...
Святитель Каліник, єпископ Черніцький p1d489s5j8bgf1sg5rkl1gbvhjl4
Житія святих,  Квітень

Святитель Каліник, єпископ Черніцький

Місяця квітня на 11-й день.

Святитель Каллінік Чернікський, єпископ Римнікський, у миру Костянтин, народився в Бухаресті 7 жовтня 1787 року, в родовитій благочестивій сім’ї Антонія і Флоарі (у чернецтві Філофеї). В іншому житії повідомляється, що батьки його були бідняками. Життя святого почалося під сприятливим впливом християнського побуту і молитви в родині. Також він здобув освіту в бухарестській греко-румунській школі при храмі.

Бувати в Черніцькому монастирі під Бухарестом він, імовірно, почав ще за життя преподобного настоятеля обителі Георгія, який став йому духовним наставником. У березні 1807 року вступив до Черніцького монастиря. Наступного року його духівник Пимен попросив настоятеля Тимофія постригти послушника в чернецтво. Постриг відбувся 12 листопада 1808 року з ім’ям Каллінік.

Вночі Каллінік присвячував сну не більше трьох годин, сидячи на табуреті, а вдень виконував найгрубішу роботу. Після того як його духовний батько пішов на Афон, він вирішив харчуватися тільки хлібом і водою – дотримувався такого посту він 40 днів. Але ігумен заборонив подібні аскетичні подвиги, і відтоді святий брав участь у загальній трапезі, проте їв мало, а по суботах і неділях з’їдав трохи сиру і випивав трохи молока, щоб повністю перемогти гріх гордині. Його зовнішній вигляд свідчив про повсякчасне відсікання плотських задоволень, а очі розпухли від сліз, які він щодня проливав у своїй келії.

Після місяця служіння в Микільському храмі Черніцького монастиря святитель Каллінік був висвячений на ієродиякона болгарським владикою-біженцем святителем Софронієм Врачанським. Під керівництвом духівника Каллінік проводив подвижницьке життя в пості, молитві, працях і читанні духовних книг. У 1812 році разом зі своїм духівником був направлений у Нямецький монастир збирати пожертви на відновлення Микільської церкви, яка була зруйнована землетрусом.

1813 року епідемія забрала життя багатьох священиків, і Каллінік був змушений проти волі прийняти священицький сан. На ієромонаха його висвятив єпископ Діонісій (Лупу). Після цього святий подвоїв чернечі подвиги і виявляв ще більшу любов до всіх братій, нікому не надаючи переваги. Благодать Господня, що спочивала на ньому, дозволяла Каллініку в кожній людині бачити образ Божий, а його любов до людей проявлялася в глибокому смиренні. За два роки преподобний став духівником братії, а незабаром духівником уже не одних ченців, а й численних мирян, які жили поблизу, священиків, єпископів та осіб високого становища, тож сам митрополит приїжджав до Черницького монастиря, аби отримати пораду й розраду в святого ченця.

1817 року вирушив на Святу Гору Афон, де провів майже рік, спостерігаючи духовне життя і збираючи корисні настанови.

Після смерті настоятеля Дорофея, 14 грудня 1818 року, був обраний настоятелем Черніцького монастиря на духовному соборі обителі. У ту пору йому був 31 рік. Двома роками пізніше був зведений у сан архімандрита. Виявляючи смиренність і милосердя, він зумів виправити норовливих ченців, і всі братія з натхненням виявляли послух тому, на кого дивилися як на ангела Божого. Святий Каллінік вважав послух основою чернечого життя, кажучи: “Загальножительний спосіб життя ґрунтується на святій слухняності та заснований Господом нашим Іісусом Христом, земне життя Якого служить нам зразком”. Він радив братам уникати суєтних розмов, оскільки вони неминуче призводять до лихослів’я, і зосереджувати всі зусилля на постійній внутрішній молитві. Він говорив також: “Ігумен – це серце всіх сердець. Він є шлях, що веде до досконалості тих, хто збирається навколо нього”.

Під час грецького народного повстання 1821 року, за яким послідували жахливі репресії з боку турків, багато жителів Бухареста ховалися в Черніцькому монастирі. Святий настоятель приймав усіх, хто шукав у нього захисту, і годував із монастирських запасів, втішаючи постраждалих. Коли турки поставили навколо монастиря гармати, бажаючи зруйнувати його, святий зібрав ченців і мирян у церкві, щоб відслужити всеношну. За їхніми молитвами і завдяки заступництву святого Миколая, покровителя монастиря, турецькі загони відступили, не заподіявши обителі жодної шкоди. Не раз ще молитва святого Каллініка рятувала монастир від турецької загрози.

Одного разу припаси в обителі добігли кінця, братії загрожував голод. Святий Каллінік підніс гарячу молитву до Бога – і перед воротами монастиря постали люди, які привезли на биках два вози, повні хліба. Вони були послані пашею із сусіднього військового табору.

Протягом 32-річного настоятельства в Черніку, святий Каллінік показав себе майстерним керівником обителі. Пастирське піклування святого охоплювало всі сторони життя людей, ввірених йому Господом, – від найвищих духовних питань до повсякденних дрібниць. За кілька років кількість ченців його обителі збільшилася до 350 осіб. З монастирської братії згодом вийшли такі видатні діячі Румунської Церкви, як трансільванець єпископ Іоанникій (Стратонікіас); видний композитор протосингел Наум (Римничяну); професор релігії архімандрит Веніамін (Кетулэску); учень і життєписець святого Каллініка Анастасій (Балдовін); наступний Чернікський настоятель Нікандр.

При Каллініку було побудовано нову церкву, чернечу школу, лікарню, безліч келій і майстерень, у яких братія самі працювали, щоб забезпечити громаду всім необхідним і подавати милостиню. Крім того, громади багатьох монастирів, розташованих поблизу, обрали святого Каллініка своїм духівником і дотримувалися його духовних порад.

Між 1832 і 1836 роками під його керівництвом у монастирі було побудовано Георгіївську церкву на острові. Храм був незабаром зруйнований землетрусом, але був знову відновлений до 1842 року. 1846 року розпочалося будівництво нової Троїцької церкви в Пташиному монастирі, який перебував під опікою Черніцького. Були засновані також майстерні для виготовлення церковних облачень. Оскільки в той час Валахія була позбавлена друкарень, святий Каллінік також займався переписуванням рукописів.

Святий Каллінік був добрим наставником і для мирян, які відвідували обитель. Протягом кількох місяців 1821 року переховував і годував численних біженців від турків. Для дітей місцевого села заснував школу й оплачував учителя. У Кимпині побудував парафіяльну Успенську церкву і заснував при ній школу. Зі своїх і з монастирських коштів побудував й інші храми в довколишніх селах, а також допомагав іншим монастирям.

З часу кончини митрополита Унгро-Влахійського святителя Григорія 1834 року, господарь Волоський Олександр Гіка кликав архімандрита Каллініка на митрополичу кафедру, але той, вважаючи себе негідним, відмовлявся. Однак 1850 року, коли всі чотири архієрейські кафедри Валахії виявилися вдовствуючими, новий господар Барбу Штрибей переконав його прийняти єпископство. 14 вересня 1850 року святий Каллінік був обраний, а 26 жовтня того ж року в Бухарестському митрополичому соборі – висвячений на єпископа Римникського.

В іншому житії повідомляються обставини, за яких святий став єпископом. Бездоганно євангельський спосіб життя святого викликав у декого заздрість. І одного разу недруги підмішали отруту до його пиття. Святий уже не міг встати з ліжка, сповнившись готовності постати перед Господом. І тоді небесний глас повелів йому піднятися і сповістив про зведення його в сан єпископа Римника-Вилчі.

Прибувши на місце служіння, святий Каллінік знайшов єпархію у важкому стані. Уже десять років як тут не було власного архієрея, єпископський дім і кафедральний собор було спалено, семінарія і деякі храми стояли зачиненими від часу революції 1848 року, кількість і підготовка духовенства були недостатніми. Новий архіпастир почав об’їжджати парафії і поставляти нових священиків. У 1851 році він відкрив семінарію в Крайові, а 1854 року переніс її назад у Римник. Також було відкрито низку псаломщицьких шкіл.

У 1854 році, після переїзду в Римник, почав будувати новий кафедральний собор і відновив у єпископському будинку лікарню. Між 1859 і 1864 роком на свої кошти побудував новий храм у скиту Фресіней. Тут він запровадив суворий афонський устав, який випробував на собі. Під час секуляризації монастирських маєтностей у Румунії 1863 року випросив у князя Олександра Кузи особливого винятку для Фресінейського монастиря, який, на відміну від інших румунських обителей, зберіг усі свої володіння.

Як книголюб і просвітитель, відкрив друкарню і надрукував низку книг у Бухаресті. До 1860 року, за допомогою позики, відкрив друкарню і в своїй єпархії. За рік до смерті він подарував друкарський верстат місту Римник, з умовою, що видавництво носитиме його ім’я і половина доходів піде на підтримку міських шкіл, бідних учнів і семінаристів.

Святитель Каллиник был патриотом. Как иерарх, он принял участие в Общем земском собрании (Adunării obşteşti a ţării), затем был избран депутатом в Ад-хок дивана (Divanul Ad-hoc) который готовил объединение Румынии. Он также поучаствовал в избирательном собрании, которое выбрало первого князя объединенного государства, Александра Иоанна Кузу. С весны 1857 года разослал окружное письмо протопопам и игуменам своей епархии, с указанием во всех церквах молиться «о единении румын в единой воле и совести, да испросят законной жизни в своем отечестве». Он также увещевал духовенство своей епархии чтить свою страну и правителей и не жалеть средств на общественное благо, ибо «добрый христианин есть добрый патриот».

Святость подвижника больше всего проявилась в его частной жизни. Знавшие святителя удивлялись его обильному благотворению, простоте одежды, доброте и мягкости, постам и бдениям. Афанасий (Балдовин) свидетельствовал, что у святителя был список людей, которым он помогал. Всегда при поставлении священников он снабжал их книгами и деньгами на проезд. По словам Афанасия, святой «был так милостив, что когда у него нечего было дать, он давал свою одежду и со слезами молил меня, недостойного, искать денег, где я только могу, чтобы он мог давать своим братьям во Христе, как он называл бедных и бессильных».

По примеру святого Николая, акафист которому он читал каждый день, епископ усердно заботился о пастве и проявлял по отношению к ней безграничное милосердие. Он отдавал бедным все до последней рубашки и со слезами молил своего ученика Анастасия изыскивать деньги всеми доступными средствами, дабы раздавать нищим, которых он называл братьями во Христе. Не раз он творил чудеса, обладая также дарами прозорливости и пророчества, предсказав, например, русско-турецкую войну 1877 года и значительные политические события, ожидавшие Румынию после того, как на ее территорию вступят русские войска во главе с царем.

Современники описали несколько случаев излечения болезней по молитвам святого – в частности исцеление дочери работника из Муйеряски, который трудился на строительстве Рымникского кафедрального собора.

Знайшли помилку