и3зведE | съ сребр0мъ и3 злaтомъ: и3 не бЁ въ колёнэхъ и4хъ болsй.

Возвесели1сz є3гЂпетъ во и3схождeніи и4хъ: ћкw нападE стрaхъ и4хъ на нS.

РаспрострE џблакъ въ покр0въ и5мъ, и3 џгнь, є4же просвэти1ти и5мъ н0щію.

Проси1ша, и3 пріид0ша крaстели, и3 хлёба небeснагw насhти |:

Развeрзе кaмень, и3 потек0ша в0ды, потек0ша въ безв0дныхъ рёки:

Ћкw помzнY сл0во с™0е своE, є4же ко ґвраaму рабY своемY.

И# и3зведE лю1ди сво‰ въ рaдости и3 и3збр†нныz сво‰ въ весeліи.

И# дадE и5мъ страны6 kзы6къ, и3 труды2 людeй наслёдоваша:

Ћкw да сохранsтъ њправд†ніz є3гw2 и3 зак0на є3гw2 взhщутъ.

Слaва:

По д7i-й каfjсмэ:

Трис™0е, по Џ§е нaшъ:

Тропари2, глaсъ }

Ћкw блудни1ца припaдаю ти2, да пріимY њставлeніе, и3 вмёстw мЂра слeзы t сeрдца приношy ти, хrтE б9е: да ћкw џную ўщeдриши мS сп7се, и3 подaси њчищeніе грэхHвъ. ћкw џнаz бо зовy ти: и3збaви мS t тимёніz дёлъ мои1хъ.

Слaва: Почто2 не помышлsеши душE моS смeрти; почто2 не њбращaешисz пр0чее ко и3справлeнію, прeжде трубы2 глашeніz на судЁ; тогдA нёсть врeмz покаsніz. пріими2 во ўмЁ мытарS и3 блудни1цу, зовyщыz: согрэши1хъ ти2 гDи, поми1луй мS.

И# нhнэ: Ћкw превосходsщаz вои1стинну рождеств0мъ твои1мъ си6лы нбcныz, приснодв7о бцdе, и5же тоб0ю б9еств0мъ њбогати1вшесz, непрестaннw тS величaемъ.

ГDи поми1луй, м7.

Мlтва

Бlгодари1мъ тS гDи б9е нaшъ, сп7сeній нaшихъ, ћкw вс‰ твори1ши во бlгодэ‰ніz жи1зни нaшеz: ћкw ўпок0илъ є3си2 нaсъ въ прешeдшемъ нощн0мъ врeмени, и3 воздви1глъ є3си2 нaсъ t л0жей нaшихъ, и3 постaвилъ є3си2 нaсъ въ поклонeніе чcтнaгw и3 слaвнагw и4мене твоегw2. Тёмже м0лимсz тебЁ гDи: дaждь нaмъ бlгодaть и3 си1лу, да спод0бимсz тебЁ пёти разyмнw, и3 моли1тисz непрестaннw, и3 вhну къ тебЁ зрёти сп7си1телю и3 бlгодётелю нaшихъ дyшъ, стрaхомъ и3 трeпетомъ своE сп7сeніе дёйствующе. ўслhши ќбw и3 поми1луй бlгоутр0бне нaсъ, сокруши2 под8 н0ги нaшz неви6димыz рaтники и3 враги2: пріими2 ±же по си1лэ нaшей бlгодарє1ніz: дaждь нaмъ бlгодaть и3 си1лу, во tверзeніе ќстъ нaшихъ, и3 научи2 нaсъ њправдaніємъ твои6мъ, ћкw что2 пом0лимсz, ћкоже подобaетъ, не вёмы, ѓще не ты2 гDи д¦омъ твои1мъ с™hмъ настaвиши ны2. ѓще же что2 согрэши1хомъ дaже до настоsщагw часA, сл0вомъ, и3ли2 дёломъ, и3ли2 помышлeніемъ, в0лею, и3ли2 нев0лею, њслaби, њстaви, прости2. Ѓще бо беззакHніz нaзриши гDи, гDи, кто2 постои1тъ; ћкw ў тебE њчищeніе є4сть, ў тебE и3збавлeніе. Ты2 є3си2 є3ди1нъ с™ъ, пом0щникъ крёпкій, и3 защи1титель жи1зни нaшеz, и3 тS бlгослови1мъ во вс‰ вёки, ґми1нь.

