Преподобний Герасим Йорданський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 4-й день

Слава посникам! Герасим преподобний родом був із Лікійського краю, змалку ж Божественну думку прийняв, страхом Божим себе огородив і, монаший священичий наклавши образ, спершу у внутрішню Фіваїдську в Єгипті пустелю пішов; там богоугодно час якийсь у подвигах духовних проживши, знову на батьківщину свою, Лікію, повернувся. Тоді до Палестини [наприкінці царювання Феодосія молодшого] прийшов і оселився в пустелі Йорданській, яку осявав, як зоря світла, зорями чеснот, і обитель біля Йрічки Йордан влаштував. У дні ж його перебування в Палестині царювали тоді Маркіан і Пульхерія, був тоді Четвертий Вселенський у Халкідоні святих отців Собор проти Діоскора, злочестивого патріарха Александрійського, і архімандрита Євтихія, які говорили про одну природу в Христі Господі, — їх же і прокляли отці святі. Після собору того збунтувалися деякі єретики, котрі ганьбили собор, наче на ньому догми правдивої віри відкинені, оновлено ж Несторієве вчення. Був собі такий Феодосій, образом чернець, вдачею волхв. Був Євтихієвого злочестя, він прийшов до Єрусалима, збентежив цілу Палестину, звабив не лише простих, а й зі святих багатьох, і царицю Євдокію, удову, дружину колишню царя Феодосія-молодшого, яка в той час перебувала в Єрусалимі, на своє злочестя навернув, і з її допомогою та допомогою багатьох ченців палестинських, через нього зваблених, блаженного Ювеналія, патріарха Єрусалимського, з престолу вигнав, а сам престол захопив. А ті, що у правовір’ї непохитними перебували, від неспокою, яким лжепатріарх Феодосій надокучав, у внутрішніші пустелі відійшли. Так спочатку зробив преподобний Євфимій Великий, а після нього й інші отці святі. У той час звабою єретичною і преподобний Герасим [з Божого попущення] пошкоджений був, але скоро виправився, як же про те Кирил Єрусалимський у житії Преподобного Євфимія пише: “Був, — каже, – тоді в пустелі Йорданській один анахорет, котрий нещодавноі з Лікії прийшов, на ім’я Герасим, який усі чернечого життя устави пройшов і добре подвизався на нечестивих духів. Він, перемагаючи і проганяючи бісів невидимих, видимими бісами — єретиками — заплямований і зваблений був — у Євтихієву впав єресь. Чув же про преподобного Євфимія, славою про його чесноти вуха всіх наповнилися, пішов до нього, коли був той у пустелі, що Рува називалася. Перебуваючи з ним довго і з медоточивого його язика словами корисними і повчаннями про правовір’я насичуючись, відкинув шкоду єретичну і до праведної віри навернувся, і вельми каявся через попереднє своє зваблення”. Таке Кирил про нього оповідає.

Після цього знову святіший Ювеналій престол свій прийняв, бо благочестивий цар Маркіан послав схопити брехливого того патріарха Феодосія, аби прийняв суд за ділами своїми. Він же, довідавшись про те, утік в гору Синайську і сховався невідомо де, і знову в Єрусалимі та у всій Палестині засяяло правовір’я, і багато із тих, хто єрессю зваблений був, знову до благочестя навернувся. І цариця Євдокія, своє у вірі пізнавши прогрішення, добре покаялася, приєдналася знову до церкви православних.

