Життя прп.Варсонофія Херсонського

У XX столітті просіяли високим подвигом мучеництва і сповідання новомученики і сповідники православні. Серед сонму новомучеників і сповідників, котрі засвідчили своїм житієм і кончиною вірність Православ’ю в роки тяжких випробувань, предстоїть перед Престолом Божим за мир і преподобний Варсонофій.

Архімандрит Варсонофій (в миру Василь Григорович Юрченко), народився 18 серпня 1883 року в селі Лозуватці, Олександрійського повіту, Херсонської губернії, (нині Кіровоградського району та області), в благочестивій родині. Батьки його, отець Григорій і мати Тетяна, були віруючими православними людьми, які і дітей своїх виховали богобоязливими, лагідними і душевними. Початкову освіту юний Василь отримав у місцевій сільській школі і вступив до Новгородківської церковно-вчительської школи, закінчивши яку, отримав направлення у м. Олександрію, Херсонської губернії, на посаду вчителя початкової школи, в котрій нині відкрито пристосований храм на честь святого. Прослужив Василь два роки. У селі Петрово, Олександрійського повіту, в 1905 році він сильно застудився і протягом двох років хворів.

У цей час посилилася його релігійна налаштованість, під впливом якої Василь в 1907 році вступив до Києво-Печерської Лаври, де протягом восьми років жив і одночасно вчителював. Час, проведений у Лаврі, залишив глибокий, благодатний слід у серці майбутнього ревного захисника Православної віри. У ній він пізнав красу церковного богослужіння, статут чернечого гуртожитку, старанну і щиру молитву, і багато іншого, що допомогло йому надалі витримати всі труднощі, муки, катування і напади ворожі.

Для продовження освіти послушник Василь надходить в 1915 році в Херсонську Пасторально-місійну Семінарію. Будучи вихованцем першого класу, 24 березня 1916 (с.ст.) прийняв чернечий постриг з ім’ям Варсонофій на честь святого Варсонофія, єпископа Тверського (пам’ять 4/17 жовтня). Після закінчення курсу був залишений при Семінарії Свято-Григорівського Бизюкова монастиря.

Це були роки важкого випробування для нашої країни, народу і Церкви. Відбулася революція, яка принесла з собою розруху, невігластво, спустошення, безбожництво, голод і смерть. Не пройшла вона і повз Свято-Григорівського Бизюкова монастиря. Більшовики зажадали солідну суму грошей. Вся братія обителі вже поставлена ​​була до стінки, в очікуванні розстрілу, але необхідна сума якимось чином знайшлася і вони уникли смерті.

У 1920 році обитель зазнала загальної долі розграбування і репресій, і монастир закрили. Отець Варсонофій був заарештований, сидів у жахливих умовах, в задушливих сирих приміщеннях, де, за власної його розповіді, ряса зотліла від вогкості, а комахи, що дошкуляли ув’язнених, були в такій кількості, що їх доводилося згрібати як сміття.

Через деякий час він був звільнений і отримав призначення на посаду парафіяльного священика в село Високі Байраки близько Єлисаветграда (Кіровограда), де своїм щирим і ревним служінням незабаром придбав загальну повагу, як серед віруючих, так і серед духовенства.

А в цей час самочинні оновленці за підтримки атеїстичної держави стали роздирати хітон Церкви. Живоцерковники намагалися зганьбити священноначалля Православної Церкви, спокусити православних християн і залучити їх до себе.
Цьому розколу усіма своїми силами опирався преподобний Варсонофій. Він проявив себе твердим стоятелем за істину Церкви і безстрашним викривачем обновленчества. У зв’язку з цим, у 1923 році єпархіальним архієреєм, єпископом Онуфрієм (Гагалюк), він був призначений у м. Олександрію місіонером по боротьбі з обновленством у всьому Олександрійському окрузі. З цього моменту і почалася сама жвава діяльність преподобного Варсонофія.

Отримавши призначення, він прибув у м. Олександрію, яке входило до складу Єлисаветградської єпархії. У місті на той час не було жодного православного храму. З’явився о. Варсонофій в собор під час літургії, що відправлялася оновленцями, і став непомітно ззаду. Високого зросту, з великою бородою, в чернечому одязі, з палицею і чотками, привабливий зовні, він не міг бути не поміченим, і по закінченні богослужіння був оточений віруючими, до того часу вже стурбованими нововведеннями в Церкві. Але необхідний був авторитетний голос Церкви.

І яка була радість, коли всі дізналися про призначення о. Варсонофія в Олександрійське благочиння. Він зачитав послання єпископа Онуфрія проти обновленчества. Було вирішено, як потрібно діяти для того, щоб відібрати у обновленців хоча б один храм. Вивчивши обстановку своєї нової місії в м Олександрії, він повернувся на місце колишнього служіння в с. Високі Байраки, там був арештований і доставлений на закінчення в Олександрійську в’язницю, де і пробув з осені до початку Великого Посту. Проте зв’язок з ним не припинявся: кілька осіб-ревнителів Православ’я щодня влаштовували по черзі передачі.

У 1924 році о. Варсонофій був звільнений з ув’язнення. До цього часу православна громада, яка почала роботу з організації парафії, після цілого ряду зусиль домоглася у цивільних властей передачі їй одного з чотирьох обновленческих храмів, досить вже спорожнілих. В цей храм, в ім’я Покрова Пресвятої Богородиці, і був призначений преподобний Варсонофій настоятелем і благочинним всього Олександрійського округу.

Все приваблювало в служителі Божому, налаштовувало на нього: надзвичайна привітність, щира любов, уважне ставлення до кожного, ласкаве, лагідне і смиренне звернення, бездоганна особисте життя в пості, безперервній молитві і стриманості. На богослужінні він був уважний, зосереджений, весь віддавався молитві. У парафіяльному храмі богослужіння відправлялися за монастирським статутом. Віруючі християни говорили: «Бувало зайдеш в будній день на його службу: помірний, м’який голос лунає перед престолом, і якась мирність і розчулення наповнюють душу». Досить великий храм незабаром став наповнюватися віруючими з усіх кінців міста.

Слух, про все, що відбувалося в Покровському храмі і про незвичайного батюшку, рознісся далеко за межі округу. Майже на кожному богослужінні бували люди з околиць. Багато, побувавши на службі, приходили до о. Варсонофія на квартиру за порадою, запитуючи, що зробити, щоб і у них була правильна церква, і отримували необхідні настанови. Кожне його богослужіння супроводжувалося простими повчальними проповідями, в яких журиться зло, пороки у повсякденному житті, люди призивалися до покаяння, виявлялася істина і викривалась брехня обновленчества. Віруючих він закликав не засуджувати тих, що заплуталися в обновленчестві братів, але молитися про них. Батюшка використовував будь-яку можливість для повчання: на требі, або при святкових відвідуваннях, за чашкою чаю. Розмови завжди переводилися або на поточні церковні події, або стосувалися спасенних тем.

Незабаром спорожніли всі обновленчеські храми, і велика частина духовенства міста принесла покаяння, а в окрузі з 80-ти обновленчеських парафій не залишилося й десяти. У самому місті відбувалося надзвичайне пожвавлення церковного життя. Все це вкрай лютило обновленців і, особливо, ГПУ. Групою обновленців на чолі з якимось «єпископом» Іоанном (Славгородським), у згоді з цивільною владою було вжито відповідних заходів для нанесення удару як по Варсонофію, так і по очолюваній ним громаді. Релігійний підйом прийняв такі розміри, що влада не наважувалася робити які-небудь прямі заходи для ліквідації цього руху.

Було кілька арештів о. Варсонофія, відкритий судовий процес при величезному скупченні народу, на якому преподобний Варсонофій мудро відповідав на всі запитання судового слідства, що послужило до ще більшого його прославлення. Процес не викликав серйозних наслідків, і справа обмежилася лише грошовим штрафом. Судовий процес був організований у зв’язку з хрещенням немовляти, вчиненого нібито без попередньої реєстрації цивільної влади, що жорстоко каралося.

У тому ж 1924 році місцева влада намагалася звинуватити о. Варсонофія в організації народного бунту. Було заведено справу. Заарештували деяких членів парафіяльної ради і самого отця Варсонофія як організатора бунту. На квартиру до нього після півночі з несамовитим стуком увірвалися уповноважені відомих органів влади та зробили обшук. В результаті чого виявився пакет з матеріалом, що викриває о. Варсонофія в організації бунту. Підроблення було очевидним, так як папери опинилися в ліжку одного з тих, що ночували в цю ніч людей. Через кілька днів і всі, що були в цьому будинку були заарештовані і посаджені у в’язницю. Сфабриковану справу тривало більше трьох місяців з багатьма допитами і погрозами, але було занадто грубо зготована і після передачі його у вищу інстанцію – всі були звільнені.

