Преподобні Спиридон і Никодим, просфорники Печерські, у Ближніх печерах

Місяця жовтня на 31-й день

Усяка благословенна душа проста є, не має в собі лукавства й улесливості, як посудина й житло самого Бога, оскільки Бог Дух є простий. Про те й апостол говорить: “Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих”. З таких вибраних був преподобний отець наш Спиридон, про якого тут належить нам [сказати] слово. Цей-бо блаженний родом був не з міста, а від одного села, не навчений вправності книжної і невіглас був у слові, але не розумом духовним і не ділами боговгодними, бо страх Божий, котрий є начало премудрості, мав у своєму серці. Прийшов до Печерського монастиря і прийняв суворе іноче життя. Не відаючи ж Писання, почав учитися книгам, хоча літами й немолодий був. І вивчив увесь Псалтир із вуст, і так трудився міцно для спасіння душі своєї, ненастанно співаючи Псалтир, що й весь кожного дня закінчував. Пимен-Постник, що був тоді ігуменом, побачив, що він чоловік смиренний і трудолюбний, завжди старанний у молитві та в пості і в усьому непорочний, доручив йому доброприємне послушання: хай пече хліб, який приносять до божественної літургії на таїнство Тіла Христового, що зветься проскури. Блаженний-бо Спиридон щиро до пекарні пішов, не змінивши свого подвига й труду духовного, і доручену собі роботу чинив із усяким благоговінням та страхом Божим. Витвори рук його були приготовлені чисто й непорочно на жертви, які приносяться від ієрея; плід же вуст приношення його — жертва хвалена, скерована до Бога. Бо чи дрова рубав, чи тісто місив, безнастанно в устах своїх псалми Давидові мав, щоб щодня, за звичаєм своїм, закінчувати весь Псалтир — так воно й було.

Якось блаженний робив звичну свою роботу: запалив піч, щоб випекти проскури, і тут від вибухлого полум’я запалилася покрівля хоромини. Тоді блаженний узяв мантію свою й затулив нею челюсті печі, а в своєї волосяниці зав’язавши рукава, до колодязя з нею побіг і наповнив її водою. І, швидко повертаючись із водою, гукав братію, щоб допомогли йому загасити. Братія ж, прийшовши, побачила дивну річ: не згоріла мантія, якою затулив блаженний челюсті печі, і не витекла із волосяниці вода. Нею-бо погасили запалену хоромину і вельми прославили Бога.

Був цьому блаженному Спиридонові співдільник, брат на ім’я Никодим, що в усьому однодумний із ним був і одного норову в молитвах та ручній праці.

Ці обидва добре й боговгідно послужили в печенні проскур тридцять літ, чисто й непорочно здійснюючи своє діло. По тому в доброму ісповіданні переставилися і насичуються славою Божою, якого бачать не у вигляді принесеного для того хліба, а лицем до лиця. Їхніми ж святими молитвами нехай і ми наситимося достойно хліба життєвого — благодаті й слави Христа Ісуса, Йому ж із Богом-Отцем і зі Святим Духом належить честь, слава й поклоніння тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання