Святого отця нашого Іоанна Златоустого, Архієпископа Константинограда, Слово на Благовіщення Пресвятої Богородиці

Місяця березня на 25-й день

Радість благовіщення, свободу знамення, з рабства звільнення сповіщає ангел Діві. Ангел з Дівою говорить, але не так, як колись бесідував змій у раю. У шостий, — каже євангелист, — місяць посланий був ангел Гавриїл від Бога до Діви, зарученої мужеві. Посланий був Гавриїл, аби цілому світові спасіння благовістити. Посланий був Гавриїл, несучи підпис Адамовового поклику. Посланий був Гавриїл до Діви, щоб безчестя жіноче на честь перетворити. Посланий був Гавриїл, аби чесному Женихові спочивальню приготувати. Посланий був Гавриїл, аби між творінням і Творцем уневіщення здійснити. Посланий був Гавриїл до одушевленої палати Царя ангелів. Посланий Гавриїл до Діви, зарученої Йосифові, але береженої для Сина Божого. Посланий безплотний до Діви чистої. Посланий був вільний від гріха до тої, що не пізнала тління. Посланий світильник пресвітлий, сповіщаючи сонце правди. Послана була ранкова зоря, яка йде перед світлом дня. Посланий Гавриїл, щоб сповістити про Того, Хто в лоні Отчому є і на руках матері спочиває.

Посланий Гавриїл, щоб показати Того, Хто на престолі сидить і у вертепі лежить. Посланий воїн, проголошуючи Царя таємницю, таємно вірою пізнавану, цікавістю ж не віднайдену. Тайну, якій покланяються, а не людським розумом міряють, Тайну, що божественним, а не людським розумом осягається. У шостий місяць посланий був Гавриїл від Бога. У який шостий? — Відколи Єлисавета прийняла благовіщення, відколи Іоанна зачала. Звідки ж те пізнати, сам ангел, говорячи до Діви, так повідомляє: “Ось Єлисавета, родичка твоя, і вона зачала сина у старості своїй, і ось шостий місяць тій, яку називали неплідною”. У місяць шостий від зачаття Іоаннового: годилося-бо, щоб перед воїном слуга йшов, справедливо було, щоб вісник провістив прихід Владики. У місяць шостий посланий був ангел до Діви, зарученої мужеві, — до зарученої, а не пошлюбленої. До зарученої, але збереженої. Чому ж зарученої? Щоб не довідався розбійник [диявол] таємниці, бо знав лукавий, що через Діву прийде Цар. Бо й він чув голос Ісаїн, що говорив: “Ось Діва у лоні зачне і народить Сина”. Наглядав за кожною дівою, щоб, де відчує ту тайну, там зразу завдати безчестя. І через те Господь через заручену Діву прийшов. Заручену мужеві, йому ж ім’я Йосиф. Почуй, що про того чоловіка і про Діву говорить пророк: “Дасться ця книга запечатана мужеві, що умів читати писання”, тобто Діва, воістину нетлінна. Від кого ж дасться? Від священиків. Якому чоловікові? Іосифові. Цей Іосиф, браття, спершу до чесного приєднався шлюбу, народив дітей. Тоді, після дружини своєї, відмовлявся взяти іншу, в чистоті перебував, виховував дітей своїх у настановах і страху Господньому. Коли ж Павло-апостол на проповідь Євангелія вийшов, одного із синів його зустрів. Іншого, казав, з апостолів не бачив, лише Якова, брата Господнього, не від Марії, але від Іосифа народженого. Коли-бо священики цнотливому Іосифу Діву заручили, віддали її тому, хто часу шлюбу чекав. Він же, її приймаючи, воістину зберегти її нетлінною мав, і це задовго передбачив пророк, провістивши: “Дасться книга запечатана мужу, який уміє читати писання”, тобто тому, що шлюбне єднання вже знав. І сказав: “Не можу читати”. — “Чому не можеш читати, Іосифе?” — “Не можу читати, бо книга є запечатана”. Для кого ж та запечатана книга бережеться? — Для Творця всього на обитель. Але до попереднього повернімося.