У 1926 році о. Варсонофій отримує розпорядження про призначення його настоятелем в місто Первомайськ Одеської єпархії, де не було ні єдиної вірної Православ’ю церкви. У самому розквіті церковного життя олександрійської громади, преподобний Варсонофій був відірваний від неї і посланий у глухе містечко, храми в якому належали обновленцям. Але й тут він виявляє належну слухняність. Зі скорботою, що роздирає його душу, слізно прощається він зі своєю паствою і їде в невідомість на нові скорботи.

Приїхавши в незнайоме місто, о. Варсонофій насилу добирається до соборного храму та у присутності полуобновленчеського настоятеля пред’являє громаді своє призначення як настоятеля і благочинного всього округу. Вже після першої служби звістка про нього рознеслася по всьому округу. Собор став пожвавлюватися не по днях, а по годинах. Приходили священики і миряни за порадою, запитували як перейти в Православ’я з обновленчества.

Але це церковне пожвавлення було вельми коротким. На другий день Трійці о. Варсонофій був заарештований і негайно відправлений до Харкова, там поміщений у в’язницю, але після закінчення декількох місяців знову звільнений без права виїзду з Харкова. Він насилу знайшов собі притулок в чужому місті, проте скоро придбав загальну любов і повагу в православному храмі, який відвідував.

Преподобний Варсонофій прожив у Харкові п’ять років – з 1926 р по 1931 У 1927 році вийшла декларація митрополита Сергія. Багато віруючих з настороженістю поставилися до неї, і о. Варсонофію з ще більшою ретельністю доводилося трудитися на ниві Христовій, щоб зберегти стадо цілим і неушкодженим. У важких умовах, внаслідок посилення гонінь на Церкву з боку безбожної влади, о. Варсонофій, не втрачаючи ні хвилини, здійснював справу пастирського служіння Церкви Христової: стверджував слабнучих у вірі, зміцнював немічних духом, закликав до терпіння в сповіданні віри. Батюшка при посередництві багатьох віруючих як у Харкові, так і в районах колишніх його парафій та інших місцях, підтримував віруючих різними способами: листами або особистим спілкуванням. Навколо нього утворилася громада не тільки з місцевих жителів, а й з мирян Донбасу, Кубані, Полтави, Херсона, Одеси, і навіть Білорусії.

Преподобного Варсонофія відвідували духовенство розігнаних монастирів, священики і миряни різного віку та звання. Всі йшли: хто отримати пораду, хто розраду в скорботах, хто у церковних справах, хто для особистого духовного навчання. До нього також прагнули і молоді душі, юнаки та дівчата, полонені його словом і красою духовного життя, виявляли готовність стати на шлях богоугодного життя під його керівництвом. Отець Варсонофій не ставив в рамки особливо суворих правил. Всім бажаючим жити по-Божому давалося правило: вранці – ранкові молитви і полуношницу, в обід – годинник, ввечері – повечір’я з вечірніми молитвами.

Однак ГПУ не дрімало. 1-го січня 1931 був проведений повсюдно в одну ніч масовий арешт тих, що залишилися на волі єпископів, духовенства та мирян, які виявили яку-небудь релігійну діяльність. Був заарештований і преподобний Варсонофій.
Цього разу він піддавався багатьом і різноманітним тортурам. Найбільше практикувалося багатодобові позбавлення сну: батюшка перебував у такому стані по п’ять, десять і більше діб підряд, на ногах або сидячи під наглядом змінюваних вартових. Мучили його дні і ночі, не даючи заснути, піднімали стусанами або навіть багнетами. Його позбавляли передач, били, тримали в болісних одиночках, в неймовірній тісноті, майже герметично закритих в літній час камерах або в холоді; позбавляли їжі, а потім ситно годували і не давали пити, інсценували розстріли, і багато інших катувань довелося зазнати о. Варсонофію.

