Святитель і сповідник Лука (Войно-Ясенецький), архієпископ Кримський p1bbbvodkrjav1fnhcne12sru903
Березень,  Житія святих

Святитель і сповідник Лука (Войно-Ясенецький), архієпископ Кримський

Місяця березня на 5-й день / травня на 28-й день

Святитель Лука (Войно-Ясенецький) (27 квітня 1877 – 11 червня 1961), в миру – Валентин Феліксович. Народився в м. Керчі в родині провізора Фелікса Станіславовича. У сім’ї було ще два сини і дві дочки. Батько сповідував католицтво, а його дружина Марія Дмитрівна виховувалася в православ’ї, творила справи милосердя. Як згадував у своїх мемуарах Святитель Лука, релігійного виховання він не отримав, але релігійність успадкував від батька. З юних років у серце хлопчика панували любов до Бога і ближніх.

У дитинстві Валентин виявляв художні здібності. У 1889 р. вся сім’я переїхала до Києва. Одночасно з гімназією у Києві він закінчує художнє училище. Потім недовгий час навчався живопису у приватній школі професора Книрра в Мюнхені.

Після пошуків і роздумів про подальший життєвий шлях в 1898 р. вступає на медичний факультет Київського університету імені святого рівноапостольного князя Володимира. У подарунок від директора гімназії як напуття в життя Валентин отримав Новий Завіт і намагався усвідомити для себе Христове вчення, бажаючи щиро попрацювати для Бога і людей. Блискуче склавши державні іспити в університеті в 1903 р., він несподівано для всіх оголосив про рішення стати земським лікарем, щоб допомагати бідним.

Під час російсько-японської війни працював хірургом у складі медичного загону Червоного Хреста у військовому госпіталі в Читі. Одружився на медсестрі Київського військового госпіталю Ганні Василівні Ланській. Потім родина переїхала в м. Ардатов Симбірської губернії, пізніше – в с. Верхній Любаж та м. Фатеж Фатежского повіту Курської області. У 1907 р. в сім’ї народився первісток Михайло, в 1908 р. – дочка Олена.

У 1909 р. Валентин Феліксович поїхав до Москви і вступив до хірургічної клініки Дьяконова, потім в Інститут топографічної анатомії та оперативної хірургії. У 1916 р. захистив докторську дисертацію («Регіонарна анестезія»). 13 років він працював земським лікарем, не маючи часу для відпочинку. У ті роки йому прийшла думка викласти свій унікальний досвід в особливій книзі «Нариси гнійної хірургії». Він склав план і раптом подумав: «А адже коли ця книга буде написана, на ній буде стояти ім’я єпископа». Так вів Господь свого угодника. Стати священиком, монахом, єпископом він і не думав. Як напише згодом Святитель Лука: «Невідомі для нас шляхи життя нашого цілком відомі для всезнаючого Бога вже коли ми в утробі матері».

У 1915-1916 рр. він завідував госпіталем для поранених. У початку 1917 р. його дружина Ганна Василівна захворіла на туберкульоз легень, і вся сім’я переїхала до Ташкенту (в сім’ї в 1910 і 1914 рр. Народилися ще два сини). З березня 1917 він стає головним лікарем міської лікарні Ташкента. У жовтні 1919 р. за помилковим доносом Валентин Феліксович був заарештований. Через кілька днів у віці 38 років померла його дружина. Після її смерті Валентин Феліксович вручив піклування про своїх дітей операційної сестрі – Софії Сергіївні Білецькій, яка замінила їм матір в усі довгі роки заслань і ув’язнення їх батька.

У житті людини, керованому Богом, мало випадкового. Хтось назве це чудесним випадком, а хтось промислом Божим. Одного разу, в кінці 1920 р., Валентин Феліксович виступив на єпархіальних зборах з промовою проти “обновленців”. Присутній там єпископ Ташкентський і Туркестанський Інокентій (Пустинський) несподівано сказав йому: «Докторе, вам треба стати священиком!» І знаменитий лікар з усією простотою і глибиною віри відповів: «Буду священиком, якщо це завгодно Богу!» Беручи сан в той час, він усвідомлював, що йде на страждання і ймовірну смерть. У початку 1921 р. він був висвячений у сан диякона та ієрея. Ташкент був схвильований: відомий професор медицини, засновник міського університету в часи войовничого безбожництва став священнослужителем. Коли інші, злякавшись, зрікались сану, вчений, хірург його приймає. На нього спробували звести наклеп, але не змогли: він був усіма шанований.