ΚΑΘΙΣΜΑ ΔΕΚΑΤΟΝ ΤΕΤΑΡΤΟΝ
ΨΑΛΜΟΣ 101ος
Κύριε, εἰσάκουσον τῆς προσευχῆς μου, καὶ ἡ κραυγή μου πρὸς σὲ ἐλθέτω.
μὴ ἀποστρέψῃς τὸ πρόσωπόν σου ἀπ᾿ ἐμοῦ· ἐν ᾗ ἂν ἡμέρᾳ θλίβωμαι, κλῖνον πρός με τὸ οὖς σου· ἐν ᾗ ἂν ἡμέρᾳ ἐπικαλέσωμαί σε, ταχὺ ἐπάκουσόν μου,
ὅτι ἐξέλιπον ὡσεὶ καπνὸς αἱ ἡμέραι μου, καὶ τὰ ὀστᾶ μου ὡσεὶ φρύγιον συνεφρύγησαν.
ἐπλήγην ὡσεὶ χόρτος καὶ ἐξηράνθη ἡ καρδία μου, ὅτι ἐπελαθόμην τοῦ φαγεῖν τὸν ἄρτον μου.
ἀπὸ φωνῆς τοῦ στεναγμοῦ μου ἐκολλήθη τὸ ὀστοῦν μου τῇ σαρκί μου.
ὡμοιώθην πελεκᾶνι ἐρημικῷ, ἐγενήθην ὡσεὶ νυκτικόραξ ἐν οἰκοπέδῳ,
ἠγρύπνησα καὶ ἐγενόμην ὡς στρουθίον μονάζον ἐπὶ δώματος.
ὅλην τὴν ἡμέραν ὠνείδιζόν με οἱ ἐχθροί μου, καὶ οἱ ἐπαινοῦντές με κατ᾿ ἐμοῦ ὤμνυον.
ὅτι σποδὸν ὡσεὶ ἄρτον ἔφαγον καὶ τὸ πόμα μου μετὰ κλαυθμοῦ ἐκίρνων
ἀπὸ προσώπου τῆς ὀργῆς σου καὶ τοῦ θυμοῦ σου, ὅτι ἐπάρας κατέῤῥαξάς με.
αἱ ἡμέραι μου ὡσεὶ σκιὰ ἐκλίθησαν, κἀγὼ ὡσεὶ χόρτος ἐξηράνθην.
σὺ δέ, Κύριε, εἰς τὸν αἰῶνα μένεις, καὶ τὸ μνημόσυνόν σου εἰς γενεὰν καὶ γενεάν.
σὺ ἀναστὰς οἰκτειρήσεις τὴν Σιών, ὅτι καιρὸς τοῦ οἰκτειρῆσαι αὐτήν, ὅτι ἥκει καιρός·
ὅτι εὐδόκησαν οἱ δοῦλοί σου τοὺς λίθους αὐτῆς, καὶ τὸν χοῦν αὐτῆς οἰκτειρήσουσι.
καὶ φοβηθήσονται τὰ ἔθνη τὸ ὄνομά σου, Κύριε, καὶ πάντες οἱ βασιλεῖς τῆς γῆς τὴν δόξαν σου,
ὅτι οἰκοδομήσει Κύριος τὴν Σιὼν καὶ ὀφθήσεται ἐν τῇ δόξῃ αὐτοῦ.
ἐπέβλεψεν ἐπὶ τὴν προσευχὴν τῶν ταπεινῶν καὶ οὐκ ἐξουδένωσε τὴν δέησιν αὐτῶν.
γραφήτω αὕτη εἰς γενεὰν ἑτέραν, καὶ λαὸς ὁ κτιζόμενος αἰνέσει τὸν Κύριον.
ὅτι ἐξέκυψεν ἐξ ὕψους ἁγίου αὐτοῦ, Κύριος ἐξ οὐρανοῦ ἐπὶ τὴν γῆν ἐπέβλεψε
τοῦ ἀκοῦσαι τοῦ στεναγμοῦ τῶν πεπεδημένων, τοῦ λῦσαι τοὺς υἱοὺς τῶν τεθανατωμένων,
τοῦ ἀναγγεῖλαι ἐν Σιὼν τὸ ὄνομα Κυρίου καὶ τὴν αἴνεσιν αὐτοῦ ἐν ῾Ιερουσαλὴμ
ἐν τῷ συναχθῆναι λαοὺς ἐπὶ τὸ αὐτὸ καὶ βασιλεῖς τοῦ δουλεύειν τῷ Κυρίῳ.
ἀπεκρίθη αὐτῷ ἐν ὁδῷ ἰσχύος αὐτοῦ· τὴν ὀλιγότητα τῶν ἡμερῶν μου ἀνάγγειλόν μοι·
μὴ ἀναγάγῃς με ἐν ἡμίσει ἡμερῶν μου· ἐν γενεᾷ γενεῶν τὰ ἔτη σου.
κατ᾿ ἀρχὰς σύ, Κύριε, τὴν γῆν ἐθεμελίωσας, καὶ ἔργα τῶν χειρῶν σού εἰσιν οἱ οὐρανοί·
αὐτοὶ ἀπολοῦνται, σὺ δὲ διαμένεις, καὶ πάντες ὡς ἱμάτιον παλαιωθήσονται, καὶ ὡσεὶ περιβόλαιον ἑλίξεις αὐτοὺς καὶ ἀλλαγήσονται·
σὺ δὲ ὁ αὐτὸς εἶ, καὶ τὰ ἔτη σου οὐκ ἐκλείψουσιν.
οἱ υἱοὶ τῶν δούλων σου κατασκηνώσουσι, καὶ τὸ σπέρμα αὐτῶν εἰς τὸν αἰῶνα κατευθυνθήσεται.