Обитель преподобного Герасима стояла на відстані тридцяти п’яти стадій від святого града Єрусалима, а від річки Йордану — за одну стадію, до неї ж приймали новоначальних, а зрілим отцям відлюдницькі в пустелі надавали келії. І було під його керівництвом таких не менше сімдесяти пустинножителів, їм же був устав життя від преподобного Герасима даний такий: п’ять днів на тиждень кожен у пустельній своїй келії, сам сидячи, мовчки ручну роботу якусь мав, куштував трохи хліба сухого, котрий приносив з собою із монастиря, і води, і фініків. Вареного ж нічого куштувати взагалі не можна було, ані вогню в якійсь келії палити не дозволялося, щоб навіть помислом хтось вареного за ті п’ять днів не забажав. У суботу ж і неділю приходили до монастиря та збиралися в церкву на Божественну літургію, і були причасниками Пречистих і Животворящих Христових Тайн. Тоді, прийшовши на трапезу, куштували вареного і вина трохи на славу Божу. Приносив кожен своє рукоділля, що за п’ять днів зробив, і клав перед отцем. А в неділю пополудні знову кожен у свою пустельну йшов келію, взявши трохи хліба, і фініків, і посудинку з водою, і фінікову лозу для плетіння кошиків. Такі ж були їхні скромність й убогість, що кожен нічого іншого не мав, лише одну одежину стару, котра тіло покривала, і рогозину, на якій же спочивав, і посудину глиняну з водою. Заповідь же мали від отця: виходячи з келії, не зачиняти дверей, а відчиненою келію залишати, щоб кожен, хто хоче, міг увійти і, що сподобається, із убогих тих речей взяти. І було видно, як вони по-апостольськи живуть, вони ж були серцем єдиним і душею єдиною, коли кожен із них нічого своїм не називав, а все було спільним. Розповідають, що деякі із отців тих пустельних, прийшовши до преподобного Герасима, просили його, щоб дозволив їм, у відлюдницьких келіях живучи, світити часом свічу для читання нічного, часом же й вогонь розпалити. Відповів їм святий: “Якщо хочете мати в пустелі вогонь, то приходьте і живіть в монастирі з новоначальними, я-бо ніколи не допущу вогню у пустинножителів до кінця днів життя мого”. Про таке суворе для посників від святого Герасима життя почувши, єрихонці взяли собі за правило кожної суботи і неділі приходити до обителі преподобного Герасима і приносити досить всілякої їжі, і вина, і всього, що потрібне було монастиреві. Таким же був посником преподобний Герасим, що у Святу Велику Чотиридесятницю нічого зовсім не куштував аж до світлого дня Воскресення Христового, лише самим причастям Божественних Тайн підкріплював з душею своє тіло. У цього преподобного наставника і блаженний Киріак інокував, як же про те в житії його написано: “Коли прийшов, — говорить, — до нього Киріак, Євфимій преподобний люб’язно прийняв його, прозріваючи в ньому ті, що мали бути, Божі обдарування, і скоро своїми руками одягнув його в схиму, і відіслав на Йордан до святого Герасима, у той час, коли вже Феоктист Великий до Господа відійшов”.

Герасим же святий, побачивши юного Киріака, звелів йому жити в спільномуу монастирі і працювати в послушництві. Він же до всіх трудів готовим виявився і трудився в службі пастирській цілий день, цілу ж ніч стояв на молитві, мало коли сон приймаючи. Піст же його був — через два дні хліба та води куштувати. Таку в молодих його літах стриманість бачачи, преподобний Герасим дивувався і полюбив його. Мав же Герасим святий звичай на Святу Чотиридесятницю відходити в найглибшу пустелю, що називалася Рува, у ній же і преподобний Євфимій колись жив. Люблячи блаженного Киріака за велику стриманість, взяв його з собою, де ж Киріак щонеділі причащався Святих Тайн із руки Герасимової і перебував у безмовності пустельній до Вербної неділі, — і поверталися до обителі з великою у душі своїй користю. Через якийсь час преподобний отець наш Євфимій ереставився, про його ж преставлення преподобний Герасим, сидячи в келії своїй, довідався: бачив-бо, як ангели Божі душу преподобного Євфимія з радістю підносили на небо. І, вставши, взяв Киріака і пішов до Лаври Євфимієвої, і побачив, що той у Господі кінець прийняв. Поховавши чесне його тіло, повернувся у свою келію з любим своїм учнем Киріаком.