У місяць шостий посланий був Гавриїл до Діви Марії, прийняв від Бога веління таке: “Чуєш, ангеле, будь служителем страшному і сокровенному таїнству, чудові послужи, милосердям-бо своїм спонуканий, спішу зійти на пошуки Адама заблукалого. Того, хто створений за Моєю подобою, гріх, спотворивши, на землю із раю кинув, розтлів діло рук Моїх, затьмарив красу, яку Я створив. Вовк викрав вихованця мого. Подорожує вигнаний громадянин раю, дерево життя полум’яна зброя береже. Замкнулося едемське місце насолоди. Над заблукалим змилосерджуся, ворога схопити хочу. Хочу, щоб ця тайна всім небесним силам незнаною була, тобі єдиному лише повідомлена. Іди-бо до Діви Марії, іди до одушевленого града, про нього ж говорить пророк: “Преславне говориться про тебе, граде Божий”. Піди до словесного мого Раю, іди до східних дверей, іди до обителі, Слова Мого достойної. Іди до другого неба, яке є на землі, іди до хмари легкої і сповісти про нетлінне Моє Пришестя. Іди до святилища Мого приготованого, іди до світлиці божественної вочоловічення Мого, іди до чистої ложниці народження Мого в тілі. Говори у вуха словесного кивоту Мого, хай приготує Мені входи слуху. Вважай, щоб не збентежив її ані не настрашив душу Діви. До церкви тої Божої підійди лагідно. Перший твій голос радість нехай їй принесе. Скажи: “Радій, благодатна, бо помилую скривджену Єву”. Чувши це, ангел і собі, що гарно було, думав: “Дивна це річ, її розуміння жодними словами пояснити не можна. Його бояться херувими, Його серафими не сміють бачити, Його всі ангельські сили охопити не можуть. Особливим якимось таємним чином повідомляється в утробі отроковиці Діви Його перебування і власної Його Особи присутність їй сповіщається, входження ж Його в неї має бути через слух її. І Той, що Єву осудив, доньку її прославити намагається, говорить-бо: “Хай приготує мені слух свій на вхід. Хіба може утроба дівоча вмістити невмістимого? Воістину таїнство велике і страшне”. Коли ангел так думав, сказав до нього Владика: “Чого вагаєшся, о Гавриїле, через новину речі? Чи не був ти незадовго перед цим часом посланий від мене до Захарії-священика? Чи не сповіщав йому Йоанове зачаття? Чи не навів кари на невіруючого єрея? Чи не зв’язав мовчанням старцеві язик його? Чи не утвердив ділом те, що ти говорив словом? Чи не прийшло за благовіщенням твоїм його звершення? Чи не зачала неплідна? Чи не послухала зістарена утроба? Чи не відійшла неплідності недуга? Природи втекла нездатність, і що є таке, чого б Я не міг зробити? Чому маєш сумнів?” Тоді ангел: “Все для Тебе, — казав, — Владико, можливе: єства неміч зцілити, хворіб імлу розігнати, члени мертві до сили життя повернути, єству зістареному звеліти, щоб дітей родило, у неплідної утроби непліддя забрати, висохлу тростину у злаковидний образ перетворити, землю неплідну явити матір’ю снопів — усе те звичайне для сили Твоєї діло. Свідками є Сара і Ревека, після них Анна — вони колись великою недугою неплідності хворіли, від Тебе звільнення прийняли. Але щоб діві без єднання з чоловіком народити — це перевершує закони єства і виявляє річ і Твою в дівиці присутність, бо Того, Кого небо і краї землі не вміщають, дівоча помістила утроба”. Знову-бо до нього Господь: “Як покров Авраама невмістимого Мене вмістити зможе?” Відповів ангел: “Тому що маєш безодню гостинності. І воістину там, о Господи, явив себе Авраамові у дверях покрову його і вийшов, усе сповнюючи. Як же понесе Марія вогонь Божества? Престол Твій пломенить, промінням осяяний, чи може Діва Тебе носити і бути неопалимою?” Знову-бо до Нього Владика: “Якщо опалив вогонь купину в пустелі, то, певна річ, і Марію опалить Моє у ній буття. Якщо ж вогонь той у пустелі, який вогонь Божества мого передзнаменував, купину швидше оросив, ніж опалив, то що скажеш про істину, яка не у вогненному полум’ї, але в образі дощу сходить?” Тоді ангел, веління Боже виконуючи, пішов до Діви і світлим голосом скликнув, кажучи: “Радуйся, обрадованна, Господь з тобою. Більше не здолає диявол роду твого. Де ж бо раніше той ворог рану зробив, там лікар докладає лікування. Де був смертного входу початок, звідти життя собі вхід відкриває, через жінку витекло зло на народ людський, через жінку витікають найкращі блага. Радій, благодатна, не соромся, що жінка причиною була осудження, ти бо Судді й Іскупителя матір’ю будеш. Радій, обрадованна, що маєш народити Спаса світу. Радій, обрадованна, мати життя, через яке втратить силу смерть. Радій, одушевлена церкво Божа, небес купино і землі нетісне вмістилище. Радій, єства невмістимого найпросторіше поселення. Радій, Жениха овдовілого світу мати непорочна. Радій, запустілого світу оновлення. Радій, Маріє, ти-бо достойна прийняти в себе мислене сонце завдяки чистоті своїй. Радій, небесної веселості спадкоємице. Радій, бо через тебе цілому світу радість засяє і людський рід у попередній сан вертається. Радій, обрадованна, ти-бо маєш на руках своїх носити Владику всіх”. Це чуючи, Марія думала собі, що це є: чи не якась зваба і чи не прийме смерть замість вітання, як же колись Єва, праматір наша. Коли так вона думала, сказав ангел: “Господь з тобою, не бійся, Маріє, знайшла ти благодать у Бога, приймеш у лоні і народиш Сина, даси ім’я Йому Ісус, Він великим буде і Сином Вишнього назветься. І дасть Йому Бог престол Давидів, і царству Його не буде кінця”. Сказала ж Марія: “Як це буде, коли мужа не знаю?” Ангел мовив їй: “Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього тебе осінить, Той-бо, Хто народиться від тебе, Сином Божим є”.