ΨΑΛΜΟΣ 102ος
Εὐλόγει, ἡ ψυχή μου, τὸν Κύριον καί, πάντα τὰ ἐντός μου, τὸ ὄνομα τὸ ἅγιον αὐτοῦ·
εὐλόγει, ἡ ψυχή μου, τὸν Κύριον καὶ μὴ ἐπιλανθάνου πάσας τὰς ἀνταποδόσεις αὐτοῦ·
τὸν εὐιλατεύοντα πάσας τὰς ἀνομίας σου, τὸν ἰώμενον πάσας τὰς νόσους σου·
τὸν λυτρούμενον ἐκ φθορᾶς τὴν ζωήν σου, τὸν στεφανοῦντά σε ἐν ἐλέει καὶ οἰκτιρμοῖς·
τὸν ἐμπιπλῶντα ἐν ἀγαθοῖς τὴν ἐπιθυμίαν σου, ἀνακαινισθήσεται ὡς ἀετοῦ ἡ νεότης σου.
ποιῶν ἐλεημοσύνας ὁ Κύριος καὶ κρῖμα πᾶσι τοῖς ἀδικουμένοις.
ἐγνώρισε τὰς ὁδοὺς αὐτοῦ τῷ Μωυσῇ, τοῖς υἱοῖς ᾿Ισραὴλ τὰ θελήματα αὐτοῦ.
οἰκτίρμων καὶ ἐλεήμων ὁ Κύριος, μακρόθυμος καὶ πολυέλεος·
οὐκ εἰς τέλος ὀργισθήσεται, οὐδὲ εἰς τὸν αἰῶνα μηνιεῖ·
οὐ κατὰ τὰς ἀνομίας ἡμῶν ἐποίησεν ἡμῖν, οὐδὲ κατὰ τὰς ἁμαρτίας ἡμῶν ἀνταπέδωκεν ἡμῖν,
ὅτι κατὰ τὸ ὕψος τοῦ οὐρανοῦ ἀπὸ τῆς γῆς ἐκραταίωσε Κύριος τὸ ἔλεος αὐτοῦ ἐπὶ τοὺς φοβουμένους αὐτόν·
καθόσον ἀπέχουσιν ἀνατολαὶ ἀπὸ δυσμῶν, ἐμάκρυνεν ἀφ᾿ ἡμῶν τὰς ἀνομίας ἡμῶν.
καθὼς οἰκτείρει πατὴρ υἱούς, ᾠκτείρησε Κύριος τοὺς φοβουμένους αὐτόν,
ὅτι αὐτὸς ἔγνω τὸ πλάσμα ἡμῶν, ἐμνήσθη ὅτι χοῦς ἐσμεν.
ἄνθρωπος, ὡσεὶ χόρτος αἱ ἡμέραι αὐτοῦ· ὡσεὶ ἄνθος τοῦ ἀγροῦ, οὕτως ἐξανθήσει·
ὅτι πνεῦμα διῆλθεν ἐν αὐτῷ, καὶ οὐχ ὑπάρξει καὶ οὐκ ἐπιγνώσεται ἔτι τὸν τόπον αὐτοῦ.
τὸ δὲ ἔλεος τοῦ Κυρίου ἀπὸ τοῦ αἰῶνος καὶ ἕως τοῦ αἰῶνος ἐπὶ τοὺς φοβουμένους αὐτόν, καὶ ἡ δικαιοσύνη αὐτοῦ ἐπὶ υἱοῖς υἱῶν
τοῖς φυλάσσουσι τὴν διαθήκην αὐτοῦ καὶ μεμνημένοις τῶν ἐντολῶν αὐτοῦ τοῦ ποιῆσαι αὐτάς.
Κύριος ἐν τῷ οὐρανῷ ἡτοίμασε τὸν θρόνον αὐτοῦ, καὶ ἡ βασιλεία αὐτοῦ πάντων δεσπόζει.
εὐλογεῖτε τὸν Κύριον, πάντες οἱ ἄγγελοι αὐτοῦ, δυνατοὶ ἰσχύϊ ποιοῦντες τὸν λόγον αὐτοῦ τοῦ ἀκοῦσαι τῆς φωνῆς τῶν λόγων αὐτοῦ.
εὐλογεῖτε τὸν Κύριον, πᾶσαι αἱ δυνάμεις αὐτοῦ, λειτουργοὶ αὐτοῦ ποιοῦντες τὸ θέλημα αὐτοῦ·
εὐλογεῖτε τὸν Κύριον, πάντα τὰ ἔργα αὐτοῦ, ἐν παντὶ τόπῳ τῆς δεσποτείας αὐτοῦ· εὐλόγει, ἡ ψυχή μου, τὸν Κύριον.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 103ος
Εὐλόγει, ἡ ψυχή μου, τὸν Κύριον. Κύριε ὁ Θεός μου, ἐμεγαλύνθης σφόδρα, ἐξομολόγησιν καὶ μεγαλοπρέπειαν ἐνεδύσω
ἀναβαλλόμενος φῶς ὡς ἱμάτιον, ἐκτείνων τὸν οὐρανὸν ὡσεὶ δέρριν·
ὁ στεγάζων ἐν ὕδασι τὰ ὑπερῷα αὐτοῦ, ὁ τιθεὶς νέφη τὴν ἐπίβασιν αὐτοῦ, ὁ περιπατῶν ἐπὶ πτερύγων ἀνέμων·
ὁ ποιῶν τοὺς ἀγγέλους αὐτοῦ πνεύματα καὶ τοὺς λειτουργοὺς αὐτοῦ πυρὸς φλόγα.
ὁ θεμελιῶν τὴν γῆν ἐπὶ τὴν ἀσφάλειαν αὐτῆς, οὐ κλιθήσεται εἰς τὸν αἰῶνα τοῦ αἰῶνος.
ἄβυσσος ὡς ἱμάτιον τὸ περιβόλαιον αὐτοῦ, ἐπὶ τῶν ὀρέων στήσονται ὕδατα·
