...
Житія святих,  Лютий

Житіє преподобного отця нашого Тита, пресвітера Печерського

Місяця лютого на 27-й день

Як відкривається гнів Божий із Небес на гнів людський, також і мир Божий перевищує всілякий розум, як зберігає серце і розуміння, кажу ж, тіло і душу людини, що шукає миру, — сповістив нам відкрито з одкровення свого Тит блаженний.

Він-бо, інокуючи в Печерському монастирі, коли саном пресвітерства вшанований був, наставлений був на подвиги, достойні блаженства святих, — трапилася тоді річ така. Мав цей блаженний пресвітер Тит брата по духу, чорноризця того ж монастиря, на ім’я Євагрій, який саном був диякон. З ним же блаженний цей пресвітер Тит мав любов велику й нелицемірну, що всі дивувалися однодумству. Ворог же, що ненавидить добро, який звик сіяти кукіль поміж пшеницю, посіяв ворожнечу між ними та так гнівом та ненавистю потьмарив їх, що й один на одного не могли поглянути, але всіляко взаємно одне одного уникали. Коли-бо ішов один з них з кадилом у церкві, тоді другий втікав від ладану. Чи якщо той не відходив, тоді інший минав його, не покадивши. І перебували багато часу у великому мороці гріховному, що й приносити Божественні Дари і причащатися насмілювалися, не помирившися між собою ані прощення не отримавши. Ворог озброїв їх один на одного. Брати ж багато разів просили їх помиритися між собою, але вони ані слухати про те не хотіли. Одного разу, з допусту Божого, трапилося цьому блаженному пресвітерові Титу розхворітися люто, і вже не мав надії на життя, тоді почав плакати гірко через своє прогрішення і послав до диякона Євагрія з великим розчуленням, кажучи: “Пробач мені, брате, задля Господа, що образив тебе гнівом своїм”. Той же не лише не пробачив, а й жорстокими словами проклинав його. Проте брати, бачивши, що Тит уже помирає, притягнули Євагрія силоміць, аби попрощався з братом. Хворий же, бачивши його, зразу поклонився, впав ниць перед ногами його зі сльозами, кажучи: “Прости мені, отче, і благослови”. Але Євагрій, немилостивий нелюд, відвернувся від брата і люті ці перед усіма промовив слова: “Ніколи не хочу з ним прощення мати, ані в цьому віці, ані в прийдешньому”. І, те мовивши, вирвався з рук братів і зразу впав. Брати ж хотіли підняти його і побачили, що він бездиханний, і не могли йому ані рук зігнути, ані уст зімкнути, ані очей стулити, наче давно помер. Хворий же пресвітер, цей блаженний Тит, у той же час встав і, ніби ніколи не хворів, здоровий був. Охопив-бо жах усіх через таку раптову смерть одного, іншого ж швидке одужання. І почали питати зціленого блаженного цього пресвітера, що то було. Блаженний же Тит відповідав їм, розповідаючи детально відкрите йому все: “Коли хворів, — казав, — люто у гніві цьому, бачив ангелів, що відступилися від мене і плакали над загибеллю душі моєї, і бісів же, що раділи через гнів мій. Через те почав просити вас, щоб йшли до брата прощення для мене випросити. Коли ж привели його до мене і я поклонився йому, а він же відвернувся від мене, бачив одного ангела немилостивого, який тримав палаючий спис, — ним же вдарив того, що не пробачив. І зразу впав той мертвий. Мені ж той ангел подав руку і поставив мене — і ось я здоровий”. |

