Преподобний Герасим Іорданський

Місяця березня на 4-й день

Слава постникам! Герасим преподобний родом був із Ликійського краю, змалку ж божественну думку прийняв, страхом Божим себе огородив і, монаший священичий наклавши образ, спершу у внутрішню Тиваїдську в Єгипті пустелю пішов; там богоугодно час якийсь у подвигах духовних проживши, знову на батьківщину свою Ликію повернувся. Тоді в Палестину [наприкінці царювання Теодосія молодшого] прийшов і оселився в пустелі йорданській, яку осявав, як зоря світла, зорями чеснот, і обитель при Іорданській ріці влаштував. У дні ж його перебування в Палестині царювали тоді Маркіян і Пульхерія, був тоді четвертий Вселенський у Халкедоні Святих Отців собор на Діоскора, злочестивого патріарха Александрійського, і Євтихія-архимандрита, які говорили про одну природу в Христі Господі, — їх же і прокляли Отці Святі. Після собору того збунтувалися деякі єретики, які ганьбили собор, наче на ньому догми правдивої віри відкинені, оновлено ж Несторієве учення. Був собі такий Феодосій, образом чернець, вдачею волхв. Був Євтихієвого злочестя, він прийшов до Єрусалиму, збентежив цілу Палестину, звабив не лише простих, але й зі святих багатьох, і царицю Євдокію, удову, дружину колишню царя Феодосія-молодшого, яка в той час перебувала в Єрусалимі, на своє злочестя навернув, і з її допомогою і багатьох ченців палестинських, через нього зваблених, блаженного Ювеналія, патріарха Єрусалимського, з престолу вигнав, а сам престол захопив. А ті, що у правовір’ї непохитними перебували, від неспокою, яким лжепатріарх Феодосій надокучав, у внутрішніші пустелі відійшли. Так спочатку зробив преподобний Євфимій Великий, а після нього й інші отці святі. У той час звабою єретичною і преподобний Герасим [із Божого допусту] пошкоджений був, але скоро виправився, як же про те Кирило Єрусалимський у житії Преподобного Євтимія пише: “Був, — каже, – тоді в пустелі Іорданській один анахорет, що недавно з Ликії прийшов, на ім’я Герасим, який усі чернечого життя устави пройшов і добре подвизався на нечестивих духів. Він, перемагаючи і проганяючи бісів невидимих, видимими бісами — єретиками — заплямований і зваблений був — у Євтихієву впав єресь. Чув же про преподобного Євфимія, славою про його чесноти вуха всіх наповнилися, пішов до нього, коли був той у пустелі, що Рува називалася. Перебуваючи з ним довго і з медоточивого його язика словами корисними і повчаннями про правовір’я насичуючись, відкинув шкоду єретичну і до праведної віри навернувся, і вельми каявся через попереднє своє зваблення”. Таке Кирило про нього оповідає.

Після цього знову святіший Ювеналій престол свій прийняв, бо благочестивий цар Маркіян послав схопити брехливого того патріарха Феодосія, аби прийняв суд за ділами своїми. Він же, довідавшись про те, утік в гору Синайську і сховався невідомо де, і знову в Єрусалимі і в цілій Палестині засіяло правовір’я, і багато з тих, що єрессю зваблені були, знову до благочестя навернулися. І цариця Євдокія, своє у вірі пізнавши прогрішення, добре покаялася, приєдналася знову до церкви православних.

