Святий мученик Феодор, що в Пергії і ті що з ним

Місяця квітня на 21-й день

За царювання Антоніна, коли Пергією Памфилійською володів Феодот-ігемон, вибирали у воїнський чин юнаків вродливих і міцних тілом на службу царську. З іншими доброродними юнаками взяли й цього блаженного Феодора, гарного на вигляд, і до ігемона Феодота привели. Ігемон же поклав на нього, як же і на інших юнаків, знамено воїнське, а святий Феодор знамено те зразу скинув зі себе, кажучи: «Я знаменований з лона матері моєї моїм Царем Небесним, Господом Ісусом Христом, і не хочу для іншого царя бути воїном». Спитав його ігемон: «Якому цареві ти воїном став?» Відповів святий: «Став воїном Того, хто створив небо і землю». І зразу ігемон пізнав, що він християнин, сказав: «Ти не принесеш богам нашим жертви?» Відповів святий: «Я бісам нечестивим жертви ніколи не приносив і не принесу». Звелів тому ігемон бити його. І, вельми бивши, знову для допиту представив і сказав: «Може, ти вже дав себе вмовити, і покірно нам відповідати будеш, і поклонишся богам?» Відповів святий: «Якби ти пізнав Бога, що створив тебе, сам захотів би Йому поклонитися». І звелів ігемон розпалити вогонь, і сковороду велику залізну принести, і розтопити багато смоли, сірки та воску, і покласти на сковороду мученика нагого, і лити на нього розтоплене. Коли це діялося, раптом вчинив Бог чудо дивне: шум великий піднявся, і був землетрус, розсілася земля надвоє на тому місці, де вогонь і сковорода лежали — і води багато з ущелини земної витекло, і погасило вогонь і сковороду. А святий мученик був цілий і здоровий і до ігемона сказав: «Ось бачиш, що не моєї сили це діло, але Христа, Бога мого, Йому ж я служу. Ти ж, якщо хочеш пізнати силу своїх богів, розклади інший вогонь, і сковороду знову розжар, і звели одного з воїнів своїх простерти на ній в ім’я богів своїх — тоді побачиш силу їхню і мого Бога могутність пізнаєш». Воїни ж, що стояли там і чули те, сказали до ігемона: «Ні, пане, не роби нам цього, але краще жерцям богів зроби таке — так само послухає сковорода жерця, як же і Феодора, і не обпалить його, як же і того». Ігемон зразу жерця прикликати звелів, спитав його: «Як називаєшся?» Відповів жрець: «Діоскор ім’я моє». Сказав до нього ігемон: «Яким волхвуванням і зіллям помазуються християни, йдучи сміливо у вогонь, і не обпалюються, як же і Феодор є нині з вогню неушкоджений?» Відповів Діоскор: «Християни не є волхвами, але ім’я Христове є таким сильним, що, де Його прикличуть, там всіляке зілля і чарівне учення руйнується і біси тремтять». Сказав ігемон: «Хіба сильніший Христос від нашого Дія?» Відповів Діоскор: «Дій та інші з ним боги ідолами є глухими й бездушними. І прошу тебе, не змушуй мене зійти на сковороду, але, якщо хочеш пізнати Дієву силу, його самого краще поклади на вогонь». Сказав ігемон: «І хто може це зробити? Хто посміє класти бога на вогонь?» Сказав Діоскор: «Звели мені, і я те зроблю. Якщо не даватиметься мені Дій, тоді повірю йому, що є богом і може себе від вогню захистити». Сказав ігемон: «Насправді ти вже не є жерцем, бо таке на богів говориш». Відповів Діоскор: «Був я жерцем, був подібним до тебе в нечестивій вірі, але побачив нині блаженного Феодора, який муками, які ти йому накладав, не переможений і вогнем не опалений. Пізнав я силу Христову, неміч же псевдобогів зрозумів, й утвердився у вірі Христовій, і хочу сьогодні співвоїном Феодорові бути». Сказав до нього ігемон: «Якщо так говориш, Діоскоре, зійди на сковороду, як же і Феодор». Тоді Діоскор припав до мученика Христового, сказав: «Рабе Христа, Бога істинного, Феодоре, помолися за мене». І помолився святий за Діоскора. Оголили Діоскора й на сковороді вогненній простягнули, крикнув він голосно: «Дякую Тобі, Господи Ісусе Христе, Боже Феодорів, що з рабами Твоїми вчиняєш мене, прийми-бо з миром душу мою». Те сказавши, випустив дух і прийняв в один час вінець мученицький, як же розбійник на хресті рай.