Цьому великому угодникові Божому скорялися безсловесні звірі, як розумні люди. Про те блаженні отці Іоанн Євірат і Софроній Софіст у Лимонарі пишуть так: «Коли ми прийшли до Лаври авви Герасима, знаходилася ж та Лавра за одне поприще від Йордану, розповіли нам ченці, котрі там жили, про авву Герасима, що ходив він пустелею святого Йордану і зустрів його лев хворий та показав ногу свою, в яку залізла тернина, через те опухла його нога і гною була повна. Дивлячись розчуленими очима на старця, лев, хоч і не словами [безсловесний він], проте смиренним образом просив старця, аби зцілив його. Старець же, бачачи його в такій біді, сів і, взявши ногу звірову, вийняв із неї тернину — і багато гною вийшло. Почистивши ж рану добре й обв’язавши хустиною, відпустив його. Лев же, зцілившись, не покидав старця, а, наче учень, ходив услід, куди той йшов, так що дивувався старець розважливості звіровій. І відтоді годував його старець, даючи йому часом хліб, часом і сочиво. Мали ж отці в Лаврі одного осла, на якому привозили воду від святого Йордану на потребу братам, і звелів старець, аби лев ходив з ослом і пас його над рікою Йорданською. Одного ж дня лев пас осла, відлучився від нього на відстань немалу і заснув на сонці. Тим часом чоловік з верблюдами ішов із Аравії, побачив осла самого, без пастуха, взяв його і повів собі. Лев прокинувся і, пошукавши, не знайшов осла, прийшов у Лавру до авви Герасима сумний і понурий, бо загубив осла. Думав же старець, що лев з’їв осла, спитав його: “Де осел?” Той же, як людина, стояв мовчки і дивився долі. Сказав знову старець: “Ти з’їв його? Благословенний Господь, що не підеш звідси, але все, що робив осел, ти маєш робити, служачи потребі монастирській”. І відтоді, за наказом старцевим, поклали на лева кандиліон, тобто ношу, яку на осла кладуть (це була посудина, котра вміщала чотири міхи води), і так приносили воду в монастир з Йордану. Якось прийшов до старця один воїн задля молитви і побачив лева, котрий носив воду, і, причину довідавшись, пошкодував його і дав три золоті отцям, аби купили осла на потребу собі, лева ж щоб звільнили від такої роботи, і так іншого осла на службу купили, лева ж звільнили. Через короткий час знову купець той із Аравії, що осла взяв, ішов з верблюдами до святого града Єрусалима продавати пшеницю, мав і осла того з собою. Коли він перейшов Йордан, випадково зустрів його лев, який, побачивши осла, що з верблюдами йшов, упізнав його і, раптом рикнувши, кинувся до нього. Купець і ті, хто був з ним, побачивши лева, налякалися та втекли, а лев, взявши за вуздечку зубами своїми, як же раніше мав звичку, вів осла з трьома прив’язаними один до одного верблюдами, пшеницею навантаженими, радіючи вельми і ревучи, бо того, котрого загубив, осла знайшов і привів до старця. Преподобний старець тихо усміхнувся, сказав братам: “Марно ми ганьбили лева, думали-бо, що з’їв осла”. І дав ім’я леву Йордан. Відтоді часто приходив лев до старця і приймав від нього їжу, не відлучався від Лаври понад п’ять років. Коли ж преподобний авва Герасим до Господа відійшов і отці його поховали, за провидінням Божим лева тоді не було в Лаврі. Через короткий час прийшов і шукав старця свого. Авва ж Саватій, учень авви Герасима, побачивши лева, сказав йому: “Йордане, старець наш покинув нас, осиротілих, і до Господа відійшов”. І, давши йому їжі, сказав: “Візьми і їж”. Лев же не хотів прийняти їжі, а часто туди й сюди дивився і свого старця, преподобного Герасима, шукав, ревучи вельми скорботно. Авва ж Саватій та інші старці гладили його по хребту, говорили: “Пішов старець до Господа, покинув нас”. Але, так говорячи, не могли його зупинити від крику і реву, і наскільки вони словами своїми утішити його думали, настільки більше він ридав і зрушувався на більший крик, ревучи і міняючи голоси і лицем та очима виявляючи печаль свою, яку мав, не бачачи старця. Тоді сказав йому авва Саватій: “Якщо не віриш, ходи з нами і покажемо тобі місце, де лежить старець”. І, взявши його, повів до гробу, де преподобний Герасим був похований. Був же гроб від церкви на відстані п’яти кроків. Ставши над гробом преподобного Герасима, авва Савватій сказав левові: “Ось тут старець наш похований”. І, схиливши коліна на гробі старцевому, авва Саватій плакав. Лев же, це чуючи і бачачи Саватія, який плакав, вдарив і собі головою об землю й ревів вельми. Тоді, ревнувши сильно, вийшов одразу на гроб старцевий. Це ж було не тому, що душу розумну мав лев, а Бог прославляв святого отця Герасима: прославити захотів не лише в житті, а й після смерті та показати нам, який послух мали звірі щодо Адама в раю перед його непослухом і з раю вигнанням» (Іоанн і Софроній). Звідси зрозуміле велике угодництво преподобного Герасима перед Богом. Для Нього ж від юності до старості працював ревно, і перейшов до Нього в життя без старості, де ж зі святими оселився, славить Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання