Святитель Григорій Палама, архієпископ Фессалонікійський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 18-й день (перехідне святкування в Неділю другу Великого посту) / червня на 24-й день — усіх преподобних і богоносних отців, на Святій Горі Афон просіявших (перехідне) / листопада на 14-й день

Цей святий отець наш Григорій, син Божественного світла, що не меркне, істинна людина істинного Бога, служитель і діяч дивних Божих таїн, батьківщиною мав царське Константинове місто, батьків же доброродних і преславних, які його не лише людської мудрості, а й Божественної найбільше і всякої чеснотливості намагалися навчити. Коли був він дуже юним, помер батько його; мати ж і його, і братів, і сестер його, усіх своїх дітей добре виховала в законі Господньому і в Писанні Божественному, і у всякій розсудливості, і влаштувала жити поміж учителів премудрих, щоб міг навчитися мудрості її син; він-бо, за природного гострого розуму та старання, скоро навчився всякої філософської мудрості. Коли ж мав дванадцять років, усе земне зненавидів, як сон найзвабніший, бажаючи приліпитися до Бога — Джерела всякої премудрості і Подателя всякої благодаті, про що сповістив і боголюбну свою матір. Вона ж, хоч і засумувала через те трохи, одначе зволила до наміру його, богонатхненно радіючи. І всіх своїх дітей разом із собою та з Григорієм переконувала йти до монастиря, до Бога, Котрий сприяє, щоб сказати з пророком: “Ось я і діти, яких дав мені Господь” (Іс. 8:18). І так святий Григорій усе добро своє по-євангельськи роздав жебракам, усе красне, і солодке, і преславне у світі цьому зненавидів усім серцем та й пішов у слід Христа, ведучи із собою матір свою, і братів, і сестер. Матір, отож, із сестрами віддав до жіночого монастиря, братів же ввів у Святу Гору Афонську і в одному із монастирів жити їх прилаштував. Сам же віддав себе у послушання цілком дивному і святому мужу на ім’я Никодим, від нього-бо навчився всі заповіді і вякі чесноти ділом звершувати — через це Діва Богородиця явилася йому і прийняла його під захист і наближеність до Себе. Після ж смерті свого наставника, святого Никодима, Григорій пішов до Великої Лаври, що була на Афонській Горі, і в ній прожив кілька літ у Божому страху, у послуху до всіх та в загальній любові. Із Лаври вийшовши, поселився в пустелі і там проходив вельми жорстоке життя, палаючи безмірною любов’ю до Бога, Йому ж бо душею й тілом віддався. Через це всі напади бісівські переміг, і сподобився Божественного одкровення, і прийняв дар Божий зціляти душею і тілом хворих, знамення ж і чудеса творити.

Проживши у пустелі чимало років, прийняв за Божим повелінням сан священства і, наче ангел Господній, звершував Божественні таїнства, приводячи під час священнодійства свого всіх, котрі там стояли, у зворушення та плач. Численні ж і великі святі мужі дивувалися чеснотливому його життю і називали його Богоносцем та бісів прогонителем і перетворювачем неплідних дерев на доброплідні, і пророком святого називали — провіщав-бо майбутнє, наче теперішнє, однак численних спокус і напастей зазнавав, за Божественним словом: “Та й усі, бажаючі жити побожно в Христі Іісусі, будуть гнані” (2Тим. 3:12). Все ж бо солодко терпів, “щоб випробувана віра ваша виявилася коштовнішою за золото, що гине, хоч і очищається вогнем, на похвалу і честь і славу в явлення Іісуса Христа,” (1Пет. 1:7) — як каже святий апостол Петро. Також од богоборців-єретиків, лютіших за бісів, доблесно перетерпів превеликі біди, і скорботи, і докучання двадцять і три роки, про що докладно оповісти годі, бо в той час італійський змій, єретик один, Варлаам Калабрійський, підняв люту брань проти Христової Церкви і проти її стовпів. Той-бо суєтним розумом своїм хулив Христа, Бога нашого, кажучи, що Він жива істота є, а не Творець, і вчив, що у Христа вся надприродна і пребожественна благодать та сила тимчасова є і не вічна, творіння Він, а не Творець, і називав правовірних двобожними й багатобожними, як і євреї, і Савелій, і Арій називають. Через це блаженний Григорій, сповнений Духа Святого, поборник і прихильник православної віри, за інших багатьох ліпший (котрий, за благочестя борячись, багато постраждав), був посланий у той час від Церкви Константинопольської на собор, царем благочестивим Андроником Палеологом зібраний, куди і той богоборець Варлаам прийшов з учнями своїми, злочестя своє та наклепи на благочестивих вигукуючи. Тоді великий цей Григорій, непереможною силою з неба наділений, вуста свої розтулив, усі єресі ті розвіяв, наче порох з лиця землі, і палко натхненними словами своїми та писаннями, як хмиз і терня, попалив і спопелив та до решти єретиків присоромив. Цього ж бо сорому не міг терпіти той розкольник Варлаам, побіг до західних країн, звідки й прийшов; і тоді там-таки другий єретик Акиндин, званий Безбідний, а ліпше Полікиндин, Многобідний, перед усім собором переможений і був святим Григорієм: розметав-бо святий писання його і огидні