ἀπὸ ἐπιτιμήσεώς σου φεύξονται, ἀπὸ φωνῆς βροντῆς σου δειλιάσουσιν.
ἀναβαίνουσιν ὄρη καὶ καταβαίνουσι πεδία εἰς τὸν τόπον ὃν ἐθεμελίωσας αὐτά·
ὅριον ἔθου, ὃ οὐ παρελεύσονται, οὐδὲ ἐπιστρέψουσι καλύψαι τὴν γῆν.
ὁ ἐξαποστέλλων πηγὰς ἐν φάραγξιν, ἀνὰ μέσον τῶν ὀρέων διελεύσονται ὕδατα·
ποτιοῦσι πάντα τὰ θηρία τοῦ ἀγροῦ, προσδέξονται ὄναγροι εἰς δίψαν αὐτῶν·
ἐπ᾿ αὐτὰ τὰ πετεινὰ τοῦ οὐρανοῦ κατασκηνώσει, ἐκ μέσου τῶν πετρῶν δώσουσι φωνήν.
ποτίζων ὄρη ἐκ τῶν ὑπερῴων αὐτοῦ, ἀπὸ καρποῦ τῶν ἔργων σου χορτασθήσεται ἡ γῆ.
ὁ ἐξανατέλλων χόρτον τοῖς κτήνεσι καὶ χλόην τῇ δουλείᾳ τῶν ἀνθρώπων τοῦ ἐξαγαγεῖν ἄρτον ἐκ τῆς γῆς·
καὶ οἶνος εὐφραίνει καρδίαν ἀνθρώπου τοῦ ἱλαρῦναι πρόσωπον ἐν ἐλαίῳ, καὶ ἄρτος καρδίαν ἀνθρώπου στηρίζει.
χορτασθήσονται τὰ ξύλα τοῦ πεδίου, αἱ κέδροι τοῦ Λιβάνου, ἃς ἐφύτευσας.
ἐκεῖ στρουθία ἐννοσσεύσουσι, τοῦ ἐρωδιοῦ ἡ οἰκία ἡγεῖται αὐτῶν.
ὄρη τὰ ὑψηλὰ ταῖς ἐλάφοις, πέτρα καταφυγὴ τοῖς λαγωοῖς.
ἐποίησε σελήνην εἰς καιρούς, ὁ ἥλιος ἔγνω τὴν δύσιν αὐτοῦ.
ἔθου σκότος, καὶ ἐγένετο νύξ· ἐν αὐτῇ διελεύσονται πάντα τὰ θηρία τοῦ δρυμοῦ.
σκύμνοι ὠρυόμενοι τοῦ ἁρπάσαι καὶ ζητῆσαι παρὰ τῷ Θεῷ βρῶσιν αὐτοῖς.
ἀνέτειλεν ὁ ἥλιος, καὶ συνήχθησαν καὶ εἰς τὰς μάνδρας αὐτῶν κοιτασθήσονται.
ἐξελεύσεται ἄνθρωπος ἐπὶ τὸ ἔργον αὐτοῦ καὶ ἐπὶ τὴν ἐργασίαν αὐτοῦ ἕως ἑσπέρας.
ὡς ἐμεγαλύνθη τὰ ἔργα σου, Κύριε· πάντα ἐν σοφίᾳ ἐποίησας, ἐπληρώθη ἡ γῆ τῆς κτίσεώς σου.
αὕτη ἡ θάλασσα ἡ μεγάλη καὶ εὐρύχωρος, ἐκεῖ ἑρπετά, ὧν οὐκ ἔστιν ἀριθμός, ζῷα μικρὰ μετὰ μεγάλων·
ἐκεῖ πλοῖα διαπορεύονται, δράκων οὗτος, ὃν ἔπλασας ἐμπαίζειν αὐτῇ.
πάντα πρὸς σὲ προσδοκῶσι, δοῦναι τὴν τροφὴν αὐτῶν εἰς εὔκαιρον.
δόντος σου αὐτοῖς συλλέξουσιν, ἀνοίξαντός σου τὴν χεῖρα, τὰ σύμπαντα πλησθήσονται χρηστότητος.
ἀποστρέψαντος δέ σου τὸ πρόσωπον ταραχθήσονται· ἀντανελεῖς τὸ πνεῦμα αὐτῶν, καὶ ἐκλείψουσι καὶ εἰς τὸν χοῦν αὐτῶν ἐπιστρέψουσιν.
ἐξαποστελεῖς τὸ πνεῦμά σου, καὶ κτισθήσονται, καὶ ἀνακαινιεῖς τὸ πρόσωπον τῆς γῆς.
ἤτω ἡ δόξα Κυρίου εἰς τοὺς αἰῶνας, εὐφρανθήσεται Κύριος ἐπὶ τοῖς ἔργοις αὐτοῦ·
ὁ ἐπιβλέπων ἐπὶ τὴν γῆν καὶ ποιῶν αὐτὴν τρέμειν, ὁ ἁπτόμενος τῶν ὀρέων καὶ καπνίζονται.
ᾄσω τῷ Κυρίῳ ἐν τῇ ζωῇ μου, ψαλῶ τῷ Θεῷ μου ἕως ὑπάρχω·
ἡδυνθείη αὐτῷ ἡ διαλογή μου, ἐγὼ δὲ εὐφρανθήσομαι ἐπὶ τῷ Κυρίῳ.
ἐκλείποιεν ἁμαρτωλοὶ ἀπὸ τῆς γῆς καὶ ἄνομοι, ὥστε μὴ ὑπάρχειν αὐτούς. εὐλόγει, ἡ ψυχή μου, τὸν Κύριον.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

