...
Житія святих,  Грудень

Святитель Антоній (Смирницький), архієпископ Воронезький і Задонський

[foogallery id=”46899″]
День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 10-й день — прославлення / грудня на 20-й день / вересня на 4-й день — Собор Воронезьких святих / вересня на 7-й день — Собор Липецьких святих

Святитель Антоній (у миру Смирницький Авраамій Гаврилович) народився 29 жовтня 1773 року у селі Повстин на території Лубенського полку (сучасний Пирятинський район Полтавської області) у сім’ї священника. У 1783–1796 роках навчався у Києво-Могилянській академії. Прізвище Смирницький отримав під час навчання за своє смирення та тихість характеру. У 1796 році став послушником у Києво-Печерській Лаврі. 21 лютого 1797 року митрополитом Київським Ієрофеєм (Малицьким) був пострижений у чернецтво з ім’ям на честь преподобного Антонія Києво-Печерського.

Рівно два місяці потому святий Антоній був рукопокладений у сан ієродиякона. У Лаврі ніс послух бібліотекаря та проповідника. 20 листопада 1799 року був висвячений на ієромонаха святителем Гавриїлом (Банулеско-Бодоні). Протягом 1808–1814 років послідовно виконував послух завідувача лаврської друкарні та начальника Ближніх печер. Ієромонах Антоній тоді хотів прийняти схиму, подав прохання, але дозволу не отримав. У 1815 році ієромонаха Антонія було призначено намісником Києво-Печерської Лаври, а через два роки митрополит Серапіон звів його в сан архімандрита. Як намісник Лаври в 1816 році зустрічав імператора Олександра I, котрий нагородив його наперсним хрестом з алмазами.

За рекомендацією Київського митрополита Євгенія (Болховитінова) 31 січня 1826 року архімандрит Антоній був висвячений на єпископа Воронезького і Черкаського (згодом Воронезького і Задонського). У 1832 році був зведений у сан архієпископа. Незадовго до того єпископ Антоній почав готувати матеріали до прославлення святителя Митрофана Воронезького і вже в серпні 1832 року сам очолив урочистості з відкриття та знайдення мощей святителя. Після канонізації було складено службу, житіє та акафіст святого, і його мощі було перенесено до Благовіщенського собору Митрофанівського монастиря. Також святитель Антоній неодноразово свідчив про загальне шанування архієпископа Тихона, Задонського чудотворця, щорічно в день його смерті служив панахиду.

Дбав воронезький архіпастир і про будівництво. За 1834–1846 роки в єпархії було збудовано 63 храми. Також було оновлено архієрейський будинок і перебудовано будівлю консисторії та соборну дзвіницю. У 1828 році був відновлений найдавніший Успенський Дивногорський монастир, а в 1831 році на базі Благовіщенського кафедрального собору був влаштований Митрофанів монастир, де в 1839 році був збудований храм на честь святителя Митрофана та келії з трапезною.

Завдяки турботам святителя Антонія були засновані духовні училища у Задонську та Павловську. Архієпископ здійснював піклування про нужденних всіх категорій, влаштовуючи після богослужінь народні обіди, відвідуючи в’язниці, а також через Воронезький опікунський комітет про бідних. У 1830 році було відкрито Воронезький тюремний комітет і комітет з будівництва будинків постраждалих від пожеж. Святитель також активно жертвував на монастирі та храми за кордоном; зокрема, в Афонському Пантелеймонівському монастирі було збудовано храм на честь святителя Митрофана.

Під час епідемії холери 1830–1831 років виявляв всебічну турботу про паству, наклав на себе і вірних триденний піст, звершував молебні та хресні ходи. У 1831 році було видано указ про безоплатні відспівування, причастя в холерних лікарнях, служіння молебнів про звільнення від пошесті. Відновив шанування Дивногорської (Сицилійської) ікони Божої Матері, коли за молитвами перед іконою припинилася епідемія на півдні Воронезького краю.