Обитель преподобного Герасима стояла на відстані тридцяти п’яти стадій від святого града Єрусалима, а від ріки Іордану — за одну стадію, до неї ж приймали новоначальних, а зрілим отцям відлюдницькі в пустелі надавали келії. І було під ним таких не менше сімдесяти пустинномешканців, їм же був устав життя від преподобного Герасима даний такий: п’ять днів на тиждень кожен у пустельній своїй келії, сам сидячи, мовчки ручну роботу якусь мав, куштував трохи хліба сухого, який приносив зі собою з монастиря, і води, і фініків. Вареного ж нічого куштувати взагалі не можна було ані вогню в якійсь келії палити не дозволялося, щоб ані помислом хто вареного за ті п’ять днів не забажав. У суботу ж і неділю приходили в монастир, і збиралися в церкву на Божественну літургію, і були причасниками пречистих і животворних Христових таїнств. Тоді, прийшовши на трапезу, куштували вареного і вина трохи на славу Божу. Приносив кожен своє рукоділля, що за п’ять днів зробив, і клав перед отцем. А в неділю пополудні знову кожен у свою пустельну йшов келію, взявши трохи хліба, і фініків, і посудинку з водою, і фінікової лози для плетіння кошиків. Такі ж були їхня скромність й убогість, що кожен нічого іншого не мав, лише одну одежину стару, що тіло покривала, і рогозину, на якій же спочивав, і посудину глиняну з водою. Заповідь же мали від отця, виходячи з келії, не зачиняти дверей, але відчиненою келію залишати, щоб кожен, хто хоче, міг увійти і, що сподобається, із нужденних тих речей взяти. І було видно, як вони по-апостольськи живуть, вони ж були серцем єдиним і душею єдиною, коли кожен з них нічого своїм не називав, але все було спільним. Розповідають, що деякі з отців тих пустельних, прийшовши до преподобного Герасима, просили його, щоб дозволив їм, у відлюдницьких келіях живучи, світити часом свічу до читання нічного, часом же й вогонь розпалити. Відповів їм святий: “Якщо хочете мати в пустелі вогонь, то приходьте і живіть в монастирі з новоначальними, я-бо ніколи не допущу вогню в пустинножителів до кінця днів життя мого”. Про таке суворе для постників від святого Герасима життя чувши, єрихонці взяли собі за правило кожної суботи і неділі приходити в обитель преподобного Герасима і приносити досить всілякої їжі, і вина, і всього, що потрібне було монастиреві. Таким же був постником преподобний Герасим, що у святу велику чотиридесятницю нічого зовсім не куштував аж до світлого дня Воскресення Христового, лише самим причастям Божественних Таїнств підкріплював з душею своє тіло. У цього преподобного наставника і блаженний Киріяк інокував, як же про те в житії його написано: “Коли прийшов, — говорить, — до нього Киріяк, Євфимій преподобний люб’язно прийняв його, ясновидівши в ньому ті, що мали бути, Божі обдарування, і скоро своїми руками одягнув його в схиму, і відіслав на Іордан до святого Герасима, у той час коли вже Феоктист Великий до Господа відійшов”.

Герасим же святий, бачивши юного Киріяка, звелів йому жити в загальному монастирі і працювати в послушництві. Він же до всіх трудів готовим виявився і трудився в службі пастирській цілий день, цілу ж ніч стояв на молитві, мало коли сон приймаючи. Піст же його був — через два дні хліба та води куштувати. Таку в молодих його літах повстримність бачачи, преподобний Герасим дивувався і полюбив його. Мав же Герасим святий звичай на святу Чотиридесятницю відходити в найглибшу пустелю, що називалася Рува, у ній же і преподобний Євфимій колись жив. Люблячи блаженного Киріяка за велику повстримність, взяв його зі собою, де ж Киріяк щонеділі причащався Святих Таїнств з руки Герасимової і перебував у безмовності пустельній до Вербної неділі, — і поверталися в обитель з великою у душі своїй користю. Через якийсь час преподобний отець наш Євфимій переставився, про його ж переставлення преподобний Герасим, сидячи в келії своїй, довідався: бачив-бо, як ангели Божі душу преподобного Євфимія з радістю підносили на небо. І, вставши, взяв Киріяка і пішов у Лавру Євфимієву, і побачив, що той в Господі кінець прийняв. Поховавши чесне його тіло, повернувся у свою келію з любим своїм учнем Киріяком.