У травні 1923 єпископ Уфимський Андрій (Ухтомський) перебуваючи у засланні здійснив його таємний постриг з іменем Лука на честь святого Апостола і євангелиста Луки. 31 травня 1923 ієромонах Лука був висвячений на єпископа Ташкентського і Туркестанського. У цьому ж році він був заарештований, і почалися багаторічні заслання. Владика був відправлений спочатку в Єнісейськ, потім Туруханськ і поселення Плахино. У січні 1926 він повернувся в Ташкент. 6 травня 1930 Святитель Лука (Войно-Ясенецький) знову був заарештований і засуджений до заслання до Архангельська, звідки був звільнений у травні 1933 року. Єпископ Лука пішов по багатостраждальному і скорботному шляху сповідництва і мучеництва. Проте святитель-сповідник не боявся ніяких труднощів оскільки завжди покладався на промисел Божий. Він говорив: «Я полюбив страждання, яке дивно очищає душу». Безкомпромісне і ревне служіння Богу і людям, смиренне несення хреста піднесли його на висоту святості. Будучи на засланні, він не залишав свого лікарського обов’язку, поєднуючи пастирську та медичну діяльність, спасаючи душі й тіла людей.

У 1934 р. вийшла у світ його монографія «Нариси гнійної хірургії», яка здобула світову популярність. Кілька років професор Войно-Ясенецький очолював головну операційну в Інституті невідкладної допомоги Ташкента.

24 липня 1937 його заарештували втретє. З березня 1940 він відбував заслання в Великій Мурті, де працював хірургом (110 кілометрів від Красноярська).

З жовтня 1941 він стає консультантом всіх госпіталів Красноярського краю і головним хірургом евакогоспіталю. Щодня він робив кілька складних операцій, продовжував наукову роботу. У середини 1942 р. термін його заслання закінчився. Восени 1942 р. він був зведений в сан архієпископа і призначений на Красноярську кафедру. У 1944 р. владика очолив Тамбовську єпархії. Відсидівши 11 років у сталінських таборах, архієпископ-хірург був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні», вищою церковною нагородою — правом носити на клобуці алмазний хрест — і Сталінською премією першого ступеня з медицини.

У 1946 році, ставши архієпископом Сімферопольським і Кримським і отримавши цю високу державну нагороду, він, із 200 тисяч рублів премії, 130 тисяч перерахував на допомогу дітям, які постраждали під час війни.

На початку війни єпископ Лука послав телеграму М. І. Калініну з проханням перервати чергове заслання і направити його для роботи в госпіталь на фронті або в тилу: «Будучи фахівцем з гнійної хірургії, можу надати допомогу воїнам… Після закінчення війни готовий повернутися на заслання».

Відповідь прийшла негайно. Наприкінці липня його перевели до Красноярська, призначивши консультантом усіх госпіталів Красноярського краю і головним хірургом евакогоспіталю №1515. Завдяки його блискучим операціям, тисячі солдатів і офіцерів повернулися в стрій. Після 10-11 годин в операційній він йшов додому і молився, бо в місті з багатотисячним населенням не було жодного діючого храму.

Жив архієрей в сирій холодній кімнаті впроголодь, — на госпітальній кухні професора почали годувати лише з весни 1942 року, а отоварювати картки йому було ніколи. Благо, санітарки потайки залишали йому кашу.

Колеги згадували, що дивилися на нього як на Бога: «Він багато чому навчив нас. Остеомієліти, крім нього, ніхто оперувати не міг. А гнійних було — тьма! Він вчив і на операціях, і на своїх блискучих лекціях».

“Поранені салютували мені … ногами”

Інспектор всіх евакогоспіталів професор М. М. Пріоров відзначав, що ніде він не бачив таких блискучих результатів лікування інфекційних поранень суглобів, як у владики Луки. Його відзначили грамотою і подякою Військової ради Сибірського військового округу. «Пошана мені велика, — писав він у той час, — коли заходжу до військовослужбовців або командирів, всі встають».