Так настрашені були брати, багато плакали за померлим люто Євагрієм і поховали його, очі та вуста мав відкриті, руки ж розтягнені. Самі ж почали дуже пильнуватися від гніву, прощаючи, коли хтось на когось мав жаль. І пам’ятали добре настанову — слова Господні про те, що кожен, хто гнівається на брата свого марно, буде осуджений. До того ж і Єфрем святий каже: “Якщо комусь трапиться у ворогуванні померти, невмолимий суд він здобуде”. І було тоді прийнято говорити про покараних братів тих: “Мир великий тим, що люблять закон твій, Господи. Але найбільше сам блаженний цей пресвітер Тит, бачивши, що за пошук миру з братом знайшов мир зі Самим Богом, Який вберіг його від смерті тілесної та духовної, відтоді ані не думав гнів мати, але викорінив його зовсім, здобув ніколи не минаючу до всіх братів у Бозі любов, яка є союзом досконалості як корінь миру. Любов же від чистого серця і совісті доброї, і віри нелицемірної, любов довготерпеливу, милосердну, незаздрісну, що й усі інші чесноти має, найбільше ж ці: цноту, піст, молитву постійну. Послухав-бо блаженний цей пресвітер Писання цього: “Будьте мудрі, — казав, — і пильнуйте в молитвах, найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів!” І так втілив у своїх пресвітерських жертвах і ті розумні євангельські слова, що любити Бога і ближнього є більше від жертв. Здобув же і мир досконалий, що неможливо було йому, покритому досконалою любов’ю, засумувати, кажучи: “Нема спокою в костях моїх від лиця гріхів моїх” Але більш досконалий праведного цього постника мир такий був, що на ньому сповнилися правдиві слова апостола: “Не є царство Боже їжею і питтям, а правдою і миром”. Тому ж з ним і на небесах достойним упокоєння виявився Тит преподобний — його ж забажавши, по трудах богоугодних великих і багатьох заснув у Господі і спочиває тілом нетлінним у печері, сповненій святих, як на долішньому небі. Духом же рівноангельським у вишнє небо на вічний спочинок був вознесений руками раніше явлених йому ангелів. Вони там ним тішилися, як через грішника, що колись був, нині ж століпно покаявся. ІЦо чує? Лише слова Павла святого про Тита-апостола: “Утішив нас Бог приходом Титовим”. Нам же, співрадіючим, відповідати з того ж Писання до мешканців небесних добрим є: “Утішилися в утісі вашій, лише ж більше зраділи в радості Титовій, що упокоїли ви всі дух його”. Його ж святими молитвами нехай і ми сподобимося, уникнувши гніву, прощення гріхів і упокоєння тимчасове та вічне отримати в Христі Ісусі, Господі нашому, що є Богом любові і миру, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь преподобному Титу, пресвитеру Печерскому, глас 1

Братолю́бне тя живу́ща ви́дев любве́ ненави́стник,/ победи́л тя во гнев,/ но, ве́дый твоя́ пре́жния труды́ любве́ исто́чник – Госпо́дь,/ преложи́ тя па́ки на братолю́бие,/ в не́мже ты про́чее пожи́в Богоуго́дне,// моли́ся о нас, я́ко да поживе́м братолю́бне.

Кондак преподобному Титу, пресвитеру Печерскому, глас 7

Смире́нию Госпо́дню подо́бяся,/ смири́лся еси́, свяще́нник сый пред лице́м го́рдаго диа́кона Ева́грия,/ беззло́бне Ти́те,/ за что прия́л еси́ не то́кмо вре́менныя жи́зни неотпаде́ние,/ А́нгелу тя воздви́гшу,/ но и ве́чныя наслажде́ние,// в не́йже лику́я, избавля́й нас лю́таго гне́ва и памятозло́бия.

Тропaрь, глaсъ а7:

Братолю1бнэ тS живyща ви1дэвъ любвE ненави1стникъ, побэди1лъ тS во гнёвъ, но вёдый тво‰ прє1жніz труды2 любвE и3ст0чникъ гDь, преложи1 тz пaки на братолю1біе, въ нeмже ты2 пр0чее пожи1въ бGоуг0днэ, моли1сz њ нaсъ, ћкw да поживeмъ братолю1бнэ.

Кондaкъ, глaсъ з7:

Смирeнію гDню под0бzсz, смири1лсz є3си2, сщ7eнникъ сhй пред8 лицeмъ г0рдагw діaкона є3vaгріа, безѕл0бне тjте, за что2 пріsлъ є3си2 не т0кмw врeменныz жи1зни неtпадeніе, ѓгGлу тS воздви1гшу, но и3 вёчныz наслаждeніе, въ нeйже ликyz, и3збавлsй нaсъ лю1тагw гнёва и3 памzтоѕл0біz.

Ще в розробці

Знайшли помилку