Всі ці страждання скінчилися тим, що преподобний Варсонофій отримав п’ять років ув’язнення в Темниковскому таборі. Всього він провів в ув’язненні десять років, у таборах: Темниковскому, Алатирському і на Колимі.

Преподобний Варсонофій абсолютно щиро говорив, що в’язниця для нього – якась духовна школа і брав ув’язнення в ній як можливість духовного вдосконалення, без страху, з вдячністю Богові. Унаслідок існуючого озлоблення проти духовенства, о. Варсонофія поміщали в камери кримінальників, страшенних рецидивістів, які втратили всяке людське почуття. Істинно християнська поведінка, гідна свого звання, часто приборкувала і цих звірів у людській подобі. Деякі з них так прив’язалися до батюшки, що навіть по розлученні шукали як би зв’язатися з ним листуванням чи іншим способом. У самій камері о. Варсонофій поводився як священик і монах. Незважаючи на шум, крик, неймовірні лайки, важкий дим тютюну, він годинами простоював на молитві з чотками, як би не помічаючи навколишнього його оточення. Передачами ділився з усіма. Не опускаючись до того середовища, в якому знаходився, але й не зневажаючи, примушував дивитися на себе як на істинного служителя Божого. У таборах преподобний Варсонофій принципово відмовлявся від якої б то не було роботи в недільні та святкові дні і ні під яким приводом не давав змінювати свій погляд, тільки насильно, застосувавши побої, його остригали і збривали бороду.

Перебуваючи постійно в неймовірно важких умовах, о. Варсонофій ніколи не сумував, весь час присвячував молитві, знаходив друзів і багатьох втішав. В умовах ув’язнення ставало особливо важко, якщо не було віри в Бога, і знаходила така туга і ніч зневіри, безвиході, що деякі билися головою об стінку, намагаючись фізичним болем заглушити її. У такий момент при зустрічі з преподобним Варсонофієм, при одному тільки отримання благословення на відстані, не кажучи вже про особисті побачення, гора зневіри звалювалася, і опановувало радісне почуття. Його одухотворений, світлий зовнішній вигляд, ласкаве звернення завжди привертали до нього. Створювалося коло своїх, вірних, і всі разом один одному допомагали, переносячи труднощі табірного життя.

У перший термін перебування в таборах, будучи переганяємим з табору в табір, перебуваючи в неймовірно складних умовах, він ледь не помер від тифу.

У Сарові за вчинення молитви і проповіді був побитий до напівсмерті і до моменту виходу з табору став абсолютно згорбленим інвалідом, пересуватися міг тільки за допомогою милиць.

Важко було впізнати порівняно ще не старого, стрункого, високого батюшку Варсонофія. Внаслідок його інвалідності та за клопотанням родичів перед владою, після закінчення терміну йому вдалося повернутися до Харкова. Зовні він змінився, але внутрішньо залишився тим же. І, не втрачаючи ні хвилини, взявся за справу, властиву його званню: порятунок душ людських. Знову у себе на квартирі і у інших здійснював богослужіння вночі, залучав, наставляв бесідами, зміцнюючи віруючих, до того часу вже сильно пригноблених знахабнілим безбожництвом. Гоніння доходило до того, що службовцям радянських установ ризиковано було зазирнути до церкви, де-небудь публічно перехреститися, в будинках не можна було тримати ікони. Вчинення треб було ускладнено й небезпечно тому, що навіть поховання й ті вирушали особливим радянським чином, з музикою і червоними прапорами.

Не зраджуючи ні за яких обставин зовнішнього вигляду священика, лише після 1935, з причини вкрай розвиненого переслідування духовенства, так що навряд чи можна було священику пройти або проїхати у притаманній його сану одязі, преподобний Варсонофій для досягнення головної мети – спасіння душ людських, зміцнення віруючих – знімає священицьку одежу та набуває вигляду старого в звичайній довгій сорочці, підперезаний поясом. У такому образі він зміг до деякого часу непоміченим відвідати цілу низку вірних своїх чад, як в попередніх своїх парафіях, так і в інших місцях: на Кубані, Донбасі, в Херсоні, Одесі та інших містах України та Білорусії. Мета відвідувань – здійснення таїнства Божественної Літургії, сповідь і причастя вірних чад Божих. Збиралися на ці служби тільки свої, вірні, які знали один одного.