учення його натхненними вустами своїми, ніби полову. Одначе учні єретичні, жорстокіші серцями та вустами, не переставали брань зводити на Церкву Божу. Через те всім священним собором і самим самодержцем примушений був вельми і переконаний святий Григорій посісти архієрейський престол і був поставлений пастирем Солунської Церкви. Тоді більші від перших труди й подвиги у вірі православній виявив, бо злочестивих і злоноровних спадкоємців Варлаама та Акиндина, котрі у великій кількості з’явилися зі своїми душешкідливими вченнями, лютих звірів поріддя люте, словами своїми і богорозумними писаннями різноманітно викорінив і погубив до кінця не раз і не двічі, а багато разів і впродовж довгого часу на численних помісних соборах, не за одного царя й патріарха, а за трьох царів та патріархів, із них-бо кожен у свій час один за одним був. Однак деякі сини погибелі, поставивши за ніщо праведний суд і заповіт святого, в неодмінному ж супротиві й огиді своїй залишилися. Всіх-бо єресей, що їх святі отці прокляли і зруйнували, сатана ще рештки зберігає на землі, вони ж, породження єхиднині, отруту й лють свою та несамовитість проливають на Христову Церкву. Але та, немов лілія посеред терня, посеред їхньої огиди процвітає і для всього всесвіту добрий запах видає. Того предивного святого Григорія, переможця над ворогами Христовими, після стількох таких численних перемог і торжествв Бог дивними долями Своїми подав як учителя східним країнам: посланий-бо був від Солуні до Царгорода на зміцнення християнського царства, котре царями вірними та невірними управлялося у різні часи, але схоплений був агарянами і протягом року утримуваний. Ішов із місця до місця, із міста до міста, бо продавали його. Бог так хотів, щоб проповідував скрізь Христове Євангеліє як апостол, правовірних у вірі утверджуючи і навчаючи твердо в ній стояти тих, що сумніваються, у вірі підкріпляючи та відкриваючи не завжди зрозумілі й таємні премудрості Божі, які є до спасіння, і був богорозумністю своєю великим Христовим апостолом. З іншими-бо, невірними, які від Церкви безумно відокремилися і до інших привернулися, розривали православне сповідання, бесідував багато разів з великим дерзновінням про тілесний вигляд Христа, Бога нашого, і про Чесний і Животворящий Хрест Господній, і про святі ікони, і про поклоніння їм. Сперечався і щодо Мухаммада, і на численні інші запитання, які подавалися йому, твердо й премудро, з розмислом відповідав. Тому-то одні із супротивників дивувалися його премудрості й благодаті, що виходила із вуст його, інші ж, несамовиті, били святого та вбити намірялися, і таки постраждав би мученицькою смертю, коли б не берегли його, за промислом Божим, супротивники, котрі сподівалися за нього багато добра прийняти. Відтак, від христолюбців викуплений, звільнився від ворогів і до стада свого мученик безкровний світло знову прийшов і, маючи багато різних обдарувань Божих, був вибраним сосудом Христовим, наслідуючи великого апостола Павла тихістю, покірливістю та смиренням. Одначе ворогів Божих і віри православної вельми викривав і перемагав їх мечем слова Божого. Був-бо незлопам’ятний, добрий ділом та словом і завжди шукав, щоб віддати добром за зло і добрим лихе перемагати, й анітрохи не слухав тих, що йому звіщали про наклепників на нього, ворогів його, а у всяких утисках та скорботах терпеливий і великодушний був, все солодке й гарне у світі цьому ненавидячи, голод і спрагу за солодкість, убогість за багатство, скорботу та всякі напасті за веселощі, гоніння, всяку наругу за честь та славу мав собі завжди, бо як справжньому учню Христовому було йому добрим іго Христове, тягар же легкий. І дивувалися через це всі вельми, не лише вірні, а й невірні. Очима завжди хворів через сльози, які ненастанно текли від початку прикликання його до Христа аж до кінця; озброївшись на всі пристрасті пагубні і на бісів, подвигом добрим подвизався. Від Церкви-бо Христової єретиків та відступників далеко проганяв, її примирив, віру православну богонатхненними словами й писаннями просвітив, ученням своїм премудрим догми святих отців, життям своїм ангельським, наче печаткою царською, запечатав; учення-бо його і життя його в Христовій Церкві, немовби печатка царська в державі царства, чесно православними шануються. Нарешті, богоугодно попасши стадо Христове, як один із апостолів, упродовж тридцяти літ, прославився добродійником для всіх і заступником усіх православних, і дух свій віддав у руки Господа, і в премирне небесне життя переведений був. Тіло ж своє, ангельською чистотою преславно просвітлене, після відходу свого залишив стадові своєму — як спадок багатств і скарбів великих: дарує-бо зцілення рясно немічним, котрі звідусюди приходять з вірою, і пречисленні чудеса дарують на славу Христа Бога, Йому ж бо з Безначальним Його Отцем і з Пресвятим, і Благим, і Животворящим Духом належить всяка слава і честь в усі віки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання