Святитель Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 27-й день – перенесення мощей / січня на 30-й день – Собор Трьох святителів / вересня на 14-й день / листопада на 13-й день

Великий учитель Церкви Христової святитель Іоанн Златоуст народився в Антіохії близько 347 року в сім’ї воєначальника Секунда. Мати святого Іоанна, Анфуса, котра залишилася в двадцять років вдовою, віддала всі сили на виховання сина в християнському благочесті.

Юнак навчався у кращих філософів і риторів та отримав хорошу світську освіту. Вивчаючи еллінську мудрість, майбутній святитель уникав розкоші і спокус світського життя. Він ретельно та глибоко вивчав Святе Письмо і був схильний до молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого), наставив його у вірі і в 367 році хрестив.

Через три роки святий Іоанн був поставлений на читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений на заслання, Іоанн навчався у досвідчених наставників подвижницького життя – пресвітерів Флавіана і Діодора Тарсійского.

Після смерті матері він, роздавши майно, прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією», і разом з другом Василієм пішов у пустелю, уникаючи призначення на єпископську кафедру. У той час святий Іоанн написав «Шість слів про священство». Чотири роки провів святий в трудах пустельницького проживання. Одного разу під час молитви Іоанну явилися святі апостоли Іоанн Богослов і Петро. Апостол Іоанн Богослов передав подвижнику сувій і сказав: «Візьми цей сувій. Я – Іоанн, котрий сидів за столом на Тайній Вечері на персях Господа і від Нього почерпнув Божественні одкровення. Господь дарує і тобі знання глибини Премудрості, щоб ти наситив людей вченням Христовим та своїми устами загородив уста єретиків». Апостол Петро передав ключі святому Іоанну зі словами: «Господь і тобі передає ключі Церков, щоб, кого ти зв’яжеш, той був пов’язаний, а кого розв’яжеш – розв’язаний». Святі Апостоли передбачили майбутньому великому вчителю Церкви, що він після великих трудів і скорбот успадкує Царство Боже.

У тому самому монастирі святої Іоанн написав твір «Порівняння ченця з царем», пройнятий високим уявленням про гідність чернечого звання. Два роки святий дотримувався повної безмовності, перебуваючи у відокремленій печері. Для відновлення здоров’я Іоанн повернувся в Антіохію. У 381 році святитель Антіохійський Мелетій висвятив його на диякона.

«Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І, засвітивши свічку, не ставлять її під посудину, а на підсвічник, і світить всім у домі» (Мф. 5:14-15), – сказав Господь. Майбутній світильник не втік від досвідченого погляду Антіохійського єпископа Флавіана, і в 386 році він висвятив святого Іоанна на пресвітера, з покладенням обов’язку проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився здатним проповідником. Його ревність до сповіщення Слова Божого винагороджувалася любов’ю пастви до слухання і читання його повчань. Дивовижне красномовство богонатхненного проповідника, котрий запалював душі, приваблювало до нього людей усіх станів та вікових груп, не лише православних християн, а і єретиків, і навіть язичників. Із уст святого Іоанна виливалася така благодать, що всі, хто слухав його, не могли насититися насолодою його слів. Багато хто записував його проповіді і давав іншим для читання. Всі жадали почути його слово, і тому на його проповіді приходило багато народу.

Дехто називав його устами Божими і Христовими, інші – Солодкомовним або Медоточивим, а одна проста жінка назвала його Златоустом. З того часу всі почали називати його так за рідкісний дар богонатхненного слова.

Дванадцять років святий, зазвичай двічі на тиждень, а іноді – щодня, проповідував у храмі.

У пастирській турботі про якнайкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іоанн звертався до тлумачення Слова Божого. Серед його екзегетичних творів – тлумачення на багато книг Святого Письма (Буття, Псалтир, Євангелія від Матфея та від Іоанна, послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі тексти Біблії, а також повчання на свята, на похвалу святих і апологетичні слова (проти аномеїв, іудействуючих і язичників).

Росла слава святого проповідника, і в 397 році після преставлення Константинопольського архієпископа Нектарія, наступника святителя Григорія Богослова, він був призначений архієпископом Константинопольським. Вступивши в управління Церквою, святий архіпастир виправив безлад і з великим терпінням установив порядок.