ΨΑΛΜΟΣ 104ος
Ἐξομολογεῖσθε τῷ Κυρίῳ καὶ ἐπικαλεῖσθε τὸ ὄνομα αὐτοῦ, ἀπαγγείλατε ἐν τοῖς ἔθνεσι τὰ ἔργα αὐτοῦ·
ᾄσατε αὐτῷ καὶ ψάλατε αὐτῷ, διηγήσασθε πάντα τὰ θαυμάσια αὐτοῦ.
ἐπαινεῖσθε ἐν τῷ ὀνόματι τῷ ἁγίῳ αὐτοῦ. εὐφρανθήτω καρδία ζητούντων τὸν Κύριον·
ζητήσατε τὸν Κύριον καὶ κραταιώθητε, ζητήσατε τὸ πρόσωπον αὐτοῦ διαπαντός.
μνήσθητε τῶν θαυμασίων αὐτοῦ, ὧν ἐποίησε, τὰ τέρατα αὐτοῦ καὶ τὰ κρίματα τοῦ στόματος αὐτοῦ,
σπέρμα ῾Αβραὰμ δοῦλοι αὐτοῦ, υἱοὶ ᾿Ιακὼβ ἐκλεκτοὶ αὐτοῦ.
αὐτὸς Κύριος ὁ Θεὸς ἡμῶν, ἐν πάσῃ τῇ γῇ τὰ κρίματα αὐτοῦ.
ἐμνήσθη εἰς τὸν αἰῶνα διαθήκης αὐτοῦ, λόγου, οὗ ἐνετείλατο εἰς χιλίας γενεάς,
ὃν διέθετο τῷ ῾Αβραάμ, καὶ τοῦ ὅρκου αὐτοῦ τῷ ᾿Ισαὰκ
καὶ ἔστησεν αὐτὸν τῷ ᾿Ιακὼβ εἰς πρόσταγμα καὶ τῷ ᾿Ισραὴλ εἰς διαθήκην αἰώνιον
λέγων· σοὶ δώσω τὴν γῆν Χαναὰν σχοίνισμα κληρονομίας ὑμῶν.
ἐν τῷ εἶναι αὐτοὺς ἀριθμῷ βραχεῖς, ὀλιγοστοὺς καὶ παροίκους ἐν αὐτῇ
καὶ διῆλθον ἐξ ἔθνους εἰς ἔθνος, καὶ ἐκ βασιλείας εἰς λαὸν ἕτερον.
οὐκ ἀφῆκεν ἄνθρωπον ἀδικῆσαι αὐτοὺς καὶ ἤλεγξεν ὑπὲρ αὐτῶν βασιλεῖς·
μὴ ἅπτεσθε τῶν χριστῶν μου καὶ ἐν τοῖς προφήταις μου μὴ πονηρεύεσθε.
καὶ ἐκάλεσε λιμὸν ἐπὶ τὴν γῆν, πᾶν στήριγμα ἄρτου συνέτριψεν·
ἀπέστειλεν ἔμπροσθεν αὐτῶν ἄνθρωπον, εἰς δοῦλον ἐπράθη ᾿Ιωσήφ.
ἐταπείνωσαν ἐν πέδαις τοὺς πόδας αὐτοῦ, σίδηρον διῆλθεν ἡ ψυχὴ αὐτοῦ
μέχρι τοῦ ἐλθεῖν τὸν λόγον αὐτοῦ, τὸ λόγιον τοῦ Κυρίου ἐπύρωσεν αὐτόν.
ἀπέστειλε βασιλεὺς καὶ ἔλυσεν αὐτόν, ἄρχων λαοῦ, καὶ ἀφῆκεν αὐτόν.
κατέστησεν αὐτὸν κύριον τοῦ οἴκου αὐτοῦ καὶ ἄρχοντα πάσης τῆς κτήσεως αὐτοῦ
τοῦ παιδεῦσαι τοὺς ἄρχοντας αὐτοῦ ὡς ἑαυτὸν καὶ τοὺς πρεσβυτέρους αὐτοῦ σοφίσαι.
καὶ εἰσῆλθεν ᾿Ισραὴλ εἰς Αἴγυπτον, καὶ ᾿Ιακὼβ παρῴκησεν ἐν γῇ Χάμ.
καὶ ηὔξησε τὸν λαὸν αὐτοῦ σφόδρα καὶ ἐκραταίωσεν αὐτὸν ὑπὲρ τοὺς ἐχθροὺς αὐτοῦ.
μετέστρεψε τὴν καρδίαν αὐτοῦ τοῦ μισῆσαι τὸν λαὸν αὐτοῦ, τοῦ δολιοῦσθαι ἐν τοῖς δούλοις αὐτοῦ.
ἐξαπέστειλε Μωϋσῆν τὸν δοῦλον αὐτοῦ, ᾿Ααρών, ὃν ἐξελέξατο ἑαυτῷ.
ἔθετο ἐν αὐτοῖς τοὺς λόγους τῶν σημείων αὐτοῦ καὶ τῶν τεράτων αὐτοῦ ἐν γῇ Χάμ.
ἐξαπέστειλε σκότος καὶ ἐσκότασεν, ὅτι παρεπίκραναν τοὺς λόγους αὐτοῦ·
μετέστρεψε τὰ ὕδατα αὐτῶν εἰς αἷμα, καὶ ἀπέκτεινε τοὺς ἰχθύας αὐτῶν.
ἐξῆρψεν ἡ γῆ αὐτῶν βατράχους ἐν τοῖς ταμιείοις τῶν βασιλέων αὐτῶν.
εἶπε, καὶ ἦλθε κυνόμυια καὶ σκνῖπες ἐν πᾶσι τοῖς ὁρίοις αὐτῶν.
ἔθετο τὰς βροχὰς αὐτῶν χάλαζαν, πῦρ καταφλέγον ἐν τῇ γῇ αὐτῶν,
καὶ ἐπάταξε τὰς ἀμπέλους αὐτῶν καὶ τὰς συκᾶς αὐτῶν καὶ συνέτριψε πᾶν ξύλον ὁρίου αὐτῶν.
εἶπε καὶ ἦλθεν ἀκρίς, καὶ βροῦχος, οὗ οὐκ ἦν ἀριθμός,
καὶ κατέφαγε πάντα τὸν χόρτον ἐν τῇ γῇ αὐτῶν, καὶ κατέφαγε τὸν καρπὸν τῆς γῆς αὐτῶν.
καὶ ἐπάταξε πᾶν πρωτότοκον ἐν τῇ γῇ αὐτῶν, ἀπαρχὴν παντὸς πόνου αὐτῶν.
καὶ ἐξήγαγεν αὐτοὺς ἐν ἀργυρίῳ καὶ χρυσίῳ, καὶ οὐκ ἦν ἐν ταῖς φυλαῖς αὐτῶν ὁ ἀσθενῶν.
εὐφράνθη Αἴγυπτος ἐν τῇ ἐξόδῳ αὐτῶν, ὅτι ἐπέπεσεν ὁ φόβος αὐτῶν ἐπ᾿ αὐτούς.
διεπέτασε νεφέλην εἰς σκέπην αὐτοῖς καὶ πῦρ τοῦ φωτίσαι αὐτοῖς τὴν νύκτα.
ᾔτησαν, καὶ ἦλθεν ὀρτυγομήτρα, καὶ ἄρτον οὐρανοῦ ἐνέπλησεν αὐτούς·
διέρρηξε πέτραν, καὶ ἐρρύησαν ὕδατα, ἐπορεύθησαν ἐν ἀνύδροις ποταμοί.
ὅτι ἐμνήσθη τοῦ λόγου τοῦ ἁγίου αὐτοῦ τοῦ πρὸς ῾Αβραὰμ τὸν δοῦλον αὐτοῦ
καὶ ἐξήγαγε τὸν λαὸν αὐτοῦ ἐν ἀγαλλιάσει καὶ τοὺς ἐκλεκτοὺς αὐτοῦ ἐν εὐφροσύνῃ.
καὶ ἔδωκεν αὐτοῖς χώρας ἐθνῶν, καὶ πόνους λαῶν κατεκληρονόμησαν,
ὅπως ἂν φυλάξωσι τὰ δικαιώματα αὐτοῦ, καὶ τὸν νόμον αὐτοῦ ἐκζητήσωσιν.