Цьому великому угодникові Божому скорялися безсловесні звірі, як розумні люди. Про те блаженні отці Іван Євірат і Софроній Софіст у Лимонарі пишуть так: “Коли ми прийшли у Лавру авви Герасима, містилася ж та Лавра за одне поприще від Іордану, розповіли нам ченці, що там жили, про авву Герасима, що ходив він пустелею святого Іордану і зустрів його лев хворий і показав ногу свою, в яку залізла тернина, через те спухла йому нога і гною була повна. Взираючи розчуленими очима на старця, лев, хоч і не словами [безсловесний він], проте смиренним образом просив старця, аби зцілив його. Старець же, бачивши його в такій біді, сів і, взявши ногу звірову, вийняв з неї тернину — ї багато гною вийшло. Почистивши ж рану добре й обв’язавши хустиною, відпустив його. Лев же, зцілившись, не покидав старця, але, наче учень, ходив услід, куди той йшов, що дивувався старець благорозумності звіровій. І відтоді годував його старець, даючи йому часом хліб, часом і сочиво. Мали ж отці в Лаврі одного осла, що на ньому привозили воду від святого Іордану на потребу братам, і звелів старець, аби лев ходив з ослом і пас його над рікою Іорданською. Одного ж дня лев пас осла, відлучився від нього на відстань немалу і заснув на сонці. Тим часом чоловік з верблюдами ішов з Аравії, побачив осла самого, без пастуха, взяв його і повів собі. Лев збудився і, пошукавши, не знайшов осла, прийшов у Лавру до авви Герасима сумний і понурий, бо загубив осла. Думав же старець, що лев з’їв осла, спитав його: “Де осел?” Той же, як людина, стояв мовчки і дивився долі. Сказав знову старець: “Ти з’їв його? Благословенний Господь, що не підеш звідси, але все, що робив осел, ти маєш робити, служачи потребі монастирській”. І відтоді, за наказом старцевим, поклали на лева кандиліон, тобто ношу, що на осла кладуть (це була посудина, котра вміщала чотири міхи води), і так приносили воду в монастир з Іордану. Якось прийшов до старця один воїн задля молитви і побачив лева, що носив воду, і, причину довідавшись, пошкодував його і дав три золоті отцям, аби купили осла на потребу собі, лева ж щоб звільнили від такої роботи, і так іншого осла на службу купили, лева ж звільнили. Через короткий час знову купець той з Аравії, що осла взяв, ішов з верблюдами у святий град Єрусалим продавати пшеницю, мав і осла того зі собою. Коли він перейшов Іордан, випадково зустрів його лев, який, побачивши осла, що з верблюдами йшов, упізнав його і, раптом рикнувши, кинувся до нього. Купець і ті, що були з ним, побачивши лева, налякалися і втекли, а лев, взявши за вуздечку зубами своїми, як же раніше мав звичку, вів осла з трьома прив’язаними один до одного верблюдами, пшеницею навантаженими, радіючи вельми і ревучи, бо того, що загубив, осла знайшов і привів до старця. Преподобний старець тихо усміхнувся, сказав до братів, кажучи: “Марно ми ганьбили лева, думали-бо, що з’їв осла”. І дав ім’я леву Іордан. Відтоді часто приходив лев до старця і приймав від нього їжу, не відлучався від Лаври понад п’ять років. Коли ж преподобний авва Герасим до Господа відійшов і отці його поховали, з провидіння Божого лева тоді не було в Лаврі. Через короткий час прийшов і шукав старця свого. Авва ж Саватій, учень авви Гера сима, бачивши лева, сказав до нього: “Іордане, старець наш покинув нас, осиротілих, і до Господа відійшов”. І, давши йому їжі, сказав: “Візьми і їж”. Лев же не хотів прийняти їжі, але часто туди й сюди розглядався і свого старця, преподобного Герасима, шукав, ревучи вельми скорботно. Авва ж Саватій та інші старці гладили його по хребті, говорили: “Пішов старець до Господа, покинув нас”. Але, так говорячи, не могли його зупинити від крику і реву, і наскільки вони словами своїми утішити його думали, настільки більше він ридав і зрушувався на більший крик, ревучи і міняючи голоси і лицем, і очима являючи печаль свою, яку мав, не бачачи старця. Тоді сказав йому авва Саватій: “Якщо не віриш, ходи з нами і покажемо тобі місце, де лежить старець”. І, взявши його, повів на гріб, де преподобний Герасим був похований. Був же гріб від церкви на відстані п’яти кроків. Ставши над гробом преподобного Герасима, авва Савватій сказав до І лева: “Ось тут старець наш похований”. І, схиливши коліна на гробі старцевому, авва Саватій плакав. Лев же, це чуючи і бачивши Саватія, який плакав, вдарив і собі головою об землю і ревів вельми. Тоді, ревнувши сильно, вийшов зразу на гріб старцевий. Це ж було не тому, що душу розумну мав лев, але Бог прославляв святого отця Герасима: прославити захотів не лише в житті, а й по смерті і показати нам, який послух мали звірі щодо Адама в раю перед його непослухом і з раю вигнанням” (Доти Іван із Софронієм). Звідси зрозуміле велике угодництво преподобного Герасима перед Богом. Для Нього ж від юності до старости працював ревно, і перейшов до Нього на життя без старості, де ж зі святими оселився, славить Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання