Святитель Іларіон, єпископ Полтавський і Переяславський 019178
Житія святих,  Квітень

Святитель Іларіон, єпископ Полтавський і Переяславський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 29-й день

Преосвященний єпископ Іларіон (в миру Іван Єфимович Юшенов) народився 22 лютого 1824 року в Смоленській губернії в родині священника. У 9 років був відданий у Вяземське духовне училище, в 14 років вступив до Смоленської семінарії, яку закінчив у 1844 році. Того ж року одружився, був рукоположений Смоленським єпископом Тимофієм у сан священника і призначений на приход у селі Колковичі. Через два роки був призначений священником до Вознесенського жіночого монастиря, де проводив катехізаторські бесіди. Склав близько 80 повчань, схвалених цензурним комітетом, які використовувалися як зразок у храмах Смоленської єпархії.

У віці 32 років отець Іоанн овдовів. Невдовзі від холери померла його семирічна донька.

З 1859 року отець Іоанн був призначений настоятелем Смоленського кафедрального собору і благочинним церков міста Смоленська. У цей же час був штатним членом духовної консисторії, головою ради жіночого єпархіального училища, членом єпархіального семінарського правління.

Після смерті старшого сина, студента університету, став готуватися до прийняття чернецтва.

4 березня 1873 року отець Іоанн Юшенов був пострижений у мантію з нареченням імені Іларіон. Того ж року був зведений у сан ігумена, а потім і архімандрита й призначений настоятелем Смоленського Троїцького монастиря. Одночасно був затверджений на посаді благочинного Рославльського Преображенського монастиря та Городищенської пустині.

У 1876 році, після смерті останнього сина, отець Іларіон відправився на прощу до Києва, де познайомився з Київським митрополитом Філофеєм (Успенським).

В 1878 році, за поданням митрополита Філофея, указом Святішого Синоду був призначений намісником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври. На посаді намісника отець Іларіон активно зайнявся благоустроєм Лаври. Збудував корпус гостиниці, влаштував іконописну школу, відновив згорілу друкарню, відремонтував дзвіницю і Велику церкву.

Ревне служіння архімандрита Іларіона на посаді намісника Києво-Печерської Лаври привернуло до нього увагу церковного начальства, і йому почали пропонувати єпископські кафедри.

У 1884 році указом Святішого Синоду архімандрит Іларіон був призначений єпископом Прилуцьким, вікарієм Полтавської єпархії, з перебуванням у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. А за два роки через хворобу архієпископа Полтавського Іоанна (Петіна) єпископ Іларіон був призначений керуючим Полтавською єпархією, ставши єпископом Полтавським і Переяславським. Полтавську кафедру святитель Іларіон обіймав до кінця свого життя.

За короткий час владика Іларіон покращив у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі господарську частину, оновив храми, збудував муровану теплу церкву (трапезну), влаштував дім для мандрівників, упорядкував усипальницю святителів Амвросія (Серебрянникова) та Афанасія (Вольховського).

Постійно опікувався церковнопарафіяльними школами в єпархії (яких було відкрито більше 1000 за час його керівництва єпархією), особливо школами для дівчаток. За його ініціативи та безпосередньої участі в Полтаві було відкрито відділення Православного серосійського місіонерського товариства (1888 рік), Сестринське братство «Троєручиця» при Сампсонівській церкві (1897 рік), відділення піклування про сліпих зі школою для сліпих дівчаток (1894 рік), відділення Православного Палестинського товариства (1899 рік), Свято-Макаріївське єпархіальне братство (1900 рік), притулок для вдів і сиріт священнослужителів. З метою поліпшення матеріального становища єпархіального духовенства було створено емеритальну касу (касу взаємодопомоги), збудовано свічковий завод. Під керівництвом Преосвященного Іларіона було оновлено кафедральний собор, здійснено капітальний ремонт хрестової церкви архієрейського дому, збудовано нове приміщення єпархіального жіночого училища, облаштовано Сампсонівський храм на полі Полтавської битви і збудовано величний пам’ятник на честь цієї події тощо.

Преосвященному Іларіону були властиві велика працьовитість і суворе ставлення до підлеглого духовенства, але водночас він вирізнявся смиренням і глибокою молитовністю.

Помер святитель Іларіон 18 січня (31 січня за новим стилем) 1904 року, залишивши своїй пастві духовний заповіт зворушливого змісту, що завершувався словами: «Діти дорогі, помʼяніть того, хто любив вас до кінця життя!»