Він став ревно пасти ввірене словесне стадо Христове, звертаючи особливу увагу на духовне вдосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам.

Витрати, які призначалися для архієпископа, святий використав на утримання кількох лікарень і гостиниць для прочан, сам задовольнявся мізерною їжею. Старанність святителя в утвердженні християнської віри поширилася не лише на жителів Візантії, а й на інші країни, куди святитель Іоанн направляв ревних місіонерів і писав послання. Багато праці поклав святитель на улаштування краси богослужіння: склав чин Літургії, яка і донині зберегла його ім’я, заснував хресні ходи, ввів антифонний спів за всеношною. Його турботами побудовано багато храмів, лікарень.

Розбещеність столичних звичаїв, особливо імператорського двору, знайшла в особі святителя неприємного викривача. Вороги святителя Іоанна, заохочувані дратівливою і мстивою царицею Євдоксією, влаштували неправедний собор і домоглися скинення святого архієпископа з кафедри і вигнання його спочатку до Вірменії, а потім до Абхазії.

В останньому слові до константинопольців, котрі сумували з приводу того, що вони залишаються без повчання, святитель Іоанн сказав, вирушаючи на заслання: «Не мною почалася проповідь, не мною і скінчиться».

Виснажений хворобами, святитель в супроводі конвою три місяці в дощ і спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепу святого Василіска (пам’ять 22 травня), втішений явленням святого мученика, який сказав: «Не сумуй, брате Іоанне! Завтра ми будемо разом», – причастившись Святих Таїн, вселенський святитель 14 вересня 407 року відійшов до Господа.

Духовна велич святителя, що вражала всіх його сучасників, засяяла і в останніх словах: «Слава Богу за все!»

Святитель Іоанн Златоуст був похований в Команах. У 438 році Прокл, Патріарх Константинопольський (434-447 рр.), звершуючи богослужіння в храмі святої Софії, виголосив похвальне слово пам’яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Іоанна Златоуста зі святим Іоанном, Предтечею Господнім, котрий проповідував покаяння і також постраждав за викриття пороків. Народ, який палав любов’ю до святителя Іоанна Златоуста, не давши патріархові докінчити свого слова, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням про перенесення святих мощей святителя із Коман до Константинополя. Святитель Прокл відправився до царя Феодосія II (408-450 рр.) і від імені Церкви та народу просив його про це. Імператор погодився і відправив у Комани особливих посланників зі срібною ракою, щоб з пошаною перевезти святі мощі. Жителі Коман глибоко сумували через те, що їх позбавляють великого скарбу, але не могли противитися царським указам. Коли ж імператорські посланці приступили до гробу святителя Іоанна, вони не змогли взяти його мощі. Тоді імператор, в каятті, написав послання святителю, просячи у нього пробачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання це прочитали біля гробу святителя Іоанна, поклали на нього і звершили всенічне бдіння. Потім приступили до гробниці, легко підняли мощі і внесли на корабель (гробниця святителя Іоанна залишилася в Команах, поблизу Піцунди).

Тоді ж відбулося зцілення убогої людини, яка приклалась до покрову від гробу святого. Після прибуття мощей святителя Іоанна до Константинополя, 27 січня 438 року все місто на чолі з патріархом Проклом, імператором Феодосієм з усім його синклітом і безліччю народу вийшло назустріч. Численні клірики зі свічками, кадилами і хоругвами взяли срібну раку і з співами внесли її до церкви святої мучениці Ірини. Коли Патріарх Прокл відкрив гроб, тіло святителя Іоанна виявилося нетлінним, від нього йшли пахощі. Припавши до гробу, імператор Феодосій II зі сльозами просив святителя пробачити його матір. Народ не відходив від раки весь день і всю ніч. На ранок мощі святого були віднесені в соборну церкву Святих Апостолів. Коли раку було поставлено ​​на патріаршому престолі, весь народ єдиними вустами вигукнув:«Прийми престол свій, отче», – і патріарх Прокл з багатьма людьми, що стояли біля раки, побачили, як святитель Іоанн відкрив свої уста і вимовив «Мир всім!»

У IX столітті Іосиф піснописець, Косма Вестітор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощей святителя Іоанна Златоуста, які й понині співаються Церквою на спомин цієї події.

Тропарі, кондаки, молитви та величання