«Поранені офіцери і солдати дуже любили мене, — писав професор, у якого залишилися світлі і радісні спогади про тих воєнні роки. — Коли я обходив палати вранці, мене радісно вітали поранені. Деякі з них… незмінно салютували мені високо піднятими ногами».

У Красноярському краї святитель-хірург перебував у засланні двічі — на початку 1920-х років і на рубежі 1930-1940 рр. Із Красноярська владика писав синові: «Я полюбив страждання, так дивно очищає душу».

5 березня 1943 він пише синові дуже світлий лист: «Господь послав мені невимовну радість. Після 16-ти років болісної туги за церквою і мовчання відкрив Господь знову уста мої. Відкрилася маленька церква в Миколаївці, передмісті Красноярська, а я призначений архієпископом Красноярським… Священний Синод… прирівняв моє лікування поранених до доблесного архієрейського служіння і звів мене в сан архієпископа».

Лукою майбутній святитель був названий при чернечому постризі на честь святого апостола Луки — лікаря і художника-іконописця. Цей дивовижний чоловік за своє 84-річне життя врятував величезну кількість безнадійних хворих, причому багатьох із них він пам’ятав в обличчя і на прізвище. Такої «людської хірургії» владика вчив і своїх учнів. «Для хірурга не повинно бути «випадку», — говорив він, — а тільки жива стражденна доля». Заради цього  Валентин Феліксович і пожертвував своєю юнацькою мрією — стати художником.

Після закінчення в Києві гімназії та художнього училища, під час вступних іспитів до Петербурзької Академії мистецтв, він раптом вирішив, що не має права займатися тим, що йому подобається, «але зобов’язаний займатися тим, що корисно для стражденних людей», тобто медициною, бо саме медичної допомоги потребувала глибинка. Втім, він все ж став художником — «художником в анатомії і хірургії», як сам себе називав. Подолавши нелюбов до природничих наук, Валентин блискуче закінчив медичний факультет і отримав диплом з відзнакою. Але перед кар’єрою вченого він вибрав посаду простого земського лікаря — «мужицького» лікаря. Іноді, не маючи під рукою інструментів, він використовував складаний ніж, гусяче перо, слюсарні щипці, а замість ниток — жіноче волосся.

Валентин Феліксович Войно-Ясенецький овдовів у 1919 р., втративши улюблену дружину і матір чотирьох дітей. У лютому 1921 р., в страшний час репресій, коли тисячі мирян і священиків, котрі відкинули обновленство, сиділи в тюрмах, гинули в засланнях і таборах, хірург Валентин Феліксович став священиком. Тепер він оперував і читав студентам лекції в рясі і з хрестом на грудях. Перед операцією молився Божій Матері, благословляв хворого і ставив йодом хрест на тілі пацієнта. Коли з операційної одного разу винесли ікону, хірург не брався до операцій до тих пір, поки у когось із високого начальства не захворіла дружина. Тоді ікону повернули на місце. Він завжди відкрито говорив про свою віру: «Куди мене ні пошлють — всюди Бог». «Вважаю своїм головним обов’язком всіх усюдах проповідувати про Христа», — цьому принципу він залишився вірним до кінця своїх днів.

У своїй автобіографії святитель-хірург писав: «Ніщо не могло зрівнятися з величезною силою впливу того місця Євангелія, в якому Ісус, вказуючи учням на поля дозрілої пшениці, сказав їм: “Жнива великі, та робітників мало; тож благайте Господаря поля, щоб вислав робітників на жниво Своє” (Мф. 9,37-38). У мене буквально здригнулося серце: о Господи! Невже у Тебе мало робітників?! Пізніше, через багато років, коли Господь покликав мене на ниву Свою, я був упевнений, що цей євангельський текст був першим закликом Божим на служіння Йому».

“У служінні Богу вся моя радість…”

«Я і справді глибоко відрікся від світу і від лікарської слави… А в служінні Богу вся моя радість, все моє життя, бо глибока моя віра. Однак лікарської і наукової роботи я не маю наміру залишати», — писав Валентин Феліксович синові Михайлу. І ще: «О, якби ти знав, наскілький тупий і обмежений атеїзм, наскільки жвавим і реальним є спілкування з Богом, у того, хто любить Його…»

У 1923 році знаменитий хірург прийняв таємний чернечий постриг і був зведений у сан єпископа. Він добровільно і відкрито обрав хресний шлях мучеництва, страждань і подвигу, шлях «агнця серед вовків», про який ні разу не пошкодував.

Його поневіряння по в’язницях і засланнях почалися після першої ж архієрейської служби в кафедральному соборі Ташкента, звідки «чорний ворон» відвіз його до в’язниці. Одного разу очільник ЧК Петерс запитав професора:

Скажіть, попе і професоре Ясенецький-Войно, як це ви вночі молитеся, а вдень людей ріжете?

Я ріжу людей для їх порятунку, а в ім’я чого ріжете людей ви, громадянине громадський обвинувачу? — відповів лікар.

Як це ви вірите в Бога, попе і професоре Ясенецький-Войно? Хіба ви бачили свого Бога?

Бога я справді не бачив… Але я багато оперував на мозку і, відкриваючи черепну коробку, ніколи не бачив там також і розуму. І совісті там теж не знаходив. Чи означає це, що їх немає?

Під регіт всього залу «Справа лікарів» із тріском провалилася.

Владику Луку не зломили ні численні арешти, ні роки тюрем і сталінських таборів, ні 13-денний допит «конвеєром», коли йому не давали спати, ні наклеп і вигнання. Скільки людей зламалося в подібних умовах! А він нічого не підписав і не зрікся сану священика. Йти настільки тернистим шляхом, за його зізнанням, йому допомагало майже реальне відчуття, що його підтримує і зміцнює “Сам Ісус Христос”.

За біографією святителя Луки можна вивчати історію і географію колишнього Союзу. Він пережив революцію, Російсько-Японську війну, громадянську війну, дві світові війни, Велику Вітчизняну війну, гоніння на Церкву, роки таборів та заслань.

Жив у Керчі, Кишиневі, Києві, Читі, Симбірській, Курській, Саратовській, Володимирській, Орловській, Чернігівській губерніях, Москві, Переславлі-Залеському, Туркестані, Ташкенті, Андижані, Самарканді, Педжікенті, Архангельську, Красноярську, Єнісейську, Великій Мурті, Туруханску, Плахині, Тамбові, Тобольську, Тюмені, Криму…

У різні роки владика був єпископом Ташкентським і Туркестанским, єпископом Єлецьким, вікарієм Орловської єпархії, архієпископом Красноярським і Єнісейським, архієпископом Тамбовським і Мічурінським, архієпископом Сімферопольським і Кримським.

У Тамбовській єпархії владика Лука два роки одночасно служив і працював хірургом у 150 госпіталях. Завдяки його блискучим операціям тисячі солдатів і офіцерів повернулися в стрій.

У 1946 р. владика призначається архієпископом Сімферопольським і Кримським. Тут він завершує роботу над богословською працею «Дух, душа і тіло», де приділяє увагу також вченню Священного Писання про серце як орган богопізнання. Коли в 1958 р. архієпископ Лука повністю осліп, він писав своїй дочці: «Від операції я відмовився і покірно прийняв волю Божу — бути мені сліпим до самої смерті. Свою архієрейську службу буду продовжувати до кінця».

11 червня 1961 р. 84-річний архієпископ відійшов до Господа. Три дні безперервним потоком люди йшли попрощатися з улюбленим архіпастирем. Багато хворих біля могили святителя Луки отримали зцілення.

“Якщо не можеш робити для людей добро велике, постарайся зробити хоча б мале”

У квітні 2000 р. архієпископа Луку реабілітують, а в серпні того ж року прославляють в сонмі новомучеників і сповідників Руських. Як святий він шанується і іншими Помісними Церквами, зокрема, Грецькою Православною Церквою. Не менш 20 храмів і каплиць в ім’я святителя Луки побудовано на території України, Росії, більше 30-ти — в Греції.

Заповіт святителя Луки актуальний кожній людині, незалежно від її національності: «Головне в житті — робити добро. Якщо не можеш робити для людей добро велике, постарайся зробити хоча б мале».

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь святителю Луке, исповеднику, архиепископу Симферопольскому и Крымскому, глас 1

Возвести́телю пути́ спаси́тельнаго,/ испове́дниче и архипа́стырю Кры́мския земли́,/ и́стинный храни́телю оте́ческих преда́ний,/ сто́лпе непоколеби́мый, Правосла́вия наста́вниче,/ врачу́ богому́дрый, святи́телю Луко́,/Христа́ Спа́са непреста́нно моли́/ ве́ру непоколеби́му правосла́вным дарова́ти// и спасе́ние, и ве́лию ми́лость.