Δόξα… καὶ νῦν… Ἀλληλούΐα

Кафизма №14

101 псалом
Молитва скорботного,
коли він у печалі
виливає перед Богом благання своє.

^1-2 Господи! Вислухай молитву мою, і плач мій до Тебе нехай дійде.
³ Не відвертай лиця Твого від мене в день, коли я в скорботі. Прихили до мене вухо Твоє в той день, [коли] призву [Тебе]; скоро вислухай мене.
⁴ Бо щезають, наче дим, дні мої, і кості мої висохли.
⁵ Я підкошений, наче трава, і висохло серце моє, бо я вже забув їсти хліб мій.
⁶ Від тяжкого зітхання мого присохли кості мої до плоті моєї.
⁷ Я став подібний до нічного птаха в пустелі, став як сова на руїнах.
⁸ Не сплю і став наче самотній птах на покрівлі.
⁹ Кожного дня зневажають мене вороги мої, і ті, що хвалили мене, проклинають мене.
¹⁰ Я вже попіл їм, наче хліб, і пиття моє змішую зі сльозами.
¹¹ Від лиця гніву Твого і ярости Твоєї — Ти підніс і кинув мене.
¹² Дні мої, наче тінь, зникають, і я висох, як та трава.
¹³ Ти ж, Господи, перебуваєш вічно, і пам’ять про Тебе з роду в рід.
¹⁴ Ти встанеш і змилосердишся над Сионом, бо вже час помилувати його, бо вже прийшов призначений час.
¹⁵ Бо раби Твої полюбили й каміння його, і жаль їм руїн його.
¹⁶ І будуть народи боятись імені Твого, і всі царі землі — слави Твоєї.
¹⁷ Бо відбудує Господь Сион і явиться у славі Своїй.
¹⁸ Він зглянеться на молитви смиренних і не відкине благання їх.
¹⁹ І буде написано про це для поколінь майбутніх, і люди, що народяться, будуть хвалити Господа.
²⁰ Бо Він прихилився з висоти святої Своєї, поглянув Господь з небес на землю,
²¹ щоб почути стогін ув’язнених, звільнити синів, на смерть засуджених,
²² щоб прославляли ім’я Господнє в Сионі і хвалили Його в Єрусалимі,
²³ коли разом зберуться народи й царства, щоб служити Господу.
²⁴ Ти виснажив у дорозі сили мої, вкоротив дні віку мого.
²⁵ І я сказав: «Боже мій! Не знищуй мене на половині життя мого, Твої літа в роді родів вічно.
²⁶ На початку Ти, [Господи,] землю створив, і небеса — діло рук Твоїх.
²⁷ Вони загинуть, Ти ж існуватимеш; вони, наче риза, постаріють; як одежу, переміниш їх, і вони зміняться.
²⁸ Ти ж усе Той Самий, і літа Твої не скінчаться.
²⁹ Сини рабів Твоїх будуть жити, і насліддя їх утвердиться перед лицем Твоїм повік».

102 псалом
Псалом Давида.