Як свідчить один з учнів батюшки, якому довелося бути в одній з таких поїздок з о. Варсонофієм в м.Херсоні: «Там, на околиці міста, в будинку, що знаходиться в глухому місці і огороджений високим парканом, батюшка Варсонофій ісповідував протягом двох днів і ночей людей, які один одному передавали про його місцезнаходження. Не було в нього часу і поїсти ».

В одній з таких поїздок, в 1936 році в Одесі, преподобний Варсонофій був вистежений і заарештований, там же посаджений у в’язницю, позбавлений яких би то не було зв’язків із зовнішнім світом. Після закінчення слідства він, уже повний інвалід, був засуджений НКВС на новий термін ув’язнення на Колиму. Такі засудження робилися завбачливо в розрахунку на неможливість повернення.

Кілька місяців тривалої і важкої поїздки в арештантських вагонах при 40 градусному морозі зазнав преподобний Варсонофій, перш ніж потрапив до місця свого ув’язнення.

На Колимі він сильно захворів, стан був таким, що його порахували померлим і викинули тіло. На ранок знайшли сидячим серед трупів.

Сам о. Варсонофій про цей випадок розповідав: коли його викинули на купу померлих тіл – він був без свідомості. Прокинувшись, відчув тепло. Світло осяяло нічне небо – з’явився Сам Христос, Який простягнув йому руку і сказав: «Дерзай, ти мені ще потрібен на землі для проповіді Євангелія».

Колима – найсуворіше місце випробувань. Преподобний Варсонофій, поранений, змучений з честю проніс свій хрест, уповаючи на милість Божу і на Покров Цариці Небесної.

Протягом свого священнослужіння, в період гонінь на Церкву, о. Варсонофій піддавався арешту до 25-ти разів. На всіх допитах поводився безстрашно, з гідністю Божого служителя. У важкі моменти на допитах мовчав, внутрішньо молячись до тих пір, поки не отримував всередині себе відповідь, і, не звертаючи уваги на слідчого, давав відповідні відповіді, руйнуючи всі отруйні загравання витончених в підступності слідчих, які іноді, міняючи тон, вихваляли подібного роду прямих і мужніх сповідників.

У 1941 році преподобний Варсонофій був звільнений з ув’язнення. Залічуючи рани, отримані за десять років ув’язнення, він пролежав два роки в Магаданській табірній лікарні (по 1943 рік) і два роки в лікарні бухти Знахідки (по 1945). Звідки був перевезений з навмисною обслугою в м П’ятихатки, Дніпропетровської області.

У 1945 році о. Варсонофій переїхав до Харкова на амбулаторне лікування. Знавші його харків’яни говорили, що батюшка зовні змінився, але внутрішньо залишився тим же.

З 1946 року о. Варсонофій проживав у м Краматорську, продовжуючи харківський курс лікування. У травні 1948 єпископом Донецьким Ніконом (Петін) призначений кліриком Покровської церкви м. Краматорська. Духовні чада, які відвідували його в той голодний час, казали, що преподобний Варсонофій ще не оговтався від своїх ран і виглядав дуже болючим. На ногах були як і раніше незагойні рани, які постійно сочилися, ходив на милицях. Одна нога не згиналася, а другою ходив тільки на пальцях. Але, незважаючи на це, преподобний Варсонофій так і залишився полум’яним священиком, що запалював у всіх Божественний вогонь, який постійно в ньому горів. Два роки приносив радість своїм служінням о. Варсонофій прихожанам Покровської церкви. І ворог знову ополчився проти нього.

В один із днів до храму підійшли озлоблені безбожники з палицями, лопатами, збираючись бити о. Варсонофія, вимагали виходу до них. Батюшка стояв і молився. Після молитви він тричі виходив до людей – осіняв хрестом – і знову йшов у храм молитися. Бачачи смиренність і лагідність пастиря Божого, розлючені люди мовчки розійшлися.

Після цього випадку о. Варсонофій звернувся до єпархіального управління з клопотанням, щоб йому натомість прислали архімандрита Онуфрія з Одеси, а його перевели в Херсон.