Кондак святителю Луке, исповеднику, архиепископу Симферопольскому и Крымскому, глас 1

Я́коже звезда́ всесве́тлая, доброде́тельми сия́ющи,/ бы́л еси́, святи́телю,/ ду́шу же равноа́нгельну сотвори́,/ сего́ ра́ди святи́тельства са́ном поче́тся,/ во изгна́нии же от безбо́жных мно́го пострада́,/ и непоколеби́м ве́рою пребы́в,/ враче́бною му́дростию мно́гия исцели́л еси́./ Те́мже ны́не честно́е те́ло твое́ от землены́х не́др обре́тенное ди́вно Госпо́дь просла́ви,/ да вси́ ве́рнии вопие́м ти́:/ ра́дуйся, о́тче святи́телю Луко́,// земли́ Кры́мския похвало́ и утвержде́ние.

Ин кондак святителю Луке, исповеднику, архиепископу Симферопольскому и Крымскому, глас 1

Я́ко звезда́ всесве́тлая,/ в нощи́ безбо́жия доброде́тельми просия́л еси́,/ и от гони́телей мно́го пострада́в,/ непоколеби́м ве́рою пребы́л еси́,/ враче́бною же му́дростию укра́шен,/ мно́гия лю́ди исцели́л еси́./ Сего́ ра́ди с любо́вию вопие́м ти:/ ра́дуйся, добропобе́дный испове́дниче,/ ра́дуйся, о́тче святи́телю Луко́,// ра́дуйся, земли́ Ру́сския похвало́ и утвержде́ние.

Молитва святителю Луке, исповеднику, архиепископу Симферопольскому и Крымскому

О, всеблаже́нный испове́дниче, святи́телю о́тче на́ш Луко́, вели́кий уго́дниче Христо́в. Со умиле́нием прикло́ньше коле́на серде́ц на́ших, и припа́дая к ра́це честны́х и многоцеле́бных моще́й твои́х, я́коже ча́да отца́ мо́лим тя́ всеусе́рдно: услы́ши на́с гре́шных и принеси́ моли́тву на́шу к Ми́лостивому и Человеколюби́вому Бо́гу. Ему́же ты́ ны́не в ра́дости святы́х и с ли́ки а́нгел предстои́ши. Ве́руем бо, я́ко ты́ лю́биши ны́ то́ю же любо́вию, е́юже вся́ бли́жния возлюби́л еси́, пребыва́я на земли́. Испроси́ у Христа́ Бо́га на́шего, да утверди́т ча́д Свои́х в ду́хе пра́выя ве́ры и благоче́стия: па́стырям да да́ст святу́ю ре́вность и попече́ние о спасе́нии вве́ренных и́м люде́й: пра́во ве́рующия соблюда́ти, сла́быя и немощны́я в ве́ре укрепля́ти, неве́дущия наставля́ти, проти́вныя облича́ти. Все́м на́м пода́й да́р коему́ждо благопотре́бен, и вся́ я́же к жи́зни вре́менней и к ве́чному спасе́нию поле́зная. Градо́в на́ших утвержде́ние, земли́ плодоно́сие, от гла́да и па́губы избавле́ние. Скорбя́щим утеше́ние, неду́гующим исцеле́ние, заблу́ждшим на пу́ть и́стины возвраще́ние, роди́телем благослове́ние, ча́дам в стра́хе Госпо́днем воспита́ние и науче́ние, си́рым и убо́гим по́мощь и заступле́ние. Пода́ждь на́м все́м твое́ архипа́стырское благослове́ние, да таково́е моли́твенное хода́тайство иму́щи, изба́вимся от ко́зней лука́ваго и избе́гнем вся́кия вражды́ и нестрое́ний, ересе́й и раско́лов. Наста́ви на́с на пу́ть, веду́щий в селе́ния пра́ведных, и моли́ о на́с всеси́льнаго Бо́га, да в ве́чней жи́зни сподо́бимся с тобо́ю непреста́нно сла́вити Единосу́щную и Неразде́льную Тро́ицу, Отца́ и Сы́на и Свята́го Ду́ха. Ами́нь.

 

Ще в розробці

Знайшли помилку