Святитель Каліник, єпископ Черніцький p1d489s5j8bgf1sg5rkl1gbvhjl4
Житія святих,  Квітень

Святитель Каліник, єпископ Черніцький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 11-й день

Святитель Каліник Чернікський, єпископ Римнікський, у миру Константин, народився в Бухаресті 7 жовтня 1787 року, в родовитій благочестивій сім’ї Антонія і Флоарі (у чернецтві Філофеї). В іншому житії повідомляється, що батьки його були бідняками. Життя святого почалося під сприятливим впливом християнського побуту і молитви в родині. Також він здобув освіту в бухарестській греко-румунській школі при храмі.

Бувати в Черніцькому монастирі під Бухарестом він, імовірно, почав ще за життя преподобного настоятеля обителі Георгія, який став йому духовним наставником. У березні 1807 року вступив до Черніцького монастиря. Наступного року його духівник Пимен попросив настоятеля Тимофія постригти послушника в чернецтво. Постриг відбувся 12 листопада 1808 року з ім’ям Каллінік.

Вночі Каліиік присвячував сну не більше трьох годин, сидячи на табуреті, а вдень виконував найгрубішу роботу. Після того як його духовний батько пішов на Афон, він вирішив харчуватися тільки хлібом і водою — дотримувався такого посту він 40 днів. Але ігумен заборонив подібні аскетичні подвиги, і відтоді святий брав участь у загальній трапезі, проте їв мало, а по суботах і неділях з’їдав трохи сиру і випивав трохи молока, щоб повністю перемогти гріх гордині. Його зовнішній вигляд свідчив про повсякчасне відсікання плотських задоволень, а очі розпухли від сліз, які він щодня проливав у своїй келії.

Після місяця служіння в Микільському храмі Черніцького монастиря святитель Каллінік був висвячений на ієродиякона болгарським владикою-біженцем святителем Софронієм Врачанським. Під керівництвом духівника Каллінік проводив подвижницьке життя в пості, молитві, працях і читанні духовних книг. У 1812 році разом зі своїм духівником був направлений у Нямецький монастир збирати пожертви на відновлення Микільської церкви, яка була зруйнована землетрусом.

1813 року епідемія забрала життя багатьох священиків, і Каліник був змушений проти волі прийняти священицький сан. На ієромонаха його висвятив єпископ Діонісій (Лупу). Після цього святий подвоїв чернечі подвиги і виявляв ще більшу любов до всіх братій, нікому не надаючи переваги. Благодать Господня, що спочивала на ньому, дозволяла Каллініку в кожній людині бачити образ Божий, а його любов до людей проявлялася в глибокому смиренні. За два роки преподобний став духівником братії, а незабаром духівником уже не одних ченців, а й численних мирян, які жили поблизу, священиків, єпископів та осіб високого становища, тож сам митрополит приїжджав до Черницького монастиря, аби отримати пораду й розраду в святого ченця.

1817 року вирушив на Святу Гору Афон, де провів майже рік, спостерігаючи духовне життя і збираючи корисні настанови.

Після смерті настоятеля Дорофея, 14 грудня 1818 року, був обраний настоятелем Черніцького монастиря на духовному соборі обителі. У ту пору йому був 31 рік. Двома роками пізніше був зведений у сан архімандрита. Виявляючи смиренність і милосердя, він зумів виправити норовливих ченців, і всі братія з натхненням виявляли послух тому, на кого дивилися як на ангела Божого. Святий Каллінік вважав послух основою чернечого життя, кажучи: “Загальножительний спосіб життя ґрунтується на святій слухняності та заснований Господом нашим Іісусом Христом, земне життя Якого служить нам зразком”. Він радив братам уникати суєтних розмов, оскільки вони неминуче призводять до лихослів’я, і зосереджувати всі зусилля на постійній внутрішній молитві. Він говорив також: “Ігумен – це серце всіх сердець. Він є шлях, що веде до досконалості тих, хто збирається навколо нього”.

Під час грецького народного повстання 1821 року, за яким послідували жахливі репресії з боку турків, багато жителів Бухареста ховалися в Черніцькому монастирі. Святий настоятель приймав усіх, хто шукав у нього захисту, і годував із монастирських запасів, втішаючи постраждалих. Коли турки поставили навколо монастиря гармати, бажаючи зруйнувати його, святий зібрав ченців і мирян у церкві, щоб відслужити всеношну. За їхніми молитвами і завдяки заступництву святого Миколая, покровителя монастиря, турецькі загони відступили, не заподіявши обителі жодної шкоди. Не раз ще молитва святого Каліника рятувала монастир від турецької загрози.

Одного разу припаси в обителі добігли кінця, братії загрожував голод. Святий Каліник підніс гарячу молитву до Бога — і перед воротами монастиря постали люди, які привезли на биках два вози, повні хліба. Вони були послані пашею із сусіднього військового табору.