¹ Благослови, душе моя, Господа і, вся істото моя, ім’я святеє Його.
² Благослови, душе моя, Господа і не забувай усіх добродійств Його.
³ Він очищає всі беззаконня твої, зціляє всі недуги твої.
⁴ Він звільняє від тління життя твоє, вінчає тебе милістю і щедротами.
⁵ Він виконує благі бажання твої: оновиться, подібно орляті, юність твоя.
⁶ Господь творить справедливість і суд усім покривдженим.
⁷ Показав путі Свої Мойсеєві, синам Ізраїлевим — хотіння Свої.
⁸ Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий.
⁹ Не до кінця прогнівається і повік не ворогуватиме.
¹⁰ Не за беззаконнями нашими вчинив нам і не за гріхами нашими воздав нам.
¹¹ Бо як високо небо над землею, так утвердив Господь милість Свою над тими, що бояться Його.
¹² Як далеко схід від заходу, так віддалив Він від нас беззаконня наші.
¹³ Як отець милує дітей, так милує Господь тих, що бояться Його.
¹⁴ Бо Він знає сутність нашу, пам’ятає, що ми — порох землі.
¹⁵ Людина — як трава, дні її — немов цвіт польовий, цвіте й відцвітає.
¹⁶ Повіє вітер над нею, і не стане її: не знайти вже й місця по ній.
¹⁷ Милість же Господня від віку й до віку на тих, що бояться Його.
¹⁸ І правда Його на синах синів, що бережуть завіти Його і пам’ятають заповіді Його, щоб виконувати їх.
¹⁹ Господь на небесах уготував Престіл Свій, і Царство Його усім володіє.
²⁰ Благословіть Господа, [всі] ангели Його, сильні міцністю, що виконуєте слово Його, слухаючи голосу слів Його.
²¹ Благословіть Господа, всі Сили Його, слуги Його, що творите волю Його.
²² Благословіть Господа, всі діла Його. На всіх місцях володіння Його благослови, душе моя, Господа!

Слава…

103 псалом
[Псалом Давида про сотворіння світу.]

¹ Благослови, душе моя, Господа. Господи Боже мій, як звеличився Ти дивно. Ти прибрався у славу й у величну красу.
² Ти зодягаєшся у світло, як у ризу, простираєш небеса, як шатро.
³ Підносиш над водами горні палаци Твої, обертаєш хмари на колісницю для Себе, на крилах вітру Ти ходиш.
⁴ Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми — вогненне полум’я.
⁵ Ти поставив землю на тверді її, не захитається вона повік віку.
⁶ Безодня, як одежа, покриває її; на горах стоять води.
⁷ Від повеління Твого вони біжать, від голосу грому Твого тікають.
⁸ Піднімаються на гори і сходять у долини в місце, що Ти призначив для них.
⁹ Ти поклав межу, якої не перейдуть вони і не повернуться, щоб покрити землю.
¹⁰ Ти посилаєш джерела в долини, поміж горами течуть [води.]
¹¹ Ти напуваєш усіх звірів польових, дикі осли втамовують спрагу свою.
¹² Над ними літають птахи небесні, голос їх лунає між віттям.
¹³ Ти напуваєш гори з висот Твоїх. Плодами діл Твоїх насичується земля.
¹⁴ Ти вирощуєш траву для худоби і злаки на користь людям, щоб добути хліб із землі.
¹⁵ І вино веселить серце людини, і єлей намащує лице її, і хліб — підкріпляє серце людини.
¹⁶ Насичуються дерева польові, кедри ливанські, що Ти насадив їх.
¹⁷ Там птахи гніздяться, гніздо ж чаплі — найвище.
¹⁸ Гори високі для оленів; скелі — захисток для зайців.
¹⁹ Ти створив місяць, щоб визначати час, і сонце знає захід свій.
²⁰ Ти насуваєш темряву, і ніч настає; тоді бродить вся звірина лісова.
²¹ Леви ричать за здобиччю і просять від Бога поживи собі.
²² Сходить сонце — вони вертаються назад і лягають у лігвищах своїх.
²³ Виходить людина для справ своїх і на працю свою до вечора.
²⁴ Які величні діла Твої, Господи! Все премудро створив Ти; повна земля творіння Твого.
²⁵ Ось море велике й просторе; там безліч гадів і тварі малої й великої.
²⁶ Там плавають кораблі, і кити, що Ти їх створив вигравати у ньому.
²⁷ Всі вони на Тебе сподіваються, що даси їм поживу у свій час.
²⁸ Ти даєш їм — вони приймають. Ти відкриваєш руку Свою — вони наповнюються усяким благом.
²⁹ Ти відвертаєш лице Твоє — вони тривожаться; віднімеш дух їх — вони щезнуть і у прах свій повернуться.
³⁰ Пошлеш Духа Свого — і створяться, і Ти оновлюєш лице землі.
³¹ Нехай буде слава Господня навіки; звеселиться Господь від діл Своїх.
³² Він погляне на землю — і вона тремтить; торкнеться гір — і вони димлять.
³³ Славитиму Господа все життя моє, співатиму Богові моєму, поки живу.
³⁴ Нехай буде благоприємною Йому пісня моя, і я звеселюся в Господі.
³⁵ Нехай щезнуть грішники з землі, і беззаконників нехай більше не буде. Благослови, душе моя, Господа! Алилуя!

Слава…

104 псалом
(Алилуя.)