Святий двічі подавав прохання про почислення на спокій до Києво-Печерської Лаври, але отримував відмову. Одного разу під час видіння він почув, що єпископство є розп’яттям Христу. На допомогу архієпископу Антонію було засноване Острогозьке вікаріатство, і єпископом Острогозьким був призначений Іринарх (Попов).

Перед своєю смертю святитель освятив два храми, продовжував відвідувати богослужіння, займався єпархіальними справами. 17 грудня 1846 року архієпископ посповідався, а наступного дня причастився. 20 грудня, благословивши присутніх, після закінчення читання відхідних молитв тихо помер. Поховання святителя відбулося 27 грудня у Благовіщенському соборі. За власним заповітом, його поховали у схимницькому одязі біля самого входу до церкви.

За спогадами сучасників, архієпископ Антоній являв собою повний, втішний, ідеальний образ архієрея. Нерідко за богослужінням бачили його напівзаплющені очі, сповнені сліз. Мав гарний слух та голос. Ніколи не сміявся, хоча часто його обличчя розчулювалося радістю чи усмішкою. Ще за життя був шанований святителем Філаретом (Дроздовим) та преподобним Серафимом Саровським, а також багатьма задонськими духівниками.

У 1914 році було створено комісію, яка розглядала його нетлінні останки. Його мощі були перенесені в новий гріб, а вхід до могили був замурований. На Помісному Соборі 1917–1918 років були підготовлені матеріали для канонізації. У 1953 році Воронезький архієпископ Іосиф (Орєхов) вказував на широке шанування святителя Антонія. 26 травня 2003 року архієпископ Антоній був причислений до лику місцевошанованих святих, а в 2008 році на Архієрейському Соборі був прославлений для загальноцерковного поминання.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь святителю Антонию (Смирницкому), глас 8

Правосла́вия наста́вниче, чистоты́ зерца́ло, мона́шескаго жития́ ревни́телю и ни́щих пита́телю, оте́ческаго попече́ния о па́стве твое́й до́брый о́бразе, от ю́ности себе́ смири́вый и десни́цею Христо́вою в сла́ву святы́х возвы́шенный, земли́ Воро́нежския украше́ние, Анто́ние о́тче на́ш, в труде́х святи́тельских Митрофа́ну и Ти́хону поревнова́вый,/ с ни́миже в небесе́х ны́не лику́я, моли́ся Спа́су все́х дарова́ти ми́р и душа́м на́шим.

Кондак святителю Антонию (Смирницкому), глас 3

От ю́ности твоея́ всего́ себе́ Го́сподеви преда́л еси́, в пеще́рах Ки́евских богому́дренно пребыва́я, и отту́ду во епи́скопа па́стве Воро́нежстей поста́вленный, святи́телю Христо́в Анто́ние всече́стне, в труде́х, бде́ниих и моли́твах до́бле подвиза́лся еси́, и та́ко во смире́нии дости́г доброде́телей соверше́нства и Це́ркви Святе́й и́стиннаго послуша́ния, па́ки в Небе́сныя Оби́тели всели́лся еси́, с вели́кими во святы́х Митрофа́ном и Ти́хоном, предстоя́ Престо́лу Христо́ву, Влады́ку Спа́са все́х моли́, оставле́ние грехо́в получи́ти и ве́лию ми́лость.

Тропaрь, глaсъ д7:

Преди1внагw жи1тель селeніz б9іz м™ре, t неS смирeніемъ и3зрsднw ўкрашaемь, вор0нежу трeтье свэти1ло бlгодaти с™hхъ митрофaна и3 тЂхwна сонаслёдниче, с™и1телю џтче нaшъ ґнтHніе, моли2 млcтиваго бGа, грaду твоемY ми1ръ даровaти и3 душaмъ нaшымъ вeлію млcть.

И$нъ тропaрь, глaсъ д7:

Прaвило вёры и3 бlгочeстіz бhлъ є3си2, с™и1телю ґнтHніе, сл0во и4стины проповёдуz и3 њ пaствэ твоeй ўсeрднw молsсz. сегw2 рaди дерзновeніе и3мёzй на нб7си2, и3 нhнэ моли2 хrтA бGа сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.

Ще в розробці

Знайшли помилку