Після кончини Діоскора блаженного святого Феодора вкинули до темниці. Тоді іншого дня, за ноги зчепленого і до диких коней прив’язаного, волочили його по площах градських, а гнали коней сильно. Коні, безчинно гнані, в одному місці, внизу коло стіни градської, впали, і розбилися, і загинули. А мученик, невидимою силою Божою збережений, звільнився від пут, залишився цілий і неушкоджений. Усі дивувалися з чуда такого. Двоє ж воїнів, які прив’язували святого до коней, розповідали дивне видіння. Коли гнані були коні, бачили колісницю вогненну, яка з небес до мученика зійшла, волоченого мученика на себе взяла і поставила його в преторі цілого. Це два ті воїни розповідали всім, взиваючи: «Великий Бог християнський!» Те чуючи, ігемон звелів і їх зі святим Феодором у темниці замкнути. І готував піч, три дні її вогнем великим розпалював. Тоді в піч ту вкинув мученика й обох воїнів, які увірували в Христа, — Сократа й Діонисія. І зразу роса божественна зверху зійшла, і зросила їх, і полум’я охолодила. І сиділи святі посеред печі, наче серед прохолоди, і розмовляли між собою. Згадав же святий Феодор матір свою блаженну, яку три роки перед тим полонили іншоплеменні і в Алодапію з багатьма полоненими завели. І помолився за неї, до Бога кажучи: «Господи, Ісусе Христе, Боже чудес, покажи мені матір мою, як Ти знаєш, божественною Твоєю силою, бачити-бо її хочу, для Тебе ж усе можливе. Яви мені її, хай і інші велич Твою пізнають». Коли так святий помолився, погасло полум’я помалу, ще ж і дощ, молитвами мучениковими, зійшов і зовсім загасив піч, і схилилися в ній святі до сну, бо вже була ніч. У сні ж став перед святим Феодором ангел, мовив: «Не сумуй, Феодоре, за своєю матір’ю, ось-бо побачиш її». І збудився святий зі сну, розповів друзям своїм сонне видіння. І ще поки він розповідав, стала посеред печі мати святого, що Филипія називалася. І, побачивши любого сина свого, зраділа й цілувала з любов’ю його і воїнів, що з ним були. І сповістила, звідки і як прийшла, невидимою рукою ведена. А святий мученик Феодор, до неба руки піднісши, належну Богові віддав дяку.

Зранку ж, зі сну вставши, ігемон сказав до своїх: «Здається мені, що не залишилося в печі й костей Феодорових і вкинених з ним воїнів». Коли він це казав, один зі сторожів, що піч ту стерегли, прийшов до ігемона, сповіщаючи, що живі мученики в печі, і вогонь ще вчора звечора погас, дощем, що на піч зверху пролився, погашений. І мати Феодорова з полону раптом вернулася, сидить у печі, як у світлиці, із сином і воїнами розмовляючи про Бога свого. Те чуючи, ігемон налякався і сам, вставши, до печі прийшов. І, прикликавши блаженну Филипію, сказав до неї: «Чи ти мати Феодорова?» Відповіла блаженна: «Я». Сказав до неї ігемон: «Переконай сина свого, аби поклонився богам, щоб і сам погано не загинув, і тебе бездітною не зробив». Вона ж відповіла: «Сина мого, як же про нього перед зачаттям вістку прийняла, ти розіпнеш, і принесе він Богові жертву хвали». Сказав ігемон: «Тому, що ти сама синові своєму хресну смерть нарекла, так нехай і буде». І зразу звелів Феодора святого розіп’яти, святій же Филипії мечем голову відтяти, а двох воїнів, Сократа й Діонисія, проколоти списами. І так мученики святі вінці свої прийняли. А святий Феодор три дні на хресті висів живий, тоді до Господа відійшов. Тоді хтось із благочестивих, взявши тіла святих, обвив їх чесним полотном з ароматами й на місці знаному поклав чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, якого славимо навіки. Амінь.