¹ Прославляйте Господа і призивайте ім’я Його. Сповіщайте між народами про діла Його.
² Співайте Йому і славте Його, розповідайте про всі чудеса Його.
³ Хваліться іменем святим Його. Нехай радіє серце тих, що шукають Господа.
⁴ Шукайте Господа й сили Його, шукайте лиця Його завжди.
⁵ Згадуйте чуда Його, що він створив, знамення Його й суди уст Його.
⁶ Ви, насіння Авраамове, раби Його, сини Якова — обрані Його.
⁷ Він є Господь Бог наш: по всій землі суди Його.
⁸ Він навіки пам’ятає завіт Свій, слово, [яке] заповідав у тисячі родів,
⁹ яке заповідав Авраамові, і клятву Свою Ісаакові.
¹⁰ І поставив його законом для Якова та Ізраїля в завіт вічний,
¹¹ кажучи: «Дам тобі землю Ханаанську в поділ насліддя вашого».
¹² Коли їх було ще мало за кількістю, дуже мало, і були вони чужинцями в ній,
¹³ і переходили вони від народу до народу, з царства до племені іншого,
¹⁴ Він не дозволив нікому кривдити їх і забороняв про них царям:
¹⁵ «Не доторкайтеся до помазаних Моїх і не чиніть зла пророкам Моїм».
¹⁶ І прикликав голод на землю, і знищив усяке хлібне стебло.
¹⁷ Послав перед ними чоловіка; в рабство був проданий Йосиф.
¹⁸ Скували кайданами ноги йому, в залізних путах була душа його,
¹⁹ аж поки сповнилося слово Його, слово Господнє випробувало його.
²⁰ Послав цар і звільнив його, володар народу випустив його.
²¹ І поставив його господарем над усім домом своїм і правителем над усім володінням своїм.
²² Щоб він настановляв вельмож його за душею своєю і старійшин його навчав мудрости.
²³ Тоді прийшов Ізраїль до Єгипту, і переселився Яків у землю Хамову.
²⁴ І дуже розмножив Бог людей Своїх, і зробив їх сильнішими від ворогів їхніх.
²⁵ Попустив серце єгиптян зненавидіти народ Його, чинити напасті рабам Його.
²⁶ Тоді послав Мойсея, раба Свого, і Аарона, якого вибрав.
²⁷ Вони показали між ними слова знамень Його і чудеса [Його] в землі Хамовій.
²⁸ Наслав темряву і зробив морок, і не могли суперечити слову Його.
²⁹ Перемінив воду їх на кров і поморив усю рибу їх.
³⁰ Закишіла земля їх жабами, навіть у покоях царів їхніх.
³¹ Сказав Він, і роями з’явились оводи й комарі у всій країні їх.
³² Послав на них град замість дощу, і вогонь палючий на землю їх.
³³ Побив виноград і смоковниці їх, і дерева поламав у країні їх.
³⁴ Сказав, і прийшли сарана та гусінь — без ліку.
³⁵ І пожерли всю траву на землі їх, поїли увесь урожай на полях їх.
³⁶ І умертвив всякого первістка в землі їх, початки всієї сили їх.
³⁷ І вивів ізраїльтян із сріблом і золотом, і не було хворого в колінах (поколіннях) їх.
³⁸ Зрадів Єгипет, коли вийшли вони, бо обійняв його страх перед ними.
³⁹ Господь розпростер над ними хмару, як покров [їм], і вогняний стовп, — щоб світив [їм] уночі.
⁴⁰ Просили вони, і Він послав їм перепелиць і хлібом небесним насичував їх.
⁴¹ Розколов скелю, і потекла вода, зашуміла рікою по землі сухій.
⁴² Бо згадав Він слово Своє до Авраама, раба Свого,
⁴³ і вивів народ Свій з радощами, обраних Своїх — з веселощами.
⁴⁴ І дав їм землю народів, і успадкували вони працю чужих народів.
⁴⁵ Щоб заповіді Його виконували й дотримувалися закону Його. Алилуя!

Слава…

Після 14-ї кафизми

Трисвяте по Отче наш
І тропарі, глас 8.

Як блудниця, і я припадаю до Тебе, Христе Боже, щоб одержати прощення гріхів, але, замість мира, сльози Тобі від серця приношу: помилуй мене, Спасе, як її помилував, і очисти мої гріхи, визволи мене від провин моїх.

Слава…Душе моя! Чому не думаєш ти про смерть? Чому не каєшся раніше, ніж засурмить сурма, щоб ти йшла на суд? Тоді вже пізно буде каятися. Згадай митаря і, як він, взивай: Згрішив я, Господи, помилуй мене

І нині…Пресвята Приснодіво Богородице! Ти перевищуєш Сили Небесні, бо породила Сина Божого. Через Тебе і ми збагатилися Божеством. Молися за нас, а ми безперестанно будемо Тебе прославляти.

Господи, помилуй (40 разів).

Молитва

Дякуємо Тобі, Господи, Боже спасіння нашого, що Ти все чиниш на добро життя нашого; Ти дав нам спочинок у минулу пору ночі, і підняв нас з постелі нашої, і поставив нас на поклоніння святому імені Твоєму. Тому молимося Тобі, Господи, дай нам благодать і силу, щоб ми співали Тобі розумно та молились безперестанно, звертаючи очі до Тебе, Спасителя і душ наших благодійника, благаючи зі страхом про наше спасіння. Почуй, милосердний Господи, і помилуй нас. Прожени від нас невидимих ворогів наших, що поборюють нас, і прийми подяку нашу; дай нам благодать славити Тебе серцем і вустами. Навчи нас заповітів Твоїх і навчи молитися Тобі, бо ми не знаємо, як належить молитися, якщо Ти Святим Твоїм Духом не укріпиш нас. А в чому ми згрішили аж до цієї години — словом, чи ділом, чи думкою, з волі своєї чи проти волі, милостиво нам прости. Бо коли на беззаконня наші будеш зважати, Господи, хто встоїть? Очисти і не поминай, бо Ти єдиний святий, Помічник всесильний і Охоронитель життя нашого. Тебе благословляємо на віки віків. Амінь.