Протягом 32-річного настоятельства в Черніку, святий Каліник показав себе майстерним керівником обителі. Пастирське піклування святого охоплювало всі сторони життя людей, ввірених йому Господом, – від найвищих духовних питань до повсякденних дрібниць. За кілька років кількість ченців його обителі збільшилася до 350 осіб. З монастирської братії згодом вийшли такі видатні діячі Румунської Церкви, як трансільванець єпископ Іоанникій (Стратонікіас); видний композитор протосингел Наум (Римничяну); професор релігії архімандрит Веніамін (Кетулеску); учень і життєписець святого Каліника Анастасій (Балдовін); наступний Чернікський настоятель Нікандр.

За Каліника було побудовано нову церкву, чернечу школу, лікарню, безліч келій і майстерень, у яких братія самі працювали, щоб забезпечити громаду всім необхідним і подавати милостиню. Крім того, громади багатьох монастирів, розташованих поблизу, обрали святого Каліника своїм духівником і дотримувалися його духовних порад.

Між 1832 і 1836 роками під його керівництвом у монастирі було побудовано Георгіївську церкву на острові. Храм був незабаром зруйнований землетрусом, але був знову відновлений до 1842 року. 1846 року розпочалося будівництво нової Троїцької церкви в Пташиному монастирі, який перебував під опікою Черніцького. Були засновані також майстерні для виготовлення церковних облачень. Оскільки в той час Валахія була позбавлена друкарень, святий Каліник також займався переписуванням рукописів.

Святий Каллінік був добрим наставником і для мирян, які відвідували обитель. Протягом кількох місяців 1821 року переховував і годував численних біженців від турків. Для дітей місцевого села заснував школу й оплачував учителя. У Кимпині побудував парафіяльну Успенську церкву і заснував при ній школу. Зі своїх і з монастирських коштів побудував й інші храми в довколишніх селах, а також допомагав іншим монастирям.

З часу кончини митрополита Унгро-Влахійського святителя Григорія 1834 року, господарь Волоський Олександр Гіка кликав архімандрита Каліника на митрополичу кафедру, але той, вважаючи себе негідним, відмовлявся. Однак 1850 року, коли всі чотири архієрейські кафедри Валахії виявилися вдовствуючими, новий господар Барбу Штрибей переконав його прийняти єпископство. 14 вересня 1850 року святий Каллінік був обраний, а 26 жовтня того ж року в Бухарестському митрополичому соборі — висвячений на єпископа Римникського.

В іншому житії повідомляються обставини, за яких святий став єпископом. Бездоганно євангельський спосіб життя святого викликав у декого заздрість. І одного разу недруги підмішали отруту до його пиття. Святий уже не міг встати з ліжка, сповнившись готовності постати перед Господом. І тоді небесний глас повелів йому піднятися і сповістив про зведення його в сан єпископа Римника-Вилчі.

Прибувши на місце служіння, святий Каліник знайшов єпархію у важкому стані. Уже десять років як тут не було власного архієрея, єпископський дім і кафедральний собор було спалено, семінарія і деякі храми стояли зачиненими від часу революції 1848 року, кількість і підготовка духовенства були недостатніми. Новий архіпастир почав об’їжджати парафії і поставляти нових священників. У 1851 році він відкрив семінарію в Крайові, а 1854 року переніс її назад до Римника. Також було відкрито низку псаломщицьких шкіл.

У 1854 році, після переїзду до Римника, почав будувати новий кафедральний собор і відновив у єпископському будинку лікарню. Між 1859 і 1864 роком на свої кошти побудував новий храм у скиту Фресіней. Тут він запровадив суворий афонський устав, який випробував на собі. Під час секуляризації монастирських маєтностей у Румунії 1863 року випросив у князя Олександра Кузи особливого винятку для Фресінейського монастиря, який, на відміну від інших румунських обителей, зберіг усі свої володіння.

Як книголюб і просвітитель, відкрив друкарню і надрукував низку книг у Бухаресті. До 1860 року, за допомогою позики, відкрив друкарню і в своїй єпархії. За рік до смерті він подарував друкарський верстат місту Римник, з умовою, що видавництво носитиме його ім’я і половина доходів піде на підтримку міських шкіл, бідних учнів і семінаристів.

Передбачивши свою кончину за 13 днів, святий Каліник 11 квітня 1868 року, наступного дня після Великодня, зібрався з силами, умив обличчя, вбрався в похоронний одяг і благословив усіх присутніх. Потім, стоячи на ногах і тримаючи в руках хрест, він схилився на груди ченця Германа зі словами: «Прощавай, ми побачимося знову в радості світу іншого!» Його тіло було поховане у зведеній ним Георгіївській монастирській церкві.

Житіє святителя Каліника було написано його учнем і шанувальником архімандритом Афанасієм (Балдовіном) із Черніцького монастиря. 28 лютого 1950 року Священний Синод Румунської Православної Церкви ухвалив причислити його до лику святих. Його урочисте прославлення відбулося 23 жовтня 1955 року в Черніцькому монастирі, за великого скупчення тих, хто молився. Мощі святителя були з честю поміщені в храмі святого Георгія.

Знайшли помилку