Священномученик Миколай Казанський, пресвітер

Місяця жовтня на 7-й день

Священномученик протоієрей Миколай Федорович Казанський народився 1874 року в селі Дмитрівка Таврійської губернії в сім’ї священнослужителя. Після закінчення Духовної Семінарії Микола Федорович одружився і невдовзі прийняв священний сан. Служив він у рідній Таврійській губернії. Революція застала отця Миколая, коли він був кліриком Олександро-Невського кафедрального собору у Сімферополі.
1922 року отця Миколая було заарештовано разом з архієпископом Никодимом (Кротковим) та іншими священиками за протест проти вилучення богослужбового начиння. За груповою “Справою кримського духовенства” його засудили до 3 років ув’язнення. З 1922 по 1925 священномученик перебував у міській в’язниці в Нижньому Новгороді. Коли вийшов на волю, священик знову став служити у Сімферополі. Він відкрито проповідував проти обновленців, і незабаром був новий арешт.
Кілька років отець Миколай провів у в’язниці. На початку 30-х років він повернувся до Сімферополя і служив у Всесвятській церкві. Він вів листування з колишнім Таврійським архієреєм Димитрієм (Абашидзе) і отримував від нього цінні духовні поради та настанови. Отець Миколай об’єднав навколо себе найтвердіших і найвірніших священнослужителів і мирян і керував їх духовним життям. З 1932 року він став найближчим помічником єпископа Порфирія (Гулевича), їх поєднував збіг поглядів на духовне та суспільне життя.
У цей час у храм, де служив отець Миколай, влаштувався працювати староста Миколай Тайнов, секретний співробітник НКВС, який доносив владі на священнослужителів і парафіян.
Невдовзі отця Миколая заарештували в третє. Його протримали у в’язниці 3 місяці. Повернувшись до церкви, отець Миколай розповідав парафіянам про гоніння на Церкву, про беззаконня, про те, що обновленцям допомагає НКВС. За кожним богослужінням він закликав молитися за всіх владик, священнослужителів і мирян, які перебувають у таборах і в’язницях. Про ці бесіди та проповіді церковний староста повідомляв у НКВС.
Отця Миколая знову заарештували. У цей час було сфабриковано групову “Справу єпископа Порфирія (Гулевича)”. Отця Миколая було заарештовано разом із владикою Порфирієм та ще десятьма священнослужителями. Він переніс безліч допитів, на яких слідчі намагалися зламати підслідного і змусити його обмовити себе. Але священик у свої 62 роки тримався бадьоро, на запитання відповідав просто та коротко.
Його звинуватили у поминанні гнаних священнослужителів під час літургії.
Отець Миколай підтвердив це: “Так, при кожному богослужінні я, як священнослужитель, закликаю віруючих молитися за ув’язнених і у вигнанні, маючи на увазі в останньому випадку висланих радянською владою людей”, – сказав священномученик. На звинувачення в тому, що він називав радянську владу антихристовою, отець Миколай відповів: “Так, я заявляю, що радянська влада, як така, що поширює безбожжя, є антихристиянською владою”.
Далі отця Миколи запитали, до якої церковної орієнтації він себе відносить, і священик твердо заявив, що належить до тихонівської орієнтації. Це означало, що він не визнає обновлення, яке підтримувала радянська влада, і є послідовником Патріарха Тихона, якого більшовики називали своїм “відкритим ворогом”. Отця Миколая було засуджено до 5 років заслання та відправлено до Красноярського краю.
Посланий священик за жодних обставин не погоджувався зняти священицький одяг. І його заарештували вп’яте. Висновок при звинуваченні говорив: “Затятий тихоновець і ворог радянської влади”. Без суду та слідства священик отримав ще 10 років. Здоров’я отця Миколи було підірвано, і його помістили до колонії для інвалідів.
1939 року з Красноярської колонії отець Миколай відправив скаргу начальнику Управління НКВС про те, що його засуджено без суду і навіть не знає за що. Ця скарга дії не мала. У 1942 році протоієрей Миколай Казанський помер в ув’язненні в Устьвитлазі.