Визначенням єпископа Херсонського і Одеського Нікона від 2-го жовтня 1950 преподобний Варсонофій був призначений настоятелем Греко-Софіївської церкви м.Херсона. Всього лише рік прослужив о. Варсонофій в Греко-Софіївській церкві, а пам’ять про нього і понині зберігається в серцях херсонців. Як добрий пастир, він душу свою готовий був покласти за вірних чад Христових. День і ніч молився батюшка за всіх, хто звертався до нього з проханням. Служачи разом з гідним пастирем Церкви протоієреєм отцем Димитрієм Позняковим, вони придбали безліч шанувальників, які зверталися до них з різними проханнями і отримували духовну і тілесну допомогу. Здійснюючи щоденні церковні служби, вони знаходили час для втіхи стражденних, хворих і немічних. Молебні та акафісти відбувалися в храмі щодня.

Ретельністю отця Варсонофія були куплені два будинки для черниць і послушниць Благовіщенського та інших монастирів, які після закриття обителей потребували даху і прожитку. Батюшка всіма можливими засобами підтримував, наставляв і втішав цих трудівниць Христових, які присвятили себе Богу і Церкві.

9 листопада 1951, правлячий архієрей призначає його настоятелем Троїцької церкви с. Стара Збур’ївка, Голопристанського округу, Херсонської області. І в цьому храмі прихожани гаряче полюбили свого батюшку. Знову ті ж вогненні проповіді і переповнений храм. Все той же грізний, викривальний, як морська хвиля, голос під час проповіді. Багатьох своїх вихованців він посилав в Києво-Печерську Лавру, які згодом стали справжніми ченцями. Служачи в цьому храмі, отець Варсонофій був зведений в сан архімандрита.

25 червня 1954 архімандрит Варсонофій був призначений на священиче місце в Катерининський собор м. Херсона – останній храм в його житті. Головним для нього було те, що заповіді Божі, святі канони Церкви – непорушна істина, яка не повинна спотворюватися. У цьому отець Варсонофій був твердий і непохитний. Були в нього й особисті внутрішні, гідні уваги, духовні переживання.

Отець Павло, келійник о. Варсонофія, згадував: «У концтаборі, в Сарові, коли о. Варсонофія побитого залишили в сараї в П’ятидесятиградусний мороз, Господь сподобив великої милості внутрішнього духовного осяяння, втішаючи і зігріваючи його ». Згадуючи це, преподобний Варсонофій говорив: «Господь зберіг мені життя, щоб багатьох нині привести до спасіння».

В останні дні свого життя о. Варсонофій сильно хворів. Він знав, що скоро Господь покличе його до Себе, і став готуватися до смерті. Після сповіді і причастя Святих Христових Таїн преподобний Варсонофій мирно відійшов до Господа 17 жовтня 1954 в день свого Небесного покровителя.

Відспівування преподобного Варсонофія відбувалося в Катерининському соборі благочинним протоієреєм Борисом Старком і духовенством Херсона. Якийсь внутрішній підйом наповнював серця присутніх, кожен хотів доторкнутися до руки батюшки і отримати останнє благословення. Труну оточували учні батюшки, а також сестри закритих обителей, які були під опікою о. Варсонофія. Після відспівування за чернечим чином труну з тілом преподобного Варсонофія було обнесено навколо храму міським духовенством і похоронна процесія через все місто попрямувала до міського кладовища. Поблизу храму Всіх Святих тіло преподобного Варсонофія було віддане землі.

Так закінчився земний шлях вірного і відданого пастиря Церкви Христової, духовного батька, наставника, старанного молитовника, невтомного борця з розколами, сповідника і мученика.

З моменту поховання до могили о. Варсонофія стали приходити віруючі, здійснюючи панахиди і молитви за упокій душі дорогого батюшки. Є безліч прикладів чудесної допомоги, молитовного клопотання перед Господом преподобного Варсонофія за тих людей, які перебуваючи в скорботі або нужді, закликали його ім’я.

Ще за життя, за молитвами о. Варсонофія, зцілялися болящі, лікувалися душевні і тілесні недуги. Він також володів даром прозорливості, пророкуючи ті чи інші події.
28 березня 2007 були знайдені мощі преподобного Варсонофія, які нині почивають у Свято-Духівському кафедральному соборі м. Херсона.

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 18 квітня 2008 преподобний Варсонофій був зарахований до лику святих преподобносповідників.