Святитель Віктор (Островидов), єпископ Глазовський

Місяця квітня на 19-й день / червня на 18-й день

Священносповідник Віктор народився 21 травня 1878 року в сім’ї псаломщика Троїцької церкви села Золотого Камишинського повіту Саратовської губернії Олександра і його дружини Анни Островідових і в хрещенні був наречений Костянтином. У 1888 році, коли йому виповнилося десять років, його віддали в підготовчий клас Камишинського духовного училища, а за рік прийняли в перший клас. Після закінчення в 1893 році училища він вступив до Саратовської Духовної семінарії і закінчив її за першим розрядом. У 1899 році Костянтин вступив до Казанської Духовної академії. Йому, як тому, хто успішно витримав приймальні іспити, було надано стипендію.
Уже в студентські роки в нього проявилися яскраві обдарування в галузі гуманітарних наук, інтерес до вітчизняної словесності, філософії та психології. Він став одним з найактивніших діячів і товаришем голови студентського філософського гуртка. Після закінчення 1903 року академії Костянтин Олександрович був удостоєний ступеня кандидата богослов’я з правом викладання в Духовній семінарії.
28 червня 1903 року єпископ Волинський і Житомирський Антоній (Храповицький) постриг його в мантію з ім’ям Віктор; наступного дня його висвятили в сан ієродиякона, а наступного – в сан ієромонаха, і незабаром призначили у місто Хвалинськ настоятелем Свято-Троїцького подвір’я Саратовського Спасо-Преображенського монастиря, яке в той час організовували в місті Хвалинськ.

Свято-Троїцьке подвір’я було засновано 5 грудня 1903 року внаслідок клопотання міської влади перед єпархіальним архієреєм єпископом Гермогеном (Долганевим) для запобігання розвитку старообрядницького розколу в Хвалинському повіті. Подвір’я, приписане до Саратовського Спасо-Преображенського монастиря, повинно було служити місіонерським потребам і згодом перетворитися на самостійний монастир.
1905 року у виданні книжкової крамниці “Віра і знання” в Санкт-Петербурзі вийшли лекції ієромонаха Віктора про “незадоволених людей” у творах Горького і релігійно-філософська брошура “Заметка о человеке”. Того ж року ієромонаха Віктора було призначено старшим ієромонахом Єрусалимської Духовної Місії.
5 (18) вересня 1918 року архімандрит Віктор був призначений намісником Олександро-Невської Лаври в Петрограді. Але недовго довелося йому тут прослужити. Арешти, розстріли архієреїв вимагали поставлення нових архіпастирів з числа освічених, ревних і досвідчених пастирів; для них почали відкриватися нові вікаріатства, і через рік, у грудні 1919 року, архімандрит Віктор був хіротонізований на єпископа Уржумського, вікарія Вятської єпархії.
Прибувши в січні 1920 року до Вятської єпархії, він з ретельністю і ревністю взявся за виконання своїх архіпастирських обов’язків, просвіщаючи і навчаючи паству віри і благочестя, і для цієї мети насамперед організував загальнонародний спів. Єпископ Віктор своєю ревністю у вірі, благочестям і святістю життя привернув серця пастви, і вона полюбила святителя, який став для неї велелюбним і турботливим батьком, вождем у справах віри, сповідником православ’я, який мужньо протистояв темряві безбожництва, що насувається. Безбожній владі не сподобалося настільки ревне ставлення єпископа до віри і Церкви, і його майже відразу ж заарештували.
Єпископ Віктор був наділений характером прямим, позбавленим лукавства, спокійним і життєрадісним, і, можливо, тому він особливо любив дітей, знаходячи в них щось споріднене із собою, і діти у відповідь любили його беззавітно. У всьому його вигляді, способі дій і поводженні з оточуючими відчувався справжній християнський дух, відчувалося, що для нього головне – любов до Бога і ближніх.
25 серпня 1922 року, єпископи Павло і Віктор і з ними кілька священиків були заарештовані, а 1 вересня був заарештований секретар губернського суду Олександр Воніфатійович Єльчугін.
10 травня 1933 року Особлива Нарада при Колегії ОДПУ засудила єпископа Віктора до трьох років заслання в Північний край.
2 травня 1934 року, преосвященний Віктор помер.
1 липня 1997 року було знайдено мощі священносповідника Віктора, які потім було перенесено в місто Вятку в жіночий Свято-Троїцький монастир. У 2005 році насельниці монастиря були переведені в Преображенський монастир у центрі міста; туди ж 1 липня були перенесені мощі священносповідника Віктора.