Святитель Стефан, єпископ Великопермський

Місяця квітня на 26-й день.

Святитель Стефан, просвітитель Пермі, апостол зирян, народився близько 1340 року в сім’ї устюзького причетника Симеона. Під впливом своєї благочестивої матері Марії, володіючи великими здібностями, він з юних років виявляв незвичайну старанність до служіння Церкві: в один рік навчився читати священні книги і допомагав батькові в церкві під час богослужіння, виконуючи посаду канонарха і читця.

У молодості святий прийняв чернецтво в монастирі на честь святителя Григорія Богослова в Ростові. Монастир славився багатим книжковим зібранням. Святий Стефан хотів читати святих отців в оригіналі і для цього вивчав грецьку мову. В юності, допомагаючи батькові в церкві, він часто розмовляв із зирянами. Тепер, опанувавши багату церковну культуру, святий Стефан горів бажанням навернути зирян до Христа.

Для просвіти зирян він склав абетку їхньої мови і переклав нею кілька церковних книг. За подвиги благочестя Ростовський єпископ Арсеній (1374-1380) посвятив його в сан ієродиякона. Приготувавши себе до місіонерської діяльності, святитель Стефан з’явився до Москви (1379 р.) до Коломенського єпископа Герасима, який керував тоді справами митрополії, і просив його: “Благослови мене, Владико, йти в країну язичницьку – Пермь. Хочу вчити святій вірі невірних людей. Я зважився або привести їх до Христа, або скласти в них за Христа голову”. Єпископ із радістю благословив його і посвятив у сан ієромонаха. Він забезпечив його антимінсами, святим миром і богослужбовими книгами, а великий князь Димитрій Іоаннович дав йому охоронні грамоти.

З Устюга святий Стефан спустився по Північній Двіні до впадання в неї Вичегди, звідки починалися поселення зирян. Багато праці, боротьби, поневірянь і скорбот витерпів проповідник віри Христової, живучи серед язичників, які поклонялися ідолам, “вогню, воді, деревам, камінням і золотий бабі, і чаклунству, і волхву, і древю”.

Особливо благоговіли зиряни перед так званою “прокудливою березою”. Величезна за товщиною і висотою береза росла на піднесеному місці. Зиряни збиралися до неї і приносили в жертву здобутих звірів. Святий Стефан поставив свою келію неподалік від берези і використовував зібрання забобонних язичників біля дерева, щоб навчати їх святої істини. Потім святий Стефан зрубав і спалив березу для викорінення забобонів. Зиряни збиралися вбити його. Святий звернувся до них із проповіддю: “Судіть самі, чи сильні боги ваші, коли вони не можуть захистити себе від вогню? Чи боги вони, коли такі немічні, та й не мають не тільки розуму, а й слуху та зору? І від мене, слабкого, не зуміло захистити себе ваше божество. Чи не такі ж і всі інші боги ваші? Не такий Бог Християнський. Він бачить все, все знає і Всемогутній, бо створив весь світ і про все промишляє. І який Він добрий, особливо до тих, хто знає Його! Я бажаю вам добра, проповідуючи вам Істинного Бога. Він буде любити вас, буде благодіяти вам, коли станете шанувати Його щиро”. На місці “прокудливої берези” святий Стефан побудував храм на честь Архангела Михаїла, скидача духів темряви.

Зиряни, які охрестилися, самі стали винищувати те, чому раніше поклонялися: рубали священні дерева, трощили ідолів; багаті дари, призначені для язичницьких жертовників, вони приносили святому Стефану. Він велів зирянину Матвію, який служив при ньому, все піддавати вогню і лише дозволяв вживати полотно на обгортання ніг.

Але остаточний перелом у зирянах стався після того, як святий Стефан осоромив їхнього головного жерця Паму, який повстав проти поширення святої віри. Жрець вступив у суперечку зі святим Стефаном. “У вас, християн, – говорив Пама, – один Бог, а в нас багато помічників і на суходолі, і на воді, які дарують нам щасливий улов у лісах, а його надлишки постачають Москві, орді й далеким країнам; вони повідомляють нам у чаклунстві таємниці, недоступні вам”. Святий Стефан відповів, що Істинний Бог – один; всемогутність – одна, а безсилля богів-ідолів очевидне з досвіду. Після довгих суперечок жрець Пама на виправдання своєї віри зголосився пройти крізь вогонь і воду і того самого зажадав від святого Стефана. “Я не наказую стихіями, – смиренно відповів святий Стефан, – але Християнський Бог великий: іду з тобою” і, помолившись, узяв Паму за руку, щоб іти у вогонь. Пама затремтів і благав позбавити його від вірної смерті. “Ви свідки, – сказав святий Стефан народу, що зібрався, – сам він зажадав вирішити суперечку про віру вогнем і водою і, однак, не хоче хреститися. За кого вважати тепер Паму? Що з ним робити?”. “Ошуканця зрадити смерті, – відповів народ, – якщо відпустити Паму, він наробить тобі капостей”. “Ні, – відповів святий, – Христос мене послав не віддавати когось на смерть, а вчити. Пама не хоче прийняти спасительної віри, нехай його завзятість покарає його, але не я”. Пама був вигнаний. На знак подяки Господу за перемогу над главою язичників святий Стефан побудував на Вишері храм на честь святителя Миколая. Після цього проповідь святого про Христа стала йти все успішніше.

У 1383 році святого Стефана було поставлено єпископом Малої Пермі. Як велелюбний батько він невпинно дбав про свою паству. Для утвердження у вірі новонавернених святитель Стефан при храмах відкривав училища, де священні книги вивчали пермською мовою. Святитель придивлявся до учнів, враховував їхні здібності з тим, щоб із них ставити священиків і дияконів. Деяких учнів святитель Стефан навчив писати пермською. Святитель будував церкви, в яких ставив священиків із зирян, ввів богослужіння зирянською мовою.

Святитель Стефан переклав зирянською мовою Часослов, Псалтир, вибрані читання з Євангелія та Апостола, Паремійник, Стихирар, Октоїх, кілька святкових служб і Божественну літургію.

Під час неврожаю святитель постачав зирян хлібом, багато разів позбавляв їх від насильства і хабарів тіунів, полегшував їм податі, захищав від нападів інших племен, клопочучи за них у Москві. Плодом його подвигів і чеснот стало навернення всієї великої Пермської землі до християнства. Цю велику справу було здійснено силою віри і християнської любові. Життя святителя – це перемога віри над невір’ям, любові і лагідності – над злістю і нечестям.

Зворушливе “заочне побачення” святителя Стефана Пермського з преподобним Сергієм Радонезьким, яке відбулося 1390 року під час подорожі святителя до Москви в церковних справах. Святитель Стефан палко любив Радонезького подвижника і дуже бажав побачитися з ним на шляху з Пермської землі, але не міг виконати цього через нестачу часу. Перебуваючи за 10 верст від монастиря преподобного Сергія, святитель Стефан, помолившись, звернувся в бік обителі і з поклоном вимовив: “Мир тобі, духовний брате!”. Преподобний Сергій, який сидів разом із братією за трапезою, встав, помолився і, вклонившись у той бік, де проїжджав святитель, відповів: “Радій і ти, пастирю стада Христового, і мир Божий нехай перебуває з тобою!”.

Про глибокий духовний зв’язок святителя Стефана Пермського і преподобного Сергія Радонезького свідчить і нині особлива повсякденна молитва до них на братській трапезі.

Крім влаштування церков, святитель Стефан заснував для зирян і кілька монастирів: Спасську Ульяновську пустель у 165 верстах від Усть-Сисольська, Стефанівську – у 60 верстах від Усть-Сисольська, Усть-Вимську Архангельську, Яренгську Архангельську.

У 1395 році святитель Стефан знову вирушив до Москви у справах пастви і тут помер. Тіло його було покладено в монастирі “Спаса за стіною” (у храмі на Бору на честь Спасителя) в Московському Кремлі. Гірко оплакували зиряни кончину свого апостола. Вони посилено просили Московського князя і митрополита відпустити в Пермь тіло їхнього наставника, але Москва не хотіла розлучитися з останками великого святителя.

Прославлення святителя Стефана почалося ще на початку XV століття. Житіє було написано незабаром після смерті святителя 1472 року. Службу йому склав ієромонах Пахомій Серб з ієромонахом Епіфанієм Премудрим, учнем преподобного Сергія Радонезького, який добре знав святителя і любив з ним розмовляти.

Тропарі, кондаки, молитви та величання