Після Благовіщення ангельського, вставши, Діва пішла швидко в гори до Єлисавети, родички своєї, у дім Захарії. І коли привітала Єлисавету, затріпотало немовля у лоні її, сповнив-бо її Духа Святого прихід Марії. І де обрадованна проходила, там усе сповнювалося радості. Іоанн-бо в утробі матері тріпотав і підстрибував через Марїїне вітання. Промовила ж Єлисавета голосом великим: “Благословенна ти між жінками, і благословенний плід утроби твоєї. Звідки це мені, що прийшла до мене мати Господа мого. Більше не боятимуться онуки Євині прокляття, Христос-бо, роду нашого Визволитель і Творець неба та землі, із твоєї святої утроби виходить”. Пречиста ж Діва пресвітліша, слова ті чуючи, освячений же ум маючи, коротко Тайну Божу розповівши, мовила: “Величає душа моя Господа, і утішився дух мій в Бозі, Спасі моїм”. Прийняла Ізраїля, отрока свого пом’янути милість, яку обіцяв Авраамові і насінню його довіку. Чи бачиш, як свята Діва і праведного Авраама досконалість перевищила, і від усього творіння стала більшою. Через це бо, так сподіяне, прийшов Христос, лікар немічних. Тим, що у пітьмі сиділи, праведне засіяло сонце. Явилася збуреним пристань, гинучим спасіння, війнам примирення — Він-бо мир наш. Нині невимовна і преславна тайна нам, грішникам, подається, щоб і ми, браття, прикрасилися чеснотами, одноголосно заспівали Богородиці, кажучи: “Радій, обрадованна, ти-бо днесь Творця всього світу в утробу свою прийняла. На Нього ж не сміють глянути херувими. Радій, одушевлене небо, в яке ж Господь плоттю оселився. Радій, золотий світильнику, переповнений єлеєм невимовної Божої до нас милости. Радій, красо Якова, яку вибрав Бог і більшою тебе зробив від ангелів. Радій, світла хмарко, що Бога носиш несказанно. І закінчилися на тобі пророцтва: той-бо з пророків дверми тебе нарік, а інший купиною палаючою і неопалимою, а інший горою святою, інший же джерелом запечатаним і раєм богонасадженим. Справді велике і преславне в тобі сталося, Владичице. Ти, о пресвята Діво Богомати, вища від усілякої похвали, і як зможемо достойно тебе похвалити? Тіло-бо від тебе прийняв Бог наш, і тобі всіляке творіння хвалу приносить. Відвідай нас, о Богородице, убогих і грішних, і визволи нас від всілякої біди, і сподоби нас Царства Сина твого і Бога нашого, Господа Ісуса Христа, Йому ж слава і держава разом з Отцем і пресвітлим, і благим, і животворним Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Тропарі, кондаки, молитви та величання